Особливості договору дарування

                                                          ЗМІСТ

ВСТУП 3

1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА  ДОГОВОРУ 

ДАРУВАННЯ 5

1.1. Історичні  аспекти розвитку договору дарування 5

1.2. Поняття  договору дарування та його  місце в системі цивільно-правових

договорів 9

2. ЕЛЕМЕНТИ ТА ПОРЯДОК УКЛАДЕННЯ  ДОГОВОРУ ДАРУВАННЯ 16

2.1. Суб’єктний склад договору дарування 16

2.2. Зміст  договору дарування 17

2.3. Форма  та особливості укладення договору  дарування 20

3. ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ЗА ДОГОВОРОМ ДАРУВАННЯ. ПРАВОВІ НАСЛІДКИ

ПОРУШЕННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ЗА ДОГОВОРОМ ДАРУВАННЯ 22

3.1. Права  та обов’язки сторін за договором дарування 22

3.2. Правові  наслідки порушення зобов’язань за договором дарування 26

3.3. Припинення  договору дарування 27

3.4. Особливості  договору дарування в країнах  ЄС 31

ВИСНОВКИ 36

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 39

ВСТУП

Актуальність теми курсової роботи. З проголошенням незалежності України пов’язується прогресивний розвиток українського суспільства, усіх сфер його життєдіяльності, зокрема сфери права. Становлення ж в Україні розвинутого громадянського суспільства та побудова суверенної, демократичної, правової, соціальної держави, яка повинна служити суспільству і людині, тісно пов’язані з розвитком приватного права, можливістю цивільно-правового забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Прийняття Цивільного кодексу України стало  безперечно необхідною і невідкладною умовою для становлення в нашій державі демократичного, громадянського суспільства, пріоритетом в якому слугуватиме людина, її права та свободи.

Історичний  досвід переконливо доводить надзвичайну  роль таких цивільно-правових кодифікацій  не тільки для розвитку громадянського суспільства в цілому. Цивільні кодекси  виконують роль стабілізатора суспільства, економічної інтеграції та системоутворюючого елемента всієї правової системи. Прийняті в Європі у ХІХ столітті Французький  цивільний кодекс (відомий у світі  як «Кодекс Наполеона») та Німецьке цивільне укладення відіграли велику роль в утвердженні принципів європейських революцій, у створенні сучасного вільного європейського суспільства, в розвиткові вільного підприємництва. Вони, як виявилося, несли в собі ще й велику стабілізуючу силу. Взяти, наприклад, Францію, де Цивільний кодекс 1804 року діє і до сьогодні. Це забезпечило правонаступництво суспільного життя та правового розвитку Франції, незважаючи на численні революції та перевороти протягом всього цього періоду. Доведено, що цивільне право Франції зберегло необхідну для суспільства стабільність та найважливіші юридичні завоювання Великої революції 1789 - 1799 років.

У цивільних  кодексах закладено також могутній потенціал економічної інтеграції держав. Можна стверджувати, що підґрунтям сучасного Європейського Союзу  були саме цивільно-правові кодифікації  ХІХ та ХХ століть. Сьогодні ведеться велика робота над гармонізацією  цивільного права в рамках Євросоюзу. Окремі європейські країни переглядають кодифікації приватного права. яскравим прикладом цього є реформа  цивільного права в Нідерландах, що триває вже майже 50 років, результатом  якої стала модернізація цивільного права. На порозі проведення такої реформи  стоїть Німеччина. До європейського  порядку денного внесено питання  про створення Єдиного Цивільного кодексу Європи. Реалізація цього  проекту в наступному столітті змінить  обличчя світу.

У країнах, що утворилися після розпаду СРСР, відразу ж розпочалися кодифікаційні  роботи в галузі цивільного права. Росія - одна із перших країн, що прийняла Цивільний  кодекс (частина I - 1994 р.; частина II - 1995 р.). У Казахстані, Узбекистані, Киргизстані, Грузії також прийнято нові цивільні кодекси як єдині кодифікаційні  акти для всієї сфери майнових та особистих немайнових відносин.

Розвиток  вільних економічних (ринкових) відносин в Україні обумовлює потребу  у теоретичній розробці «найбільш доцільної та адекватної» форми опосередкування таких відносин – цивільно-правових договорів. Серед інших, особливе становище у системі договорів про передачу майна у власність посідає договір дарування. Якщо у ЦК УРСР 1963 р. містилося лише дві правові норми, присвячені договору дарування, то у ЦК України даному договору присвячено 14 статей (ст. 717-730) виділених в окрему главу 55 «Дарування». Тому правове регулювання договору дарування потребує докладного дослідження.

Об’єктом дослідження є договір дарування у цивільному праві України.

Предметом дослідження в роботі є система нормативно-правових актів і ділової практики, яка регулює усі взаємозв’язки і взаємозалежності, що присутні в проблемі правового регулювання договору дарування.

Метою роботи є дослідження правового регулювання договору дарування за цивільним законодавством України, зокрема, розгляд правової природи дарування, вивчення поняття договору дарування, його ознак, предмету, форми та змісту, а також питань припинення договору дарування.

1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА  ДОГОВОРУ 

ДАРУВАННЯ

1.1. Історичні аспекти розвитку договору  дарування

Недостатня  урегульованість відносин з приводу  безоплатної передачі майна у  власність у Цивільному кодексі 1963 р. є, очевидно, результатом недооцінки законодавцем та вітчизняною наукою цивільного права важливості правового  інституту дарування.

Така  «непопулярність» дарування як об’єкту наукових досліджень, зумовлюється:

- маловживаністю (поширення, як правило, у сімейних, родинних відносинах). Значну кількість  дарівних актів у сімейних  відносинах можна пояснити рецепцією  континентальною Європою приватного  римського права, котре значне  місце у регулюванні сімейних  майнових відносин приділяло  саме даруванню (зокрема, обмеженню  свободи дарування між подружжям,  між близькими особами одного  будинковолодіння) [15, с. 489, 493, 536-537, 549, 550];

- безоплатністю  - невідповідністю принципу еквівалентності  в цивільному праві (односторонній  рух вартості від дарувальника  до обдарованого). Цікава з цього  приводу точка зору російських  вчених А.П. Сєргєєва та Ю.К.  Толстого : «На перший погляд відсутність зустрічного задоволення, тобто безоплатність зобов’язання, не відповідає природі цивільного права. Оскільки майнові відносини, котрі входять у його предмет, традиційно сприймаються як матеріально-вартісні, товарно-грошові відносини. Дія ж макроекономічного закону вартості у повній мірі проявляється лише в оплатних зобов’язальних правовідносинах, оскільки саме тут відбувається своєрідний обмін товарами (речами, товарами, послугами). Однак, і безоплатні правовідносини, так само як і абсолютні правовідносини (для яких взагалі не властивий поділ на «оплатні-безоплатні»), також можуть відчувати дію закону вартості, хоч, і не настільки відчутно. Так, правовідносини власності безпосередньо не пов’язані з грошовим обміном. Зате вирішення питання про належність особам тих чи інших речей є необхідною підставою для участі цих осіб в цивільному обороті, а об’єм і характер належних їм речових прав здебільшого передбачають зміст майбутніх зобов’язальних відносин. Основним, мабуть, є те, що річ не втрачає притаманну їй якість товару і тоді, коли вона переходить від однієї особи до другої безоплатно.» [6, с. 117];

- постійним недотриманням як  простої письмової, так і нотаріальної  форми договору (що, безперечно, є  наслідком звичаєвого (побутового) порядку відчуження майна на  користь інших осіб).

Дарування є одним з найстаріших інститутів цивільного права. Так, формування інституту  дарування в римському праві, як підстави виникнення права власності  розпочалось в період республіки (V-I ст. до н.е.). Хоча тут воно розглядалось радше як одностороння угода, оскільки саме вчення про дарування розміщали  у загальній частині цивільного права. Винятки стосувались обіцянок дарунку, якщо вони здійснювались у  формі стипуляції, тоді можна було б угледіти елементи консенсуальності угоди – договору. Основа сучасних положень щодо предмету та ознак дарування  закладена у творах видатних дореволюційних вчених-цивілістів Мейера Д.І., Шершеневича  Г.Ф., Грімма Д.Д., Дністрянського Станіслава. Цікаво, що дані автори по-різному розглядали дарування і його місце в системі  цивільного права. Так, наприклад, Д.І. Мейер та Д.Д. Грімм інститут дарування  розміщали у загальній частині, хоча перший відносив дарування до розділу «майнові права» (зокрема, як спосіб набуття майнового права), а інший – у контексті римського приватного права, взагалі виділяв особливе «вчення про дарування» при загальних положеннях про угоди.

Розглянемо  детальніше причини віднесення дарування  як до способу набуття майнових прав, так і до односторонніх угод.

1. Д.І.Мейер  відносив категорію «майнове право» до числа об’єктів цивільних прав: «Майнове право є тим благом, з приводу якого кредитор набуває право на чужі дії» [14, с. 191]. Відповідно, дарування виступає як спосіб «відчуження права [14, с. 194] (конструкція переходу не речі, а права на неї). Для дарування характерними є такі риси:

Дарувальник позбавляється якого-небудь майнового  права при житті (дарування на випадок смерті Мейер вважав звичайним  заповітом). Немає необхідності, щоб  відчуження права з його набуттям були рівноцінними для контрагентів: «подароване» майнове право може бути «більш важливе» для особи обдарованої, ніж для дарувальника – потребується лише сам факт відчуження. Обдарована особа набуває право, якого у неї перед цим не було – вона збагачується. Без набуття права, без розширення сфери майнових прав особи – немає й дарування. Дарування представляє собою без еквівалентне набуття права однією особою внаслідок його відчуження іншою.

2. Основною  причиною віднесення дарування  до односторонніх угод слугувала  сама наявність у римському  праві інституту дарування на  випадок смерті (одностороннє волевиявлення  дарувальника). Д.Д.Грімм зазначав: «Питання про місце вчення про дарування (donatio) в системі римського права до цієї пори вирішується по-різному. Одні вчені викладають це вчення в загальній частині, інші включають його у зобов’язальне право. Без сумніву одне, що вчення про дарування має досить загальне значення, що значна кількість різноманітних юридичних угод можуть слугувати засобом для надання однією особою безоплатної користі (вигоди) іншій, що дарування може бути здійснено не тільки у формі обіцянки подарунку, але й шляхом безпосередньої передачі подарунку (дарунку, дару) однією особою іншій, що дарування зустрічається не тільки inter vivos (серед живих), а й mortis causa (з приводу смерті); у зв’язку з усім цим пропонується викласти основні начала дарування у зв’язку з загальним вченням про юридичні угоди» [7, с. 80].

Дарування Д.Д. Грімм розрізняв у широкому і вузькому розумінні. Даруванням в  широкому розумінні він називав  будь-яке надання («доставление») особою безоплатної користі (вигоди) іншій, оскільки це здійснюється по добрій волі без будь-якого обов’язку, хоча б навіть це не призвело за собою зменшення майна дарувальника. Дарування ж у вузькому розумінні – таке добровільне надання безоплатної («безвозмездной») користі (вигоди) однією особою іншій, яке передбачає зменшення власного майна дарувальника [7, с. 80-81]. Різниця між широким та вузьким розумінням дарування полягає в тому, що в римському праві обмеження стосувались лише дарування у вузькому розумінні (обмеження свободи дарування між подружжям).

Дарування у римському приватному праві  передбачалось у формах:

1) Dando – дарувальник  безпосередньо передає які-небудь  об’єкти або встановлює які-небудь речові права, наприклад узуфрукт на користь обдарованого.

2) Promittendo - дарувальник  обіцяє передати в майбутньому  яку-небудь річ або встановити  яке-небудь право на користь  обдарованого.

3) Liberando - дарувальник  прощає обдарованому борг або  відмовляється від якого-небудь  речового права на користь  обдарованого.

Як особливі види дарування передбачались:

1) Donatio remuneratoria - дарування за особливу послугу,  віддяка (особливо за рятування  життя ).

2) Donatio sub modo - дарування з покладенням на  обдарованого обов’язку що-небудь виконати; невиконання такого наказу дає дарувальнику альтернативне право вимагати виконання його або повернення дарунку (дарування під умовою).

3) Дарування  всього майна або його частини.  Використання дарувальником у  майбутньому частини від подарованого (цесія зі сторони обдарованого  стосовно дарувальника). Таке дарування  не створює універсального правонаступництва  [7, с. 81-82].

Для того, щоб з’ясувати належність дарування до односторонніх угод чи до договорів на наш погляд необхідно відповісти на запитання : яка фактична дія (завершена) у процесі здійснення дарування є більш юридично значимою (у розумінні настання позитивних юридичних наслідків для сторін угоди, тобто реалізація права власника на вільне розпорядження своїм майном і перехід права власності на це майно від однієї особи до іншої) – дії (правомірні) дарувальника по безоплатному відчуженню майна чи дії обдарованого по прийняттю дарунку (майна у власність), іншими словами – що визнати юридичним фактом – сам факт безоплатного відчуження майна чи разом з прийняттям майна обдарованим? Відповідь на це запитання має важливе практичне значення : для визначення моменту виникнення права власності; визначення правового режиму майна.

Використовуючи  теорію «юридичного складу» О.А. Красавчикова акт вчинення дарування слід розглядати як «складний юридичний склад – сукупність фактів, між якими існує пряма залежність» [13, с. 67]. Необхідність прийняття дарунку обдарованим є завершальною цеглиною у конструкції дарування, що і визначає його зобов’язальний (договірний) характер. Одна тільки угода про передання речі в дар сама по собі ніяких правових наслідків не передбачає і правовим захистом не користується [12, с. 50].

Прибічник договірного характеру дарування  Г.Ф. Шершеневич вказував:  
«Дарування – це угода, що ґрунтується на взаємній згоді, а не на волі одного дарувальника. До прийняття пропонованого дарунку особою, яку одаровують, дарування немає сили. Тому дарування призначається договором» [22, с. 336].

Саме  зустрічне позитивне волевиявлення  обдарованого перетворює дарування  в договір, що відрізняє його, наприклад, від заповіту, де не є потрібною  згода одержувача при здійсненні цієї односторонньої угоди. Немає згоди  обдарованого на отримання дару, або  немає бажання дарувальника на безкоштовну  передачу речі, немає і договору дарування. Іншими словами, «… зобов’язально-правовий договір дарування має нетиповий зміст: він не передбачає обов’язку дарувальника здійснити виконання, а лише як угоду про безоплатність супроводжує акт надання речі обдарованому… В цьому випадку треба розрізняти угоду між дарувальником і обдарованим про безоплатність надання і безпосередньо…акт надання» [21, с. 76].

Таким чином, ми з’ясували договірну природу інституту дарування у цивільному праві.

1.2. Поняття договору дарування та  його місце в системі цивільно-правових  договорів

Глава 55 ЦК, що регулює дарування, містить  множину норм, зосереджених у 14 статтях. За ЦК України договір дарування - це договір, за яким одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ст.717 ЦК).

Отже, договір  дарування, як і договори міни та купівлі-продажу, спрямований на безповоротне припинення права власності у дарувальника і виникнення права власності (права  повного господарського відання  чи права оперативного управління) у обдарованої особи. Як і продавець, дарувальник повинен бути власником  відчужуваного в такий спосіб майна. Проте, на відміну від зазначених договорів, договір дарування є завжди безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдарованої особи зустрічних дій майнового характеру [18, с. 105].

Визначення  поняття договору дарування de facto є  визначенням сфери відносин, які  потребують нормативного врегулювання, і de jure самого формального закріплення  «відносної» важливості даного блоку суспільних відносин.

Для ілюстрації неоднозначності понять договору дарування, вкажемо на деякі з них.

Відповідно  до § 938 Книги загальних цивільних  законів [9, с. 272] «договір, у якому залишається комусь безоплатно якась річ, називається даруванням» («даровизною»).

§ 516 Німецького цивільного уложення визначає дарування  як надання («предоставление») майна, завдяки якому (наданню) одна особа (дарувальник) збагачує за рахунок свого майна іншу особу (обдарованого), при цьому сторони згідні в тому, що надання здійснюється безоплатно. Дарування є безоплатним наданням, яке має місце серед людей при їх житті, і вчиняється у формі договору [5, с. 151].

Поняття договору дарування це формальне  закріплення форм вчинення дарівних дій. Відповідно, об’єктом зобов’язання є власне «форма передачі майна за договором дарування» [11, с. 371]. Так, згідно ст.572 Цивільного кодексу Російської Федерації окрім форм, поданих у ЦК України (безпосередньої передачі речі [dando] та обіцянки передати у майбутньому безоплатно майно у власність [prommitendo]), передбачено і третю форму вчинення дарування шляхом звільнення або обіцянки звільнити від майнового обов’язку [liberando]. Ця остання форма вчинення дарування є новелою російського законодавства, і є позитивним кроком щодо розширення сфери застосування даного виду договору. Звільнення від майнового обов’язку або, інакше, прощення боргу в якості одного із способів припинення зобов’язання слід вважати двосторонньою угодою (договором), оскільки «презюмується, що для її вчинення потрібне досягнення згоди між кредитором і боржником [23, с. 12]».

Поряд з  вищенаведеними формами здійснення дарування виділяють також:

1. відмову від певного права (наприклад, відмова спадкоємця від спадщини на користь будь-кого з інших спадкоємців, держави або окремих юридичних осіб);
2. передачу майнового права (вимоги, іпотеки) [5, с. 151];
3. внесення коштів батьками у кредитні установи на ім’я дітей;
4. відмову одного з подружжя від частки у спільному майні на користь другого з них;
5. нагородження державними та міжнародними преміями за заслуги громадян та організацій перед державою, народами світу та ін. [11, с. 371-372].

Основним  критерієм, за яким слід відрізняти договір  дарування від усіх інших безоплатних  надань, є вид правовідносин, з  приводу яких виникають права  і обов’язки сторін. Так, «не можуть вважатися даруванням виплати премій працівникам у порядку існуючої системи оплати праці, виплати в порядку соціального захисту населення, приватизація громадянами державного майна на підставі приватизаційних сертифікатів» [11, с. 372], тобто такі надання, які виникають з правовідносин трудових, соціального забезпечення і т.д.

Вважаємо, що множинність форм здійснення дарівних дій не обов’язково повинна міститися у диспозиції норми, оскільки для визнання договору дарування необхідна сама безоплатність переходу майна або майнових прав та згода сторін на вчинення дарування.

Договір дарування є договором про  безоплатне передання майна однією особою у власність другої особи. Дарування може бути здійснене лише власником майна, що є дарунком. При  цьому обдаровуваний набуває  право власності на майно, якого  раніше у нього не було.

Договір дарування - це погоджене волевиявлення  обох сторін. Він являє собою не тільки акт розпорядження майном з боку власника - дарувальника, а  й акт прийняття подарунка  обдаровуваним. Як правило, згода обдаровуваного на укладення договору дарування  заздалегідь не запрошується, вона найчастіше передбачається із самої  поведінки обдаровуваного. Якщо згоду  на прийняття майна в тій або  іншій формі не виражено, договір  не можна визнати укладеним.

Отже, для  вчинення дарування необхідне не тільки волевиявлення дарувальника, а й згода обдаровуваного. Подарунок - не завжди благо для обдаровуваного. В останнього можуть бути різні причини, у тому числі етичного характеру, для відмови від подарунка. В  оповіданні А.П. Чехова «Твір мистецтва» описано, скільки митарств принесли людині подаровані йому на подяку канделябри.

Згідно  зі ст.722 ЦК право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту  його прийняття. Дарувальник, який передав  річ підприємству, організації транспорту, зв’язку або іншій особі для вручення її обдаровуваному, має право відмовитися від договору дарування до вручення речі обдаровуваному. Якщо дарунок направлено обдаровуваному без його попередньої згоди, дарунок є прийнятим, якщо обдаровуваний негайно не заявить про відмову від його прийняття.

Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують  право власності на річ, інших  документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або  символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

Не є  договорами дарування акти щодо преміювання  колективів працівників або окремих  працівників, щодо надання профспілками безоплатної матеріальної допомоги працівникам тощо. Безоплатні майнові  надання, що мають цільовий характер, відбуваються на підставі адміністративних або інших вольових актів організацій. Вони перебувають за межами правил ЦК і регулюються нормами не цивільного, а інших галузей права (трудового, адміністративного). Тому в цих випадках організації, що передають майно, не виступають як дарувальники - суб’єкти цивільного права.

Як договори купівлі-продажу і міни, так і  договір дарування спрямовані на припинення права власності у  однієї сторони (дарувальника) і виникнення права власності у другої (обдаровуваного) на передане майно. Отже, дарувальник  має бути власником цього майна  до моменту його передання.

Характеристики  договору [20, с. 500-501]:

1) договір дарування безоплатний.  Безоплатність - це одна з істотних  ознак договору дарування. Тому  будь-яке зустрічне майнове надання  з боку особи, яка одержує  майно у власність, свідчить  про відсутність дарування. Якщо  договір укладений під умовою  зустрічного задоволення з боку  обдаровуваного, він не може бути  визнаний договором дарування.

2) договір  дарування може бути як реальним, так і консенсуальним. Коли дарувальник  передає безоплатно майно у  власність обдаровуваного, тоді  договір дарування вважається  укладеним з моменту передання  майна обдаровуваному. У цьому  разі договір дарування є реальним. Цей договір може бути і  консенсуальним - коли дарувальник  зобов’язується передати обдаровуваному майно (дарунок) у власність у майбутньому. Юридичне значення має не тільки безпосереднє безоплатне передання майна від дарувальника до обдаровуваного, а, за певних умов, і обіцянка подарувати майно. Отже, на відміну від раніше чинних норм, що передбачали винятково реальний характер договору дарування, за ЦК договір дарування може бути і консенсуальним.

У ст.723 ЦК регламентований договір  дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому. Договором дарування може бути встановлений обов’язок дарувальника передати дарунок обдаровуваному в майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини.

Що стосується строків передачі речі обдарованому, то вона може бути передана дарувальником  як у теперішній час, так і у  майбутньому, тобто момент укладання  угоди не пов’язаний з моментом передачі майна у власність. Саме тому при укладанні договору дарування може бути (але не обов’язково) встановлений обов’язок дарувальника передати дарунок обдарованому у майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини. У ст. 723 ЦК зазначається, що дарувальник може передати річ у майбутньому: через певний строк (через кілька років, після виявлення обставин, суттєвих для дарувальника тощо) або у конкретний термін (наприклад, визначена дарувальником конкретна дата), зазначений у договорі. Законодавцем вноситься ще одне поняття - «відкладальна обставина», тобто обставина, що не дає можливості виконати договір дарування і тому його виконання переноситься на майбутнє, при цьому ці обставини повинні бути не вигаданими, а дійсно такими, що перешкоджали виконати договір дарування.

Ще однією новелою у цивільному законодавстві  є те, що дарувальник у разі настання строку (терміну) або відкладальної  обставини, встановлених договором  з обов’язком передати дарунок у майбутньому, обов’язково повинен передати дарунок обдарованому. У свою чергу в обдарованого виникає право не тільки отримати подарунок від обдарованого по волі самого дарувальника, а й у нього виникає також право на обов’язкове одержання подарунка, що зазначено у договорі дарування: вимагати від дарувальника передачі подарунка, витребувати дарунок або вимагати відшкодування його вартості.

Ст. 723 ЦК передбачена обставина, що дає підстави припинити договір дарування  з обов’язком дарувальника передати дарунок в майбутньому. Також передбачене право дарувальника на анулювання договору дарування у випадку, якщо він переживе обдарованого. Так, якщо дарувальник або обдарований помре до настання строку (терміну) або відкладальної обставини, що визначена договором дарування з обов’язком дарувальника передати дарунок у майбутньому, такий договір припиняється, не породжуючи права та обов’язки в іншої сторони за таким договором. Наприклад, якщо дарувальник за договором про обов’язкову передачу дарунка у майбутньому помре до настання строку (терміну) або відкладальної обставини, визначеної таким договором, обдарований не має права претендувати на подарунок, що був предметом договору, а також вимагати від спадкоємців дарувальника передачі йому обіцяного подарунка [17, с. 512];

3) договір  дарування, як правило, односторонній.  Однак він може бути двостороннім, якщо у договорі передбачений  обов’язок обдаровуваного на користь третьої особи.

За загальним  правилом дарувальник не має права  покладати на обдаровуваного будь-які  обов’язки за договором і сам не може набувати будь-яких прав. Дарувальник також не має права вказувати спосіб і цілі використання дарунка.

Договір дарування є двостороннім, якщо у  ньому передбачений обов’язок обдаровуваного на користь третьої особи. Договором дарування може бути встановлений обов’язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред’являти вимог до третьої особи про виселення тощо). Дарувальник має право вимагати від обдаровуваного виконання покладеного на нього обов’язку на користь третьої особи.

У разі смерті дарувальника, оголошення його померлим, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним виконання обов’язку на користь третьої особи має право вимагати від обдаровуваного особа, на користь якої встановлений цей обов’язок (ст.725 ЦК). У разі порушення обдаровуваним обов’язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, - відшкодування його вартості (ст.726 ЦК).

Не слід ототожнювати дарування і заповіт. Дарування - договір, а заповіт - односторонній правочин. Договір дарування здійснюється під час життя його учасників, а заповіт може бути реалізований лише після смерті заповідача. Не дозволяється дарування на випадок смерті. Іноді в практиці укладають фіктивні та удавані договори дарування. Зокрема, удавані договори дарування укладаються з метою прикриття іншого договору (наприклад, укладення договору дарування будинку замість договору купівлі-продажу). Такі договори можуть бути визнані недійсними у судовому порядку і тоді не породжують правових наслідків.