Особливості спілкування молодших школярів
Особливості спілкування молодших школярів
Курсова робота
Зміст
Вступ
Актуальність роботи. Головним завданням освіти у ХХІ столітті є виховання людини з гуманістичним світосприйняттям, яка здатна орієнтуватися у складних соціокультурних відносинах, активно реалізувати свій особистісний потенціал на основі взаєморозуміння, співробітництва, толерантності.
Відповідно до потреб економічного, політичного, соціального розвитку суспільства змінилися вимоги й до шкільного навчання. Нові завдання шкільної освіти відображені в законі України “Про освіту”, Національній доктрині розвитку освіти, Концепції національного виховання. Серед них на особливу увагу заслуговує розвиток особистості, якому сприяє навчання на основі діалогу, що передбачає організацію спілкування школярів з учителем та між собою. Саме початкова школа має створити вагомі передумови для розвитку комунікативних здібностей, умінь будувати ділові та міжособистісні стосунки. Це, в свою чергу, вимагає перегляду змісту, форм і методів роботи вчителів, зокрема початкових класів, щодо організації спілкування учнів у навчально-виховному процесі, формування в них умінь спілкування.
Теоретико-методологічні аспекти навчання молодших школярів відбито в дослідженнях М. Вашуленка, В. Давидова, П. Гальперіна, Д. Ельконіна, Г.Костюка, О. Савченко, В Сухомлинського та інших. Важливе місце в наукових працях, присвячених шкільній дидактиці, займає проблема спілкування, в межах якої розкриваються сутність, функції, види та форми організації спілкування (А.Мудрик, О. Савченко, Г.Цукерман та ін.), управління взаємодією школярів у навчально-пізнавальній діяльності (В.Дьяченко, Л. Калашнікова, О.Кузьменко, Х. Лійметс, В. Лозова, І.Чередов та ін.), навчальне співробітництво учнів з учителем і між собою (В. Дьяченко, Х.Лійметс, Г. Цукерман та ін.).
Проте, результативність
формування активності учнів залежить
не лише від їхньої навчальної діяльності,
але й від організації
Об'єкт роботи – процес спілкування молодших школярів.
Предмет роботи – технологія формування умінь спілкування молодших школярів.
Мета роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці технології формування в молодших учнів умінь спілкування.
Відповідно до предмету, мети і гіпотези дослідження було визначено такі завдання:
- Зробити теоретичний аналіз проблеми спілкування молодших школярів у психолого – педагогічній літературі.
- Розглянути характерні риси спілкування молодших школярів.
- Провести науково – педагогічне дослідження щодо особливостей спілкування молодших школярів.
- Надати методичні рекомендації вчителям та батькам щодо розвитку навичок спілкування молодших школярів.
Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми спілкування молодших школярів у психолого – педагогічній літературі
1.1.Проблеми спілкування
Молодшого школяра характеризують інтенсивний розвиток інтелекту, допитливість, схильність до творчості, йому притаманне багатство уявлень, фантазії, емоційність, прагнення до конкретної, але недостатньо тривалої діяльності, яка супроводжується відчутними для дитини реальними результатами, а отже, і зростаючим пізнавальним інтересом та активністю. Результативними засобами формування у молодших школярів пізнавальної активності виступають зміст навчання, форми його організації, методи і прийоми, супровідна емоційна атмосфера, а також організація спілкування.
У процесі дослідження науково-методичної літератури виділилися такі аспекти розгляду проблеми спілкування: [7.c.123]
- Загальнотеоретичне обґрунтування спілкування (Б.Ананьєв, О.Бодальов, Л.Буєва, Л.Виготський, Д.Карнегі, М.Каган, О.Леонтьєв, П.Лесгафт, Б.Ломов, А.Макаренко, О.Маргуліс, Б.Паригін, В.Соковнін, К.Ушинський, П.Якобсон та ін.);
- Спілкування як педагогічна проблема (Ш.Амонашвілі, О.Бакін, О.Бодальов, І.Грєбєнніков, В.Грєхнєв, В.Кан-Калік, Л.Капралова, О.Киричук, І.Комановський, А.Мудрик, В.Семиченко);
- Особливості спілкування в сім’ї (О.Бакін, Д.Годовикова, А.Добрович, В.Заслуженюк, М.Колодєзнікова, А.Макаренко, А.Маркова, І.Подласий, М.Стельмахович, В.Сухомлинський, В.Сисенко, Г.Стаднюк, А.Харчев, П.Щербань та ін.).
Питання взаємодії “учитель-учень”, “учень-учень” розглядається в межах педагогічної концепції спілкування (Ш. Амонашвілі, В Кан-Калік, А. Мудрик, В.Сухомлинський, Г. Цукерман та ін.). Спілкування школярів, зокрема початкових класів, розкривається в ракурсі вивчення проблеми розвитку мовлення учнів (М.Вашуленко, М.Львов, Т.Ладиженська), включення їх у спільну діяльність і співробітництво (колективна, групова, парна) в межах урочної та позаурочної діяльності в процесі обміну духовними цінностями (В.Давидов, Г. Костюк, А.Мудрик, В.Сухомлинський, Г.Цукерман та ін.).
У сучасній педагогіці існують різні підходи до тлумачення поняття “спілкування”. Ряд авторів (О.Бодальов, Л.Буєва, Л.Виготський, Б.Ломов, В.Соковнін та ін.) розглядають його як особливий вид взаємодії індивідів, їхнього міжособистісного спілкування, інші дослідники (Б.Ананьєв, М.Каган, О. Леонтьєв, П.Якобсон та ін.) називають спілкування видом діяльності, якому притаманна своя структура та атрибути, зокрема, комунікативною діяльністю. Отже, спілкування визначається як складний та багатогранний процес, що передбачає взаємодію індивідів, їхнє ставлення один до одного, інформаційний взаємообмін. Спілкування характеризується і як процес взаємовпливу його суб’єктів, і як процес співпереживання та взаєморозуміння (Б.Паригін). Саме з такого боку розглядається спілкування і у виконаному дослідженні. Спілкуючись із дорослими та однолітками, дитина отримує різноманітну інформацію, обмінюється нею з іншими, відчуває зовнішній вплив, сама впливає на дорослих і однолітків, вступаючи з ними у взаємодію. У процесі спілкування дитина набуває життєвого досвіду, засвоює суспільні цінності й норми[7.c.130]
У педагогічній теорії глибоко і всебічно розкрита роль спілкування у вихованні й розвитку особистості дитини (В.Бехтєрєв, Л.Буєва, В.Грєхнєв, О.Киричук, Н.Крупська, М.Пирогов, К.Ушинський).
Окремі науковці Франції близьким до поняття “педагогіка спілкування” вважають поняття “комунікативна педагогіка” та “педагогіка діалогу”. У 80-ті роки у США отримав популярність інноваційний в освіті рух за назвою “кооперативне навчання”, що сприяло творчому пошуку й інтелектуальній розкутості дітей у спілкуванні з учителем (Д.Бойлью, Д.Коллер, Д.Кролл, К.Макдуел та ін.). Німецькі вчені, вивчаючи проблему спілкування, розробили систему “комунікативного виховання” і “комунікативної дидактики” (К.Шаллер, Д.Боане, Г.Михель, Р.Вінкель та ін.). У Скандинавських країнах дослідження були зорієнтовані на діалогічне спілкування учителя з учнями, співпрацю між ними у процесі роботи в малих групах (Д.Каллош, А.Шелунд).
Аналіз педагогічних досліджень свідчить, що спілкування з учителем створює найкращі умови для розвитку школярів у процесі навчання. Їхня позитивна мотивація та творчий характер діяльності знайшли своє відображення в дослідженнях А.Мудрика, який одним із перших звернувся до окремих проблем цілеспрямованого навчання учнів у процесі спілкування, тобто до питань пізнавального спілкування.
Здійснення пізнавального
спілкування в сім’ї вимагає
від учителя педагогічно
- міжособистісні контакти з батьками, що виникають у найбільш ранньому дитинстві, відрізняються від усіх інших контактів довготривалістю, стійкістю, безперервністю;
- молодшого школяра з батьками об’єднують різноманітні зв’язки, родинні почуття, сумісне проживання, форми організації життєдіяльності (побутова праця, дозвілля і т. ін.);
- почуття батьківської любові у батька і матері та відповідне ставлення школяра надає їхньому спілкуванню глибокої емоційності й довіри (О.Бодальов).
Урахування особливостей спілкування молодших школярів та специфіки позакласної роботи дозволили виділити в дослідженні найбільш характерні вміння спілкування для учнів цієї вікової категорії:[6.c.202]
• слухати партнера (використовувати прийоми активного слухання, виділяти головне, запам'ятовувати інформацію);
• виробляти тактику спілкування (аналізувати ситуацію спілкування, встановлювати контакти, розуміти партнера і співпереживати йому, розв'язувати нескладні суперечки);
• користуватись невербальними засобами спілкування (уявляти внутрішній стан людей за невербальними ознаками, адекватно користуватися мовою жестів та міміки, контролювати власні емоції та поведінку);
• використовувати засоби мовленнєвого етикету (засвоювати необхідні слова та словосполучення і здійснювати вибір засобів у тій чи іншій ситуації мовленнєвого етикету).
Узагальнення наукових досліджень щодо проблеми організації взаємодії школярів (В.Дьяченко, Л.Калашнікова, В.Лозова, Б.Первін та ін.) та технологічного підходу до навчання (С.Подмазін, О.Савченко та ін.) дозволили розробити технологію формування умінь спілкування молодших школярів у позакласній навчально-виховній роботі, що включає: стимулювання школярів до усвідомлення необхідності оволодіння комунікативними вміннями і формування позитивної мотивації взаємодії; інформування учнів про сутність і прийоми спілкування; організацію взаємодії школярів у процесі навчально-виховної роботи; аналіз і корекцію рівня сформованості комунікативних умінь.
Спілкування – основна умова розвитку дитини, важливий фактор формування особистості. У будь-якому виді діяльності має місце спілкування у формі стосунків, взаємодії та ін. Саме у процесі спілкування відбувається взаємозбагачення, обмін інформацією, ідеями, почуттями, міркуваннями, інтересами – усім, що становить досягнення внутрішнього світу тих, хто спілкується. Спілкування виконує унікальну роль у становленні людини, в оволодінні нею соціальним досвідом. Таким чином, підвищення ефективності навчання може здійснюватися лише за умови сумісної діяльності школи і сім’ї, учня і батьків, спрямованої на організацію їх пізнавального спілкування. [6.c.202]
Проте, слід зазначити, що в сучасних умовах життя сімейне виховання ускладнюється, деформуються функції сім’ї (П. Щербань), погіршується соціальна робота з дітьми, зменшується кількість гуртків, спортивних секцій, збільшується кількість дітей, які тривалий час залишаються без нагляду дорослих (В.Семиченко). На фоні вищезазначених та інших соціальних умов досить помітним є недостатнє спілкування дорослих з дітьми в сім’ї (М.Колодєзнікова, В.Кан-Калік, А.Захаров, С.Кондратьєва, М.Панкратов, А.Харчев та ін.). [7.c.125]
1.2. Загальна характеристика
Дефіцит спілкування, дружніх відносин викликає ускладнення і навіть напруженість, конфлікти між людьми, а то й захворювання. У спілкуванні дуже важливим є необхідність зрозуміти, що кожна людина – найбільша цінність суспільства.
Вивчення взаємин дітей у молодшому шкільному віці. Знання їхніх особливостей вкрай необхідне, оскільки потрібні умови та спрямування для розвитку їх особистості в товаристві ровесників.
Розуміння суті соціально-комунікативної активності дитини, що є наслідком і водночас передумовою подальшого розвитку спілкування, неможливе без визначення змісту і структури, знання яких дає змогу визначити особистості функціонування даного феномена на різних етапах онтогеничного розвитку вихованця в конкретній навчально-виховній ситуації.
Як відомо система вибіркових ставлень особистості започатковується на етапі дошкільного дитинства. Вона розвивається від ситуативних до більш узагальнених і стійких. У процесі їх розвитку у дитини формуються стереотипи поведінки та способи взаємодії з людьми, що є підґрунтям її моральної вихованості. Моральні ставлення до ровесника передусім продукуються позитивною емоційною спрямованістю дітей одне на одного, яка виступає початковим етапом становлення і розвитку соціально-комунікативної активності, формування у них гуманістичної спрямованості на широкий загал людей. З цього приводу американський філософ Дж. Льюіс зазначає, що особистість, яка розвивається не та, що замикається, а яка постійно розширює коло спілкування. Особливо це стосується молодших школярів, в яких у цей час іде розвиток особистості.
Проте, спілкування не існує без відособлення – якщо надмірне спілкування веде до розчинення особистості в масі, то надмірне відособлення – до індивідуалізму.[7.c.130]
Є властивості людини, важливі для її позицій у спілкуванні – насамперед темперамент, який втілюється під час спілкування у таких характеристиках людини, як інтровертність і екстравертність.
Ці поняття вперше ввів швейцарський психолог К. Юнг. Що вони означають? Це – відцентрова або доцентрова спрямованість особистості. Таке значення полягає, власне у структурі цих слів (intro – в себе, extra – зовні, versio – повертаю).
Інтереси, увага, екстраверта спрямовані назовні, там він шукає себе, там самоутверджується. Для інтроверта істотніше, як світ відбивається у ньому самому, йому потрібно насамперед знати, що він є – від цього і залежатиме характер його “стосунків із дійсністю”. Коротко і спрощено можна було б сказати так: екстраверти дивляться, інтроверти – думають.
Зрозуміло, що чистих екстравертів або інтровертів немає, мова йде про визначальну тенденцію у спілкуванні, чого більше: споглядання чи роздумів? Покладатися виключно на щось одне – небезпечно, важливо поєднувати зовнішні враження із здатністю відчути глибинний підтекст вчинків дитини.
Психотерапевт А. Б. Добрович у книзі “Вихователеві про психологію і психогігієну спілкування” зауважує, що недоліком екстравертів є те, що вони нерідко поверхневі в оцінці співбесідника.
Народившись, дитина входить у світ встановлених століттями звичаїв, способів поведінки, поглядів закріплених у рідній мові. Виховання полягає в тому, що людина, підростаючи, освоює, присвоює складний світ дорослих в якому опинилася вона.
Дитина оволодіває досвідом дорослих буквально з перших місяців свого життя: спочатку підсвідомого пристосування, а потім – систематичного навчання.
У процесі живого спілкування з дитиною, дорослі навіть незалежно від своєї волі передають їй погляди на навколишній світ, свої моральні поняття і уявлення. Тому вплив дорослих дуже великий на особливості спілкування молодших школярів у майбутньому.[7.c.132]
Отже, вже з перших днів свого життя дитина засвоює прийняті в її середовищі стереотипи поведінки; іншими словами, дорослі свідомо і несвідомо навчають дітей і “зовнішніх” і “внутрішніх” алгоритмів спілкування, формують зразки поведінки і відносин своїх синів і доньок.
Такі оціночні еталони відіграють подвійну роль у стосунках, спілкуванні людей. З одного боку, вони допомагають швидко зорієнтуватись і правильно відреагувати на ті чи інші типові особливості людей, навіть малознайомих, але з другого боку, вони можуть викликати упередженість до людини, затулити її реальні якості і риси.
Вміння слухати має першорядне значення у людському спілкуванні. Підраховано: із часу, що використовується для контактів з тими, що нас оточують, ми 9% пишемо, 16% - читаємо, 30% - говоримо, 45% - слухаємо. Відсотки молодших школярів дещо інші, відносно від осіб, які спілкуються. Найбільший відсоток на уроках, у розмові з дорослими. Але коли іде мова про спілкування з друзями? З друзями діти намагаються якомога більше говорити і якнайменше слухати. Це зв’язано із їхнім психічним станом. Діти при спілкуванні почуваються вільно, комфортно. Над вибором фраз і слів не задумуються, а словесно зразу відображають свої думки. Велику роль грає настрій, який вони і не намагаються приховати при спілкуванні. Кожен учасник розмови намагається розповісти якомога більше. Тема їхніх спілкувань – це цікаві пригоди, з якими так кортить поділитися з товаришами.
Треба звернути увагу на різницю між хлопчиками і дівчатками у спілкуванні.
Хлопчики слухають в першу чергу, що говорять (звертають увагу на зміст), у той час, коли дівчата слухають, як говорять (звертають увагу на форму передачі).
Щоб зрозуміти, про що говорить співбесідник, треба зрозуміти мету його розмови. Основною метою, якою керуються молодші школярі при спілкуванні є повідомлення чогось. Діти це не здатні переключатися на різні тематики.
Спілкування молодших школярів характеризується великою кількістю рухів та жестів. Діти ще не можуть лаконічно, точно побудувати свою розповідь. Часто переходять з однієї теми на іншу. Емоційність у їхньому спілкуванні не відіграє важливої ролі. Діти це не мають навичок самоконтролю. Часто у їх голосі відчувається впевненість у собі, але вона одразу зникає, коли у розмову вступає доросла людина.
Дитина спілкується з навколишнім середовищем з різною інтенсивністю і різними каналами прийому-передачі інформації.[7.c.132]
Спілкування дитини складається
під вирішальним впливом
Таким чином, говорячи про спілкування молодших школярів, передусім можна виділити конструктивні і деконструктивні її ознаки. Серед конструктивних це, передусім, почуття симпатії до однолітків, емпатії, товариськості, дружби; це співпереживання, турбота про нього і допомога йому.
Деструктивні – антипатія, неприязнь, агресивність, що спрямована на заподіяння фізичної чи психологічної шкоди ровеснику; нечесність або заперечення того, що відповідає дійсності, ігнорування соціальних норм “правил для учнів”, тощо.[7.c.133]
Водночас у молодшому шкільному віці спостерігається і соціально комунікативна. активність стосовно однолітків має вибірковий характер, оскільки в основному емоційною експансивністю, почуттями симпатії чи антипатії об’єктом яких може бути різна кількість однокласників від одного (низький рівень СКА) до чотирьох і більше (високий рівень СКА). Саме з цим пов’язана кількість ровесників, до яких однокласних виявляє симпатію чи антипатію. Почуття співпереживання або неприязні, помічає чи не помічає їхні радощі і невдачі, заради яких може відмовитись від власних інтересів.
Розділ 2. Характерні риси спілкування молодших школярів
2.1. Характерні риси спілкування
молодших школярів з
Спілкуючись із дорослим, дитина просто сприймає його точку зору, але не переосмислює її, не перевіряє ще раз. Дорослий для дитини - зразок, практично, досягти якого важко.
У спілкуванні з однолітком у дитини зовсім інша позиція. Точка зору, що особливо не збігається з його власною, однолітка можна спробувати й змінити, чого не можна зробити при спілкуванні з дорослим. Спілкування тільки з дорослими не дає особистісного й пізнавального розвитку. Дитина повинна виробити свою точку зору, зробити моральний вибір. Тільки спілкуючись із однолітком, дитина може стати, дійсно, рівним партнером у спілкуванні. Одноліток виступає об'єктом порівняння із собою, це та мірка, що дозволяє оцінити дитині себе на рівні реальних можливостей, побачити їх втіленими в іншому.
Спілкування з однолітками більш багатогранне, ніж спілкування з дорослими. У грі дітей можуть проявлятися ті якості й особистісні характеристики, які не проявляються в спілкуванні з дорослими, наприклад, здатність придумувати нові ігри.
У спілкуванні з однолітками всім видам діяльності властива яскрава емоційна насиченість. Дитина здобуває здатність співчувати іншому, переживати чужі радості й горе як свої власні, ставати емоційно на точку зору іншого.
Всі форми звертання до однолітків набагато менш нормативні й регламентовані.
У спілкуванні з однолітками в дитини більше можливостей проявляти ініціативу.[16.c.224]
У молодшому шкільному віці діти починають надавати значно більшого значення стосункам з однолітками. Дитяча дружба в цьому віці впливає на різні сторони життя дитини: наприклад, вона допомагає їй швидше і легше вправлятися зі стресами (Яцуковський, Хартун, 1999). Окрім цього, в цей період діти починають концентрувати увагу на близькості і відданості в своїх дружніх відносинах. У процесі дружби в молодший шкільний період виникають ієрархічні групові відносини: чим вище статус, тим більше у дитини друзів [19.с.124]
Для дівчинки поняття дружби передбачає наявність у неї однієї чи двох близьких подруг. Подруги наділені рівним статусом, допомагають один одному й уникають конфронтації (Коллінз, Міллер, 1994). Цей паттерн відрізняється від дружби між хлопчиками, для якої характерні групи більш ніж з двох осіб, з ієрархічними стосунками. Окрім цього, дівчатка зазвичай отримують більше задоволення від дружби, ніж хлопчики, підтримуючи взаємозалежність в дружніх стосунках (Купершмідт, 1999).
Особливо яскраво статеві
Спілкування з однолітками в цей період відмічено яскравою статевою сегрегацією. Хлопчики і дівчатка розділяються на два окремих табори. Інтереси різко поляризовані за статтю. Власна поведінка з однолітками іншої статі оцінюється у світлі установок референтної одностатевої групи. Різностатева дружба рідкісна, і як правило приховується від однолітків своєї статі.
2.2. Характерні риси спілкування
молодших школярів з дорослими,
Дослідження багатьох авторів показали, що молодші школярі в оцінці себе копіюють оцінки значимих дорослих (Л.І. Божовіч, Н.Г. Морозова, Л.С. Словіна, Люблінська) відзначали, що якщо батьки не засмучуються з приводу поганих оцінок дитини, а вчитель не додає їм великого значення, молодший школяр безтурботно одержує зауваження, не позбавляючи задоволення від самого процесу навчання. Але якщо дорослі виражають своє незадоволення школярем, він починає гостро переживати свої невдачі в школі. А оскільки до 6–7 років на думку Л.С. Виготського діти вже усвідомлюють свої переживання, викликані оцінкою дорослого, приводять до зміни в їхньої поведінці і самооцінці. Тому відношення значимих людей, що виявляється в спілкуванні з дитиною, так само, як і форми спілкування, можуть або сприяти адаптації дитини до школи, до встановлення нормальних відносин із учителями, дітьми, або приводити до неадекватних реакцій учня на його невдачі. [19.с125]
Не випадково підкреслюється роль дорослих людей в утворенні неадекватних форм поведінки молодших школярів. Роль однолітків у цьому віці порівняно невелика. Дослідження Л.І. Божовіч, А.А. Люблінської показують, що відносини молодших школярів один до одного не залежать від успішності і поведінки в школі, а залежать від відношення вчителя. 70% молодших школярів погано знають оцінки своїх товаришів і мало ними цікавляться, якщо це не підкреслює вчитель.
Детальну класифікацію типів спілкування педагогів зі школярами дає болгарський педагог Н. Шипковенський. Він виділяє стилі поведінки вчителів, що найчастіше приводять до дидаскологеній (негативний психічний стан дитини, страх, пригноблений настрій, острах), що негативно позначається на формуванні міжособистісних відносин вчителя й учнів. До них відноситься таки стилі:[19.с.125]
- диктаторсько-авторитарний, властивий
вчителям, що прагнуть придушити
ініціативу дітей,
- презирливо-принижуючий, виявляється в недовірі, неповазі до учня;
- скандальний стиль спілкування,
- дистантно-відсторонений,
- упереджений-непослідовний,
Втім, учителів з подібними манерами
спілкування з молодшими
За спостереженням В.О. Сухомлинського, помилки в поведінці учителів у відносинах з учнями приводять до відхилень у поведінці учнів: в одних вони здобувають характер «напруженості, в інших – це манія несправедливих образів і переслідувань, у третіх – озлобленість, у четвертих – напускна безтурботність, у п’ятих – байдужість, у шостих – страх перед покаранням, перед школою, у сьомих – кривляння та ін.».[21.с.214]
Однак є учні, у яких навіть під впливом самих грубих помилок педагогів не виникають дидаскологенiї. Гарантією стійкості самооцінок таких дітей є стиль спілкування з ними в сім’ї. Якщо з раннього дитинства дитина відчуває, що батьки люблять його, поважають, вірять у його сили, співчувають його невдачам, усилюють впевненість у собі, у нього, по влучному виразу М. Клейн, як би вироблюється «імунітет проти соціальних стресів» поза родиною.
Демократичний, гуманний, довірливий, заснований на взаємному прийнятті і повазі стиль спілкування в сім’ї може компенсувати негативні наслідки порушеного спілкування вчителя з молодшими школярами в школі. Однак практика показує, що іноді характер спілкування із школярами батьків не тільки не компенсує труднощі, що виникають перед дитиною в школі, але і часом збільшує їх. Неуважне відношення до дитини в перші роки його навчання в школі, прагнення деяких батьків вберегти його від труднощів, відгородити від необхідності робити самостійні вчинки, недовіри в його можливості нерідко є причиною того, що молодший школяр не опановує навички навчальної роботи, спілкування з учителем, дітьми, способом самоврядування.
- Особливості спілкування школярів 9-10 років з однолітками
- Особливості становлення сучасного менеджменту в Україні
- Особливості становлення характеру у юнацькому віці
- Особливості створення та резерви підвищення ефективності малих підприємств
- Особливості структурації ЛСП “dream” в сучасній англійській мові
- Особливості суб'єктів трудового права
- Особливості тактики допиту неповнолітнього свідка
- Особливості словесного наголосу в сучасній англійській мові
- Особливості соціального феномена бідності в Україні
- Особливості соціальної роботи з ВІЛ-інфікованими особами
- Особливості соціальної роботи зі студентськими родинами
- Особливості соц роботи з людьми з обмеженими фізичними можливостями
- Особливості спілкування в молодшому шкільному віці
- Особливості спілкування в підлітковому віці
