Особливості сімейного виховання в сучасних умовах. 2

Зміст:

Вступ…………………………………………………………………………….. …2

1. Сімейне виховання як основна ланка формування поведінки особистості:

     1.1. Сім’я як основа виховання дітей та молоді……………………………….3

            1.1.1. Сім’я – соціальна група……………………………………………...3

       1.1.2. Напрями сімейного виховання…………………….………………..5

       1.1.3. Класифікація сімей з важковиховуваними дітьми………………...9      

1.2. В.О. Сухомлинський про сімейне виховання …….……………………11

2. Особливості сімейного виховання. …………………………………………...13    

 2.1. Роль родинних традицій у сімейному вихованні……………………….24     

2.2. Вплив сімейних відносин на емоційний розвиток особистості……......25     

2.3. Функції сім’ї у формуванні дитини……………………………………...26

3. Висновки………………………………………………………………………..28

4. Резюме…………………………………………………………………………..29

5. Список використаної літератури……………………………………………...31

Вступ:

Вже з самого раннього дитинства малюка виховує все те, що знаходиться в його оточенні: люди, речі, природа і суспільні явища. Але у всі вікові періоди дитинства і юності, незважаючи на зовнішні впливи, найвідповідальнішою у вихованні є роль батьків.

«Хоч би яка у вас відповідальна та складна, творча робота була б на виробництві, знайте, що вдома вас чекає ще відповідальніша, ще складніша, ще тонша робота – виховання людини. Скрізь вас можна замінити іншим працівником – від сторожа на тваринницькій фермі до міністра. А справжнього батька не замінить ніхто!»¹

Найсильнішим впливом  варто вважати якраз батьків, тому що бачення сімейного життя справляє важливе враження на дитячу душу. Вадою у сімейному вихованні є слабке знання природи дитини, через що і виникають проблеми непорозуміння. Найпершим завданням як батьків, так і вихователів є знання про дитину, щоб її свідомо і цілеспрямовано виховувати. Виховання дітей – не особиста справа матері і батька. Це велика турбота в якій поєднані впливи різних соціальних джерел та закладів, але, все ж таки, найважливіше виховання відбувається саме в сім’ї, серед особливого мікроклімату взаємин дорослих і дітей, де батьки стають прикладом для своїх нащадків.

За умови правильної організації  взаємодії сім’я-школа, дитина, знаходячись вдома у сприятливому внутрішньо-сімейному кліматі та демократичному стилі сімейного виховання (певна річ в розумних межах задля контролю), має більш успішне навчання і видиме поліпшення у поведінці, які спостерігаються в сучасних загальноосвітніх навчальних закладах.

1. Сімейне виховання як основна ланка формування поведінки особистості.

1. Сім’я як основа виховання дітей та молоді.

У кожному суспільстві  формуються певні типи соціальних взаємодій, які узгоджено діють за певними  правилами, притаманними саме цьому соціуму, і є обов'язковими для соціальних спільнот. Такими є суспільні інститути — історично складені у певній сфері життєдіяльності суспільства, відносно стійкі моделі поведінки людей і організацій (тобто інститути охоплюють певну сукупність людей, установ, закладів, які покликані вирішувати важливі суспільні завдання певної ланки, до якої себе відносять).

Наприклад, інститут виховання  реалізується в місії формування досконалої поведінки особистості через сім'ю, різноманітні дитячі або молодіжні організації, через школу, ВУЗ, позашкільні установи. Сім'я – це середовище первинної соціалізації дитини, джерело її матеріальної й емоційної підтримки, засіб збереження і передавання культурних цінностей від покоління до покоління.

Найважливішою умовою родинного  виховання є міцний фундамент  сім'ї, який базується на авторитеті батька та матері, подружній вірності чоловіка і дружини, їхній любові до дітей, відданості обов'язку виховання нащадків, повазі й любові до батьків і материнського покликання жінки.

1.  Сім’я – це соціальна група

Сім'я є моделлю суспільства  на конкретному історичному етапі розвитку, відображає його моральні та духовні особливості.

Сім'я — невелика соціальна  група, до якої входять поєднані шлюбом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов'язані родинними зв'язками з подружжям.

Сім'я є природним середовищем  первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління.

З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки і діяльності.

Ефективність виховання  дітей у сім'ї залежить від  створення в ній належних умов. Головна умова сімейного виховання — міцний фундамент сім'ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Важливим у сімейному  вихованні є те, наскільки родина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам. Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий громадянин країни.

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сумлінно ставляться до праці, до сімейних обов'язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люблять їх, цікавляться їхніми шкільними та позанавчальними справами, поважають їх людську гідність, водночас виявляючи до них належну вимогливість.

Важко переоцінити роль дідусів  і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні  перекладати на них свої батьківські обов'язки. Дитині потрібні як ті, так й інші. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів — батьків та багатих на життєвий досвід помічників і порадників — дідусів і бабусь.

Саме дідусі й бабусі допомагають  вирішити й таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому.

1.1.2. Напрями сімейного виховання.

Зміст сімейного виховання  охоплює всі напрями — моральне, розумове, трудове, естетичне, фізичне та інші, спрямовуючись на досягнення всебічно-гармонійного розвитку тіла, душі, розуму дитини.

Моральне виховання, яке є тісно пов’язане з духовним, передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Особливої уваги потребує виховання любові до батьків, близьких, або просто оточуючих, до рідної мови, до держави. Саме в сім'ї дитина вчиться поважати людей, піклуватися про малюків і літніх, співчувати і виявляти милосердя до тих, хто переживає горе, радіти разом з тими, кому весело, подавати руку допомоги, коли це комусь потрібно. Сім'я має виховати в юній особистості шанобливе ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, історії та культури свого народу, патріотизму. Це потребує злагоджених зусиль сім'ї з усіма виховними закладами.

У своїй роботі «Сто порад  вчителю» Сухомлинський підняв таке питання: хто і що виховує дитину? І був стовідсотково правий, назвавши усіх вихователів особистості –  скульпторами. Так, я повністю згодна, що дитина в руках соціуму –  це глиба мармуру, до якої одночасно пришли з своїми різцями декілька скульпторів і задалися метою створити скульптуру, одухотворити її, утілити в ній людський ідеал.²

Особливе місце в родинному  вихованні належить матері. Саме вона має найсильніший вплив на дітей, особливо у сфері морального та духовного виховання. Відсутність материнського тепла і ласки може погано сказатись на дитині: є вірогідність, що вона виросте похмурою, замкненою, злостивою, впертою особливо до оточуючих незнайомців та схильною до поганих вчинків. Не меншу роль у родинному вихованні відіграє і батько, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Повністю реалізувати свої виховні функції батько і мати можуть лише тоді, коли мають авторитет у дітей. «Ваша власна поведінка, — писав А. Макаренко³, звертаючись до батьків, — вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте або повчаєте її, або караєте її. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету — все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть».

Звідси висновок, що духовність виховується духовністю, мораль – моральністю, честь — честю, гідність — гідністю. Тобто, що посієш то пожнеш. ©

Правильно впорядковане та структуроване розумове виховання в сім'ї має вірогідність не лише нагромадити знання, а й сформувати науковий світогляд, оволодіти основними розумовими операціями, такими як аналізом, синтезом, порівнянням. Батьки мають готувати дітей до розумової діяльності найрізноманітнішими способами: навчити дітей слухати, висловлювати свої думки як усно, так і письмово, рахувати, працювати з книгою, комп'ютером сприймати та аналізувати прочитане, тощо.

Родинне виховання завжди здійснюється в реальному житті  і трудовій діяльності сім'ї, тому трудове та економічне виховання повністю пов’язані з родинно-державним вихованням. Успіх родинного виховання значною мірою залежить від домашнього побуту та його організації. Оскільки кожна річ і кожен предмет має своє призначення, своє місце у побуті, не повинно бути нічого зайвого та відволікаючого, тому все повинно бути добре та доцільно організоване. Затишна домашня обстановка облагороджує дітей, виявляє в них позитивні якості. Наявність тільки потрібних предметів привчить до акуратності, ощадливості та бережливості речей.

Естетичне виховання в  сім'ї полягає в залученні дітей до прекрасного в житті, праці й мистецтві. Перші естетичні почуття виникають у дітей вже в процесі ознайомлення з яскравими іграшками, цікавими народними казками, музикою (навіть колискові, які наспівує мати, малюк вже відчуває по першим мотивам). Згодом досвід сприйняття прекрасного збагачується відвідуванням музеїв, кіно, театрів тощо. Поступово на основі естетичного сприймання формуються естетичні поняття і уявлення, а потім власні смаки та переваги. Велику роль відіграє естетика побуту в умовах сім’ї: кімната, в якій живе дитина, речі, що її оточують, одяг, в який її одягають. Усе це має бути простим у використанні, зручним, гігієнічним, але в той самий час і привабливим, сприяти розвитку художнього смаку, створенню хорошого настрою (на що, до речі, дуже впливає кольоровий спектр кімнати, тому дуже важливо правильно підбирати в один тон якомога більше речей, які оточують дитину в її особистому просторі).

У сімейному вихованні  використовуються різноманітні засоби для виховання в дитині певних стійких правил, таких як сімейні традиції, організація режиму дня, обов'язки та вимоги; піклування про її навчальну діяльність, організацію вільного часу дітей.

Повноцінне сімейне виховання є можливим у повноцінній здоровій сім'ї. Якщо, за певних обставин, сім'я є неповною, не має достатніх матеріальних, стабільних житлових умов, це значно ускладнює процес виховання дітей. Негативно позначається також невміння батьків знаходити адекватнй підхід до дитини в залежності від її віку, або незнання методів виховання, неузгодженість виховного впливу на дітей.

Життєдіяльність сім'ї реалізується через основні її функції: матеріально-економічну (бюджет сім'ї, організація споживчої діяльності, участь у суспільному виробництві, набуття професії, відновлення втрачених на виробництві сил); житлово-побутову (забезпеченість житлом, ведення домашнього господарства, організація побуту); репродуктивну (продовження людського роду); комунікативну (створення сприятливого сімейного мікроклімату, внутрісімейне спілкування, взаємостосунки сім'ї з мікро- і макросередовищем, контакт із засобами масової інформації, літературою, мистецтвом); виховну (формування особистості дитини, передача їй соціального досвіду); релактивну (організація вільного часу та відпочинку).

Сім'я є різновіковим колективом. Структура її багато в чому залежить від звичаїв, культурних і національних традицій, моральних та правових норм. У межах її формується система стосунків між старшими та молодшими, батьками і дітьми, що визначає психологічний клімат в сім'ї. Тут формується світогляд дитини, ставлення до навколишнього світу. Спільне ведення домашнього господарства впливає на рівень матеріальної забезпеченості, можливості самореалізації особистості, її смаки, уподобання, ціннісні орієнтації, культуру. У сім'ї дитина набуває вмінь і навичок в різних сферах суспільного життя, насамперед, навичок людського спілкування. Поступово в неї формується досвід сімейного життя, ставлення до родини.

Сучасні сім'ї різноманітні, і від того, в якій саме живе дитина, залежить, яким змістом наповнюється процес формування її особистості. Умовно сім'ї поділяють на благополучні та неблагополучні.

Благополучна сім'я —  сім'я з високим рівнем внутрішньо сімейної моральності, духовності, координації та кооперації, взаємної підтримки та взаємодопомоги, з раціональними способами вирішення сімейних проблем.

Неблагополучна сім'я  — сім'я, яка через об'єктивні  або суб'єктивні причини втратила свої виховні можливості, внаслідок чого в ній виникають несприятливі умови для виховання дитини.

Захистити дітей від сімейного  неблагополуччя може система регулювання сімейного виховання. Організацію допомоги батькам, якщо вони мають бажання нею скористатися, здійснюють вчитель, школа на основі формування стосунків співробітництва, взаємодопомоги, взаєморозуміння.

1.1.3. Класифікація сімей з важковиховуваними дітьми.

Сім'ї, в яких ростуть, так звані, важковиховувані діти, з точки зору педагогіки, поділяють на педагогічно неспроможні, педагогічно пасивні й антипедагогічні:

• педагогічно неспроможні сім'ї характеризуються спробами батьків виявити активність у вихованні дітей, але роблячи це невміло та не професіонально, їх виховний вплив виглядає непослідовним та педагогічно необґрунтованим. Найчастіше вони керуються власним досвідом, який здобули від своїх батьків (до речі, лише способом споглядання, або пригадування їхньої поведінки до себе в дитинстві; тобто без комунікативного повчання). У таких сім'ях панує авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або ж навпаки: вседозволеність, потурання дитячим примхам. Це зумовлює необхідність надання педагогічної допомоги таким батькам.
• педагогічно пасивні сім'ї виявляють пасивність у вихованні власних дітей. Через об'єктивні причини, такі як хвороба, зайнятість, відрядження або через суб'єктивні: відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, конфліктність, вони не можуть належно виховувати дітей. У таких сім'ях стосунки між батьками досить напружені. Переключаючись повністю на сімейні негаразди, вони не знаходять часу на виховання власних дітей, цим самим втрачаючи над ними контроль. Зусилля педагога у процесі роботи з такими сім'ями слід спрямовувати на спроби пробудження відповідальності батьків за виховання дітей, поліпшення психологічної атмосфери в сім'ї, усвідомлення батьками помилковості їх поглядів.
• антипедагогічні сім'ї характеризуються аморальними умовами виховання дітей. Батьки в них не можуть виховувати своїх дітей, тому що самі є прикладом непедагогічної, нерідко й аморальної поведінки. У таких сім'ях панує неповага до моральних правил та норм законів. Створюючи у сім'ї антипедагогічну обстановку, причиною якої можуть бути пияцтво, злодійство батьків, вони намагаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні правила і звички. Впливати на них можна через батьківську громадськість, виробничий колектив, а нерідко і через спеціальні служби – Службу у справах неповнолітніх.

В сучасних умовах склався ще один тип сімей, що потребують особливої уваги з боку школи, — сім'ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, про що тільки вона може мріяти. Однак на виховання їм бракує часу, тому вони передоручають цю справу гувернанткам. У школу й зі школи дітей возять на іномарках. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітками, підбирають для них друзів лише зі свого кола. Витрачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у сім'ї не існує слова «не можна», тому вони ігнорують і шкільну дисципліну. Батьки ж трактують її як посягання на свободу їх дитини.

Сім'я функціонує на основі спільного побуту, економічного, морально-психологічного укладу, виховання дітей, взаємної відповідальності. Вона забезпечує соціалізацію людини, самореалізацію особистості, захист від проблем, сприяє формуванню особистості з усталеною поведінкою.

2. Думки про сімейне виховання класика педагогіки.

В системі виховання стосунків між особою і колективом, яку створив В.О. Сухомлинський, важливе місце займає спільна діяльність сім'ї та школи. В одній із своїх праць Василь Олександрович зазначав:

«Найбільш повноцінне суспільне виховання — це, як відомо, шкільно-сімейне. Сім'я з її взаєминами між дітьми і батьками — перша школа інтелектуального, морального, естетичного і фізичного виховання. Батько, мати, старші брати і сестри, дідусь і бабуся — перші вихователі дітей у дошкільному віці і лишаються ними, коли їхні вихованці пішли до школи. Духовне і морально-естетичне багатство сімейного життя — найважливіша умова успішного виховання дитини і в домашніх умовах, і в дитячому садку, і в школі.»⁴

Це значить, що незважаючи на те, що дитина йде до 1 класу в 6-7 років, вона повинна вже з п'ятирічного віку перебувати у сфері виховного впливу школи. Оскільки в перші роки життя в розвитку дитини вирішальну роль відіграють люди, що оточують її, з усім багатством і багатогранністю людських відносин, педагогічний колектив школи, якою керував Сухомлинський, надавав великого значення моральній, інтелектуальній, естетичній обстановці, в якій перебуває дитина віком від двох до семи років.

Сухомлинський вважав, що шкільно-сімейне виховання не тільки дає змогу добре виховати молоде покоління, з й одночасно дуже важливе у вдосконалюванні морального обличчя сім'ї. Особисто мені сподобалось те, що цей великий педагог запропонував одне з найважливіших завдань школи — давати батькам елементарні знання з педагогіки, адже в багатьох ВУЗах такий предмет, як педагогіка навіть не згадується, а психологія вивчається тільки поверхнево, без важливої майбутнім батькам вікової періодизації. Окрім того, школа має бути тісно пов'язана з батьківською громадськістю, її представники мають брати безпосередню участь у навчально-виховному процесі як члени педагогічної ради, як учасники обговорення питань навчання і виховання.

Василь Олександрович також торкався питань виховання взаємин між особою і колективом за сприяння сім'ї та школи. Удосконалення, поглиблення суспільного характеру виховання означає не применшення, а посилення ролі сім'ї.

«Гармонійний, всебічний  розвиток можливий лише там, де два  вихователі — школа і сім'я  — не тільки діють одностайно, ставлячи перед дітьми ті самі вимоги, а є  однодумцями, поділяють ті самі переконання, завжди виходять з тих самих принципів, не допускають ніколи розходжень ні в  меті, ні в процесі, ні в засобах виховання.»⁵

Вчений наголошував, що проблема ця також належить до найскладніших  і найважчих, оскільки взаємозалежності педагогічних явиш у наші дні дедалі ускладнюються, завдання, які висуває  життя перед школою, стають настільки  складними, що без високої педагогічної культури всього суспільства і насамперед сім'ї зусилля вчителів, якими  б значними вони не були, виявляться недостатньо ефективними. Всі шкільні  проблеми стоять і перед сім'єю, всі  труднощі, які виникають у складному  процесі шкільного виховання, вкорінюються у сім'ю.

В.Сухомлинський вважає напрочуд важливим завданням сім'ї і школи  формування у вихованців моральної  готовності до батьківства і материнства. Без цієї готовності неможливо уявити всебічний розвиток людини.

Програма постійного підвищення педагогічної культури батьків  і матерів — це по суті наша спільна  з ними робота — тонка й важка, кінцевою метою якої є ідеал всебічно розвиненої гармонійної людини.⁶

За словами Сухомлинського, найважче полягає в тому, щоб батько й мати розуміли духовний світ своєї дитини, вміли розібратися в причинах і наслідках, осмислити виховання як цілеспрямовану працю.

Аналіз творів В.О. Сухомлинського переконливо доводить, що сім'я є першого ланкою виховання взаємин між особою і колективом і за допомогою тісного співробітництва зі школою, спроможна створити той ідеал людини, який є необхідним нашому суспільству.

2. Особливості сімейного виховання.

У сім'ї дитина отримує  перші уявлення про себе та інших  людей, розвиває необхідні для життя  соціальні почуття, навички спілкування  і спільної діяльності. Сім'я створює  передумови для взаємопроникнення  світу дітей і світу дорослих, що є важливим чинником соціалізації особистості. Унікальні виховні  можливості сім'ї впливають на людину протягом усього її життя.

Універсальний, всеохоплюючий, постійний виховний вплив сім'ї на особистість є наслідком дії таких чинників:

Безкорислива любов до дитини, яка вселяє їй почуття захищеності, створює атмосферу душевності, соціального  і життєвого оптимізму. Взаємини дітей і дорослих у сім'ї є  справжньою школою почуттів, найважливішим  фактором, що формує емоційно-мотиваційну  сферу дошкільника, його ставлення  до людей і життя. Все це є важливими передумовами розвитку індивідуальності дитини.

Природне включення дитини у найрізноманітніші людські  стосунки. Відбувається це передусім  завдяки участі дитини у спільних з дорослими видах діяльності.

Багатоплановість життєвих ситуацій, які виникають в сімейному  житті дитини, неможливо змоделювати  в жодній досконалій виховній системі.

Насичена великою кількістю ролей структура сімейного колективу, забезпечує багатогранність, постійність і тривалість його виховного впливу. Цей вплив відбувається у процесі взаємодії дитини і дорослих за найрізноманітніших життєвих ситуацій, щодня повторюється у різних формах.

Можливість набуття дитиною  позитивного досвіду і переживання  негативних почуттів. Усе це відбувається в атмосфері довіри, гуманного  ставлення до дитини, які є необхідними  для набуття почуття впевненості, відповідальності, уміння долати життєві  негаразди, гідно поводитися за будь-яких обставин.

Головне, щоб дитина сприймала  сім'ю як фактор її емоційного затишку, внутрішнього комфорту, гарантію того, що за будь-яких умов вона знайде тут  розуміння, підтримку і захист.

У сім'ї дитина вперше пізнає почуття ревнощів, набуває досвіду  подолання непорозумінь, вчиться  виконувати не лише приємні для себе, а й обов'язкові, необхідні для  інших справи. Вона повинна навчитися визнавати свої негативні почуття, уміти тактовно стримувати, вгамовувати їх. Як зауважував П. Лесгафт⁷, «таємниця сімейного виховання у тому і полягає, щоб дати дитині самій розгортатися, робити все самій». Тому дорослі повинні «завжди ставитись до дитини з першого дня появи її на світ, як до людини, з повним визнанням її особистості...».

Характерною особливістю  виховного впливу сім'ї є його первинність. Йдеться про те, що сім'я  є першим джерелом цього впливу, а, як зазначав Ж.-Ж. Руссо, кожен наступний  вихователь значно слабше впливає на дитину, ніж попередній. Крім того, процес виховання в сім'ї є більш  природним, ніж у виховному закладі. Взаємодія у сім'ї передбачає ширші можливості для дитини бути суб'єктом діяльності, ніж у дошкільних закладах, у яких вона є більш зарегламентованою.

Виховні можливості сім'ї  можуть бути реалізовані за наявності  відповідних об'єктивних і суб'єктивних умов.

До об'єктивних умов реалізації виховного потенціалу в сім'ї  належать:

• рівень матеріального достатку сім'ї (рівень і структура використання доходів, матеріальні умови життєдіяльності);
• забезпеченість дитячими дошкільними закладами, школами, закладами охорони здоров'я;
• кількість і склад (структура) сім'ї.

Суб'єктивними умовами  реалізації виховного потенціалу сім'ї є:

• громадянська спрямованість і культура батьків, їхнє прагнення бути авторитетними для своїх дітей, виховувати їх як гармонійних особистостей;
• загальний культурний потенціал, традиції, моральні та духовні цінності сім'ї;
• місце дитини в сімейному колективі, моральний авторитет батьків в її очах;
• педагогічна культура батьків.

Гармонійна взаємодія  об'єктивних і суб'єктивних чинників є передумовою формування і розвитку досконалої особистості. Однак з різних причин такої гармонійної єдності не існує. У різні історичні епохи ці причини мають свої специфічні особливості, хоч загалом їх джерела приблизно однакові та й наслідки мало чим відрізняються. Наприклад, соціально-політична, економічна стабільність у суспільстві є передумовою матеріального благополуччя і сприятливого для розвитку дитини морального, психологічного клімату в сім'ї. За таких умов дитина має змогу відкривати для себе й опановувати механізми міжособистісної взаємодії, вчитися поводитися у конкретних життєвих ситуаціях на рівні цивілізаційної культури. Головним у цьому для неї є реальна життєва практика її батьків і найближчих родичів.

Політична, соціально-економічна нестабільність деструктивно впливають  на соціальне самопочуття сім'ї, породжують нервозність, апатію, соціальний песимізм дорослих або їх гіпертрофоване ставлення до матеріальних чинників буття, що неминуче позначається на формуванні внутрішнього світу дітей. Адже, переймаючись пошуком джерел існування або нагромадженням багатства, батьки все менше приділяють уваги моральним чинникам функціонування сім'ї. Із матеріальними аспектами пов'язаний авторитет батька в сім'ї, оскільки він за традиційним розподілом гендерних ролей відповідальний за це. Нерідко зниження його авторитету у складні періоди життя пов'язане з не цілком тактовною поведінкою матері. Часто батьки або хтось один із них змушені шукати заробітків далеко від дому, що породжує властиві неповним сім'ям проблеми, передусім позбавляє дітей спілкування, душевного тепла, зразків соціальної поведінки.