Особливості діяльності інвестиційних фондів на міжнародному інвестиційному ринку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1

Теоретико-методологічні  аспекти інвестиційних фондів…………………………5

1. . Сутність та поняття  інвестиційних фондів………………………...................5
2. . Типи інвестиційних фондів та основи функціонування інвестиційних фондів…………………………………………………………………………....10
3. . Історія розвитку та специфіка функціонування інвестиційних фондів зарубіжних країнах……………………………………………………………...19

РОЗДІЛ 2

Аналіз діяльності інвестиційних  фондів………………………………………….24

2.1. Аналіз діяльності інвестиційних фондів в світі……………………………...24

2.2 Динаміка розвитку інститутів спільного інвестування в Україні…………...27

2.3 Аналіз ринку європейських  інвестиційних фондів…………………………..40

РОЗДІЛ 3.

Проблеми функціонування та шляхи оптимізації діяльності інвестеційних фондів……………………………………………………………………………….44

3.1 Преспективи розвитку  інвестиційних фондів в Україні……………………..44

3.2 Удосконалення регулювання  діяльності інвестиційних фондів  в Україні…51

ВИСНОВОК………………………………………………………………………...55

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………...57

ДОДАТОК А

ДОДАТОК В

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Інвестиційні фонди - це один з найпоширеніших і відомих способів колективного вкладення грошових коштів у сучасному світі, коли об'єднання коштів багатьох вкладників дозволяє розширити спектр інвестиційних можливостей і здійснювати ефективніше і професійніше управління цими засобами. Люди у всьому світі інвестують свої кошти в інвестиційні фонди з метою збільшити свої заощадження за рахунок зростання курсової вартості акцій фондів, що відбувається внаслідок постійного розвитку світової економіки.

Інвестиційні фонди керуються  широким діапазоном інвестиційних  цілей, які можуть бути або спрямовані на специфічні географічні регіони (наприклад країни Європи що розвиваються), або такі що стосуються специфічних  областей життєдіяльності. Зазвичай, у тій чи іншій країні існує чітко виражена тенденція інвестувати значною мірою у свій власний ринок, тобто у національні компанії. Це зумовлено законодавчою базою, політикою країни, національною близькістю до об'єкта інвестування, а також зниженим ризиком щодо можливих валютних коливань.

Інвестиційні фонди поділяються  на відкриті та закриті. Відкриті фонди  створюються на невизначений строк  і здійснюють викуп своїх інвестиційних  сертифікатів у строки, встановлені  інвестиційною декларацією інвестиційного фонду. Закриті фонди створюються  на визначений строк і здійснюють розрахунки щодо інвестиційних сертифікатів після закінчення строку діяльності інвестиційного фонду.

Метою даного дослідження  є визначення сутністі, поняття та функціонування  інвестиційних фондів на інвестиційному ринку, аналіз діяльності інвестиційних фондів у світі, динаміка розвитку інвестиційних фондів в Україні та аналіз ринку європейських інвестиційних фондів.

        Завданням  даного дослідження є визначення перспективи та удосконалення діяльності інвестиційних фондів в Україні.

        Предметом  даного дослідження є діяльність інвестиційних фондів на міжнародному інвестиційному ринку.

        Об’єктом дослідження є діяльність інвестиційних фондів.

        У даній роботі використовувались такі методи дослідження: історичний, аналітичний, системно-структурний, графічний, теоретичний, порівняння, узагальнення.

Сформовані в ро боті теоретичні висновки і практичні рекомендації спираються на праці як вітчизняних  так і іноземних вчених, які  досліджували питання діяльності інвестиційних фондів. Насамперед на роботи: Г. Андрощука, Л. Антонюк, О. Барик, А. Бондаренко, Є. Задорожньов, В. Новікова, І. Софіщенко, І. Назарчука, Н. Кузніцової, В. Колесника, Е. Крока, З. Ватаманюка, О. Ворони, Є. Гриченка, О. Джусова,  М. Коваленка, Р. Петерсона.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

Теоретико-методологічні  аспекти інвестиційних фондів

 

1. Сутність та поняття  інвестиційних фондів

 

Інвестиційний фонд - це юридична особа, заснована у формі закритого  акціонерного товариства з урахуванням  вимог, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування.

 Інвестиційний фонд (англ. Investment Fund, англ. Collective Investment Scheme) — один  з учасників фондового ринку.  Інвестиційний фонд акумулює  кошти інвесторів та передає  їх в управління інвестиційному  управляючому. Поряд із депозитами  в банках, вклади в інвестиційних  фондах є найпопулярнішими інструментами  для збереження та примноження  заощаджень приватних осіб.

 Інвестиційний фонд  — це спосіб інвестування грошей  для групи інвесторів за якого  вартість інвестування цільових  об'єктів розподіляється поміж  всіх них. Такий фонд може  мати за мету набагато ширше  коло об'єктів для інвестування, ніж можуть собі дозволити  окремі інвестори.

Термінологія щодо інвестиційних  фондів відрізняється у різних країнах, але в більшості випадків їх називають  колективним інвестуванням, інвестиційними фондами, керованими фондами, взаємними  фондами, або просто фондами (термін «взаємний фонд» має особливе значення у США). У всьому світі  великі ринки мають розвинену  інфраструктуру інвестиційних фондів, які складають велику частину  від усього обсягу комерційної діяльності на фондових біржах [1].

Інвестиційні фонди керуються  широким діапазоном інвестиційних  цілей, які можуть бути або спрямовані на специфічні географічні регіони (наприклад країни Європи що розвиваються), або такі що стосуються специфічних  областей життєдіяльності (наприклад, Інформаційні технології). Зазвичай, у  тій чи іншій країні існує чітко  виражена тенденція інвестувати  значною мірою у свій власний ринок, тобто у національні компанії. Це зумовлено законодавчою базою, політикою країни, національною близькістю до об'єкта інвестування, а також зниженим ризиком щодо можливих валютних коливань. Ті чи інші інвестори під час обрання фонду для інвестування частіш за все керуються саме заявленими інвестиційними цілями, стратегією, історією минулих досягнень керівників фонду, а також іншими факторами, такими як, наприклад, винагорода керівництву фонду [2].

Зазвичай інвестиційний  фонд має у своєму складі:

• керівник фонду, або інвестиційний керівник, тобто особа що здійснює інвестиційні рішення У процесі управління інвестиційний керуючий виконує ряд функцій. Основні з них показані в додатку А;

• адміністратор фонду, який керує комерційною діяльністю фонду, займається узгодженням тих чи інших питань між учасниками фонду, оцінює відповідність ринкової вартості тих чи інших цінних паперів їхній реальній вартості тощо;

• опікун, що є відповідальною особою за всі наявні у фонді активи і що слідкує за відповідністю діяльності фонду до законів та прийнятих правил;

• утримувачі акцій або паїв, що є власниками активів фонду та відповідних доходів;

• компанія, що займається маркетинговою діяльністю у пошуках покупців фонду.

Перший інвестиційний  фонд у світі було створено в серпні 1822 р. у Бельгії. Інвестиційні фонди  починають швидко розвиватись лише після другої світової війни, поступово  складаючи конкуренцію банкам та іншим фінансовим інститутам. Найбільшого  поширення інвестиційні фонди набули у Великобританії і США. На сьогодні, більше половини американських домогосподарств  є вкладниками того чи іншого інвестиційного фонду.[35]

Інвестиційні фонди поділяються  на відкриті та закриті. Відкриті фонди  створюються на невизначений строк  і здійснюють викуп своїх інвестиційних  сертифікатів у строки, встановлені  інвестиційною декларацією інвестиційного фонду. Закриті фонди створюються на визначений строк і здійснюють розрахунки щодо інвестиційних сертифікатів після закінчення строку діяльності інвестиційного фонду.

Засновниками інвестиційного фонду є юридичні та фізичні особи. Не можуть бути засновниками інвестиційного фонду юридичні особи, частка державного майна у статутному фонді яких перевищує 25 відсотків. Законодавством може бути передбачено й інші обмеження  щодо участі юридичних і фізичних осіб у створенні інвестиційних  фондів.

 Засновники несуть  відповідальність перед учасниками  інвестиційного фонду в межах  вартості належних їм акцій  статутного фонду. Акції зберігаються  у депозитарія і не можуть  пропонуватися на продаж.

Для створення інвестиційного фонду його засновники укладають  установчий договір, затверджують статут і проводять реєстрацію інвестиційного фонду у порядку, встановленому  для реєстрації акціонерних товариств.

Установчий договір визначає порядок здійснення засновниками спільної діяльності, пов'язаної із створенням інвестиційного фонду, відповідальність перед учасниками і перед третіми  особами.[15]

 У статуті інвестиційного  фонду зазначаються найменування, місцезнаходження та вид інвестиційного  фонду, розмір і порядок зміни  статутного фонду, склад засновників,  порядок створення органів управління  інвестиційного фонду, їх компетенція  й порядок прийняття ними рішень, порядок отримання засновниками  дивідендів на кожну акцію  в розмірі, який дорівнює розмірові  дивіденду на один інвестиційний  сертифікат, порядок реорганізації  та ліквідації інвестиційного  фонду.

 Статут інвестиційного  фонду повинен містити вимогу  щодо заборони створення будь-яких  спеціальних і резервних фондів, а також може містити положення  про повний розподіл його прибутків  між засновниками й учасниками  в порядку, встановленому інвестиційною  декларацією.

 До статуту може  бути включено й інші положення,  що не суперечать чинному законодавству.  Статутний фонд інвестиційного  фонду повинен становити не  менше 2 тисяч мінімальних зарплат,  встановлених на момент його  реєстрації, і бути сформованим  за рахунок внесків засновників  у вигляді коштів, цінних паперів,  визнаних такими Законом України  "Про цінні папери і фондову  біржу", і нерухомого майна.[28]

 Частка нерухомого  майна у статутному фонді не  повинна перевищувати 25 відсотків.  Учасниками інвестиційного фонду  є фізичні та юридичні особи,  які придбали інвестиційні сертифікати  цього фонду. Учаснику інвестиційного  фонду може видаватися сертифікат  на сумарну вартість інвестиційних сертифікатів[3,c. 36-38].

Інвестиційні сертифікати  можуть бути іменними і на пред'явника. Мінімальна номінальна вартість інвестиційного сертифікату не може бути меншою за 10000 грн. Номінальна вартість інвестиційних  сертифікатів, яка перевищує 10000 грн., повинна бути кратною мінімальній  номінальній вартості. Інвестиційний  сертифікат містить такі реквізити: фірмове найменування інвестиційного фонду; його місцезнаходження; найменування цінного паперу ("інвестиційний  сертифікат") та його порядковий номер; дата випуску; вид інвестиційного сертифікату, його номінальна вартість; ім'я власника (для іменного інвестиційного сертифікату); строк виплати дивідендів; підпис посадової особи - інвестиційного керуючого  чи іншої уповноваженої особи; печатка  інвестиційного фонду.[23]

 Номінальна вартість  одного інвестиційного сертифікату  повинна дорівнювати номінальній  вартості однієї акції, що належить  засновникам. Для випуску інвестиційних  сертифікатів укладається договір  з інвестиційним керуючим, аудитором  або аудиторською фірмою, а також  депозитний договір з депозитарієм, проводиться реєстрація випуску  інвестиційних сертифікатів, публікуються  інвестиційна декларація та інформація  про випуск інвестиційних сертифікатів  інвестиційного фонду. 

Інвестиційна декларація містить такі реквізити: найменування документа ("інвестиційна декларація"); найменування, вид і місцезнаходження інвестиційного фонду, розмір його статутного фонду; основні напрями, предмет, цілі та обмеження інвестиційної діяльності інвестиційного фонду, а також порядок  продажу інвестиційних сертифікатів; відомості про випуск інвестиційних  сертифікатів, зобов'язання щодо їх викупу, наслідки невиконання таких зобов'язань; комісійні, винагороди та витрати, що можуть сплачуватися за рахунок коштів інвестиційного фонду; місце, терміни та порядок  виплати дивідендів; застереження щодо створення будь-яких спеціальних  або резервних фондів.

Вищим органом управління інвестиційного фонду є загальні збори засновників, до виключної  компетенції яких належить:

• внесення змін і доповнень до установчого договору та статуту інвестиційного фонду;
• затвердження інвестиційної декларації, умов депозитного договору, договору з інвестиційним керуючим, договору з аудитором або аудиторською фірмою і внесення в установленому порядку змін та доповнень до цих документів;
• прийняття рішення та затвердження інформації про випуск інвестиційних сертифікатів;
• затвердження результатів річної діяльності інвестиційного фонду після проведення аудиторської перевірки;
• затвердження порядку розрахунку дивідендів;
• прийняття рішень про створення, реорганізацію або ліквідацію філій, регіональних представництв інвестиційного фонду та затвердження положень про них;
• прийняття рішень про ліквідацію фонду, створення ліквідаційної комісії і затвердження ліквідаційного балансу;
• обрання й відкликання членів спостережної ради.

 Загальні збори засновників  скликаються не рідше одного  разу на рік, а також на  вимогу депозитарію, спостережної  ради, інвестиційного керуючого  або учасників інвестиційного  фонду, що є власниками не  менш як 10 відсотків випущених  інвестиційних сертифікатів.

З метою контролю за діяльністю інвестиційного керуючого та захисту  інтересів учасників створюється  спостережна рада, не менш як 60 відсотків  членів якої повинні бути неафілійованими  особами. Членами спостережної ради можуть обиратися також особи, які  не є учасниками інвестиційного фонду.

Рішення спостережної ради приймаються двома третинами  голосів від загальної кількості  її членів. Члени спостережної ради мають право бути присутніми на загальних  зборах засновників, отримувати довідки  про діяльність інвестиційного фонду  та про умови виконання депозитарієм депозитного договору. Внесення змін і доповнень до інвестиційної  декларації та договору з інвестиційним  керуючим повинно бути погоджено  із спостережною радою. Загальні збори  засновників зобов'язані відкликати або переобрати члена спостережної ради у разі, коли письмову вимогу про  це подали учасники, які є власниками не менш як одного відсотка інвестиційних  сертифікатів.

 Член спостережної  ради інвестиційного фонду не  може одночасно бути членом  спостережної ради іншого інвестиційного  фонду[4, c. 11-14].

 

 

1.2. Типи інвестиційних фондів та основи функціонування інвестиційних фондів

 

Розрізняють два типи інвестиційних  фондів, а саме: закриті та відкриті. Їхні особливості відбито в додатку  В. Інвестиційні фонди відкритого типу (взаємні, або відкриті, фонди) постійно пропонують свої акції на ринку із зобов'язанням їх викупити за ціною, що визначається виходячи з ринкової вартості чистих активів фонду, які припадають на одну акцію. Відкритий фонд завжди готовий продати нові акції на ринку або викупити їх за вимогою власників акцій за ціною, що встановлюється щодня при закритті ринку і розраховується за формулою

Р = Чисті активи фонду : Кількість  розміщених акцій.

Чисті активи фонду обчислюють як різницю між поточною ринковою вартістю активів та зобов'язаннями фонду. Фактично чисті активи є різницею між ринковою вартістю портфеля цінних паперів, що становить до 90% вартості всіх активів фонду, і зобов'язаннями фонду.

Ринкова вартість портфеля визначається досить просто, якщо цінні  папери, що входять до портфеля, котируються  на ринку. В цьому разі ціна продажу  акцій фонду встановлюється щодня  за результатами торгів на організованих  ринках. Спочатку визначається сумарна  ринкова вартість усіх паперів, що входять  до портфеля, а після цього вартість чистих активів фонду та ціна акції.

У більшості випадків реальна  ціна продажу акцій фонду відрізняється  від ціни на деяку комісію. Комісійні  фонду коливаються від 1% процента для значних обсягів продажу  акцій до 8% — для незначних  обсягів. При цьому одні фонди  беруть комісійні при продажу  своїх акцій, інші — при їх викупі. Комісійні при викупі, як правило, становлять 3—6%. Якщо акції розміщуються на ринку за ціною чистих активів, відповідні фонди називають фондами  без навантаження. Фонди, що пропонують свої акції за ціною вищою від  обчисленої частки чистих активів, називають  фондами з навантаженням [10].

Фонди, що розміщують акції  на ринку без допомоги посередників, переважно продають їх за ціною чистих активів і є фондами без  навантаження. Фонди, що розміщують акції  на ринку через посередників, продають акції за ціною, яка перевищує  вартість чистих активів, тобто є  фондами з навантаженням. Як правило, навантаження, що є нагородою посередника, становить 3,5—8,5% ціни акції. Фонд вважається фондом з низьким навантаженням, якщо комісійні становлять близько 3%.

Більша частина взаємних фондів постійно розміщує на ринку  нові випуски акцій, здійснюючи відкриту капіталізацію фонду і збільшуючи свої активи та пасиви.

Акції відкритих фондів завжди користуються попитом у інвесторів і є високоліквідними цінними  паперами. Самі відкриті фонди є  більш популярними інститутами  спільного інвестування, ніж закриті  фонди чи трасти.

Інвестиційні фонди закритого  типу емітують фіксовану кількість  невикупних акцій і розміщують їх серед інвесторів. Такі фонди переважно  створюються на визначений термін. Вони емітують і розміщують акції  на ринку як будь-яка корпорація і, як правило, не викупляють акції до закінчення терміну свого існування. Фонди закритого типу дуже рідко  використовують випуск боргових цінних паперів для залучення коштів.

Протягом терміну існування  акції закритого фонду можуть перебувати у вільному обігу на біржовому  чи позабіржовому ринках, як акції  інших корпорацій. Ринкова ціна акцій  визначається виходячи з попиту і  пропозиції на них. На відміну від  акцій відкритого фонду акції  закритого фонду пропонуються як за ціною, вищою від вартості чистих активів, так і за ціною, нижчою від  них. У разі, коли продаж здійснюється за ціною, нижчою від вартості чистих активів, кажуть, що акції фонду продаються з дисконтом, а якщо ціна перевищує  вартість чистих активів, — з премією. На ціну акцій впливають їх ліквідність, прибутковість, перспективи розвитку фонду, якість роботи менеджерів і фінансових консультантів фонду [15].

При публічному розміщенні акції закритого фонду переважно  розміщуються за ціною, що перевищує  вартість чистих активів. На вторинному ринку вони досить часто продаються за ціною нижчою від вартості чистих активів. Результати котирування акцій  закритих фондів у США публікуються щодня за результатами торгів, а  вартість чистих активів — щотижня.

Часто дохід за портфелем  цінних паперів фонду реінвестується в купівлю нових цінних паперів  і оформляється у вигляді нових  акцій. Якщо нові акції не оформляються, збільшення активів за рахунок придбання  нових цінних паперів приводить до підвищення вартості чистих активів фонду, які припадають на одну акцію. В цьому разі дохід, що сплачується компанією власникам акцій, є сумою двох складових — початкового дивідендного доходу та реалізованого доходу від приросту капіталу.

Закриті фонди менш популярні, ніж відкриті. Значною мірою це обумовлено специфікою функціонування та державним регулюванням їх діяльності. Так, дозвіл вкладати кошти в досить надійні та прибуткові активи або  здійснювати інвестування коштів на міжнародному ринку можуть робити акції  закритих фондів більш привабливими для інвесторів [7].

Інвестиційні трасти —  це компанії, які створюються на визначений термін, формують портфель із певного виду цінних паперів і, як правило, не змінюють його структуру  протягом усього терміну існування  трасту. Більшість інвестиційних  трастів формують свій портфель із цінних паперів з фіксованим доходом, переважно з облігацій. Термін існування  трастів може коливатись у значних  межах — від 6 міс. до 20 років, залежно  від терміну обігу цінних паперів, що є в портфелі трасту. Як правило, трасти не мають зобов'язань, тому їх чисті активи визначаються ринковою вартістю портфеля.

Інвестиційні трасти подібні  до фондів закритого типу тим, що емітують фіксовану кількість акцій. Однак  обсяги коштів, які залучають інвестиційні трасти, менші за обсяг коштів, якими  оперують фонди відкритого чи закритого  типу.

На відміну від фондів трасти не здійснюють активної торгівлі своїми цінними паперами й активного  управління портфелем, тому, як правило, не мають ради директорів і керуючого  портфелем.

Засновниками (спонсорами) інвестиційних  трастів часто виступають брокерські фірми або фірми — андерайтери  облігацій. Засновник інвестує кошти  в пакет цінних паперів і передає  його в управління довіреній особі  — банку або іншому фінансовому  посереднику. Після цього траст  випускає свої акції, які часто називають  сертифікатами, що погашаються. Такі сертифікати  розміщуються серед інвесторів і  дають останнім право власності  на цінні папери, що знаходяться у довіреної особи, пропорційно до їх частки участі в трасті.

Вторинний ринок сертифікатів дуже обмежений. У разі потреби сертифікати  можуть викуплятись трастом за рахунок  продажу облігацій, що знаходяться  в інвестиційному портфелі трасту або  для подальшого перепродажу іншим  інвесторам. Усі доходи, що отримуються  за цінними паперами довіреною особою, як і їхня номінальна вартість, виплачуються по закінченні терміну функціонування трасту власникам сертифікатів [9].

Припустимо, що засновник  вкладає 50 млн дол. США в купівлю  облігацій. На цю суму випускають 100 000 акцій, які розміщують на ринку за ціною 520 дол. США. Сума, отримана від  продажу акцій, становить 52 млн дол. 50 млн дол. покривають витрати засновника на придбання облігацій, а 2 млн дол. покривають витрати на розміщення акцій  і складають прибуток засновника.

Комісійні трасту становлять 3,5—5,5% обсягу залучених коштів. На витрати  з обслуговування трасту засновником  береться від 1% доходу для короткострокових трастів до 3,5% — для довгострокових. Щорічна комісія засновника у  випадку успішної діяльності трасту становить до 15% річної вартості чистих активів.

Інвестиційний фонд складається  з ради директорів, фінансового консультанта (управляючого фонду), який здійснює управління портфелем фонду, та з дистриб'юторів фонду, що займаються розміщенням акцій  фонду на ринку. Діяльність інвестиційного фонду обслуговує банк-депозитарій, який за наказом управляючої компанії здійснює розрахункові операції, зберігає цінні папери, грошові кошти та майно, стежить за обчисленням вартості чистих активів і порядком купівлі-продажу  акцій фонду.

Як правило, фінансовим консультантом  фонду виступає незалежна компанія, яка спеціалізується на управлінні активами: дочірня фірма, створена брокерською  конторою; страхова компанія; інвестиційний  банк тощо. Управляюча компанія не може бути одночасно і депозитарієм фонду, але при цьому може управляти активами кількох незалежних інвестиційних компаній. Винагорода фінансового консультанта за управління активами є найбільшою складовою витрат фонду. Вона обернено пропорційна до величини активів і становить 0,5—1,5% їх середньої ринкової вартості.

Облік і обслуговування акціонерів фонду становлять 0,2—0,4% вартості чистих активів, інші витрати (податки, аудит) — близько 1%. Всі витрати фонду  становлять 1—3,5% обсягу його активів.

Розміщення початкових випусків акцій інвестиційні фонди здійснюють безпосередньо або через лід-менеджерів на біржовому чи позабіржовому ринках. Лід-менеджерами великих інвестиційних  компаній на міжнародних ринках часто  виступають міжнародні інвестиційні банки  або групи банків [17].

Для того щоб інвесторам легше було прийняти рішення про  інвестування коштів у той чи інший  фонд, аналітиками ринку розробляються  рейтинги, які враховують дохідність фондів та їх ризиковість порівняно  з фондами з таким самим  напрямом діяльності. Фонди, які мають  високий рейтинг, характеризуються найвищим рівнем доходу та найнижчим  рівнем ризику, і навпаки, фонди з  найнижчим рейтингом забезпечують найнижчий рівень доходу та високий  рівень ризику.

Залежно від інвестиційних  стратегій, які реалізують різні  інвестиційні компанії, в їх портфелях  можна знайти різні види цінних паперів: загальнодержавні та муніципальні облігації, акції, депозитні сертифікати, папери, забезпечені нерухомістю, тощо. Портфель кожної інвестиційної компанії формується виходячи із інвестиційної стратегії, яка тією чи іншою мірою задовольняє  інтереси певної частини інвесторів. Одні інвестиційні компанії орієнтуються на забезпечення стабільної дохідності, інші — на збільшення ринкової вартості портфеля. Деякі компанії формують портфель, що характеризується збалансованістю  і включає як високодохідні цінні  папери, так і акції зростання, які забезпечують збільшення курсової вартості [13].

Деякі фонди інвестують кошти  в певну галузь чи певний сектор економіки, в акції невеликих  корпорацій, позабіржові акції, акції  корпорацій конкретних країн. Діють також і фонди, що займаються міжнародними інвестиціями.

Основні напрями діяльності фондів, як правило, знаходять відображення в їх назвах. Так, фонди облігацій  інвестують кошти в різні типи облігацій з фіксованим доходом: корпоративні, державні, муніципальні облігації, облігації іноземних  емітентів, конвертовані облігації  тощо. Часто кошти таких фондів вкладаються в облігації з  різними термінами процентних виплат, що дає змогу інвесторам отримувати щомісяця дивіденди за акціями фонду.[15]

Фонди грошового ринку  — відносно нові фінансові інститути. З одного боку, вони є одним із видів взаємних фондів, а з другого  — мають деякі риси депозитних інститутів, оскільки фактично пропонують своїм вкладникам певний вид вкладів. Фонди грошового ринку вкладають  кошти в короткострокові цінні  папери з фіксованим доходом (банківські депозитні сертифікати, комерційні та казначейські векселі тощо) і  дають змогу дрібним інвесторам вийти на ринок короткострокових зобов'язань. Кошти, внесені інвесторами  до фонду, можуть вилучатись ними в  будь-який час, дивіденди оголошуються щодня.

Характерною рисою фондів є те, що акціонери можуть у визначених випадках виписувати чеки на вартість акцій, якими вони володіють. По суті акції у взаємних фондах грошового  ринку функціонують як поточні чекові рахунки, що приносять процент, але  з певними обмеженнями на виписування  чеків.