Основні функціональні стилі в японській мові

 

                     ЗМІСТ                                                                                 стор.

 

ВСТУП           ………………………………………………………………………………………………………………… 2

РОЗДІЛ 1.     ОСНОВНІ ФУНКЦІОНАЛЬНІ СТИЛІ В ЯПОНСЬКІЙ МОВІ………………..……….  4 

1. Поняття стилістики……………………………………………………………………..…. 4
2. Епістолярний стиль мовлення………………………………………………………   6
3. Публіцистичний стиль мовлення…………………………………………………    10
4. Офіційно - діловий стиль мовлення……………………………………..………  13
5. Науковий стиль мовлення…………………………………………………………….    15
6. Розмовний стиль мовлення……………………………………………………………   17
7. Художній стиль мовлення………………………………………………………………  19

РОЗДІЛ 2     АНАЛІЗ  ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СТИЛІВ ЯПОНСЬКОЇ МОВИ НА ОСНОВІ

                      АВТЕНТИЧНИХ МАТЕРІАЛІВ     ……………………………………………..…………………  21 

2.1. Епістолярний стиль мовлення. Привітальні листівки…………………     21

2.2. Публіцистичний стиль мовлення. Стаття з газети………………………     22

                       2.3. Офіційно - діловий стиль мовлення. Конституція Японії.

                            Розділ І.Статті 1-6……………………………………………………………………………  23

                      2.4. Науковий стиль мовлення.Наукова стаття…………………………………….   26

                      2.5. Розмовний стиль мовлення. Аніме «プラネテス».…………………………27

                      2.6. Художній стиль мовлення. ……………………………………………………………    29

 

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………………………………………………… 31

 АННОТАЦІЯ ЯПОНСЬКОЮ МОВОЮ…………………………………………………………………………  33

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………………………………  34 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

      Питання характеристики стилю мовлення невід`ємне від визначення

стилістики, яка узагальнює в собі риси всіх стилів мовлення. Оскільки стиль

розглядається як спосіб функціонування мовних явищ, то науковці вживають термін “стиль мовлення”. Розрізнення стилів залежить від основних функцій мови

– спілкування, повідомлення і діяння, впливу. Так, наприклад, функція

наукового стилю виражається  в повідомленні, розмовного – у  спілкуванні,

а публіцистичного – в діянні, впливі на членів мовного колективу. Стиль

мовлення – це своєрідна  сукупність мовних засобів, що свідомо

використовується мовцем за певних умов спілкування.

       На сьогодні стилістика вивчається, викладається та знаходить практичне застосування у найрізноманітніших галузях суспільного життя, таких як освіта, рекламний бізнес, літературні студії.

Тема даної роботи – відмінності основних стилів японської мови.

Об’єкт дослідження –  функціональні стилі японської  мови

Предмет дослідження - питання визначення, формування і розвитку функціональних стилів мовлення.

За мету даної роботи було поставлено укласти систему даних про функціональні стилі японської мови. Окрім того, здійснено спробу дослідити процес виникнення та розвитку функціональних стилів японської мови. 

Мета дослідження зумовила необхідність виконання наступних  завдань:

1. описати основні функціональні стилі японського мовлення як системи та виявити їх відмінності.
2. виявити й описати основні мовні стратегії, властиві окремим стилям японської мови.
3. Розглянути виникнення та розвиток стилів мовлення.

Обрана тематика є вкрай актуальною, тому що функціональні стилі японської мови у вітчизняному японознавстві вивчені недостатньо, відсутня струнка система знань про застосування стилів для України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ФУНКЦІОНАЛЬНІ СТИЛІ В ЯПОНСЬКІЙ МОВІ

1. Поняття та сутність стилів мовлення

 

Стилістика - це розділ мовознавства, що вивчає стилі мовлення та мовні засоби, які створюють їх особливості.

Назва стилістика (лат.stilus, stylus, від гр. stylos- паличка) утворилася від слова стиль, яким у стародавні часи та середні віки називали загострений стрижень з кістки, метала чи дерева, що ним писали на воскових дощечках або берестині.[11]

На сьогодні стилістика вивчається, викладається та знаходить практичне застосування у найрізноманітніших галузях суспільного життя, таких як освіта, рекламний бізнес, літературні студії.

Стилістика є  практичною галуззю мовознавства, що пов’язана  з дійсністю, з щоденним життя  суспільства. Стилістичні мовні  явища постійно змінюються,  підпорядковуючись  потребам суспільства, тому відомості  зі стилістики необхідно оновлювати. Наприклад, И.В.Жукова у своїй праці «Стилистика японского языка», яку було видано у 1978 році та перевидано у 2002, виділяє військово-документальний підстиль офіційно-ділового стиля. У цій праці ми цей підстиль виділяти та досліджувати не станемо, оскільки вважаємо, що в сьогочасній дійсності стиль військового документа не знаходить достатнього практичного застосування через мирний стан зовнішніх обставин у сучасній Японії. Функціональна стилістика вивчає закономірності функціонування мови відповідно до потреб учасників комунікативного акту та ситуації спілкування.

Вивчання стилістики дає  змогу краще зрозуміти сенс мовленого, оскільки розглядає мовленнєвий  акт у комплексі з екстралінгвістичними параметрами.

Стилістика аналізує текст, спираючись на всі рівні мови і  залучаючи розділи лінгвістичної  науки, які їх вивчають, такі як  фонологія, графологія, морфологія, синтаксис  та граматика, лексикологія, семантика та дискурсивний аналіз. [14, c. 5]

Особливу увагу функціональна  стилістика приділяє питанням визначення, формування і розвитку функціональних стилів мовлення. Також функціональна стилістика визначає участь екстралінгвістичних чинників у мовному спілкуванні. В сучасній лінгвістиці функціональна стилістика є найперспективнішим напрямом розвитку стилістики, оскільки вивчає як власне мову у її структурі, так і її функціональний та естетичний аспекти. Сучасна стилістика виділяє науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, розмовний та художній функціональні стилі. В японській мові виділяють такий стиль мовлення як епістолярний.

Більшість науковців-лінгвістів згодні у тому, що стилістика має  справу з такими поняттями як «естетичні функції мови, засоби виразності мови, синонімічні засобі вираження думок, емоційна забарвленість мови, стилістичні  прийоми, розшарування літературної мови на системи (стилі мовлення)» [7]

У вивченні японської мови стилістика особливо важлива вже  на початкових етапах знайомства з мовою, так само як і в період поглиблення знань і в професійній діяльності. Вона ставить за мету сприяти усвідомленню того, як краще використовувати можливості, надані мовою. Вона розглядає мовні явища з боку їх значення та експресії, оцінюючи, наскільки вони придатні для того, щоб точніше, ясніше і яскравіше висловити відому думку. 
Стилістика має прикладний характер, навчаючи мовною майстерності,  виробляючи свідоме ставлення до мови.Вона аналізує різноманітні тонкі відтінки значення з точки зору їх використання, допомагає вирішувати питання вибору близьких за значенням  мовних прийомів,  не цілком рівнозначних,  а відрізняються тими чи іншими відтінками, іноді дуже тонкими і важко вловимими. Такий вибір значною мірою є справою майстерності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. . Епістолярний стиль мовлення

Становлення сучасної поштової служби відноситься до періоду реформ, які здійснювалися після реставрації Мейджі. З 1873 пошта стала в Японії державною монополією. Японія має 24 тис. поштових відділень, що обслуговують біля 7 млн. клієнтів щодня. При цьому коло 80% складає ділова кореспонденція. Окрім того, 23 число кожного місяця вважається Днем листа (фумі но хі, використовується лінгвістична гра, число 23 можна прочитати як футсуу мітсуу, що співзвучно із словом «лист»).

Початок розвитку епістолярного  стилю можна датувати епохою Хейан (IX –　XII в.) Лист епохи Хейан був засобом спілкування між чоловіками та жінками. Листи писалися за суворими канонами, про які видавались спеціальні довідники. Важливим був як зміст листа, так і його форма, папір, його колір, прикладені до листа квітки, чорнила, сила надавлювання на кисть тощо. Тобто існував чіткий канонічний етикет написання листів.

Епістолярний стиль sourou (候) мав значне місце у кінці XIX сторіччя. На його основі навіть розвинувся окремий стиль літератури 候文 (souroubun).

Проте стиль сучасних листів наближається до стилю повсякденного  спілкування. Стиль сучасних листів у порівнянні зі стилем со:ро: вільніший та різноманітніший. Однак, за словами Жукової, сучасний епістолярний стиль успадкував деякі особливості стилю со:ро:, а саме:

1. Використання шанобливих  дієслів, що практично не зустрічаються  у ввічливій усній мові (遊ばす та 仕る –– ввічливі варіанти する).

2. Використання традиційних  правил граматики та синтаксису, які проте можуть незначно  варіюватись, використання традиційних  елементів структури письма, як то вітання). Сучасний епістолярний стиль має також ряд граматичних та лексичних особливостей.

1. Зазвичай у листі  опускається 

• показник знахідного відмінку を у стійких виразах вибачення, подяки:

お返事（を）ありがとうございました。Вельми дякую за відповідь.

お体（を）お大切に。Бережіть себе.

• показник називного відмінку はпісля займенників першої особи:

私（は）食品会社に勤めることになりました。Я буду працювати у фірмі, що займається харчовими продуктами.

• には після звернення до адресату:

その後皆様（には）お変わりなくお過ごしのことと存じます。

Сподіваюсь, що у  Вас все буде гаразд.

• だ у стійких ввічливих конструкціях こと（だ）とお喜び申し上げます (Радію тому, що):

お忙しいこと（だ）と存じますが、ぜひお願いいたします。

Знаю, що ви зайнятий, проте маю до Вас прохання.

2.  У менш формальних  листах заключне ввічливе дієслово  може опускатися:

まずはお礼まで（もうしあげます）。

Перед все, хочу виразити Вам подяку.

3. Дієприслівна форма  дієслова у листах (наприклад, 負けて)　вважається неввічливою та замінюється на форму другої основи　（負け） або форму на суфікс –масу　（負けまして）.

4. Зазвичай, у дієприслівної  форми предикативних прикметників て　перед комою опускається:

試験も近く、お忙しいこととぞんじます。

Уявляю, наскільки  Ви зайняті зараз, коли наближаються екзамени.

5. Негативні форми дієслова, наприклад 分からなくて та 分からないで змінюються у листах на 分からず та 分からずに відповідно.

6. Форми дієслова на  –масу можуть стояти не тільки  у кінці речення, а і в  середині. Зазвичай форма на –масу  використовується з формою на  –тара або є означенням іменника:

お紹介いただきました田中さんにはなだあいませんでした。

Я ще не зустрічався  з паном Танакою, що ви мені його представили.

7. В епістолярному стилі  використовується ряд стійких  виразів:

• には використовується замість は для того, щоб зробити речення більш ввічливим.
• には・・・のことと存じます є дуже ввічливим аналогом は・・・だと思います。
• つきましては («у зв’язку з цим», «тому») часто використовується, щоб перейти до прохання після пояснення ситуації.
• このたび використовується перед тим як перейти до опису нещодавніх подій.
• その節は має значення «коли», «у той час» і посилається як на минулиі так і на майбутні події.
• A かたがたB ––　«водночас», «користуючись нагодою».
• 折 є ввічливою формою сполучника 時.
• の折から має значення «так як зараз», «тому що зараз»
• 追って є синонімом 後で.
• замість するように використовується ～のほど, особливо у формальних листах
• 何とぞ～　використовується для посилення прохання.
• звичайно замість ようにвикористовується よう [13, с. 23–57]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Публіцистичний стиль мовлення

 

Цей стиль використовується найчастіше в політичній, суспільній, освітній масовій агітації. Він характеризується точністю, послідовністю, логічністю викладення провідних тез разом з їх емоційним  забарвленням.

Метою публіцистичного стилю  стає викладення та з'ясування певних соціально-політичних та філософських проблем, вплив на читачів або  слухачів, агітація та пропагування суспільно-політичних та освітніх ідей у газетах і журналах, по радіо і телебаченню, під час  мітингів і зібрань.

Публіцистичний стиль  потребує попереднього відбору певних мовних засобів, матеріалу.

Звичайною формою реалізації публіцистичного стилю є усний  або друкований монолог. Публіцистичний стиль має підстилі, а саме усні різновиди радіо та телеповідомлень, коментарів; письмові різновиди, як, наприклад, стиль газетних статей, есе, оглядів, рецензій, реклами.

Характерні ознаки публіцистичного  стилю:

1)         орієнтація на усне мовлення,

2)         використання діалогічної форми мовлення (часто використовується на              тлі авторського монологу),

3)         чіткі політичні оцінки,

4)         присутність автора,

5)         широкий вияв авторської індивідуальності.

Розглянемо підстиль газетної статті. У мові преси не використовується фурі гана. Фуріґана (мова 振り仮名) — фонетичні підказки в японській мові, які складаються з маленьких знаків кани, що надруковані поруч із ієрогліфами або іншими символами, і вказують на їх прочитання. У горизонтальному тексті фуріґана розташовується над лінією тексту, у вертикальному — праворуч від нього, оскільки читачу необхідно зрозуміти смисл повідомлення. [15]  

 У мові японської  преси багато слів із соціально-економічної  та політичної галузей. Речення  зазвичай синтаксично складні, використовуються бунго. Бунго (яп. 文語, «літературна мова»,  «мова словесності») - літературна (стандартна) форма японської мови до 1945 року, яка грунтується на класичній японській мові епохи Хейан.

Заголовки японських публіцистичних текстів зазвичай мають яскраве  експресивне навантаження, що створюється  за допомогою незакінчених речень, що спонукає прочитати статтю. [4, с. 65–66]

У заголовках статей як правило не вказуються часточки を,が, は, часто відсутні дієслова. 
        Ще однією особливістю газетних текстів є велика кількість "Канго", тобто слів, написаних тільки ієрогліфами і читаються тільки по онним читанням.     Оскільки графічне зображення слів інформативне , саме речення стає більш компактним, в ньому відсутні елементи, характерні для розмовної мови. Так наприклад немає емоціональних частинокよ,さ,わ, відсутніけれども,けど, ありませんか. часто упускається навіть дієслово зв'язкаです, і речення закінчується присудком. Наприклад:英首相と会談する予定。 
Використання в газетних текстах "Канго" супроводжується появою багатьох абревіатур іменників і дієслів. 
Така ж трансформація відбувається і у випадках із словами - запозиченнями. Так, наприклад, з словосполучення беруться два перші склади катакани, і утворюється новий іменник. Наприклад: パソコン -　パスナル　コンピュ - タ-(personal computer). 
Для газетних текстів характерними є речення, які закінчуються на дієслова в пасивному стані. 
У газетних текстах найчастіше вживаються віддієслівні послелоги типуに関して,　にわたって,　にたいして. 

В газетних статях, тексти в більшості випадків пишуться в простих формах. 
При використанні одного і того ж слова в абзаці, використовується　同.

Наприклад : 英国 і 同国 "Англія ".[8,c. 7-13]

Перші японські газети з’являються  у 17 ст. Вони мали назву йоміури та каварабан (読売 та 瓦版). Японські газети відіграли важливу роль у питаннях свободи слова та преси. У період демократії Тайсьо з 1910 до 1920-і роки, уряд намагався подавити такі газети як Asahi shimbun, що критикували уряд та відстоювали права громадян та конституційну демократію. У період зростаючого мілітаризму газети були вимушені піддатися цензурі та контролю. У 1951 році свобода преси повернулася до Японії і залишається там до сьогодні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Офіційно - діловий стиль мовлення

В даний час Японія є однією з найбільш економічно розвинених країн і одним зі світових лідерів з експорту наукомістких товарів і передових  технологій,  що зумовлюєпідвищену активність у встановленні  партнерських  зв'язків як на державному рівні,так і на рівні окремих господарюючих суб'єктів.  Однак експорт товарів і технологійдалеко не єдина область, в якій японське  ділове співтовариство  нерідко грає рольініціатора-першопрохідника.  Ряд дослідників [Chandler 1993; Cooper 1996; Bhatya2001; Ritman 2002] зазначає, що принципи японського менеджменту, які проявляються в першу чергу в характері ділової комунікації, були запозичені багатьма великими міжнародними  компаніями і неабиякою мірою забезпечили їх успішний розвиток.  Вивчення особливостей ділового стилю японської мови маєзагальнотеоретичне  значення для дослідження міжкультурної комунікації.

Сфера використання офіційно-ділового стилю мови — це офіційне спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавство, адміністративно-господарська діяльність.

Головне призначення— регулювання  ділових відносин мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговування громадянських потреб людей у  типових ситуаціях.

Головні ознаки офіційно-ділового стилю: регулювально-імперативний характер, документальність (кожний офіційний  папір повинен мати характер документа), стабільність (тривалий час зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, висока стандартизація значної частини  висловів, сувора регламентація тексту.

Офіційно-діловий стиль мас свою офіційно-ділову лексику, але вона не є особливо чисельною, такою, як терміни  у науковому стилі. Колорит офіційності, діловитості формується не так лексикою, як стабільною композицією тексту, який складається загалом із загальновживаної лексики, і тільки окремі лексеми є стилістемами офіційно-ділового стилю.[16]

Офіційно-діловий стиль не є  гомогенним, а поділяється на такі підстилі:

1. Законодавчий — використовується в законотворчій сфері у вигляді Конституцій, законів, указів, статутів, постанов тощо.

2.Дипломатичний — використовується в сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у вигляді договорів, конвенцій, протоколів, заяв тощо.

3.Юридичний — використовується в юриспруденції у вигляді актів, заяв, протоколів, постанов, запитів, повідомлень тощо.

4.Адміністративно-канцелярський — використовується в професійно-виробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві у вигляді офіційної кореспонденції, договорів, контрактів, заяв, автобіографій, доручень тощо.[16]

Діловий стиль має суворі вимоги до лексики й фразеології (широке використання професійної термінології, канцеляризмів, абревіатур, відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічних виразів, слів із суфіксами суб’єктивної оцінки тощо).

Діловий текст характеризується як високим ступенем стандартизації мови (вживання усталених словесних формул, значна частота повтору слів, зворотів, конструкцій), так і своєрідністю синтаксису (прямий порядок слів). Властивий високий ступінь одноманітності, стандарту форми, сувора регламентація розміщення та будови тексту.

На формування ділового стилю японської мови великий вплив справила ієрархізація суспільства - становий лад, з феодальних часів 
розділив японське суспільство на чотири стани: самураї, хлібороби, 
ремісники і торговці. Імовірно, у зв'язку зі становленням міста Осака в якості торгового центру Японії періоду Едо (1603-1867 рр..). В японському  діловому співтоваристві закріпилися певні мовні способи досягнення ефективності ділового спілкування, що використовувалися Осакській 
торговцями з давніх часів.

У діловому світі Японії, що складається з людей різного віку і соціального стану, форми ввічливості (кейго) є одним з найважливіших інструментів налагодження і підтримки коректних  і доброзичливих відносин. Використання ввічливих форм грають ключову роль як у діловому спілкуванні , так і в письмовій формі.

Найбільш ввічливим вважається звернення за професією, що має підкреслювати  виключну важливість співрозмовника як професіонала. Звертання на суфікс –сан можливе у менш формальному  спілкуванні. У діловому спілкуванні  японською поширене «вихваляння» співрозмовника, навмисна чемність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Науковий стиль мовлення

Науковий стиль мовлення є засобом спілкування в галузі науки і навчально-наукової діяльності, він належить до числа книжкових стилів української літературної мови, що володіють загальними умовами функціонування і схожими мовними особливостями, серед яких: попереднє обдумування висловлювання, монологічний характер мовлення, строгий відбір мовних засобів, прагнення до нормованої мови. Поява і розвиток наукового стилю пов'язані з прогресом наукових знань у різних сферах життя і діяльності природи і людини. Спочатку науковий виклад було наближено до стилю художньої оповіді, але створення в грецькій мові, яка поширювала свій вплив на веськультурний світ, стійкої наукової термінології призвело до відділення наукового стилю від художнього. [5,c.7-8]

Науковий стиль має свої ознаки та особливості.

У текстах наукового стилю часто вживаються цитати, посилання на джерела.

Властива ясність і предметність тлумачень, логічна послідовність і довідність викладу, узагальненість понять і явищ, об’єктивність, точність і лаконічність висловлювань, аргументація й переконливість тверджень, однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень, докладні висновки.

Використовуються специфічні мовні засоби, а саме значна кількість термінології, наявність схем, діаграм, мап, графіків, таблиць, систем знаків і позначок, оперування абстрактними, чужомовними словами, уживання суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполук, відсутність емоційно-експресивної лексики, наявність виразної композиційної структури тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням нумерації), переважання різнотипних складних речень, стандартних виразів (кліше). 

Науковий текст - це текст, зрозумілий науковому співтовариству, текст, стильові особливості якого не заважають сприйняттю наукової інформації.  Науковий текст повинен висловити думку вченого або групи вчених так, щоб вона була зрозуміла, причому, зрозуміла правильно, усіма працівниками науки відповідного спрямування.

Науковий стиль має такі підстилі:

• власне науковий (монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, курсова й дипломна праця, реферат, тези), який, поділяють на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти,
• науково-популярний — застосовують для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень нефахівцям, уживаючи в неспеціальних часописах і книгах навіть засоби художнього та публіцистичного стилів,
• науково-навчальний — реалізовують у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу, що не виключає використання складників емоційності. [17]

Науковий стиль японської мови істотно відрізняється від наукового стилю української мови, своєю високою стандартизацією: обмежений його словниковий  склад і набір синтаксичних засобів, що використовуються  при написанні  статей.  Дослідження наукових текстів завжди пов'язується з особливостями  наукового пізнання, а розуміння такого тексту - з засвоєнням спеціальних знань.  В умовах розширюються контакти між Україною і Японією знання і розуміння  вже сформованих японськихстандартів практично важливо носіям української мови. Це розуміння допоможе українській стороні освоїти  японський науковий  досвід, а також може сприяти деякою стандартизацією українських  статей  близького типу.

Японському науковому  тексту властивий великий процент  термінологічних багато ієрогліфічних з’єднань та абревіатур. Типові прості форми дієслів, предикативних  прикметників, еліптичні (опущені) форми присудку.

У філологічних наукових текстах часто зберігається велика кількість граматичних елементів  старої письмової мови («бунго»), а  іноді навіть історична орфографія, невласна сучасній японській мові. [4, с. 61]

Наукові дискусії та конференції  «дзаданкай» (座談会) вважатимемо, згідно Жукової, жанром, що є граничним між науковим та публіцистичним стилями.

 

 

 

6. Розмовний стиль мовлення

Розмовний стиль виконує функцію спілкування . Він характеризується  невимушеністю і простотою форм. Розмовним стилем люди користуються в усіх сферах життя: в побуті, в сім'ї, на виробництві. Основне призначення цього стилю - бути засобом впливу й невимушеного спілкування, живого обміну  думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування  виробничих і  побутових  відносин.

Розмовний стиль - один з двох основних стилів японської мови, використовуваний в неофіційному спілкуванні, насамперед у повсякденному особистому житті. В цілому він протиставлений книжковому стилю,  обслуговуючому сфери суспільно-масової життєдіяльності з типовою для них загальною установкою на офіційність спілкування. (Останній включає офіційно-діловий, публіцистичний, науковий та інпідстилі). 
        Виділення стилів здійснюється передусім при опорі на те, що типово і характерно для даного різновиду спілкування. Тому відмінності розмовного та книжкового стилів певною мірою відносні, засновані не тільки на можливості / неможливості вживання тих чи інших засобів вираження, але і на їх частотних співвідношеннях.

У сучасній мові розмовний і книжковий стилі виявляють помітну тенденцію до зближення . При цьому книжковий стиль в цілому  залишається в межах традиційних сфер вживання; розмовний же активно виходить  за рамки  усного  повсякденно- побутового спілкування, отримуючи,  як уже було сказано, те чи інше поширення в різних сферах  суспільно-масової  комунікації.

Японська усна мова характеризується використанням більшою частиною власне японської лексики, збагаченої фразеологічними висловами. Дієслівні  форми часто скорочуються: 書いている до 書いてる, 読んでおく до 読んどく, 言ってしまう до 言っちゃう, では до じゃ, なければ до なけりゃ та ін.

Складні речення  часто розбиваються на прості.  [9]

• У різних мовних ситуаціях в японській мові використовуються різні стилі розмовної мови. Розрізняються вони за ступенем ввічливості, і застосування того чи іншого стилю залежить від того до кого звернена мова: до рівного, вищого або нижчого за статусом, старшому або молодшому за віком, до знайомого або не знайомому обличчю. 
  Основна відмінність цих стилів розмовної мови полягає переважно у використанні різних дієслівних форм, зв'язок (а також різна забарвленої лексики, в тому числі важливих і скромних варіантів деяких дієслів). Тобто головним маркером рівня ввічливості мови в японській мові служить присудок. 
  Усього розрізняється три рівні ввічливості розмовної мови: 
  1. просторіччя (вживається з добре знайомими рівними, між дітьми, в гаслах, командах або старшими по відношенню до молодших). Просторіччя характеризується вживанням простих форм теперішній-майбутнього, минулого часу дієслівного присудка і зв'язки та в іменному присудку. Крім того, в просторіччі (і в повсякденній розмовній мові взагалі) часто відбувається випадання голосних. 
  2. нейтрально-ввічлива мова. Вживається в розмові з малознайомими людьми, рівними по положенню з промовистою, при розмові між знайомими, при зверненні молодших до старших. Але в ній не проводиться розходження між тим хто говорить і співрозмовником, тобто присудок в цьому стилі означає дії будь-якої особи. Нейтрально-ввічлива мова характеризується вживанням зв'язкиですта її форм в іменному присудку і дієслівних форм із суфіксом ます в заключному присудку. 
  3. чемно-ввічлива мова (кейго) (вживається в тих випадках коли говорить по статусу нижче співрозмовника, тобто для підкреслення ввічливості до іншого). Кейго характеризується вживанням безлічі дієслівних форм та синонімів нейтральних дієслів, які виражають скромність у промові про себе і шанобливість в мові про іншу особу.