Особливості банківського кредитування малого бізнесу

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ЗМІСТ 

Вступ………………………………………………………………………………….3

1. Економічна характеристика та суть банківських програм по кредитуванню малого бізнесу………………………………………………..5
2. Механізм здійснення банківського кредитування малого бізнесу……….20
3. Оцінка кредитування малого бізнесу банками України…………………..32
4. Загальний аналіз кредитування суб’єктів малого бізнесу комерційним банком на прикладі ВАТ АБ "Укргазбанк"………………………………..38
5. Проблеми кредитування малого бізнесу в Україні та шляхи їх вирішення…………………………………………………………………….45

Висновки……………………………………………………………………………52

Список  використаних джерел……………………………………………………..55

Додатки 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

     Актуальність  теми. В умовах дестабілізації економіки, обмеження фінансових ресурсів суб`єкти підприємництва, які не потребують великих стартових інвестицій, спроможні за певної підтримки найшвидше і найефективніше розв`язувати проблеми кризової економіки України, стимулювати розвиток конкуренції та сприяти економічному зростанню.

     Малий бізнес створює 65-80 % валового національного продукту, забезпечує ринкову конкуренцію, наслідком якої є висока якість товарів і найповніше задоволення потреб споживачів. В малому бізнесі зайнято близько 70% робочих місць. Проте, порівняно з іншими країнами, Україна має набагато гірші не тільки якісні, а й кількісні показники розвитку малого бізнесу.

     Справа  в тому, що значення малого та середнього бізнесу в економіці дуже велике. Без цієї сфери ринкова економіка не буде функціонувати та розвиватися. Становлення та розвиток цієї сфери є однією з головних проблем економічної політики в умовах переходу від адміністративно-командної економіки до нормально функціонуючої ринкової.

     Отже, сфера малого та середнього бізнесу в ринковій економіці є ведучим сектором, який визначає темпи економічного росту, структуру та якість валового національного продукту.

     Беззаперечно  те, що для розвитку малого та середнього бізнесу необхідні вільні грошові  кошти, які повинні бути спрямовані в найбільш привабливі сфери бізнесу. Але за сучасних умов нелегко відшукати такі ресурси підприємствам будь-якої галузі.

     Застосування кредиту є необхідним елементом процесу функціонування ринкової економіки, а також чи не єдиним джерелом вирішення проблеми забезпечення стабільної, ритмічної роботи підприємств різних галузей народного господарства, зокрема малого бізнесу. Тим більше, що кредит потрібен вже існуючому підприємству. 

     Мета  і завдання дослідження. Метою даної роботи є дослідження процесу надання кредитів комерційними банками суб'єктам малого бізнесу. Завданням виступає аналіз програм, які пропонують комерційні банки суб’єктам малого підприємництва, виявлення недоліків (на основі аналізу роботи ВАТ АБ "Укргазбанк", зокрема кредитного відділу) та пропозицій щодо їх усунення або запобіганню, а також аналіз проблем надання кредитів суб’єктам малого підприємництва в Україні та шляхи їх вирішення.

     Об’єкт та предмет дослідження. Об'єктом дослідження виступають банки України і, зокрема, конкретна банківська установа – ВАТ АБ "Укргазбанк". Предметом дослідження є кредитні відносини банківських установ з одного боку та малого підприємства з іншого; теоретичні і практичні питання організації банківського кредитування малого бізнесу.

      Методи  дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження були використані Закони України, нормативні та інструктивні матеріали НБУ та ВАТ АБ "Укргазбанк". Проводяться дослідження вітчизняного досвіду щодо формування фінансових ресурсів підприємств малого та середнього бізнесу за рахунок банківського кредиту та зіставляється з досягненнями зарубіжних країн. Застосовуються прийоми динамічних порівнянь, графічного зображення даних.

        Методичну базу дослідження складають методи, прийоми і інструменти статистики: збір і угрупування статистичних даних; сучасні методичні підходи до оцінки кредитоспроможності підприємств.

      Практична цінність одержаних  результатів дослідження. На конкретному прикладі ВАТ АБ "Укргазбанк" в роботі буде розглянуто взаємовідносини малих підприємств з банками, включаючи програми кредитування малих підприємств установою банку, оцінку кредитоспроможності позичальника та методи забезпечення кредитів. Одержані результати можуть бути використані банківськими установами при наданні кредитів, при аналізі кредитоспроможності, а також удосконаленні процесу кредитування підприємств малого і середнього бізнесу.

1. Економічна характеристика та суть банківських програм по кредитуванню малого бізнесу

 

     Кредит  і кредитні відносини є невід’ємною  складовою економічної системи  України. Сфера кредитування безпосередньо  пов’язана з потребами розвитку національного виробництва. Знаходячись у центрі сучасного грошово-фінансового господарства, обслуговуючи інтереси господарських суб’єктів, кредит опосередковує зв’язки між державою, банком, товаровиробниками і населенням. Більш того, діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів.

     З економічного погляду кредит – це форма позичкового капіталу (в  грошовій або товарній формах), що надається  на умовах повернення та обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.

     Кредитні  відносини – це відособлена частина  економічних відносин, пов'язана  з наданням вартості у позику і  поверненням її разом із певним відсотком.

     Кредитні  відносини поєднують у собі дві  підсистеми: кредитно-грошові відносини  та кредитно-товарні відносини. Тобто  у позичку може надаватися вартість як у грошовій, так і у товарній формі.

     Кредитні  відносини виникають і діють  між двома суб'єктами: кредитором, який надає позику, і позичальником, який отримує позику. Рушійним мотивом надання позики у тимчасове користування є одержання доходу у формі позичкового відсотка. Метою кредитора є одержання прибутку (відсотка); метою позичальника – задоволення тимчасової потреби у додаткових грошових ресурсах. З боку кредитора позика є актом комерційного продажу на певний термін грошових коштів.

     Незважаючи  на те, що сьогодні більшість вітчизняних  економістів розглядає кредит як економічні відносини, в статті 49 Закону «Про банки і банківську діяльність» подано таке його визначення:

     Банківський кредит – грошові кошти в національній чи іноземній валюті, що надаються  кредитодавцем позичальнику на умовах повернення, платності, строковості, забезпеченості і цільового використання (тобто кредит ототожнюється з грошима, які виконують абсолютно інші, не властиві кредиту функції). Звідси випливає, що кошти банківського кредиту після його надання позичальнику є його власністю.

     Однак практика засвідчує інше: позичальника із самого початку обмежують у правах користування позикою: по-перше – її терміном, по-друге – умовою цільового використання. Наявність зазначених обмежень не дає підстав вважати надані на певний час (позичені) кошти власністю позичальника.

     Варто зупинитися ще на одному визначенні кредиту, наведеному в статті 2 нового Закону України «Про банки і банківську діяльність»: «Банківський кредит – будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми».

     Кредитування  – це кредитний процес, що включає  сукупність механізмів реалізації кредитних відносин. Юридичною основою системи кредитування є кредитний договір, який передбачає виникнення певних обов’язків кожної із сторін.

     Об’єктом  кредитних відносин – є вартість, яка надається в позику з метою  отримання прибутку.

     Основними об'єктами короткострокового кредитування в оборотні кошти є: виробничі  запаси (сировина, основні й допоміжні  матеріали, запасні частини, паливо, інструмент); незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва; витрати майбутніх періодів (сезонні витрати, витрати на освоєння випуску нових виробів тощо); готова продукція і товари; платіжні та розрахункові операції з постачальниками й покупцями.

     Об'єктами довгострокового та середньострокового кредитування є капітальні вкладення, пов'язані з реконструкцією підприємства, його технічним переозброєнням, упровадженням нової техніки, удосконаленням технології виробництва, та інші витрати, що приводять до збільшення вартості основних засобів. До таких кредитів підприємства вдаються, якщо відчувають брак власних коштів, призначених на ці цілі, а саме: прибутку й амортизаційних відрахувань.

     Сутність  кредиту як економічної категорії  виявляється в його функціях. У  розвинутому ринковому господарстві кредит виконує такі основні функції:

     а) перерозподільна функція кредиту полягає в тому, що тимчасово вільні грошові кошти одних підприємств, організацій і населення, а також Державного бюджету, які зберігаються в банку, перерозподіляються банками за умови повернення між підприємствами і госпорганами, у яких не вистачає власних коштів для здійснення нормального процесу виробництва.

     б) функція заміщення полягає в  заміні кредитом готівки в платіжному обороті, тобто в тому, що за допомогою  кредиту утворюється можливість підприємствам і установам здійснювати  розрахунки між собою в процесі купівлі-продажу та з фінансово-банківськими органами не готівкою, а шляхом перерахування в безготівковому порядку суми платежу з рахунку платника на рахунок одержувача грошей. Заміщення готівки в платіжному обороті кредитними грошима дозволяє скоротити витрати держави на виробництво й обіг грошей, прискорити розрахунки між платниками й одержувачами грошей, а також обертання коштів.

     в) важливе значення в умовах ринкової економіки має стимулююча функція  кредиту. Сам зміст кредитування спонукає до ефективного використання одержаної позики, щоб на зароблені кошти не просто повернути кредит, але й одержати прибуток.

     г) контрольна функція кредиту полягає  в тому, що в процесі кредитування здійснюється взаємний контроль (як кредитора, так і позичальника) за використанням і поверненням позики. Існує суттєва відмінність у виконанні контрольної функції кредиту з боку кредитора і з боку позичальника. Кредитор має можливість здійснювати контроль як за об'єктом кредиту (позиченою вартістю) так і за діяльністю позичальника. Позичальник не має можливості контролювати діяльність кредитора, він здійснює контроль лише за рухом позиченої вартості, тобто контролює лише об'єкт кредитних відносин.

     Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин є товарне виробництво. Основою функціонування кредиту є рух вартості у сфері товарного обміну, в процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства – споживачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, що може зупинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на підприємствах нагромаджуються тимчасово вільні кошти. Таким чином, виникнення і функціонування кредиту пов'язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потреби в них у інших.

     Існують також і специфічні причини виникнення кредитних відносин, пов’язані з необхідністю забезпечення безперервного процесу відновлення. До них відносять сезонний характер окремих виробництв, розбіжності між накопиченням коштів та їх витрачанням на підприємстві, відхилення фактичного використання оборотних коштів від їх нормативу в процесі індивідуального кругообігу оборотних фондів підприємств.

     З браком власних оборотних коштів підприємства залучають банківські кредити, кошти інших кредиторів та комерційний (товарний) кредит. Кредит дає змогу доцільніше організувати оборот коштів підприємств, не витрачати значних фінансових ресурсів на створення зайвих запасів сировини й матеріалів.

     У процесі кредитування підприємств  насамперед ураховуються індивідуальні  особливості кругообігу їхніх оборотних коштів. Особливості індивідуального кругообігу коштів підприємств виявляються в часовій розбіжності між вивільненням з обороту вартості в грошовій формі та авансуванням коштів у новий оборот.

     Використання  різноманітних форм кредитування підприємства прискорює рух грошових і матеріальних ресурсів та сприяє підвищенню ефективності фінансово-господарської діяльності.

     В залежності від ознаки, покладеної в основу класифікації, виділяють  чимало форм, видів та типів кредитів.

     Розглянемо  найбільш важливі види кредиту:

     Банківський кредит – це економічні, кредитні відносини  між банками і суб'єктами господарювання з приводу видачі (отримання) і  використання позикових коштів.

     Види  банківського кредиту

  Кредити, які надаються банками, поділяються: 

       За строками користування:

      - короткострокові - до 1 року,

      - середньострокові - до 3 років,

      - довгострокові - понад 3 років. 

       За забезпеченням:

      - забезпечені заставою (майном, майновими  правами, цінними паперами);

      - гарантовані (банками,фінансами  чи майном третьої особи);

      - з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

      - незабезпечені (бланкові). 

       За ступенем ризику:

      - стандартні кредити;

      - кредити з підвищеним ризиком; 

       За методами надання:

      - у разовому порядку;

       - відповідно до відкритої кредитної лінії;

      - гарантійні (із заздалегідь обумовленою  датою надання, за потребою, із  стягненням комісії за зобов'язання). 

       За строками погашення:

      - водночас;

      - у розстрочку;

      - достроково (за вимогою кредитора,  або за заявою позичальника);

      - з регресією платежів;

      - після закінчення обумовленого  періоду (місяця, кварталу)

     Комерційний кредит – це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між  двома суб'єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарчі відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів - зобов'язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін. Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.

     Лізинговий  кредит – це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту. Об'єктом лізингу є різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій та ін.) майно. Суб'єктами лізингу можуть бути лізингодавець (суб'єкт господарювання, що є власником об'єкта лізингу і здає його в оренду), користувач (суб'єкт, що домовляється з лізингодавачем на оренду про набуття права володіння та розпорядження об'єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, організація та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).

     Іпотечний кредит – це особливий вид економічних  відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки. Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки або мають поручителів, які надають під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника.

     Споживчий кредит – кредит, який надається  тільки в національній грошовій одиниці  фізичним особам-резидентам України  на придбання споживчих товарів  тривалого користування та послуг і  який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

     Державний кредит – це сукупність кредитних  відносин між державою, юридичними та фізичними особами з приводу  випуску (придбання) позик.

     Короткострокові кредити – до одного року – можуть надаватись банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді. Середньострокові кредити - до 3 років - можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень. Довгострокові - понад 3 роки - можуть надаватись для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію тощо [23].

     У західній банківській практиці виділяють  позики до запитання (онкольний кредит), що повертаються позичальниками на першу  вимогу банку (з попередженням). Ставки відсотку за онкольним кредитом нижчі  ніж за строковими позичками.

     У світовій банківській практиці найпоширенішими  схемами надання позик є кредитна лінія, револьверний (автоматично поновлювальний) кредит та овердрафт. Кредитна лінія  – оформлена договором згода  банку надавати позичальникові кредити  протягом певного часу до певної заздалегідь визначеної максимальної величини - ліміту кредитування. Це перспективний вид банківської позики. Клієнт може у будь-який момент отримати позику без оформлення кредитних документів. Розрізняють два види кредитних ліній: сезонну й постійно відновлювальну. Сезонну кредитну лінію відкривають за періодичного браку оборотних коштів, пов'язаних із сезонністю виробництва або з необхідністю створення запасів товарів на складі. Особливість відновлювальної кредитної лінії полягає в тім, що підприємство, погасивши частину кредиту, може одержати нову суму, але в межах відповідного ліміту і періоду дії кредитної угоди. У зв'язку з цим підприємство повинно заставити банку основні фонди.

     Револьверний  кредит – це позика, що надається банком клієнтом в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і відновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Це багаторазово поновлювальний кредит. Відбувається постійне відновлення позики в умовах тривалих відносин банку і клієнта, який неодноразово позичає і повертає борг.

     При овердрафті банк у межах узгодженого  ліміту проводить платежі за клієнта  на суму, що перевищує залишок коштів на його поточному рахунку.

     Із  від'ємного залишку на рахунку позичальника банк стягує відсоток як за звичайний кредит.

     Видача  банками кредитів суб'єктам підприємницької  діяльності здійснюється при дотриманні таких принципів: забезпеченості, повернення; терміновості; оплати і цільового використання.

     Принцип забезпеченості кредиту означає, що позичальник на взяту суму кредиту подає банку під заставу вартість майна, яке в нього є, матеріальних цінностей, цінних паперів тощо.

     Повернення  кредиту означає, що одержані господарюючим  суб'єктом позичені кошти повинні  бути повернені банку в строк, визначений у кредитному договорі. Повернення кредиту забезпечується безперервністю процесу кругообігу коштів і переходом їх у завершальній стадії в грошову форму.

     Принцип терміновості кредиту полягає в  тому, що позики підприємству видаються  на чітко визначений термін, передбачений у договорі, по закінченні якого вони повинні бути повернені.

     Платність кредиту полягає в тому, що позики установи банків видають господарюючим  суб'єктам за визначену оплату, яка  називається відсотком. Розмір оплати за кредит і порядок її сплати встановлюються банком у залежності від ступеня кредитного ризику, поданого забезпечення, рівня облікової ставки НБУ, рівня оплати за кредитні ресурси, рівня інфляції та інших факторів.

     Цільовий  характер використання кредиту передбачає вкладення позикових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором. Зокрема, чинне українське законодавство забороняє надавати підприємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів банків, для внесення платежів у бюджет і позабюджетні фонд.

     Таким чином, роль кредитних відносин в економіці залежить від стану самої економіки. В Україні в сучасних умовах актуальною є проблема реформування системи кредитування суб'єктів господарської діяльності. Кредит є важливим джерелом капітальних вкладень, тому традиційно виділяється його вагома роль у реструктуризації економіки.

     Розвиток  малого підприємництва з часу здобуття Україною незалежності більш або  менш активно проголошувався державою як один із пріоритетів державної політики. Але за результатами досліджень державної політики щодо малого підприємництва в Україні можна зробити невтішний висновок, а саме – малому та середньому бізнесу дуже мало приділялось уваги з боку держави, а в деяких напрямках зовсім не зроблено нічого. Після виходу Закону України “Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні” від 21.12.2000 р. та Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва” від 19.11.2000 р. у підприємців з`явилася надія про те, що держава все ж почне піклуватися про малий та середній бізнес в країні, але, як показує історія десяти років, цього не відбулось.

     Сьогодні  малий та середній бізнес якнайбільше  потребує фінансових ресурсів для свого  розвитку. Фінансово-кредитна підтримка держави, що є одним із головних напрямків державної підтримки, які визначені у вище зазначених законах, є досить незначною і закритою бюрократичними перепонами, хоча деякі кроки зроблені – це участь НБУ, Міністерства фінансів України в програмі кредитування малого бізнесу з ЄББР, Світовим банком, Німецьким банком реконструкції (KfW), Агентством США з Міжнародного Розвитку (USAID). Тому малому та середньому бізнесу доводиться шукати необхідні фінансові ресурсів на банківському ринку. Залучення банківського кредиту є класичною технологією запозичення необхідних фінансових ресурсів. На сьогоднішній день банківські кредити дають змогу фінансувати витрати суб`єктів підприємницької діяльності, пов`язані з придбанням основних і поточних активів, покриттям таких потреб підприємства, як тимчасове збільшення виробничих запасів, виникнення (збільшення) дебіторської заборгованості, іншими зобов’язаннями. В Україні спостерігається активізація діяльності банківських установ щодо кредитування малого та середнього бізнесу. Цей процес активно почав діяти з 2000 року, і сьогодні кожний банк намагається створити відділ кредитування малого бізнесу. Це пояснюється трьома чинниками. Перший – переорієнтація багатьох фінансових установ на малий бізнес, що стає пріоритетним не тільки для великих банків із розвиненою філіальною мережею, а й для середніх, які також готові активно працювати з населенням, малим і середнім бізнесом. Другим чинником збільшення частки кредитів суб`єктам малого бізнесу у кредитних портфелях банків є зростання попиту на відносно невеликі за розмірами позики (сьогодні середній розмір позики по програмі кредитування малого та середнього бізнесу – 5 000 – 7 000 у.о.). Тобто, при такій ситуації невеликий розмір кредитів при їх значній кількості дає банку змогу диверсифікувати кредитні ризики. Третій чинник – це швидкість оформлення кредиту та потреба малих підприємств у “швидких грошах”. Разом з тим на практиці банки дуже обережно підходять до питання кредитування малих підприємств. Головним недоліком кредитування малого та середнього бізнесу банкіри нерідко називають труднощі, пов`язані з “відстеженням” позичальників, які нерідко працюють у тіні і ведуть подвійну бухгалтерію. Але, поряд з цим, банківський сектор дуже перспективно дивиться на розвиток кредитування малого бізнесу, тому що вони бачать великі фінансові ресурси та можливості, що кроїться в тіньовій економіці; і намагаються залучити цей великий сектор економіки. Розглядаючи розвиток кредитування малого та середнього бізнесу можна виділити два шляхи розвитку – програми кредитування за рахунок власних ресурсів банків та програми за рахунок ресурсів міжнародних фінансових організацій: ЄБРР, Світового банку, Німецько-українського фонду, фонду “Євразія” та інших. В майбутньому другий “шлях” зникне, так як працюючи з іноземною валютою, вітчизняні банки розвивають власні кредитні лінії для малого та середнього бізнесу. Великі банки починають кредитувати за рахунок власних коштів, поступово відмовляючись від ресурсів іноземних кредитних ліній. Цей шлях був плацдармом розвитку кредитування малого та середнього бізнесу, так як вітчизняні банки не мали досвіду, технологій та програм роботи з малим підприємництвом. Сьогодні є певна напрацьована база, і в умовах приходу іноземних банків є всі підстави говорити про розвиток кредитування малого та середнього бізнесу кожним банком окремо. Банки будуть конкурувати технологіями кредитування підприємництва (вже сьогодні банки кредитують до 7 000 у. о. без забезпечення, що свідчить про високотехнологічні програми кредитування), що в свою чергу буде впливати на швидкість видачі кредитних ресурсів, строки та ціну. Разом з цим, банки ще не в змозі задовольнити потреби малого та середнього бізнесу, тому кредитування по програмам за ресурси міжнародних організацій є актуальним. Необхідною умовою подальшого розвитку кредитування банками суб`єктів підприємницької діяльності є залучення держави до цього процесу. Основними напрямками роботи повинні бути активізація кредитно-гарантійних установ, створення Національної системи гарантій, збільшення частки державних видатків на розвиток малого підприємництва, впровадження законів про мікрокредитування, розроблення програм фінансової підтримки на прикладі США та країн Європейської співдружності тощо. При конструктивній роботі банківського сектора та держави в особі НБУ, Міністерства фінансів можливо прискорити розвиток як банківського сектору так і малого підприємництва до показників розвинутих країн світу.

     На  сьогодні кредитна підтримка суб'єктів  малого підприємництва здійснюється в межах Закону України від 19.10.2000 р. N 2063-III "Про державну підтримку малого підприємництва", який визначає правові засади державної підтримки суб'єктів малого підприємництва, незалежно від форми власності, з метою сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва, становлення його як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та створення умов для позитивних структурних змін в економіці України.

     Програма  кредитування малого підприємництва розрахована  на суб’єктів малого підприємництва (фізичні особи – підприємці, юридичні особи – СМП). Фізичні особи, що отримують доходи від власного бізнесу (як підприємці або власники юридичної особи – суб’єкта малого підприємництва), які мають діючий бізнес протягом не менш ніж 3 (трьох) місяців для фізичних осіб-підприємців, та не менше ніж 6 (шість) місяців – для юридичних осіб – СМП. Для зручнішого пристосування до потреб потенційних клієнтів банки розробляють та впроваджують різні програми для кредитування суб’єктів малого підприємництва. Наприклад, це можуть бути такі програми:

• Кредит для розвитку бізнесу під заставу рухомого майна;
• Кредит для розвитку бізнесу під заставу нерухомого майна;
• Обладнання для малого бізнесу;
• Новий автомобіль на бізнес;
• Комерційна нерухомість;
• Експрес-кредитування тощо.

     Наприклад, під заставу рухомого майна кредити  можуть надаватися до 12 місяців –  на поповнення обігових коштів, до 18 місяців  – на придбання основних засобів  та поповнення обігових коштів або  на споживчі потреби (під заставу  товарів в обороті), до 24 місяців – на придбання основних засобів або на споживчі потреби (під заставу обладнання), до 36 місяців – на придбання основних засобів або на споживчі потреби (під заставу автотранспорту). Строки погашення банки розробляють в залежності від розробленої ними власної програми. Що стосується застави під нерухоме майно, то строки можуть коливатися від 5 років (якщо забезпечення за кредитом - іпотека землі та складських приміщень, виробничих приміщень, майнових комплексів іншої нерухомості (теплиці, гаражі, дачні будинки)), до 8 років (якщо забезпечення за кредитом - іпотека нерухомості нежитлового призначення – офісних та торгівельних приміщень тощо), до 12 років (якщо забезпечення за кредитом - іпотека нерухомості житлового призначення).