Освіта в німеччині

  ЗМІСТ

  ВСТУП

  1.Освітні  рівні населення  Федеративної Республіки  Німеччина.

  А)Система  шкільної освіти.

  Б)Система  професійної освіти.

  В)Особливості  вищої освіти.

  Г)Підготовка вчителів.

  2.Освітня політика ФРН на межі ХХ – ХХІ століть.

  3.Міжнародне співробітництво Німеччини в галузі освіти.

  А) Німецько-французьке співробітництво.

  Б) Німецько-австрійська співпраця.

   В) Німецько-бразильська співпраця.

  Г) Німецько-американська співпраця.

  Д) Німецько-нідерландська співпраця.

  Е) Німецько-латиноамериканська співпраця.

  Є) Німецько-японська співпраця.

  Ж) Німецько-ізраїльська співпраця.

  З)  Німецько-українська співпраця.

  И) Інтернаціональні навчальні курси.

  4.Наукові  організації Німеччини, відкриття та інновації, зроблені німцями.

  А) Загальний  огляд.

  Б) Позауніверситетські дослідження.

  ВИСНОВКИ

   1.Освітні рівні населення Федеративної Республіки Німеччини.

   У сучасному світі однією з найбільш розвинутих країн вважається Німеччина (Дод.№1). До 1991 року вона складалася з двох країн: соціалістичної — НДР і капіталістичної — ФРН. У них існували різні системи освіти, але після возз'єднання Німеччини виникла необхідність об'єднати і освітні системи. Реформа освіти торкнулася, насамперед, колишньої НДР і ще не завершена. Саме тому спробуємо розглянути системи освіти колишніх НДР і ФРН і нинішню систему освіти Німеччини у взаємозв'язку.

   Загалом освітні установи Німеччини є державними. Для них діють державні розпорядження, що стосуються програм навчання. Поточне керування освітою знаходиться в компетенції місцевих урядів, що, однак, не виключає загального керівництва збоку центру: Міністерство освіти розробляє концепцію освітньої політики, виділяє кошти на розширення мережі ВНЗ.

   Політика федеральних органів і земель в галузі освіти узгоджена з погляду тривалості навчання, канікул, навчальних програм, взаємного визнання дипломів. У кожній федеральній землі, зокрема, у нових, прийнятий свій закон про освіту, однак всі вони розроблені на основі загального федерального закону. Програми навчання, підручники затверджуються на рівні земельних урядів, до того ж для кожного предмета одночасно існують декілька схвалених відповідними міністерствами підручників, а вчитель вільний вибирати з них, який вважає кращим. У такий спосіб досягається багатоваріантність освіти, забезпечується плюралізм думок і суджень. Викладання не тільки у ВНЗ, але й у середній школі будується на основі сполучення обов'язкових предметів і тих, які можна вибирати за бажанням. Система освіти ФРН інтегрована в загальноєвропейську, всі види навчальних закладів задіяні в реалізації програм ЄС, відбувається уніфікація стандартів навчання країн Співтовариства, орієнтована на взаємне визнання дипломів.

   Після об'єднання Німеччини почалася активна робота з реформування освіти в, так званих, нових землях. Освітня система колишньої НДР, особливо її вища школа, була значною мірою створена за радянським зразком. Для неї були характерні: велике число планових показників, надмірна ідеологізація освіти. Після об'єднання Німеччини середня освіта була підпорядкована федеральним землям. На основі діючого у ФРН загального закону про освіту в кожній із земель був прийнятий свій закон. Відсутність досвіду федеральної демократії привела до того, що ці закони виявилися не дуже погодженими між собою та мають ряд протиріч із загальнофедеральним законом, які необхідно усунути.[9.c.38]

   У минулому році у Федеративній Республіці Німеччина 780 000 вчителів навчали 12,6 мільйона учнів у 52 500 школах (Дод.№2). Учителі є, як правило, чиновниками на службі у федеральної землі. 2006 року громадські бюджети видали близько 160 мільярдів марок на школи та вищі навчальні заклади, включно із стипендіями для учнів і студентів. Більшість молодих людей (близько 70%) здобувають після школи професію в рамках дуальної системи. Це означає, що учні працюють три-чотири дні на тиждень на підприємстві, а в інший час відвідують професійну школу. Цього року 1,6 мільйона молодих людей навчалося на більш, ніж 500 000 підприємств усіх галузей господарства, у людей вільних професій та в громадських установах, здобуваючи близько 360 офіційно зареєстрованих професій. Поряд із цим існують школи, де можна отримати професії в економічній, домогосподарській, медичній або соціальній сферах.

    Атестат зрілості в Німеччині дає право навчатися у вищій школі. Крім того, існує свідоцтво про зрілість, маючи яке можна поступити у вищу професійну школу й отримати один із технічних, педагогічних та інших фахів. У даний час у Німеччині здобувають вищу освіту понад 1,8 мільйона молодих людей; число початківців, що вступають до вузів, становить щосеместра 260 000. Вищі навчальні заклади знаходяться, за деякими винятками, у підпорядкуванні земель, вони функціонують на принципі самоврядування і приймають свої власні статути. Серед студентів у старих федеральних землях — 42%, у нових — 48% жінок. Студенти мають право на підтримку з боку держави, якщо в них немає інших джерел фінансування. Це стосується приблизно 15% студентів.[3.c.35] 

   А)Система шкільної освіти. 

     Мережа дошкільних установ розвинена в країні слабо. Невелике число дитячих садів, що знаходяться загалом у приватному веденні, охоплюють дітей віком від 3 до 5 років.

   Навчання в школі починається у віці 6 років і обов'язкове протягом 9, а в деяких землях 10 років.

   Першим рівнем в шкільній системі є початкова школа: 1 -4 класи, у деяких землях—1-6 класи. У початкових класах, особливо в перші 2 роки, широко застосовується комплексне навчання. Німецька мова, арифметика, краєзнавство, музика, фізкультура, релігія викладаються в комплексі. Лише в З і 4 класах виділяються окремі предмети, хоча мова, краєзнавство і музика продовжують викладатися в комплексі.

   Перші шість років всі учні займаються разом, у 4 —6 класах вирішується питання, де учень буде продовжувати освіту: у повній народній, реальній школі чи гімназії. Це залежить не від матеріального статку його батьків, а від його здібностей і бажання.

   Навчання в повній народній школі продовжується до 9 чи 10 класу. Цей вид навчального закладу націлений, насамперед, на одержання професії: уроки професійної майстерності в цілому відвідуються учнями з більшою зацікавленістю, ніж заняття з інших предметів. У повній народній школі релігія, історія, суспільствознавство, рідна мова займають 33 % усього навчального часу. Математиці, біології, початковим відомостям з фізики і хімії приділяється по 4 години на тиждень. Праця, фізкультура і предмети з естетичного циклу (малювання, спів, музика) займають 22 % навчального часу. Кількість учнів повної народної школи з роками знижується через зростання числа бажаючих одержати більш глибоку освіту, що дає кращі перспективи для кар'єри.

   Освітня система ФРН передбачає можливість продовження навчання, і учні, що закінчили повну народну школу та виконали ряд умов (додаткове відвідування занять, складання іспитів), можуть одержати свідоцтво реальної школи. Остання відрізняється від повної народної більш високою якістю навчання, великою кількістю дисциплін, а також можливістю вибору напряму (математико-природничо-наукового, мовного, суспільно-економічного тощо).

   Реальна школа характеризується західнонімецькими педагогами як "теоретико-практична". На відміну від повної народної школи в реальній фізика, хімія, біологія й англійська мова викладаються як обов'язкові предмети. На більш високому рівні ведеться викладання математики. У старших класах вводиться один або два предмети на вибір, що дає можливість учням отримати спеціалізацію в якій-небудь галузі. Учні реальних шкіл, які добре встигають, можуть переходити в гімназії.

   Документ про закінчення повної народної і реальної шкіл надає право на вступ допрофесійного училища; реальна школа відкриває можливість навчання в професійних школах більш високого ступеня, аза умови здачі додаткових іспитів - у гімназії. Атестат гімназії, навчання в якій триває до 13 класу включно, дозволяє вступити до вищого навчального закладу.

   Гімназії - єдині навчальні заклади, що дають безпосередній доступ до вищої освіти. На молодших її рівнях вчиться не більш 16 % підлітків відповідного віку. З часом відбувається відсівання школярів, особливо велике після 10 класу, на переході із середнього на старший рівень гімназії (11-13 класи). Закінчують гімназію після 13 класів лише половина з тих, хто вступив до неї.

   Гімназії мають спеціалізований характер і традиційно поділяються на класичні, природно-математичні і гімназії сучасних мов. Є також інженерні, економічні і педагогічні гімназії. Обов'язкові предмети для всіх типів гімназій — німецька мова, історія, географія, математика, біологія, фізкультура, музика і релігія. У класичних гімназіях обов'язкове вивчення латинської, грецької й однієї з сучасних мов. У природно-математичних гімназіях посилено вивчаються математика, фізика і хімія.

   У старших класах вводяться предмети на вибір (від 2 до 7 годин на тиждень). В цілому освіта в гімназії носить переважно гуманітарний характер.

   У шкільній системі Німеччини порівняно невелике місце займають "загальні школи", у яких немає чіткого поділу на види навчання: їхнє існування можна розглядати поки що, як експеримент.

   За Конституцією у Німеччині дозволено тримати приватні школи, серед яких багато релігійних. В них навчається приблизно 8 % учнів. Оскільки приватні школи більш вільні у виборі програм і акцентів у навчанні, ніж державні, то в них найчастіше проходять випробування різні педагогічні альтернативні програми.[9.c.39-40]

   За  станом на кінець 2004 р., у ФРН було 2268 приватних шкіл, і їх відвідували 630 902 учні (приблизно 5,5% що всіх навчаючихся) .

   За  характеру і змісту навчання вони розділяються на: конфесійні школи; вальдорфські школи; "сільські виховні будинки"; вільні альтернативні школи; школи, що входять у Федеральний союз німецьких приватних шкіл.

   Конфесійні  школи. Найкрупнішим організатором шкіл, альтернативних державним, є церква. Так, у веденні католицької церкви знаходиться понад 1600 учбових закладів, які відвідують близько 330 тис. учнів. Засновниками католицьких шкіл виступають монастирі, церковні ордени, єпископства, шкільні союзи і благочинні організації. Вищою метою виховання і навчання для католицьких християн вважається розкриття кращих людських завдатків, здібності людини до "служіння людям, миру і царству Божому" в щоденних конкретних діях .

   Євангельська  церква - другий за величиною організатор  приватних конфесійних шкіл (60 тис. учнів). Історичні церковні традиції цього напрямку завжди були близькі державним. Проте досвід фашистської диктатури змусив їх представників переглянути своє відношення до проблем підпорядкування сфери виховання державі. Виходячи з цього кількість шкіл, що знаходяться під патронажем євангельської церкви, помітно збільшилася в післявоєнний період.

   Навчальні плани конфесійних шкіл відповідають програмам суспільних учбових закладів, але мають певні особливості, витікаючі з постановки цілей  навчання відповідно вимогам церковного світогляду.

   Оплата  за відвідини шкіл даного типу мінімальна (близько 25 марок в місяць). В більшості випадків плата за навчання не стягується. Витрати шкіл оплачуються із засобів федеральної землі (до 94%), а також єпископства і церковних союзів.

   Вільні  альтернативні школи. Наступний тип шкіл у вільному уявленні - вільні альтернативні, або альтернативні батьківські. Багато німецьких учених-педагогів визначають їх як "педагогічно реформаторські і політично незалежні", оскільки своїм корінням вони походять з педагогічних реформ початку XX ст.., а також з американського руху вільних шкіл і руху антиавторитарного виховання в Німеччині. В даний час в Німеччині налічуються 52 вільних альтернативних школи і 18 ініціатив до їх побудови.

   Ні  у однієї іншої шкільної моделі немає  таких доброзичливих відносин між дітьми і дорослими. Якщо традиційно дитина розглядається вчителями як об'єкт навчалього процесу, то в альтернативних батьківських школах він цікавий всім перш за все як особа, і основна увага приділяється його соціальному і емоційному розвитку.

   Особливістю шкіл даного типу є нечисленність  учнів, що дає можливість дуже тісного  зв'язку членів шкільного колективу. Щільні особисті відносини педагогів  і дітей допомогають створенню  персоною сімейної обстановки, атмосфери  комфорту і захищеності. Вільний час також проводиться спільно: приготування обідів, прибирання, прогулянки і тому подібне.

   Основна відмінність альтернативних батьківських шкіл від державних в області  навчання - відсутність обов'язкового змісту освіти, строгих форм занять, твердого режиму уроків (організаційна гнучкість). Теми занять мають характер пропозицій, вибір яких проводиться учнями. Урок не має чітких тимчасових рамок, час занять обумовлений інтересом учнів, основні форми роботи - курси, проекти.

   Система оцінювання знань, прийнята в державних школах, тут відсутня. Замість цього використовуються докладні доповіді про успіхи і невдачі учнів. Великим мінусом шкіл цього вигляду є те, що випускникам не видається атестат державного зразка.

   Органом управління і організації вільних альтернативних шкіл вважається створений в 1988 р. Федеральний союз вільних альтернативних шкіл. Основними завданнями Союзу є фінансова і юридична підтримка шкіл; організація навчання і підвищення кваліфікації вчителів; випуск інформаційних матеріалів. Фінансування проводиться федеральним землями (до 80%), а також з міського бюджету і спеціальних пожертвувань. Батьківська плата складає від 100 до 320 марок в місяць.

   Вальдорфські  школи. Школи Рудольфа Штайнера користуються великою популярністю в Німеччині, їх налічується до 180, будується 40, більше 30 знаходяться у стадії ініціатив до побудовиви. Суттю антропософської педагогіки є забезпечення правильного всестороннього розвитку людини, що включає пізнавальну активність, прояв здібності до творчості, моральні завдатки, релігійні переживання, фізичний стан. Організація учбового дня заснована на знанні природи дитини, його денного ритмічного циклу. Термін навчання складає 12 років, за змістом воно відповідає державним інтегрованим комплексним школам, проте іноді вводиться 13-й рік для підготовки у вищі навчальні заклади.

   Окрім денної форми навчання вальдорфські школи пропонують інтернатну (таких  учбових закладів в Німеччині  три: у Гессене, Нижній Саксонії і Північному Рейні-Вестфалії).

   У тісному зв'язку з Союзом вільних вальдорфських шкіл знаходиться Педагогічне бюро досліджень, що займається дидактичними розробками в області навчання і питаннями виховання, а також що випускає численні друкарські матеріали. Державна дотація вальдорфським школам складає 60% від загального бюджету школи, плата батьків залежить від доходів сім'ї і в середньому не перевищує 200 марок в місяць. Також має місце спонсорська допомога, пожертви організацій і приватних осіб.

   "Сільські  виховні будинки". "Сільські виховні будинки" - привілейовані навчально-виховні заклади інтернатного типу  реформаторської традиціїі з виключно високою платою за перебування і навчання, на теперішній час їх налічується 20.

   Вищу  мету своєї роботи "сільські виховні  будинки" бачать у вихованні зразкового громадянина, що має не тільки глибокі і обширні знання в наукових областях, але і риси характеру, що дозволяють йому достойно жити в співтоваристві з іншими людьми. Історичною особливістю цього типу шкіл, є - хороша шкільна освіта як фундамент для навчанняя в престижному вищому учбовому закладі і можливості зайняти високе положення в суспільстві. Учбові плани і програми "Сільських виховних будинків" в цілому відповідають державним учбовим закладам, проте тут значно вищі вимоги до знань. Переваги полягають в малій наповнюваності класів, в багаточисельності методів групового, індівідуального, диференційованого навчання при збереженні традиційної класно-урочної системи. Велике значення має індівідуально сприяння учням з боку вчителів. Замкнутий простір, де знають кожного, робить можливим специфічний підхід до проблем кожної дитини.

   Навчання  і виховання в "сільських виховних будинках" будується на традиціях реформаторської педагогіки під девізом: "Ви можете більше! Відкрийте те, що у вас заховане!". Велике значення, крім класичної шкільної освіти, надається практично-ремісничим, художнім, спортивним заняттям. Робочі і трудові співтовариства, так звані "гільдії", займають міцні місця в тижневому учбовому плані "сільських виховних будинків".

   В основному це гімназії, де навчання ведеться з 5 по 13 класи, проте є також класи реальної школи. Кількість, тих хто вчаться коливається в середньому від 65 до 250. Плата за навчання і проживання дуже висока: в середньому 3100 марок в місяць, тому основний контингент учнів, - діти багатих батьків. Проте є пропозиції і для других категорій учнів - часткова плата за навчання, дотації держави або допомогу добродійних організацій.

   Школи, що входять у Федеральний  союз німецьких приватних  шкіл. Це найстаріші об'єднання організаторів шкіл у вільному представництві в Німеччині виникло в 1903 р. за ініціативою засновників недержавних торговельно-комерційних шкіл. До нього приєдналися загальноосвітні школи - гімназії, інтернати, школи повного дня, а також учбові заклади для дорослих. У наш час Федеральний союз об’єднує всі  союзи приватних шкіл різного типу. Його членами є суспільні шкільні установи і об'єднання, суспільні, юридичні і приватні особи.

   Федеральний союз німецьких приватних шкіл є  центральним органом недержавної освіти в Німеччини, який включає:

   1) загальноосвітні учбові заклади (дитячі сади, початкові, основні

   реальні школи, гімназії, школи для особливих  категорій дітей);

   2) професійні школи;

   3) різного вигляду курси для молоді і дорослих (загальноосвітні, мовні, музичні, спортивні, оздоровчі і т.д.);

   4) курси перепідготовки для дорослих;

   5) курси підвищення кваліфікації;

   6) учбові заклади для переселенціві іноземців.

   Такі  загальноосвітні приватні учбові заклади, як католицькі. євангельські, вальдорфські школи, "сільські виховні будинки", вільні альтернативні школи, представлені у Федеральному союзі Робочим спільнотою вільних шкіл (Arbeitsgemeinschaft Freier Schulen). Проте є ряд навчальних закладів, які не є носіями тієї або іншої конфесійної або світоглядної концепції. Вони є особливою групою, що також входить в Союз. Загальна чисельність учбових закладів цієї групи - 190 шкіл, серед яких 66 гімназій, 60 реальних шкіл, 34 - початкові і головні, 3 - для особливих категорій навчаючихся. В основному це школи повного дня, де діти можуть в першій половині дня вчитися, а в післяобідній час займатися приготуванням домашніх завдань, також є 27 інтернатів, серед яких є навчально-виховні заклади з великими традиціями, засновані в XIX ст.

   Відмітною особливістю цих навчальних закладів є їх гнучкість, можливість швидкого реагування на розвиток науки, зміну потреб суспільства. Часто в навчальні плани включаються раннє навчання іноземним мовам, білінгвальне навчання, приділяється особлива увага художньому і музичному вихованню, освоєнню сучасних комп'ютерних технологій. Звертає на себе увагу інтернаціональний склад, тих що вчаться, невелика наповнюваність класів (15-20 чоловік).

   Учбові  заклади Федерального союзу видають  свідоцтва про закінчення школи  державного зразка. Їх фінансування будується на державній підтримці, спонсорській допомозі і платі батьків. Для дітей, відвідуючих інтернати, плата складає від 1800 до 2800 марок в місяць, в інших випадках шкіл вона значно нижча.[2.91-98C]

   У колишній НДР, після об'єднання, першим кроком переходу системи середньої освіти до нових умов функціонування стало створення трьох видів шкіл: повної народної, реальної і гімназії. Однак, поки що вони існують ніби одна над іншою: закінчення 9-го класу прирівнюється до закінчення повної народної школи, причому 9 клас поділяється на випускний клас повної народної школи і 9 клас (початковий) реальної школи. Випускник 10-го класу одержує свідоцтво про закінчення реальної школи, а 11-12 класи мають статус гімназичного ступеня навчання. Перше півріччя 11-го класу вважається випробувальним, і в цей період відбувається значне відсіювання, таке, що число випускників реальної школи, що навчаються в гімназії, складає близько 16 %.

   Поступово вводиться більш диференційована система навчання із гнучким підходом до кожного учня залежно від його здібностей і нахилів у навчанні. 

   Б)Система професійної освіти. 

   Система професійної освіти — це державна система професійної освіти, обов'язкова для випускників повної народної школи. З усіх, що навчаються в ній, більшість відвідують заняття в професійній школі нижчого типу без відриву від виробництва, де вони проходять курс учнівства. Заняття в школі продовжуються протягом трьох років по 6 — 8 годин на тиждень. Програма навчання в цих школах вузькопрофесійна — учні отримують, здебільшого, знання, пов'язані з їх спеціальністю. У деяких професійних школах є загальноосвітні класи, закінчення яких надає право на вступ в професійні школи підвищеного типу.

   Система професійних шкіл підвищеного типу дуже різноманітна. Вона включає безліч "шкіл-спеціальностей": медичні, сільськогосподарські тощо з терміном навчання 1 -4 роки. Ці школи готують кваліфікованих працівників, головним чином, для сфери обслуговування. Також є невелика мережа технічних училищ і інженерних шкіл для учнів, що закінчили реальні школи чи 10 класів гімназії. Термін навчання в них — 2-3 роки, протягом яких готуються фахівці середньої кваліфікації (техніки) і інженери широкого профілю.

   Система професійної освіти Німеччини високо цінується в усьому світі. Вона дозволяє паралельне навчання в освітній установі і на підприємстві (фірмі), до того ж пріоритетним вважається друге, яке займає, як правило, 3/4 навчального часу. Училище підводить під отримані на фірмі знання теоретичну основу і розширює загальний кругозір. 80 % учнів укладають договір з фірмою, куди вони вступають як учні. Для інших створюються особливі класи "без практичного навчання", які вважаються вкрай не престижними. Після закінчення курсу навчання в професійному училищі видається свідоцтво, що дійсне тільки разом з документом про проходження навчання на фірмі і надає право на вступ у ВНЗ.

   Незважаючи на позитивні сторони професійного навчання у ФРН, у даний час воно зазнає певних труднощів. Стосовно спеціальностей харчової промисловості, хімічної, текстильної й електротехнічної галузей спостерігається щорічне зниження числа учнів, і кількість навчальних місць стабільно його перевищує; у сфері керування, організації, підготовки офісних працівників, що одержують навички поводження з оргтехнікою, спостерігається зворотна тенденція: число бажаючих навчатися цим професіям перевищує число навчальних місць.

   У східних землях у системі професійної освіти в даний час відбуваються деякі зміни. Після об'єднання країни число учнів ПТУ скоротилося приблизно на третину. Зумовлено це, з одного боку, тим, що розширено доступ на гімназичну ступінь навчання. Іншою причиною стало те, що підприємства, до яких належали професійні училища, значною мірою збанкрутували і закриваються, а ті, що зберігаються, прагнуть звільнитися від потенційних збитків і зайвих витрат, до джерела яких вони відносять і витрати на професійні училища. Уряд Німеччини прагне підтримати професійні училища, одночасно зводячи їх до діючих систем професійної освіти у старих землях.

   Вводиться дуалістична система з подвійною відповідальністю освітніх установ і фірм за професійну освіту (хоча й у НДР професійні училища ґрунтувалися на сполученні теоретичного й практичного навчання).

   Прийнято програму допомоги професійній освіті в нових землях з метою максимально збалансувати попит та пропозиції на навчальні місця. Програма націлена на переорієнтацію підготовки фахівців для великих підприємств на дрібні і середні, які, як і в старих землях, повинні складати основу промисловості. Передбачається, що саме на невеликих фірмах будуть у перспективі проходити практичне навчання учні професійних училищ. Щоб зацікавити малі і середні підприємства в сприянні професійній освіті, передбачені дотації на кожного учня. Опікунська рада, у веденні якої знаходиться уся власність колишньої НДР і яка займається приватизацією державних підприємств, передбачає в контрактах на продаж заводів і фабрик у приватні руки збереження визначеної кількості навчальних місць. У цілому оптимальним засобом розширення числа навчальних місць для учнів професійних училищ є створення атмосфери матеріальної зацікавленості фірм. 

   В)Особливості вищої освіти. 

   Система вищої освіти Німеччини включає більш 383 ВНЗ. її основу складають університети (74 — у старих і 29 — у нових землях) і спеціалізовані (професійні) ВНЗ (144 — у старих землях і поки тільки 32 — у нових). Поряд з ними існують педагогічні, теологічні ВНЗ, вищі школи керування, мистецтв. Німецькі ВНЗ є переважно державними; лише в останні роки було створено кілька приватних університетів. Університетська освіта націлена на підготовку всебічно розвиненого професіонала, який володіє широким світоглядом.

   Спеціальні (професійні) ВНЗ мають величезне значення в підготовці фахівців. Вони випускають більш 70 % німецьких інженерів, майже половину фахівців в галузі інформатики, у сфері організації виробництва. Ці ВНЗ відрізняються укороченим циклом навчання, включають теоретичну підготовку протягом трьох років і рік практичної роботи. Навчання в них максимально наближене до практики, усі викладачі обов'язково мають професійний досвід і тісні зв'язки з промисловими фірмами. Спеціальні ВНЗ мають прискорений курсу навчання і менші, порівняно з університетами, витрати на навчання.

   Навчання у ВНЗ продовжується 4 роки. Виняток складає медична, більш тривала, і вища педагогічна (З роки) освіта. Після навчання передбачається стажування (18 місяців), після чого студенти складають іспити і одержують дипломи. Більше половини студентів обирають гуманітарний профіль.

   Система обліку успішності студентів вимірюється в семестрових годинах. За 4 роки виходить 150 — 160 семестрових годин. Облік успішності здійснюється шляхом іспитів, умовою допуску до яких є виконання декількох письмових контрольних робіт.

   У ВНЗ практикуються наступні форми занять: лекції, вправи, просемінари, семінари, оберсемінари, лабораторні. Курсові і дипломні роботи в нашому розумінні відсутні.

   У Німеччині існує один науковий ступінь — доктор наук, що присвоюється після захисту і повної публікації дисертації в навчальному закладі.

   Наукова діяльність ВНЗ у ФРН будується на концепції вищої освіти В. Гумбольдта, що акцентує в процесі навчання сполучення навчальної і наукової праці. ВНЗ займають центральне місце в науково-дослідному світі.

   Варто підкреслити, що наукові організації Німеччини працюють у тісному співробітництві, немає розриву між науковою працею у вищих навчальних закладах і промисловою наукою. Це дозволяє виключити дублювання досліджень, одночасно полегшуючи передачу технології не тільки з однієї наукової установи в іншу, але й, що найбільш важливо, з наукових установ, зокрема, з ВНЗ у промислові фірми, полегшуючи і прискорюючи процес впровадження винаходів і реалізації наукового потенціалу країни.