Особливості уваги та її властивостей у молодших школярів з затримкою психічного розвитку

Міністерство  освіти і науки України

Луганський  національний університет імені  Тараса Шевченка

Інститут  педагогіки і психології

  Кафедра дефектології і психологічної корекції 
 

особливості властивостей уваги  молодших школярів з  затримкою психічного розвитку 
 

Курсова робота зі спеціальної психології

Виконала:  

студентка 3 курсу 

групи 3КО

Світлична Світлана Миколаївна

Викладач: к. психол.  н., доцент Хлопоніна Н. Є 
 
 
 

Луганськ, 2010

     План  
 

Вступ …………………………………………………………………………3

1. Увага як пізнавальний процес…………………………………………...5
2. Особливості уваги та її властивостей у молодших школярів з затримкою психічного розвитку……………………………………….14
3. Методи оцінки уваги молодшого школяра з затримкою психічного розвтку…………………………………………………………………...22
4. Дослідження властивостей уваги у молодших школярів з затримкою психічного розвитку ……………………………………………………25

Висновки…………………………………………………………………….40

Література…………………………………………………………………...42

Додатки……………………………………………………………………...45 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

     Достатній рівень розвитку уваги – одна з основних умов успішності навчання, адже нездатність сконцентруватися на навчальному матеріалі знижує ефективність його засвоєння.

     Якщо  ж говорити про дітей з затримкою  психічного розвитку, то тут порушення  уваги багатьма авторами  (М. С. Певзнер, Т. А. Власова, Є. Я. Пекеліс, І. Ф. Марковська, К. С. Лебединська, У. В. Ульєнкова ,Л. І. Переслєні, Г. М. Понарядова, В. П. Мусіна, В.І. Лубовський та інші) визначається як одне з провідних порушень психічної діяльності у даної категорії дітей. В дослідження Л.І. Переслєні підтверджують порушення уваги при прийомі вербальної інформації, Ю.Г. Демьянов і Н.А. Нікашина вказують в першу чергу на порушення довільної уваги, Г.І. Жаренкова в своїх дослідженнях показала зниження стійкості уваги у даної категорії дітей, на нестійкість уваги дітей з затримкою психічного розвитку в своїх роботах вказували також Т. А. Власова та М. С. Певзнер.

     Актуальність  вивчення особливостей уваги у дітей  з затримкою психічного розвитку зумовлена пошуком шляхів підвищення ефективності навчання за рахунок корекційного впливу на психічні процеси дітей з затримкою психічного розвитку з метою виправлення недоліків.

     При цьому особлива увага звертається  на дітей молодшого шкільного  віку, оскільки виникає проблема попередження труднощів у навчанні. Крім того, мова йде про своєчасність надання психологічної допомоги, адже як відомо, для дітей молодшого шкільного віку характерним є  досить високий рівень гнучкості психічних процесів, що вказує на їх високу піддатливість колекційному впливу.

     Саме цим ми керувалися, обираючи тему нашої роботи – особливості властивостей уваги молодших школярів з затримкою психічного розвитку.

     Об’єкт  дослідження: увага молодших школярів з затримкою психічного розвитку.

     Предмет дослідження: особливості властивостей уваги дітей молодшого шкільного віку з затримкою психічного розвитку.

     Завдання:

1. Визначити увагу як пізнавальний процес.
2. Проаналізувати зміст проблеми особливостей властивостей уваги молодших школярів з затримкою психічного розвитку в науковій літературі.
3. Дослідити властивості уваги дітей з затримкою психічного розвитку. молодшого шкільного віку : концентрацію, обсяг, розподіл, стійкість.
4. Розробити рекомендації щодо розвитку уваги у даної категорії дітей.

     Методи  дослідження: теоретичні (аналіз наукових джерел), емпіричні (тест Бурдона [14, с.190-192], методика «Хрестики» [15, с. 18 – 19], тест Пьєрона-Рузера [21, аркуш 3]).

     Корекційна складова роботи з дітьми з затримкою психічного розвитку має включати корекційний вплив на увагу. Попередньо необхідно визначити напрямки, в яких буде проводитися ця робота, а для цього потрібно приділити достатньо уваги дослідженню відповідного психічного процесу. Саме цим і зумовлена практична значущість нашої роботи : дані дослідження продемонструють, на що в першу чергу має бути спрямована робота по корекції уваги. Крім того дані дослідження допоможуть раціонально організовувати навчально-виховний процес з урахуванням особливостей уваги даного контингенту дітей.

     Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох теоретичних та двох практичних розділів, висновків, списку літератури, що містить 21 джерело, та шести додатків. 
 
 

     1. Увага як пізнавальний процес

     Ніякий  інший психічний процес не згадується так часто в повсякденному житті й не знаходить собі з такою працею місце в рамках психологічних концепцій, як увага. Часто увагою пояснюються успіхи в навчанні й роботі, а неуважністю – помилки, промахи й невдачі. Особливості уваги з необхідністю діагностуються при прийманні дітей у школу, при відборі для різної професійної діяльності, а також для визначення поточного стану людини. Існують специфічні порушення уваги, які приводять до зміни поведінки, до неможливості виконувати певну діяльність, але які відрізняються від порушень сприймання, пам'яті, мислення.

     Здатність уваги забезпечувати оптимальні умови для здійснення інших психічних процесів обумовлена певними його функціями, у числі яких слід вказати наступні:

     - селективна функція, яка проявляється в тому, що увага визначає ту частину інформації, яка буде реально опрацьовуватися, в силу чого воно активізує значимі й гальмує непотрібні в цей момент психічні процеси, сприяючи тим самим цілеспрямованому відбору інформації, що надходить, відповідно до актуальних потреб і цілей діяльності людини;

     - прогностична, або планувальна функція, яка полягає в участі уваги в процесі побудови програми майбутніх дій людини, адекватних актуальній і перспективній ситуаціям;

     - контролююча функція уваги полягає в його спрямованості на оцінку як загального результату діяльності, так і на оцінку її результатів на окремих етапах виконання і їх відповідність цілям діяльності [1, с.13].

     Названі функції уваги являють собою різні варіанти реалізації загальної регуляторної функції уваги, властивої йому як психічному феномену. Саме важливістю функцій зумовлена значна увага до цього психічного процесу. Адже достатній рівень розвитку уваги одна з основних умов успішності багатьох видів діяльності.

     Стосовно  визначення уваги як психічного процесу  існують різні точки зору. У  деяких теоретичних підходах заперечується специфіка уваги і єдина сутність його проявів. Увага розглядається як побічний продукт або характеристика інших процесів. Наприклад, у рамках гештальтпсихології вважалося, що всі феномени уваги можна пояснити законами структурного

     Проблема  уваги була вперше розроблена в рамках психології свідомості. Основним завданням вважалося дослідження внутрішнього досвіду людину. Використовуючи об'єктивний експериментальний метод, В. Вундт виявив, що прості реакції на зоровий і слуховий стимули залежать не тільки від характеристик зовнішніх стимулів, але й від відношення випробуваного до сприймання цього стимулу. Просте входження якого-небудь змісту у свідомість він назвав перцепцією (сприйняттям), а фокусування ясної свідомості на окремих змістах - увагою, або апперцепцією.

     Якщо спробувати узагальнити всю феноменологію уваги, то можна прийти до наступного визначення: увага – це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється у спрямованості свідомості на значущих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживання [3, с.115].

     Суперечливі властивості уваги привернули до неї погляди багатьох вчених (П.Я. Гальперін, Д.Є. Бродбенд, А.А. Ухтомський, Є. Д. Хомська, А. Н. Леонтьєв, І. Герберт  і У. Гамільтон та інші), які по-різному  пояснювали її походження і сутність. Н.Н. Ланге виділив наступні основні підходи до проблеми природи уваги [4, с.189]:

1. Увага як результат рухового пристосування.
2. Увага як результат обмеженості об’єму свідомості.
3. Увага як результат емоції.
4. Увага як результат аперцепції, тобто як результат життєвого досвіду індивіда.
5. Увага як особлива активна здатність духу.
6. Увага як посилення нервово подразнення.
7. Теорія нервового пригнічення намагається пояснити основний факт уваги – переважання одного уявлення над іншими – тим, що фізіологічний нервовий процес, який лежить в основі першого, затримує або подавляє фізіологічні процеси, що лежать в основі інших уявлень і  рухів, результатом чого є факт особливої концентрації свідомості.

     Існує кілька різних класифікацій видів уваги. Найбільш традиційною є класифікація за ознакою довільності. Згідно з нею розрізняють увагу мимовільну, довільну та післядовільну.

     Мимовільна  увага виникає несподівано, незалежно  від свідомості, непередбачено за умов діяльності або відпочинку, на дозвіллі під впливом різноманітних подразників, які діють на той чи інший аналізатор. Фізіологічним підґрунтям мимовільної уваги є безумовно-рефлекторна орієнтувальна діяльність [3, с.120].

     Мимовільна  увага не пов'язана з цілеспрямованою діяльністю і вольовим зусиллям. Про неї говорять у тих випадках, коли увага людини залучається самим подразником. Фактори, що викликають мимовільну увагу: інтенсивність (сила) подразника; новизна подразника; контраст подразників; відповідність внутрішньому станові організму (потребам); безпосередній інтерес: те, що цікаве, емоційно насичене, захоплююче викликає тривале інтенсивне зосередження; загальна спрямованість особистості.

     Довільна  увага – це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах  і явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності[5, с.121]. Особливим компонентом довільної уваги є воля.

     Причини довільної уваги за своїм походженням  не біологічні, а соціальні: вона не дозріває в організмі, а формується в процесі спілкування дитини з дорослими Як було показано Л.С. Виготським, на ранніх стадіях розвитку функція довільної уваги розділена між двома людьми – дорослим і дитиною. Перший виділяє об’єкт з середовища, вказуючи на нього і називаючи його словом, дитина відповідає на цей сигнал, простежуючи жест, хапаючи предмет чи повторюючи слово. Таким чином предмет виділяється для дитини з зовнішнього поля. Як наслідок – діти починають ставити мету самостійно. Слід також відмітити тісний зв'язок довільної уваги з мовленням. Розвиток довільної уваги у дитини проявляється спочатку в підкоренні своєї поведінки інструкції дорослого, а потім, по мірі оволодіння мовленням, - в підкоренні своєї поведінки власній мовленнєвій інструкції [4, с.191-192].

     Таким чином, довільна увага є свідомо  спрямованим і регульованим зосередженням, пов'язаним з поставленою метою і вольовим зусиллям. Основною функцією довільної уваги є активне регулювання протікання психічних процесів. Саме завдяки наявності довільної уваги людина здатна активно, вибірково активізовувати з пам'яті потрібні їй відомості, виділяти головне, істотне, приймати правильні рішення, здійснювати задачі, що виникають у діяльності. Рівень розвитку такої уваги характеризує не тільки спрямування інтересів людини, але і її особистісні вольові якості: адже, якщо мимовільною увагою розпоряджаються в більшій мірі зовнішні об'єкти, то господарем довільної уваги є сама особистість.

     Підсумовуючи  вище сказане можна виділити такі характерні особливості довільної  уваги: цілеспрямованість, організованість  діяльності, усвідомлення послідовності дій, дисципліна розумової діяльності, опір відволіканню [3, с. 121].

     Основні види уваги –  мимовільна і довільна – тісно пов'язані між собою, і часом переходять один в одного. Про післядовільну увагу слід говорити тоді, коли в цілеспрямованій діяльності для особистості цікавими і значними стають зміст і сам процес діяльності, а не тільки її результат, як при довільній увазі. В цьому випадку діяльність так захоплює людину, що їй стають не потрібні помітні вольові зусилля для підтримання уваги.

     Післядовільна увага, подібно до довільної, носить цілеспрямований характер і потребує спочатку вольових зусиль, але поступово  набуває характеру мимовільної. Однак  на відміну від мимовільної  уваги після довільна увага залишається  пов’язаною з свідомими цілями і підтримується свідомими інтересами.

     Післядовільна увага характеризується тривалою і високою зосередженістю, з нею обґрунтовано пов'язують найбільш інтенсивну і плідну розумову діяльність, високу продуктивність усіх видів праці.

     Увага означає зв'язок свідомості з певним об’єктом, його зосередженість на ньому. Особливості цієї зосередженості визначають властивості уваги. До них відносяться : стійкість, концентрація, розподіл, об’єм [4, с. 197].

     Стійкість – властивість уваги, яка визначається часом, упродовж якого об’єкт є предметом діяльності – і внутрішньої і зовнішньої [5, с.352].

     Стійкість може визначатись периферичними  і центральними факторами. Експериментальні дослідження показали, що увага зазнає періодичних мимовільних коливань. Періоди таких коливань, за даними Н. Ланге, зазвичай дорівнюють 2-3с, доходячи максимуму до 12с. на рівні фізіології стійкість уваги пояснюється передусім гальмуванням дії побічних подразників[6, с. 230].

     Стійкість уваги залежить від змістовності, складності діяльності, що виконується, від усвідомлення її значення для задоволення потреб людини. Увага стійка до тих пір, доки виконувана робота активізує діяльність людини, залучаючи мислення, фантазію, почуття. Доведено, що найбільш суттєвою умовою стійкості уваги є можливість розкрити в предметі, на якому вона зосереджена, нові сторони і зв’язки [4, с.197].

     Концентрація  – ступінь зосередженості індивіда на певному об’єкті [4, с. 123].

     Як  і інші, ця властивість уваги характеризує зв'язок індивіда з певним об’єктом, водночас засвідчує ступінь його інтенсивності. Як правило, індивід зосереджується на якомусь одному об’єкті, його увага ніби поглинається ним, і тим більше, чим більше значення він для нього має. Щоб утримати цей об’єкт у полі своєї уваги, індивід іноді докладає вольових зусиль. Проте така концентрація може мати і післядовільний характер (С.Д. Максименко).

     Концентрація  уваги залежить від змісту діяльності, міри  інтересу до неї та насамперед від індивідуальних особливостей людини – її вміння зосереджуватися, підґрунтям чого є активність і стійкість збудження у діючих ділянках кори великих півкуль головного мозку [3, с.124].

     А.А. Ухтомський вважав, що концентрація уваги  пов’язана з особливостями функціонування домінантного вогнища збудження  в корі. Зокрема, концентрація є наслідком збудження в домінантному вогнищі при одночасному гальмуванні решти зон кори головного мозку.

     Наступна  властивість уваги – це її обсяг, яка визначається кількістю об’єктів, на яках індивід може зосередитися одночасно [5, с. 353].

     Кількісна характеристика середнього обсягу уваги людей: 7±2 об’єкти [4, с.201]. Ця характеристика пов'язана з обсягом короткочасного запам'ятовування. При цьому середній обсяг уваги дорослої людини 4-6, а дитини 2-3 об’єкти [5, с. 353].

       Обсяг уваги залежить від організації матеріалу, на якому зосереджується індивід, а також від його здатності вдтворювати такий матеріал у формі образу.

     Ряд дослідників у розумінні обсягу уваги пропонують виходити з обсягу інформації, на якім може зосередитись свідомість суб'єкта для того, щоб оперувати цієї інформацією. Введення в сучасні експериментальні дослідження суб'єктивних критеріїв уваги (наприклад, бальних оцінок для рівня суб'єктивної впевненості в ясній, швидкій й точній відповіді) дозволило зробити висновок, що обсяг уваги визначається у середньому шістьма елементами. При подальшім збільшенні числа елементів відбувається їхнє структурування (наприклад, на основі двох-трьох елементів: пара - лінія, три - трикутник і т.д.). Тому ряд з десяти елементів, що утворює ті або інші структури, сприймається настільки ж точно й чітко, як і ряд з одного-трьох елементів. Явище структурування було помічено при дослідженні обсягу уваги для різних сенсорних аналізаторів, у тому числі для слухового. Обсяг слухової уваги, як виявилося, залежить також від частоти й темпу надходження звукових стимулів [2, с.23-24]. Наприклад, експериментально було встановлено, що всяка зміна оптимального темпу веде до зменшення обсягу слухової уваги. Довільність регуляції обсягу уваги при розрізнених стимулах обмежена. При змістовій  організації стимулів вона значно вище. Обмеженість обсягу уваги вимагає постійного виділення суб'єктом яких-небудь об'єктів, що знаходяться в сенсорно-перцептивной зоні, а невиділені об'єкти використовуються ним як тло. Цей вибір з безлічі сигналів лише деяких з них і є ні чому іншим, як вибірковістю уваги.

     Розподіл  уваги – властивість, з якою пов’язана  можливість одночасного виконання  індивідом дій з різнорідними об’єктами [6, с.353].

     Завдяки цій властивості індивід може займатися відразу кількома справами. Це залежить від характеру та ступеня складності дій, і особливо рівня оволодіння ними. Розподіл уваги залежить від психологічного й фізіологічного стану людини. У разі стомлення, під час виконання складних видів діяльності, які вимагають підвищеної концентрації уваги, область розподілу звичайно звужується. Розподіл уваги має певні закономірності: чим складніші види діяльності, які сполучаються, тим сутужніше розподіл уваги; важко сполучати два види розумової діяльності; розподіл найбільш ефективний за умови сполучення розумової й моторної діяльності, при цьому продуктивність розумової діяльності знижується більше, ніж моторної; основна умова успішного розподілу – автоматизація принаймні одного з видів діяльності, які здійснюються одночасно.

     Проте в багатьох випадках розподіл уваги  є дуже швидким її переключенням.

     Переключення  – це властивість уваги, яка виявляється  при довільному переході від однієї дії до іншої [5, с.352].

     Переключення  означає свідоме переміщення  уваги з одного об’єкта на інший. В цілому здатність до переключення уваги означає можливість швидко орієнтуватися в мінливій ситуації. Легкість переключення ваги у різних людей відрізняється і залежить від цілого ряду умов (це передусім співвідношення між попередньою та наступною діяльністю і відношення суб’єкта до кожної з них). Чим цікавіша діяльність, тим легше на неї перемкнутись, і навпаки. Переключення уваги належить до тих властивостей, що добре піддаються тренуванню.

     Переключення  може мати і мимовільний характер [5, с.353]. у цьому разі воно набуває вигляду відволікання уваги, що привертається тими самими подразниками, що й мимовільна увага.

     Увага, як і більшість психічних процесів, має свої етапи розвитку. У перші  місяці життя у дитини наголошується  наявність тільки мимовільної уваги. Дитина спочатку реагує тільки на зовнішні подразники. Причому це відбувається тільки у разі їх різкої зміни, наприклад при переході з темноти до яскравого світла, при раптових гучних звуках, при зміні температури і т.п.

     Починаючи з третього місяця дитина все більше цікавиться об'єктами, тісно пов'язаними з його життям, тобто найбільш близькими до нього. У п'ять-сім місяців дитина вже в стані достатнього довго розглядати який-небудь предмет, обмацувати його, брати в рот. Особливо помітно вияв його цікавості до яскравих і блискучих предметів. Це дозволяє говорити про те, що його мимовільна увага вже достатньо розвинена.

     Зачатки довільної уваги зазвичай починають  виявлятися до кінця першого —  початку другого року життя [7, с. 371]. Можна припустити, що виникнення і формування довільної уваги пов'язане з процесом виховання дитини. Люди, що оточують дитину, поступово привчають його виконувати не те, що йому хочеться, а то, що йому потрібно робити. На думку Н. Ф. Добриніна, в результаті виховання діти вимушені звертати увагу на потрібну від них дію, і поступово у них, поки що в примітивній формі, починає виявлятися свідомість.

     Велике  значення для розвитку довільної  уваги має гра. В процесі гри  дитина вчиться координувати свої рухи згідно з завданнями гри і направляти свої дії відповідно до її правил. Паралельно з довільною увагою на основі досвіду розвивається і мимовільна увага. Знайомство зі все більшою і більшою кількістю предметів і явищ, поступове формування уміння розбиратися в простих відносинах, постійні бесіди з батьками, прогулянки з ними, ігри, в яких діти наслідують дорослим, маніпулювання іграшками і іншими предметами — все це збагачує досвід дитини, а разом з тим розвиває його інтереси і увагу.

     Особливе  значення для розвитку довільної уваги має школа. В процесі шкільних занять дитина привчається до дисципліни. У нього формується посидючість, здатність контролювати свою поведінку.

     Таким чином, в розвитку уваги можна  виділити два основні етапи. Перший — етап дошкільного розвитку, головною особливістю якого є переважання зовні опосередкованої уваги, тобто уваги, викликаної чинниками зовнішнього середовища. Другою — етап шкільного розвитку, який характеризується бурхливим розвитком внутрішньої уваги, тобто уваги, опосередкованої внутрішніми установками дитини [7, с.372].

     Оскільки  наше дослідження стосується насамперед дітей молодшого шкільного віку, то доцільно буде розглянути характерні особливості уваги дітей даної  вікової категорії. Діти в цьому  віці вже здатні концентрувати увагу  на неінтенсивних діях, але в них ще переважає мимовільна увага. Для них зовнішні враження – сильний відволікаючий фактор, їм складно зосередитись на незрозумілому, складному матеріалі. Їх увага характеризується невеликим об’ємом, малою стійкістю – вони можуть зосереджено займатися однією справою протягом 10-20 хвилин ( в той час як підлітки – до 50 хвилин) [8, с.262].  Ускладнене розподілення уваги і його переключення з одного навчального завдання на інше.

     Таким чином, можна помітити, що молодший шкільний вік – це саме той час, коли слід надати належного значення розвиткові уваги, її властивостей, що в подальшому сприятиме підвищенню ефективності навчання та продуктивності виконання інших видів діяльності, які вимагають концентрації психічних зусиль. 
 
 

     2. Особливості уваги та її властивостей у молодших школярів з затримкою психічного розвитку

     Затримка  психічного розвитку – поняття, яке  склалося у вітчизняній психології в 60-х рр. ХХ ст.. на основі і в результаті вивчення дітей як таких,  які  відчували стійкі труднощі в навчанні у звичайній школі, так і таких, які з діагнозом розумова відсталість впродовж нетривалого часу навчання в допоміжній школі починали порівняно успішно просуватися вперед і виявляли великі потенційні можливості. У багатьох випадках останні при наданні їм відповідної педагогічної підтримки й організаційної допомоги продовжували навчання у звичайній школі [9, с. 82].

     У першому випадку діти характеризувалися  як непохитно невстигаючі, у другому  ж - у допоміжній школі до введення терміна "затримка психічного розвитку" - стан дітей визначався як псевдоолігофренія.

     Розгорнуте  послідовне психологічне вивчення обох груп дітей дозволило встановити їхню тотожність, і всі діти цієї групи стали характеризуватися  як такі, що мають тимчасову затримку психічного розвитку. Згодом явна надлишковість у назві цієї категорії дітей була усунута й утвердився термін "затримка психічного розвитку".

     Зараз ми під цим терміном розуміємо  як сповільнення темпу розвитку психіки  дитини, яке виражається в недостатності  загального запасу знань, незрілості мислення, переважанні ігрових інтересів, швидкому перенасиченні в інтелектуальній діяльності [10, с.88].

     Обстеження  школярів початкових класів загальноосвітніх шкіл, проведене в середині 1990- х  рр., показало, що кількість дітей із затримкою психічного розвитку різного ступеня виразності досягає 15- 16 % [9, с.84].

     Дослідженням  дітей з затримкою психічного розвитку займалися Т. А. Власова, М. С. Певзнер, К. С. Лебединская, Г. Е. Сухарева, В. В. Ковалев, 3. И. Калмикова, Т. В. Егорова, Г. І. Жаренкова та інші.

     Причинами затримки психічного розвитку можуть бути важкі інфекційні захворювання матері під час вагітності, токсикози  вагітності, хронічна гіпоксія плода  внаслідок плацентарної недостатності, травми під час вагітності й при пологах, генетичні фактори, асфіксія, нейроінфекції, недоліки харчування й хронічні соматичні захворювання, а також травми мозку в ранній період життя дитини, вихідний низький рівень функціональних можливостей як індивідуальна особливість розвитку дитини, важкі емоційні розлади невротичного характеру, пов'язані, як правило, із украй несприятливими умовами раннього розвитку.

     Серед класифікацій затримок психічного розвитку найбільш розповсюдженою є класифікація запропонована К.С.Лебединскою, в  якій виділяється чотири групи дітей даної категорії.

     Перша група – це затримка психічного розвитку конституціонального походження. Це гармонійний психічний і психофізичний  інфантилізм [9, с.85]. Такі діти відрізняються вже зовні. Вони більш тендітні, часто зріст у них менше середнього й обличчя зберігає риси більш раннього віку, навіть коли вони вже стають школярами. У цих дітей особливо сильно виражене відставання в розвитку емоційної сфери. Вони перебувають як би на більш ранній стадії розвитку в порівнянні із хронологічним віком. У них спостерігається більша виразність емоційних проявів, яскравість емоцій і разом з тим їх нестійкість і лабільність, для них дуже характерні легкі переходи від сміху до сліз і навпаки. У дітей цієї групи дуже виражені ігрові інтереси, які переважають навіть у шкільному віці.