Особливості методик вдосконалення техніки і тактики гри у волейбол у хлопців 15-17 років

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка

Кафедра теорії та методики спорту

Інститут фізичної культури

Курсова робота на тему:

ОСОБЛИВОСТІ НАПРЯМКІВ ПІДГОТОВКИ ЮНИХ ВОЛЕЙБОЛІСТІВ

студента V курсу

Інституту фізичної культури

спеціальності «Спорт» заочного відділення

Ємяшева Віктора Юрійовича

науковий керівник

к.н.ф.в.с., доцент Міщенко Олександр Володимирович

Суми – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………….…3

РОЗДІЛ І

НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ З ПРОБЛЕМИ МЕТОДИКИ ГРИ У ВОЛЕЙБОЛ …………………………………………………………...….5

1. Аналіз літературних джерел з даної проблеми ……………..…….……5
2. Дослідження сучасних підходів до навчання гри у волейбол ……...…8

Висновки до розділу І ……………………………………..………...……...12

РОЗДІЛ ІІ

НАПРЯМКИ ПІДГОТОВКИ ЮНАКІВ 15-17 РОКІВ У ВОЛЕЙБОЛІ..….....14

гра волейбол тактична навчання

2.1 Фізична підготовка юних волейболістів…………………………….…14

2.2 Технічна підготовка …………………………………………...………..15

2.3 Тактичні прийоми у волейболі …………………………………………18

2.4 Морально-психологічна підготовка волейболістів ……………….…..20

2.5 Методика випереджаючого навчання при формуванні навичок гри у волейбол ………..……………………………………………………..……..22

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………….…….29

ДОДАТКИ …………………………………………….…………………………30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………..…..32

ВСТУП

Актуальність даної теми полягає в тому, що процес учбово-тренувальної роботи повинен забезпечувати високий рівень оволодіння технікою гри у волейбол, розвитку фізичних якостей (сили, швидкості, витривалості, спритності), виховання вольових рис вдачі, зміцнення здоров'я юних спортсменів і на основі цього досягати високої спортивної майстерності. Всі вище зазначені моменти повинні бути враховані в навчанні і тренуванні волейболістів. Вдосконалення системи підготовки кваліфікованих волейболістів повинне ґрунтуватися на вивченні закономірностей їх діяльності під час змагань і тренувань.

Не зважаючи на те, що в літературі висвітлено багато питань в області підготовки волейболістів, в більшості випадків розглядаються окремі питання по техніці і тактиці гри, але недостатньо приділяється уваги на підготовку юних волейболістів, а саме хлопців 15-17 років.

Об'єкт дослідження – волейбол, як вид спорту.

Предмет дослідження – методики вдосконалення техніки гри у волейбол.

Мета дослідження – визначити особливості методик вдосконалення техніки і тактики гри у волейбол у хлопців 15-17 років.

Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

• проаналізувати науково-теоретичну літературу з даної теми;
• виявити технічні і тактичні особливості гри у волейбол
• описати методики навчання ігровим прийомам у волейболі;
• визначити методики навчання технічним прийомам гри у волейбол у хлопців 15-17 років.

Гіпотеза: Ми припускаємо, що майстерність волейболістів буде ефективною, якщо в тренувальному процесі використовуватиметься раціонально технічні прийоми, тактичні дії і психологічна підготовка спортсменів.

Теоретична значущість роботи полягає в тому, що вона збагачує і розширює «дисципліну» спортивної гри теоретичними положеннями про техніку і тактику гри волейболістів на початковому етапі.

РОЗДІЛ І

НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ З ПРОБЛЕМИ МЕТОДИКИ ГРИ У ВОЛЕЙБОЛ

1.1 Аналіз літературних джерел  з даної проблеми

У літературі по волейболу розглядається техніка виконання прийомів і методика навчання грі. При цьому виділяють наступні етапи: а) створення передумов для вивчення, ознайомлення з розучуваним прийомом, б) розучування прийому в спрощених умовах, в) розучування прийому в ускладнених умовах, г) закріплення прийому в грі.  При цьому для первинної стабілізації навиків слід використовувати метод стандартно-повторної вправи, а для вдосконалення дій вариативного типу - метод повторно-змінної вправи.

Докладнішу структуру становлення навиків гри приводить Ю.Д. Желєзняк у своїх роботах. Приводиться послідовність навчання прийомам гри, яка підрозділяється на п'ять стадій. При цьому слід зважати на специфіку волейболу. Для чого, перш ніж приступити до навчання гравців новому технічному прийому, необхідно розвинути до оптимального рівня їх фізичні якості в поєднаннях саме для даного прийому, а також створити і укріпити у них правильне уявлення, використовуючи при цьому пояснення тренера, показ техніки і інші методи [8].

Як відзначав Д. Д. Донський, зараз вже не можна шукати загальні стандарти техніки, засоби і методи технічної підготовки в прагненні досягти високих результатів. Тому необхідна творча робота тренера над індивідуальними особливостями гравців. При цьому слід враховувати, що індивідуальні особливості розвитку кожного навчального рідко цілком відповідають типовим характеристикам, про які написано в керівництві. У зв'язку з цим слід говорити про необхідність враховувати індивідуальні особливості розвитку і підготовленості волейболістів. Отже, головним завданням процесу вдосконалення технічної майстерності є удосконалення структури рухових дій, їх динаміки, кінематики і ритму з урахуванням індивідуальних особливостей спортсменів [4].

Про необхідність врахування індивідуальних особливостей гравців в процесі вдосконалення техніки наголошується і в роботах інших фахівців з волейболу. На різних етапах технічної підготовки волейболістів є свої особливості, які необхідно враховувати. На сьогоднішній день найбільш відомі моделі тренувань, які набули поширення, є схемою динаміки об'єму і інтенсивності навантажень в річному циклі тренування, яким додається теоретичний статус.

Як відзначав Н. Г. Озолін, особливий ефект від використання відмінностей у відчуттях, що виникають при виконанні вправи в звичайних умовах і полегшених або виконання вправи у важчих умовах. Л.П.Матвєєв вважає, що ні вдосконалення рухових навиків, ні розвиток фізичних здібностей взагалі немислимо поза постійною опорою на чіткі відчуття, сприйняття, наочні уявлення. І хоча першорядну роль в здійсненні принципу наочності грають безпосередньо контакти з дійсністю, разом з тим не можна недооцінювати опосередковану наочність. Іноді вона виявляється не менше, а навіть більш дохідливою, ніж пряме сприйняття. Мова йде, зокрема, про пояснення деталей і механізмів рухів, що насилу піддаються безпосередньому спостереженню або взагалі прихованих від нього [14].

Декілька інший шлях розвитку швидкісно-силових здібностей пропонує А. Н. Лапутін. Суть його полягає в тому, щоб при розвитку сили всіх скелетних м'язів людини використовувати філогенетичні і онтогенетичні реакції м'язової системи, що склалися в організмі, на природне поле тяжкості, обумовлене постійною дією сил гравітації. Сили всіх м'язових груп і умови їх скорочення також неоднакові, вони знаходяться в строгій відповідності з масою що приводяться ними в рух біоланок. Даний спосіб заснований на використанні тих, що обтяжили для створення додаткового опору скороченню працюючих м'язів. Проте маса того, що кожного обтяжило, яке застосовує спортсмен, природним чином розподіляється між відповідними м'язовими групами. Це означає, що на кожну м'язову групу доводиться рівно такий відсоток того, що обтяжило, який вона зазвичай випробовує при природній гравітації, підтримуючи в рівновазі ту або іншу процентну частину маси всього тіла. В цьому випадку те, що обтяжило не викликає порушень в координаційній структурі рухів [10].

У роботах А. Н. Лапутіна, Н. А. Носко, В. М. Сероштана рекомендується використання цільових програм навчання і вдосконалення техніки ударних рухів цілісним і розчленованим методом, побудованих за наслідками біомеханічних досліджень, які автори вважають основою методики навчання і вдосконалення техніки ударних рухів. При цьому для формування навиків ударних рухів велике значення мають антропометричні дані (в першу чергу ростові). Важливим моментом таких програм є різного роду корекції по ходу виконання рухів, періодичні інформаційні повідомлення і сенсорні стимули, а також використання технічних засобів навчання [8;10].

Агашин Ф. К. пропонує розвивати принцип вторинних ударів, що полягає у виконанні однієї заданої програми вторинними управліннями і корекціями з можливістю підключити свідомість в швидкоплинний процес шляхом розгортки цього процесу в часі [1].

Таким чином, по публікаціях можна скласти загальне уявлення про методичні підходи в навчанні, використовуваних методах і засобах, перспективних напрямах навчання. На сьогоднішній момент, гостро відчувається брак методичних рекомендацій, з чого витікає необхідність в розробці нових технічних засобів навчання.

1.2. Дослідження сучасних підходів до навчання гри у волейбол

Волейбол пред'являє високі вимоги до функціональних можливостей тих, що займається. Гра у волейбол включає раптові і швидкі пересування, стрибки, падіння і інші дії. У зв'язку з цим волейболіст повинен володіти моментальною реакцією, швидкістю пересування на майданчику, великою швидкістю скорочення м'язів, стрибучістю і іншими якостями в певних їх поєднаннях. Систематичний розвиток фізичних якостей сприяє успішному оволодінню прийомами техніки гри і тактичними взаємодіями.

У дитячому і підлітковому віці фізична підготовка в основному направлена на розвиток швидкості, спритності, швидкісно-силових якостей, загальної витривалості. У підлітковому віці, коли йде зміцнення навиків в техніці і тактиці і їх вдосконалення, фізична підготовка створює основу для підвищення рівня оволодіння технікою і тактикою. У юнацькому віці велика увага приділяється силовій підготовці і спеціальній витривалості. Фізична підготовка складається із загальної і спеціальної, між якими існує тісний взаємозв'язок [11].

Головна спрямованість тренувань, побудованих на матеріалі волейболу, полягає в сприянні вирішенню завдань фізичного виховання засобами волейболу, навчити основам техніки і тактики гри, прищепити звичку до систематичних занять, озброїти для цього відповідними знаннями і уміннями.

Тренувальний процес по волейболу складається з трьох частин. У підготовчу частину уроку (5-8 хв.) входять заходи щодо організації класу та вправи,що сприяють підготовці організму до основних завдань уроку. Учбовий матеріал повинен бути взаємопов'язаний з матеріалом основної частини і включати стройові і порядкові вправи, вправи на увагу, різні способи ходьби, бігу, стрибків, загально розвиваючі і спеціальні вправи для пальців і рук, плечових, гомілковостопних і колінних суглобів, імітаційні вправи окремих прийомів гри, рухомі ігри, естафети. У основній частині уроку (30-35 хв.) вирішуються його головні завдання [5;15].

Виконувана робота направлена на підвищення рівня фізичних якостей, вивчення і вдосконалення прийомів гри у волейбол з включенням вправ для навчання техніці і тактиці гри, загальну і спеціальну фізичну підготовку. Підбір вправ і їх кількість визначає ту або іншу спрямованість тренування. Тому ми вважаємо, що це є теж основним моментом в побудові тренувального процесу. Для того, щоб підвищити ефективність роботи спортивної секції, доцільно визначити для її членів конкретні завдання на кожен рік.

Слід врахувати, що основний шлях вдосконалення рухових дій волейболіста - це вдосконалення великого набору рухів, формування яких здійснюється в ході різних ситуацій, наближених до умов змагань. У зв'язку з цим є три шляхи вдосконалення спортивної техніки. Перший пов'язаний з уточненням (поліпшенням) координаційної структури рухів. Другою співвідноситься з вдосконаленням спортивної техніки за рахунок розширення рухового потенціалу спортсмена і, нарешті, третій напрям вдосконалення спортивної техніки зв'язаний з її надійністю і перешкодостійкістю дії [18].

Перспективним в цій області слід визнати розповсюдження програмованого навчання. У педагогіці волейболу також є спроби використовувати лінійно-розгалужене програмоване навчання.

Одним із завдань учбово-тренувального процесу є його інтенсифікація, підвищення ефективності не тільки за рахунок підвищення об'єму і інтенсивності тренувальних дій (що не скрізь доцільно), але і за рахунок використання технічних засобів навчання, сприяючих розвитку спеціальних здібностей і як наслідок тих, що підвищують ефективність підготовки спортсменів. Тому, підвищення рівня спортивних досягнень викликає необхідність пошуку нових, ефективніших шляхів спортивної підготовки.

Серед технічних засобів навчання ударним рухам, використовуваних в ігровій обстановці слід виділити: а) різного роду м'ячі з траєкторією польоту, що змінюється; б) пристрою з примусовою фіксацією ланок тіла спортсмена; у) захисні рукавички, що обважнюють, для тренування ударів і кидків. В цілому ж вищезгадані пристрої мають ряд недоліків, які не дозволяють повною мірою використовувати їх в ігровій обстановці, що вимагає розробки нових тренажерних пристроїв і пристосувань для навчання і вдосконалення ударних рухів [12].

Особливо великий інтерес представляють міні-комп'ютери, що дозволяють видавати рекомендації (графічні, текстові і ін.) по виправленню відповідно модельному еталону і індивідуальним особливостям спортсмена. Крім того, використання комп'ютерів як технічних засобів навчання відображає відоме положення, що коли людина отримує інформацію про реакції, виражені в наочних вимірюваннях і конкретних величинах, то ефект від подібних повторних дій значно збільшується і досягається швидшим. В даний час персональні комп'ютери широко використовуються в підготовці спортсменів. Проте відомості про створення і застосування повчальних програм по техніці ударних рухів з використанням персональних комп'ютерів у волейболі обмежуються роботами [9; 18].

Практичні методи тренування ударних рухів за допомогою біомеханічних верстатів засновано на явищі біомеханічного резонансу. Верстати дозволяють не тільки динамічно розвивати фізичні якості людини в оптимальному поєднанні, але на основі індивідуального біомеханічного спектру забезпечувати також досягнення заздалегідь заданих властивостей біомеханічного апарату людини. На цій основі розроблена, достатньо детально, методика тренування ударних рухів на верстатах, яка включає наступні методи [14].

1. Метод  узагальненої динаміки. Мета цього  методу - цілеспрямована оптимізація  процесу отримання кінетичної  енергії системи і ефективного  її використання (достатній коефіцієнт корисної дії). Засоби реалізації методу - рух на верстатах, рух з тяжкістю і адекватним опором у всіх фазах руху в сповільненому, адекватному і прискореному темпі, з скороченою і збільшеною амплітудою і різною симетрією. Показано, що при ізометричному скороченні швидкість біохімічної реакції в п'ять разів менша, ніж при укороченні і відсутності вантажу. Ця обставина дозволяє спортсменові в ізометричних вправах дуже економно використовувати біохімічну енергію і таким чином підвищувати коефіцієнт корисної дії своїх дій і здійснювати відносне накопичення енергії. Завдяки цьому випадок статичних і квазістатичних навантажень дозволяє накопичувати значну величину біопотенційної енергії;

2. Метод  модельних і симетричних вправ. Метою справжнього методу є  вироблення певних динамічних  структур у всіх фазах, окрім  фази ударів;

3. Метод  масажних вправ. Завданням методу  є впорядкування дії м'язів, а  також забезпечення отримання  спортсменом інформації від окремих  вузлів системи з метою побудови  і вдосконалення просторово-часових  структур. Масажні вправи істотно  відрізняються від масажу: вони  проводяться при активному стані  м'язів (при масажі м'язи розслаблені). Особливостями таких вправ є  і те, що вони здійснюються  в умовах невеликих переміщень, що імітують удар;

4. Метод  змінного числа мір свободи. Можливі  наступні варіанти:

а) у системи жорстким закріпленням ліквідовано декілька мір свободи, в останніх їй надана повна свобода. Цей варіант необхідний при руйнуванні непридатних динамічних структур спортсмена;

б) ліквідовані майже всі міри свободи. Ті, що залишилися дозволяють здійснювати певні рухи. Цей варіант необхідний при пошуку і побудові необхідних структур;

5. Метод  комплексної динаміки. Завданням  його є побудова певних динамічних  і кінематичних структур у  взаємодії [16].

Дослідження біомеханічних характеристик основної групи прийомів волейболу і ударних рухів у волейболістів різних вікових груп дозволило розробити комплексну програму навчання техніці рухів, побудовану за принципом «дерева цілей».

Дослідження нападаючого удару у волейболі дозволили встановити, що найближче по координаційній структурі до нападаючого удару коштують кидки набивних м'ячів вагою 1,5 кг одній і двома руками із-за голови, метання тенісних м'ячів, що обважнюють. Категорично не можна використовувати м'ячі вагою 5-10 кг, оскільки порушується координаційна структура, властива нападаючому удару. Тому вправи типу метання таких м'ячів з місця не відповідають нападаючому удару із-за значного збільшення часу роботи м'язів і порушення послідовності їх включення в роботу [16].

Специфіка волейболу частково поміщена в самому його назві: «волею» - на льоту, «бол» - м'яч.

Одній з важливих особливостей у волейболі є завдання визначення траєкторії і швидкості польоту м'яча і уміння своєчасно «вийти на м'яч» - зайняти зручне початкове положення для прийому передачі, нападаючого удару, блокування. Здатність швидко вирішувати такі завдання можна розвивати спеціальними вправами.

Наступною особливістю гри у волейбол є швидкість і сила, яка поєднується з координацією рухів, тому ми вважаємо, що використання сучасних підходів в розвиток фізичних якостей при підготовці волейболістів є актуальним на сьогоднішній день.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І

Таким чином, ми вважаємо, що необхідний пошук дослідження сучасних підходів до навчання ігровим технічним прийомам і тактичним діям волейболістів. Волейбол повинен враховувати розташування гравців на майданчику, передбачити дії партнерів і розгадати задум супротивника, швидко провести аналіз обстановки, що склалася, винести ухвалу про найбільш доцільну дію, ефективно виконати цю дію. При швидкісній грі ступінь і терміновість вирішення завдань, які залежать від швидкості дій гравців, значно підвищуються. 
РОЗДІЛ ІІ

НАПРЯМКИ ПІДГОТОВКИ ЮНАКІВ 15-17 РОКІВ У ВОЛЕЙБОЛІ

гра волейбол тактична навчання

2.1 Фізична підготовка юних волейболістів

Під фізичною підготовкою слід розуміти тренувальний процес, метою якого є розвиток фізичних якостей волейболіста, таких як швидкісно-силові здібності, «вибухова сила», стрибучість, витривалість і тому подібне

Науковими дослідженнями доведено, що і фізичні якості і зокрема у юних волейболістів, теж краще розвивати в певні періоди. Так м'язова сила в 15 років стрибкоподібно наростання і лише після 17 років відбувається найбільший приріст сили. Регулярність занять волейболу допоможуть скоротити встановлені періоди розвитку фізичних якостей. У віці 15-17 років намічається тенденція стабілізації швидкості. Показники швидкості біла для тих волейболістів, хто спеціалізується як нападаючий. У гравців, що пов'язують же, цей показник повинен бути декілька вище [16].

У 15 років темп приросту швидкісно-силових якостей (стрибучість) підвищується. Витривалість волейболістів характеризується здібністю до тривалого виконання вправ без зниження їх ефективності.

Знання періодів вікової зміни фізичних якостей дозволить точніше дозувати фізичне навантаження. Для орієнтиру слід наводити результати, які повинні показувати хлопчики 15 років, що займаються волейболом рік: показники силових здібностей визначаються становою динамічністю, і по стандартах коливаються від 80 до 100 кілограм; біг 30 метрів з високого старту 4,8 секунд; стрибок вгору з місця поштовхом двох ніг 50 сантиметрів. Хлопчики 15 років, які займаються волейболом 2 роки: станова сила 130 кілограм; біг 30 метрів з високого старту 4,5 секунд; стрибок вгору з місця поштовхом двох ніг 55 сантиметрів. Хлопчики 16 років, які займаються волейболом 3 року, повинні показувати відповідно такі результати: станова сила 140 кілограм; біг 30 метрів з високого старту 4,2 секунди; стрибок вгору з місця поштовхом двох ніг 60 сантиметрів [11].

Таким чином, учні показують рівень фізичної підготовки для засвоєння повного курсу фізичної підготовки для гри у волейбол.

2.2 Технічна підготовка

Техніка гри у волейбол включає декілька моментів: стійкі, переміщення, нападаючий удар, подачі, передачі (дивися Додаток 1).

Особливе місце в техніці гри займають стійки і переміщення.

У техніці нападу існує одна стійка – основна. При цій стійці ноги розташовуються на ширині плечей, зігнуті в колінах, тулубі у вертикальному положенні, руки зігнуті в ліктях і знаходяться перед грудьми [8; 15].

При виконанні прийомів техніки нападу гравцеві доводиться переміщатися. Переміщення можуть бути виконані кроком або бігом в різних напрямах.

При виконанні нападаючих ударів застосовуються стрибки поштовхом двома ногами або однією ногою, з місця або розгону. Технічний прийом може бути виконаний правильно тільки у тому випадку, коли гравець своєчасно перемістившись, прийняв основну стійку.

Нападаючий удар відноситься до складних технічних прийомів, поєднуючи тимчасові і просторові параметри розгону, стрибка і удару по м'ячу. Нападаючий гравець тісно взаємодіє в партнером, що виконує передачу, і тут дуже важливе однакове трактування обома всіх параметрів прийому і взаємне розуміння умовних сигналів. Уміння завдавати нападаючих ударів правою і лівою руками збагачують технічний арсенал гравця, помітно розширюють його тактичні можливості [15].

Передачі є одним з основних технічних прийомів у волейболі. Залежно від положення рук при виконанні передач розрізняються верхні і нижні передачі двома і однією рукою. Основою для правильного виконання передачі є своєчасне переміщення під м'яч і дотримання основної стійки.

Передачі можуть бути різними по відстані і висоті. По відстані розрізняються короткі і довгі передачі, а по висоті - низькі, середні, високі. Особливістю виконання довгих і високих передач є активніша робота ніг. При виконанні верхніх передач слід звернути увагу на те, лінія плечей гравця була перпендикулярна напряму, в якому виконується передача.

Різновидом виконання верхньої передачі є передача в стрибку. Вона найбільш складна, оскільки виконується в безопорному положенні. Після переміщення під м'яч гравець робить стрибок вгору і виносить зігнуті руки над головою. Передача виконується у вищій точці стрибка за рахунок активного випрямляння рук ліктьових і променезап'ясткових суглобах. Передача в стрибку з імітацією нападаючого удару називається «откидной».

Подача – це спосіб введення м'яча в гру. У сучасному волейболі подача використовується не тільки для початку гри, але і як могутній засіб нападу. Подачі бувають - нижня пряма, нижня бічна, верхня пряма і верхня бічна.

Всі подачі виконуються відповідно до вимог, вказаних в правилах: подаючий гравець стає за межами майданчика на місці подачі, обов'язково підкидає м'яч і ударом однієї руки направляє його через сітку на сторону супротивника [3].

Для правильного виконання будь-якої подачі потрібний:

- Зайняти  правильне початкове положення;

- Правильно  підкинути м'яч;

- Ударити  в нижню частину м'яча з певною  силою;

- Удар  повинен проводитися твердою  кистю, закріпленою в променистому  суглобі;

- Після  удару рука продовжує рух у  напрямі подачі.

Гравець повинен прагнути завдати удару по м'ячу у вищій точці зльоту, в «мертвій точці». На ній він і повинен завдавати удару по м'ячу незалежно від характеру подачі. М'яч завжди повинен бути трохи попереду гравця. Цього положення набуває вирішальне значення при ударах. З низьких і пристрельных передач, допомагає нападаючому зорієнтуватися щодо блоку. Розгін по траєкторії, близькій до прямого кута по відношенню до сітки, створює для нападаючого гравця великі тактичні можливості, чим розгін уздовж сітки [4;6].

Вдосконалення нападаючих ударів проводиться як без протидії блоку, так і при пасивному або активному опорі блокуючих.

Гравцям корисно виробляти своєрідне м'язове відчуття, прыгаю якомога вище, щоб завдати удару по м'ячу на «своїй» висоті.

Блок - це основний захисний прийом. Техніка блокування проста: стрибок і винесення рук над верхнім краєм сітки. Але не останню роль грає і переміщення гравця до місця постановки блоку.

Гравець переміщається уздовж сітки приставними або скрестными кроками, бігом або кроком, зігнувши руки, тримаючи кисті на рівні особи. Під час переміщення і стрибка погляд блокуючого направлений не нападаючого гравця супротивника. По прийому з подачі або нападаючого удару, а також по початковій траєкторії м'яча після передачі блокуючий визначає напрям і характер передачі нападаючому [4;6].

Таким чином, основу техніки гри складають рухові навики, координація рухів і кидків, уміння працювати в команді.

2.3 Тактичні прийоми у волейболі

Тактика гри – це уміння і розумна організація всіх дій гравців з метою вийти переможцем в грі. Всі дії гравців у волейболі діляться на дві категорії: захисні і нападаючі дії. Відповідно до цього і тактика гри складається з тактики нападу і тактики захисту. Розрізняють індивідуальні, групові і командні тактичні дії в нападі і захисті (дивися Додаток 2).

Тактика захисту і тактика нападу різко розрізняються на крайніх полюсах: організація дій при прийомі м'яча від супротивника і завершуючий нападаючий удар з передуючою йому другою передачею. Проте, приймаючи м'яч від супротивника, гравець прагне направити його до сітки так, щоб його партнери найкращим чином могли організувати нападаючі дії. Тут захисні дії одночасно виступають і як нападаючі [8].

Тактика тісно пов'язана з технікою. Ніякий задум в грі не може бути виконаний без досконалого володіння технічними прийомами гри, необхідними для виконання цього задуму.

З урахуванням своїх можливостей кожна обирає систему гри в нападі і захисті, який передбачає раціональну організацію дій гравців в нападі і захисті.