Особливості картини світу людей похилого віку що перебувають у різних соціальних умовах

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ, ОСВІТИ, КУЛЬТУРИ ТА МОЛОДІ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Філологічний факультет

Кафедра педагогіки та психології

Кваліфікаційна дипломна робота

на тему: «Особливості картини світу людей похилого віку що перебувають у різних соціальних умовах»

                            Виконавець:

                                   Студент V курсу

                             спеціальності

                                                 «Практична психологія»

                                                           Гуділін Олександр Русланович

                                 Науковий керівник:

                                                   Кандидат психологічних наук

                                                             Кафедри «Педагогіка та психологія»

                                                              Тіщенко Лілія Валеріїївна

Маріуполь, 2013

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. КАРТИНА СВІТУ ОСОБИСТОСТІ ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН…..

1. Теоретичні підходи щодо вивчення картини світу особостості……
2. Прояви картини світу особистості на  різних вікових етапах……..

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ

2.1 Психофізіологічні психологічні прояви, що характерні для людей похилого віку

        2.2 Проблеми соціальної інтеграції осіб похилого віку

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ЗВИЧНОЇ КАРТИНИ СВІТУ ЛЮДЕЙ, ПОХИЛОГО ВІКУ У РІЗНИХ СОЦІАЛЬНИХ УМОВАХ

3.1 Вибір та обґрунтування  методів дослідження

3.2 Аналіз отриманих  даних

3.3 Психокорекційна программа  спрямована на підвищення самооцінки осіб похилого віку

Висновки до розділу 3

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

Вступ

  На сучастному етапі розвитку цивілізації спостерігається яскраво виражена тенденція старіння жителів планети Земля. Підтверджує це доповідь ООН, яка засвідчує те, що в найближчі 10 років кількість літніх жителів планети перевищить 1 млрд. людей. На сьогодення цей процесс не має аналогів в історії. Збільшення пропорції літніх людей супроводжується зниженням пропорції молодих. До 2050 року людей похилого віку в світі буде більше, ніж підлітків. Зростання рінвня та якості медичного обслуговування за останній час – це одна з причин розглядємого явища. Поліпшення якості життя по всьму світу, матеріальний достаток, зросший рінень освіти – все це сприяє поширенню сімейного планування та скорочення кількості дітей в сім'ях. Старіння населення вже набуло колосального значення. Воно кардинальним чином позначається у всіх сферах повсякденного життя. В економічній області старіння населення торкнеться заощаджень, інвестиції та споживання, ринку праці, пенсій, оподаткування. Збільшення вікової категорії літніх людей вплине на передачу матеріальних коштів, власності та опіки від одного покоління до іншого. Стійке збільшення вікових груп літніх людей у складі населення країн спровокує величезні зміни. Основний вплив цих змін відчують на собі сфери взаємин всередині родини, розподіл майна між поколіннями, спосіб життя і сімеїних ціностей, що є основою суспільства.

Сучасна психологія розглядає процесс старіння в аспекті суб’ективного переживання. Почуття незахищеності, зниження самооцінки та самоприйняття, переживання самотності і покинутості – все це може бути ознакою депрівацїї. Людям похилого віку важко прийняти нові норми та правила соціальної поведінки. Психологія визначає для себе проблеми старіння приоритетною областю пізнання. Проблема старіння — це проблема гармонійного функціонування біологічної системи. Ця система неможлива без відповідного психологічного відстежування і відповідної адаптації людини в тому, що оточує її у соціальному просторі. Психічні зміни, що спостерігаються в процесі старіння, пов'язані з процесами інволюції в центральній нервовій системі. Помітне збільшення часу реакції вважається найбільш загальною і універсальною ознакою початку старіння. Це проявляється в зменьшенні фізічної сили та витривалісті, зниженні потужності та рухливості основних процесів життєдіяльності, що охоплюють як більшість сенсорних функцій, так і моторику, сприйняття нового, запам'ятовування. Тому значні зміни відбуваються у самій поведінці індивіда. На сьогодення у самому загальному вигляді під старінням розуміють динамічні явища, що пов'язані з переважанням темпів деструктивних процесів над реконструктивними.

Для літніх людей характерний  опір змінам, хоча більшою мірою  це пояснюється не нездатністю до пристосування, а зниженням толерантного ставленння до інших. З цим питанням тісно повязан соціальний аспект протікання старіння. Дослідження спрямовано відповсти на запитання, чи саме місце проживання та характер соціальних контактів старюючою людини та сформована їми картина світу є відучим фактором конфортного життя.

Протікання процесу старіння є достатньо вивченим питанням, однак проблема картини світу людей похилого віку стоїть достатью гостро. Картиною світу називають психологічний феномен, складно структуровану цілісність, який позначає пов’язану між собою сукупність образів. Ці образи є продуктом умов протіканя життя людини, вони мають історично-соцально обумовлений характер, та динамічні у своєму існуванні. Отже картина світу людини — це результат оброзного розуміння та практичного пізнання дійсності. Вона завжди має індивідуальну специфіку але залежить від соціокультурних умов життя індивіда. Картина світу знаходить своє вираження в світогляді та світосприйнятті людини.

Картина світу особистості є  найменьш вивченим апектом структури  літньої людини. Цей аспект потребує більш детального вивчення.

Об’єкт дослідження – картина світу особистості як психологічний феномен.

Предмет дослідження – компоненти картини світу осіб похилого віку, що проживають у домі інвалідів та ветеранів труда.

Мета дослідження – розглянути та проаналізувати компоненти картини світу осіб похилого віку, що проживають у домі інвалідів та ветеранів труда та тих, хто живе у сім’ях.

Гіпотеза дослідження –  у не залежності від соціального аспекту життя певні компоненти звичної картини світу створюють зону особистого комфорту і задоволення, а є ті, що перешкоджають їм.

Виходячи з мети дослідження  визначаємо наступний список завдань:

Завдання дослідження:

1) Проаналізувати теоретичні підходи щодо вивчення феномену картини світу особистості. Розглянути види та форми соціальної адаптації

2. Визначити специфіку протікання психичних процессів осіб похилого віку
3. Визначити специфіку звичних компонентів картини світу осіб проживаючих у дому інвалідів та ветеранів труда.
4. Визначити наявність чи відсутність прямого звя’зку між комфортним самопочуттям старіючої людини та соціальним контекстом її життя

Теоретичну  основу дослідження складають: концепції картини світу людини (Р.Редфілда та О.О.Горелова); картина світу як результат сприйняття та пізнання оточуючого (О.М Леотьева, Дж Брунера, С. А Дрижиніна), теоретичні розробки теорій старіння (Д. Ф. Чеботарева, 3.Г. Френкеля), системний підхід сприйняття дійсності (З.Д. Смірнова) та праці з геронтології (В. В. Фролькіна, С.П. Максимової, О.О. Богомольця, А. В. Нагорної, С. О. Северцевих, І. Р. Тарханова та І. І. Шмальгаузена). 

РОЗДІЛ I. КАРТИНА СВІТУ ОСОБИСТОСТІ ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН

1. Теоретичні підходи щодо вивчення картини світу особистості

Поняття “картина світу” міцно увійшло у практику та теорію сучасної психології. З цим поняттям повязують одну з головних рис нового розвитку у теорії діяльності. Картина світу – це складноструктурована цілісність, що включає три головні компоненти: cвістосприйняття, світогляд та світовідчуття людини. З точки зору преважної кількості дослідників картина світу – це система взаємопов’язаних образів. Картина світу включає систему наочних уявлень про світ і місце людини у ньому, відомостей про взаємини людини з дійсністю: (людини з природою, людини з суспільством, людини з іншою людиною). Складовими частинами картини світу є зорові, тактильні, слухові та інші образи  суб’єктивної cвідомості, що мають емоційне забарвлення. Крім того картина світу поєднує у собі життєві позиції людини, її переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації та духовні орієнтири мають визначне місце у картині світу. Вперше науково розглянув проблему картини світу філософ І. Кант. Для нього це виступає як проблема категорій свідомості, в яких структурується та впорядковується досвід суб'єкта пізнання. Картина світу – інтегральне утворення, що визначає поведінку людини і включає як когнітивні так і ціннісні иа емоційні аспекти. Картина світу суб'єкта розкривається через становлення самого суб'єкта в широкому контексті його смислотворення.

Визначаючи основні  характеристики картини світу О.М Леонтьєв писав: “Проблема сприйняття повинна ставитися у аспекті побудови багатомірного образу світу, суб’єктивного образу реальності в якому діє та живе людина”. [36, 201]. Також вчений визначав, що “при цьому є принцепова відмінність між “світом образів” та цілісним образом світу” [38, 78]. Психологію образу він ставив як проблему сприйняття та мислення. У цьому напрямку й насьгодення йдуть розроботки цієї категоріії наукового пізнання. Позицію О.М. Лентьєва з приводу картни світу можно позначити як “всеобіймаючу систему світосприйняття, яка має здібність увібрати в себе увесь спектор отриманних знань, концептуальну систему понять, вмінь та відповідає всім потребам конкретної людини”[38, 93]. Російский психолог позначав, що слідування сприйняття індивіда, це є повернення до будови у свідомості людини образу багатомірного світу, у якому проходить життя та діяльність людини, але у цьому образі абстракції людини самі собою не існують. О.М. Леонтьев вважав що: “у основі будови картини світу людини лежить механізм двобічного упобіднення людини та предмету “ [37, 82]. Якщо уподібнення людини та її аналізаторних частин лежить у основі когнитивного образу світу, то уподібнення культури є базисом для емоційного образу навколишнього світу. Лише робота суб’єкта сприйняття та мислення обомовлює появу та розвиток будь якої картини світу.

Дослідження картини світу має певні складності, окільки, за думкою відомого психолога З.Д Смірнова “образ світу є ядерною основою по відношенні до того, що на поверхні виступає у вигляді плотскіх вражень оформленої картини світу” [59, 17]. Таким чином, є різні види та рівні існування картини світу, які звязані між собою суб’єктивною суттю. У.В. Петухов доповнює це положення своїм висновком, що поверхневі структури образу світу можуть бути не лише плотськи, а і раціональні. Ядерні уявлення про світ і поверхневі враження про нього структурно різнятся між собою але мають певний логічний звязок.

Найважливіша риса суб’єктивной картини світу те, що вона має  прямий зв’язок з рівнем індивідуальних знань людини. Концепція Є. Фрома визначає що світогляд людини базується на інтелектуальних надбаннях та емоційном відношенні до світу. Тому він твердо стояв на переконанні, що неможливо побачити, а тим паче вивчати світ з об’єктивного боку. Вчений був впевнений у тому, що  чим ближче людина продвигаєтся до такої об’єктивності тим стиглішою вона стає. «Тим тісніше (людина) тримає звязок з дійсністю, та ліпше може будувати світ навкруг себе” [70, 361]. Картина світу на протязі життя наповнюється новими рисами, змінюючи загальний сенс.

Картину світу суб’єкта можна розглядати як приклад суспільной картини світу окремо взятого етносу. Роберт Рекфілд у свою чергу давав пояснення картині світу як “особистому баченню світостворення, яке характерне для того чи іншого народу, як уявлення членів суспільства про самих себе та своїх дітях, своєї активності та своє призначення у навколишньому світі” [31, 47]. За визначенням Р. Редфільда, "картина світу" – це сукупність знань певної етнічної категорії про світобудову та місце людини у цьому світі. "Картина світу" відрізняється від таких категорій як "етнос" культури, спосіб мислення, "національний характер". Якщо концепція "національного характеру" стосується насамперед погляду на культуру з боку зовнішнього спостерігача, то "картина світу", навпаки, вивчає погляд члена культури на зовнішній світ. Це комплекс відповідей що даються тою чи іншою культурою на одвічні питання буття. Тобто у інтерпрітації Роберта Рекфілда картину світу треба розглядати з позиції культурного досвіда окремої людини та його групи.

Визначаючи поняття “Картина світу” О.Л. Колісник вважав що “в суб’єктній картині світу найважливішу роль відіграє прийнята в ній індуктивна та дедуктивна категорізація існуючих реалій, котра впорядковує факти та події життєвого шляху людини” [33, 45]. На базі власної картини світу особистість тлумачить реаліїї та обставини свого життя. Будь яке тлумачення картини світу оосбистістю визначається конкретною актуальною для неї ситуацією. Визначення цих обставин, інтерпрітація іх є суб’єтивним рішення індівида.  Раціоналізуючи та емоціонально оцінуючи обставини свого життя індивід робить категорізацію їх. Колісник О.Л. вважав, що суб’єктивні враження про світ для людини більш визначні ніж реальні обставини. Тому саме у індивідуальному аспекті разгортається предметна та соціальна діяальність людини.

Картину світу відчізняні автори розглядали з позиції діяльності людини у світі. У науковому пізнанні картини світу вчені базуються на мисленних образах та практичних діях конкретної людини. Російський вчений Рубінштейн С.Л писав: “Картина світу – це конкретна діяльність людини, яка накладається на теоретичний та парктичний досвід людини, та складається у психологічну цілістність” [56, 48]. Тобто картину світу треба розуміти як ємоційно-когнитивний пласт у суммі зі змістовною стороною людської свідомості.

Я-концепція виступає завершенням будови суб’єктивної картини світу. І.С. Кон визначав, що поняття “Я” у нашій свідомісті тісно ассоціюється з трьома головними ідеями. По-перше, це те що значить тотожність, самість особистості, її єдність, відмінність від інших суб’єктів і об’єктів. По-друге – це активний початок людини, вона як суб’єкт своєї діяльності, що відчуває внутрішній та зовнішній самоконтроль. І по-третє це внутрішне, особисте та приватне, те що є у людині та не може бути зрозумілим зовні. Картина світу, згідно Кону І. С. вміщує в себе всі три прояви Я.

М. Хайдегер роздивляючись питання змісту картини світу індивіда у своїй книзі “Основний процес Нового часу – покорення картини світу” писав, що людина має унікальну здібність. Вона полягає “у будуванні індивідуальної мовної та концептуальної картини світу про всі сторони життя людини” [72, 173]. Позиція по відношенню до життя та світу, світогляд людини, по М. Хайдегеру, і є тим самим образом світу. Людина має життєву необхідність мати картину світу для орієнтації у ньому. Об’єктивніть та логічніть її виступають вже другорядними характеристиками.

Людині притаманна дуальність свідомості, яка дозволяє вести внутрішній “Я” діалог. Саме цей процесс забеспечує творення індивідуальної картини світу через пізнання, емоціі та рефлексію. Столін В.В. виділяв діюче Я та рефлексивне Я. Також вчений детельно працював над темою розладів у саморозумінні людини. “Когнитивні структури, які забеспечують процес самопізнання людини, можуть бути неадекватно розрізненні, бідні по змісту і не давати суб’єкту оцінку собі у змінюючихся умовах життя та розвитку людських відносин” [65, 149].

Картина світу кожної людини має індивідуальні відмінності при суспільному  прояві цього феномену. ”Найвагоміші риси життя, мислення, світогляду настільки бувають різні, як риси обличчя різних людей” [79, 59], - писав О. Шпенглер. Вчений підкреслюював суб’єкність та неповторність психологічного феномену “картина світу”. Він визначав, що у жодному разі дві картини світу не можуть звестися в одну. За думкою німецкого філософа, кожна окрема взята  картина світу кожної окремо взятої живої істоти має свої неповторні атрибути. Вони завжди будуть вказувати на її замкнутість відчужденість від об’єктивної реальності. Але у той же час саме ці характеристики сприяють цілостності світогляду людини та її виживанню у конкретних історіко-соцальних умовах“ [79, 82]. Картина світу може бути лише відносною, оскільки вона вміщує у себе лише ті знання, які має людина у своєї свідомості. Кожна людина обмежена своїм досвідом та репертуаром знань та навичок. О. Шпеглер вказував, що картина світу окремого індивіда має свою вартість лише у своєму історичному контексті та зовсім не має сенсу у іншому.

Постмодерністи у своїх творах вказують на те, що сучасна людина у своєму уявленні має дві частини цілостної картини світу. Перша – це научна. У ній людина оперує конкетними данними, фактами та поняттями, які вона має про світ. Друга, ненаучна базується на містицизмі, міфах, легендах та утопічних уявленнях.

Як кожна мова дає  позначення тому, що є у свідомості народа так і людина завжди дає назви тому що бачить. Поняття «мовна картина світу» було введено в наукову термінологію Л. Вайсгербером. Він позначав це поняття як систему різноманітних змістів. Духовних, що визначають своєрідність культури і менталитета носія цієї картини. Мовна картина світу, з одного боку, є наслідком історичного розвитку етносу і мови, а з іншого, є причиною своєрідного шляху їх подальшого розвитку. Визначається, що мовна картина світу є відображенням стану сприйняття дійсності, що склалися в минулі періоди розвитку мови в суспільстві. Разом з тим мовна картина світу змінюється з часом. ЇЇ зміни – це відображення мінливого світу, поява нових реалій, а не прагнення до ідентичності з науковою картиною світу.

Філософська картина  світу виникла в середені першого тисячоліття до нашої ери з виникненням філософських вчень класичного зразку. Філософська картина світу є самим давнім поняттям уявлення мислителів про образ навколишньої реальності яку сприймає та осмислює людина. Світ та людина завжди були повя’зані ідеєю Розуму. Філософська картина світу характерна тим, що вона ставить людину значно вище за все, що її оточує. Людина принципово відрізняється від усіх інших істот тому що саме їй притаманий дієвий та творчий початок. Філософська картина світу – це сукупність уявлень не одного окремено індивида, це плід колективних зусиль.

1.2 Прояви картини  світу особистості на  різних вікових етапах

Процес соціалізацїї та інкультурацїї індивіда ніколи не буває повним та завершеним. Тому формування картини світу відбувається на протязі всього життя людини, наповнюючи новим змістом її компоненти. Картина світу змінюється під впливом багатьох факторів. Перший фактор – це вік особистості, та ті соціальні, фізіологічні та психологічни зміни, що безпосередньо повязані з цим. Друга группа факторів – це обставини та умови життя, які можуть змінюватися з часом проживання людини. Подїї та враження можуть радикально повністю змінити світогляд та образ життя  людини за короткий час. Зміни у картині світу тісно пов’язані з становленням особистості, з прийняттям певних соціальних норм та примірянням на себе різних соціальних ролей. Також треба враховувати той факт, що соціальні ролі та норми змінюються з віком та обставинами. Тому картина світу теж динамічно зміюється в залежності від суб’ективних та об’ективних обставин.

Розглядаючи прояви картини  світу особистості на різних вікових  етапах ми беремо за основу загальну тенденцію та відокремлюємось від соціальних характеристик. У віковому аспекті картини світу можно окремо виділяти картину світу дитини, картину світу підлітка, картину світу дорослої людини та картину світу людини у похилому віці.

Фізичний та психичний стан дитини залежить від життєвих умов та процесу її розвитку. Ці два аспекти розвитку життя дитини неможливо відокремити один від одного. Вони логічно доповнюють один одного та впливають на формування картини світу особистості. Спілкування з оточуючими людьми, навички мовної культури та чуттєві враження – все це є основою образу світу дитини. Згідно з В.В Століним: “Дитина завжди балакає на мові тієї країни, де народилась та виросла, що є прямим доказом того, що саме середовище має значний вплив на формування картини світу” [65, 29]. З самого народження індивід обмежен своїми біологічними можливостями та рівням свого біологічного розвитку. Виростаючи, кожна дитина розширює свій поведінковий репертуар разом зі способом дій з предметами. Це розширює її знання про світ. Психичний розвиток дитини є результатом оптимального збігу психологічно-біологічної цілостності. Досягаючи її дитина розкриває повністю свій потенціал пізнання навколишнього світу.

Безумовно, важливим та значущим є кожний віковий етап розвитку дитини. Є два підходи до цього питання. Перший з них вказує на те, що розвиток психики йде безпреривно, без зупинок, та кожна деталь та кожна дія у виховуванні дає  конкретний результат. Тому картина світу дитини змінюється під впливом виховування. Другий підхід наполягає, що на всьому процесі розвитку існуєть декілька головних факотрів, які визначають бачення світу дитини. Послідовники цього підходу вважають, що кожна дитина проходить однакові стадїї та має різні наслідки у своєму розвитку.

Можна казати що кожне новоутворення  дитини у цьому віці є кроком у формуванні картини світу. Вже у новонародженої дитини є здібність реагувати на звуки та розрізняти їх модифікації. Пізніше дитина виділяє та особливо реагує на голос матері, потім інших людей. Дитина розуміє, що голос та обличя матері – це єдиний образ, який так саме і стає першим звичним образом маштабної картини світу. Вже на другому місяці дитина відповідає посмішкою на обличчя матері, визнаючи цім самим цей образ як найважливіший для неї. К кінцю першого на початку другого місяцю життя у дитини сформована спецефічна реакція на людську мову. На третьому місяці дитина вже сама спроможня на мовні реакції. Це є результатом освоєняя оточуючої картини дійсності. На шостому місяці дитина вже розуміє емоційний окрас мови оточуючих. Також особливий вплив у будові картни світу є факт прив’язаності до батьків та звичної обстанови. Діти, які раніш почали сформомувати картину світу, більш ефективні у дорослому житті. Дитина засвоює мову, як і розвиває в собі спийняття, мислення та пам’ять, це залежить від потреби, від мотиваціонної сфери особистості щось сказати або зробити. У віці 1,6 – 1,8 років дитина вже глибоко розуміє зміст слів активного словника дорослих. Друга половина другого року життя спрямована на управління своєю поведінкою та вмінням впливати на поведінку інших. Кінец другого року життя характерен активним пізнанням навколишнього середовища. Інакше кажучи цей перьод спрямован на адаптацію, будову основ суб’ективної картини світу та впливу на неї.

У старшому дошкольному віці мова дитини має вже діалогічний характер, що вказує на достатньо високий рінень включення дитини у структуру суспільства. Достатньо високий рівень розвитку мови вказує на спрямований та послідовний характер психіки. Е.Е. Вахромов висловлює таку думку: “Включення дитини у соціальне середовище  основою адекватного сприйняття дійсності та розвитку її практичних навичок. Становлення особистості проходить у іграх, де моделюються людські взаємовідносини” [17, 113]. Ми розуміємо це, як той факт що лише взаємодія дитини з іншими людьми дає змогу будови картини світу. Велику роль на цьому етапі грають анатомо-фізіологічні особливотсі дитини та волеві її прояви. Під час школьних навчань формується посидючисть, працьовитість, ініциатівність, старанність. Почуття обов’язку є важливим психологічним новоутворенням шкільного віку. Сприйняття світу дитини прагне бути завершеним та цілісним. Однак цьому перешкоджає обмеженість практичних знань та теоретичного досвіду. Індивідуальний характер сприйняття дітьми того чи іншого явища, події зовнішнього світу і внутрішні переживання формують картину світу.

Підлітковий вік – важкий та впливовий  у аспекті становлення оосбистості. Оосбистість підлітка характеризується тим, що вона динамічна, в ній нема нічого статичного та нерухомого. Підліток амбівалентен; комунікабельність та замкнутість, аскетизм та гедонизм, ентузіазм та апатія тісно переплетені у ньому. Він прагне змінювати навколишній світ, перетворюючи його під свою картину. Саме цей факт виступає основою конфліктів пілітка з суспільством  у цей перьод. Широта соціальних ролей та розширений вибір нових поведінкових стратегій дозволюють більш широко розбудувати свою катини світу, наповнювати її новими змістовними частинам. Саме у перьод підлітства індивід замислюється над своїм місцем у світу, що є базою для самооцінювання. В.В. Абрамченко вказує на те, що “ починаючи з підліткового віку людина може робити ясний самоаналіз та робити чітку самокритику” [1, 58]. Тобто задатки рефлексивного мислення поширюють знання про себе та навколишній світ. У підлітка є багато, часом протерічних образів “Я”, які тільки з роками образують цілістну “Я-концепцію”. Це є центральним моментом у вивчені підліткового віку. Юність розглядають вже як етап стабілізації особистості. У цьому віку людина має адекватну самооцінку, має навики улагодження конфліктів та інтегрується з суспільством. Це повя’зано зі стабілізацією картини світу, формуванням більш стійкого світогляду.

Етап дорослості охоплює великий інтрервал часу від юності до початку старіння. Формально біологічна дорослість досягається при виникненні здатності до дітонародження. Соціальну зрілість пов'язують з економічною незалежністю, а психологічна зрілість пов'язана з досягненням зрілої особистісної ідентичності. Етап дорослості харакреризують такими рисами як: інтелектуальна та емоціональна стабільність, упевненість у собі, вміння брати відповідальність за свої вчинки, вміння оказувати підтримку іншим, індивідуальний життевий стиль з своїм стабільним світоглядом та принципами.  Етап дорослості описують як оптиму функціювання фізіопсихологічних систем. Але у той же час, як позначає Сапогова Є.Є.: “проявляється сумнів стосовно пройденного шляху, печаль, та почуття відсутності новізни, відречення від колишніх ціностей та цілей” [57, 95]. Доросла людина в одночас прибуває у стані стабільності та душевного бунту. Це викликано роздумом про те, чи вірно вона реалізовує свій потенціал та обрала життєвий шлях. Дорослість – це такий же неоднозначний та важкий перьод як підлітство. Картина світу людини наповнана духовністю, пошуком сенсу життя та відчуттям відповідальності за життя близьких. Також вона має характеристики спрямованості у майбутнє, філософське осмислювання втрачених сподівань та відносення до нового.

           Старіння стосовно картини світу позначається як процесс її звуження. Психологічний процес старіння позначається зменьшенням соціальних контактів, зменьшенням рівня сучасних знань, зникнянням навичок навчання. Також зменьшення об’єму пам’ті  обмежують оптимальне існування у суспільстві. Загалом зменьшуються функціональний оптимум багатьох органів суб’єкта, настає фізічна слабкість та пасивніть. Кліткові ферменти зменьшують свою ефективніть. “Все психічне є по своїй природі фізіологічне” [15, 79], - як стверджував Л.С. Виготський. Тому слід розуміти, що людина старіться на всіх рівнях одночастно. Людина частіше замислюється над фіналом свого існування, стає більш чуттєва для емотивних подразників. Підвищена візуальна сугестивність існує у свідомості старої людини поряд з логічною жорсткістю. Тому і картина світу особистості в похилому віці характеризується своєю обмеженістю, ригідністю та вузостю світосприйняття. З наукової вона перетворюється на містичну. Локус контролю за подіями направлюєтся на зовнішні обставини.

Старість не є чисто біологічно з'ясовним феноменом, а в значній мірі являє собою результат активного соціального конструювання. В якості найбільш істотних детермінант формування негативного ставлення до старості виступає соціальний аспект. На картину світу похилої людини впливають найбільш такі фактори як усвідомлення статуса літної людини себе, як представника маргінальної соціальної групи та негативні стереотипи самих представників групи літніх людей.

Висновки до розділу 1.

Під картиною світу розуміється сукупність або упорядкована система знань людини про себе, про природу, про інших людей, яка опосередковує через себе будь-яке зовнішній вплив. Феномен картини світу позначає бачення окремою людиною багатомірної структури оточуючого, включаючи когнитивну та емоційну сферу особистості з її прагненнями та намірами. Картина світу – це сформована в процесі соціалізації і підтримувана механізмами соціального пізнання стійка система уявлень людини про себе і навколишній світ. Елементи картини світу певним чином взаємопов'язані в нашій свідомості як образи об'єктів і явищ соціальної реальності. Культурний простір та умови життя мають вплив на зміст та формування картини світу індивіда.

Картину свтіту людина формує протягом всього свого життя, починаючи з раннього дитинства. Велика частина її дій, думок і вчинків продиктована не об'єктивними обставинами, а суб'єктивною моделлю світу. На її основі людина суб’єктивно оцінює життєві обставини, реальні або передбачувані дії, надає їм певний сенс. Образ світу – це складний, динамічний процес, який має не стільки контурні грані, скільки зміст функціональних зв'язків і відносин. Психічний образ світу характеризується активністю, вибірковістю, впорядкованістю. Він постійно поповнюється й розвивається під впливом чуттєвого та раціонального пізнання.