Особливості соціальної роботи з ВІЛ-інфікованими особами

Міністерство  освіти  і  науки  України

Тернопільський  інститут  соціальних  та  інформаційних  технологій

 

 

Кафедра соціального

управління

 

 

 

 

 

Курсова робота

з навчальної дисципліни: «Технологія соціальної роботи з проблемними групами»

на тему: «Особливості соціальної роботи з

ВІЛ-інфікованими особами»

 

 

 

 

 

 

студента ІV курсу групи СРз-51

Гнатюка Сергія

Вікторовича

Науковий керівник:

Лимар Валентина Петрівна

Старший викладач кафедри

соціального управління

 

 

Курсова робота захищена «___»____________2012р.

Оцінка  «____________________________________»

Члени комісії: _______________________________

_____________________________________________

 

 

Тернопіль - 2012

Зміст

ВСТУП……………………………………………………………………………....3

РОЗДІЛ І ВІЛ-ІНФЕКЦІЯ ЯК СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА…………...................5

1.1 Сутність  поняття ВІЛ/СНІД................................................................................5

1.2 Сучасний  стан проблеми поширення епідемії ВІЛ-інфекції в Україні……..9

1.3 Нормативно-правова база щодо профілактики ВІЛ/СНІДу...........................16

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ.................................................................21

РОЗДІЛ II ТА МІЖНАРОДНИЙ  ДОСВІД ТА ВПРОВАДЖЕННЯ

 ІННОВАЦІЙ ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ………………..….....22

2.1 Діяльність державних та недержавних установ та організацій щодо профілактики ВІЛ/СНІДу…………………………………………………………22

2.2 Міжнародний досвід щодо профілактики ВІЛ/СНІД......................................

2.3 Соціальний проект «Профілактика ВІЛ/СНІДу серед учнівської молоді».......................................................................................................................

ВИСНОВКИ ДРУГОГО  РОЗДІЛУ.........................................................................

ВИСНОВКИ...............................................................................................................

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................................................

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність  теми. Щороку швидко зростає кількість хворих, а також ВІЛ-інфікованих у всьому світі. Пандемія ВІЛ-інфекції досягла України наприкінці 80-х років, коли поширення цієї «хвороби віку» створило загрозу не лише здоров'ю людей, але й розвитку та виживанню людства. Аналіз епідситуації протягом останніх 10 років свідчить про те, що наша країна перебуває на початковому етапі епідемії. З 1995 р. у південних областях (Одеська, Миколаївська, Херсонська та ін.) зареєстровано вибухоподібний сплеск інфекції серед ін'єкційних наркоманів. Епідемія ВІЛ-інфекції у цій ситуації може розглядатися як вторинне явище і повною мірою залежить від росту наркоманії та хвороб, що передаються статевим шляхом, тобто є соціальною проблемою суспільства.

Аналіз епідемічної  ситуації з ВІЛ-інфекції в Україні  свідчить про те, що ця інфекція кинула виклик системі охорони здоров'я: темпи розвитку епідемії ВІЛ-інфекції/СНІД випереджають темпи розгортання діяльності щодо запобігання йому, включаючи надання антиретровірусної терапії (далі - АРТ) всім, хто її потребує. Смерть безпосередньо від захворювань, обумовлених СНІДом, уже стала реальною загрозою для тисяч ВІЛ-інфікованих мешканців України: в 2011 році від СНІДу померли 3096 осіб, у тому числі 19 дітей.

Все вищевикладене обумовило  вибір теми: особливості соціальної роботи з ВІЛ-інфікованими особами.

Проблему ВІЛ-інфікування  у медичному, соціальному і психологічному аспектах досліджували А.Г. Асмолов, Є.В. Бикова, О.Є. Тен, В.М. Черносвітов. Соціальні проблеми, пов'язані з ВІЛ-інфікуванням вивчені Л.К. Грачовим, Г.І. Сидоренко, Г.Г. Онищенко, Є.І. Холостовой

Протиріччя дослідження: між зростанням кількості ВІЛ-інфікованих  та недостатнім використанням можливостей  соціальної роботи з даною категорією людей.

Мета: на основі аналізу змісту соціальної роботи з ВІЛ-інфікованими неповнолітніми виявити можливості міжвідомчої взаємодії у цій діяльності.

Завдання дослідження:

– розкрити основні понття ВІЛ-інфекції як соціально небезпечного захворювання

– проаналізовати сучасний стан проблеми поширення епідемії ВІЛ-інфекції в Україні,

– розглянути нормативно-правова база щодо профілактики ВІЛ/СНІДу.

– обгрунтувати комплексний підхід в соціальній роботі, на прикладі міжвідомчої взаємодії різних соціальних установ з проблеми ВІЛ-інфікування,

– вивчити міжнародний досвід щодо профілактики ВІЛ/СНІД,

– розробити соціальний проект «Профілактика ВІЛ/СНІДу серед учнівської молоді»

Об'єкт дослідження: соціальна робота з ВІЛ-інфікованими особами.

Предмет дослідження: зміст соціальної роботи з ВІЛ-інфікованими особами.

Методи дослідження:

теоретичні: аналіз узагальнення, систематизація;

емпіричні: опитування, контент-аналіз, математична обробка результатів.

Структура роботи: курсова  робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

У першому роздімі розкрито основні понття ВІЛ-інфекції як соціально небезпечного захворювання, розкрито сучасний стан проблеми поширення епідемії ВІЛ-інфекції в Україні, розглянута нормативно-правова база щодо профілактики ВІЛ/СНІДу. У другому розділі комплексний підхід в соціальній роботі, на прикладі міжвідомчої взаємодії різних соціальних установ з проблеми ВІЛ-інфікування, розкрито міжнародний досвід щодо профілактики ВІЛ/СНІД, розроблено соціальний проект «Профілактика ВІЛ/СНІДу серед учнівської молоді». У висновку наведено основні висновки дослідження.

 

 

 

РОЗДІЛ І ВІЛ-ІНФЕКЦІЯ ЯК СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА

1. Сутність поняття ВІЛ/СНІД

Відповідно  до визначення Всесвітньої Організації  з охорони здоров’я ВІЛ/ СНІД –  це вірусна хвороба, що перешкоджає  боротьбі організму проти інфекцій і ракових захворювань.[5, с.12]. Інфіковані ВІЛ люди легко піддаються опортуністичним (викликаються мікроорганізмами, які, як правило, не є патогенними) і загрозливим для життя хвороб. Ці хвороби найчастіше лікуються, однак успішних способів вилікування цих хвороб в умовах імунної недостатності, дотепер немає.

ВІЛ-інфекція - це повільно прогресуюче вірусне  захворювання імунної системи, що призводить до ослаблення імунного захисту від  пухлин та інфекцій. Стадія ВІЛ-інфекції, при якій з-за зниження імунітету  у людини з’являються вторинні інфекційні або пухлинні захворювання, називається синдром набутого імунодефіциту (СНІД) [4, с.7]..

СНІД (синдром набутого імунодефіциту) - це нове інфекційне захворювання, що фахівці визнають як першу у відомій історії людства дійсно глобальну епідемію.

Вперше  інформація про СНІД з'явилася в  американській науковій літературі в 1981 р. Лікарі в Нью-Йорку й Лос-Анджелесі виявили в групи хворих незвичайну форму саркоми Капоші, а в іншої групи – рідку злоякісну форму пневмоцистної пневмонії. Захворілими були чоловіки-гомосексуалісти. До кінця 1981 р. таких хворих було зареєстровано вже більше ста. У багатьох з них був виявлений дефіцит клітинного імунітету. Надалі група ВІЛ-інфікованих збільшилася за рахунок, хворих, яким неодноразово переливали кров, наркоманів, що вводив наркотики за допомогою шприців[ 5, с.  2-8]

В 1983 р. ученими у Франції й у США був виділений вірус ВІЛ, що викликає СНІД. Було встановлено, що він передається через рідкі середовища організму: кров, сперму, піхвовий секрет, материнське молоко. Дослідження показали, що вірус імунодефіциту втримується також у клітках мозку й спинномозкової рідини. [, с.12].

Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) відноситься  до сімейства ретровірусів, (повільних  вірусів). У цей час виділяють  два типи вірусу – ВІЛ-1 і ВІЛ-2, що розрізняються по своїх структурних й антигенних властивостях. Що ж стосується сприйнятливості людей до ВІЛ, то за всім даними вона загальна. Іншими словами, генетично обумовленою несприйнятливістю до цього вірусу жодна людська раса не володіє.

ВІЛ має підвищену здатність до мутацій, що може приводити до появи нових  штамів, стійких до наявних противірусних  препаратів. ВІЛ надзвичайно чутливий до зовнішніх впливів. Він гине при  використанні всіх відомих дезінфікуючих  засобів навіть у незначній концентрації й губить активність при нагріванні вище 56°С у плин 30 хвилин, а при кип'ятінні – через одну хвилину. Згубними для ВІЛ є такі фактори, як сонячне й штучне ультрафіолетове  випромінювання, а також всі види іонізуючого випромінювання. Є дані про те, що ВІЛ губить активність під впливом захисних ферментів, що втримуються в слині й поті. У той же час ВІЛ у деяких природні для нього ситуаціях виявляв тенденцію до відносно тривалого виживання.

ВІЛ-інфіковані люди повинні підтримувати постійний  контакт зі своїм лікуючим лікарем, щоб той мав можливість спостерігати за їхньою імунною системою. Існує аналіз крові, що називається Т-клітинний тест, або СD4, що показує, як імунна система справляється зі своїми функціями. Якщо кількість клітин СD4 з часом падає, це вказує на послаблення імунної системи. В ідеалі варто проходити цей тест кожні 3-6 місяців і регулярно порівнювати його результати.

ВІЛ - інфекція передається від однієї людини до іншої такими способами:

• При використанні нестерильних голок чи шприців (тих, котрі вже були у вживанні і заражені ВІЛ) для ін'єкцій;
• При переливанні інфікованої крові неінфікованій людині;
• При занятті незахищеним сексом;
• Від інфікованої матері до новонародженої дитини під час виношування плоду, при пологах чи годуючи дитину грудьми (слід зазначити, що зараз існують ефективні препарати, що дозволяють запобігти передачі ВІЛ від матері до дитини. Ці препарати доступні в Україні).

ВІЛ не передається:

• Через чхання, кашель, при перебуванні в одному приміщенні з інфікованою людиною (вірус дуже нестійкий і гине поза організмом людини);
• Через укуси комах;
• Через домашніх тварин;
• При обіймах, рукостисканні, поцілунку;
• При використанні загального посуду (чашок, вилок, ложок), рушників, постільної білизни, телефону, унітазу, ванни, басейну, і т.д.

Шляхи інфікування вірусом імунодефіциту  людини.

Інфікування ВІЛ відбувається при паданні  інфікованого матеріалу  або на слизові  оболонки, або на пошкоджену шкіру  людини. Також можливо внутрішньоутробне  зараження полу від інфікованої  матері (див. табл. 1.1).

Таблиця  1.1            

Шляхи та фактори інфікування вірусом  імунодефіциту людини

№	Шляхи	Фактори	Уразливий   контингент
1	Вертикальний ( від матері  до дитини): трансплацентарно під час вагітності; під час пологів; пригрудному вигодовуванні.	кров грудне молоко	діти матерів із ВІЛ
2	Трансплантація  органів і тканин: пересадка; підсадка; переливання; інфузія; ін’єкції; поранення ; укол; контакт із слизовими	кров; препарати крові; донорські тканини; донорські органи	особи, які вживають ін’єкційні наркотики; реципієнти крові та органів; медичні працівники та персонал соціальних і дитячих установ , що надають допомогу особам з ВІЛ; пацієнти; правоохоронці; спортсмени.
3	Статевий  контакт із пенетрацією: анальний; вагінальний; оральний.	менструальна кров; сперма; вагінальний секрет	гомо і бісексуали; працівники секс-індустрії та їх клієнти; ті, хто має багато сексуальних партнерів; молодь.

 

З огляду на те, що ВІЛ розмножується в лімфоцитах та інших клітинах організму, він  міститься практично в усіх біологічних рідинах ( крові, лімфі, виділеннях статевих органів, спермі, мочі, сльозі, слині, поті, а також у грудному молоці). Проте його кількість там не однакова. В поті, слині та сльозі  його присутність незначна, і тому з ними вірус не передається. Отже, ані кашель, ані чхання  ВІЛ-інфікованої людини не загрожує іншим бути зараженими ВІЛ, користування спільним посудом, лазнею, туалетами або ваннами, роздягальнями та спортивними залами  також безпечно. Без страху заразитися  можна ручкатися. обійматися, штовхатися і торкатися один одного.

ВІЛ-інфекція на кожного  впливає по-різному емоційно та фізично. Деякі почувають фізичний вплив  ВІЛ майже відразу ж після  інфікування і страждають захворюваням протягом усього життя, що залишилося. Інші відчувають слабкий вплив вірусу протягом багатьох років. Багато ВІЛ-інфікованих людей існують у проміжку "між" цими двома екстремальними випадками, періодично хворіючи і маючи проблеми зі здоров'ям та протягом тривалих періодів часу не випробуючи чи хвороб чи дискомфорту. Різні люди реагують по різному, дізнавшись, що він чи вона інфіковані ВІЛ. Деякі намагаються не думати про Віл-інфекцію і живуть, як і колись. Іншим же важко ігнорувати цю проблему, і вона стає основною частиною їхнього життя. В даний час не існує можливості лікування від СНІДу. При відсутності належного лікування в більшості ВІЛ-інфікованих людей ВІЛ переходить у стадію СНІДу через 5-10 років з моменту зараження. Тому СНІД вважається смертельним захворюванням. Незважаючи на це, багато людей з Віл-інфекцією живуть повноцінним життям протягом багатьох років.[2, c.46-47]

Домашній догляд за членом сім'ї чи іншою лбдиною  може бути важким випробуванням, але  часто приносить моральне задоволення. Є кілька основних речей, що полегшують цю важку справу. Якщо ваш друг чи член родини заражений ВІЛ-інфекцією, вам необхідно обміркувати, що знадобиться цій людині, якщо його стан погіршиться.

 

 

1.2 Сучасний стан  проблеми поширення епідемії  ВІЛ-інфекції в 

Україні

Поширення ВІЛ-інфекції в Україні триває вже 20 років, але епідемічного характеру епідемія набула, відколи збудник СНІДу потрапив у середовище ін'єкційних наркоманів. Епідемічна ситуація, незважаючи на неухильні зусилля держави, міжнародних і національних неурядових організацій ще не має тенденції до стабілізації. Масштаби епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні продовжують зростати.

З часу виявлення  першого випадку ВІЛ-інфекції у 1987 році і до 2011 року включно в Україні  офіційно зареєстровано майже 117 тис. випадків ВІЛ-інфекції серед громадян України, у тому числі 37 тис. захворювань на СНІД та 21 тис. випадків смерті від нього.

Протягом 2011 року в країні зареєстровано 20,5 тис. нових випадків ВІЛ-інфекції (44,7 на 100 тис. населення). Завдяки реалізації комплексу заходів, спрямованих на призупинення епідемії ВІЛ-інфекції, зокрема серед споживачів ін’єкційних наркотиків (СІН), темпи приросту захворюваності на ВІЛ, починаючи з 2006 року, невпинно знижаються. Так, якщо в 2006 році у порівнянні з попереднім 2005 роком, показник захворюваності на ВІЛ-інфекцію в цілому по країні збільшився на 16,8%, то в 2011 році, у порівнянні з 2010 роком, лише на 3,3% (див. діаграму 1.1).

Діаграма 1.1 Динаміка офіційно зареєстрованих нових випадків ВІЛ-інфекції та темпів приросту серед громадян України по роках.

У 2011 році зареєстровано  значне зростання показників захворюваності на ВІЛ-інфекцію в деяких західних та центральних регіонах країни з низьким  та середнім рівнем поширеності ВІЛ-інфекції: в Івано-Франківській області на 45,3%, у Закарпатській   24,0%,  Житомирській  34,6%,  Хмельницькій  12,9%,  Черкаській  20,3%, а також в східній Луганській області на  22,1% та в південній Одеській області  36,7%.

Кількість хворих на СНІД в країні збільшувалася до 2006 року, включно. Вперше у 2007 році було зареєстровано деяке зниження захворюваності на СНІД (з 10,1 на 100 тис. населення у 2006 році до 9,8 на 100 тис. населення у 2007 році). В 2009 - 20010 роках вдалося утримати ці показники на рівні 9,5 та 9,7 на 100 тис. населення, проте в 2011 році, в порівнянні з 2010 роком, цей показник ріс до 12,8 на 100 тис. населення. Збільшення зареєстрованих показників захворюваності  на  СНІД у 2011 році може бути деякою мірою обумовлено впливом наказу МОЗ України від 22.12.2011 року № 551 “Про затвердження клінічного протоколу антиретровірусної терапії ВІЛ-інфекції у дорослих та підлітків”, де дефініція "СНІД" визначається відповідно до Клінічної класифікації стадій ВІЛ-інфекції ВООЗ 2006 року та включає діагноз як "туберкульоз легеневий", так й "туберкульоз поза легеневий".

В останні роки в Україні відмічається зростання  кількості ВІЛ-інфікованих осіб, з яких значна кількість молодих  людей, виявлених через наявність  клінічних ознак хвороби. В 2011 році майже 26% підтверджених випадків ВІЛ – інфекції отримані в результаті обстежень за клінічними показаннями. У ряді регіонів цей показник ще вище – у Дніпропетровській області він становить 35%, у Миколаївській –34%, АР Крим – 31%,  Полтавській – 29%, в Запорізькій, Кіровоградській, Одеській областях - понад 28%.

В Україні в 2011 році діагноз ВІЛ-інфекції та СНІД встановлено одночасно в 2 620 (45%) випадках з 5 861 нових випадків СНІД, зареєстрованих протягом звітного року.

Найбільш поширеним  СНІД-індикаторним захворюванням в  Україні, як і раніше, залишається туберкульоз, який  виявлено в 3 609 з 5 861  (61,6%) всіх нових випадків СНІД, у тому числі в 1 568 з 2 620 (59,8%) серед вперше виявлених випадків ВІЛ-інфекції в стадії СНІД.

Аналіз епідемічної  ситуації з ВІЛ – інфекції в  Україні свідчить про те, що ця інфекція кинула виклик системі охорони здоров’я: темпи розвитку епідемії ВІЛ-інфекції/СНІД випереджають темпи розгортання діяльності щодо її запобігання, зокрема надання антиретровірусної терапії (АРТ) всім, хто її потребує. Смерть безпосередньо від захворювань, зумовлених СНІД, вже стала реальною загрозою для тисяч ВІЛ-інфікованих мешканців України: в 2011 році від СНІД померло 3 096 осіб, у тому числі 39 дітей та підлітків. Найбільше  молодих людей померло в Донецькій та Одеській областях – по 12 у кожній, сім дитей померло в Дніпропетровській області, чотири – у Миколаївській, та по одній дитині померло у Вінницькій, Запорізькій, Кіровоградській та Полтавській областях.

Показник смертності від хвороб, зумовлених СНІД, у 2011 році виріс у порівнянні з попередніми п’ятьма роками і склав 6,8 на 100 тис. населення;в попередні п’ять років він становив 4,6; 5,2; 5,4; 5,8; 5,6 на 100 тис. населення, відповідно (див. діаграму 1.2).

Діаграма 1.2 Кількість нових  випадків СНІД та померлих від хвороб, обумовлених СНІД, серед громадян України в 1991 – 2011 рр.

Кількість ВІЛ-інфікованих  осіб, які перебували під диспансерним наглядом в Україні на 01.01.2011 року, становить понад 110 тис. осіб (242,0 на 100 тис. населення), з них понад 14 тис. з діагнозом СНІД (30,8 на 100 тис. населення). Що стосується молоді, то цей показник становив 10.4 тис. осіб (25,0 на 100 тис. населення), які перебували під диспансерним наглядом в Україні, з них понади 2132 особи з діагнозом СНІД (8 на 100 тис. населення).

З 110 тис. ВІЛ-інфікованих  осіб, які перебували під наглядом на кінець 2011 року, 56,0% складали чоловіки, 44,0% – жінки, 81% ВІЛ-інфікованих осіб були мешканцями міста, а 19% – села. Серед ВІЛ-інфікованих 88% складали особи  молодого, репродуктивного та працездатного віку. Якщо співвідношення за статтю серед нових випадків ВІЛ-інфекції, зареєстрованих у 2011 році, зберігається, то розподіл за місцем проживання змінюється – зростає відсоток ВІЛ-інфікованих мешканців села. Співвідношення мешканців міста та села в 2011 році є наступним: 76,5% та 23,5%.

Найбільш високі показники поширеності ВІЛ-інфекції, як і в попередні роки, зареєстровано  у південно-східних регіонах країни: у Дніпропетровській області  – 553,8 на 100 тис. населення (18 470 осіб), у  Донецькій області – 536,7 (23 738 осіб), в Одеській – 521,3 (12 395 особи), у Миколаївській області – 519,2 (6 143 особи), у м. Севастополі – 402,3 (1 524 особи), в АР Крим – 331,6 (6 482 особи), у м. Київ – 268,0 на 100 тис. населення (7 388 осіб). В зазначених регіонах цей показник значно перевищує середній по країні.

Найбільш високі показники  поширеності СНІД також зареєстровано  в південно-східних регіонах країни: у Донецькій області – 73,7 на 100 тис. населення (3 258 осіб), у Дніпропетровській  – 70,3 (2 345 особи), у м. Севастополі – 62,6 (237 осіб ), в Одеській області – 58,6 (1 394 особи), у Миколаївській – 35,9 (425 осіб ), в АР Крим – 38,9 (761особа), а також в м. Київ – 39,2 на 100 тис. населення (1 080 осіб ). Середня частка молодих осіб за даними показників становить не менше – 31%  від загальної кількості.

У відповідності  до рекомендацій ЮНЕЙДС та ВООЗ, реєстрація випадків ВІЛ-інфекції серед молоді відображає рівень  так званих "нових  випадків" зараження, оскільки загроза  інфікування ВІЛ для цієї групи виникла недавно. Абсолютна кількість і питома вага випадків ВІЛ – інфекції серед СІН у віковій групі 14 – 24 роки від загальної кількості нових випадків ВІЛ-інфекції серед усіх СІН мають стійку тенденцію до зменшення, починаючи  з 2004 року (див. діаграм1.3).

 Діаграма 1.3 Абсолютне число  та питома вага  ВІЛ – інфікованих  СІН  у віці 14 – 24 років від  числа нових випадків ВІЛ-інфекції серед СІН.

При аналізі  домінуючих шляхів передачі ВІЛ –  інфекції, було встановлено, що з 1995 до 2008 року основним шляхом передачі збудника був парентеральний, переважно при введенні наркотичних речовин ін’єкційним шляхом.  В 2009 році відбулася зміна шляхів передачі ВІЛ – частка статевого шляху передачі стала вище парентерального при ін'єкціях наркотиків. У 2011 році продовжувалося зростання (до 45%) частки молодих осіб, які були інфіковані статевим шляхом, та зменшення питомої ваги інфікованих при введенні наркотичних речовин ін’єкційним шляхом – до 33,8% (див. діаграму 1.4).

Діаграма 1.4 Шляхи інфікування ВІЛ  серед нових офіційно зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції  у 2011 р.

Матеріали  епіднагляду  свідчать про те, що нова хвиля інфікування  ВІЛ статевим шляхом тісно пов’язана  з небезпечною сексуальною поведінкою СІН та їх статевих партнерів. Тобто, на сьогодні Україна залишається в категорії країн з концентрованою стадією епідемії ВІЛ-інфекції, що зосереджена серед окремих груп населення високого ризику інфікування ВІЛ, зокрема споживачів ін’єкційних наркотиків. Щодо динаміки епідемічного процесу ВІЛ–інфекції серед СІН в Україні, то за даними рутинного епідеміологічного нагляду, з 1999 по 2007 рік, відбувалося збільшення абсолютної кількості СІН серед нових випадків ВІЛ-інфекції при щорічному зменшенні частки СІН серед загальної кількості нових випадків ВІЛ-інфекції серед молоді. В останні 5 років (2007–2011рр.) реєструється майже однакова абсолютна кількість нових випадків ВІЛ-інфекції серед СІН при тому, що тенденція до зменшення частки СІН зберігається (див. діаграму 1.5).

Аналіз результатів  обстеження на антитіла до ВІЛ споживачів ін’єкційних наркотиків за кодом 102 показав, що рівень інфікованості ВІЛ (на 100 обстежень) був найвищим у 2007 році і в останні роки спостерігається  стійка тенденція до його зменшення (див. діаграму 1.6).

Діаграма 1.5 Динаміка офіційно зареєстрованих нових випадків

ВІЛ-інфекції серед  СІН.

Діаграма 1.6 Результати обстежень  на наявність антитіл до ВІЛ споживачів ін`єкційних наркотиків в Україні (код 102).

Вивчення показників інфікованості ВІЛ серед споживачів ін’єкційних наркотиків за кодом 102 у 2006 та  2011 роках по регіонах країни свідчить про те, що вони знизилися  майже в усіх , окрім Кіровоградської, Луганської, Тернопільської областей та м. Севастополь.

Сьогодні Уряд країни, взявши на себе низку стратегічних зобов'язань, спільно з міжнародними і неурядовими  організаціями докладає багато зусиль для їх виконання та подолання  епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу.

Поширення епідемії ВІЛ-інфекції в України викликало необхідність корекції зазначеної Програми з урахуванням сучасних тенденцій розвитку епідемії. Результатом такого перегляду стало затвердження Заходів з виконання Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2012 р. Ці заходи мають міжсекторальний характер та стосуються ключових виконавців. Урамках Національної програми виконуються також і заходи, що фінансуються за рахунок грантів Глобального Фонду протидії СНІДу, туберкульозу та малярії. У переглянутому та доопрацьованому плані заходів щодо виконання Національної програми на 2012 р. детально прописаний бюджет.

Проведено всебічну зовнішню оцінку Національної відповіді  на епідемію ВІЛ-інфекції/СНІДу в  Україні

1.3 Нормативно-правова база щодо профілактики ВІЛ/СНІДу

Вірус імунодефіциту  людини/синдром набутого імунодефіциту  людини (ВІЛ/СНІД) продовжує свій смертоносній шлях. На цей час нажаль не існує  лікування, яке б звільнило людство  від цієї хвороби. Ми маємо вчасно зрозуміти той факт, що Україна є державою з найбільш гострою ВІЛ-епідемією в Європі і країною, яка по темпах розповсюдження інфекції випереджає багато ВІЛ-вражених держав з усього світу.

Пересічна думка  полягає в тому, що ця хвороба, основним чином, є викликом громадському здоров’ю, що є лише частково вірним: ВІЛ/СНІД є також і проблемою прав людини. Відсутність гарантій дотримання прав людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом, дає задній хід десятиріччям здобутих надбань, збільшує бідність та підриває засади соціальної стабільності і економічного прогресу в країні.

       В той час, як ситуація з  епідемією ВІЛ/СНІДу в Україні  є дуже серйозною, вражає низький  рівень обізнаності населення  щодо нормативно-правової базі, яка  стосується прав ВІЛ-інфікованої  підлітків та осіб, які є їх опікунами. Скажімо рівень правових знань медичних працівників, які  кожного дня спілкуються з такими дітьми, характеризується певним браком  інформації щодо юридичних аспектів  взаємовідносин з ними. І це тоді, коли працівники саме цієї сфери є лідерами за кількістю порушень прав ВІЛ-інфікованих.

Головною метою  роботи є огляд існуючого на Україні  законодавства в сфері захисту  прав ВІЛ-інфікованих осіб та основних механізмів втілення його в життя.  Висвітлення  положень закону  в різних галузях права надасть реальну можливість отримати важелі впливу на порушників прав хворих людей на всіх державних рівнях, захистити індивідів від стигматизації. Адже, саме ВІЛ-позитивні люди дуже часто зазнають дискримінації та стигматизації.

Закон України ”Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення”(далі – Закон). Закон, відповідно до норм міжнародного права та рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я, визначає порядок правового регулювання діяльності, спрямованої на запобігання поширенню ВІЛ-інфекції в Україні, та  заходи соціального захисту ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД осіб.

Прогресивність  Закону є очевидною:

 По-перше,  в більшості країн світу відсутні  спеціальні закони з ВІЛ/СНІДу.

По-друге, Закон  вперше в країні визначив основні  проблеми ВІЛ-інфікованих громадян, надав їм додаткові  права та прописав  механізми реалізації цих прав.

 Стаття 2 Закону: Державна політика у сфері  боротьби із захворюванням на  СНІД реалізується шляхом організації виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів України, а також розробкою, фінансовим та матеріальним забезпеченням реалізації відповідних загальнодержавних, регіональних та місцевих програм, що передбачають систему заходів щодо профілактики поширення ВІЛ-інфекції, інформування та навчання населення, спеціальну підготовку медичного персоналу, проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень, розвиток міжнародного співробітництва у цій сфері.

У статті 7 Закону йдеться про права всіх громадян України.

 А саме: громадяни  України, іноземці та особи  без громадянства, які постійно  проживають або на законних  підставах тимчасово перебувають  на території України, мають  право на:

• медичний огляд з метою виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини;
• одержання офіційного висновку про результати такого медичного огляду та кваліфікованих рекомендацій щодо запобігання розповсюдженню ВІЛ-інфекції.

  Відповідно до статті 12 Закону облік ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають або на законних підставах тимчасово перебувають на території України, а також медичний нагляд за зазначеними особами забезпечують відповідні державні та комунальні заклади охорони здоров’я, визначені Міністерством охорони здоров’я. Облік, реєстрація ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД громадян та медичний нагляд за ними повинні здійснюватись з дотриманням принципів конфіденційності та поваги до особистих прав і свобод людини, визначених законами та міжнародними договорами України.