Особливості словесного наголосу в сучасній англійській мові

Міністерство освіти і науки України

Кіровоградський державний  педагогічний університет

імені Володимира Винниченка

 

 

Кафедра германської філології

 

 

Особливості словесного наголосу в сучасній англійській  мові

 

 

Реферат

з основ наукових досліджень

                                                              студентки 31 групи (301 п.)

                                              факультету іноземних мов

                                                   Сотнікової Наталії Сергіївни

 

 

                                                               Науковий керівник –

                                                               Кандидат філологічних наук,

                                                               Доцент  Снісаренко І.Є.

 

Кіровоград – 2010

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ НАГОЛОСУ В СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ 

МОВІ…………………………………………………………………...5

1. Словесний наголос в англійській мові в порівнянні з

українською……………………………………………………..5     

                 1.2.    Види наголосу в залежності від форманту……………………5

                 1.3.     Функції наголосу…………………………………………..…..6

1.4.     Ступені словесного наголосу………………………………….7

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1………………………………………….7

РОЗДІЛ 2. ЕВОЛЮЦІЯ НАГОЛОСУ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ В РІЗНІ

                ПЕРІОДИ………………………………………………………………8

                2.1. Словесний наголос в германських мовах……….…….….…8

                2.1.1. Перехід від вільного наголосу до фіксованого…….…..…..8

  2.1.2.   Причини зміни в системі наголосу германських мов. Теорія 

                            субстрата………………………………………………………..8

   2.2.   Нормандське завоювання та його вплив на систему наголосу        

                          в англійській мові……………………………………….…….9

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2………………………………………15

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНІ СФОРМОВАНІ ТЕНДЕНЦІЇ СЛОВЕСНОГО

                 НАГОЛОСУ ТА СЕМАНТИЧНИЙ ФАКТОР …………….….16

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3………………………………………19

ВИСНОВКИ…..………………………………………………………………...20

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..…………………………………...21

ВСТУП

Словесний наголос в англійській  мові  є однією з важливих змісторозрізнювальних  одиниць. В давньогерманських мовах  наголос був вільний, та згодом він  зафіксувався на корені слова. В процесі  історичного розвитку вже окремо англійської мови позиції наголосу стали набагато варіативнішими. На позицію наголосу впливали різні  фонетичні, лексичні процеси, граматичні реформації. В цих галузях проведено  багато ґрунтовних досліджень. У фонетичному ракурсі цей аспект розглядали  Аракін В.Д.[1], Бруннер Карл [2], Іванова І. П., Чахоян Л. П., Беляєва Т.М.[3]. Однак найбільш ґрунтовне і чітке уявлення надає Расторгуєва Т.А. в підручнику «Історія англійської мови», в якому спостерігається еволюція словесного наголосу в різні періоди розвитку англійської мови [4].

Однак найголовнішим критерієм визначення позиції наголосу,  якому приділяється другорядне значення, є історичний контекст, який допомагає виявити конкретні умови(історичні, соціальні, політичні, культурні…), що  спричинили ті чи інші зміни позицій наголосу і, який і визначає актуальність дослідницької роботи.

Метою дослідження є виявлення взаємозв’язку різних історичних умов та наголосу у період становлення сучасної англійської мови.

Завданнями дослідження є:

1. Дослідити особливості наголосу сучасної англійської мови;
2. Вивчити еволюцію наголосу у різні періоди розвитку англійської мови (вплив історичних подій на формування наголосу);
3. Розглянути роль інших мов у формування наголосу сучасної англійської мови.
4. Вивчити сучасні тенденції словесного наголосу.

Об’єктом дослідження є наголос в англійській мові, предметом – зміни наголосу протягом історичного розвитку англійської мови.

 

Методи дослідження:

1. критичний огляд літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ НАГОЛОСУ В СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

 

 

1. Словесний наголос в англійській мові в порівнянні з 

українською

Словесним наголосом називається  артикуляційне виділення одного зі складів в двоскладовому або  багатоскладовому слові. 

В деяких мовах наголос  падає завжди на означений склад, наприклад, у французькій мові –  на останній. В англійській мові, як і в українській, наголос вільний, тобто в різних словах може падати на різні склади. Англійській наголос  більш сильний, ніж в український  мові, з більш напруженою артикуляцією.

В англійській мові 4 фактори  можуть виділити наголошений склад          з-поміж інших, таким чином даючи йому ознаку наголошеного:

• гучність;
• висота звуку (або напруженість);
• довжина звуку;
• якість звуку.

На фізичному рівні  з цими категоріями співвідносяться  інтенсивність, довгота, частота і структура форманта [див.6].

В українській мові виділення  наголошеного складу досягається такими ж засобами, окрім довжини і  якості голосного.

 

2. Види наголосу в залежності від форманту

 

  Якщо виділення наголошеного складу досягається головним чином за допомогою інтенсивності артикуляції такий тип наголосу називається динамічним.

Якщо на виділення наголошеного складу в першу чергу впливає  висота звуку чи музичного тона, таке акцентування називають музикальним  або тонічним. Але воно не характерне для англійської мови (в основному  такий засіб використовується в  японській, корейській і інших східних  мовах).

Якщо виділення наголошеного складу досягається за допомогою  кількісних змін голосних, які в  наголошених складах довші, ніж  в ненаголошених, такий тип наголосу називається кількісним.

Відповідно якісний тип  досягається якісними змінами голосних. Традиційно в англійській мові наголос визначається як динамічний [див.5].

 

3.  Функції наголосу

        Функції наголосу в англійській мові не мають певних особливостей і співпадають з функціями в багатьох інших мовах, в тому числі і в український. В першу чергу наголос в англійській мові виконує конститутивну тобто словоорганізуючу (з точки зору того, хто говорить) або словопізнавальну (зі сторони того, хто слухає). Словесний наголос об’єднує деяку кількість складів в одне слово, яке наділене певною семантикою. Ця функція є універсальною для всіх флективних мов.

Другою важливою функцією наголосу є  дистинктивна функція, оскільки вона слугує засобом розрізнення двох слів, які відносяться до різних частин мови. Зазвичай, в іменниках наголос падає на перший склад, а в дієсловах на другий.

 

Наприклад:

                                               іменник                           дієслово

increase -              ['ɪŋkri:s] [ɪn'kri:s]

import -  ['ɪmpɔ:t] [ɪm'pɔ:t]

object  ['ɒbdʒɪkt] [əb'dʒekt]

Отже, словесний наголос  може розрізняти лексичне значення слова, виконуючи дистинктивну функцію [див. 5].

4. Ступені словесного наголосу

 В український мові існує лише 2 ступені наголосу – наголошені і ненаголошені склади. В англійській мові розрізняють більше ступенів, які мають іншу спрямованість, і спричинені, на мою думку, історичними причинами і впливом інших мов. Ці причини я опишу у наступному розділі. Що ж до ступенів, то в наголос в англійській мові може бути:

• Первинним (primary) –наголошені склади. Слово може мати лише один первинний наголос;
• Вторинним або другорядним (secondary) – напівнаголошені склади.
• Третинним (tertiary) – розташування потенціального ритмічного наголосу( такту) або після первинного наголосу або між вторинним і первинним [див. 6].

 

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

Отже, в сучасній англійській  мові словесний наголос вільний. Він визначається 4 факторами –  гучність, висота, довжина і якість звуку. В залежності від цих факторів виділяють 4 види наголосу – динамічний, музикальний, кількісний, якісний. В  англійській мові домінантним є  динамічний вид. Словесний наголос  виконує 2 основні функції – конститутивну  і дистинктивну. Існує 3 ступені словесного наголосу – первинний, вторинний  і третинний.

 

 

 

 

Розділ 2. ЕВОЛЮЦІЯ НАГОЛОСУ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ В  РІЗНІ ПЕРІОДИ

 

       2.1. Словесний наголос в германських мовах

Оскільки англійська мова відноситься до індоєвропейської сім’ї, германської групи, логічно було б почати  з розгляду позицій  наголосу в германських мовах.

2.1.1. Перехід від вільного наголосу до фіксованого. В усіх писемних пам’ятках германських мов, починаючи с найдревніших, наголос падає завжди на початковий (кореневий) склад. Такий висновок можна зробити з одного боку, трактуючи ненаголошені голосні суфікси, а з іншого – з алітерації.

Між тим, закон Вернера, який побудований на порівнянні германських  мов з відповідними грецькими, санскритськими і слов’янськими, показує, що були випадки, коли перший склад був ненаголошений. Звідси можна зробити висновок, що спочатку і в германських мовах  існувала система вільного наголосу, яка збереглась в інших індоєвропейський мовах (слав’янській, грецький).

Таким чином, уже в стародавніх  германських пам’ятках ми знаходимо  систему фіксування наголосу на першому  складі, яка виявилась результатом  зміни в системі наголосу і  витіснення початкової системи вільного наголосу [див. 4, с.34-35].

 

2.1.2. Причини зміни в системі наголосу германських мов. Теорія субстрата. Очевидно, що причини будь-яких фонетичних змін мови потрібно шукати або у внутрішніх факторах, які діяли в самих германських мовах, або у зовнішніх, які вплинули на фонетичну систему германських мов.

У випадку, де на фонетичний склад мови вплинули зовнішні фактори, дуже поширеною є теорія субстрата («підшару»). Зміни в системі наголосу германських мов спричинені подіями в суспільному житті племен, які говорили на цих мовах. Можна припустити, згідно цієї теорії, що германські мови виникли в результаті підкорення частиною племен, які говорили на індоєвропейських мовах, якихось інших племен, які розмовляли, певно, на не-індоєвропейських мовах. Підкорені племена засвоїли мову переможців, але внесли  в  неї деякі вимовні звички, властиві тій мові, на якій говорили. Ці вимовні звички і відобразились на германських мовах, які виникли в результаті цього змішування. Цілком природно припустити, що в початковій мові підкорених племен існувала система фіксованого наголосу на першому складі, яка і була засвоєна германськими мовами.

Противники теорії субстрата, вказуючи на те, що вона не може отримати беззаперечного підтвердження, намагаються  знайти причини зміни системи  наголосу у внутрішньому розвитку самих  германських мов. Наприклад, зміна  пояснюється прагненням германців  виділяти за допомогою наголосу той  склад слова, який є носієм дійсного значення, тобто кореневий склад

[див. 4, с.35-37].

 

2. Нормандське завоювання та його вплив на систему наголосу в англійській мові

 

Масштабним завоюванням  Англії можна вважається Скандинавське. Напади скандинавських племен почались у VIII столітті. Скандинавські діалекти, на яких розмовляли завойовники, відносились до групи північно-германських мов, і за своїм фонетичною і граматичною будовою були доволі близькими до давньоанглійської мови. Тому скандинавські завоювання не вплинули на систему наголосу  в давньоанглійській мові, хоч і спричинили ряд інших фонетичних змін. Та найбільш впливовим і масовим було Нормандське завоювання, яке почалось в 1066 році.

Нормандське завоювання стало  поворотною точкою в історії Англії і спричинила найбільший вплив на англійську мову, а особливо на спеллінг та наголос. В 1066 році помер король Англії Едуард Сповідник. Нормандський герцог Вільгельм зібрав військо за допомогою  нормандських баронів і зійшов на англійському березі. 14 жовтня 1066 року в битві при Гастінгсе війська  англійського короля Гарольда були розбиті  норманами. Протягом декількох років  нормани подавляли багаточисленні повстання англійців, і скоро  стали повноправними хазяїнами  країни. Правляча верхівка англо-саксоньскої  феодальної знаті практично зникнуло. Місце цієї знаті зайняли норманські барони, які розмовляли на французькій  мові, точніше на нормандському діалекті. Французька мова почала витісняти англійську, оскільки вона зайняла практично всі сфери життя і спричинила багато лінгвістичних наслідків.  Французька мова стала мовою адміністрації, королівського двору, суду, церкви та армії. Хоча і англійська мова стала переможцем в цій боротьбі, все ж французька мова не зникла з життя англійців непоміченою, залишивши за собою сліди в усіх мовних аспектах – лексичному, фонетичному, граматичному [див. 4, с.151-154].

Більшість англійських слів мали сильний емфатичний наголос  на першому складі, тільки в давніх похідний дієсловах з невідокремлюваними префіксами наголос падав не на префікс, а на кореневий склад. Карл Бруннер вказує , що складні іменники і прикметники мали головний наголос на першому компоненті і другорядний на другому. Расторгуєва ж зазначає, що другорядний наголос виник внаслідок впливу французької мови на англійську, оскільки внаслідок появи багатьох запозичених багатоскладових слів, з’явилася ритмічна тенденція. внаслідок якої з’явився другорядний склад. У будь-якому разі до нормандського завоювання переважав наголос на першому складі. Дієслова, які були утворені від іменників чи прикметників (наприклад, andswarian “відповідати” від andswaru “відповідь”), зберігали наголос вихідного слова. В складних іменниках германські префікси ga-, fra-, bi- часто були ненаголошеними. Очевидно, що в багатьох випадках те ж саме стосувалось префіксів un-, al-.    У французькій мові такий наголос мали лише односкладові слова і двоскладові слова з ненаголошеним кінцевим складом; їх було небагато, так як позанаголошені e, i, o, u у французькій мові відпали. В більшості французьких слів найсильніший наголос падав на кінцевий склад, а слова, які складалися з трьох або більше складів, мали другорядний наголос на одному з передуючих складів. Латинські слова, відповідно до шкільної вимови того часу, мали наголос, який відповідає сучасному.

Зміна наголосу в запозичених  словах за зразком англійських, звичайно, відбулося не одразу. В швидкому мовленні очевидно переважав англійський  наголос, а в урочистій, повільній  мові зберігався другорядний наголос  кінцевих складів, на які падав головний наголос у французькій мові.

На жаль, немає прямих відомостей про характер наголосу цих  слів в середньо англійський період, тому можна зробити висновки, базуючись  на непрямих доказах. В першу чергу  треба враховувати трактовку  французьких слів в поетичних  творах середньо англійського періоду  – всередині вірша застосовувався англійських наголос, однак склад, який мав наголос у французький  отримує наголос в англійській  лише,  якщо він знаходиться в  кінці вірша і рифмується з іншим словом [див. 2, с.156-158].

Найбільш послідовно зміни  словесного наголосу відбулися в  іменниках і прикметниках. Практично  в усіх двоскладових і трискладових французьких словах, які мали наголос  на останньому складі, він був перенесений  на перший склад. З трискладових багато з плином часу стали двоскладовими, так як середній склад часто були синкоповані і кінцеві ненаголошені –е відпали. Наприклад:

Французькі двоскладові  іменники в англійській мові –  bacon (сало), error (помилка), honour (честь).

Прикметники: constant (постійний) pleasant(приємний) second(другий).

Французькі трискладові  іменники, які стали пізніше в  англійській мові двоскладовими  в результаті  відпадіння кінцевого  –е:

 

Англ.                                       Франц.

fountain                                   fontaine       (фонтак)

mountain      montagne    (гора)

grammar       grammaire  (граматика)

Французькі трискладові  іменники, які стали двоскладовими  внаслідок синкопи середнього складу:

Англ. Франц.

captain                                capitain  (капітан)

parsley peresil    (петрушка)

pilgrim pelegrin  (пілігрим)

Французькі чотирискладові слова мають в англійській  мові ту ж саму долю, що і трискладові, які в англійській мові в результаті відпадіння кінцевого ненаголошеного –е стали трискладовими, наприклад:

Англ.                                       Франц.

malady                                    maladie   (хвороба)

remedy                                    remedie   (ліки)

Однак треба відмітити, що наголос не переносився на перший склад, якщо перший склад був префіксом. Сюди відносяться ряд французьких слів з початковим –е перед приголосним s + пригол. Наприклад, e’state - власність. До цієї групи також відносяться французькі слова з початковим –a, наприклад af’fair – діло, та з префіксом in, наприклад: in’sane – ненормальний [див. 2, с. 159].

У дієсловах наголос був  перенесений на перший склад не в  усіх випадках. Тут в першу чергу  впливала аналогія дієслів з ненаголошеними префіксами, а також довготривале збереження французького наголосу в  трискладових формах з ненаголошеним кінцевим складом. Такі форми існували як у французькій мові, так і в англійській після включення в англійську дієслівну систему багаточисленних «правильних» французьких дієслів. Тому в англійській мові дієслова, які стали двоскладовими, мають наголос, як правило, на другому складі. Багато з них, є, з етимологічної точки зору, похідними дієсловами з префіксами, як і англійські двоскладові дієслова. Наприклад:

ap’peal  es’cape  per’mit

com’pel    in’sist  re’spect

de’clare  ex’ist   suc’ceed

Однак двоскладові дієслова, які закінчувалися в англійській  мові на –sh мають наголос на першому складі, наприклад: ‘punish(карати) ‘finish(закінчувати). До цієї групи також відносяться дієслова, основа яких закінчувалась на приголосний + r, наприклад: enter (входити).

Хоча дієслова, які залишилися в англійській мові трискладовими, часто зберігають наголос на першому  складі, наприклад: inter’dict (забороняти), inter’change(обмінювати)

Дієслова часто мають  інший наголос, ніж іменники і  прикметники з таким же написанням. Це навіть спостерігалось і в староанглійській мові, наприклад: ім. - ‘andʒiet(розум) дієсл. - on’ʒietan (сприймати). Такк розрізнення можна досить часто зустріти і в сучасній мові (саме в даному випадку наголос виконує дистинктивну функцію), наприклад:

 

 іменник або прикм.                   дієслово

‘absent (відсутній)                  ab’sent(бути відсутнім)

‘conduct(поведінка)                con’duct(вести себе)

‘frequent(частий)                     fre’quent(відвідувати)

 

Чотирискладових и багатоскладових  слів в давньоанглійській мові не було. Виключенням були тільки складні  слова, які мали головний і другорядний  наголос. В запозичених багатоскладових  словах головний наголос падає іноді  на перший склад, наприклад: charitableness (милосердя), classificatory (класифікаційний). Проте у більшості випадків такі слова, зберігаючи головний латинський наголос, мали ще другорядний наголос на другому переднаголошеному складі. Це пояснюється тим, що розглядувані слова, будучи запозичені з латинської мови або являючи утворення, які створені за зразком латинських слів, отримували наголос, який відповідав прийнятій в Англії шкільній вимові латинський слів. В англійській мові другорядний наголос став головним, а латинський головний наголос поступово відпало. Тому слова, які закінчуються на –al, -ar, -an, -ate, -ion,        -ive, -ence(-ance), -ment, -ous, -ude. –ute, отримують завжди наголос на третьому складі з кінця, тому що в цих суфіксах склади, які стояли після головного латинського наголосу, відпали. Слова ж , які закінчувалися на –ary, -ory, -ency, -ancy отримали наголос на четвертому складі з кінця, тому що в них зберігся склад, який стояв після складу з латинським наголос. Наприклад: arti’ficial (штучний), po’litical (політичний), ex’perience (досвід). В результаті такої системи етимологічно споріднені слова отримують різний наголос (‘solemn – урочистий і so’lemnity - урочистість). Але це не стосується всіх випадків, наряду з такими змінами відбувалося вирівнювання наголосу, наприклад: ‘spirit – дух ‘spiritual – духовний, as’sistant - помічник as’sist -  допомагати.

Цим же принципом можна  пояснити наголос у слові comparison і в іменниках, які закінчуються на –ist (an’tagonist - супротивник, gene’alogist - генеалог). Подібний наголос отримують дієслова, які мають більше трьох складів; у таких дієсловах відсутність редукції голосного в останньому складі вказує на те, що другорядний наголос зберігався на останньому складі в них більш довго, ніж у іменниках і прикметниках.

Проте в інших випадках місце наголосу не є єдиним. Так, іменники, які закінчуються на –у, мають  наголос на третьому складі з кінця, наприклад: phi’lology (філологія), a’nalogy(аналогія), ge’ography(географія).

Іноді латинський наголос  вступає в боротьбу з правилами  англійського  наголосу. Через це багато, в тому числі і трискладових іменників і прикметників, які закінчуються на –ic, отримують наголос на передостанньому складі за місцем латинського наголосу, наприклад: aca’demic (академічний), pa’cific (мирний), хоча у більшості трискладових слів наголос, як правило, стоїть на першому складі, наприклад: ‘catholic(католицький), ‘rhetoric(риторика). Крім цього, в багатьох чотирискладових і багатоскладових словах наголос падає на третій склад з кінця, частково за зразком латинського, частково за зразком таких слів, в яких після відпадіння латинського зауданого складу головним став другорядний наголос, наприклад: a’postrophe(апостроф), di’ameter(діаметр). Латинський наголос також отримали деякі іменники, які закінчуються на –or, наприклад: cre’ator (творець), spec’tator(глядач), хоча більшість з них слідують правилам англійського наголосу: трискладові отримують наголос на першому складі, чотирискладові – на третьому складі з кінця, наприклад: ‘governor (правитель), so’licitor (стряпчий) [див. 2, с.160-164].

 

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

Отже, спочатку германські мови мали фіксований наголос, згодом він зафіксувався на першому складі. Причиною цієї зміни можуть бути як і внутрішні так і зовнішні фактори. Найпоширенішим поясненням останнього є теорія субстрату – вплив мови підкорюваного племені на мову племені-підкорювача.

Найбільший вплив на фонетичну, лексичну, граматичну системи англійської  мови здійснила французька мова внаслідок  Нормандського завоювання. Наголос  вже фіксувався не суто на першому  складі, а міг пересуватися в залежності від фонетичних, лексичних, навіть граматичних  особливостей слова.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНІ СФОРМОВАНІ ТЕНДЕНЦІЇ СЛОВЕСНОГО НАГОЛОСУ ТА СЕМАНТИЧНИЙ ФАКТОР

 

Позиція словесного наголосу в англійській мові – це результат його історичного розвитку. Як наслідок вищезазначених історичних процесів, можна виділити декілька тенденцій щодо позиції словесного наголосу в сучасній англійській мові. 

1. Рецесивна тенденція

Відповідно до цієї тенденції кореневий склад наголошений. Більшість слів германського походження мають наголос на першому складі, наприклад: ‘clever (розумний), ‘body (тіло), ‘water (вода). Як зазначено вище, в германських мовах наголос падав на кореневий склад, тому ця тенденція збереглася для слів германського походження, які не зазнали змін через вплив інших мов.

У словах з префіксами наголос  падає не на перший, а на кореневий  склад, наприклад: be’fore, be’gin, mis’take.

 

2. Ритмічна тенденція

Виникнення другої тенденції  спричинено взаємним впливом германських  і французької мов. Згідно цієї тенденції, наголошується третій склад з  кінця, наприклад: ‘situate, ar’ticulate.

3. Ретентивна тенденція 

Ретентивна тенденція  передбачає зберігання наголосу у запозичених  словах на тому ж складі, на який він падає в оригіналі. Відмінність цієї тенденції від рецесивної полягає в тому, що остання передбачає сталість наголосу, тобто навіть при зміні граматичних форм або при утворенні похідних слів наголос залишається на одному і тому ж складі, а ретентивна тенденція вказує, що наголос падає на той склад, на який падає у слові, від якого походить дане слово в англійській мові (parent word), і при зміни граматичних форм слова чи утворення похідних слів наголос може зміщуватись, наприклад: ‘person – ‘ personal- perso’nality [див. 5].

Семантичний фактор

Визначною рисою англійської  мови є наявність деяких категорій  слів, в словесних наголосах яких  вирішальним фактором є семантичний. Це слова з відокремлюваними префіксами, які мають своє окреме значення, і складні слова. Більшість слів такого розряду мають 2 однакових  по значенню наголоси.

Наголос у словах з префіксами і суфіксами

- Слова з префіксами зазвичай мають наголос на кореневий склад,наприклад: de’prave (псувати), im’proper (невідповідний).

- Префікси в англійській мові зазвичай германського або латинського походження. Деякі з цих префіксів (-a, -be, -fore, -with) завжди ненаголошені. Деякі префікси мають другорядний наголос, як, наприклад, в словах, які складаються з префікса і основи дієслова: ,out’do  ,out’class  ,over’hear.

- Багато суфіксів в англійській мові нейтральні, тобто ненаголошені:     - en, -ful, -hood, -ing, -ish, -less: ‘beautiful (гарний), ‘reading (читання), ‘useless (непотрібний).

- Суфікси –aire, -ee, -eer, -ese, esque, -iaue, -oon, -ette завжди          наголошені, наприклад: refu’gee (емігрант), pio’neer (піонер), u’nique (унікальний), after’noon (пообідній час).