Особливості здійснення підприємницької діяльності в сучасних умовах господарювання

Зміст

стор.

Вступ 
 

     Перехід до ринкової системи господарювання тісно пов'язаний з виникненням  та поширенням самостійної ініціативної діяльності суб'єктів економічних  відносин, спрямованої на виробництво  продукції, надання різноманітних послуг із метою отримання прибутку. Як показує світовий досвід, саме підприємницький сектор є надійною основою формування конкурентного середовища, головним структуроутворювальним елементом, рушійною силою розвитку економічної системи. Рухливий і динамічний, він дає змогу вирішувати серйозні економічні й соціальні проблеми: сприяє повнішому задоволенню потреб споживачів, розвиткові реального сектору економіки, розширює можливості працевлаштування населення.

     Зростання ролі підприємництва супроводжується руйнуванням усталених мотиваційних механізмів залучення людей до праці, появою особливої форми економічної активності, що передбачає докорінну зміну їхньої поведінки.

     Необхідність  докорінних змін у формуванні конкурентоспроможного підприємницького сектору, посиленні його впливу на вирішення актуальних проблем економічного і соціального розвитку, реалізації цілеспрямованої державної політики сприяння ринковій трансформації економіки не викликає сумніву.

     З'ясування сутності підприємництва набуває особливого значення в умовах ринкової трансформації економіки України. Адже підприємництво є атрибутивною ознакою будь-якої економічної системи, що базується на ринкових принципах, провідною формою господарювання. Виникнення підприємництва є результатом економічної трансформації суспільства й водночас найбільш надійною гарантією подальшого поглиблення реформування ринкових відносин, знаходження такої організації суспільного виробництва, яка дає змогу вирішити ключове завдання розвитку національної економіки — досягнення оптимального співвідношення між економічною ефективністю і соціальною справедливістю.

     Метою курсової роботи є дослідження підприємництва як специфічна форма розвитку економічної системи, її рушійна сила.

     Завданнями  роботи є:

     - визначення сутності та функцій підприємництва;

     - окреслення принципів та передумов здійснення підприємництва;

     - дослідження середовища здійснення підприємницької діяльності;

     -  виявлення видів і сфер підприємницької діяльності;

     - опис основних організаційно-правових форми підприємництва в Україні;

     - пояснення основних засад державної політики підтримки та сприяння розвитку підприємництва.

Розділ 1 Підприємництво як феномен ринкової економіки 

1.1 Сутність та функції підприємництва 

     Ринкова економіка побудована на підприємництві, його також називають бізнесом.Яка різниця між поняттями "підприємництво" та "бізнес"?

     По-перше, бізнес – це англійською мовою "діло". У англомовних країнах ще більш  широке поняття – будь-яке діло. У нас термін "бізнес" застосовується у більш вузькому значенні, близькому до підприємництва. Існують також психологічні особливості у використанні цих термінів. Нерідко термін "бізнес" за традицією несе кримінальний відтінок (наркобізнес, тіньовий бізнес) або, навпаки, відображає поважливе відношення до більш усталеного підприємництва за кордоном.

     Поняття "підприємництво" надзвичайно  широке і містке. У ньому переплітається сукупність економічних, юридичних, політичних, історичних, моральних і психологічних  відносин. Воно склалося протягом значного часу, змінюючись під впливом базисних і надбудовних інститутів, психології людей тощо.

     Більш повному розумінню суті підприємництва сприятиме короткий нарис історії  та теорії поняття "підприємництво".

     Перші спроби систематичного теоретичного осмислення підприємництва почались у XVII ст., хоча співтовариства підприємців, які складалися з ремісників, купців, лихварів, з’явилися значно раніше. Вперше поняття "підприємець" у науковий обіг ввів англійський економіст Річард Кантільйон. Р.Кантільйон зробив також систематичний аналіз підприємництва. Він розумів підприємництво як економічну функцію особливого роду та підкреслював завжди присутній у ньому елемент ризику. До підприємців Кантільйон зарахував людей з нефіксованими прибутками (ремісників, купців, селян та ін.), тобто тих, хто був зайнятий економічною діяльністю в умовах нестабільності та непередбачуваності. Тому головною рисою підприємця Кантільйон вважав готовність до ризику.

     Вагомий внесок у дослідження феномену підприємництва протягом XVIII-XIX ст. зробили відомі західні економісти А.Сміт, Ж.Б.Сей, А.Маршалл, Й.Шумпетер та ін.

     А.Сміту  була притаманна схильність до переоцінки значення праці й недооцінки бізнесу, в рамках якого здійснювалася  праця. Він намагався поставити  знак рівності між власниками капіталів  і бізнесменами й вірив, що за наявності капіталу, праці та сировини бізнес виникає спонтанно. Підприємець, за висловом А.Сміта, є власником, який іде на економічний ризик заради реалізації певної комерційної ідеї та отримання прибутку. Підприємець планує, організує виробництво та розпоряджається його результатами.

     У XVIII ст. подальше осмислення поняття  підприємництва здійснював французький  економіст Жан Батіст Сей, який пов’язував підприємництво з організацією людей  у межах виробничої одиниці. Він  мав особистий досвід у сфері бізнесу, чого були позбавлені інші класичні економісти. Для Сея підприємець – це людина, яка організує інших людей у рамках виробничої одиниці. Він ставив підприємця у центр процесу виробництва і теорії розподілу, що вплинуло на багатьох теоретиків-економістів.

     Альфред Маршалл ототожнював підприємництво з менеджментом. У фундаментальній  праці "Принципи економікс" (1890 р.) А.Маршалл особливо наголосив на інноваційному моменті та активній ролі самого підприємця у застосуванні нових машин і технологічних процесів.

     Апогеєм у розробці теорії підприємництва стали  праці австро-американського економіста й соціолога Йозефа Шумпетера. Концепція  підприємництва Й.Шумпетера ґрунтується  на трьох головних засадах:

     - функція підприємництва полягає  головним чином у революціонізації та реформуванні виробництва шляхом використання різноманітних можливостей для випуску нових або старих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків, реорганізації виробництва. Отже, змістом підприємництва є "здійснення нових комбінацій" факторів виробництва або різні нововедення;

     - підприємництво є універсальною  загальноекономічною функцією будь-якої  економічної системи та поєднується  з виконанням інших видів діяльності (управлінням, науковими розробками, маркетингом та ін.) і тому "розподіляється" серед різних спеціалістів. Статус власника не виступає у Шумпетера визначальною властивістю підприємця;

     - підприємництво є функцією господарсько-політичного  середовища, яке визначає його  можливості, типи, мотивації.

     У центр своєї теорії економічного розвитку Й.Шумпетер поставив підприємця, в якому втілені принципово нові підприємницькі якості, що стали рушієм економічного науково-технічного прогресу ХХ ст. Підприємницьку функцію він ототожнював із функцією економічного лідерства і новаторства. Шумпетер зазначив, що інновація – дітище підприємництва, а підприємець – творець інновації. Процес виробництва Шумпетер розглядав як певну комбінацію сил і засобів, а завдання підприємця вбачав у тому, щоб своєчасно і правильно комбінувати їх.

     Узагальнюючи  наукові погляди на сутність підприємництва і на роль підприємця в контексті  історичної еволюції, можна констатувати, що підприємець – це активний суб’єкт пошуку й реалізації нових можливостей у генеруванні та освоєнні новаторських ідей, розробленні нових продуктів і технологій, здійсненні інновацій та оволодінні перспективними факторами економічного розвитку.

     Багаторічний  досвід господарювання у країнах  з розвиненою ринковою економікою свідчить про те, що традиційно існують дві  моделі підприємництва: класична та інноваційна, але на практиці можливе їх поєднання.

     Класична  модель підприємництва орієнтована на максимально ефективне використання наявних ресурсів підприємництва. Схема підприємницьких дій за такої моделі достатньо проста і чітко окреслена: оцінка наявних ресурсів; вивчення можливостей досягнення поставленої мети; використання тієї можливості, яка зможе забезпечити максимальну віддачу від наявних ресурсів.

      Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання інноваційних рішень і пошук джерел відповідних ресурсів. Схема дій за цієї моделі підприємницької діяльності є такою: формулювання головної мети; вивчення зовнішнього середовища з метою пошуку альтернативних можливостей; порівняльна оцінка власних ресурсів і знайдених можливостей; пошук зовнішніх додаткових джерел ресурсів; аналіз можливостей конкурентів; реалізація завдань згідно з вибраною концепцією.

      В законі України "Про підприємництво", сформульовано наступне визначення поняття “підприємництво”.

      Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик, діяльність щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та зайняття торгівлею з метою одержання прибутку.

      До  обов'язкових складових підприємництва, що діють одночасно, в економічній літературі, як правило, відносять:

      По-перше, економічну самостійність та господарську належність суб'єктів підприємницької діяльності. Кожен підприємець на власний розсуд приймає рішення щодо реалізації ідеї, обмежуючись лише чинним законодавством. Це в цілому правильне положення дає змогу окремим авторам вважати, що в загальному плані підприємцем є людина, яка відкриває свій власний, найчастіше дрібний бізнес. Зокрема, Р. Дамарі вважає, що підприємництво - це "створення нового підприємства власними зусиллями і з частковим залученням коштів його засновників. Навіть більше, "головна мета багатьох підприємців - досягнення особистого успіху з допомогою підприємства, яке вони створюють... Значна частина компаній, можливо навіть більшість, створюються для того, щоб урешті-решт задовольнити професійні амбіції своїх засновників..." Погоджуючись з цими висловлюваннями водночас слід зауважити, що таке розуміння сутності підприємництва, його ролі в економічному розвитку є однобічним.

      По-друге, особисту економічну зацікавленість. Основним орієнтиром підприємницької діяльності за умов ринкового господарювання є прибутковість, рентабельність самостійного ведення бізнесу. При цьому завдяки інноваційній, ініціативній, ринковій діяльності підприємництво варто розглядати не просто як процес максимізації прибутку, а як отримання надприбутку, тобто перевищення його значень над середньоринковими. "Мотив прибутку, - зазначає Л. Мізес, - це якраз той чинник, який змушує бізнесмена найефективніше забезпечувати виробництво тих товарів, які бажають використовувати споживачі".

      Останній  вислів вимагає певних доповнень. Справді, підприємницький дохід винагородою за виконання підприємцем його функціональних обов'язків. Величина доходу залежить від здібностей підприємця, вміння ефективно господарювати, оволодіння засобами інноваційної діяльності, впливу макроекономічного середовища. Величина сукупного доходу у вигляді певного надлишку залежить від суми загальних витрат і нормального прибутку. Отже, з'ясування цієї риси підприємницької діяльності потребує систематизації факторів, що визначають прибуток. Слід вирізнити особливості отримання підприємницького прибутку як винагороди за ініціативну діяльність, нововведення науково-технічного, організаційного, управлінського характеру, що мають підвищену ринкову цінність. Прагнучи отримати прибуток, підприємець не обмежується лише цим спонукальним мотивом. Значну увагу він приділяє зайняттю фірмою міцних позицій на ринку, перспективам збереження та успішного розвитку розпочатої справи, соціальної самореалізації своїх здібностей. Як суб'єкт господарювання підприємець доводить свою суспільну значущість, шукаючи нові форми і способи задоволення споживачів, формування нових потреб, веде новаторський пошук сфер застосування капіталу. "Новатор, - зазначає П. Самуельсон, розглядаючи підприємницьку діяльність, - це людина прониклива, з оригінальним мисленням і сміливістю. Він може і не бути вченим, який саме відкриває новий процес, проте сам домагається успішного впровадження нових ідей". На сьогодні підприємцем у цивілізованому суспільстві може бути, на думку Кадзуми Татеісі, найбільш обдарована мужня людина, яка швидко реагує на запити клієнтів, йде на розумний ризик, прагне одержувати прибуток від створення нових товарів і максимального задоволення всіх побажань споживача, включаючи якість товару, його вартість і спосіб доставки, орієнтується тільки на інтереси служіння суспільству.

      У реальній дійсності підприємницький  дохід представлений у формі економічного прибутку як безпосередньої форми мотивації підприємництва. Але ускладнення системи управління й організації бізнесу, розосередження функціональних ознак підприємництва між учасниками єдиного підприємницького процесу впливає на формування мети підприємця. Остання формується під впливом економічних інтересів представників різних сфер виробничої, господарської, фінансової, інноваційної та інвестиційної діяльності, які беруть участь у реалізації підприємницької функції. Адаптація підприємця на зміни ринкового середовища передбачає диференціацію цільових установок за різними ознаками. Це можуть бути поточні, тактичні і стратегічні орієнтири підприємницької діяльності, комбінація різних способів досягнення цілей і задоволення потреб зростання обсягів продажів або освоєння нового сегмента ринку, досягнення економічного зростання фірми, реінжиніринг бізнесу тощо.

      По-третє, господарський ризик і відповідальність економічного і соціального характеру. Якщо природа ризиків може бути розкрита як атрибутивна ознака невизначеності ринкового середовища, динамічності змін економічного розвитку, то економічна відповідальність пов'язана з низкою питань організації підприємницької діяльності, зокрема з договірною роботою, маркетингом, менеджментом або впливом макроекономічного середовища, і, насамперед, рівнем конкуренції. Не менш важливим є питання соціальної відповідальності перед найманими працівниками, партнерами по бізнесу, партнерами та споживачами й у кінцевому підсумку, перед суспільством у цілому.

      Відтак, аналітична оцінка розуміння підприємництва представниками різних наукових течій на різних етапах еволюції товарного виробництва, ринкової системи господарювання дає змогу зробити висновок про широкий діапазон визначення теоретичної сутності підприємництва, узагальнення його характеристик. При цьому залежно від методології дослідження сутність підприємництва розкривається в суб'єктно-об'єктному вираженні: з одного боку, підприємливість притаманна людині, характеризує поведінку суб'єктів господарювання, а з іншого - підприємництво виступає атрибутивною ознакою ринкової системи господарювання, її рушійною силою розвитку, визначаючи інтенсивність і динамізм змін, ефективність економічного зростання і соціального прогресу.

      Узагальнюючи  найбільш поширені визначення сутності підприємництва, теоретичні підходи умовно можна згрупувати й охарактеризувати як:

      - вид діяльності (спрямований на отримання прибутку), який базується на самостійній, систематичній ініціативі, відповідальності та інноваційній підприємницький ідеї;

      - поведінка суб'єкта господарювання, особливий вид економічної активності, форма участі індивіда в системі ринкових відносин;

      - сукупність економічних і соціальних процесів, що регулюють неврівноважену економічну систему, форма реалізації особистого економічного інтересу в умовах взаємодії з іншими економічними учасниками ринкової системи;

      - виробнича функція господарської діяльності - забезпечення об'єднання управління ресурсами, організація фінансування та реалізації створеного продукту, з підприємницькими здібностями його керівників як особливого виду ресурсу;

      - інновативний стиль управління підприємством, що забезпечує ефективну взаємодію підприємства як відкритої соціальної системи з навколишнім зовнішнім середовищем.

      Враховуючи  ці підходи, підприємництво можна визначити як розвиток інновативної ідеї в процесі самоорганізації і саморозвитку підприємства у взаємодії з внутрішнім і зовнішнім середовищем його функціонування.

      Сутність  підприємництва більш глибоко розкривається  через його основні функції – інноваційну (творчу), ресурсну, організаційну, стимулюючу (мотиваційну) (рис.1.1) [9, c.37].

Рис. 1.1 Основні функції підприємницької діяльності 

      Інноваційна (творча) функція підприємництва полягає  у сприянні генеруванню та реалізації нових комерційних ідей, у здійсненні техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.

      Ресурсна  функція підприємництва передбачає мобілізацію на добровільних засадах  матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів.

      Організаційна функція підприємництва полягає у безпосередній організації виробництва, збуту, рекламі тощо; зводиться до поєднання ресурсів в оптимальних пропорціях, здійснення контролю за їх виконанням.

      Стимулююча (мотиваційна) функція підприємництва зводиться до формування стимулюючого (мотиваційного) механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача. 

1.2 Принципи та передумови здійснення підприємництва 

     Важливою  передумовою розвитку підприємництва є економічна свобода суб'єктів  господарювання. Вона являє собою  свободу господарської діяльності, торгівлі, землекористування, співробітництва  та ін. Економічна свобода однаково важлива як для підприємця, так і для споживача, оскільки вона створює середовище для творчої діяльності особистості, сприяє реалізації підприємницької ініціативи.

     Економічна  свобода на практиці означає право  розпочинати або припиняти власну справу, купувати будь-які ресурси, використовувати будь-яку технологію, виробляти будь-яку продукцію і пропонувати її до продажу за будь-якою ціною, вкладати свої кошти на власний розсуд. Слід розуміти, що ці права-свободи не гарантують успіху для кожного підприємця. Він може виробляти будь-яку продукцію, встановлювати на неї будь-яку ціну. Проте немає гарантії, що хтось її купить, оскільки споживачі також користуються економічною свободою, тобто свободою особистого вибору, яка не менш важлива, ніж свобода підприємництва. Кожний споживач має право вільно купувати будь-який товар або послугу, пропонувати свої послуги для виконання будь-якої роботи, відмовлятися від будь-якої роботи, використовувати власні ресурси за умови, що не порушує прав інших людей. Ці права-свободи також не дають ніяких гарантій, тобто підприємець має право запропонувати свої послуги, але нікого не можна змусити прийняти їх.

     Економічні  свободи підприємців тісно взаємопов'язані. Коли підприємство у приватному володінні, то зазіхання на свободу підприємництва — це фактично зазіхання на свободу володаря власності. Без економічної свободи не може бути свободи особи.

     Підприємцем може бути лише економічно відокремлений, самостійно господарюючий суб'єкт. Свобода господарської діяльності (економічна свобода) неможлива без ринку так само, як ринок не може існувати без економічної свободи. Саме ринок через різні механізми функціонування забезпечує реальні умови для економічної самостійності підприємця. Іншими словами, ринковий механізм господарювання об'єктивно передбачає свободу господарювання.

     Складовими  економічної свободи є: економічна самостійність, економічна відповідальність, економічна рівноправність.

     Економічна  самостійність полягає у наявності у підприємців права на власність, права на самостійний вибір форми власності та форми господарювання, на самостійне планування своєї фінансово-господарської діяльності, вільне розпорядження прибутком, самостійний вибір ресурсів, постачальників та споживачів виробленої продукції, встановлення різних форм, систем і, головне, розмірів оплати праці.

     Економічна  відповідальність полягає у відповідальності підприємця своїм майном за результати господарювання: продукцією (послугами), які підлягають реалізації на ринку, та прибутком, який залишається у розпорядженні підприємця після внесення платежів, встановлених законодавством. Невиконання договірних зобов'язань за строками та якістю повинне покриватися штрафними санкціями, які включатимуть не лише прямі збитки, а й вигоду, що упущена. За завдані шкоду і збиток підприємець несе майнову та інші види відповідальності, встановлені законом.

     Економічна  рівноправність. Йдеться про рівні (однакові) економічні умови для  будь-якої господарської діяльності, незалежно від форми власності та форми господарювання. Під рівними економічними умовами маються на увазі однакові для всіх ціноутворення, оподаткування, розподіл прибутку, інвестиційна та кредитна політика, держконтракт тощо. Держава повинна гарантувати всім підприємцям, незалежно від обраних форм підприємницької діяльності, рівні права і створювати рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Слід зазначити, що деякі сфери діяльності або організаційні форми мають (або можуть мати) певні пільги. Так, певні пільги в оподаткуванні мають суб'єкти малого підприємництва або підприємства, що займаються виробництвом сільськогосподарської продукції, та ін.

     Саме  через ці основні принципи (економічна самостійність, економічна відповідальність та економічна рівноправність) реалізується в певному обсязі свобода господарської діяльності, яка є основною передумовою розвитку підприємницької діяльності.

     Підприємництво  відображає відносини, що склалися в суспільстві, джерелом розвитку яких є внутрішні суперечності способу виробництва. Як відомо, суперечності - рушійна сила будь-якого розвитку, в тому числі й підприємництва. Суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами - найбільш загальна суперечність економічної системи суспільства і підприємництва, які містять у собі цілу систему суперечностей, що виникають між різними їх елементами (між виробництвом і споживанням, зростанням потреб і можливістю задоволення їх, між різними формами власності, інтересами, попитом і пропозицією, технікою і технологією, робочою силою і засобами виробництва.

     Як  рушійна сила підприємництва, суперечності водночас самі потребують розв'язання, оскільки, нагромаджуючись до «критичної маси», вони можуть виплеснутися у вигляді різних криз. Формою розв'язання суперечностей як внутрішніх чинників саморозвитку економічних процесів і явищ виступає підприємництво, яке є системним явищем і має власні внутрішні імпульси розвитку (конкуренція), систему забезпечення і відтворення (прямі зв'язки суб'єктів ділових відносин), інфраструктуру (біржі, банки, інформаційні системи, консалтингові та аудиторські компанії, навчальні заклади тощо), систему управління (менеджмент), систему вивчення контрагентів (маркетинг), систему оцінки діяльності (гроші). Отже, володіючи власною внутрішньою логікою і здатністю до саморозвитку, підприємництво само собою стає рушійною силою.

     Підприємництво - це соціально-економічна і ділова творчість людини. Саме в ній, у самій людині, в її особистій ініціативі, енергії, активності, відповідальності, порядності, винятковій працьовитості закладені рушійні сили підприємництва. Прагнення людини реалізувати свої ідеї, винаходи, виявити себе, задовольнити своє здорове честолюбство, залишити після себе слід на землі спонукають її до підприємницької діяльності.

     Історія розвитку підприємництва показує, що без  ризику бізнесу не буває. Ризик притаманний тільки людині. Це інтуїція, гра, обґрунтований розрахунок, змагання в конкурентній боротьбі. Це радість перемоги розуму і розрахунків або гіркота поразки і прорахунків, але те й інше стимулює бізнес. Одних ризик надихає, інших - загартовує, але виграє, як правило, суспільне виробництво, оскільки неухильно створюється багатство для людей і суспільства.