ПЛАН

     Вступ

1.Сутність, призначення та розвиток кредиту в Україні.

1.1 Основні відомості та поняття кредиту

1.2 Вимоги  банківського кредиту

1.3 Класифікація  кредиту

    2. Особливості банківського кредиту в Україні

       2.1 Кредитні операції

       2.2 Етапи процесу кредитування

       2.3 Умови та порядок отримання банківського кредиту

       2.4 Порядок погашення банківського кредиту

3. Практична  частина

      Висновки

      Література 

Зміст

Вступ

     Незважаючи  на те, що з розвитком банківської  системи банки освоюють дедалі нові види діяльності (наприклад, надають  консультаційні, трастові послуги з  управління нерухомістю), проникають у  страховий бізнес (що є характерним для банківських систем країн Заходу), все ж основною їх функцією є кредитування діяльності клієнтів.

     Надання кредитів – не тільки важлива функція  банку, що виділяє його як особливий  вид капіталотворчого підприємства, а й основне джерело прибутку. Отже, кредитування було і є важливим попри всі зміни в економічному житті країни.

     Загалом, перехід до ринкової економіки, розвиток комерційних відносин справляють позитивний вплив на основи функціонування банківського кредиту в господарстві нашої країни. В сучасних умовах основними макроекономічними завданнями кредитного процесу є сприяння раціональній організації виробництва і збуту, збільшенню обсягів необхідної на ринку продукції, одержанню максимального прибутку при мінімальних затратах.

     Одним із найважливіших моментів на шляху до вирішення цих завдань є визначення оптимальних умов і методів кредитування, на основі яких виникають і розвиваються відносини між банком і позичальником. Аналіз ситуації, що склалася сьогодні в банківській системі України показує, що нині вона дещо призупинила свій розвиток, про що свідчить мала питома вага кредитів, що були надані суб’єктам господарювання в Україні по відношенню до внутрішнього валового продукту (протягом 2000р. – трохи більше 9% [7, с.176]). Зважаючи на ці показники, стає очевидним, що забезпечення сталого розвитку економіки багато в чому залежить від вдосконалення діяльності комерційних банків.

     Мета  написання курсової роботи полягає  в розробці організаційно – економічних  та методологічних основ та практичних рекомендацій щодо надання і погашення банківських позик, що сприятиме підвищенню ефективності та прибутковості кредитних операцій. Досягнення зазначеної мети зумовило необхідність комплексу завдань:

• розкрито суть кредитних операцій загалом та банківського кредиту зокрема;
• охарактеризовано види банківського кредиту та принципи кредитування;
• проаналізовано сучасний стан кредитування в Україні;
• виявлено проблеми та обґрунтовано пріоритетні напрямки розвитку та вдосконалення кредитного механізму.

     Об’єктом  дослідження у курсовій роботі виступає система комерційних банків України. Інформаційною базою роботи є законодавчі акти України, вітчизняних та західних економістів.

1. Сутність, призначення та розвиток кредиту в Україні.

     1.1 Основні відомості  та поняття кредиту

     На  сьогоднішньому етапі одну із найважливіших  ролей у стимулюванні відтворювальних  процесів відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської  діяльності підприємств незалежно  від форми власності та сфери господарювання. Незважаючи на те, що кризові в економічній системі практично підірвали фінансову стійкість більшості вітчизняних підприємств, внаслідок чого різко скоротилася кількість надійних фірм – позичальників (на фоні падіння прибутковості банківських операцій), кредитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних банків, в який вкладається переважна більшість залучених банками ресурсів.

     Кредит (від лат. „creditum” – позика, борг) – одна з найскладніших економічних  категорій, характер об’єктивної необхідності якої обумовлений, з одного боку, становищем та розвитком товарно-грошових відносин, з іншого – такою специфікою її прояву, як поворотний рух вартості. Оскільки надання кредиту є специфічною, відокремленою формою грошових відносин, воно має власні особливості, пов’язані з обслуговуванням усього процесу розширеного відтворення та забезпеченням його безперервності. У цьому плані база функціонування кредитних відносин – тимчасове вивільнення грошових коштів та поява потреби в них.

     Необхідність  залучення вільних ресурсів залежить від багатьох факторів, серед яких: капіталомісткість, сезонність, коливання  цін на продукцію і т. ін.

       При більш детальному розгляді  кредитних відносин можна обґрунтувати  виділення більшої кількості  функцій, зокрема:

• акумуляцію тимчасово вільних ресурсів:
• розподілення залучених коштів ніж позичальниками;
• емісійну;
• контрольну та ін.

     У ринковій економіці основною формою кредиту є банківський кредит. Кредитування господарських суб’єктів  і громадян є однією з найважливіших функцій банків як спеціалізованих кредитних установ. Банківський кредит – необхідний інструмент стимулювання народного господарства, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники. Саме тому в сучасних умовах необхідно навчитися ефективно його використовувати.

     Банківський кредит – це форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в  позику банками. Головними ланками  кредитної системи є банки  що мають ліцензію Національного  банку України, які виступають у  ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів. Крім того, комерційні банки, що мають відповідну ліцензію Національного банку України на право проведення операцій з валютними цінностями, можуть виступати в ролі покупця і продавця тимчасово вільних коштів в іноземній валюті.

     Банківська  система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух  капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери  виробництва та обігу, де виникає  дефіцит капіталу [1, с. 265].

     Позики  надаються банками суб’єктам  господарювання всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Фінансовою основою для банківського кредиту є позичковий капітал, котрий менш обмежений щодо напрямку, строків і величини кредитних угод порівняно з комерційним кредитом.

     Кредитором, тобто – суб’єктом кредитних  відносин, який надає кредити іншому суб’єкту господарської діяльності у тимчасове користування - в умовах банківського кредиту є банк. Іншим  учасником кредитних відносин є  позичальник – суб’єкт, який отримав у тимчасове користування грошові кошти на умовах поверненості, платності, строковості. Позичальниками можуть бути фізичні та юридичні особи. [2, с. 221]. 

1.2 Вимоги банківського кредиту

     З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з дотриманням встановлених НБУ нормативів і вимог щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.

       Банківський кредит носить комерційний характер. Мета діяльності банку в процесі кредитування — отримання максимального прибутку. Спрямованістю на прибутки визначається головна лінія економічної поведінки комерційних банків як при купівлі кредитних ресурсів, так і при їх продажу клієнтам.

       Кожний  комерційний банк ставить за мету — забезпечити високу якість власного кредитного портфеля. Кредитний портфель — це сукупність кредитів, наданих банком на певну дату; він характеризує величину капіталу, вкладеного банком у кредитні операції. Кредитний портфель включає агреговану балансову вартість усіх кредитів, у тому числі прострочених, пролонгованих і сумнівних щодо повернення.

       У звіті про кредитний портфель комерційного банку, який щомісячно  подається у регіональні управління НБУ, зазначаються такі параметри кредитного портфеля: міжбанківський ринок — кредити та фінансовий лізинг, надані банкам; кредити та фінансовий лізинг, отримані від банків; небанківський ринок — кредити, надані органом загального державного управління; кредити, надані за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів; кредити, надані за овердрафтом; кредити, надані за операціями РЕПО; кредити, надані за врахованими векселями; кредити, надані за факторинговими операціями; кредити, надані за внутрішніми торговими операціями; кредити, надані за експортно-імпортними операціями; інші кредити, надані в поточну діяльність; кредити, надані в інвестиційну діяльність; наданий фінансовий лізинг; кредити, надані фізичним особам.

     Банківський кредит надається при укладенні  кредитного договору. Всі питання, що виникають з приводу кредитування, вирішуються на договірній основі безпосередньо між банком і позичальником. Згідно з договором кожний із суб'єктів кредитних відносин бере на себе певні зобов'язання. Кредитний договір укладається банком для кожного позичальника індивідуально.

     Позики господарським суб'єктам надають комерційні банки. НБУ як банк останньої інстанції надає кредити комерційним банкам через кредитні тендери, ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх договорів.

     Комерційні  банки надають кредити як у  національній, так і в іноземній валюті.

     При проведенні кредитної політики комерційні банки виходять із необхідності забезпечити  поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та господарських  суб'єктів із врахуванням загальнодержавних  інтересів. Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок і комісійних винагород. Вони відповідають за своїми зобов'язаннями перед клієнтами всім належним їм майном і коштами.

     З метою активізації участі комерційних  банків у процесах структурної перебудови вітчизняної економіки важливе  значення має запровадження механізму  передачі в управління банкам на тривалий період контрольних пакетів акцій  підприємств, яким вони надають довгострокові кредити.

      Рішення щодо надання кредитів позичальникам, незалежно від запрошуваного розміру кредиту, приймається колегіально (Правлінням банку, Кредитним комітетом, Комісією тощо) більшістю голосів і оформляється протоколом.

     У разі надання позичальникові кредиту в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу ("великі кредити"), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок Національному банку. Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25 відсотків власних коштів банків. [4, с. 115]. 

     1.3 Класифікація кредитів

     Кредити, які надаються банками, можна  класифікувати за різними ознаками. Лише комплексний підхід до виділення  видів банківського кредиту дозволяє найповніше охарактеризувати кредитні операції комерційних банків.

     Згідно  із Положенням НБУ « про кредитування» кредити, які надаються банками поділяються за такими ознаками:

• за строками користування;
• за забезпеченням;
• за ступенем ризику;
• за методами надання;
• за строками погашення.

     За  строками користування банківські кредити поділяють на:

• короткострокові (до 1 року);
• середньострокові (до 3 років);
• довгострокове (понад 3 роки);

     Кожному з цих видів банківського кредиту  притаманні конкретні ознаки, організаційні  способи надання позик та їх погашення.

     Короткострокові кредити надаються банками позичальникам на цілі поточної господарської діяльності у разі виникнення в них тимчасових фінансових труднощів у зв’язку із витратами, які не забезпечені надходженням коштів у відповідному періоді.

     Середньострокові  кредити надаються на оплату обладнання, на поточні витрати, фінансування капітальних вкладень.

     Довгострокові кредити надаються банками для формування основних фондів. Об’єктами кредитування при цьому є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів і т.ін.

За забезпеченням  виділяють такі види банківського кредиту:

• забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами); вартість застави звичайно перевищує суму кредиту;
• гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);
• з іншим забезпеченням (поручительства, свідоцтво страхової організації);
• незабезпечені (бланкові кредити).

     Банківський кредит під заставу цінних паперів  називається ломбардним кредитом.

     За  ступенем ризику банківські позики поділяються на: стандартні кредити та кредити з підвищеним ризиком.

     Кредити з підвищеним ризиком надаються  банками без забезпечення, а також  клієнтам з нестійким фінансовим станом, які порушують строки повернення раніше отриманих позичок і оплати процентів за ними [12, с. 216].

          До стандартних кредитів належать  кредити, надані позичальникам,  що мають належну фінансову  стійкість і забезпечують своєчасне  і повне повернення раніше  отриманих позик і оплату процентів  за ними [14, с. 186].

     Відповідно  до положення НБУ “Про порядок формування і використання резерву і відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків” банківські позики поділяються на п’ять груп: стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні.

     За  методом надання виділяють такі види банківських кредитів:

• у разовому порядку;
• відповідно до відкритої кредитної лінії (перманентні);
• гарантійні (гарантовані) – із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою.

     За  методами погашення банківські кредити  поділяються на такі, що погашаються:

• водночас;
• у розстрочку;
• достроково (за вимогою кредитора або за заявкою позичальника);
• з регресією платежів;
• після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

     Ту  банківську позику, яка погашається  водночас, часто називають прямою; вся основна заборгованість за цією позикою має бути погашена на одну кінцеву дату. Відсотки ж можуть оплачуватися через певні проміжки часу або по закінченні строку позики. Позички в розстрочку передбачають періодичне погашення основної суми заборгованості, як правило, рівними частинами. У цьому випадку погашення позики не є таким обтяжливим для позичальника, як погашення водночас.

     Окрім визначених законодавством видів банківський  кредит поділяють ще за:

     – формою залучення (двосторонній, консорціумний, “дзеркальний”, багатосторонній).

     Банківський консорціум – тимчасове добровільне  об’єднання комерційних банків для  розв’язання конкретних завдань. Різновидом консорціумного кредиту є паралельний  кредит. При паралельному кредитуванні в угоді беруть два або більше банків, які самостійно ведуть переговори з позичальником, потім узгоджують між собою умови кредитування щоб у підсумку укласти кредитний договір із загальними для всіх учасників умовами.

     – строком повернення (строкові, до запитання, прострочені, відстрочені).

     Строкові  позички надаються на строк, зафіксований у кредитній угоді. Позички до запитання, або безстрокові – надаються на невизначений строк. Клієнт зобов’язаний повернути таку позику за першою вимогою банку. Простроченими вважаються позички, за якими закінчилися строки повернення. Відстрочені – це позички, за якими банком перенесені строки повернення на пізніший час.

     – характером визначення процента (з  фіксованою процентною ставкою, з плаваючою  процентною ставкою).

     Фіксована процентна ставка застосовується за згодою сторін і притаманна стабільній економіці та короткостроковим кредитом. Плаваюча процентна ставка є засобом зменшення ризику банківських втрат в умовах нестабільної економіки, значних темпів інфляції і при довгостроковому кредитуванні. Процентна ставка періодично переглядається і прив’язується, як правило, до облікової ставки центрального банку.

     – способом сплати процента розрізняють  банківські позики з виплатою процентів  у міру використання позичкових коштів (звичайний кредит) і з виплатою процента одночасно з одержанням коштів (дисконтний кредит).

     Кількістю кредиторів банківські позички поділяють  на такі, які надаються одним банком; є синдикованими (консорціальними); є паралельними. [7, с. 55].

2. Особливості банківського кредиту в Україні

     2.1 Кредитні операції

     Будь – яка кредитна операція – це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника. Тому аналізуючи стан кредитування слід розглядати його з двох точок: на рівні банку (його кредитного портфелю) та, власне, боржника – адже для укладання кредитної угоди необхідно, щоби банк мав змогу надати кредит клієнту, а той, в свою чергу, міг за нього розплатитися.

     Структура кредитного портфелю не лише відображає особливості кредитної політики того чи іншого комерційного банку, а й віддзеркалює загальний стан економічного здоров’я держави. Крім того, надання кредитів є основним джерелом прибутку для банку. Про це свідчить аналіз, проведений на основі вибірки 40 банків за даними рейтингу комерційних банків України на 1 січня 1998р. [14, с. 245]. Досить високий індекс кореляції R=0,977 вказує на те, що зв’язок між показниками є дуже сильним. Порівнявши розрахунковий і критичний F-критерії, можна з імовірністю 0,99 поширити встановлену залежність на всі банки України. Отже, чим більшим є кредитно – інвестиційний портфель банку, тим більшим є його прибуток [13, с. 135]. Отож, передусім проаналізуємо структуру і динаміку кредитування комерційними банками вітчизняних суб’єктів господарювання та фізичних осіб, тобто кінцевих споживачів кредитних ресурсів.

     Що  ж до міжбанківських кредитів, то їх, в принципі, можна вважати проміжною  ланкою між кредитором і кінцевим позичальником. Їх обсяг (в межах  банківської системи) коливається залежно від збільшення чи зменшення обсягів кредитного портфеля окремих банків, стану їх платіжних календарів, обсягів клієнтських платежів та цілої низки інших факторів. На практиці сукупний обсяг міжбанківських кредитів не справляє зворотного впливу на обсяги кредитування кінцевих позичальників.

     Аналізуючи  структуру кредитного портфеля комерційних  банків України за весь період спостережень можна зробити певні узагальнення щодо пріоритетів кредитної політики українських банків. Об’єктами кредитування є переважно юридичні особи – обсяги кредитів, наданих фізичним особам не перевищують 5% від загального портфеля. Щодо строків кредитування – т тут переважають короткострокові кредити. Втім, останнім часом почала формуватися тенденція до поступового зростання питомої ваги довгострокових кредитів, що можна вважати позитивною тенденцією і говорить про впевненість банків у стабільності грошової одиниці і економіки держави в цілому.

     Абсолютна сума і питома вага кредитів, наданих  в іноземній валюті постійно зростають.

     Динаміка  розподілу кредитного портфелю за формами  власності підприємств – позичальників  свідчить про зацікавленість комерційних  банків у кредитуванні переважно  недержавних господарників. Що ж  до видів кредитів, то останнім часом  домінують кредити у плинну діяльність.

     Намітилися  зміни у структурі кредиті  за напрямками економічної діяльності позичальників: нині зменшується питома вага кредитів , наданих для проведення торговельних операцій, натомість зростає частка кредитів, наданих сільському господарству.

     Структура кредитного портфелю за галузями економіки  розбалансована – левова частка припадає на кредити у промисловість і  торгівлю.

     Отже, серед кредитів, які комерційними банками надаються суб’єктам  господарювання, домінують короткострокові (див. Таблиця 1). Питома вага довгострокових позик протягом 1994 – 1997 рр. Трималася на рівні 22%. Зазначена тенденція, безумовно, є одним із позитивних результатів зниження темпів інфляції, що відбувалося після 1994 року.

     Таблиця 1

     Кредити, надані комерційними банками суб’єктам господарювання (за строками погашення) [5, с. 13] 

     Чітко проглядається і тенденція до зменшення питомої ваги кредитів комерційних банків, наданих державним підприємствам (див. таблицю 3), що можна пояснити такими факторами:

     – скорочення абсолютної кількості державних  підприємств (наслідок приватизації);

     – уповільнення темпів інфляції суттєво підвищує рівень відповідальності комерційних банків за формування кредитного портфелю. Тому вони стали уникати пасивних і залежних від державного бюджету позичальників, надаючи перевагу колективним (77%) та приватним (11%) підприємствам.

     Якщо в період 1992 – 1994 років в умовах прискорених темпів інфляції, банки зазвичай надавали кредити на засадах особистої довіри і без належного забезпечення заставою – посилаючись на інфляцію і відповідне зростання пасивів, що відшкодує можливі збитки,- то з 1995р. все стало на свої місця : при порівняно низьких темпах інфляції кожен прорахунок у кредитній політиці реально загрожує ліквідності й платоспроможності банку. Тому банки значно підвищили вимоги до позичальників, чому сприяла і послідовна політика НБУ у сфері регулювання банківської діяльності. Лібералізація багатьох її видів поєднувалася з відповідним посиленням контролю центрального банку за стабільністю системи [2, с. 195]. Це, в свою чергу, спонукало комерційні банки ретельніше формувати власну кредитну політику, уникаючи можливих ризиків. Тому – то державні підприємства стали фактично небажаними клієнтами в силу нестабільності бюджетних джерел фінансування.

     Таблиця 3

     Кредити надані комерційними банками суб’єктам  господарювання (за формами власності позичальниками) [13, с. 99].