Особливості емоційної сфери у юнацькому віці

Полтавський національний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка

Кафедра психології

 

Курсова робота

З психології

 

  На тему:  ” Особливості емоційної сфери у юнацькому віці”

 

 

                                                                         Студента ІІІ курсу  групи ПП-311

Напряму  підготовки   6.030102 психологія

               Ріжко О.І.

                                                                         Керівник: доцент кафедри психології,

                                                 кандидат психологічних наук

                       Яновська Т.А.

 

                                                                      Національна шкала____________________

Кількість балів______ Оцінка: ECTS______

                                                    Члени комісії____________               Гончарова Н.О.    

               (підпис)               (прізвище та ініціали)

                                                                           ____________               Горбенко  Ю.Л.

                        (підпис)             (прізвище та ініціали)

                                                                           ____________                 Чайкіна  Н.О.

                        (підпис)            (прізвище та ініціали)

 

                                         

м. Полтава – 2015 рік

 

                                                       ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………..……..3-5

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙ В

ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ…………………………………………………………...6-19

1.1Психологічна характеристика  емоційної сфери особистості.........6-10

1.2.Психологічні особливості юнацького віку………………………..10-14

1.3. Особливості емоційної сфери в юнацькому віці…………….….14-17

Висновки до першого розділу………………………………………………18-19

РОЗДІЛ 2.МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕМОЦІЙ

В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ……………………………………………………….20-27

2.1.Огляд та обґрунтування методик…………………………………20-21

          2.2.Опитувальник методики «Шкала емоційного відгуку»  А. Меграбяна і Н. Епштейна……………………………………………………………………..21-23

2.3.Методика діагностики "перешкод" у встановленні емоційних контактів (за В. В. Бойко)…………………………………………………….23-24

2.4.Діагностики типу емоційної реакції на впливи стимулів навколишнього середовища ( В. В. Бойко (1996))…………………………24-26

Висновки до другого розділу…………………………………………………...27

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ……………………………………………………..28-29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………….....................……..30-31

ДОДАТКИ………………………………………………………………….….32-39 
                                             ВСТУП

Актуальність дослідження. Відомо, що юнацький період розглядається як такий, під час якого суперечності розвитку набирають особливої гостроти. Це зумовлено специфічними явищами, що свідчать про перехід від дитинства до дорослості, що супроводжується якісною перебудовою усіх сторін розвитку особистості. Саме у цей період відбувається усвідомлення дитиною своєї індивідуальності, змінюється її ставлення до навколишнього світу, до себе, до інших людей, відбувається перебудова потреб та мотивів, поведінки. Водночас змінюються вимоги суспільства до представників юнацького віку. У зв'язку з цим юнакам необхідно погоджувати свої потреби з очікуваннями оточуючих та вимогами соціальних норм.

Необхідність такого погоджування часто пов'язана із значними труднощами, котрі й стають причиною виникнення суперечностей у розвитку. Ці суперечності можуть протікати в гострій формі, зумовлюючи сильні емоційні переживання, порушення у поведінці , у їх взаєминах з дорослими та ровесниками.

Актуальність дослідження обумовлена, перш за все, необхідністю подальшої теоретичної та практичної розробки проблеми емоційних проявів та реакцій на різних етапах онтогенезу особистості.

Відомо , що  емоційність   як   стійка  властивість   індивідуальності ,  як 

одна з психологічних  складових темпераменту (Б.М.Тєплов, В.Д.Небиліцин, А.Є.Ольшаннікова) виконує системоутворюючу функцію у структурі рис особистості та окремих її якостей (О.П.Саннікова);емоції (В.К.Вілюнас, Г.С.Костюк. О.Я. Чебикін та ін.) та емоційність (А.Є.Ольшанникова, О.І.Палей) беруть участь у регуляції діяльності, є детермінантами успішності діяльності та спілкування (О.П.Саннікова). Одночасно у ряді досліджень відзначається уразливість, у першу чергу, емоційної сфери особистості як дорослих, так і юнацтва (Г.О.Балл, О.І.Захаров, Г.Крайг, та ін.). Саме тому дослідження емоційної сфери юнаків, особливостей прояву емоцій та реакцій юнаків під час спілкування з однолітками на сучасному етапі, який характеризується підвищеною емоціогеністю, що обумовлена соціальними перебудовами у сучасному суспільстві, у період соціальних змін, є актуальним і значущим.

Крім того, враховуючи те, що саме у юнацькому віці закладаються основи наступного емоційного життя у зрілі роки (П.М.Якобсон), враховуючи підвищену емоційну чутливість юнаків до впливів сучасного соціуму, при спілкуванні з групою однолітків, виникає необхідність у дослідженні індивідуального середовища дитини.

Незважаючи на те, що у психології є чимало робіт, у яких розглядаються ті чи інші аспекти емоційної сфери юнаків ( Т.О.Гаврилова, І.В.Дубровіна, І.С.Кон, А.Є.Личко, А.М.Прихожан, Ф.Райс, А.О.Реан та ін.), фактично відсутні дослідження, в яких вивчалися б індивідуально-психологічні особливості емоційних реакцій юнацтва, особливо у контексті спілкування з групою однолітків. Актуальність даної теми визначається також необхідністю вирішення проблеми оптимізації взаємин юнаків між собою та гармонізації їх взаємин в цілому, втілення у практику виховання підростаючого покоління принципу особистісно-зорієнтованого підходу.

Об’єкт дослідження: психологічні особливості осіб юнацького віку.

Предмет дослідження: психологічні особливості розвитку емоцій осіб юнацького віку.

Мета дослідження: вивчення психологічних особливостей розвитку емоцій в юнацькому віці.

Завдання дослідження:

1.Дати психологічну характеристику  особливостям юнацького віку.

2.Проаналізувати психолого-педагогічну літературу з проблем емоційної сфери особистості

3.Вивчити причини виникнення емоцій в юнацькому віці.

4.Розглянути вікові особливості прояву емоцій в юнаків.

5.Описати та обґрунтувати використання методик вивчення психологічних особливостей розвитку емоцій у житті юнака.

Структура роботи: робота складається з таких структурних частин “ЗМІСТ”,“ВСТУП”,“РОЗДІЛ”,“ВИСНОВКИ” ,“СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ” , “ДОДАТКИ”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ ОСОБИСТОСТІ

У першому розділі розглядаються психологічні особливості юнаків, визначаються причини виникнення та вікові особливості прояву емоцій в юнацькому віці.

 

1.1. Емоційна сфера особистості

У психологічній літературі проблема емоційно-вольової сфери особистості вивчалася багатьма вченими (О.І. Кульчицька, Я. Рейковський, К.Ізард, Є.П.Ільїн та ін.). Незважаючи на численні дослідження різних аспектів змісту феноменів емоцій і волі, вони залишаються не достатньо вивченими, а саме: потребує уточнення зміст, взаємозв’язок цих явищ та їх зв’язок з іншими психічними явищами.

Проаналізувавши деякі дослідження, можна умовно виділити декілька підходів до розуміння змісту емоцій. У першому підході (В. Вундт, Н.С. Курек та ін.) емоції розуміються як, насамперед, внутрішні зміни, що характеризуються безпосереднім впливом почуттів на протікання уявлень і, деякою мірою, впливом останніх на почуття [2; 7].

У інших працях (В.М. Смирнов та ін.) під емоціями розуміють безпосередні тимчасові переживання якого-небудь почуття [13].

Третій підхід до визначення емоцій (К. Ізард Я. Рейковський та ін.) полягає в тому, що вони розглядаються як особливий клас психічних процесів і станів, пов’язаних з потребами і мотивами, що відображають у формі безпосередньо-чуттєвих переживань значимість діючих на суб’єкта явищ і ситуацій [4; 10].

Четверта група авторів (П.В. Сімонов та ін.) вважає, що емоції – це стани, які визначаються якістю та інтенсивністю актуальної потреби індивіда і оцінкою вірогідності її задоволення [12].

П’ята група авторів (А.Я.Чебикін та ін.) розуміє емоції як складний психічний процес, пов’язаний з відображенням ставлення у формі специфічного полімодального почуттєвого тону, спрямованого на дії внутрішніх і зовнішніх факторів життєдіяльності [14].

Як ми бачимо, спільним в уявленнях усіх розглянутих нами підходів є розуміння емоцій як особливого виду процесів внутрішньої регуляції психічної діяльності й динаміки поведінки. Відмінності у думках авторів пов’язані з віднесенням емоцій до різних за тривалістю, інтенсивністю, детермінованістю груп психічних явищ.

Спираючись на уявлення К. Ізарда , Я. Рейковського та інших у своїй роботі ми розглядаємо емоції як особливий процес психічної регуляції, що актуалізується під впливом подій, що викликають зміни у стані організму або у його взаєминах із середовищем.

Емоції людини відрізняються великою різноманітністю: за знаком і модальністю – у відповідності до ставлення до об’єкту емоційного переживання; за силою і тривалістю – від сильних короткочасних афектів до слабких, але тривалих настроїв; за ступенем особистісної задіяності в емоційний процес – від емоційного тону почуттів до стійких особистісних ставлень; за характером опосередкованості іншими психічними процесами: комунікативними, мисленнєвими, перцептивними, практичними та ін. – що знаходить своє вираження у загальній емоційній спрямованості особистості     [4; 10].

Важливу групу емоційних явищ складають емоційні якості особистості, загальні тенденції її емоційної сфери, її емоційність. Емоційність визначається як властивість особистості, що характеризує зміст, якість і динаміку її емоцій і почуттів [6].

Таким чином, емоційні властивості людини визначають характер протікання у неї емоційних процесів і станів, їх якісну своєрідність, функціональні особливості. Емоційні якості як втілення сутності властивостей особистості [2; 4] роблять свій внесок у специфіку її стосунків із людьми, беруть участь у виборі людиною сфери професійної діяльності і формуванні її індивідуального стилю, відображають і формують в цілому якість життєдіяльності людини [5; 6].

„Суттєвими якостями афективно-емоційної сфери... є полярності приємного – неприємного, ...протилежності напруження і розрядки, збудження і пригніченості” [6].

Параметрами емоцій виступають також їх інтенсивність, тривалість, швидкість виникнення та низка інших. Характер домінуючих емоційних переживань суб’єкта, співвіднесений з реальними обставинами його життя протягом тривалого проміжку часу, особливості його емоційності як стійкої властивості особистості, виражають ступінь і специфіку її життєвої адаптованості або, навпаки, дезадаптованості, і навіть ступінь і своєрідність її особистісної адекватності чи неадекватності – як прояву відповідності чи невідповідності характеристик його емоційних переживань соціально-педагогічним, медичним, культурним та іншим нормам [3, 8, 10]. Неадекватна емоційність небезпечна зниженням життєвого тонусу, фізичної та розумової працездатності, вегетативними, діяльнісними та поведінковими порушеннями [11; 14]. Тому для виконання навчальної та виховної функції у вищих навчальних закладах важливою є не тільки інтелектуальна сфера студентів, а й емоційна.

Вивчення психічних станів має особливе значення для психологічної науки в цілому, тому що саме вони є реальністю, що значною мірою регулює й спрямовує щоденне життя, обумовлює особливості людського буття.

Психічні стани можна розглядати як якісно однорідні прояви усіх психічних компонентів за певний проміжок часу. Це – єдність, цілісність усіх психічних елементів, і ця цілісність характеризується відносною стабільністю, особливою структурою, змістом. У психічних станах знаходять своє вираження ступінь активності функціонування психіки, або, інакше кажучи, інтенсивність протікання і вираження, а також модальність психічних властивостей і процесів

Психічні стани відображають усе те, що у певний проміжок часу відбувається у психіці людини. А це, особливості протікання пізнавальних процесів (відчуттів, сприймання, пам’яті, мислення), емоційно-вольових (емоцій, почуттів, волі) та індивідуально-психічних проявів (темпераменту, характеру, здібностей), психологічна характеристика діяльності (її мотивація, ступінь усвідомленості).

Емоційні стани достатньо часто виділяють у якості самостійного класу. До цієї групи відносять велику кількість станів. Вони відрізняються значними перетинами з іншими класифікаціями і групами. Емоційні стани виділяють як окрему групу емоційних явищ, як сферу почуттів (емоцій), що охоплює три різнорідні групи явищ – емоційні реакції, емоційні стани та емоційні ставлення. Сьогодні у теорії станів не можна обійти синдром емоційного вигорання. Термін “емоційне вигорання” вперше введений у вжиток американським психологом Х. Фреденбергом у 1974 році. Він описав феномен, що спостерігав у себе і своїх колег (виснаження, втрата мотивації і відповідальності) і назвав його метафорою „вигорання”. Ним позначається психічний стан людей, що інтенсивно і тісно спілкуються з іншими [1].

Синдром емоційного вигорання – це стан емоційного, психічного, фізичного виснаження, що розвивається як результат хронічного невирішеного стресу на робочому місці. Розвиток даного синдрому характерний для альтруїстичних професій, де домінує турбота про людей (соціальні працівники, лікарі, медичні сестри, вчителі та ін.) [9].

Інший дослідник проблеми вигорання – Христина Маслач – соціальний психолог, визначила це поняття, як синдром фізичного і емоційного виснаження, що включає розвиток негативної самооцінки, негативного ставлення до праці, втрату розуміння і співчуття стосовно клієнтів і пацієнтів [11].

Вважається, що синдром емоційного вигорання – це явище, пов’язане суто з професійною діяльністю, яка передбачає постійну взаємодію з людьми. Навчальна діяльність теж супроводжується взаємодією студентів як в середині групи, так і з викладачами. Це і зумовило наш інтерес до дослідження емоційної сфери особистості в юнацькому віці в умовах навчання у вищому навчальному закладі, і зокрема синдрому емоційного вигорання.

 

1.2.Психологічні  особливості юнацького віку

Юність - це час вибору життєвого шляху, робота з обраної спеціальності (пошук її), навчання в вузі, створення сім'ї, для юнаків - служба в армії. Соціальна ситуація розвитку характеризується в першу чергу тим , що старший школяр стоїть на порозі вступу в самостійне життя. Йому належить вийти на шлях трудової діяльності і визначити своє місце в житті (слід зауважити, що ці процеси дуже варіативні). У зв'язку з цим змінюються вимоги до старшого школяра і умови, в яких відбувається його формування як особистості: він повинен бути підготовлений до праці, до сімейного життя, до виконання громадянських обов'язків (І.О. Кон).

Юність, на думку В.І. Слободчикова, - завершальна стадія щаблі персоналізації. “Головні новоутворення юнацького віку - саморефлексія, усвідомлення власної індивідуальності, поява життєвих планів, готовність до самовизначення, установка на свідоме побудова власного життя, поступове вростання в різні сфери життя” [16].

Самовизначення, як особистісне, так і професійне, - характерна риса юнацтва. Вибір професії впорядковує і приводить в систему супідрядності всі його різноманітні мотиваційні тенденції, що йдуть як від його безпосередніх інтересів, так і від інших різноманітних мотивів, породжуваних ситуацією вибору (Л.І. Божович).

Провідна діяльність - навчально-професійна. Мотиви, пов'язані з майбутнім, починають спонукати навчальну діяльність. Проявляється велика вибірковість до навчальних предметів. Основний мотив пізнавальної діяльності - прагнення придбати професію .

Мислення в юності набуває особистісний емоційний характер. З'являється пристрасність до теоретичних і світоглядних проблем. Емоційність проявляється в особливостях переживань з приводу власних можливостей, здібностей і особистісних якостей. Інтелектуальний розвиток виражається в тязі до узагальнень, пошуку закономірностей і принципів, які стоять за приватними фактами. Зростають концентрація уваги, обсяг пам'яті, логізація навчального матеріалу, формується абстрактно-логічне мислення. З'являється вміння самостійно розбиратися у складних питаннях. Відбувається суттєва перебудова емоційної сфери, проявляється самостійність, рішучість, критичність і самокритичність, неприйняття лицемірства, святенництва, грубості.

Юність - вирішальний етап формування світогляду. Світогляд, як зазначає Е.Е. Сапогова, це не тільки система знань і досвіду, а й система переконань, переживання яких супроводжується почуттям їх істинності, правильності. Тому світогляд пов'язано з рішенням в юності смисложиттєвих проблем. Явища дійсності цікавлять юнака не самі по собі, а у зв'язку з його власним ставленням до них. Світоглядний пошук включає соціальну орієнтацію особистості, усвідомлення себе як частинки соціальної спільності (соціальної групи, нації тощо), вибір свого майбутнього соціального положення і способів його досягнення. Фокусом всіх світоглядних проблем стає проблема сенсу життя (“Для чого я живу? “,” Як жити? “). Юнак шукає глобальну і універсальну формулу “ служити людям “,” приносити користь “. Його цікавить не стільки питання “ Ким бути? “, скільки “ Яким бути? “, а також гуманістичні цінності ( він готовий працювати в системі соціального захисту), громадська спрямованість особистого життя (боротьба з наркоманією тощо), широка соціальна благодійність, ідеал служіння [15].

Юнацький вік характеризується підвищеною емоційною збудливістю (неврівноваженість, різка зміна настрою, тривожність і т.

п.). Водночас, чим старше юнак, тим сильніше виражено поліпшення загального емоційного стану. Розвиток емоційності в юності тісно пов'язане з індивідуально-особистісними властивостями людини, її самосвідомістю, самооцінкою. Становлення сталого самосвідомості і стабільного образу “Я” - центральне психологічне новоутворення юнацького віку.

Складається система уявлень про самого себе, яка незалежно від того, істинно воно чи ні, являє собою психологічну реальність, яка впливає на поведінку, породжує ті чи інші переживання. В самосвідомість входить фактор часу (юнак починає жити майбутнім). Все це пов'язано з посиленням особистісного контролю, самоврядування, з новою стадією розвитку інтелекту, з відкриттям свого внутрішнього світу [15].

Відкриття свого внутрішнього світу, його емансипація від дорослих - головне придбання юності. Зовнішній світ починає сприйматися через себе. З'являються схильність до самоаналізу і потреба систематизувати, узагальнювати свої знання про себе (розібратися у своєму характері, своїх почуттях, діях, вчинках). Відбувається співвідношення себе з ідеалом, з'являється можливість самовиховання. Зростає вольова регуляція. Виявляється прагнення до самоствердження. Відбувається самооцінка своєї зовнішності (особливо у дівчат). Юнаки гостро переживають, помічаючи у себе ознаки реальної або уявної надмірної ваги, занадто великого або занадто маленького, як їм здається, зростання, інші елементи зовнішності.

 Одна з важливих психологічних характеристик юності - самоповага (прийняття, схвалення себе або неприйняття, незадоволеність собою). Спостерігається розбіжність між ідеальним і реальним «Я». 
 Велику роль у сприйнятті світу юнаків і дівчат починає грати той соціальний простір, в якому вони живуть. Тут, в живому спілкуванні, пізнається життя і діяльність дорослих. Сім'я залишається тим місцем, де вони себе почувають найбільш спокійно і впевнено. З батьками обговорюються життєві перспективи, головним чином професійні. Життєві плани діти можуть обговорювати і з вчителями, і зі своїми дорослими знайомими, чия думка для них важлива. Важливе значення для розвитку особистості в юнацькому віці має спілкування з однолітками. Спілкування з однолітками - це специфічний канал інформації, специфічний вид міжособистісних відносин, а також один з видів емоційного контакту.

Стає актуальним пошук супутника життя і однодумців, зростає потреба у співпраці з людьми, зміцнюються зв'язки зі своєю соціальною групою, з'являється почуття інтимності з певними людьми.

Юнацька дружба унікальна, вона займає виняткове місце серед інших прихильностей. Однак потреба в інтимності в цей час практично ненасищаемості, задовольнити її вкрай важко. Підвищується вимога до дружби, ускладнюються її критерії. Юність вважається привілейованим віком дружби, але самі старшокласники вважають справжню дружбу рідкісної (І.Ю. Кулагіна). Емоційна напруженість дружби знижується при появі любові. Юнацька любов передбачає більшу ступінь інтимності, ніж дружба, і вона як би включає в себе дружбу.

В юності відбувається гормональна перебудова, що супроводжує статеве дозрівання, що призводить до посилення сексуальних переживань. Для більшості юнаків характерний різкий ріст сексуального збудження. Спостерігається суттєве зростання сексуальних форм поведінки та інтересу до сексуальних питань. Велике значення надається вираженості приналежності до певної статі. Розвиток статевої ідентифікації представляє психосоціальний процес засвоєння індивідом статевої ролі і визнання її суспільством. Період юності характеризується наявністю кризи, суть якого в розриві, розбіжності освітньої системи і системи дорослішання. Криза виникає на рубежі шкільної та нового дорослого життя.

В.І. Слободчиков і Є.І. Ісаєв криза юності пов'язують із становленням авторства у власному житті (17-21 рік), зі вступом у самостійне життя. 
Соціально-психологічні властивості цієї вікової групи залежать від соціально-професійного становища. Криза проявляється у катастрофі життєвих планів (не вступив до вишу), в розчаруванні правильності вибору спеціальності, в розбіжності уявлень про умови та зміст діяльності та реальному її протіканні. У кризі юності молоді люди стикаються з кризою сенсу життя. Відсутність внутрішніх засобів розв'язання кризи призводить до розвитку негативних явищ, наприклад, наркоманії, алкоголізму.

Центральною проблемою стає знаходження молодою людиною індивідуального (відношення до своєї культури, до соціальної реальності, до свого часу), авторство у становленні своїх здібностей, у визначенні свого власного погляду на життя. ”Відособлюючись від образу себе в очах найближчого оточення, долаючи професійно-позиційні і політичні детермінації покоління, об'єктивуючи своє “Я”, людина стає відповідальною за власну суб'єктність, яка часто складалася не з її волі.” Цей мотив упередженого і невпинного розсекречення власної самості, переживання почуттів втрати колишніх цінностей, уявлень, інтересів і пов'язане з цим розчарування і дозволяє кваліфікувати цей період як критичний - криза юності [16].

Автори вбачають у кризі юності негативні і позитивні сторони. Негативні моменти, пов'язані з втратою налагоджених форм життя - взаємовідносин з іншими, способів і форм навчальної діяльності, звичних умов життєдіяльності і т.п. і вступом в новий період життя; позитивні - з новими можливостями становлення індивідуальності людини, формування громадянської відповідальності, свідомого і цілеспрямованого самоосвіти .

В юності відбувається оволодіння професією, створення своєї сім'ї, вибір свого стилю і свого місця в житті.

 

1.3. Особливості емоційної сфери в юнацькому віці

Центральною особливістю раннього юнацького віку є стійке уявлення про себе, як уже не дитини. Особи зазначеного періоду відчувають себе дорослими, або, принаймні прагнуть бути дорослими. Своєрідність цієї особливості, яка називається почуттям дорослості, полягає в тому, що юнацтво відкидає свою приналежність до дітей, але в них ще немає відчуття справжньої, повноцінної дорослості, хоча є потреба у визнанні їх дорослості навколишніми.

Ця особливість раннього юнацького віку визначає спрямованість соціальної активності його представників: вони прагнуть сприйняти й засвоїти форми, цінності й способи поведінки, які існують у світі дорослих і їхніх відносин. Юнаки прагнуть до самостійності, відомої незалежності, вони дуже чутливі до оцінок дорослих, применшенню їхнього достоїнства, прав. Відношення до них як “маленьких” їх кривдить і відштовхує від дорослих. При цьому дівчатка більше, ніж хлопчики, стурбовані тим, що про них думають інші, значно більше чутливі до критики, глузуванням.

Деякі особливості емоційних реакцій раннього юнацького віку кореняться в гормональних і фізіологічних процесах. Фізіологи пояснюють юнацьку психічну неврівноваженість і характерні для неї різкі зміни настрою, переходи від екзальтації до депресії й від депресії до екзальтації наростанням у пубертатному віці загального порушення й ослабленням всіх видів умовного гальмування [17].

Однак емоційні реакції і поведінка осіб юнацького віку, не можуть бути пояснені лише зрушеннями гормонального порядку. Вони залежать також від соціальних факторів і умов виховання, причому індивідуально-типологічні розходження суцільно і поруч превалюють над віковими. Психологічні труднощі дорослішання, суперечливість рівня домагань і образа “Я” нерідко приводять до того, що емоційна напруженість, типова для юнацтва. На цей же вік доводиться пік поширення синдрому дисморфоманії (марення фізичного недоліку). Зокрема, після 14-15 років, різко зростає число особистісних розладів [18].

Якісна структура емоційних реакцій юнаків представляється патернами таких емоційних переживань, як спокій, радість і гумор, гнів, страх, печаль, байдужість. При цьому під “спокоєм” розуміється стійке, переважне реагування на зміни навколишнього середовища емоцією саме цієї модальності, “байдужість” визначається як “невключеність, відчуженість від ситуації при наявності різних емоційних реакцій низького рівня інтенсивності”, гумор розглядається як “особливого роду радість”, “як переживання незлобливо-глузливого ставлення до кого- або чого-небудь” [19].

Основною змістовною характеристикою емоцій і почуттів у юнацькому віці є майбутнє. Домінують емоції, пов'язані з очікуванням майбутнього, “яке повинне принести щастя” .

Емоційні реакції юнаків характеризуються:

1.різноманіттям пережитих почуттів, особливо моральних і суспільно-політичних;

2. більшою, ніж у підлітків стабільністю емоцій і почуттів;

3. здатністю до співпереживання, тобто здатністю відгукуватися на почуття інших, близьких ним людей;

4.розвитком естетичних почуттів, здатністю зауважувати прекрасне в навколишній дійсності. Розвивається естетична сприйнятливість до м'яких, ніжних, спокійних ліричних об'єктів. Це, у свою чергу, допомагає старшокласникам звільнитися від вульгарних звичок, непривабливих манер, сприяє розвитку чуйності, м'якості, стриманості. Естетичні почуття в старшокласників більше складні, ніж у учнів середніх класів. Але, з іншого боку, вони можуть підмінюватися незрілими й неправильними естетичними уявленнями;

5. більшою стабільністю і глибиною дружби; друзів вибирають, виходячи зі спільних інтересів і занять, рівності відносин, відданості і зобов'язань; дружба, в основному, переривається через зрадництво;

6. появою почуття любові; юнацька любов, як правило, чиста, безпосередня, багата різноманітними переживаннями, носить відтінок ніжності, мрійності, ліричності і щирості.

У більшості випадків виникаюче почуття любові викликає в юнаків і дівчат прагнення перебороти свої недоліки, виробити позитивні якості особистості, розвитися фізично, щоб привернути увагу об'єкта свого почуття; любов виховує шляхетні почуття і прагнення.

Дані, отримані М. С. Пономарьовою та Ільїним на школярах з 1-го по 11-йкласс, показують, що у всіх вікових групах схильність до прояву радості явно переважає над схильністю до прояву гніву, страху й суму. Схильність до гніву виражена трохи більше, ніж схильність до страху і суму, а схильність до суму виражена найменше.

Для трьох емоцій (радості, гніву і суму) динаміка їхньої зміни з віком практично однакова, а саме, спостерігається більш виражений їхній прояв в 12-13 років, тобто в період статевого дозрівання. Протилежна тенденція в цей же період спостерігається відносно страху: його виразність зменшується [20].

І. Г. Кошлань вивчив зміну з віком (з 5-го по 11-й клас) самооцінки трьох емоційних властивостей особистості: запальності (емоційної збудливості), уразливості і мстивості. Майже у всіх вікових групах над усе школярі оцінили в себе запальність, потім уразливість і нижче всього — мстивість. Самооцінка запальності найвищою була в школярів 13 років, уразливості — у школярів 12 років, а мстивості — у школярів 14-15 років [19].