Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ» 
ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

 

 

кафедра теорії та історії

держави і права

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

 Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування

 

 

студента 2-го курсу

денного відділення

 

Науковий керівник:

 

 

 

Львів – 2012

 

ЗМІСТ

ВСТУП ....................................................................................................................

РОЗДІЛ 1. ГЕНЕЗИС ІНСТИТУТУ ОСОБЛИВОСТЕЙ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПОКАРАННЯ  НЕПОВНОЛІТНІХ.......................

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ ………………………………………………….

2.1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням ..................

2.2. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру ……………………………………......................................

2.3. Звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у зв 'язку з закінченням строків давності ......................................................................

2.4. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання осіб, які вчинили злочин до досягнення 18-річного віку …………………………….

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЩОДО ЗВІЛЬНЕННЯ  НЕПОВНОЛІТНІХ ВІД ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВІДБУВАННЯ ……………….

ВИСНОВКИ ........................................................................................................

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .....................................................

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Проблема злочинності неповнолітніх  постійно привертає особливу увагу вчених та практиків. Зумовлено це не тільки тим, що неповнолітніх завжди визнавали злочинцями особливого роду, але й тим, що в наш час неповнолітні – одна з найбільш кримінально уражених верств населення.

На фоні зростання злочинності  серед неповнолітніх зростає  і кількість суспільно небезпечних  діянь, які вчиняють особи до досягнення віку кримінальної відповідальності. Щорічно в Україні близько 12 тис. дітей вчиняють такі діяння, притім їхня кількість щорічно зростає. Такі діяння набувають дедалі більш цинічного та жорстокого характеру і, що найтривожніше, це зростання вчинених ними вбивств.

Очевидним є те, що система кримінально-правового  впливу на неповнолітніх злочинців  потребує компромісного вирішення. Адже тут входять між собою в колізію, з одного боку, інтереси суспільства, які потребують захисту, а з іншого – інтереси охорони молодого покоління, важливість яких для майбутнього кожної нації не викликає сумнівів.

Суттєвий внесок у вирішення проблем кримінальної відповідальності неповнолітніх зробили в своїх працях, зокрема, такі вчені: В.І. Арькова, З.А. Астеміров, Г.С. Гаверов, Н.І. Гуковська, А.І. Долгова, І.О. Кобзар, Л.М. Кривоченко, Г.М. Міньковський, Е.Б. Мельнікова, В.Ф. Мороз, В.С. Орлов, А.А. Прімаченок, І.М. Сабіров, Н.К. Семернева, М.О. Скрябін, К.К. Сперанський, М.С. Таганцев, А.П. Тузов, О.І. Чернишов, О.П. Чугаєв, Я.М. Шевченко, А.Е. Якубов.

Метою дослідження є комплексне теоретико-методологічне осмислення кримінально-правових проблем звільнення від відбування покарання неповнолітніх, підвищення ефективності судової практики.

Досягнення мети дослідження базується  на реалізації таких завдань:

– визначити чинники, які детермінують існування у кримінальному праві України особливостей звільнення від відбування покарання неповнолітніх;

– з’ясувати поняття інституту та його місця у кримінально-правовому

дискурсі щодо звільнення від покарання та його відбування;

– виявити специфіку регламентації звільнення від відбування покарання неповнолітніх на основі систематизації вітчизняного та зарубіжного кримінального законодавства в історико-правовому контексті;

– узагальнити та систематизувати  теоретико-методологічні підходи щодо виявлення сутності та юридичного змісту звільнення від покарання неповнолітніх.

Об’єктом дослідження є суспільні  відносини у сфері звільнення від відбування покарання неповнолітніх.

Предмет дослідження – підстави, умови та правові наслідки звільнення від відбування покарання неповнолітніх як специфічного виду звільнення від відбування покарання та практика його застосування.

Джерелами інформації для написання роботи по темі „Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування” слугували базова наукова література, фундаментальні теоретичні праці науковців у розглядуваній області, результати практичних досліджень відомих вітчизняних і зарубіжних авторів, статті, присвячені цій тематиці, довідникова література, інші актуальні джерела інформації.

У розділі 1 автор розглядає  історію розвитку інституту звільнення від відбування покарання неповнолітніми, здійснює порівняльний аналіз вітчизняного та зарубіжного законодавств.

 У розділі 2 автор визначає особливість та сутність кожного з видів звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування, де висвітлено наступні питання підрозділів:

• поняття звільнення від відбування покарання з випробуванням та підстави для такого звільнення;
• застосування примусових заходів виховного характеру при звільненні від покарання та його відбування, а також вплив таких заходів на неповнолітню особу;
• підстави для реалізації норм кримінального права, що передбачають застосування строків давності, для осіб, що не досягли повноліття;
• правовий аналіз щодо норм, які передбачають умовно-дострокове звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування.

У розділі 3 автор висвітлює найважливіші аспекти, що торкаються проблематики даного дослідження, а також також питань з приводу доцільності застосування підстав, які передбачають звільнення неповнолітніх від відбування покарання.

У державотворчих процесах України  вагоме місце посідає проблема запобігання злочинності, особливо серед неповнолітніх громадян. Актуальність цієї проблеми детермінована насамперед тим, що з початку 90-х рр. ХХ ст. кількість неповнолітніх, які засуджуються за злочини, збільшилася в Україні на третину. Відповідно, пошук раціональних та ефективних засобів кримінально-правового впливу на неповнолітніх правопорушників стає одним із пріоритетних напрямів розвитку кримінального права.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ГЕНЕЗИС ІНСТИТУТУ ОСОБЛИВОСТЕЙ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ

Злочинність неповнолітніх  завжди перебувала і перебуває в  центрі уваги представників кримінологічної  науки. Це зумовлено передусім тим, що скоєння особою в неповнолітньому віці злочину значною мірою визначає її подальший життєвий шлях, оскільки суттєво впливає на формування стереотипу особи, систему її ціннісних орієнтирів.

Вже на початкових етапах існування законодавства Російської та Австро-Угорської імперій кінця ХІХ – початку ХХ ст., механізм його застосування містив заходи контролю та нагляду за достроково звільненим, його соціальною адаптацією.

До 50-х рр. ХХ ст. у вітчизняному законодавстві не було відображено жодних особливостей умовно-дострокового звільнення неповнолітніх засуджених. Спеціальна норма про дострокове звільнення таких осіб з’явилася в 1954 р., потім її було включено до КК УРСР 1960 р., у якому передбачалися й деякі заходи постпенітенціарного громадського контролю за умовно-достроково звільненим неповнолітнім.

У контексті порівняльно-правового підходу можна проаналізувати норми кримінального законодавства окремих держав Європи та Азії. У багатьох з них здійснення умовно-дострокового звільнення (у т.ч. неповнолітніх) пов’язується з установленням режиму випробування (пробації), при якому після фактичного звільнення з установи, де виконувалося покарання, від засудженого вимагається виконати певні зобов’язання. Також у законодавстві деяких держав прямо передбачається встановлення за умовно-достроково звільненими особами нагляду, а щодо засуджених молодого віку – ще й надання допомоги під час проходження іспитового строку.¹

У Радянському  Союзі темпи приросту злочинності  неповнолітніх становили в середньому 5% у рік, а в 1987-1988 pp. перевищили 30% межу.

Це було зумовлено розвалом системи попередження злочинності  неповнолітніх, що була створена в СРСР і стала занепадати в середині 80-х років. Заради справедливості слід зауважити, що ця без перебільшення астрономічна цифра не була наслідком виключно зростання злочинності цього контингенту, а була викликана тим, що правоохоронні органи перестали приховувати реальне становище, а стали подавати реальну звітність.²

На жаль, слід констатувати, що за роки незалежності України злочинність неповнолітніх виявляє постійну тенденцію до зростання. Особливо яскраво це проявлялось в перші роки незалежності. Через деякий час ситуацію вдалось дещо стабілізувати, і темпи зростання знизились. Однак негативні тенденції продовжують проявлятись.

Все це викликає необхідність особливого підходу до вирішення питань кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх, врахування при визначенні підходів вікових особливостей контингенту, які, передусім, пов'язані з особливостями психології підлітків.

Регламентація в  окремому розділі Кримінального кодексу України особливостей кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх є цілком виправданою позицією законодавця, оскільки це зумовлено специфікою психофізичного розвитку неповнолітніх, їх соціального та економічного стану, необхідністю встановлення більш широкого, порівняно з тим, який використовується щодо дорослих, діапазону заходів, що можуть бути застосовані до неповнолітніх для їх виправлення у разі вчинення ними суспільно небезпечних діянь.³

Кримінальне право  не має серед своїх завдань вивчення питань характеристик цього контингенту. Це перебуває у сфері наукових інтересів кримінологічної науки. Матеріальне кримінальне право лише користується її висновками при вирішенні питань, що стоять перед ним.

Базуючись на цих висновках, законодавець передбачив у Кримінальному кодексі спеціальний розділ XV, який визначає особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх.

Слід одразу зауважити, що ці особливості в жодному випадку  не стосуються фундаментальних засад кримінальною права, а є, так би мовити, приватним випадком, який стосується обмеженого кола проблем та обмеженого контингенту злочинців.

Коло цих особливостей пов'язане із питаннями:

1) звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності;

2) види покарань, які призначаються неповнолітнім;

3) призначення покарання неповнолітнім;

4) звільнення від покарання та його відбування;

5) погашення і зняття судимості.

Кримінальна відповідальність – це найсуворіший вид юридичної відповідальності. Тому застосовувати такий захід до неповнолітніх, особистісне формування яких ще не завершено, необхідно максимально зважено.

 

РОЗДІЛ ІІ. ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ

Наявність в кримінальному праві  положення про те, що вчинення злочину неповнолітньою особою є пом'якшуючою обставиною, являється досягненням права України і свідчить про гуманність кримінального законодавства України.

КК України передбачає чотири види звільнення від покарання неповнолітніх:

1) звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 104 ККУ);

2) звільнення від покарання із  застосуванням примусових заходів  виховного характеру (ст. 105 ККУ);

3) звільнення від кримінальної  відповідальності та покарання  у зв'язку із закінченням строків  давності (ст. 106 ККУ);

4) умовно-дострокове звільнення  від відбування покарання (ст. 107 ККУ).⁴

Варто проаналізувати кожний з цих  видів більш детально. 
2.1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

Звільнення від відбування покарання  з випробуванням осіб, що вчинили злочини у неповнолітньому віці, є спеціальним видом звільнення від відбування покарання з випробуванням, що структурно належить до інституту звільнення від відбування покарання. У рамках інституту звільнення від відбування покарання, поряд з одним із загальних видів звільнення – звільнення від відбування покарання з випробуванням, існують два його спеціальні види, що сформувалися в ході диференціації та інтеграції нормативного матеріалу, залежно від особи засудженого:

 а) звільнення вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до семи років, від відбування покарання з випробуванням;

б) звільнення від відбування покарання неповнолітніх.

Звільнення від відбування покарання  з випробуванням застосовується до неповнолітніх за загальними в  своїй основі положеннями, визначеними у ст. 75-78 КК, відносно всіх видів засуджених та за спеціальними положеннями щодо особливості звільнення неповнолітніх від відбування покарання з випробуванням, викладеними в ст. 104 КК.

Стаття 104 КК передбачає:

1) звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосовано до неповнолітнього лише у разі його засудження до арешту або позбавлення волі;

2) у разі звільнення неповнолітнього  від відбування покарання з  випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.⁵

Цілі кримінального покарання  щодо виправлення засуджених, спеціальна та загальна превенція під час звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх можуть досягатися в повному обсязі, але в особливий спосіб – опосередковано. Це обумовлюється тим, що в цьому разі реального виконання покарання щодо неповнолітнього не має місця, а названі цілі досягаються за рахунок психологічного впливу погрози застосування покарання, перебуванням неповнолітнього під режимом випробування, гласністю призначення покарання та його невідворотністю.⁶

Отже, під підставами звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх слід розуміти об’єктивно існуючі фактори, які переконливо свідчать про те, що особа, яка звільняється від відбування покарання, не становить суспільної небезпеки і здатна виправитись без реального застосування до неї призначеного судом покарання.⁷

 Це обумовлюється тим, що звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до конкретної особи, тобто відправною точкою для підстав застосування такого звільнення є саме особа винного, і саме суспільна небезпечність такої особи й здатність її виправлення без реального застосування покарання повинні бути як підстави.

 

 

2.2. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру

Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів  виховного характеру можливе, відповідно до змісту ст. 105 КК, за наявності таких ознак:

1) вчинення неповнолітнім злочину  невеликої або середньої тяжкості;

2) щире каяття неповнолітнього щодо вчиненого ним злочину;

3) бездоганна поведінка неповнолітнього  після вчинення ним злочину; 4) впевненість суду, що неповнолітній на момент винесення вироку не потребує застосування покарання. Лише за наявності сукупності цих ознак стає можливим застосування до неповнолітнього злочинця примусових заходів виховного характеру.

Злочином невеликої або середньої  тяжкості визнається злочин, за який законом передбачене покарання відповідно у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання (ч. 2 ст. 12); у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років (ч. 3 ст. 12 КК).

Щире каяття, про яке йдеться у ч. 1 ст. 105, - це вияв неповнолітнім жалю з приводу свого протиправного вчинку, визнання своєї провини, відшкодування заподіяних майнових збитків чи моральної шкоди, допомога слідчим органам у розкритті злочину, виявленні співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб.

Бездоганна поведінка неповнолітнього  як обов'язкова ознака цього кримінально-правового  інституту означає сумлінне ставлення  такого неповнолітнього до навчання (роботи), до свого оточення, громадського правопорядку тощо.

Впевненість суду (його висновок) про  те, що неповнолітній не потребує застосування покарання, може виникнути лише після  врахування суддями тяжкості вчиненого  злочину, вікового, розумового та психологічного стану особи неповнолітнього, а  також матеріалів справи (місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки) тощо.

За наявності зазначених вище ознак  суд застосовує до неповнолітнього  одне або кілька примусових заходів  виховного характеру: застереження; обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; покладення на неповнолітнього, який досяг 14-річного віку і має майно або прибуток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.⁸

Характеризуючи примусові заходи виховного характеру, слід визначити їх ознаки, до яких, зокрема, належать:

1) визначеність їх кола виключно кримінальним законом;

2) можливість застосування тільки судом;

3) обмеження кола осіб, до яких вони застосовуються (неповнолітні, які вчинили зазначені раніше види злочинів, а також неповнолітніми, що не досягли віку кримінальної відповідальності і вчинили суспільно небезпечні діяння, які передбачені Особливою частиною Кримінального кодексу).

Застереження - це офіційний осуд поведінки неповнолітнього, який здійснюється судом та одночасно є застереженням у можливості застосування більш суворих заходів впливу.

Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки  неповнолітнього - це заборона знаходження  в місцях дозвілля (кафе, дискотеки тощо) в цілому або у визначених місцях дозвілля, заборону перебувати у цих місцях пізніше визначеного судом часу; вимогу відвідування навчальних закладів, роботи тощо.

Передача неповнолітнього під  нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання. Цей вид примусового виховного заходу передбачає встановлення за підлітком жорсткого контролю та посиленням можливостей здійснення виховного впливу, насамперед, з боку формального колективу. Цей виховний захід наближений до відомого виду звільнення від кримінальної відповідальності відносно дорослих, яким є звільнення з передачею на поруки.

Водночас, вирішуючи питання про  застосування цього примусового виховного заходу, слід бути достатньо обережним і враховувати можливості проведення виховної роботи як у колективі, так і з боку батьків (опікунів).⁹

Терміни дії вказаних примусових виховних заходів визначаються судом.

Покладення на неповнолітнього, який досяг пятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних, майнових збитків. Застосування цього виховного заходу обмежується законом:

по-перше, віком;

по-друге, наявністю самостійного заробітку або власного майна, або власних коштів.

Направлення неповнолітнього до спеціальної  навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Цей примусовий виховний захід є найсуворішим з усіх передбачених кримінальним законом, оскільки пов'язаний із суттєвими обмеженнями конституційних прав особи.

У разі ухилення неповнолітнього від  застосованих до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він направляється для відбування призначеного покарання.

 

2.3. Звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у зв 'язку з закінченням строків давності

Ці дві інституції кримінального права - звільнення від  кримінальної відповідальності та звільнення від покарання осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовуються судом відповідно до загальних вимог, викладених у ст. 49 і 80 КК з обов'язковим додержанням положень, викладених у ст. 106 КК.

Відповідно до ч. 2 ст. 106 КК особа, яка вчинила злочин у віці до 18-ти років, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки давності:

1) два роки - у  разі вчинення злочину невеликої  тяжкості;

2) п'ять років  - у разі вчинення злочину середньої  тяжкості;

3) сім років  - у разі вчинення тяжкого злочину;

4) десять років  - у разі вчинення особливо  тяжкого злочину.

У ч. 3 ст. 106 КК встановлено, що особа, яка вчинила злочин у  віці до 18-ти років, звільняється від  покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано і минули такі строки:

1) два роки - у  разі засудження до покарання,  не пов'язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у вигляді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

2) п'ять років  - у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

3) сім років - у разі засудження  до покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) десять років - у разі засудження  до покарання у вигляді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.¹⁰

Питання, пов'язані  із призупиненням та перериванням строків  давності кримінальної відповідальності та строків давності виконання обвинувального вироку щодо неповнолітніх злочинців, вирішуються на загальних підставах, викладених у ч. 2 ст. 49 та ч. 3 ст. 80 КК, які вже було проаналізовано.¹¹

 

2.4. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання осіб, які вчинили злочин до досягнення 18-річного віку

За ст. 107 КК, до осіб, які відбувають покарання у  вигляді позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до 18-ти років, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання незалежно від тяжкості вчиненого злочину, якщо засуджений зразковою поведінкою та сумлінним ставленням до праці та навчання довів своє виправлення, та після фактичного відбуття:

1) не менше  третини призначеного строку  покарання у вигляді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;

2) не менше  половини строку покарання у  вигляді позбавлення волі, призначеного  судом за умисний тяжкий злочин  чи необережний особливо тяжкий  злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше  двох третин строку покарання  у вигляді позбавлення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.

До неповнолітніх, говориться у ч. 4 ст. 107 КК, заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується.

У разі вчинення особою, щодо якої застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання  нового злочину суд призначає  їй покарання за правилами про  сукупність вироків (ст. 71) та за правилами щодо складання таких покарань, визначених у ст. 72 КК.

Критерії, за якими, згідно з чинним законом, має вимірюватися ступінь виправлення неповнолітнього засудженого, орієнтують відповідні органи на оцінювання лише його пенітенціарної поведінки. Однак зазначені в ньому обставини є зовнішніми, не завжди здатними адекватно відобразити ступінь виправлення засудженого. У зв’язку з цим підкреслюється, що в практиці здійснення умовно-дострокового звільнення від відбування покарання неповнолітнього важливого значення набуває психологічна, кримінологічна та педагогічна характеристика кожного кандидата на звільнення, що дає змогу обґрунтовано та компетентно робити висновки щодо системи ціннісних орієнтацій засудженого, рівня його правосвідомості, характеру інтересів тощо.

Потребою є вдосконалення методів збирання та систематизації інформації про особистість і поведінку неповнолітнього правопорушника. Існує також пропозиція щодо організації систематизованого накопичення відомостей про таких неповнолітніх в єдиному органі, до якого б в обов’язковому порядку надавалася інформація кожним суб’єктом, причетним до розгляду вчиненого неповнолітнім злочину.¹²

Важливим чинником, що визначає ефективність застосування умовно-достроково звільнення від відбування покарання неповнолітніх вважається соціальна адаптація цих осіб на постпенітенціарній стадії звільнення.

В системі соціальної адаптації осіб, звільнених від відбування покарання, слід розрізняти два напрями:

1) заходи із  соціальної адаптації громадян, звільнених із установ виконання покарань у зв’язку з повним відбуттям покарання, або достроково безумовно звільнених від покарання;

2) соціальна адаптація  засуджених, звільнених від відбування покарання умовно-достроково.

Окрім сприяння засудженому в соціалізації, відповідні заходи мають поєднуватися зі створенням режиму випробування засудженого для закріплення цілей покарання та перевірки надійності висновків про належний ступінь виправлення особи. У таких випадках закон може передбачити здійснення певних адаптаційних заходів без заяви особи, на підставі висновків, зроблених за результатами психологічної та педагогічної характеристики засудженого, вивчення обставин його життя і мікросередовища, у яке він повертається після звільнення.¹³

 

 

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЩОДО ЗВІЛЬНЕННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ ВІД ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВІДБУВАННЯ

  Послідовна реалізація принципів економії кримінальної репресії, соціальної справедливості та гуманізму зумовлює особливе, привілейоване положення осіб, які вчинили злочини у віці до 18-ти років, щодо звільнення від покарання та його відбування, іншого пом’якшення кримінально-правового обтяження.