Особливості імпортної діяльності України

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ

ІМЕНІ МИХАЙЛА  ТУГАН- БАРАНОВСЬКОГО

 

Інститут  економіки і управління

 

Кафедра міжнародної  економіки

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни ”Міжнародна економічна діяльність України ”

на тему: ОСОБЛИВОСТІ ІМПОРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:                                                                                             Перевірив:

студентка  групи МЕ 08 А         к.е.н., доцент кафедри міжнародної  економіки

Перепелиця К.О.                                                                               Бочарова Ю.Г.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Донецьк 2012

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ КРАЇНИ

1. Сутність та основні форми зовнішньоторговельної діяльності країни
2. Критерії та показники оцінки зовнішньої торгівлі
3. Інституційне регулювання зовнішньої торгівлі в умовах глобалізації

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО  РОЗДІЛУ

РОЗДІЛ II. АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ  УКРАЇНИ

2.1. Аналіз та оцінка  зовнішньоторговельної активності  України

2.2. Аналіз та оцінка  специфічних особливостей імпортної  діяльності України

ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО  РОЗДІЛУ

РОЗДІЛ III. ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ  ІМПОРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ  УКРАЇНИ

3.1.Специфічні проблеми  підвищення ефективності імпортної  діяльності України 

3.2.Напрями підвищення  ефективності імпортної діяльності  України.

3.3. Напрями підвищення  ефективності зовнішнішньоторговельної  діяльності України в цілому.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                  ВСТУП

  Перебудова економіки України на ринкових засадах супроводжується дедалі більшим залученням нашої країни до існуючої системи світогосподарських зв’язків. Інтегрування економіки України у світове господарство, її участь у різних видах міжнародного підприємництва підвищує роль та значення зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) підприємства. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства, яка здійснюється шляхом проведення комерційних операцій є важливим елементом механізму управління зовнішньоекономічними відносинами. Зовнішньоекономічні відносини виявляються у формах обміну матеріальними товарами, послугами, продуктами інтелектуальної праці, результатами виробничо-технічного співробітництва між країнами.

       Для підвищення рівня відкритості української економіки необхідно створювати для підприємств більш сприятливі умови щодо виходу на зовнішні ринки. Широкий вихід підприємств на зовнішні ринки може бути ефективним лише у тому випадку, якщо спеціалісти у галузі ЗЕД оволодіють теорією та практикою здійснення зовнішньоекономічних операцій. Виходячи з цього, а також з урахуванням підключення України до Болонського процесу, метою курсової роботи є систематизація та узагальнення закономірностей, умов, принципів, процесів здійснення ЗЕД підприємств, забезпечення більш глибокого розуміння стратегічних та процедурних аспектів ЗЕД, структурування змісту відповідно до вимог стандартів кредитно - модульної системи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.1.Сутність та  основні форми зовнішньоторговельної  діяльності країни

Міжнародна торгівля є  формою зв'язку між товаровиробниками  різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці, і виражає  їхню взаємну економічну залежність. У літературі часто дається наступне визначення: «Міжнародна торгівля являє  собою процес купівлі і продажі, здійснюваний між покупцями, продавцями і посередниками в різних країнах».[5, с. 37] Міжнародна торгівля включає експорт  і імпорт товарів, співвідношення між  якими називають торговельним балансом. У статистичних довідниках ООН наводяться дані про обсяг і динаміку світової торгівлі як сум вартості експорту всіх країн світу.

Структурні зрушення, що відбуваються в економіці країн  під впливом НТР, спеціалізація  і кооперування промислового виробництва  підсилюють взаємодію національних господарств. Це сприяє активізації  міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля опосередуючі рух усіх міжкраїнових товарних потоків, росте швидше виробництва. Відповідно до досліджень зовнішньоторговельного обороту, на кожні 10% роста світового  виробництва приходиться 16% збільшення обсягу світової торгівлі. Тим самим  створюються більш сприятливі умови  для його розвитку. Коли ж у торгівлі відбуваються збої, сповільнюється і  розвиток виробництва.

Під терміном «зовнішня торгівля»  розуміється торгівля якої-небудь країни з іншими країнами, що складається  з оплачуваного ввозу (імпорту) і  оплачуваного вивозу (експорту) товарів.

Різноманітна зовнішньоторговельна діяльність підрозділяється по товарній спеціалізації на торгівлю готовою  продукцією, торгівлю машинами й устаткуванням, торгівлю сировиною і торгівлю послугами.

Міжнародною торгівлею називається  оплачуваний сукупний товарообіг між  усіма країнами світу. Однак поняття  «міжнародна торгівлям вживається й у більш вузькому значенні: наприклад, сукупний товарообіг промислово розвитих країн, сукупний товарообіг країн, що розвиваються, сукупний товарообіг країн якого-небудь континенту, регіону, наприклад, країн Східної Європи і т.п.

Світові ціни розрізняються  в залежності від часу року, місця, умов реалізації товару, особливостей контракту. На практиці як світові ціни приймаються ціни великих, систематичних  і стійких експортних або імпортних  угод, що укладаються у визначених центрах світової торгівлі відомими фірмами - експортерами або імпортерами  відповідних видів товарів. На багато сировинних товарів (зернові, каучук, бавовна  й ін.) світові ціни встановлюються в процесі операцій на найбільших світових товарних біржах.[3, с. 47]

В інтересах кожної країни спеціалізуватися на виробництві, у  якому вона має найбільшу перевагу і для якого відносна вигода є  найбільшою.

Національні виробничі розходження  визначаються різними факторами  виробництва - працею, землею, капіталом, а також різною внутрішньою потребою в тих або інших товарах. Ефект, що робиться зовнішньою торгівлею (зокрема, експортом) на динаміку росту національного  доходу, на розмір зайнятості, споживання й інвестиційну активність, характеризується для кожної країни цілком визначеними  кількісними залежностями і може бути обчислений і виражений у  виді визначеного коефіцієнта - мультиплікатора (множника). Спочатку експортні замовлення безпосередньо збільшать випуск продукції, отже, і заробітну плату  в галузях, що виконують це замовлення. А потім прийдуть у рух вторинні споживчі витрати.

Термін "міжнародна торгівля" має на увазі складний механізм взаємин, що виникають у процесі купівлі-продажу  товарів на світовому ринку.

Фірми прагнуть до міжнародної  діяльності по різних причинах. Так, зокрема, може знадобитися закупівля сировини або яких-небудь товарів за кордоном з тієї причини, що немає можливості придбати дану продукцію у вітчизняних  виробників. Така ситуація приводить  до необхідності імпорту. Можлива і  зворотна ситуація - коли фірма має  товари, продаж яких за кордоном може виявитися  більш вигідної, чим у своїй  країні. Так виявляється потреба в експорті. Нерідко трапляється, що фірми виступають на зовнішньому ринку і як торговельні посередники між продавцями і покупцями в різних країнах.[14, с. 94]

У міжнародній торгівлі експортер  звичайно виставляє рахунок покупцеві  в іноземній валюті, або покупець оплачує товар у валюті своєї  країни, що є іноземною для експортера. Часто валютою платежу стає валюта третьої країни, наприклад, доллари  США, євро. У зв'язку з цим, однієї з проблем імпортера є необхідність одержання іноземної валюти для  здійснення платежу, а в експортера може виникнути необхідність продажу  отриманої  іноземної  валюти за валюту  своєї  країни. Послуги  з продажу і купівлі іноземної  валюти за валюту країни експортера або  імпортера роблять банки. В Україні  це банки з валютною ліцензією.

Однак, покупка або продаж  іноземної  валюти не настільки  безпечні для фірми, як може показатися на перший погляд. Причина цьому - нестабільність показників валютних курсів. Можливість несприятливої зміни обмінних курсів іноземної валюти на валютному ринку  і є потенційним валютним ризиком  для  кожного з контрагентів.

Звичайно, у випадку зміни  курсів на користь однієї зі сторін це шанс одержати  прибуток, однак, небезпека  понести збитки, зокрема, для українських  організацій у зв'язку з падінням курсу гривні, більш реальна.[3, с. 41]

Відгородити себе від валютних ризиків є можливість у фірм, зовнішньоторговельні платежі  і надходження яких здійснюються в одній і тій же іноземній  валюті. Однак, обмінний курс іноземної  і вітчизняної валюти не буде таїти  істотної небезпеки для фірми  лише в тому випадку, якщо надходження  на валютний рахунок і платежі  з його відбуваються узгоджено. Така ситуація можлива за умови, що фірма  значною мірою займається й імпортом, і експортом. Більшість же зовнішньоторговельних  організацій працює лише по одному з напрямків, тому можливість використання такої схеми обмежена.[5, с. 79]

Форми міжнародної  торговлі за специфікої регулювання

Специфіка взаємовідносин В основу систематизації форм міжнародної торгівлі за критерієм  специфіки регулювання покладено  наявність відповідних міждержавних і багатосторонніх угод, які визначають тип торговельного режиму данної країни з кожною окремою країною  партнером. За цим критерієм виокремлюється звичайна торгівля, торгівля за режимом найбільшого сприйняття, периферійна, прикордонна та дискримінаційна торгівля. Форми міжнародної торговлі за специфікої регулювання є віддзеркаленням державно-політичного підходу уряду певної країни  до торгівельно-економічних відносин з іншими країнами.[14, с. 98]

       Звичайна торгівля і відповідний торговельний режим виникають в умовах відсутності торговельних, торгово-економічних угод і домовленостей між країнами. За умов звичайної торгівлі застосовуються і жорсткіші інструменти регулювання товарних потоків – кількісні обмеження, адміністративні формальності, звичайна система оподаткування імпортних товарів тощо.

       Торгівля за режимом найбільшого сприяння передбачає, що держави які домовляються на взаємній основі надають одна одній привілеї та пільги щодо ставок мита і митних зборів. А також інших правил і механізмів здійснення зовнішньоторговельних операцій. Режим найбільшог сприяння є одним із головних принципів діяльності країн, що приїдналися до ГАТТ – Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. При цьому особи, фірми і організації країн – членів ГАТТ користуються митними податковими та всіма іншими привілеями, я кі мають у країні партнера фізичні та юридичні особи третьої країни.[14, с. 98]

      Переференційна торгівля передбачає надання однією державою іншій на взаємній основі або в односторонньому порядку піль у торговельному режимі.

    Подібні торговельні преференції застосовуються у всіх сферах торговельного та економічного регулювання. Преференції надаються на підставі участі в митних та економічних союзах, міжнародних організаціях, у результаті багатосторонніх домовленостей та угод.

Особливу групу утворюють преференції, які застосовуються відносно країн, що розвиваються. Такі преференції  надаються  найрозвинутішим країнам  в односторонньомі порядку, але  рішення щодо їх застосування розробляються  на багатостороннії основі. Так, в  ЄС існує загальна система преференцій  як сукупність митно тарифних пільг, що надаються державами ЄС країнам, що розвиваються. Ці пільги переважно  стосуються готових виробів і  напівфабрикатів.

Дискримінаційна торгівля виникає у результаті застосування в торговельно-економічних відносинах жорстких обмежувальних заходів (ембарго, торговельний бойкот, торговельна блокада) або інших інструментів, що дискримінують права торговельного партнера. Дискримінація у зовнішній торгівлі є відходом від принципу однакового режиму для всіх торговельних партнерів — принципу недискримінації. Згідно з цим принципом, прийнятим ООН та ГАТТ-СОТ, жодна з країн не може бути дискримінована в процесі міжнародної торгівлі та інших форм міжнародних економічних відносин. Однак на практиці дискримінація у зовнішній торгівлі зустрічається доволі часто, а застосування таких заходів, як ембарго, бойкот і блокада, дозволяється ООН як метод торговельно-політичного тиску на країну, що порушує норми міжнародного права. [14, с. 95]

 

Форми міжнародної торгівлі за специфікою взаємодії суб'єктів

Найпоширенішою серед цих форм міжнародної торгівлі є традиційна (проста) торгівля, тобто «вільний» експорт та імпорт товарів і послуг, який не зумовлений коопераційними зв'язками та зобов'язаннями щодо збалансованого обміну товарів. Така торгівля регулюється Конвенцією ООН щодо Договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, відомою під назвою Віденська конвенція. При традиційній торгівлі в обов'язки продавця (експортера) входить: поставити товар, передати документи стосовно нього та передати право власності на товар відповідно до вимог договору та чинної Конвенції, а в обов'язки покупця (імпортера) — сплатити ціну за товар та прийняти поставку товару відповідно до вимог договору та чинної Конвенції. Отже, крім зазначених, ані в експортера, ані в імпортера не виникає інших зобов'язань. А це означає, що після виконання угоди експортер має право, якщо це доцільно, змінити споживача (знайти іншого імпортера), не відступаючи при цьому від жодних зобов'язань. Аналогічно й імпортер має право вибору постачальника, заміни експортера без юридичних наслідків.[11, с. 375]

Торгівля за кооперацією, на відміну від традиційної торгівлі, характеризується довгостроковою узгодженістю безпосередніх виробничих зв'язків. Основними ознаками міжнародної виробничої кооперації є:

• попереднє узгодження сторонами в договірному порядку умов спільної діяльності;
• наявність як безпосередніх суб'єктів виробничої кооперації промислових підприємств з різних країн;
• координація господарської діяльності підприємств-партнерів з різних країн у визначеній, взаємоузгодженій сфері діяльності як головний метод співробітництва;
• закріплення в договірному порядку головних об'єктів кооперування кооперування — готових виробів, компонентів, напівфабрикатів, технологій тощо;
• розподіл між партнерами завдань у межах узгодженої програми, закріплення за ними виробничої спеціалізації з урахуванням основних цілей коопераційної угоди;
• здійснення взаємних або односторонніх поставок товарів за узгодженим графіком виконання виробничих програм у межах угоди щодо кооперації, а не як наслідок виконання звичайних договорів купівлі-продажу;
• довгостроковість і стабільність відносин, що підвищує зацікавленість партнерів у цьому виді зв'язків і веде до встановлення між кооперантами усталених виробничих і технологічних зв'язків, тісної взаємодії та взаємозалежності.

За таких взаємозв'язків виробник повинен заздалегідь знати, хто  і в якій кількості купуватиме його продукцію. Крім того, він повинен  завчасно узгодити всі якісні, експлуатаційні та техніко-економічні параметри продукту. Таким чином, сутність торгівлі за кооперацією  полягає в тому, що юридичне самостійні виробники різних країн у результаті здійснення на договірній основі спільної діяльності створюють окремі види продукції, що мають чітко визначене адресне призначення і є складовими кінцевої продукції.

Міжнародна кооперація виробництва  є об'єктивним наслідком його спеціалізації, проявом зростаючої взаємозалежності між фірмами різних країн. Найбільшого розвитку виробнича кооперація набула в таких галузях, як автомобільна, суднобудівельна, тракторобудівельна, електротехнічна (особливо виробництво побутових приладів) тощо.[14, с. 96]

Маркетингова кооперація на міжнародному ринку поєднується, як правило, зі збутовою та знаходить своє відображення в проведенні спільних рекламних кампаній, організації акцій зі стимулювання збуту, в обміні комерційною інформацією, узгодженні товарних і цінових політик тощо.

Промислове співробітництво може в різних варіантах поєднувати різноманітні форми виробничої, науково-технічної, збутової і маркетингової кооперації. При цьому в таких угодах передбачається обмін товарами та послугами між сторонами, а в деяких випадках продукція, що отримується при промисловому співробітництві, використовується для оплати інших поставок або послуг, які є частиною угоди.[14, с. 103]

У компенсаційній (зустрічній) торгівлі специфіка взаємовідносин експортера та імпортера полягає в тому, що продаж товарів (послуг) пов'язується з відповідною закупкою або, навпаки, закупівля товарів (послуг) зумовлюється продажем. При цьому оплата передбачається поставками товарів та/або послуг у доповнення або замість фінансового врегулювання, а угода може бути оформлена як одним, так і кількома зв'язаними контрактами.

Згідно з термінологією, що застосовують фахівці Європейської економічної комісії ООН (ЄЕК), усі види товарообмінних і зустрічних угод об'єднуються поняттям «міжнародні компенсаційні угоди», відповідно до яких фірми різних країн домовляються про те, що конкретні дії (поставка товарів, послуг або технології) однією із сторін компенсуватимуться чітко визначеним у відповідних договірних документах способом та у встановлених у них розмірах іншими конкрет конкретними діями (поставкою товарів, послуг, технології) іншої сторони. При цьому в поняття «зустрічної торгівлі» не включаються товарообмінні (бартерні) операції. Тож пропонується така класифікація компенсаційних угод .

Угоди зі зворотною закупівлею продукції найчастіше укладаються у зв'язку з продажем підприємства, комплектного обладнання або технології; при цьому експортер зобов'язується закуповувати частину або всю продукцію, що вироблятиметься на поставленому підприємстві або обладнанні. Таким чином, ці угоди мають певні особливості:

• виплата здійснюється за рахунок  продукції, що отримана внаслідок укладеної  угоди;

• вартість угоди, як правило, дуже значна;

• термін дії угоди може становити 10-20 років;

• зобов'язання щодо зворотної закупівлі  можуть перевищувати (і справді перевищують) вартість початкової експортної угоди.

Компенсаційні угоди є поширенішою і різноманітнішою групою, ніж угоди зі зворотною закупівлею. Відповідно до компенсаційної угоди експортер зобов'язується закуповувати (або забезпечити закупку третьою стороною) певну кількість товарів імпортера протягом узгодженого терміну. Експортні та імпортні товари, як правило, не мають прямого зв'язку. Компенсаційна угода зазвичай укладається на меншу суму, ніж угода зі зворотною закупівлею. Те саме стосується і терміну дії контракту, який укладається на термін від одного до трьох років.

Власне компенсаційні угоди  передбачають, що експортер товару дає згоду на те, що імпортер повністю або частково оплачує його поставки товарами, а угода на закупівлю та угода на продаж поєднані в одному контракті.

Зустрічна закупка відрізняється від власне компенсаційних угод в основному тим, що розробляються разом два окремі договори: договір на продаж і договір на закупівлю. Угоди зустрічної закупівлі можуть мати дві форми — форму паралельної закупівлі, за якої продаж і закупівля відбуваються одночасно, та форму попередньої закупівлі, за якої експортер спочатку виконує свої зобов'язання з імпорту, з тим щоб мати можливість виконати свій експортний контракт.

Угоди, що передбачають відшкодування, є гнучкішою формою угоди про зустрічну закупівлю і характерні для крупних контрактів між урядами (поставка озброєння, літаків, енергетичного обладнання тощо).

Фахівці Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) також розрізняють торговельну  та промислову компенсацію, називаючи їх основними формами зустрічної торгівлі (як і експерти ООН).

Найстарішою формою компенсаційних угод є бартер, під яким розуміється обмін певної кількості одного товару на інший У вигляді натурального обміну без застосування механізму валютно-фінансових розрахунків. Використовуючи бартер, як й інші форми товарообмінних операцій, сторони прагнуть до пом'якшення проблеми валютного фінансування імпорту, спрощення порядку розрахунків, розширення можливостей виходу на зарубіжні ринки, отримання високотехнологічного обладнання в обмін на товари (переважно сировинні), збільшення реалізації товарів, яка укладена на звичайних комерційних умовах.

За орендної торгівлі специфіка взаємовідносин експортера та імпортера полягає в тому, що продаж товарів (переважно машин та обладнання) з акту купівлі-продажу перетворюється фактично на процес купівлі-продажу, який може тривати кілька років і результатом якого не завжди буде перехід права власності на предмет угоди. Основою цієї форми торгівлі є орендні відносини. У світовій практиці розрізняють три види оренди залежно від термінів дії угоди:

• рейтинг (renting) — короткострокова оренда на термін вЩ кількох днів до кількох місяців (транспортні засоби, товари для туризму та відпочинку);
• хайринг (hiring) — середньострокова оренда на період від кількох місяців до року (транспортні засоби, дорожно-будівельне обладнання, сільськогосподарські машини, монтажне обладнання тощо);
• лізинг (leasing) — довгострокова оренда на термін понад один рік (широкий спектр обладнання, нерухомість).

Сутністю лізингу є оренда основних засобів виробництва для їх використання у виробничому процесі орендатором, у той час як самі товари купуються  орендодавцем, і він зберігає право  власності на них до кінця угоди. У більшості випадків лізинг є специфічною формою фінансування за участю спеціалізованої лізингової компанії, яка купує право власності на майно для третьої сторони і передає його в оренду на коротко-, середньо- і довгостроковий періоди.

продавця (експортера) та покупця (імпортера) в міжнародному лізингу полягає в такому:

• угода здійснюється, як правило, при посередництві спеціалізованої лізингової компанії;
• лізингова компанія та орендар (імпортер), лізингова компанія та постачальник (виробник, експортер) або всі три учасники знаходяться в різних країнах;
• угода відрізняється від звичайної угоди купівлі-продажу моментом переходу права власності на об'єкт угоди до споживача (за фінансового лізингу) або відсутністю такого моменту взагалі (за оперативного лізингу).

За напрямом лізингової операції міжнародний  лізинг можна поділити на такі види:

• експортний, за якого продуцент предмета лізингової угоди або посередницька фірма продає його лізинговій компанії, що укладає угоду із зарубіжним лізингоодержувачем;
• імпортний, за якого лізингодавець купує предмет лізингу в іноземної фірми, а потім укладає угоду з вітчизняним лізингоодержувачем на його використання;
• транзитний, за якого предмет лізингу продається лізинговій компанії з іншої країни. Остання, в свою чергу, укладає угоду з лізингоодержувачем, що знаходиться у третій країні.

Міжнародні лізингові операції можуть мати різні джерела фінансування. Залежно від цього розрізняються такі типи лізингу:

• за власний кошт, який передбачає використання власних фінансових ресурсів для виконання лізингової угоди;
• за залучені кошти, тобто для виконання лізингової угоди використовуються кредити та позички банків і фінансових компаній;
• з частковим фінансуванням лізингодавцем. Пов'язаний із залученням різних джерел фінансування угоди. Зазвичай використовується для реалізації комплексних проектів, а сутність його полягає в тому, що лізингодавець при купівлі предмета лізингу сплачує зі своїх коштів тільки певну суму (60—80% вартості предмета), а решту необхідних коштів залучає як позичку в одного або кількох кредиторів (пайову частку може мати і постачальник, тобто виробник предмета лізингової угоди). При цьому борг виплачується в міру отримання від лізингоодержувача (або лізингоодержувачів) лізингових платежів протягом усього терміну дії лізингової угоди.

Предметом лізингової угоди може бути як нове майно, так і таке, що було в експлуатації. Цей факт не впливає  на механізм укладання та виконання  угоди, а враховується тільки при  визначенні розмірів лізингових платежів та обчисленні ефективності укладання лізингової угоди.[14, с.56]

2. Критерії та показники оцінки зовнішньої торгівлі

Основою системи показників розвитку міжнародної торгівлі є група  індикаторів обсягу, до складу якої входять експорт, реекспорт, імпорт, реімпорт, зовнішньоторговельний обіг, генеральна торгівля, спеціальна торгівля та фізичний обсяг торгівлі.

Експорт  — продаж і вивезення  товарів, робіт, послуг, результатів  інтелектуальної діяльності, в т. ч. виключних прав на них, з митної території країни за кордон без зобов'язання їх зворотного ввезення. Факт експорту фіксується в момент перетину товаром  митного кордону, надання послуг і прав на результати інтелектуальної  діяльності. Як експорт може зараховуватись продаж товарів і послуг іноземним особам, фірмам, організаціям та спільним підприємствам без вивезення їх за кордон.

Імпорт  — купівля і ввезення товарів, робіт, послуг, результатів  інтелектуальної діяльності, в т. ч. виняткових прав на них, на митну  територію країни з-за кордону без  зобов'язання про зворотне вивезення. Цей процес характеризує показник «імпорт», який розраховується у вартісних одиницях за певний період, найчастіше, за рік. Обсяги імпорту однорідних, порівняних товарів можуть розраховуватись у кількісних одиницях (цукор, пшениця, цемент тощо).

Зовнішньоторговельний обіг — сума вартості експорту і імпорту країни або груп країн за певний період: рік, квартал, місяць. Зовнішньоторговельний  обіг показує загальні обсяги зовнішньоторговельної  діяльності, тобто експорту та імпорту  в цілому.

Світовий товарообіг — сума вартості експорту та імпорту всіх країн світу (вартість усіх товарів, що перетинають  державні кордони). Вартість світового  експорту завжди менша (приблизно на 3—6 %) за вартість імпорту на суму фрахту на страхування внаслідок того, що майже всі країни оцінюють експорт за цінами ФОБ, а імпорт більшості країн обліковується за цінами СІФ (FОВ < СІF).

Генеральна (загальна) торгівля —  прийняте у міжнародній статистиці позначення зовнішньоторговельного обігу  з урахуванням вартості транзитних товарів. Показує загальне зовнішньоторговельне «навантаження» на країну, включаючи  обсяги ввезення, вивезення та транзиту товарів.

У міжнародній торгівлі транзит  умовно поділяють на два види: прямий та опосередкований. Прямий транзит — це провезення товарів однієї країни до іншої через територію третьої без складування. Товари прямого транзиту в підсумки зовнішньої торгівлі не включаються, але обліковуються: