Особливості захисту авторських та суміжних прав

ВСТУП

Загальновизнаним є той  факт, що культура, науково-технічний  рівень виробництва, ефективність економіки, добробут суспільства, соціально-економічний  прогрес в цілому залежать від  рівня й ефективності творчої діяльності людини, яка є однією з основних рушійних сил розвитку цивілізації.

Творча діяльність або  просто творчість - це цілеспрямована діяльність людського мозку внаслідок  якої створюється щось якісно нове, що вирізняється оригінальністю, неповторністю  та суспільно-історичною унікальністю. А уся її система та різноманітність, що регулюється нормами права визначається як право інтелектуальної власності

Не дивлячись на те, що згадування про інтелектуальну власність у різноманітних її проявах відносяться ще до XVIII та XIX століть, вперше офіційно всі вищезазначені права об'єднано єдиним поняттям інтелектуальна власність у статті 2 Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), підписаній 14 липня 1967 року.

Особливим елементом в  системі права ІВ є авторське  право та суміжні права. Авторське право надає авторам та іншим творцям інтелектуальних творів (література, музика, мистецтво) певні права, згідно з якими вони мають можливість дозволяти або забороняти протягом певного обмеженого періоду часу ті або інші види використання їх творів. У широкому розумінні авторське право включає в себе як охорону власне авторського права, так і охорону суміжних з авторським прав, а саме: права виконавців на їх виконання; права виробників фонограм на їх фонограми і права організацій ефірного мовлення на їх радіо - і телевізійні програми.

Проте на сьогоднішній день, з урахуванням сучасного розвитку суспільних відносин, усе складнішим стає процес захисту об’єктів авторського  та суміжного права від протиправних посягань

А тому дослідження даної  тематики на науково-практичному рівні  є актуальним і необхідним. 

Окремі проблеми авторського та суміжного права висвітлювались у роботах таких вітчизняних та зарубіжних фахівців, як: Б. С. Антімонов, Ю. Г. Басін, Ю. Л. Бошицький, Ю. Брумштейн, Е. П. Гаврилов, Я. Г. Гевірц, О. М. Гейне, М. В. Гордон, М. Г. Діканський, Р. Дюма, В. О. Калятін, О.В.Макаров, О. М. Мельник, Н. М. Мироненко, О. А. Підопригора, О. О. Підопригора, М. А. Райгородський, О. Д. Святоцький, О. П. Сергеєв, В. І. Серебровський, К. А. Флейшиц, В. І. Харуто, С. А. Чернишова, Р. Б. Шишка, О. О. Штефан, М. А. Шугурова та ін.

Виходячи із вищевикладеного, метою нашого дослідження є комплексний  аналіз процесу захисту авторського  та суміжних прав як інститутів права  інтелектуальної власності.

А для реалізації мети, були поставлені наступні завдання:

• проаналізувати інститут авторських та суміжних прав;
• визначити особливості захисту авторських та суміжних прав;
• охарактеризувати сучасні аспекти захисту авторських та суміжних прав у сфері комп’ютерної злочинності (кібернетичне піратство).

Об’єктом нашого дослідження  є суспільні відносини, що виникають  у сфері реалізації інститутів авторського  та суміжних прав. А предметом є  порядок захисту авторських та суміжних прав.

Наукова новизна полягає  у дослідженні сучасних особливостей захисту авторських та суміжних прав інтелектуальної власності у  сфері протидії піратству.

Методологічною основою  дослідження є комплекс методів  наукової новизни, хронологічності, логічності.

Обсяг роботи становить 40 сторінок. Робота складається із вступу, 3-х розділів, висновків. Кількість використаних джерел становить найменувань.

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТИТУТІВ АВТОРСЬКИХ ТА СУМІЖНИХ ПРАВ

1. Поняття авторських та суміжних прав.

На сьогоднішній день інститути  авторських та суміжних прав є складовими права інтелектуальної власності. Під інтелектуальною власністю (скорочено «ІВ», англ. intellectual property) — результат інтелектуальної, творчої діяльності однієї людини (автора, виконавця, винахідника та інш.) або кількох осіб [26,c.31].

Відповідно, визначимо, що право інтелектуальної власності — у найширшому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших галузях.

Але доцільнішим визначення інтелектуальної власності через зазначення об'єктів ІВ:

— авторські права (літературні  твори, комп'ютерні програми, бази даних, карти, фотографічні твори);

— суміжне право;

— право промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, товарні знаки);

— фірмові та комерційні найменування;

— географічні зазначення;

— сорти рослин та породи тварин;

— топографії інтегральних мікросхем;

— комерційна таємниця [23,c.164].

Законодавство, яке визначає права на ІВ, базується на праві  кожного володіти, користуватися  і розпоряджатися результатами своєї  інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом не матеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, визначених законодавством.

Поняття «ІВ» виникло в  процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами  їхніх прав на результати інтелектуальної  діяльності у галузі науки, виробництва, мистецтва і літератури.

Отже, як було зазначено вище, авторське прав та суміжні права  є складовими права ІВ. В свою чергу, як і право ІВ, авторські  та суміжні права можна розглядати з позиції суб’єктивних та об’єктивних  прав.

В загальному розумінні авторське  право визначають як набір виключних прав, які дозволяють авторам літературних, мистецьких та наукових творів отримати соціальні блага від результатів своєї творчої діяльності. АП історично виникло внаслідок потреби захистити права авторів літературних творів та творів мистецтва. Нині АП поширюється фактично на будь-які результати творчої діяльності, включаючи комп'ютерні програми, бази даних, фільми, фотографії і скульптури, архітектурні проекти, рекламні проспекти, карти і технічні креслення [15,c.422].

Авторське право є ключовою галуззю права інтелектуальної  власності; воно призначене захищати лише зовнішню форму вираження об'єкта (твір, малюнок, збірник, фотографія та інше), тобто їхнє «матеріальне втілення».

Авторське право не може використовуватись для захисту  абстрактних ідей, концепцій, фактів, стилів та технік, що можуть бути використані  у творі. Іншими словами, якщо ви придумали  новий та зручний спосіб зав'язування шнурків на взутті, новий спосіб приготування яєчні або новий  склад розчину для надування  мильних пузирів і видали брошуру, у якій було описано ці способи  — то авторське право захищатиме лише текст брошур, а не винайдені  вами способи та речовину.

Під суб’єктивним авторським правом розуміють сукупність особистих  майнових та немайнових прав автора та об’єкт права ІВ. Ці два види прав відрізняються один від одного тим, що майнові права автор може передати третій особі, а немайнові права автора є його невід'ємними правами — і тому не можуть бути передані будь-кому іншому. Строк тривалості немайнових прав не обмежується, строк тривалості майнових прав встановлюється міжнародними договорами та національним законодавством

В Україні немайнові АП можуть належати виключно фізичній особі. В англійському праві цей вид прав має назву non-proprietary rights або moral rights. У французькому праві цьому виду прав відповідає droit moral. До немайнових прав належать права:

• бути визнаним автором твору (право авторства);
• дозволяти або забороняти використання твору під справжнім ім'ям автора, псевдонімом або без зазначення імені, тобто анонімно (право на ім'я);
• дозволяти або забороняти оприлюднення твору у будь-якій формі включно із правом відкликати твір у будь-який момент до оприлюднення (право на оприлюднення);
• захищати твір, включно із його назвою від будь-якого викривлення, що може нанести шкоду честі та гідності автора (право на захист репутації);

До майнових прав автора належать права дозволяти та забороняти:

• відтворювати твір (право на відтворення);
• поширювати екземпляри твору будь-яким способом (право на поширення);
• імпортувати екземпляри твору у цілях розповсюдження (право на імпорт);
• здійснювати публічну демонстрацію або виконання твору (право на публічну демонстрацію або публічне виконання);
• публічно сповіщувати твір для загального доступу шляхом передання у ефір або по кабелю чи за допомогою інших аналогічних засобів або таким чином, що будь-яка особа може мати до нього доступ в інтерактивному режимі із будь-якого місця у будь-який час на власний вибір (право на публічне сповіщення);
• перекладати твір (право на переклад);
• дописувати, домальовувати, аранжувати або іншим способом переробляти твір (право на переробку) [22,c.33].

В об'єктивному розумінні  авторське право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення  і використання творів науки, літератури та мистецтва.

Отже, джерелами авторського права є нормативні акти, до яких передусім належить нова Конституція України (1996 p.) [1], конституційні та законодавчі акти, що визначають основні засади, Закон України «Про авторське право та суміжні права» [9] та інші закони. Так, питанням розвитку інтелектуальної діяльності та правової охорони її результатів Конституція України присвячує кілька статей. Стаття 54 Конституції гарантує громадянам України свободу будь-якої творчості — художньої, літературної, наукової і технічної [1], ст. 41 проголошує право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності [1]. У ст. 55 Конституція України надає судовий захист правам і свободам людини і громадянина [1]. Законодавство, яке безпосередньо регулює відносини власності, визнає за громадянином виключне право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Важливе значення у регулюванні  авторських відносин повинні мати типові авторські договори, які затверджуватимуться  Кабінетом Міністрів України  або за його дорученням відповідними відомствами і творчими спілками.

Для правильного і однозначного застосування законодавства при  захисті авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, що виникають у разі порушення  авторських прав. Верховний Суд України  систематично узагальнює й аналізує таку практику, робить відповідні висновки, про які повідомляє суди.

Особливу групу джерел сучасного авторського, права становлять міжнародні договори: Бернська конвенція  з охорони літературних та художніх творів (1886 p.) [2], яка не раз доповнювалася і змінювалася; Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право (1952 p.) [4]; Римська конвенція з охорони прав артистів-виконавців, виробників фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961 p.) [11]; Конвенція, що створює Всесвітню організацію інтелектуальної власності (підписана в Стокгольмі в 1967 p., чинна з 1970 p.) [6]; Брюссельська конвенція про розповсюдження програм, що несуть сигнали, які передаються через супутники (1974 p.) [3].

Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обов’язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародного співробітництва в галузі авторського права. В Україні укладення міжнародних договорів є конституційним правом.

Якщо міжнародним договором, учасником якою є Україна, встановлено  інші правила, ніж ті, що містяться  в законодавстві України про  авторське право і суміжні  права, то застосовуються правила міжнародного договору [9,ст. З].

Суміжні права (англ. related rights, фр. droits voisins, рос. смежные права) — тип прав на інтелектуальну власність, спрямованих забезпечити охорону інтересів фізичних та юридичних осіб, що сприяють створенню творів, які після створення стають доступними для широкого загалу [13,c.144].

Слід зазначити, що суміжне  право виникає внаслідок факту  виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення. Права  виконавців охороняються, якщо:

• виконання вперше мало місце на території України;
• виконання зафіксоване на фонограмі, що охороняється відповідно до Закону;
• виконання, не зафіксоване на фонограмі, включено у передачу організації мовлення, що охороняється відповідно до Закону.

Права виробників фонограм охороняються, якщо:

• виробник є громадянином України або юридичною особою з офіційним місцезнаходженням на території України;
• фонограму вперше опубліковано на території України або опубліковано на території України протягом 30 днів від дня її публікації в іншій державі;

Охорона суміжних прав здійснюється відповідно до положень статей 13, 41, 54 і 55 Конституції України, Цивільного кодексу України, Законів України "Про авторське право і суміжні  права" і "Про розповсюдження примірників  аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз  даних" [10], міжнародних конвенцій та угод (Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, Паризького акта від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року, Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення від 26 жовтня 1961 року, прийнятої в Римі, Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 року), а також у положеннях ряду спеціальних законодавчих актів, які регулюють відносини суб'єктів інтелектуальної власності у різних сферах життєдіяльності.

2. Суб’єкти авторських та суміжних прав.

Відповідно до статті 435 Цивільного кодексу України та статті 7 Закону України «Про авторське право  і суміжні права» суб'єктами авторського  права є автори творів, їх спадкоємці та інші фізичні та юридичні особи, які набули авторських прав відповідно до договору або закону [12;9].

Враховуючи норми статті 7 та пункту 1 статті 15 Закону України  «Про авторське право і суміжні  права» фізичні та юридичні особи  стають суб'єктами авторського права  після передачі (відчуження) авторами або спадкоємцями на основі відповідного договору майнових прав на користь  цих осіб [9].

Отже, поняття «автор твору» і «суб'єкт авторського права» нетотожні як за змістом, так і  за значенням.

Статтею 435 Цивільного кодексу України встановлено, що автор твору є первинним суб'єктом авторського права [12].

Інші фізичні та юридичні особи є похідними суб'єктами авторського права.

У автора твору авторське  право виникає як сукупність немайнових (особистих) та майнових прав, що надаються йому законом. Інші фізичні і юридичні особи можуть набути лише майнових авторських прав відповідно до договору або до закону. Автор - це фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір [9, с.1].

Отже, автором твору може бути лише людина, яка як учасник  цивільно-правових відносин є фізичною особою [12,ст. 24].

Юридична особа - організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку [12, ст. 80], не може бути автором твору.

Твори науки, літератури і  мистецтва можуть бути результатом  творчої праці як однієї особи, так  і кількох осіб - співавторів, які  беруть участь у творчому процесі. Співавторство  можливе при створенні будь-яких творів. При цьому, спільний твір має  бути створено спільною творчою працею співавторів.

Статтею 13 Закону України  «Про авторське право і суміжні  права» визначено, що співавторами є  особи, спільною творчою працею яких створено твір [9].

Твір, створений у співавторстві, може мати як одну, так і і декілька різних форм втілення творчих задумів: письмова, звукова, зображувальна тощо. При застосуванні однієї форми творча праця співавторів має однорідний характер, а при застосуванні різних форм кожен співавтор виконує свою специфічну творчу функцію.

Іншими суб'єктами авторського  права, які набувають майнових прав за законом, є:

• роботодавець (наймач) автора твору, створеного у зв'язку з виконанням трудового договору (службового твору) згідно зі статтею 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права» та статтею 429 Цивільного кодексу України;
• особа, яка видавцем періодичних видань (газет, журналів) та збірників (енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних збірників, наукових праць) ,за статтею 19 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Юридична особа може стати  суб'єктом авторського права в  порядку правонаступництва (злиття, приєднання, поділу, перетворення) згідно зі статтею 104 Цивільного кодексу України.

Суб'єктами суміжних прав є:

- виконавці творів, їх  спадкоємці та особи, яким на  законних підставах передано  суміжні майнові права щодо виконання;

- виробники фонограм, їх  спадкоємці (правонаступники) та  особи, яким на законних підставах  передано суміжні майнові права щодо фонограм;

- виробники відеограм,  їх спадкоємці (правонаступники)  та особи, яким на законних  підставах передано суміжні майнові права щодо відеограм;

- організації мовлення та їх правонаступники.

Виконавцями можуть бути громадяни  України, іноземні громадяни і особи  без громадянства незалежно від  віку. Виконавець – актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або  інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному  інструменті, танцює чи будь-яким іншим  способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми  тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів.

Виробник відеограми –  фізична або юридична особа, яка  взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відеозапис виконання або будь-яких рухомих  зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього).

Виробник фонограми –  фізична або юридична особа, яка  взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший звукозапис виконання або будь-яких звуків.

Організацією мовлення є  юридична особа - організація ефірного мовлення чи організація кабельного мовлення. Відповідно, організацією ефірного мовлення визнається телерадіоорганізація, що здійснює публічне сповіщення радіо - чи телевізійних передач і програм мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерного проміння, гама-проміння тощо) у будь-якому частотному діапазоні (у тому числі й з використанням супутників), а організацією кабельного мовлення – телерадіоорганізація, що здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі на віддаль сигналу за допомогою того чи іншого виду наземного, підземного чи підводного кабелю (провідникового, оптоволоконного чи іншого виду).

Суб'єкти суміжних прав можуть доручати управління своїми майновими  правами на колективній основі організаціям, які не мають права займатися  комерційною діяльністю. Такі організації  діють на основі і в межах повноважень, добровільно переданих їм автором  та іншими особами, які мають авторське  право і суміжні права. На їх діяльність не поширюються обмеження, передбачені  антимонопольним законодавством.

3. Об’єкти авторських та суміжних прав.

Згідно із чинним законодавством, об’єктами авторського права  є:

• Літературний твір;
• Музичний твір;
• Твір образотворчого мистецтва;
• Твір декоративно-прикладного мистецтва;
• Твір архітектури;
• Твір картографії (наприклад, ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури);
• Фотографічний твір;
• Складений твір;
• Виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
• База даних;
• Комп'ютерна програма;
• Аудіовізуальний твір;
• Сценічний твір (драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші номери);
• Твір в області науки;
• Твір у перекладі (зокрема, тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів);
• Твір у переробці.

Список об'єктів, що «не  є об'єктом авторського права» Закон України «Про авторське право і суміжні права [9, ст.10]»:

а) повідомлення про новини дня або поточні події, що мають  характер звичайної прес-інформації;

б) твори народної творчості (фольклор);

в) видані органами державної  влади у межах їх повноважень  офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;

г) державні символи України, державні нагороди; символи і знаки  органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій;

д) грошові знаки;

е) розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні  довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям  оригінальності і на які поширюється  право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду). Проекти офіційних символів і знаків, зазначених у пунктах «г» і «д» частини першої цієї статті, до їх офіційного затвердження розглядаються як твори і охороняються відповідно до цього Закону.

Згідно з Законом України "Про авторське право та суміжні  права", об'єктами суміжних прав, незалежно  від призначення, змісту, оцінки, способу  і форми вираження, є:

• виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;
• фонограми, відеограми;
• передачі (програми) організацій мовлення [9].

Законом не визначено поняття  виконання. Тому, враховуючи зміст терміну  публічне виконання, який наведено у  статті 1 Закону України «Про авторське  право і суміжні права», виконання  можна визначити як подання ролі або танцю, спів, читання, декламування, диригування, гра на музичному інструменті  у живому виконанні або за допомогою  технічних засобів. Тобто, це звукове, візуальне, візуально-звукове подання  літературного або художнього твору, у тому числі естрадних, циркових, лялькових номерів, фольклору тощо. Воно може сприйматися зором, слухом або одночасно зором і слухом [9].

Виконання охороняється як одноразовий акт виконання. Кожне  нове виконання одного й того ж  твору і тим же виконавцем створює  новий об'єкт виконавського права.

Виконання може здійснювати  лише фізична особа; воно завжди є  «живим». Однак, виконання може опосередковуватися технічними засобами, за допомогою  яких розширюється аудиторія глядачів. Завдяки цим технічним засобам  публіка може перебувати не тільки в тому місці, в якому твір безпосередньо виконують, а й за його межами. Важливо лише, щоб твір сприймався публікою одночасно з його виконанням. Наприклад, пряма трансляція концерту або спектаклю по радіо чи телебаченню. Крім того, виконання може побачити або почути публіка за допомогою звукозапису чи відеозапису.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про авторське право  і суміжні права» фонограма - це звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці  чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або  будь-яких звуків, крім звуків у формі  запису, що входить до аудіовізуального твору; фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій) [9].

Отже, фонограма - це фіксація виконання творів та фіксація звуків, хоча останні можуть не бути результатом  творчості. Наприклад, можна уявити собі фонограму, де зафіксовано шум  лісу, спів птахів тощо. Її виробник також  отримує охорону, хоча там нема ні виконання, ні виконавця.

Під фонограмою розуміють  лише фіксацію виключно звуків, не включаючи  аудіовізуальні зображення, кадри тощо.

Окремо взятий звук не може бути фонограмою. Фіксація - це запис  певного набору звуків на будь-якому  матеріальному носієві незалежно  від його природи. Це може бути вініловий  диск, компакт-диск, дискета, будь-який інший носій, навіть такий, який нині ще не створено.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ

В результаті вищепроведено, можемо зазначити, що авторське та суміжні права є складовою частиною права інтелектуальної власності, яке можна розглядати із суб’єктивного та об ‘єктивного значення. Із суб’єктивної сторони, авторське та суміжне право складається із особистих майнових та немайнових прав. Структурними елементами авторського та суміжних прав є суб’єкти – виконавці, автори, замовники, роботодавці та ін., а також об’єкти – суспільні відносини, що виникають у сфері здійснення цих прав (твори, компонування, виконання, озвучення, пародія, та ін.)

Із об’єктивної сторони  авторське право та суміжні права  складаються із нормативно-правових актів. Таким чином, до джерел АП та СП відносять, Конституцію України, закони, підзаконні акти, міжнародні договори (угоди) та конвенції, ратифіковані Україною.

РОЗДІЛ 2

ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ  АВТОРСЬКИХ ТА СУМІЖНИХ ПРАВ

2.1. Види порушень авторського права та суміжних прав.

В першу чергу, необхідно  зазначити, що порушення авторського права можна розглядати з позиції його поділу на майнові та особисті немайнові.

Порушення особистих майнових прав автора (контрафакція; піратство, якщо мова йде про порушення майнових авторських прав) — це дії, спрямовані на протиправне використання об'єктів права інтелектуальної власності, що належать іншим особам, умисно вчинені особою, яка розуміє протизаконний характер цих дій, з метою отримання матеріальної вигоди.

Порушення особистих немайнових прав автора – це протиправні дії, направлені на завдання шкоди особистим  правам автора, які належать йому довічно.

Про нормативно-правовими  актами передбачено наступні порушення  авторських прав:

- вчинення будь-якою особою  дій, які порушують особисті  немайнові права суб’єктів авторського права і суміжних прав;

- піратство у сфері  авторського права і суміжних  прав - опублікування, відтворення,  ввезення на митну територію  України, вивезення з митної  території України і розповсюдження  контрафактних примірників творів (у тому числі комп’ютерних  програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;

- плагіат - оприлюднення (опублікування) повністю або  частково чужого твору під  іменем особи, яка не є автором цього твору;

- ввезення на митну  територію України без дозволу  осіб, які мають авторське право  і суміжні права, примірників  творів (у тому числі комп’ютерних  програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;