Основні функції держави та права

Зміст

Вступ........................................................................................................................3

Розділ 1 Організація влади у античних містах................................................5 
     1.1. Поява античних міст...................................................................................5 
     1.2. Державний устрій.......................................................................................9 
     1.3. Боспорське царство...................................................................................12

     1.4 Судові органи та судовий процес в античних державах Північного Причорномор'я.......................................................................................................13 
Розділ 2 Основні функції держави та права...................................................22 
     2.1. Основні функції  судової влади   Північного Причорномор'я..............22 
    2.2. Нормативно-правовое регулювання.........................................................24

    2.3 Поняття злочину, класифікація злочинів і система

покарань в античних державах Північного Причорномор'я.............................25

Висновки...............................................................................................................29

Список  використаних джерел...........................................................................30

ВСТУП

Дослідження  пам'яток античної культури на території  України  почалося ще наприкинці 18 ст. Спочатку це були візуальні обстеження , викладені в загальних описах Північного Причорномор(я П.Сумароковим , І.Потоцьким , І.М Муравьйовим-Апостолом , Г.Е Кепером , П.І Кеппеном .

Вже на початку 19 ст. створюються  музеї в м.Миколаєві (1806) , м.Феодосії (1811) , м.Одесі (1825) , м.Керчі (1826). Їхня діяльність спрямовувалась на вивчення переважно античних пам'яток .У 1801 році П.К.Сухтелен проводить в м.Ольвії перші археологічні розкопки ,трохи пізніше розпочинаються розкопки поблизу м.Керчі й у м.Херсоні .

Регулярного характеру розкопки пам'яток античної культури Півдня Причорномор'я набули у кінці 19 ст. Крім історико-археологічних описів названих авторів , в першій половині 19ст. були створені карти і плани залишків античних північнопричорноморських міст . Згодом були зроблені спроби звести археологічні матеріали а також розвідки з історії Баспорського царства й Ольвії.

З кінця 19 ст. розгорнулися систематичні розкопки трьох найбільших античних міст-держав та іхніх некрополів на території України - Березані та Ольвії (Б.В. Фармаковський , Е.Р.Штерн) , Херсонеса (Одеське товариство старожитностей ; К.К Костюшко-Валюженич , Р.І. Лепер ) , Пантікапея (К.Є.Думберг , В.В.Шкарпіл) , курганів Боспорського царства . Були відкриті оборонні споруди , житлові квартали , терми (лазні) й монетний двір у Херсонесі , десятки монументальних поховальних споруд . У пожовтневий період, а особливо після Великої Відчизняної війни , археологічні дослідження античних пам'яток України набули дуже широкого розмаху.

Актуальність. Завдяки цьому ми тепер маємо досить повне уявлення про археологію та історію всіх чотирьох центрів поширення античної культури в Північному Причорномор'ї -Тіри ,Ольвії , Херсонесі і Боспора.

За джерела  при вивченні історії античних північнопричорноморських держав , крім так званих артефактів , правлять свідчення давніх авторів . Насамперед це "Історія" Геродота . Відомості про Північне Причорномор'я залишили також Діодор Сіцілійский , Страбон , Полієн , Демосфен , Єсхін , Діон Хрисостом , Птолемей , Овідій , Пліній та інші стародавні вчені , філософи , письменники , поети.

Але найконкретнішими є різні категорії археологічних  джерел , які здобуваються при роскопках  міст , поселень і некрополів (могильників).

Метою роботи є дослідження поняття права та судової влади в античних державах.

Предметом є особливості становлення права та судової влади в античних державах.

Об’єктом є стан та особливості судової влади античніх міст.

Розділ 1 Античні міста держави 
     1.1. Поява античних міст

Античні міста-держави  на узбережжі Чорного моря виросли з торговельних факторій. Це Тіра (Білгород-Дністровський), Ніконій (в Овідіопольському районі Одеської обл.), Ольвія (біля Очакова, в гирлі Півд. Бугу), Пантікапей (Керч), Херсонес (Севастополь), Каркінітіда на західному узбережжі Криму та ін. Початок колонізації Північного Причорномор'я поклали греки з Мілета в кінці VII ст. і VI ст. до н. е. Останнє відлуння колонізаційних процесів завмирає в V чи навіть на початку IV ст. до н. е. Причинами цього руху були як недостатня кількість землі на батьківщині, так і бажання розширити ринки збуту для своїх товарів і постійна потреба греків в зерні.[2]

Чорноморські  колонії були житницею Греції. Звідсіля в Грецію і в Малу Азію вивозились хліб, а також хутра, мед, віск, риба, сіль і будівельна деревина. В невеликій кількості в Грецію постачалась скотарськими племенами велика рогата худоба. Туди ж йшли і скіфи-раби, яких греки брали в полон під час війни з туземцями або купували у тих же скіфів.

Греція постачала  в колонії вино і маслинову олію, що перевозились в амфорах з клеймами грецьких міст; де їх виробляли. В самих колоніях виноград почали вирощувати пізніше. З Греції везли також різноманітні предмети розкоші, тканини, металевий, серед іншого дорогоцінний посуд, художню кераміку тощо. Досить рано в самих колоніях стали виробляти предмети, які були необхідними для торгівлі з туземцями. Приблизно з V—III ст. до н.е. в торгівлі перед почали вести боспорські міста, де розквітли такі ремесла як різьблення по металу і виготовлення ювелірних виробів, що остаточно припинило привіз дорогоцінного посуду з грецьких міст.

З грецьких колоній  найбільше значення мали Ольвія, Херсонес і Пантікапей.

Ольвія. Вона була заснована в середині VII ст. до н.е. вихідцями з Мілета в Малій  Азії. Те, що вона була однією з перших грецьких колоній в Північному Причорномор'ї, дало їй можливість досягти швидкого розквіту. Ольвія набула великого значення в розвитку північно-західної частини Чорноморського узбережжя.

Численні предмети побуту ольвійського походження знаходять в могилах-курганах скіфів по всій території України, приблизно до широти Києва. Наприклад, грецький мідний посуд часів Геродота в доброму стані був знайдений археологами в човні, що потонув біля села Пісчаного Черкаської області. Геродот повідомляє, що Ольвія за його часів була висхідним пунктом сухопутного караванного шляху. Цей шлях простягався далеко на північний схід за Волгу. З часом значення Ольвії зменшилось. Сталося це через зростаючу конкуренцію з боку інших колоній, зокрема боспорських міст. Вони вже в IV—III ст. до н.е. зайняли серед колоній перше за багатством і впливом місце. Та все ж таки основною причиною занепаду Ольвії було те, що вона за своїм географічним положенням весь час перебувала під загрозою нападу степовиків.

Ольвія була містом-республікою. Заможні рабовласники, які тримали в своїх руках управління містом, складали незначну меншість. Більшість мешканців Ольвії складалась з малозабезпечених вільних громадян, а також з позбавлених політичних прав переселенців і рабів.

В цій полісній демократії була чітка структура органів державної влади. Умови і порядок виконання державних і суспільних обов'язків були строго визначеними. Отже, служба в армії, права громадян, система їх захисту, а також порядок здійснення правосуддя були законодавчо оформленими. Правотворчість здійснювалась в умовах гласності і активної участі всіх громадян.

В III ст. до н.е. Ольвії прийшлось відбивати постійні напади скіфських племен. З часом до скіфів перебігли раби і примкнуло все  заміське напівелінізоване населення. В II ст. до н.е. на ольвійських монетах з'являються зображення скіфських царків. Це було очевидною ознакою того, що Ольвія стала їх данницею. До речі, грошову систему стародавньої Ольвії найкраще за всіх вивчив відомий археолог, професор Одеського державного університету ім.1.1.Мечникова П.О.Каришковський. В І ст. до н.е. Ольвія настільки постраждала від нападу кочівників, що постало навіть питання про переселення мешканців в інше місце. Проте знищення торгової гавані на Бузькому лимані було невигідним тим же туземцям, тому Ольвія була відбудована.[4]

На жаль, все  з часом приходить до занепаду. Це ж сталося й з Ольвією. Про  це в подробицях розповів нам грецький письменник і оратор Діон Христосом, який завітав до Ольвії в 83 р. н.е.

Дещо підтримало Ольвію римське владарювання. Ольвійські написи того часу ще повідомляють про торговельні зносини з грецькими містами Мармурового і Егейського морів, з Херсонесом і Боспором Кіммерійським. З IV ст. н.е. згадки про Ольвію вже припиняються.

Боспорське  царство. Однією з найдавніших і найбільших колоній на Боспорі Кіммерійському був Пантікапей, заснований в VI ст. до н.е. На середину V ст. до н.е. всі грецькі поселення на Боспорі об'єднались навколо Пантікапею, який став столицею окремої держави під назвою Боспорське царство. В це об'єднання ввійшли і туземні племена східної частини Криму, нижньої течії Кубані, Таманського півострова і північного Приазов'я. Царство це очолили правителі з династії Археанахтидів, а згодом — Спартокидів. Для греків, які ще утримували своє панівне становище на Боспорі, його правитель був лише "архонтом" — начальником, вождем. Титулом царя він користувався лише по відношенню до підлеглих йому туземних племен. Наймогутнішим серед них був цар Мітрідат, який загинув в боротьбі з римськими агресорами. Його іменем названа гора Мітрідат біля Керчі. Володарі Боспора були повними господарями всього хлібного експорту із значної частини Криму, Прикубання і низин Дону. В IV ст. до н. е.

Боспорське  царство постачало хлібом всю  Грецію. Вивіз хліба з Боспору в Афіни і взагалі в Грецію складав 24 тис. тонн на рік. Наприклад, для Аттики він складав половину всього хлібного експорту.

В IV ст. н. е. припиняється майже тисячолітнє існування  Боспорського царства.

В містах, заснованих греками, існували дві форми правління: міста-республіки (вже названі) і монархії — Боспорське царство. Греки-колоністи були носіями високої культури. Для сусідніх народів це мало велике значення, тому що зміцнювало торговельні і господарські зв'язки, збагачувало їх культуру. Причинами занепаду античних міст-полісів була загальна криза рабовласницької економіки, а також постійні напади кочівників

 
                                               1.2. Державний устрій

Осілі та кочові племена, які населяли Північне Причорномор`я, вступаючи у торгівельні і військово-політичні відносини з античними державами Середземномор`я, зазнали впливу античної рабовласницької цивілізації, особливо завдяки грецькій колонізації причорноморських земель та утворенню там грецьких міст-колоній. Перше поселення з`явилось у 7 ст. до н.е. на невеликому острові Березань біля гирла Дніпро-Бузького лиману. У 6 ст. до н.е. було засновано Ольвію (тепер на території Миколаївської області), Феодосію (у Криму), Пантікапей (сучасний Керч);в останній чверті 1 ст. до н.е. засновано Херсонес (сучасний Севастополь), Тіру (Білгород-Дністровський Одеської області), Керкініду (Євпаторія), Німфей (Керч), Тірітаку (біля Керчу) та ін. Розквіту вони досягли у 5-4 ст. до н.е. та проіснували до 4-5 ст. н.е. Вже у 30-х рр.3 ст. н е. почався їх економічний занепад і соціально-політичний розклад, що посилився внаслідок навали готів і гунів та просунення слов`ян до берегів Чорного моря і на Балкани. У 4 ст. припинила існування як місто-держава Ольвія, а Херсонес перейшов під владу Візантійської імперії і як м.Корсунь був знищений навалою Золотої Орди у середині 15 ст.[5]

Грецькі міста-колоніїбули  рабовласницькими полісами (містами-державами). До рабовласників належали судновласники, купці, власники ремісничих майстерень, землевласники, лихварі тощо. Було багато вільних землеробів, ремісників, дрібних торговців. Вільними повноправними громадянами визнавались лише чоловіки-уроженці міста; вони мали політичні права, могли займати державні посади, утримувати збройні загони, виїздити в інші землі. Жінки і чужоземці, навіть якщо вони постійно проживали у полісі, не мали політичних прав, але могли отримати їх і торгівельні привілеї за надану місту значну послугу. Більшість населення становили раби, які не мали жодних прав і були власністю рабовласників. Джерела рабства:військовий полон, народження від рабині, купівля на невільничих ринках чи у сусідніх племен. Вони використовувались у ремісничому виробництві, на розробках солі, у домашньому господарстві, частково у сільському господарстві, а також експортувались. Низьке становище займали дрібні ремісники і торговці та вільні общинники навколишніх поселень – вони сплачували податки і брали участь в ополченні у разі військових дій.

Державний устрій грецьких міст Причорномор`ябув аналогічний  політичному устрою античних полісів Греції. За формою правління у 5-2- ст. до н.е. більшість з них були демократичними республіками, а з 1 ст до н е.- аристократичними республіками. Вищий орган державної влади – Народні збори, в яких брали участь лише повноправні громадяни міста (чоловіки-уродженці) віком з 25 р.  Народні збори мали законодавчі фунції – приймали декрети і постанови; вирішували найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої політики – регулювання морської торгівлі, прийняття у громадянство, нормування грошової системи, укладення зовнішньо-політичних угод і договорів, звільнення іноземних купців від мита, нагородження громадян за заслуги грамотами; здійснювали вибори посадових осіб та контроль за їх діяльністю.

 Народні  збори обирали Раду міста –  постійно діючий орган виконавчої влади, в який входили Суд присяжних іголовний жрець міста –базилевс, який відав релігійними культами. Рада міста готувала проекти рішень Народних зборів, перевіряла кандидатури на виборні посади і контролювала діяльність виборних посадових осіб. Керував нею голова Ради міста за допомогою секретаря, обоє обирались строком на 1 р. У Херсонесі законодавчий процес відбувався у такій послідовності:проект декрету розробляла спеціальна комісія (3 номофілаки і 1діойкет) і передавала його у Раду міста, а та подавала його Народним зборам, які приймали вже готове рішення без будь-яких змін і доповнень.[3]

Третю ланку  управліннястановили виборні колегії  –магістратури або окремі посадові особи – магістрати, які обирались  з повноправних громадян і очолювали окремі галузі управління – займались фінансами, відали роботою судових установ, військовими справами тощо. Головна магістратура – Колегія архонтів у складі 5-6 чол., на чолі з першим архонтом;вона керувала всіма іншими колегіями та за необхідності скликала Народні збори. Магістратом зі справ культу був базилевс. Колегія шести архонтів відала питаннями оборони, але військами командував перший архонт. Колегія продиків (юридичних радників) займалась правовими питаннями.Номофілаки контролювали дотримання законів. Астиноми наглядали за порядком у місті. Агораноми наглядали за порядком на ринку, перевіряли правильність мір і ваг, наглядали за станом шляхів і громадських будівель тощо. Екстраординарні магістрати – епімелети – наглядали за вжиттям термінових заходів, виконували спеціальні державні завдання. У Херсонесі діойкет був найвищим фінансовим магістратом, що контролював доходи і витрати, а нижчестоящими фінансовими магістратами були скарбники. Грошовими надходженнями у казну (різні пожертви грішми і хлібом, податки, ввізні і вивізні мита на товари тощо) займались спеціальні Колегії семи і дев`яти. Окремим органом управління був суд. Так, в Ольвії суд складався з кількох відділів, кожен з яких відав певним колом питань. У судочинстві брали участь судді, обвинувачені, свідки.

 
                                                  1.3. Боспорське царство

Боспорське  царство виникло у 480 р. до н. е. внаслідок  об'єднання міст, розташованих обабіч Боспору Кіммерійського (як тоді називали Керченську затоку) на території Керченського й Таманського півостровів. За часів піднесення (IV ст. до н. е.) до складу царства увійшли Східне Приазов'я, пониззя Кубані й дельта Дону. Столицею царства було місто Пантікапей (нині - Керч). Окрім греків, у Боспорі проживали місцеві племена скіфів, синдів, меотів та інші, які визнавали владу царя та сплачували йому данину. Формою державного правління була монархія. Царі виступали верховними володарями, розпоряджалися землями, керували збройними силами.

2.  Розвиток  економіки. Економічну основу Боспорського царства становило розвинуте землеробство, продуктами якого забезпечувалось населення царства, а їх експорт приносив великий матеріальний зиск. Особливо важливе значення в економічному прогресі царства мало виноградарство, яке сприяло розвитку виноробства й перетворенню його продукції на прибуткову статтю експорту. 3 IV ст.: до н. е. Боспор стає основним постачальником античних товарів у північно-чорноморські степи; розгортається торгівля з місцевими племенами, формується прошарок багатих людей, які займаються торгівлею і работоргівлею.[2]

3. Соціальні  відносини. У суспільстві панувало  рабовласництво. Рабська праця широко  використовувалася в ремісничому  виробництві й сільському господарстві. Рабами ставали полонені, захоплені  під час сутичок з місцевими племенами; рабів купували й у вождів племен.

4. Занепад економічного  життя. 3 III ст. до н. е. у Боспорському  царстві почало занепадати економічне  життя. Посилення соціальних суперечностей  призвело у 107 р. до н. е.  до повстання частини знедоленого й поневоленого населення під проводом раба Савмака. Повсталі оволоділи Пантікапеєм, Феодосією та іншими містами, а свого ватажка звели на трон володаря Боспору. Але його тріумф виявився короткочасним,оскільки повстання було придушене військом правителя Понтійського царства, розташованого в північно-східній частині Малої Азії.

5.  Римський  період. За римських часів (з  I ст. до н. е.) Боспорське царство  опинилося у васальній залежності  від Риму. При вступі на престол  боспорський цар обов'язково затверджувався римським імператором, від якого одержував символ царської влади - скіпетр. Римські правителі опікувалися Боспором, тримали тут свої залоги. Відомо, що в перших століттях нової ери Рим щорічно давав гроші боспорським правителям на утримання війська, яке складалося в основному з найманців - греків і фракійців. У цьому війську римляни вбачали надійний захист усього рабовласницького світу від «варварських племен» на крайньому північному сході чорноморських степів. В IV ст. н. е. територія Боспорського царства була спустошена племенами гунів.

     1.4 Судові органи та судовий процес в античних державах Північного Причорномор'я

Утворення та розвиток полісів. Значний вплив на громадські стосунки, побут і культуру скіфів та сарматів справляли античні міста-держави, що почали створюватися у VII ст. до н.е. в Криму та Північному Причорномор'ї греками-колоністами. На території сучасної України вони проіснували близько тисячі років. Причини їх появи були різні. Найпершими оселилися тут греки-пірати, які торгували рабами і грабували купецькі кораблі. Їхні поселення були тимчасовими, наїжджали вони до них періодично. У VI ст. до н. е., коли кількість населення у Греції зросла, а орної землі залишилося мало, почалася скрута з продуктами. У пошуках землі частина населення полишала батьківщину, а знайшовши вільні родючі території, засновувала там поселення. Але зв'язків з рідним містом-матір'ю (метрополісом) не поривала.

Колонізація розпочалася  у V ст. до н. е. В цей час тривали  війни з Персією, а потім міжусобні війни між грецькими державами. У самих містах точилася боротьба між аристократами та демосом. Переможені, або люди, які не хотіли брати участь у цих кривавих сутичках, залишали рідні місця і переселялися за море. Виникали колонії і як купецькі факторії - тимчасові укріплення з ринком і складами. Поступово і вони перетворювалися на міста-держави. Освоювали нові землі представники всіх верств населення Еллади. Місцевих жителів вони називали "варварами".

У переважній більшості переселенці  були вихідцями з малоазійських міст Мілета, Галікарнаса, Пергама. Перші поселення мілетські колоністи створили в Придунайщині та на острові Березань, назвавши його Борисфенідою. Але вони не розвинулися у сильні держави. Слідом виникли ті колонії, які з часом перетворилися на міцні міста-держави (поліси). Найбільшого розвитку досягли Тіра (неподалік сучасного Білгорода-Дністровського), Ольвія ("щаслива", на Бузькомулимані), Пантикапей ("риб'ячий шлях", на місці сучасної Керчі). Місто Херсонес ("півострів", у межах сучасного Севастополя) заснували вихідці дорійської колонії Гераклеї Понтійської.[3]

Чорне море, яке дало їм притулок, греки назвали Понт Евксинський, тобто гостинне море. Грецька колонізація  мала важливе значення в історії  України. Через греків-колоністів праукраїнські племена, які жили північніше, долучалися до здобутків античної цивілізації.

Жителі міст-держав, як і  в Греції, займалися землеробством, скотарством, виноградарством, садівництвом. Вони були сміливими рибалками, талановитими ремісниками, заповзятливими купцями. Працею як вільних громадян, так і численних рабів колоністи споруджували житлові будинки, міцні оборонні мури, фортеці - акрополі, господарські споруди та чудові храми. У Херсонесі, Ольвії та  Пантикапеї побудували театри та спортивні школи-гімнасії. Грецькі Майстри кераміки виготовляли прекрасні амфори, піфоси, вази, побутовий посуд. Вони були вправними митцями з виготовлення металевих речей, зброї, а також талановитими ювелірами. їхні вироби зі срібла і золота стали шедеврами золотарства.

Колоністи виступали посередниками у торгівлі Еллади зі скіфами, сарматами та іншими племенами. 3 Греції вони вивозили вироби ремесла, вино, зброю, олію. До Греції везли рибу, хутра, рабів, збіжжя. Важливу роль у житті колоністів відігравав рибний промисел. Рибу споживали самі і вивозили у Грецію. У Херсонесі знайдено великі цистерни для її соління.

За містами лежали оброблені  поля та пасовиська для корів, кіз, овець, свиней, коней, ослів. Центром кожного  міста була агора - торгівельна  площа. Карбувалися власні гроші - монети з міді, бронзи, срібла золота. Ольвія виготовляла гроші для скіфських і сарматських царів. Міста мали бруковані вулиці, каналізацію, водогін. За міськими Мурами розташовувалося "місто мертвих" (некрополь) - міський цвинтар. Поступово з'являлися виселки, що формували сільськогосподарську округу - хору.

Грецькі колонії були полісами, себто містами-державами - замкненими суспільно-політичними організаціями. Переселенці приносили на новоосвоєні  землі ті порядки, що існували в їхній  метрополії, насамперед рабоволодіння, політичну систему. Ольвія та Херсонес розвивалися як демократичні республіки, Пантикапей - як аристократична (до утворення Боспорського царства). Отже, це була західна, антична модель станово-класового суспільства, де над особою та її власністю стояла верховна влада та державна власність. Але вона не була монополізована бюрократичною державою, як на Сході чи у Римській та Візантійській імперіях, а функціонувала у вигляді державно-громадських органів самоврядування.

Як і на батьківщині, колоністи поклонялися олімпійським богам: Зевсу, Посейдону, Афіні, Артеміді, Діонісу та іншим. Вихідці з Мілета шанували Аполлона - покровителя цього міста. Величні храми Аполлона стояли у центрі Ольвії і Пантикапею. На початку нашої ери, у III ст., у Пантикапеї з'являються перші християни. Колоністи брали участь і в Олімпійських іграх, а Ольвія влаштовувала у себе спортивні змагання на честь Ахілла - Ахіллеї.[1]

Розмовною і писемною була грецька мова. Місцеві вчені писали нею твори з історії, філософії, географії, медицини. У IV ст. до н. е. в Ольвії побував "батько історії" - Геродот. У Пантикапеї жив філософ Смікр. Вихідцем з Ольвії був грецький філософ Біон, який сказав про одного жадібного афінянина: "He він володіє багатством, а багатство володіє ним". У цьому ж місті жив філософ Анахарсіс. Його батьком був скіф, матір'ю - грекиня. Анахарсіса, а також царя Скіла скіфи осудили до страти за зраду скіфських звичаїв і захоплення грецькою культурою.

Полководець Олександра Македонського  Зопіріон хотів завоювати Ольвію, але з допомогою скіфів ольвіополіти відстояли незалежність.

На першому  етапі існування (VII-I ст. до н. е.) міста-держави  залишалися незалежними утвореннями, а на другому (I ст. до н. е. - III ст. н. е.) - були підкорені Римом. У IV ст. н. е. припинила існування Ольвія, а вцілілий Херсонес (Корсунь) відійшов до Візантійської імперії. У XV ст. його вщент зруйнували монголо-татари із Золотої Орди. Та ж доля спіткала Пантикапей та Феодосію.

Суспільний  устрій. За суспільним ладом поліси були станово-класовим громадянським  суспільством, союзом голів і власників  окремих господарств, заснованих на рабовласництві. Античні соціуми  вирізнялися чітким розшаруванням  на панівну верхівку - судновласники, купці, лихварі, землевласники та власники крамниць і майстерень; на вільних громадян - ремісники, землероби, торговці; та невільників - рабів, склад яких поповнювався полоненими, дітьми рабів, проданими у рабство. Своєрідне місце у суспільстві займали іноземці (метики) та гетери (жінки легкої поведінки), які не належали до жодної з груп.

Античне суспільство  будувалося на специфічній формі  власності (насамперед земельній) як своєрідній співвласності громадянина й  громади у формі общини, як поєднання  індивідуальної свободи й  громадського суверенітету. Це ще не була приватна власність у її пізнішому, буржуазному вигляді, і не новоєвропейське громадянське суспільство приватних власників. Соціальні відносини між громадянами будувалися за принципом рівноправних взаємин людей, a lie no вертикалі, яка сходить з висоти влади до окремих виконавців царських указів, що характерно для деспотичної форми правління. Привілеї надавалися за правом народження лише громадянам міста - грек залишався громадянином того міста, до якого належали його батьки. Жінки вважалися вільними, але політичних прав не мали. Більшість громадян були купцями, ремісниками чи землеробами, які заробляли на життя працею, а політичною діяльністю займалися у вільний час. Існували щодо цього й інші норми. У Херсонесі, наприклад, рабиню відпускали на волю, якщо її за обрядом посвячували якомусь божеству. Покровителями таких рабів ставали храми або релігійна  громада. Під час облоги Ольвії військами Македонії у 331 р. до іі. е. міська рада звільнила рабів і надала їм право громадянства.

Отже, населення  міст-держав складалося з трьох основних класів: громадян, мекетів і рабів, які не були рівноправними з політичного  іі правового поглядів.[2]

Державний лад. До II ст. до н. е. у полісах взяли  гору демократичні Засади, згідно з якими вирішальна роль належала демосу (народу - громадянам міста), а всі інститути держави, включно з вищим владним органом - народними зборами - переважно обстоювали Інтереси повноправних громадян. Однак уже з I ст. до н. е. основні посади й фактичне управління полісами потрапили до рук невеликої групи аристократичних сімей, і демократичну форму правління замінила аристократична. Проте на початку Ольвія, Тіра, Херсонес та ряд інших полісів розвивалися як рабовласницькі демократичні республіки, законодавча влада в яких належала народу - демосу, що обирав архонтів, стратегів та інших урядових осіб. Раби, жінки та іноземці не мали права громадянства. Всі ж громадяни присягалися п,і вірність місту та його законам. Камінь з текстом такої присяги знайдено в Херсонесі.

Іншим законодавчим органом влади у містах вважалися  народні збори, які називалися еклесія. У них брали участь всі вільні громадяни - чоловіки, якім виповнилися 25 років. Народні збори ухвалювали декрети й постанови щодо внутрішньої та зовнішньої політики, обирали  посадових осіб, розглядали питання у сфері морської торгівлі, прийняття у громадянство, нормування грошової системи, укладання зовнішньополітичних угод, звільнення іноземних купців від сплати мита урегулювання правовідносин громадян з полісом.

Постійнодіючим  органом виконавчої влади була рада міста (буле), яку обирали народні  збори на рік, на чолі з головою  та його секретарем. До складу ради входили  суд присяжних і головний жрець - базилевс, який відав релігійними  культами. Нараді готувалися проекти рішення народних зборів, перевірялися кандидати на виборні посади, контролювалася діяльність посадових осіб, відбувалося нагородження громадян, що мали заслуги, приймалися пожертви багатіїв до міської скарбниці та безоплатне забезпечення ними міста хлібом у неврожайні роки. В Ольвії такі громадяни отримували почесний декрет й нагороджувалися золотим вінком або встановленням статуї.

Подібно вшановували  також іноземців за надані значні послуги полісу. Зокрема, вони отримували торгові привілеї та право громадянства. Галузевими відомствами були магістратури (фінансова, військова, торговельна тощо) або магістрати (посадові особи). Керувала ними колегія архонтів (5-6 осіб) на чолі з першим архонтом, яка скликала еклесію. Серед урядовців згадуються також базилевси (жреці), стратеги (воєначальники), деміурги (судді), колегія продиків (юристів), номофілаки (адміністратори).

Право. Провідними галузями права можна вважати  цивільне (право власності, володіння), зобов'язальне, родинно-шлюбне, карне. Джерелами права слугували правовий звичай, декрети (закони) народних зборів, ради міста, розпорядження (псефізми) колегії, магістратур. Закон і звичай часто ототожнювались, і лише наприкінці V ст. до н. е. почали віддавати пріоритет законам. Однак, ухвалюючи нормативні акти, органи державної влади не могли не рахуватися зі звичаями і традиціями місцевих племен. У свою чергу, звичаї і закони випливали з принципу широкої право- і дієздатності громадян.

Найчастіше  регламентувалися право власності, право володіння, зобов'язальне право, особисті відносини між громадянами і стосунки в родині. Норми права захищали державну й приватну власність на землю, речі, худобу, рухоме і нерухоме майно, особу, рабів. Найтяжчими вважалися злочини проти держави: змова з метою повалення демократичного ладу або спроба його ліквідації, розголошення державної таємниці, державна зрада; злочини проти власності, посягання на життя, честь і гідність. Вони зазвичай каралися смертю. За інші правопорушення застосовувалися конфіскація майна, кари на тілі, штрафи.[5]