Особливості державного регулювання ЗЕД у країнах з різними моделями управління економікою

     Вступ

     Тема  моєї курсової роботи- «Особливості державного регулювання ЗЕД у країнах  з різними моделями управління економікою».Я  вважаю,що це є досить актуальне питання на сьогоднішній день,тому що,без належного втручання держави у зовнішньоекономічну діяльність,можуть вининкнути досить серйозні проблеми в розвитку економіки кожної країни.Задля процвітання країни на зовнішньому ринку,необхідно регулювати зовнішні стосунки з іншими державами та міжнародними інституціями,бо як відомо потужність держави на зовнішніх ринках,буде відображати і внутрішню міцінсть та цілісність.

     Метою мого дослідження – буде аналіз державного регулювання ЗЕД в країнах з різними моделями управління економікою,висвітлення певних спільних та відмінних ознак у цьому регулюванні.

     Основними завданнями моєї  наукової роботи будуть:

• Особливості державного регулювання ЗЕД у різних країнах,детальний аналіз;
• Класифікація певних форм та методів,за допомогою яких держава вдається до регулювання ЗЕД;
• Наочний аналіз та порівняння різноманітних видів регулювання у досліджуваних країнах.

          Об’єктом курсової роботи стануть досліджувані мною країни.

           Науково-дослідне завдання складається  з 3 розділів:у першому розділі  мною буде роглянуто теоретичні  основи державного регулювання  ЗЕД,бачення цього питання зі  сторони деяких наууковців,а також  методи,які використовуються для  державного регулювання.

            У другому розділі я розгляну  основи державного регулювання  ЗЕД в Україні,структуру органів  які регулюють ці процеси і  звичайно методи регулювання  цього виду діяльності.Чому саме  я взяв Україну,як окремий розділ? Тому,що я вважаю,що неможливо  розглядати державне регулювання  ЗЕД різних країн,коли не володієш  основами цього питання про  свою державу.Звичайно потім ми зможемо використовувати практику іноземних держав з цього питання,задля покращення існуючої системи державного управління в Україні.

         І в моєму заключному,третьому  розділі  я висвітлю практику  регулювання  ЗЕД в різноманітних  державах,виявлю певні особливості  кожної  країни у сфері цього  питання,тобто цей розділ стосуватиметься  державного регулювання ЗЕД в  окремій державі.

    Питання теорії й практики державного регулювання  зовнішньоекономічних зв'язків розглядаються  в науковій закордонній і вітчизняній  літературі досить широко. Серед авторів  відомих робіт з даної проблематики можна назвати І.П.Герчикову, А.В.Данильцева, І.І.Дахно, Ю.П.Козака, Ю.В.Макогона, В.І.Фомічева, Г.М.Циганову. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 1.Теоретичні основи та організаційно - правові аспекти державного регулювання ЗЕД

     Пісьмаченко Л.М. підходить до цього питання наступним чином і як на мене це є досить хороший підхід для дослідження основних,теоретичних аспектів регулювання ЗЕД державою.

     Становлення та розвиток державного регулювання  зовнішньоекономічних відносин у країнах  із розвинутою економікою пройшли значний  еволюційний шлях. Протягом декількох  століть у високо розвинутих індустріальних країнах світу з урядової ініціативи здійснювалися заходи, направлені на регулювання відносин у сфері  міжнародної торгівлі. Зважаючи на те, яке місце посідають ці країни на сьогодні на світовому ринку, можна зробити висновок, що їх методи регулювання зовнішньої торгівлі є досить ефективними і постійно удосконалюються.

     Розвиток  економіки і торговельних відносин досліджуваних держав відбувався поступово - від аграрного до постіндустріального  рівня. Економічний підйом середньовічних міст спирався не тільки на розвиток ремесла, але і на прогрес зовнішньої і  внутрішньої торгівлі. Визначальними  моментами економічного розвитку країн  Західної Європи і Америки в період переходу від аграрного до індустріального  типу були: становлення промислового виробництва, формування буржуазного  суспільного ладу. У подальшому якісне вдосконалення засобів транспортного  й інформаційного забезпечення дозволило  країнам з ринковою економікою перейти  від індустріального до постіндустріального  типу економічних відносин, коли основним товаром стали послуги інформаційно-телекомунікаційного  характеру. На кожному з цих етапів змінювався характер міждержавних відносин і роль держави з їх регулювання.

     У науковому середовищі визнано, що світове  господарство - це економічна єдність  країн сучасного світу, функціонування якої пов'язане з наявністю міжнародного поділу праці і світової системи  транспорту і зв' язку, світового ринку товарів, капіталів і робочої сили, з існуванням міжнародної фінансової системи [4; с. 674].

Передумовами  формування світового господарства були:

• розвиток машинної індустрії;
• створення міжнародних засобів транспорту і зв'язку;
• міжнародний поділ праці;
• розвиток колоніальної системи; вивезення капіталу;
• розвиток міжнародної торгівлі;
• утворення світового ринку.

     Важливий  чинник розвитку світового господарства - міжнародний поділ праці, який базується  на спеціалізації окремих країн  на виробництві певних видів продукції  для задоволення потреб світового  ринку. Результатами міжнародного поділу праці стало формування світового  ринку товарів, кредитів, валюти, послуг та ін. Неухильно зростали обсяги міжнародної  торгівлі, до якої були залучені практично  всі незалежні і колоніальні  країни [12; с. 61].

      Слід  зазначити, що характерною рисою  зовнішньоекономічних відносин того часу був імпорт сировини з колоніальних країн. З кінця XIX ст. для зовнішньої торгівлі була характерною тенденція  зростання протекціонізму і встановлення монопольних цін. У цей час  країни інтенсивно укладали торговельні  договори, підписували інвестиційні угоди, направлені на розширення міжнародних  торговельних зв'язків. З розвитком  міжнародної торгівлі, починаючи  з 70-х рр. XIX ст., великого значення набув  експорт капіталу. Крім того, у більшості  країн створювалися спеціалізовані комерційні організації, капітал яких повністю або частково контролювався  урядом та розпочалося активне фінансування ними зовнішньоекономічних операцій. Такі операції складають значну частку в загальному потоці капіталу, що циркулює між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються .

     Таким чином, на межі XX ст. сформувалося світове  господарство, основними рисами якого  були: міжнародний розподіл праці, нерівномірність  економічного розвитку країн, розширення географії, а також зміна структури  зовнішньої торгівлі та зміна валютної системи [12;с. 64]

         Для регулювання своєї зовнішньої торгівлі кожна держава законодавчо встановлює певні правила та умови зовнішньоторговельної політики. Ними держава намагається забезпечити найсприятливіші умови національним товаровиробникам, створити необхідні умови для вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмежити ввезення іноземних товарів в свою країну. Так держава відчутно впливає на загальний стан експортно-імпортних відносин.

    Розвиток  зовнішньої торгівлі будь-якої держави  з ринковою економікою регулюється, насамперед , ринковими механізмами (попит, пропозиція, ціна, конкуренція й т. п.).

    Однак ринок і його ринкові регулятори не в змозі вирішити багато питань сучасного цивілізованого суспільства, наприклад, реалізації соціально-економічних цілей суспільства, інноваційного розвитку виробництва, забезпечення стабільного економічного розвитку, соціальної справедливості й т. д.

    Таким чином, державне регулювання зовнішньої торгівлі, є об'єктивною необхідністю. Воно покликано створювати ефективні умови для функціонування самого ринкового механізму й вирішувати ті проблеми, які не може вирішити ринковий механізм.

    Державне  регулювання зовнішньоторговельної  діяльності в умовах ринкового господарства являє собою систему мір законодавчого, виконавчого й контролюючого характеру, спрямованих на вдосконалювання зовнішньоторговельної діяльності в інтересах національної економіки.

    Метою цього регулювання є розширення зовнішньоторговельних зв'язків, їхня адаптація до умов, що змінюються, світового  ринку, підвищення їх ефективності й більше повне використання для соціально-економічного розвитку країни.

Конкретними причинами втручання держави  в зовнішню торгівлю є:

• обмеження імпорту з метою збільшення зайнятості всередині країни;
• захист молодих галузей;
• стимулювання промислового виробництва (індустріалізація країни для країн, що розвиваються);
• стимулювання капітальних вкладень, диверсифікованість;
• забезпечення умов рівноваги зовнішньої торгівлі (співвідношення обсягів імпорту й експорту);
• імпортозаміщення або стимулювання експорту;
• регулювання платіжного балансу;
• політичні та інші мети.[9;c.350]

    Деякі з названих причин втручання держави  в зовнішню торгівлю вимагають уточнення стосовно до конкретних країн і сучасного етапу розвитку.

       Зовнішньоекономічна політика – це діяльність, спрямована на розвиток і регулювання економічних відносин з іншими країнами, що передбачає:

• визначення стратегічних цілей держави у зовнішньоекономічних відносинах взагалі
• вироблення методів і заходів, що забезпечують досягнення поставлених цілей і збереження досягнутих результатів.

      Основне завдання зовнішньоекономічної політики – створити сприятливі умови  для розширеного  відтворювання всередині  країни.

    Державна  зовнішня політика – це певна відповідь  на посилення впливу світового господарства на національний економічний розвиток.

    Таким чином, державне регулювання ЗЕД  передбачає створення відповідних  умов та механізмів (правових, інституційних) для ефективного розвитку відносин, здійснення діяльності у цій сфері.[4;c.569-571]

    Необхідність  регулювання ЗЕД обумовлена наступними факторами:

• інтенсифікацією міжнародних економічних зв’язків та необхідністю інтеграції у світову економіку
• прискорення ринкового реформування країни для підвищення ефективності національної економіки

    Об’єктами регулювання ЗЕД виступають зовнішня торгівля, міжнародний рух капіталів, валютні та кредитні відносини, наукова-технічний обмін, міжнародна міграція робочої сили, зовнішній борг країни, навколишнє середовище, багатства Світового океану, повітряно-космічний простір тощо.

    Суб'єктами регулювання ЗЕД є:

• державні органи в рамках їх компетенції
• самі суб’єкти ЗЕД (підприємства, фірми, організації)
• недержавні органи управління ЗЕД (валютні, товарні, фондові біржі, торгівельні палати)
• наддержавні органи управління і регулювання ЗЕД (СОТ, органи ЄЕС, МВФ), що здійснюють міжнародну координацію у сфері зовнішньоекономічних відносин

       Зовнішньоекономічна діяльність  включає в себе:зовнішньоекономічну  політику,зовнішньоторгівельну діяльність,що  я розглянув вище.ЗЕД пройшла  досить тривалий шлях розвитку  і на даний момент, ЗЕД є однією із найважливіших функцій держави,тобто іншими словами сказати,якщо держава прагне займати провідні місця у світі,вона повинна займатись ЗЕД,бо це є основним показником могутності країни на міжнародному рівні і  ця діяльність повинна бути регульована за допомогою певних  методів. 
 
 
 
 

1.1 Методи державного регулювання ЗЕД

    В цьому підрозділі я постараюсь висвітлити підхід деяких науковців,як вони бачать і як розподіляють методи державного регулювання ЗЕД

    Д.Б.Ашихмін  найбільшу увагу приділяє тарифним і нетарифним методам державного регулювання ЗЕД .

    Найбільш  поширеним регулятором,на його думку  зовнішньоекономічної діяльності є  митний тариф, який використовують практично всі країни світу.

    Митний  тариф у вузькому розумінні - це систематизований перелік розмірів мита, що справляється при проходженні товарів через  митний кордон країни, яка прийняла даний тариф, або групи країн, що об'єднали свої державні митні території  в єдину митну територію - митний союз на підставі укладення між ними міжнародного договору. Наприклад функціонування єдиних митних тарифів на території ЄС.[3;c.2]

     Основними критеріями, які дають можливість чітко класифікувати  види митного тарифу, мають бути: мета і функціональність застосування; вплив на економіку; походження; напрям руху; спосіб нарахування; принцип обмеження; період застосування; спосіб застосування митних ставок; типи митних ставок. Відповідно до зазначених критеріїв,  наведено класифікацію видів мита(табл..1)

    Але державне регулювання міжнародної  торгівлі доповнює наддержавне з  боку міжнародних організацій, насамперед СОТ (Світова організація торгівлі). Її основа - це міжурядовий багатосторонній  договір, в якому зафіксовані  принципи і правила міжнародної торгівлі, пронизані ідеєю вільної торгівлі (рівності учасників цієї організації у сфері міжнародної торгівлі), конкретизовані у принципах надання країнам-учасницям режиму найбільшого сприяння (дотримання рівності і недискримінації), взаємних поступок і зниження митних тарифів, інших нетарифних бар'єрів, ведення торгівлі на приватноправовій основі, визнання митних тарифів як єдиного засобу регулювання зовнішньої торгівлі (винятком є встановлення кількісних обмежень при регулюванні сільськогосподарського виробництва), відмова від односторонніх дій і проведення переговорів і консультацій та ін.

    Водночас  розвинуті країни світу активно  використовують пряме субсидіювання  експорту здебільшого на сільськогосподарську продукцію (наприклад, рівень захисту яловичини в країнах ЄС у 2001 р. становив 108%, тоді як в країнах СНД - 15%. Вони також поступово розширюють страхування кредитів (насамперед від політичних, військових ризиків), подовжують терміни такого страхування, покращують умови виплати страхових сум. В той же час, наприклад, з Турції експорт здійснюється без обкладання митом.[7;c.2]

    У розвинених країнах митами обкладається тільки імпорт. У США експортні  мита заборонені законодавчо. В інших  розвинених країнах вони також не застосовуються.

    СОТ дозволяє вводити обмеження на експорт  природних ресурсів, щоб запобігти  їх виснаженню, якщо при цьому обмежується  й внутрішнє споживання. Дозволяється також кількісне обмеження імпорту  у випадку різкого порушення  рівноваги платіжного балансу.

    На  практиці більшу роль грають обмеження, що вводяться по неекономічних міркуваннях - з метою національної безпеки, охорони навколишнього середовища й т.д

     Д.М.Стеченко досліджує це питання наступним чином і наводить таку класифікацію різних методів регулювання. Для регулювання зовнішньоекономічних відносин держава може використовувати певну систему інструментів, що поділяються на економічні та адміністративні.[8;142c.]

  Економічні  інструменти  за способом дії поділяються на інструменти прямої та опосередкованої (непрямої) дії. До інструментів прямої дії належать:

• державні видатки (на створення нового виду послуг або фізичного об'єкта);
• безпосередній контроль за економічними процесами (регулювання обсягу імпорту та експорту);
• законодавчі постанови.

  Характерна  риса більшості інструментів непрямої дії полягає в тому, що вони впливають на вартісні пропорції господарства. Так, за допомогою податків можна знизити рівень експорту або імпорту певних товарів і послуг.

До  економічних інструментів належать:

• у галузі імпорту — митні тарифи, численні податки і збори з товарів, що ввозяться, та імпортні депозити;
• у галузі експорту — пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків та надання фінансової допомоги.[8;c.122-124]

  Адміністративні інструменти  регулювання впливають безпосередньо на зовнішньоекономічні відносини:

• ембарго (повна заборона зовнішньоекономічних операцій);
• ліцензування;
• квотування (кількісне лімітування ввезення або вивезення);

    специфічні  вимоги до товару, упаковки та маркування.

        Державне регулювання відкритості  економіки та її економічної  безпеки спирається на такі  засоби, як мито і митні податки.  Мито — це податки, що встановлюються на імпортні, а в окремих випадках і на експортні товари. Держава використовує мито для одночасного вирішення двох основних завдань:

• фіскальне мито до товарів, які не виробляються підприємствами України, з метою забезпечення державного бюджету податковими надходженнями;
• протекціоністське мито — з метою зменшення переваг іноземного виробника на українському ринку відносно місцевого виробника.

       Загалом прийнято, що митний тариф має кілька ставок оподаткування: максимальні (або генеральні), мінімальні та преференційні.

  Максимальні мита діють щодо товарів країн, з якими не укладені торговельні договори та угоди. Мінімальні мита поширюються на товари країн, з якими укладені торговельні контракти та угоди, що передбачають взаємне надання режиму найбільшого сприяння. Преференційними (пільговими) митами оподатковується імпорт товарів із країн, що розвиваються.

Залежно від способу визначення мита поділяються на такі види:

• адвалорні, що розраховуються у відсотках до тарифної вартості товарів та інших предметів;
• специфічні, що обчислюються у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, за які сплачується мито;
• комбіновані, що об'єднують адвалорні та специфічні мита.

  У митно-тарифній практиці більшості  країн найчастіше застосовуються адвалорні мита. Через це особливого значення набули методи оцінювання вартості імпортних товарів, від застосування яких суттєво залежить визначення ціни товару для обкладання митом. Порівняно низький рівень митного оподаткування імпорту в розвинених країнах — результат зниження ними ставок своїх митних тарифів у межах ГАТТ.

      До найпоширеніших інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності належать квоти і ліцензії. Це нетарифні засоби регулювання, що застосовуються майже в усіх розвинених країнах і країнах, що розвиваються.

  Ліцензія  експортна (або імпортна) — це оформлене в належний спосіб право на експорт (імпорт) товарів або валютних коштів з метою інвестування чи кредитування протягом встановленого строку.

  Ліцензійною системою передбачається, що держава  через спеціально уповноважене відомство  видає дозвіл на здійснення зовнішньоекономічних операцій певними товарами, занесеними до списків ліцензування експорту та імпорту.

  Системи ліцензування, що застосовуються в  різних країнах, відзначаються великим різноманіттям форм і процедур.

Загальноприйнятими  є такі ліцензії:

• відкрита (індивідуальна) — дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного проміжку часу (щонайменше один місяць) з визначенням його загального обсягу;
• генеральна — відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції щодо певного товару (товарів) з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування стосовно цього товару (товарів);
• разова (індивідуальна) — разовий дозвіл, що має плановий характер і видається для здійснення кожної операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший за необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції. У разовій ліцензії зазначаються кількість товару, що експортується (імпортується), його вартість, країна походження і призначення, а в деяких випадках — ще митний пункт, через який має ввозитись (або вивозитись) товар.

     Складним елементом ліцензування є контингентування і ввезення деяких товарів у межах означених квот протягом невизначеного періоду. Квота експортна (імпортна) — це обмежений обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території країни (або імпортувати на територію країни) протягом певного часу і який має натуральне або вартісне вираження.

Розрізняють квоти :глобальні, групові та індивідуальні.

• Глобальні квоти встановлюють по товару (товарах) без зазначення конкретної країни (групи країн), куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.
• Групові квоти встановлюють на товар (товари) з визначенням країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.
• Індивідуальні квоти встановлюють на товар (товари) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватись або з якої він (вони) може імпортуватись.

  Імпортні  квоти вводять з метою захисту  вітчизняних виробників від іноземної  конкуренції та зменшення обсягів  імпорту для поліпшення торговельного балансу. Застосування імпортних квот дає результати, подібні до ефекту від митних тарифів, однак існують і певні відмінності.[4;c.701-703]

       Квотування і ліцензування імпорту  впливають на державні доходи  інакше, ніж встановлення мита. Якщо  мито є джерелом бюджетних  надходжень, то квоти та ліцензії становлять державний дохід лише тоді, коли вони продаються; якщо квоти та ліцензії розподіляються безкоштовно, виграє імпортер; якщо імпортні ліцензії продаються, держава отримує у вигляді доходу частину різниці між ціною товару на світовому ринку і ціною на національному ринку.

      Отже  можна  говорити,що кожен  науковець по-своєму висвітлює  це питання,але всі вони схиляються  до однієї думки,що методи регулювання  ЗЕД є дуже важливим і ваговим  інструментом, в арсеналі кожної  держави. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2. Організаційна структура  управління ЗЕД в  УКраїні 

        Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності має забезпечувати:

• захист економічних інтересів України та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
• створення рівних можливостей для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від  форм власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій;
• заохочення конкуренції щодо ліквідації монополізму у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

           Держава та її органи відповідно  до цивільного закону не мають  права безпосередньо втручатися  в зовнішньоекономічну діяльність  суб’єктів цієї діяльності, за  винятком випадків, коли таке  втручання здійснюється згідно  з  цим та іншими законами України.

      Суб’єктами регулювання зовнішньоекономічної  діяльності в Україні виступають:

• Україна як держава в особі її органів, посадових і службових осіб в межах їх компетенції;
• недержавні органи управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торговельними палатами, асоціаціями, спілками та іншими організаціями координаційного типу), що діють на підставі їх статутних документів;
• самими суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними.