Особливості функціонування кредитних спілок в Україні

РОЗДІЛ 1

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ КРЕДИТНИХ  СПІЛОК В УКРАЇНІ

1.1. Передумови виникнення кредитної кооперації та їх історичні аспекти

Поряд із появою грошей винайдення кредиту вважають одним із найгеніальніших відкриттів людства. Під кредитом розуміють економічні відносини з приводу передачі грошових коштів у тимчасове користування за плату і на основі повернення. Кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства. Історична наука стверджує, що кредит був відомий не менш ніж 3000 років тому в Ассирії, Вавилоні, Єгипті. Починаючи з ХІІ ст., діяла комплексна система торгового кредиту в Європі. З одного боку, купці продавали свої товари в кредит, а з іншого — надавали аванси товаровиробникам під майбутню поставку товарів. Активне застосування кредиту було властиве і середньовічній торгівлі на території сучасної України.

Записи у Львівській міській книзі за 1382—1389 pp. свідчать, що у Львові були досить розвинуті  кредитні відносини. Гроші позичались під заставу зі сплатою процентів.

У той час, коли товарно-грошові  відносини були більш-менш регулярними, взаємовідносини між товаровиробниками  іноді набували особливого характеру: продавцеві потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб  його купити з тих чи інших причин. За таких умов акт купівлі-продажу  товару не міг відбутись. І лише за наявності довіри продавця до покупця  товар міг бути проданий із відстрочкою  платежу [1].

Звідси і з'явилась  назва "кредит", що перекладається з латинської "credo", "creditum" як "вірю", "довіряю" або як "борг" чи "позика". А тому категорія кредиту розглядається  економічною наукою переважно як довіра однієї особи до іншої, на підставі чого у позику надається певна  вартість у грошовій або товарній формі для тимчасового користування. Довіра — фундамент кредитних  відносин, одна з найважливіших передумов  їх виникнення.

Слово "кооперація" (від лат. – cooperation) означає співробітництво. Сьогодні воно відповідає кільком поняттям. Зокрема це гуртування і співпраця людей в будь-якій сфері суспільного життя. Кооперація - це форма організації праці, при якій певна кількість людей бере спільну участь в одному й тому ж або в різних, пов'язаних між собою, виробничих процесах [2].

Слід розглянути також термін "кооператив". За визначенням ХХХІ конгресу Міжнародного Кооперативного Альянсу (МКА), кооператив - це група людей, які добровільно  об'єдналися для того, щоб задовольнити свої економічні, соціальні та культурні  потреби і прагнення шляхом створення  підприємства на правах спільного володіння  та демократичного управління й контролю.

 Батьківщиною  кооперативного руху вважається  Західна Європа. Передумовою виникнення  цього руху став економічний  та соціальний прогрес у сільському  господарстві. У ХІХ ст. процес  виникнення сільських кооперативів, створених населенням, яке проживає  в сільській місцевості за  власною ініціативою та в своїх  інтересах, стимулював потребу  в забезпеченні стабільних зв'язків  дрібного та середнього селянства  з ринком сільськогосподарської  продукції [3].

Підвищення товарності сільського господарства та збільшення виробництва продуктів харчування знаходилося у прямій залежності в першу чергу від виробничого  кредитування господарств. Збільшенню потреби сільгоспвиробників в кредитах також сприяли:

– збільшення грошової частини оподаткування відносно розміру існуючих раніше натуральних податків;

– необхідність переходу до інтенсивних систем господарювання від зернового виробництва до тваринництва;

– скорочення доходів від збуту продукції в результаті зниження та відміни митних зборів на ввезення дешевого продовольства з США, Канади, Росії та інших держав.

Позичити кошти  можна було у багатого сусіда в  селі. Але сільські багатії мали незначний капітал та діяли ізольовано від міського фінансового ринку, що збільшувало їх монополізм. Ця обставина  сприяла пошуку такої форми кредитної  установи, яка б знаходилася поруч  з селянином та була порівняно  недорогою. Родоначальниками кредитної кооперації в Німеччині були Герман Шульце та Фрідріх Райффайзен.

У другій половині ХІХ ст. на території України поширення  набуває діяльність фінансових організацій, що поряд з банками займались  кредитуванням [4].

Одними з перших крайове кредитове товариство утворили поміщики Галичини з метою надання  позик під заставу нерухомого майна.

Створюваним подібним кредитним товариствам були притаманні окремі ознаки сучасних кредитних спілок. Зокрема, метою їх діяльності було не отримання прибутку, а задоволення  суспільних потреб у кредиті.

В галицьких крайових закладах простежувалося змішування акціонерних  засад із засадами взаємності [5].

Перші відомості  про утворення кооперативів з  метою взаємного кредитування з'явилися  у 50-х роках ХІХ ст. Саме тоді внаслідок  прискореного промислового розвитку проблеми нестачі коштів виникали не тільки у підприємців, а й у певних груп приватних осіб. Переважно це були громади, об'єднані виробничими, професійними чи соціальними інтересами, які не мали змоги взяти кредити у  банках [4].

У 1866 р. в Петербурзі було створено Товариство взаємного  поземельного кредиту, яке поширило свою діяльність і на українські губернії. Особливістю цього товариства було те, що його капітал формувався із внесків  членів і кредит могла одержати лише особа, яка внесла свій пай. Але оскільки такі товариства задовольняли потреби  у кредиті лише великих землевласників, то в містах та селах почали створювати невеликі кредитні кооперативи.

Уперше позичково-ощадне товариство у 1869 році було засноване  міщанами м. Гадяч на Полтавщині. Розвитку селянських ощадно-позичкових товариств перешкоджали дві основні проблеми: – у більшості селян не було засобів для внеску (паю) і друга – наявність потреби у більш тривалому за строком кредиті, ніж спроможні були запропонувати ці товариства.

Тому першим українським  кредитним кооперативам як органам  фінансової взаємодопомоги складно  було конкурувати із банками та лихварями, незважаючи на різницю відсотків. Вирішило ці проблеми Положення про установи дрібного кредиту, прийняте царським урядом у 1895 році.

За цим Положенням, позиково-ощадні товариства здобули  право видавати довгострокові позики. Крім того, створювались організації  дрібного кредиту – безуділові. Членом такого крайового товариства можна було стати без вступного  внеску. На формування позикового капіталу уряд Російської імперії виділив  певні кошти [6].

Отже, перші прототипи  сучасних кредитних спілок виникли  на Україні ще в другій половині ХІХ ст. В основі їхньої діяльності містились засади кооперації. Такі товариства загалом надавали короткострокові  позики, але під низькі відсотки. Найпоширенішим видом забезпечення була іпотека. Загалом цих активних учасників кредитних відносин в  післяреволюційний період обумовлювався, насамперед, змінами ідеології щодо питання власника землі [7].

1.2 Основні організаційно-економічні  аспекти діяльності кредитних  спілок

Закон України «Про кредитні спілки» чітко не відносить ці організації до кооперативних, хоч у ст.1 вказується, що вони засновуються «фізичними особами на кооперативних засадах». Дійсно, кредитні спілки діють згідно міжнародних кооперативних принципів і мають неприбуткову економічну природу. Кредитні спілки не мають на меті отримання прибутку. Кредитна спілка  діє в інтересах своїх членів, які є одночасно власниками та користувачами послуг (клієнтами), і має на меті надання їм фінансових послуг на вигідніших умовах, ніж пропонуються на фінансовому ринку. В зв’язку з цим, кредитні спілки, як правило, видають позики під нижчі відсотки, а нараховують на вклади вищі відсотки, ніж інші суб’єкти фінансового ринку. Це стає можливим із-за низьких операційних затрат кредитних спілок та особливостей неприбуткового фінансового механізму діяльності [8].

Кредитна спілка фактично є фінансовим кооперативом, а кооперативні організації здійснюють господарську діяльність із самозабезпечення, самозадоволення наявних потреб шляхом об’єднання з іншими особами, що мають аналогічні потреби. Таке самозабезпечення стає можливим завдяки об’єднанню багатьох осіб в єдину організацію, що дозволяє сформувати невеликими індивідуальними  вкладами необхідний капітал для  здійснення господарської діяльності.

Перш за все слід відзначити, що будь-яку характеристику кооперативу можна віднести до однієї з трьох його сторін – організаційної, економічної чи соціальної. Адже кооператив можна характеризувати і з  управлінської точки зору, аналізуючи особливості його внутрішньої побудови як організації, і з економічної  точки зору, розглядаючи фінансово-господарський  механізм функціонування як господарського підприємства, і з соціальної точки  зору, досліджуючи його місце в  системі суспільних відносин. Звичайно, такий розподіл є до певної міри умовний, але він логічний та необхідний для формулювання чітких ознак для  ідентифікації кооперативу.

Слід відзначити, що кооперативи створюються для  задоволення однорідних потреб своїх  членів і ці потреби визначають вид  кооперативу. Наприклад, кредитний  кооператив створюється групою осіб, що мають потреби у тимчасових коштах (кредитах), ощадний кооператив об’єднує осіб, що мають заощадження  і потреби у їх інвестуванні, ощадно-позичковий кооператив об’єднує обидві вказані  групи. Вид потреб визначає особливості  господарського механізму діяльності кооперативу. Але при цьому, ця діяльність має неприбуткову природу і базується на кооперативних принципах [9].

Базові економічні принципи діяльності кооперативів, незалежно  від їх виду, наведені в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 — Принципи діяльності кооперативних організацій

На цих принципах  традиційно базувалась діяльність кооперативів різних країн, видів та напрямків  діяльності [10].  

Принциповою відмінністю  кредитних кооперативів від інших  фінансових установ є те, що вони мають неприбуткову економічну природу, що відрізняє їх від інших суб’єктів  фінансового ринку. На відміну від  інших фінансових установ, які, як правило, створюються однією групою (власниками) для отримання прибутку від надання фінансових послуг іншій групі (клієнтам), кредитний кооператив створюється однією групою (членами) для самозабезпечення фінансовими послугами на основі кооперації. Унікальність фінансово-кредитного кооперативу полягає в тому, що його власниками є ті, хто користується його послугами. Тому метою діяльності кредитного кооперативу є не отримання прибутку, а забезпечення своїх членів  максимальним набором фінансових  послуг на найвигідніших для них умовах. В той час, як інші фінансові установи прагнуть отримати максимальний прибуток  за рахунок залучення коштів під якомога нижчі ринкові відсотки і надання їх у кредит під найвищі відсотки, кредитний кооператив має протилежну мету - надати кредит під якомога нижчий відсоток і максимально збільшити нарахування на вклади, забезпечивши при цьому дотримання всіх обов’язкових фінансових нормативів.

Така, на перший погляд парадоксальна тенденція, викликана  тим, що кредитний кооператив не стоїть між вкладником і позичальником, а об’єднує їх. А із-за того, що члени  кооперативу є одночасно його власниками та клієнтами, кредитний  кооператив прагне гармонійно поєднати їх інтереси в максимізації доходів  на вклади та мінімізації витрат на фінансові послуги. Таким чином, кошти, отримані від членів, як від  клієнтів, розподіляється між ними, як між власниками  за  спільним рішенням, при прийнятті якого  кожен член має один голос, незалежно  від суми вкладу. Тому законодавство  більшості країн світу відносить  кредитні кооперативи до неприбуткових  організацій.

Ще однією особливістю  кредитних кооперативів є те, що вони створюються на базі певного  існуючого територіального чи професійного об’єднання, громадської чи релігійної організації, територіальної одиниці, трудового колективу та іншого формального  чи неформального об’єднання, в  якому люди, як правило, знають одне одного. Інші фінансові установи створюються  на базі штучно сформованої групи. Крім цього, на відміну від інших фінансових установ, при заснуванні кредитного кооперативу не визначається фіксована  чи потенційна кількість людей, які  будуть її власниками. Метою кооперативу є постійне збільшення  кількості його членів-власників, в той час, як у фінансових установах підприємницького напряму кількість власників тенденційно  звужується [11]. 

Найбільш суттєві  відмінності кредитних кооперативів від інших фінансових установ  наведені в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2 — Головні  відмінності кредитних кооперативів  від інших фінансових установ

В кооперативі всі  принципові рішення щодо його діяльності приймаються загальними зборами, на яких кожен член кооперативу має  один голос незалежно від суми вкладів та терміну вступу до кооперативу. Особи, які створили кооператив не мають жодних привілеїв чи виключних прав по відношенню до членів, які вступили до нього пізніше. В інших фінансових установах розподіл голосів здійснюється відповідно до частки в майні (кількості акцій чи паїв). Що стосується інших аспектів управління (фаховий рівень та посадові обов’язки найманих працівників, організаційна структура виконавчої дирекції тощо) - кредитний кооператив мало чим відрізняється від інших фінансових установ [12]. 

1.3. Законодавчі основи функціонування кредитних спілок

Після проголошення незалежності України почався процес відродження кредитівок як організацій  реальної взаємної допомоги між громадянами  на випадок тимчасових фінансових труднощів.

Закон України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 року [13] закріпив норми, що стали основою окреслення правових засад сучасного стану становлення кредитних спілок в Україні.

Констатуючи факт існування  таких організацій, 20 вересня 1993 року Указом Президента України було затверджене  Тимчасове положення про кредитні спілки в Україні [14].

Право на об’єднання фізичних осіб у громадські організації  для задоволення, зокрема, економічних, соціальних інтересів закріплене у  ст.36 Конституції України 28 червня 1996 року [15].

Кредитні спілки як фінансові інституції здійснюють свою діяльність в секторі ринку  фінансових послуг, де подібні послуги  не надаються іншими фінансовими  інститутами або пропонуються на неприйнятних умовах. Свого часу в  цьому секторі працювали комерційні банки, але згодом вони зрозуміли, що працювати з населенням не дуже вигідно, тому втратили інтерес до дрібних клієнтів.

Робота кредитної  спілки як організації, яка не має  на меті отримання прибутку, спрямована на надання лише певних послуг. Це визначає її вузьку спеціалізацію щодо напрямів використання фінансових ресурсів, накопичених  за рахунок заощаджень своїх членів [4].

Згідно Закону України «Про кредитні спілки» від 20 грудня 2001 року, кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених Законом України «Про кредитні спілки» [8]. 

Діяльність більшості кредитних спілок ґрунтується на таких основних принципах:

• добровільності вступу та свободи виходу з кредитної спілки, тобто ніхто не може бути примушений вступати до кредитної спілки, а виключення з членів кредитної спілки дозволяється лише у випадках, визначених статутом спілки;
• рівноправності членів кредитної спілки, тобто усі члени кредитної спілки мають рівні права, в тому числі у разі голосування на загальних зборах, незалежно від розміру пайового та інших внесків;
• самоврядування, тобто забороняється будь-яке втручання в діяльність кредитної спілки, за винятком випадків, передбачених законом;
• гласності, тобто кредитна спілка зобов'язана забезпечити повне та своєчасне інформування своїх членів з питань власної діяльності, на їх прохання ознайомлювати з протоколами загальних зборів і засідань інших органів управління кредитної спілки, видавати копії документів та витяги з них у порядку, визначеному статутом [16-20].

Як суб'єкти фінансового  ринку кредитні спілки надають послуги, які подібні до банківських, та цілу низку нефінансових послуг, а саме:

• залучення коштів шляхом прийняття депозитів;
• надання кредитів усіх видів;
• надання гарантій за членів спілки;
• платіжно-розрахункові операції;
• колективна закупівля необхідних для членів спілки товарів;
• сприяння бізнесу членів кредитної спілки;
• надання певних видів страхових послуг;
• здійснення контролю за ефективним використанням отриманих фінансово-кредитних ресурсів.

Кредитна спілка, крім надання кредитних та ощадних  послуг своїм членам, не має права  проводити іншу господарську діяльність. Вона створюється та діє насамперед для того, щоб надати можливість своїм членам отримати кредит на прийнятних для них умовах. Відсотки, отримані спілкою за надані кредити, становлять її дохід. Він спрямовується на створення  фондів і розподіляється за внесками членів спілки.

Кредитна спілка відповідно до свого статуту:

• надає позики членам спілки на умовах їх платності, строковості та забезпеченості під заставу майна або майнових прав;
• приймає внески від членів спілки;
• розподіляє доходи на вклади членів спілки пропорційно до внесених ними коштів;
• створює фонди спілки, в тому числі позиковий і резервний, зберігає кошти в установах банків;
• є поручителем членів спілки щодо зобов'язань перед третіми особами;
• оплачує за дорученням своїх членів вартість товарів, робіт і послуг, зокрема житлово-комунальних, у межах внесків члена кредитної спілки або наданого йому кредиту;
• здійснює благодійництво за рахунок коштів спеціально створених для цього фондів [15].

Виходячи  з мети діяльності кредитних спілок, - задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні, наданні фінансових послуг шляхом об'єднання грошових внесків, основними методами є залучення внесків та кредитування [21].

Політика  щодо залучення внесків членів кредитної  спілки визначається правлінням спілки шляхом прийняття відповідного положення. У положенні зазначені такі вимоги:

• види внесків членів відповідно до цієї політики;
• максимально допустима питома вага внесків у пасивах спілки, які належать одному члену, в процентному співвідношенні до загальних пасивів спілки;
• режим залучення внесків депозитного типу відповідно до термінів дії угод, варіантів нарахування відсотків, сплати відсотків, суми внеску та можливості поточного зняття чи вкладення частини суми внеску;
• питома вага окремих видів внесків депозитного типу в загальній сумі внесків;
• мінімальний та максимальний розмір вкладень за окремими видами внесків депозитного типу;
• мінімальний та максимальний терміни дії угод за окремими видами внесків депозитного типу, які є строковими;
• можливість застосування в угодах штрафних санкцій до вкладника у випадку, якщо з його ініціативи достроково припиняється дія угоди про внесення строкового членського внеску депозитного типу;
• можливість застосування в угодах про внески депозитного типу змінних (прирівняних до еквівалента) відсотків;
• періодичність і варіант розподілу доходів на внески пайового типу;
• порядок та терміни повернення окремих видів зворотних внесків на вимогу члена спілки.

Своїми поточними  рішеннями правління кредитної  спілки встановлює процентні ставки з внесків депозитного типу та розмір частини доходу, що згідно з  визначеною в положенні періодичністю  розподіляється на внески пайового типу, а також може визначати мінімальний  розмір вступного та обов'язкового внесків пайового типу, максимальний розмір внесків пайового типу одного члена (конкретна сума або без  обмежень), фіксувати на певний період розмір і можливий термін вкладання  за окремими видами внесків депозитного  типу в межах, зазначених у положенні [8].

У кредитній спілці можуть застосовуватися такі види внесків  членів кредитної спілки:

1) вступний внесок  – обов'язковий незворотний внесок, що вноситься одноразово на момент вступу в члени спілки на суму, передбачену статутом спілки. На вступний внесок відсотки не нараховуються (дохід не розподіляється). Вступний внесок повністю спрямовується на формування резервного фонду спілки. Вступний внесок є власністю кредитної спілки, яка поповнює її інституційний капітал;

2) обов'язковий внесок пайового типу – обов'язковий зворотний внесок, який вноситься на момент вступу особи в члени спілки та в інших, передбачених статутом, випадках у розмірі, визначеному статутом спілки. На обов'язковий внесок пайового типу може розподілятися дохід за результатами роботи кредитної спілки у певному періоді у розмірі та порядку, визначеному правлінням спілки. Обов'язковий внесок пайового типу спрямовується на надання позик членам кредитної спілки, формує прирівняний до власного капіталу пайовий фонд. Обов'язковий внесок пайового типу є власністю члена і може бути повернутий за його вимогою, що спричиняє припинення членства в спілці;

3) додатковий внесок пайового типу – необов'язковий зворотний членський внесок, максимальний розмір якого не регламентується законодавством і може бути обмежений лише рішенням правління спілки. На додатковий внесок пайового типу може розподілятися дохід за результатами роботи кредитної спілки у певному періоді у розмірі та порядку, визначеному правлінням спілки. Додатковий внесок пайового типу спрямовується на надання позик членам кредитної спілки, формує прирівняний до власного капіталу пайовий фонд. Додатковий внесок пайового типу є власністю члена і може бути повернутий за його вимогою;

4) внесок депозитного  типу – необов'язковий зворотний членський внесок, розмір і термін перебування якого в користуванні спілки визначено відповідними угодами. На внесок депозитного типу здійснюється нарахування відсотків згідно з укладеними угодами. Внесок депозитного типу спрямовується на надання позик членам кредитної спілки та входить до складу її зобов'язань. Внесок депозитного типу є власністю члена і може бути повернений йому згідно з умовами укладених угод;

5) цільовий внесок  члена – незворотний внесок, який використовується на потреби розвитку кредитної спілки. Обов'язковість внесення цільових внесків визначається положеннями про відповідні цільові (спеціальні) внески. На цільовий членський внесок відсотки не нараховуються (дохід не розподіляється). Цільовий внесок є власністю кредитної спілки і належить до її неінституційного капіталу.

Кредитна спілка формує свій капітал за рахунок внесків  депозитного типу. За терміном дії  договорів внески депозитного типу поділяються на строкові та безстрокові (без визначення у договорі терміну  залучення).

Строкові внески депозитного типу за строками дії  договорів поділяються на короткострокові (до 3 місяців), середньострокові (від 3 до 12 місяців) і довгострокові (12 місяців  і більше).

Строкові внески депозитного типу можуть залучатися за такими формами:

• внески з нарахуванням та сплатою відсотків і суми внеску наприкінці терміну дії угоди;
• внески з періодичним нарахуванням відсотків та сплатою відсотків і суми внеску наприкінці терміну дії угоди;
• внески з періодичним нарахуванням та сплатою відсотків і частини суми внеску.