Особливості ігрової спортивної діяльності в пляжному волейболі і фактори її підвищення

ЗМІСТ

 

ВСТУП …………………………………………………………………………… 3

ГЛАВА 1. НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ПІДГОТОВКИ У  ПЛЯЖНОМУ ВОЛЕЙБОЛІ……………………..……………………………… 5

1.1 Особливості ігрової спортивної  діяльності в пляжному волейболі  і фактори її підвищення ………………………………………………………..… 5

1.2 Техніка і тактика гри в пляжному волейболі …………………………..… 15

1.3 Концепція методики навчання і тренування в пляжному волейболі….. ..

ГЛАВА 2. ПСИХОЛОГІЧНА ПІДГОТОВКА ЮНИХ СПОРТСМЕНІВ, ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ І ВДОСКОНАЛЕННЯ ВАЖЛИВИХ ЯКОСТЕЙ ТА ВЛАСТИВОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ……………………………………………

2.1 Особливості психологічної підготовки. Її основні напрямки, методи та  засоби…………………………………………………………………………….

2.2 Загальна та спеціальна психологічна підготовко спортсменів…………..

ВИСНОВКИ …………………………………………………………………….

ЛІТЕРАТУРА …………………………………………………………………...

ДОДАТКИ  ……………………………………………………………………...

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність. Волейбол як вид спорту за останні кілька років зазнав значних змін, які пов'язані як з природним процесом розвитку гри, так і з кардинальними змінами в правилах, що відбулися в 90-і роки. Все це вплинуло на змагальну і тренувальну діяльність провідних волейболістів світу. Поряд з класичним волейболом активно розвиваються такі різновиди ігор, як пляжний волейбол, волейбол для інвалідів.

Пляжний волейбол (beach volleyball) - порівняно молодий, надзвичайно динамічний і видовищний вид спорту, що закріпився в програмі олімпійських ігор [25]. Його стрімкий розвиток у багатьох країнах різних континентів, розширення програми європейських і світових чемпіонатів, неухильне збільшення призового фонду турнірів викликають загострення спортивної конкуренції на міжнародній арені, що сприяє підвищенню рівня майстерності гравців і росту видовищності та популярності гри [20, 22, 38].

Стрімкий розвиток пляжного волейболу в багатьох країнах світу, неухильне розширення програми європейських і світових чемпіонатів викликають посилення спортивної конкуренції на міжнародній арені, сприяють зростанню видовищності гри і підвищенню майстерності гравців.

У даний час тренери, спортсмени, фахівці в області пляжного волейболу відчувають значний дефіцит у науково-теоретичному та науково-методичному забезпеченні процесу підготовки спортсменів високого класу в пляжному волейболі. Це пов'язано, в першу чергу, зі специфікою навчально-тренувальної та змагальної діяльності в пляжному волейболі. Процес підготовки спортсменів високого класу в пляжному волейболі в сучасних умовах вимагає обгрунтування, розробки та впровадження нових перспективних технологій та методик, комплексного вивчення проблем підготовки на основі аналітичних підходів при провідній ролі специфіки змагальної діяльності.

Аналіз літературних джерел показав, що пляжний волейбол розвинувся як самостійний вид спорту з класичного волейболу. Між двома  видами спорту існує багато спільного, але є й істотні відмінності в правилах та техніці гри. Пляжний волейбол, крім традиційних для волейболістів стрибучості, хорошої реакції, сили, почуття м'яча, вимагає особливої атлетичності (у грі на піску спортсменам доводиться частіше здійснювати стрибки і ривки) і витривалості (матчі, в яких заміна гравців у командах правилами не передбачені, часто проходять в умовах високої температури, при яскравому сонці або під час дощу і сильному вітрі, до того ж звичайною практикою є проведення однією командою декількох ігор в день) [1].

Головним керуючим органом  в пляжним волейболі є Міжнародна рада з пляжного волейболу, що входить  до складу FIVB - Міжнародної федерації волейболу [22].

Мета дослідження - розкрити методи підготовки, сприяючі підвищенню ефективності навчального процесу юних спортсменів, які спеціалізуються у пляжному волейболі.

Об'єкт дослідження - процес фізичної підготовки юних спортсменів, які спеціалізуються у пляжному волейболі.

Предмет дослідження - засоби та методи навчання техніки гри у пляжний волейбол та розвитку спеціальних фізичних якостей, які необхідні для ефективної змагальної діяльності.

Завдання дослідження:

1. Провести аналіз  науково-методичної літератури за  особливостями тренування в пляжному  волейболі. 

2. Дослідити методичні принципи побудови навчального процесу на основі прагматичного підходу.

3. Довести важливість психологічної підготовки волейболістів.

 

Таким чином, проблемою  нашого дослідження є пошук шляхів вдосконалення підготовки юних волейболістів  у зв'язку зі специфікою пляжного волейболу.

Структура курсової. Курсова робота складається із теоретичної та практичної частини. У вступі обґрунтована актуальність роботи, об'єкт і предмет дослідження, сформульована мета і основні завдання. Курсову роботу завершують висновки, список використаної літератури та додатки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ГЛАВА 1. НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ  ОСНОВИ ПІДГОТОВКИ У ПЛЯЖНОМУ ВОЛЕЙБОЛІ

 

1.1 Особливості ігрової спортивної діяльності в пляжному волейболі і фактори її підвищення

 

Ігровою діяльністю у пляжному волейболі є короткочасні навантаження максимальної потужності, що тривають в середньому 5-6 с і чергуються c паузами відпочинку тривалістю в середньому 16-18 c [20].

Тривалість активної фази становить:

а) при подачах навиліт - 0,3-0,6 с;

б) кожний переказ м'яча на бік суперника в три торкання збільшує тривалість "активної фази" на 2,6-3,2 с;

в) найпоширеніша (понад 70% усіх розіграшів м'яча) ігрова фраза  в пляжному волейболі становить  від 4 до 7 торкань м'яча.

Зміна сторін триває 66-70 с, ігрова пауза при перервах фактично становить 80-90 с. За одну годину ігрового часу волейболіст високого класу (спостереження здійснювалися на етапах світової серії) виконує в середньому 85 стрибків, 234 старту і пробігає в середньому 772 м, тобто він стрибає кожні 42 с і починає біг кожні 15,4 с, долаючи за одне прискорення в середньому 3,3 м [22]. Для порівняння: у класичному волейболі гравець виконує стрибок кожну хвилину і робить ривок кожні 19 с.

Якщо врахувати, що ігри в пляжному волейболі проходять  під відкритим небом, на пухкій, нерівній поверхні (за правилами змагань шар піску повинен бути до 40 см), часто в умовах високої температури (20-30 о С і вище), при яскравому сонці і сильному вітрі, то стає зрозумілим, що гравець пляжного волейболу відчуває значно вищі фізичні і стресові навантаження, ніж представники класичного волейболу 6х6 на майданчику з твердим покриттям.

Активні фази гри в  пляжному волейболі є навантаження швидкісно-силової спрямованості. Тому в тренувальному процесі необхідно  моделювати ситуації, що розвивають переважно швидкісно-силові якості і витривалість. [39].

Якщо взяти до уваги, що розміри майданчика в пляжному волейболі не на багато менші, як в класичному, а гравців лише двоє, то стає очевидною велика відповідальність кожного гравця в пляжному волейболі за успішність індивідуальних і командних дій.

Цілий ряд моментів веде до більш високого рівня нервової напруги в пляжному волейболі, ніж  в класичному.

По-перше - в класичному волейболі в прийомі м'яча з  подачі можуть брати участь до 5 гравців  і спортсменка, невпевнено приймає м'яч або вчинила перед цим помилку на прийомі, можуть закрити інші гравці або, в крайньому випадку, замінити іншим спортсменом. Гравець в пляжному волейболі позбавлений такої можливості і повинен протягом всієї гри бути готовим до успішних ігрових дій як у захисті, так і в нападі, тобто зберегти високу концентрацію уваги (обсяг, інтенсивність, стійкість, розподіл, переключення уваги), активний прояв свідомості , оптимальний рівень емоційної напруженості.

Дуже висока концентрація уваги, а також антиципація (передбачення, передбачення подій) необхідні і для успішного виконання захисних дій, коли потрібно визначити, в якому напрямку буде посланий м'яч при сильному або обманні удари суперника.

Атака проти одного блокуючого і одного захисника схожа на змагання типу дуелей в індивідуальних видах спорту, що також підвищує психічну напруженість боротьби у пляжному волейболі.

Особливості ігрової  спортивної діяльності в пляжному волейболі  пред'являють підвищені вимоги до універсальної ігровий підготовці спортсменів, які повинні добре подавати і приймати м'яч, виконувати передачі і нападаючі удари, блокувати і грати в захисті. Тобто можна сказати, що головна мета підготовки гравця в пляжному волейболі - це універсальність [12].

Спеціалізація у пляжному волейболі застосовна тільки в ситуації блокування і захисту, а також (меншою мірою) у ситуації прийому м'яча з подачі і атаки, коли гравець займає зручну для нього бік.

Зазначені вище особливості  ігрової діяльності в пляжному волейболі  пред'являють підвищені вимоги до спортсменів.

Розглядаючи фактори, що визначають ефективність ігрових дій у пляжному волейболі слід розрізняти низький, середній, високий і дуже високий (елітний) рівень гри в пляжному волейболі. На цих рівнях гри успіх у змаганнях визначають різні фактори, що вимагають до себе пильної уваги [39].

Низький рівень гри показують  в основному гравці середнього рівня  в класичному волейболі, початківці грати в пляжний волейбол, а  також всі молоді гравці.

Вирішальним фактором для  успіху в грі тут як для чоловіків, так і для жінок є подача, так як вона проводиться без впливу на неї партнера і суперників. Зовнішні умови, особливо вітер, заважають волейболістам якісно виконати подачу (як, втім, і прийом м'яча з подачі ) і часто ставлять перед ним нерозв'язні проблеми. Тому в тренуванні слід велику увагу приділяти підвищенню ефективності подачі, а також пов'язаній з нею прийому м'яча.

У зв'язку з тим, що на цьому рівні гри значна частина  прийомів м'яча з подачі виконується погано і середньої якості (не доведених до сітки на 6-8 метрів, а часто спрямованих взагалі за межі площадки) - важливе значення для подальшої успішної атакуючої дії має здатність гравця виконувати передачу з глибини майданчика, як дія, що дозволяє виправити ігрову ситуацію.

Відповідно до вищевикладеного після подачі і передачі м'яча середнього або поганої якості важливим фактором успішності ігрових дій є здатність уникнути помилки при виконанні націленого нападаючого удару або переводу.

У жіночому волейболі  захист без блоку є єдиною технікою захисту.

Найбільш важлива мета тренування на цьому рівні гри-уникати  випадкових (вимушених) помилок.

Знизити число випадкових помилок допомагають наступні заходи:

а) подачу слід подавати навпроти центру лицьової лінії на середину майданчика суперника між гравцями, щоб утруднити прийом м'яча, а також уникнути його вильоту в аут через вітер;

б) якщо у приймаючої команди  в зоні 1-2 грає правша, то можна подавати по діагоналі справа-наліво, щоб  змусити його нападати із зони 2 або (рідко) 3, що незручно для волейболіста з найсильнішою правою рукою ;

в) передачу м'яча для  нападаючого удару слід виконувати середньої висоти й не занадто  близько до сітки;

г) слід застосовувати  тактичні нападаючі удари із переводами після пасів низької та середньої якості, і навіть, після хороших пасів тактичні нападаючі удари на цьому рівні гри домінують над різкими, силовими;

д) захисникам краще діяти  в районі 3 метрів від бічних ліній  і 6-7 метрів від сітки, так як якісні обманні удари тут зустрічаються  рідко [38].

До середнього рівня гри можна віднести волейболістів I розряду і вище в класичному волейболі, які грають у пляжний волейбол більше двох років.

Тут успіх у грі  визначають наступні чинники:

а) якісна подача, особливо з урахуванням погодних умов;

б) прийом м'яча з подачі не нижче середньої якості, тобто пасующій гравець здатний після такого прийому виконати передачу для нападаючого удару зверху двома руками в стаціонарному положенні, перебуваючи (в основному) недалеко від сітки:

в) захист без блоку  як головний елемент захисту;

г) здатність атакуючого зробити після відмінного пасу сильний, точний нападаючий удар між позиціями  суперників без блоку;

д) хорошу взаємодію між  захисником задній частині майданчика і блокуючим, середня-між пасующім і атакуючим [38].

На цьому рівні гри зменшення кількості випадкових помилок залишається вирішальною умовою для позитивного результату зустрічі.

Перехід на високий рівень гри полегшують наступні моменти:

а) тактичні подачі з будь-якого  місця лицьової лінії для надання  тиску на певного гравця;

б) передавальний гравець  здатний виконати середній або хороший  пас для нападаючого удару  з будь-якої точки майданчика;

в) атакуючий гравець  повинен вміти точно виконувати нападаючі удари в усі частини  майданчика;

г) важливою частиною тренування є побудова контратакуючих дій з глибини майданчика [38].

Виділені моменти слід враховувати, цілеспрямовано тренувати  і застосовувати в навчальних іграх і змаганнях.

Високому рівню гри  відповідають нині волейболісти з 2-3 кращих команд України, а також гравці команд, що займають місця з 9-го по 32-е в опорній сітці на етапах світової серії.

На цьому рівні гри  для успіху важливі такі фактори:

а) стабільний, впевнене виконання щонайменше двох видів  подач (сильна подача в стрибку, виконувана з різних точок лицьової лінії і планує, націлена подача в будь-яку ділянку майданчика суперника) та їх доцільне чергування в залежності від ігрової ситуації;

б) якість прийомів м'яча  з подачі і передачі для нападаючого  удару переважно хороший і  відмінне;

в) взаємодія між пасующім і нападаючим гравцями гарне і має вдосконалюватися в систематичних тренуваннях;

г) взаємодія між блокуючим  гравцем і захисником на майданчику вже на високому рівні;

д) в нападі застосовуються залежно від ситуації дві-три  різновиди ударів;

е) блок застосовується часто, хоча ефективність його може ще вдосконалюватися;

ж) захисник на майданчику діє впевнено, ефективно, але іноді допускає помилки в своїх діях. Удосконалення може досягатися шляхом тренування швидкості реакції і передбачення ігрових ситуацій. Особлива увага повинна бути приділена розвитку швидкості пересування до м'яча [23].

Головною метою тренування на цьому рівні гри є вдосконалення здатності виконувати кожну наступну ігрову дію більш ефективно, ніж попередню.

До дуже високого, або елітного, рівня гри відносяться спортсмени команд-лідерів світового пляжного волейболу за версіями AVP і FIVB. В основному це гравці команд із США, три-чотири пари з Бразилії, окремі команди з Аргентини, Канади, Австралії, Куби. З команд Європи елітного рівнем гри відповідає, мабуть, тільки пара з Норвегії - Квалхейм і Маасайде.

Тут успіх визначають в основному ті ж фактори, що й на високому рівні гри, проте є ряд істотних відмінностей:

а) більш різноманітна тактика подач та наявність в  кожній парі хоча б одного гравця, здатного успішно її виконувати при будь-яких (допустимих правилами) вітрових умовах;

б) якість прийому м'яча  з подачі і пасів для нападаючих ударів вище (особливо в американських  професіоналів);

в) гарне і відмінна взаємодія між гравцями на майданчику у всіх ігрових ситуаціях;

г) більш різноманітний та ефективний напад;

д) частіше й ефективніше  виконуються помилковий блок і імітація блоку - захист;

е) гравці демонструють різнобічні ефективні дії в різних ситуаціях  захисту [22].

Сучасний гравець пляжного волейболу високого міжнародного класу відповідає таким вимогам:

1. Має відмінну атлетичну статуру, високий рівень розвитку необхідних у грі фізичних якостей.

2. Здатний до відмінного виконання  індивідуальних техніко-тактичних  дій, а також хорошому взаємодії з партнером в будь-яких ігрових діях.

3. Має високу психічну стійкість  у всіх стресових ситуаціях.

4. Систематично і цілеспрямовано  тренується.

5. Професійно ставиться до всіх  аспектів життя (тренування, відпочинок, харчування, дозвілля тощо).

Спостереження і аналіз запису ігор показують, що в даний час даним вимогам відповідають 14-16 гравців - учасників етапів світової серії, а також (за даними літератури) приблизно стільки ж волейболістів-професіоналів США [23].

У міжнародному жіночому пляжному волейболі вищого рівня спостерігається тенденція до придбання рис чоловічої гри. Це відноситься до психофізичних і техніко-тактичним аспектам тренувальної та змагальної діяльності. Часто виконуються силові подачі в стрибку, різкі нападаючі удари і захист за допомогою блокування.

Розглянемо тепер основні елементи техніки пляжного волейболу та визначимо  їх особливості на відміну від  класичного волейболу [20, 38, 39].

Подача. Дві третини подач виробляються в стрибку. Гравці прагнуть подати сильно і точно. Подачі в стрибку чергуються з націленими подачами (в основному в останній метр площадки). Все частіше застосовуються планують подачі в стрибку.

Прийом м'яча з подачі здійснюється середньої висоти в основному  в зону 3 на відстань 1-1,5 м від сітки (щоб передача на удар виконувалася назустріч нападаючому). Прийом м'яча відразу на удар майже не застосовується.

Передача м'яча для нападаючого  удару, як правило, дуже м'яка (майже  із затримкою), точна, в основному  зважена, заввишки 3-4 м, 1-1,5 м від обмежувальної  антени і 0,3-0,5 м від сітки. Деякі пари (Бразилії, Аргентини, Португалії) практикують зважені полупрострельние передачі. При посиленні вітру висота передач знижується.

Професіонали FIVB в основному пасують зверху двома руками, а найсильніші гравці з американської асоціації волейболістів-професіоналів (AVP) до 50% і більше всіх передач м'яча виконують знизу двома руками.

Нападаючий удар в основному  проводиться при першій можливості дуже сильно і різко. Деякі пари (особливо Бразилії) здійснюють напад в ігровій  манері, використовуючи багато подкруток, перекладів, накатів м'яча.

Блокування - високе, більшою мірою  зонне (перенесення рук на узгоджену  з партнером зону в останній момент). Якщо м'яч наведений на сітку, то застосовується блок незалежно від попередньої  домовленості партнерів.

Захисні дії виконуються в основному  із зони № 6. Захисник різко переміщається  в самий останній момент перед  ударом нападника. Іноді застосовуються помилкові випади.

Характеристика гравців - лідерів  світового пляжного волейболу:

а) демонструють доброзичливе ставлення один до одного в будь-яких, навіть самих драматичних ситуаціях;

б) психологічно дуже стійкі, борються до останнього м'яча (навіть за рахунку 1:13, 2:14 і т.д.), намагаються створити психологічний тиск на суперника (грають на більш слабкого гравця, або на того, хто робить помилки);

в) не роблять ставки на якийсь один елемент гри, а намагаються перемогти, допускаючи менше своїх вимушених  і невимушених помилок, ефективно  використовують покладені в грі  перерви (після 1-2 своїх помилок відразу беруть перерву);

г) дуже точно обробляють м'яч і  майже не допускають невимушених  помилок;

д) чітко користуються звуковою та жестовою сигналізацією:

- хід  ( мал. 1 )

- лінія ( мал. 2 )

е) мають відмінну фізичною підготовленістю, здатні без видимих ​​ознак втоми грати 3 (іноді навіть 4) ігри на день при яскравому сонці і температурі повітря 35-40 о в тіні; середній зріст гравців - 188-195 см, спортсменів зростанням вище 2 м одиниці , як правило, один з партнерів більше блокує, а інший грає в захисті.

Аналіз параметрів технічної підготовленості  команд різної кваліфікації свідчить про те, що змагальний обсяг техніки  в пляжному волейболі має тенденцію  до збільшення у міру підвищення рангу  змагань. Так, з 120 ігрових дій за час однієї зустрічі у команд-учасниць чемпіонату регіону України, він збільшується на чемпіонаті України в середньому до 189, а на чемпіонаті світу - до 237 ігрових дій. Аналогічна картина спостерігається і в окремих видах технічних прийомів.

Показники технічної  підготовленості команд різної кваліфікації свідчать про значні невикористані резерви українських спортсменів в плані вдосконалення окремих елементів гри. Особливо це відноситься до передачі м'яча для нападаючого удару, виконання прийому м'яча з подачі і нападаючого удару [39].

Коливання змагальної різнобічності  техніки свідчать про те, що команди  світового рівня більш збалансовані і досягають успіху за допомогою  рівного, стабільного виконання  всіх елементів гри на високому рівні.

У гравців команд-учасниць етапів світової серії майже 90% передач - хорошого і відмінної якості, в той час як на етапах чемпіонату України цей критерій гірше на 13%. Змагальна ефективність блокування у українських спортсменів (13,2%) значно поступається світовому рівню (21,7%), те ж саме відноситься і до ефективності виконання нападаючих ударів (слід пояснити, що змагальна ефективність техніки будь-якого елемента - це відношення м'ячів, виграних і залишених у грі, до загальної кількості виконання даного елемента техніки за гру, виражене у відсотках).

Зазначене відставання  в рівні підготовленості українських майстрів пляжного волейболу від світових стандартів свідчить про необхідність звернути найпильнішу увагу на планування тренувального процесу та наповнення його ефективним змістом на рівні макро-, мезо-та мікроциклів тренування.

Перешкоди, що стримують  розвиток пляжного волейболу в України, і шляхи їх подолання.

1. Мала кількість ігор  в календарі змагань.

В останні 3-4 роки чемпіонат України проводиться у вигляді 3-4 етапів національної серії та фінального турніру для 16 найсильніших команд чоловіків і жінок. Чемпіонат зазвичай проходить з травня по серпень, тобто 4 місяці, цього явно недостатньо. У зарубіжних країнах (Бразилії, Німеччини, Італії, Франції та ін) чемпіонати проводяться з 8-10 етапів протягом 6-7 місяців.

Необхідно розширювати календар і географію українських змагань, більше уваги приділяти розвитку пляжного волейболу в регіонах.

2. Слабке науково-методичне  забезпечення тренувально-змагального  процесу.

Тренери і спортсмени, які займаються пляжним волейболом, майже не мають підручників і посібників, що розкривають організацію та методику тренування, техніку і тактику гри, особливості харчування спортсменів і інші питання. Слід зауважити, що і за кордоном відчувається брак спеціальної літератури з пляжного волейболу. Так, у бібліотеці Олімпійського музею в Лозанні, що нараховує десятки тисяч томів спортивної літератури, виявлено всього сім робіт, присвячених проблемам підготовки спортсменів у пляжному волейболі.

3. Недостатній рівень  організації та проведення тренувань і змагань[22].

 

1.2 Техніка  і тактика гри в пляжному  волейболі

 

Результативність змагальної діяльності в пляжному волейболі  залежить від багатьох факторів, що ведуть з них техніко-тактичний  арсенал гравців і команди  в цілому, фізична підготовленість, психологічний стан [22].

Подача. Найчастіше на піску  використовується подача в стрибку, яка виконується технічно майже  так само, як і в залі. Проте  є велика різниця, яку визначає напрям вітру. Подача проти вітру може бути ефективною, якщо подаючий гравець завдає удару по м'ячу з майже максимальною силою. Якщо вітер в спину, то треба так розрахувати силу удару, щоб м'яч не полетів за межі майданчика супротивника. Нарешті, при бічному вітрі подаючий гравець повинен знайти найбільш вигідну позицію для удару, щоб найкращим чином використовувати напрямок вітру.

Плануюча подача використовується головним чином при зустрічному  вітрі, коли несподівана зміна траєкторії польоту м'яча найбільш ефективно. При попутному вітрі плануюча подача навряд чи виправдані.

Висока подача "свічкою", яка практично не може бути використана  в залі, на піску стає досить складною, оскільки її прийом ускладнюють одночасно  і сонце, і вітер.

У тактичному плані до всіх згаданих видів подач пред'являється одна дуже важлива вимога: м'яч повинен бути направлений якомога ближче до задньої лінії майданчика супротивника. Це змушує приймаючого гравця відступати в точку прийому (рухатися назад) та ускладнює його подальший вихід на ударну позицію. Крім того, прийнятий в глибині поля м'яч буде більш схильний до впливу вітру на шляху до далеко знаходиться партнеру.

Прийом подач. Два приймаючих гравця повинні добре взаємодіяти  між собою, закриваючи на прийомі  кожен свою певну зону площадки. Хорошим вважається прийом, коли м'яч опиняється між партнерами і досить близько до сітки. У цьому випадку передавальному м'яч гравцеві (пас на удар) легше вибрати висоту пасу і його напрям, а у що виходить на удар партнера є можливість візуально контролювати свою позицію біля сітки і розташування блокуючого і захисника противника. Далекий від сітки прийом змушує робити другу передачу з глибини поля, що дуже ускладнює для гравця контроль за діями і позицією супротивника.

Передача м'яча. Техніка  передачі м'яча на удар партнеру практично  та ж, що і в залі. Але на піску обидва гравці повинні вміти пасувати і постійно бути готовими до передачі. Як тільки стає ясно, хто приймає подачу, інший гравець починає вихід на позицію для подальшої передачі, будучи готовим проте і до поганого прийому. Найбільш правильною варто вважати таку позицію пасующего гравця, коли в момент передачі він виявляється віч-на-віч її напрямку. У цьому випадку менше шансів допустити помилку, а партнеру легше визначити напрямок і час виходу на удар.

Техніка виконання передачі м'яча зверху в залі характеризується становищем великих пальців рук, вони знаходяться над бровами, і при виконанні передачі великі пальці рук практично торкаються брів. Торкання м'яча руками в залі при виконанні передачі короткочасне.

Більшість гравців на піску виконують передачу з проносом м'яча. Візуально м'яч знаходиться в руках по "зальним" мірками довше звичайного. Більшість тренерів вважають це головною відмінністю в техніці виконання передачі зверху в залі і на піску. М'яч зустрічається майже випрямленими руками, (відразу треба обмовитися, якщо у гравця дуже довгі руки, то зустрічати м'яч на майже випрямлених руках йому протипоказано, суддя зафіксує помилку). Після зіткнення з м'ячем руки згинаються і опускаються на рівень грудей, в найнижчій точці мізинці знаходяться на рівні підборіддя. Потім руки випрямляються, але не до кінця, і кисті рук не викидаються в слід за м'ячем. Техніка виконання такої передачі характерна для бразильців, останнім часом цю техніку взяли на озброєння і європейські гравці. Перевага такої техніки виконання полягають у чіткому контролі м'яча (особливо це важливо при сильному вітрі) та контролі розташування партнера, м'яч знаходиться в руках пасующего довше за часом, отже у його партнера з'являються додаткові частки секунди на оцінку ситуації [20].