Міністерство  освіти та науки молоді та спорту України

Харківський національний педагогічний університет  ім. Г.С. Сковороди 

Кафедра ОБМ 
 

КУРСОВА РАБОТА 

з теми: «Особливості єгипетського стародавнього  костюма» 
 
 

                                        Студент художньо-графічного факультету

                                        Групи 2-д

                                     Олійник Ганна 
 
 

                                     Науковий керівник

                                     Проф. Паньок Т.В. 

     Харків 2011

Зміст.

     Вступ……………………………………………………………………………..3

1. Особливості одягу єгиптян протягом існування Давнього Єгипту……….5
1. Деякі риси одягу чоловіків………………………………………………..5
2. Жіночі тенденції одягу…………………………………………………...10
3. Різноманітність головних уборів………………………………………...13

4. Особливості  тканин, які використовувались  для  пошива одягу. ..16

5. Найбільш  улюблені кольори давніх егіптян, орнаменти, які використовувалися у прикрасі одягу……………………………………19
1. Кольори Давнього Єгипту…………………………………………19
2. Орнаменти у прикрасі одягу.……………………………………...21

     Тенденції взуття від раба до фараона…………………………………....22

     Ідеал жінки та чоловіка або краса по єгипетські………………………..24

2. Особливості вбрання фараона та жреців……………………………………26

1. Характерні  риси вбрання фараона……………………………………….26
2. Посада жерці та особливості їх одягу…………………………………...29
3. Як одягалися воїни………………………………………………………..30
3. Мистецтво зачісок, ювелірні та косметологічні вироби єгиптян…………31
1. Особливості зачісок………………………………………………………31
1. Жіночі зачіски……………………………………………………...32
2. Чоловічі зачіски…………………………………………………….33
2. Ювелірне мистецтво……………………………………………………...35
3. Косметичні засоби та їх особливості…………………………………….39

          Висновки…………………………………………………………………..44

     Список  літератури………………………………………………………. 45

     Додатки…………………………………………………………………….47 

Вступ

     Шість тисячоліть  тому в родючій долині Нилу виникли державні утворювання, об’єднані  наприкінці 4-го тисячоліття  в централізовану деспотію. На формування традиційності культури Давнього Єгипту вплинула його терріторіальна замкнутість : на півночі своєрідним бар’єром є Середземне море, на півдні – пороги Нілу, на сході – Аравійська пустеля, на заході – Лівійська. Регулярність і сталість еколого-географічного середовища відобразились у характерному для давньоєгипетської культури уявленні про світ як субстанцію усталену, непорушну, тривку. Саме тому винайдені в давнину правила та традиції унаслідувалися прийдешніми поколіннями, зберігаючись протягом тисячоліть.

     Землі фараонів давні греки дали ім'я  Єгипет, що означає «загадка, таємниця». З особливою силою відчувається тут, що таємниця колись славної цивілізації ще ховається на цій землі - в цих каменях, в усмішках богів, в вертикалях колон, але насамперед – у її мудрості.

     Єгипетській цивілізації вдалося перемогти  простір і час, вижити і відродитися, пройшовши через темні епохи  варварства та безумства, дати відсіч своїм завойовникам саме тому, що вона зуміла виховати справжніх велетнів духу, розуму та серця. Незважаючи на всі  удари долі, які випали на її буття, мудрість Єгипту не зникла з лиця землі. Загадковим, дивним чином повертаючись з глибин віків, вона до цих пір продовжує жити, залишаючись актуальною для людини будь-якої епохи. Немає сумніву, що саме вона залишається найбільшою таємницею єгиптян.

     Велика  культурна спадщина, залишена Давнім Єгиптом. Єгипетські науки (астрономія, геометрія, медицина, географія, історія) і література викликають великий інтерес у сучасному світі. У Єгипті були створені грандіозні храми, чудові колони і статуї, рельєфи і розписи, багатющі вироби художнього ремесла.

     Два дива світу створені в Єгипті: комплекс грандіозних пірамід у Гізі (піраміди Хеопса, Хефрена і Мікеріна), серед яких лежить величний сфінкс, і Фароський маяк, вражавший сучасників своєю красою, який на жаль не дійшов до нашого часу.

     Досягнення  Єгипту сприяли розвитку науки і  культури всього античного світу.

     У давньоєгипетській міфології не було епічної динаміки Едему, Золотого віку, Армагедону, проте виникла  постать вмираючого і воскресаючого  бога Озіріса.

     Розвинений  заупокійний культ з його хвалою смерті в «Текстах пірамід» закарбував бажання смертного отримати безсмертя. Давньоєгипетські піраміди  втілювали ідею безсмертя, подолання конечності й хиткості земного буття. Для єгиптян смерть – не тотальний кінець, бо вона продовжує життя: душа зберігається, тіло захищається муміфікацією, гробниця стає домом.

     Давній  Єгипет – це таємниця, яку до цього дня намагаються пізнати вчені-єгиптологи, історики та просто шукачі пригод. Єгипет розбурхує свідомість кожного, хто колись підійняв для себе завісу його надзвичайної історії, хто читав твори єгипетських письменників або просто бачив ці знамениті художні вироби.

     Ще  дуже багато тайн не розкрито і це робить Єгипет однією з найцікавіших країн…

     1. Особливості одягу єгиптян протягом існування давнього Єгипту.

     У Стародавній Єгипті найбільш поширеним типом одягу був одяг драпірований, пізніше – накладний. Крій і форма одягу (як чоловічого, так і жіночої) на протязі століть змінювалася дуже повільно. Довгий час одяг різних станів відрізнявся тільки за якістю тканини і по обробці.

       1.1 Деякі риси одягу чоловіків.

     Найдавнішим одягом чоловіків у Стародавньому  Єгипті була пов’язка на стегнах – схенті – що являла собою шматок льняної тканини, пов’язаної навколо попереку і стегон. Цей примітивний одяг, однаково властивий для всіх класів давньоєгипетського суспільства – від раба до фараона, зберігався до найпізнішого періоду [1;с.15].

     Схенті, акцентуючи та захищаючи тілесний низ  людини, урівнював знать та плебея. Проте схенті фараона шили з тонкого  вибіленого полотна, схенті ремісника  – з товстого і грубого; схенті знаті прикрашали кольоровими поясами  з металевими бляшками, геометричним орнаментом, плісируванням або гофруванням , схенті простолюдина залишалися без  оздоблення, а отже – без магічного  захисту, що робило таку істоту іграшкою в руках сліпого провидіння [2;с.50].

       В стародавньому царстві він  був майже єдиним чоловічім  одягом і побутував серед простого  населення в усі наступні часи. Щоправда, довжина схенті урізноманітнювалась  від власне настегнової до  майже поколінної.

     Здавна  було відомо два основних способи  драпірування пов’язок на стегнах. При першому способі пов’язкою туго охоплювали стегна

     ( здебільшого двічі), не утворюючи  спереду розрізу. Один кінець  її спереду закладали за пояс  і, пропускаючи поміж ногами  спереду назад, далі драпірували  навколо попереку. При другому  способі кінець пов’язки спочатку заправляли за пояс спереду так, що назовні вона звисала довгим і широким «язиком». Далі пов’язку не пропускали між ногами, а одразу обгортали її навколо стегон, кінець спереду знову заправляли за пояс так, що утворювався розширений до низу трикутний розріз, у якому було видно випущений спочатку «язик». «Язик» або звисав вільно(наприклад у церемоніальній пов’язці фараона та при довгих варіантах), або пропускався між ногами назад і закріплювався  ззаду за поясом. Захід з розходженням менше сковував рухи і був особливо властивий для пов’язок рабів, усіх трудових верств населення, воїнів. Задрапірований  іншим чином схенті на стегнах був поширений серед знаті та чиновників Нового царства. Він був значно довший від звичайного, а її зовнішній кінець відпускали вперед каскадами складок, що віялоподібно, наче пташиний хвіст, розходилися.

     Схенті  на стегнах завжди підтримував по талії пояс – дуже важливий  елемент  чоловічого давньоєгипетського костюма. Поясами були прості тонкі ремінці  чи полотняні стрічки, що ними підперезувалися  раби та вільний трудовий люд, і широкі, розкішно декоровані складні пояси  знаті, які водночас використовувались  і як пишна прикраса. Пояси завжди зав’язувалися спереду, в центрі талії, де розташовували вузол зі звисаючими кінцями [1;с.16]. Простолюдини підперізувалися вузькими шкіряними ремінцями; заможні люди, навпаки, носили довгі ткані пояси-стрічки (найчастіше - червоні або сині, іноді - візерункові). Цар в урочистих випадках одягав поверх матерчатого пояса ще один – золотий. Спереду до нього кріпився церемоніальний фартух із золотих пластинок, з'єднаних смужками з бус і прикрашених кольоровим склом; знизу він був облямований бахромою. Ззаду до царського поясу за допомогою спеціального порожнистого циліндрика підвішувався ... хвіст. Спочатку це був самий натуральний бичачий хвіст, що відповідало одному з титулів фараона - "Могутній Бик Двох Земель»; з часом справжній хвіст замінили зв'язкою бус (два таких ритуальних хвоста були знайдені в гробниці Тутанхамона) [4].

     Дуже  часто разом із поясом спереду  надівали ще вузький фартух різної форми і довжини. Це самостійний  елемент чоловічого костюма, який часто  носили окремо від схенті як єдиний одяг найбідніших верств населення, а також як одяг акробатів та танцюристів. Він мав форму або трикутника, спрямованого шириною до низу, або видовженого овала,  або, найчастіше розширених до низу лопатей. У костюмі трудового населення цей фартух часто пропускали спереду між ногами. Фартух носили поверх схенті.

     Довжина схенті з часом змінювалась. Він  залежав від класової приналежності  тих, хто носив її. У Стародавньому  царстві навіть серед знаті переважали короткі схенті, що прикривали лише стегна і частину ноги, від стегна і до коліна,  і дуже рідко сягали  рівня колін. Цей короткий варіант  зберігався до найпізнішого часу , особливо в костюмах трудових мас. Починаючі  з середнього царства, в одязі  панівних  класів дедалі більше поширювався  довгий схенті , який спускався нижче  колін аж до кісточок, і таким  чином набували форми  прямої довгої незшитої спідниці. Такі спідниці просто обмотували (поли їх не сходилися) або  драпірували з випуском спереду  каскаду складок у вигляді  «пташиного хвоста», дуже типового для  єгипетських костюмів взагалі.

     Схенті  мали різну довжину, форму, способи  пов'язування і комбінування з фартухами  та верхніми поясами, створюючи різномаїття  видів чоловічого поясного одягу  стародавніх єгиптян. Більшого різномаїття  настегневого одягу досягли застосуванням  для окремих його частин різних матеріалів – від грубого полотна і  шкіри до тонких напівпрозорих тканин, нерідко плісированих [1;с.16].

     Ще  одним видом чоловічого вбрання  був калазірис. Калазірис, зшитий  з одного або двох прямокутних шматків тонкої тканини, тісно облягав фігуру від грудей та пахв до кісточок ступнів. Його кріпили однією або двома широкими бретелями на плечах, залишаючи груди оголеними. Еластичне сповивання калазірисом людського тіла позбавляло його відчуття земної плотської сили та підпорядковувало ідеалу стрункої фігури  з пласкими грудьми та вузькими стегнами. Цей ідеал виразно переданий в давньоєгипетському мистецтві через образотворчій канон своєрідного розпластування силуету людини  на площині або зображення об'ємної фігури  з підкресленим зв'язком із монолітом блоку без моделювання м'язів та поглядом у безкінечність. Цей канон геніально зупинив буття людини в субстанціональному сутнісному стані.

     Для калазіриса найчастіше використовували  білосніжне полотно, пізніше його почали фарбувати у червоний, зелений, синій  кольори, чистота і насиченість  яких асоціювалися  з усталеністю  та тривкістю. Намагання уникнути всього, пов'язаного з відчуттям мінливої земної тілесності, вимагало  збереження суцільності площин і не членованості гладких поверхонь, отже, єгиптяни досить стримано використовували візерунки  на тканинах, помірковано оздоблюючи їх зображеннями луски, пір'я, лотосів, папірусу, в які  вкладали оберегові  значення. Скажімо, покровом божественних крил Ізіди сприймалася орнаментація тканини узором із імітацією оперення птахів кобчика – одного з її символів [2;с.51].

     Другим  видом верхнього одягу, дуже поширеним  починаючи з Нового царства, був  нарамник – довгий та широкий(ширший за плечі) прямокутний шматок тканини, перегнутий у двоє по плечовій лінії, з прорізуванням на згині круглим отвором для голови. Бічні сторони нарамника залишалися незшитими. Надягали його через голову. Передню, вільно звисаючу частину туго обмотували навколо тіла і складали на спині біля талії. Ту частину, що звисала ззаду, драпірували у зворотному напрямі – з боку спини наперед, туго обтягуючи стегна і спину. Поли цієї частини драпірували спереду, підтягаючи з-під рук догори і закріплюючи високо під грудьми вузлом так,  що вниз вони розходились. Нарамник підперезували довгим широким поясом (до 70 сантиметрів завширшки і 2,5 метри завдовжки), який притримував поли задньої частини одягу; нижче  грудей поли глибоко загортали. Два поширених прийоми пов'язування пояса (вужчого – з короткими спереду кінцями й ширшого – з випуском довгого «хвоста»). При драпіруванні верхню частину нарамника, що спадала на руки підтягали до талії, оголюючи руки до ліктів і утворюючи щось схоже на широкі рукава, зібрані складками. Нарамники часто виготовляли з напівпрозорих тканин, ї тоді їх одягали поверх схенті [1;с.16].

     Семантичне  значення покрову несло також  намисто у вигляді широкого круглого коміру – ускх, який був обов'язковим компонентом давньоєгипетського костюма. Ускх утворювався декількома рядами рухливо скріплених між собою горизонтальних низок бус, що прикрашали спину та груди. Єгиптяни сприймали цю прикрасу як крила богині, що обіймають і таким чином захищають людину від ворожого світу. Форма важкого сплетеного з великої кількості бус ускха, так як  і круглих золотих браслетів, що прикрашали зап'ясток і передпліччя рук та щиколотки ніг людини, свідчили про його солярне значення.

     Кольори бусин ускха добиралися відповідно до місця персони в сакральній світобудові: для воїнів – кривавий сердолік як уособлення енергійності та сили, для жерців – лазурит  кольору темного неба як алегорія вічності, для знаті – зеленувата бірюза як символ життєвого духу і  відродження. Символіку цих каменів  залежно від кольору перебирав  на себе фаянс, який єгиптяни використовували  для особливо значущих предметів. Царський ускх поєднував блакитні та жовті  бусини на знак влади фараона над  землею і небом. Ускх, як і інші прикраси, єгиптяни виробляли із благородних  металів – золота, срібла, нетлінність  яких зробила їх синонімами вічності. Традиційно блиск золота асоціювали з сонячним сяйвом, срібла – із місячним світом. Магічної сили і захисту  від злих духів прикрасам-амулетам надавали не тільки матеріали, а й  використані форми: око як уособлення бога Гора, зміїна голова як символ мудрості, жук-скоробей[2;с.52] який  символізував сили тіла і воскресіння духу, вічного і незбагненного творця - повелителя сонця (бога Ра).[3] 

     1.2 Жіночі тенденції  одягу.

     Основним  одягом давньоєгипетських жінок  усіх суспільних верств населення була своєрідна вузька спідниця-сарафан  – калазірис . Він починався від грудей та пахв і сягав кісточок ступень, щільно облягаючи фігуру [1;с.22]. Є припущення, що калазіриси були в'язаними, настільки вузькими були вони, судячи по зображеннях, що взагалі не дуже зрозуміло, як можна було ходити в такому одязі. Калазірис складався із спідниці і жилета. Спідниця щільно облягала ноги, змушуючи жінку пересуватися маленькими кроками, втім, ця хода, як і багато чого іншого в стародавньому Єгипті, була строго регламентована. Жилет на бретельках часто залишав груди відкритими.[5]. Закріплювався калазірис на тілі за допомогою однієї або двох плечових шлейок. Іноді замість шлейок брали шнурок, який прикріплювали до верхнього краю спідниці й охоплювали ним шию. Внизу калазірис був прямокутним або трохи розширеним; носили його без пояса. Простий, пошитий з білого  чи сурового полотна або пофарбований у прості кольори (в Стародавньому царстві), цей одяг побутував у жінок з народу й пізніше, а в період Нового царства став дедалі барвистішим, на тканинах з'являються візерунки.

     Починаючі з доби Середнього царства, поряд  із калазірисом великого значення набуває  звичайна прямокутна спідниця. На відміну  від чоловічого схенті її зшивали  і закріплювали високо на талії, але  нижче, ніж калазірис. Спідниця була широкою і підтримувалась шнурком  на зав'язці та поясом: вгорі утворювались рясні зборки, що розходились донизу й групувалися за єгипетським  звичаєм найчастіше спереду.

     Жіночий давньоєгипетський верхній пояс помітно відрізнявся від чоловічого. Вузький, дуже довгий, він двічі високо обгортав торс( причому вдруге трохи  нижче, ніж перший раз) і, зав’язуючись спереду вузлом, спускався довгими  кінцями нижче колін. Пояси з  пишно декорованими фартухами в  жіночих костюмах траплялися рідко.

     Знатні  та богаті жінки Нового царства доповнювали  калазірис переважно верхнім  плечовим убранням різних типів. Найпростіше  з них – накидка-пелерина, яка  являла собою прямокутний шматок тканини, завдовжки 1,25 – 1,35 м і завширшки 60 см. Скручені верхні кути накидки  зав'язувалися вузлом за шиєю, і накидка, ніби пелерина, покривала плечі, лопатки  та верхню частину рук до ліктів, розходячись спереду на грудях. Пелерину, так само як спідницю, в ошатних  жіночих костюмах  Нового царства  часто робили з напівпрозорих  тканин, а іноді й плісирували. З доби нового царства жінки почали носити й цілком аналогічні чоловічим  вузькі калазіриси , особливо безрукавні. В нарядних костюмах знаті їх часто  шили з тонкої тканини – вісону, іноді калазіриси одягали просто на голе тіло без будь-якого вбрання, але не підперезували.

     До  плащів-покривал жінки Нового царства  зверталися значно частіше, ніж чоловіки. Плащі драпірували різними, дуже своєрідними способами. Перший, найпростіший і найпоширеніший спосіб драпірування починався з того, що коротку сторону  покривала верхнім кутом закладали  з правого боку за оперезаний навколо  талії шнурок , і вона звисала  до кісточок ступень. Потім покривало  спрямовували ліворуч навколо спини  й стегон і піднімали спереду  догори поперек торса до правої руки, де воно проходило під пахвою. Далі ним охоплювали верх спини і перекидали ззаду на груди через ліве плече. Верхній кут покривала зв'язували  з раніше заткнутим за поясний  шнурок кутом,  а нижній кут вільно звисав з лівої руки нижче талії. Праве плече залишилося оголеним. При такому драпіруванні розмір покривала  був невеликий (1,25 х 2,25).

     Другий, складніший спосіб драпірування вимагав  більших розмірів покривала, до 4 м. Цей спосіб відрізнявся від першого  тим,що покривалом, по-перше, двічі обгортали  спину та стегна, причому після  першого обгортання спереду утворювалися складки тканини від призбирування  і закладання верхнього довгого  краю за поясний шнурок. По-друге, проходячи  спереду поперек торса від  лівого боку до правого плеча, покривало  не пропускали під пахвою, а накидали на праве плече й поверх руки, після чого ним охоплювали верх спини й повертали на груди через ліве плече. Таким чином утворювалася ніби пелерина, що прикривала верхню частину обох рук, наче широкими рукавами, і звисала ззаду кутом.

     Третій  спосіб відрізнявся від перших двох тим, що драпірування починалося з лівого плеча. Покривало,яке звисало з  нього ззаду, двічі охоплювало всю  фігуру під правою рукою і виходило з під неї на правому боці. Далі верхній кут цієї короткої сторони  покривала зав'язували на грудях зі звисаючим з лівого плеча кутом, утвореним раніше.

     Жіночі  плащі-покривала виготовляли з  різних тканин, аж до напівпрозорих. Нерідко  їх короткі сторони оздоблювали  каймовим орнаментом. Покривала носили переважно знатні  жінки, але у  спрощених варіантах вони зустрічалися і в костюмах ширших верств населення, крім рабинь та біднячок.[1;с. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1.3 Різноманітність  головних уборів.

     Головні убори давніх єгиптян мали дуже велике значення . Вони не тільки захищали голову від палючого сонця, але й виконували символічну функцію.

     Найпростішими з них були шнурки з шкіри  або  шовкових ниток – єгиптяни носи їх в якості налобних пов'язок та підперезували  ними волосся.[6] З доби Нового царства  чоловіки почали носити невеличкі шапочки  із повсті, полотна або шкіри[1;с.18].

     Ще  за часів, коли країна була поділена на Верхній Єгипет та Нижній Єгипет  фараони Верхнього (Південного) Єгипту носили високу кеглеобразну корону білого кольору, яка означає [7] південну область країни, що лежить між Аравійською пустелею на сході та Лівійською пустелею - на заході . В цій короні з квіткою лотоса зображували покровительку Верхнього Єгипту, захисницю фараона – Нехбет (Нехьоб(е)т) [8], а правителі Нижнього Єгипту – корону червону, відкритої форми, схожу на циліндр, який розширюється вгору. Корона Нижнього Єгипту  означає [7] дельту Нілу, від Середземного моря до Каїра. В цій короні та з стеблами папірусу (емблемою Нижнього Єгипту) зображали Змію-Кобру Уаджет (Уто) – покровительку Нижнього Єгипту. Ці дві корони доводять, «що природне розділення країни на дві географічні області наклало глибоку відмітку на царську владу, яка представлялась у вигляді подвійної монархії. В до династичну епоху культура Верхнього Єгипту поступово оволодіває Нижнім Єгиптом». Дві корони, з'єднані один з одним, утворюють пшент, символ абсолютної влади над усім Єгиптом, над всіма підданими, в будь-якому положенні. [8] Таку здвоєну корону червоно-білого кольору почали носити фараони після об'єднання Нижнього ті Верхнього Єгипту в єдину країну.  Зазвичай пшент надягали на тонкі, полотняні або льняні хустки або чіпці.[6]

     Починаючи з часів стародавнього царства  фараон та знать почали носити хустину  – клафт . Хустку клафт робили з чотирикутного шматка тканини, який перегинали навпіл і середню частину накладали таким чином, що вона закривало чоло до самих брів. Два кінці спадали на грудь, третій спускався на спину. Іноді його закручували джгутом та робили щось схоже на косу. Вуха залишалися відкритими. Іноді дві звисаючі частини клафту вирізали півколом. [2,с.53]Клафт був смугастий і кольори смуг мали велике значення. [7]Колір смуг був різний у різних верств населення. Так фараони носили клафт із синіми полосами, воїни – із червоними, жерці – із жовтими. Також смуги клафту символізували періоди в історії Давнього Єгипту: чим рідшими були смуги, тим давніше царство.[2,с.53] Клафт зазвичай пов'язували стрічкою або надягали зверху металевий обруч.

     Іншим парадним головним уборам був Атеф - очеретяна корона. Різновидом парадних головних уборів була діадема з золота або срібла, обруч - сешнєм. Головні убори прикрашалися зображеннями птахів, тварин, ієрогліфами, що носили не тільки декоративний характер, а й мали символічне значення. Часто використовувався рослинний орнамент. Пелюстками і листям лотоса, заповненими кольоровий пастою, прикрашали плоскі головні пов'язки, діадеми, стрічки. Символом необмеженої влади і божественного походження фараона було зображення маленької змійки, яке називали урей, або уреус. Змію виготовляли із золота, кольорових емалей, Іноді корони прикрашали не однією, а двома зміїними головами. Урей - приналежність царського убору фараонів, яка представляла собою кріпиться на лобі вертикально, часом досить стилізоване зображення богині-кобри Уаджит - покровительки Нижнього Єгипту. Поруч з уреем часто поміщали зображення богині-шуліки Нехбет - покровительки Верхнього Єгипту. Разом вони символізували єдність єгипетської держави.

     У XIX столітті царський урей був відомий єгиптологам тільки по зображеннях, причому передбачалося, що урей переходив від фараона до фараона у спадок. У 1919 р. при розкопках в Саккарі був виявлений урей фараона Сенусерта II, виконаний з цільного злитка золота з вставками з граніту, сердоліку, бірюзи і ляпіс-лазурі. Ще один справжній царський урей був знайдений через три роки в гробниці Тутанхамона.

     З уреем на лобі зображували не тільки фараонів, але і богинь, що відбивали  ті чи інші аспекти Уаджит (зокрема, Баст), а також наділених царською владою богів Хору і Сету. Воїни носили шоломи, повстяні капелюхи; служителі культу – хустки, шапочки з укріпленими на них важкими масками тварин. Жінки рідко носили головні убори, за винятком цариць. Вважається, що головні убори жінок не були чітко регламентовані. На розписах дружини фараонів часто зображуються в головному уборі у вигляді распростершего крила яструба, зробленого із золота, дорогоцінних каменів та емалей. Були й іншої форми головні убори, наприклад цариці Нефертіті - циліндричної форми. Пані вищого стану одягали вінки, квіти, діадеми, стрічки, золоті ланцюжки з скроневими підвісками зі скла, смол, дорогоцінних каменів. За часів Нового царства було широко поширене інкрустування головних уборів. Виявлена ​​в гробниці фараона XVIII династії Тутанхамона золота діадема інкрустована опалом, сердоліком, в центрі поміщений золоту кульку. Круглий диск і квіти лотоса розташовані на місці прикріплення стрічок, інкрустовані малахітом, коралами, а також склом. У головних уборах XVIII династії дуже популярний мотив лотоса. Пов'язки, обручі не тільки знатних жінок, а й музиканток, рабинь прикрашені квітами лотоса [7]. 
 
 

1.4 Особливості  тканин, які використовувались   для пошива  одягу. 

     Починаючи приблизно з 3400 року до н. е.. простежити за розвитком ткацтва досить нескладно. Єгипетський метод муміфікації, поховання разом з померлим безлічі  предметів з повсякденного життя, особливі кліматичні умови Єгипту, сприяли збереженню великого числа поховань, дали людству значні практичні відомості про життя і звички стародавніх єгиптян. Крім того, до нас дійшло багато пам'яток єгипетської живопису і скульптури, за яким також можна судити про розвиток ткацтва.[9]

     У давньому світі дуже славилися найтонші льняні тканини Стародавнього Єгипту. Льон, який ріс на берегах Нілу, був основним волокном для виготовлення тканин, хоча в ранній додинастичний період Стародавнього Єгипту використовували для цієї мети і волокна лубу, трав, очерету. Така тканина мала назву вісон. Вісон - назва вельми улюбленою в давнину матерії, яка була предметом розкоші, складовою частиною царського і жрецького костюмів, приналежністю релігійних обрядів і т. д. На думку одних - це було надзвичайно тонкий полотно, на думку інших - особлива бавовняна матерія; обидві думки знаходять підтвердження у стародавніх письменників. Геродот, описуючи процес бальзамування мумій у Єгипті, каже, що тіло "з голови до ніг закутувалися пов'язками з віссону". Мікроскопічне дослідження показало, що матерія, вживається для одягання мумій, була саме полотном, виробництвом якого славився Єгипет. Іноді В. представляв собою абсолютно прозору матерію. За часів занепаду моральності в Римській імперії подібний віссон (byssus) був улюбленою матерією римських дам, і з нього робилися самі модні, так звані коанскі, сукні (СОА vestis). Звідси стає зрозуміло свідоцтво Плінія Старшого, що вісон був особливим джерелом задоволення для жінок (mulierum maxime deliciis) і продавався на вагу золота. Але самими довгими, тонкими і еластичними були нитки, які отримували з волокон незрілого льону. У кожному великому господарстві (при храмі, маєток фараона або великого вельможі) обов'язково були ткацькі майстерні. Їх називали «будинок ткаль», тому що в них працювали жінки. Там виробляли тканини для одягу, покривал, занавесів. У Стародавньому Єгипті були поширені горизонтальні ткацькі верстати, на яких отримували тканину певного розміру. При здачі роботи шматки розтягували над спеціальними столами стандартного розміру, і які відзначилися, ткалі отримували винагороду за шматки тканини більшого розміру і гарної якості (як правило, у вигляді сережок, шматка тканини або розшитого намистинами круглого оплечья - ускх). Потім тканину фарбували або вибілювали на сонці, лощіли і плісировали, якщо вона призначалася для одягу знатних людей. Плісирували на спеціальних дошках, зроблених зубцями по величині складок одягу, таким же чином тканину і висушували після прання. Одяг вишивали золотими або бірюзовими намистинами, перлами, але особливо цінувалися прозорі білі тканини. Крізь кілька шарів таких тканин просвічувало тіло, красу якого єгиптяни дуже цінували. Художники епохи Нового царства вміли в розписах стін гробниць передавати ефект просвічування і навіть зображували плями, проступаючи на тканини від рясних вимащень тіла запашними маслами [10].