Освіта Норвегії

Курсова робота

на тему:

„Освіта Норвегії "

зміст

Вступ

Актуальність теми. Освіта є досить актуальною темою на сьогоднішній день, адже вона перебуває під глибоким впливом змін в сучасному суспільстві. Так, протягом останніх десятиліть в багатьох країнах світу, зокрема і в Норвегії, відбувалась зміна суспільної парадигми - від технократичної до індустріальної, від індустріальної до інформаційної. На розвиток освіти вплинули суспільні інтеграційні процеси, такі напрями розвитку суспільства, як глобалізація, демократизація, створення єдиного інформаційного простору, тощо. Ці зміни відбулись такими темпами, що привели до потреби негайного перегляду та реформування освіти на всіх рівнях, оскільки існуючі системи не повністю відповідали сучасним запитам та потребували переорієнтації. Орієнтуючись на сучасний ринок праці, освіта до пріоритетів сьогодення відносить вміння оперувати такими технологіями та знаннями, що задовольнять потреби інформаційного суспільства та створить гарну базу трудових ресурсів.

Сучасні реформи Норвегії в першу чергу торкнулись змісту освіти, оскільки від складу його компонентів та механізмів впровадження залежить процес передачі та формування знань, вмінь та навичок, набуття цінностей суспільства, оволодіння необхідними життєвими компетентностями.

У зв’язку зі зміною змістових  компонентів освіти відбуваються зміни  технологій впровадження та реалізації змісту освіти в світі. Сьогодні, впроваджуючи нові знання, педагоги потребують забезпечення новими технологіями, де поряд з  традиційними домінують інформаційні та комунікаційні технології. А отже і система знань сучасної освіти спрямована на впровадження таких технологій та реформ, що забезпечать суспільство швидким оновленням знань, здобуттям інформації, дозволяє спілкуватись та взаємодіяти без перешкод на локальному та глобальному рівнях. Комп’ютеризація та інформатизація освіти - ознака прогресу не тільки галузі, а й суспільних процесів взагалі. Саие тому дуже актуальноє дослідження освіти, особливо в тих країнах в яких освіта знаходиться в безперервному русі, до таких країн належить і Норвегія.

Мета і завдання дослідження. Метою даної курсової роботи є дослідження структури освіти в Норвегії. Основні завдання, які ми маємо дослідити в курсовій роботі:

З’ясувати соціально-економічну сутність та основі функції освіти,її роль у розвитку і розміщенні продуктивних сил.

Описати передумови розвитку і розміщення освіти в Норвегії.

Дослідити рівень розвитку та галузеву структуру освіти в Норвегії.

Дослідити територіальну  структуру соціальної сфери досліджувальної території.

Сформулювати сучасні  проблеми та напрями удосконалення  розвитку і розміщення освіти Норвегії.

В кінці роботи зробити певні  висновки, щодо дослідження освіти в Норвегії.

Мета. Метою даної курсової роботи є дослідження структури освіти в Норвегії.

Завдання дослідження. Основні завдання які ми маємо дослідити у курсовій роботі:

Соціально-економічна сутність та основні функції освіти, її роль у розвитку розміщенні продуктивних сил.

Соціально-економічна сутність освіти.

Основні функції освіти.

Роль освіти у розвитку і розміщенні продуктивних сил.

Передумови розвитку і розміщення Освіти в Норвегії.

Історичний розвиток освіти в Норвегії. Розміщення учбових  закладів.

Освітні реформи 1994 та 1997 років.

Рівень розвитку та галузева структура освіти в Норвегії.

Рівень розвитку освіти Норвегії. Розгляд та аналіз статистичних даних.

Галузева структура.

Територіальна структура  освіти в Норвегії.

Територіальне розміщення університетів Норвегії. Ранг послуг, що надаються університетами.

Територіальне розміщення шкіл, їх основні засади.

Сучасні проблеми та напрямки удосконалення розвитку і розміщення освіти В Норвегії.

Проблеми освіти в  Норвегії.

Напрямки удосконалення  освіти в Норвегії.

Предмет дослідження. Предметом дослідження курсової роботи є освіта, яка є складовою соціального комплексу.

Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження є Норвегія.

Методи дослідження: Статистичний, аналіз, порівняння, узагальнення, картографічний, синтез.

В кінці роботи зробити певні  висновки, щодо дослідження освіти в Норвегії.

Розділ 1. Соціально-економічна сутність та основні функції освіти, її роль у розвитку розміщенні продуктивних сил

1.1 Соціально-економічна сутність  освіти

Освіта є одним з багатьох показників, за якими вимірюється  рівень розвитку окремих країн, народів, спільнот. Серед соціальних інститутів суспільства сучасної цивілізації освіта займає одну з провідних позицій. Адже благо людини, становище культури та духовності в суспільстві, темпи економічного, науково-технічного, політичного і соціального прогресу саме і залежать від якості і рівня освіти [1].

Найпомітнішим є інтелектуальний  потенціал, тобто рівень освіти і  науки. За підрахунками ЮНЕСКО, достатнього  рівня національного благополуччя, який відповідав би світовим стандартам, нині і у майбутньому можуть досягти лише ті країни, в яких 40-60% працездатного населення становитимуть особи з вищою освітою. Водночас визнано, аби будь-які соціально-економічні, політичні реформи набули незворотного характеру і були реалізовані якнайпозитивніше, необхідно принципово по-новому (за змістом, характером) перенавчити не менш як 25% дорослого, працездатного населення. Освіта є життєво важливою функцією, ключовим сектором та умовою існування суспільства. Звідси провідна, пріоритетна роль освіти, знання, особливо наукового, а не лише загально інтелектуального рівня у житті особистості і соціуму одночасно. Бо досягти жаданого соціального, економічного прогресу не може жодна держава, де наука і освіта розвиваються за так званим залишковим принципом фінансування. У всякому разі високорозвинутими є лише ті країни, де відсоток ВВП, що виділяється на освіту, становить 10 і більше відсотків [3].

Як підсумок слід зазначити, що освіта має вагоме значення в соціально-економічній  структурі країни, адже від рівня  освіти в країні залежать і інші сфери людського існування. Освіта вливає на створення і розвиток кваліфікованої трудових ресурсів, які є рушійною силою для науково-технічного прогресу, а отже для покращення економічної і соціальної сфери в цілому.

1.2 Основні функції освіти

Професійно-економічна функція визначає характер взаємозв’язку освіти з розвитком продуктивних сил суспільства. Ця функція є однією з основних у системі освіти, полягає у підготовці кваліфікованих кадрів для всіх сфер суспільного життя, що зумовлює професійну спрямованість майже всіх ступенів та етапів системи сучасної освіти. Професійна спрямованість у різні часи виявлялася по-різному, що було зумовлено особливостями суспільних та наукових потреб в освіті. Так, спершу єдиною метою функціонування системи освіти був професіоналізм. Відповідно школи і зміст навчання були вузькоспеціалізованими. Пізніше професійна орієнтація стала менш вираженою, хоча окремі її ланки продовжували займатися тільки професійною підготовкою. Нині роль цієї функції знову зростає.

Професійна соціалізація відбувається і поза межами формальної (інституційованої) освіти. Певний час така форма професійного навчання переважала. Так, у середні  віків всі великі майстри ремесел  і мистецтв пройшли навчання у  підмайстрів. Професійна підготовка тут здійснювалася безпосередньо під час трудового процесу. За цехової організації учень не тільки працював у майстра, а й жив у його сім'ї. Таємниці професії та умови майбутнього життя відкривалися перед ним за реальних обставин. Простіші професії найчастіше передавалися від покоління до покоління у межах родини. Шкільна освіта передбачала оволодіння вищими видами духовної діяльності - релігійно-культовою, політичною, філософською, математичною та ін. З настанням потреби у великій кількості освічених працівників було значно розширено мережу закладів професійної та науково-технічної освіти [1].

Виховна функція втручається у процес гармонізації та вдосконалення людяних якостей, стимулює саморефлексію - глибоке усвідомлення людиною своєї суті та особистих потенцій. Ця функція полягає у формуванні за допомогою цілеспрямованої діяльності певних соціальних рис світогляду у підростаючих поколінь, визнання ними пануючих у суспільстві норм поведінки, ціннісних орієнтацій, тобто у підготовці молоді до виконання певних соціальних обов'язків. З допомогою освіти зберігаються культурні цінності, які передаються від одного покоління до іншого. Виховання молоді в дусі конформізму, визнання культурних цінностей та ідеалів, що склалися в суспільстві, сприяє підтриманню існуючого соціального порядку. Але освіта сприяє й соціальним змінам, які відбуваються у зв'язку з переоцінкою знань і цінностей. Виховна функція системи освіти має й відносно самостійний аспект - забезпечення соціального контролю, нагляду за дитячою, підлітковою і, частково, юнацькою віковими групами. Полягає він у тому, що обов'язковість освіти в сучасному світі вимагає від дітей проведення певного часу в школі, а окремі ступені системи освіти створено з урахуванням необхідності нагляду за дітьми, чию поведінку майже весь день контролюють вчителі та вихователі. Цей аспект виховної функції освіти важливий і в тому сенсі, що школа часто відіграє роль компенсуючого чинника для дітей з так званих неблагополучних сімей [1].

Соціальна функція роль, яку освіта як соціальний інститут виконує щодо потреб суспільства або окремих його сфер.

На її особливості впливають  рівень розвитку і потреби суспільства, сформульовані державою соціальна  мета і принципи освіти. Соцiальна  функцiя освiти - це роль, яку соцiальний iнститут виконує стосовно потреб суспiльства або його частини. Однiєю з основних соцiальних функцiй сучасної системи освiти є функцiя професiйної соцiалiзацiї, тобто пiдготовка квалiфiкованих кадрiв для всiх сфер суспiльного життя. Нинi роль цiєї функцiї знову зростає. Адже людина не може повноцiнно брати участь у життi суспiльства, не маючи достатньої професiйної пiдготовки. Ще одна функцiя системи освiти реалiзується через взаємодiю з соцiальною структурою суспiльства. Представники цього напряму вважають, що система освiти сприяє створенню рiвних можливостей i сприя-тливих умов для вихiдної мобiльностi, що в закладах освiти оцінюють людей на основi їх досягнень, незважаючи на класову незалежнiсть, расу i стать [1].

Функція соціального  захисту поширює потенційні соціальні можливості людини у професійному й особистому самовизначенні, особливо за ринкових умов [1].

Гуманістична  функція підкреслює освітні ціннісні аспекти у предметі діяльності та суб'єктивно-об'єктивному змісті. Саме в ній виявляються відмінності між спеціальною і загальною освітою. Загальноосвітня підготовка допомагає розширити межі професіоналізму, розкриває простір для ерудиції та кругозору. Крім того, фахова підготовка, засвоєння спеціальних знань неможливі без попередньої загальноосвітньої підготовки. Вона є базою для набуття спеціальних знань, перекваліфікації, розвитку здібностей, професійної адаптації. Освіта не є фактором, що відразу споживається. Скоріше, це капіталовкладення, яке у майбутньому принесе прибуток. Такий капітал нагромаджується в процесі навчання, а система безперервної освіти не дає йому знецінитись. Одержана в юності загальноосвітня підготовка є основою для подальшої безперервної освіти [1].

Урбаністична  функція розкриває вплив освіти на міграційні процеси (найбільше вона проявляється у діяльності вищої школи) [1].

Демографічна  функція підкреслює вагомість культурно-освітніх факторів у демографічних процесах держави (склад населення, тривалість життя, шлюбність, народжуваність тощо) [1].

Функція історичного  спадкоємництва та наслідування соціального досвіду відтворює характер відносин із зовнішнім світом та відображає різноманіття соціально-рольової структури суспільства [1].

Науково-дослідна функція. Вона ще не достатньо досліджена. Але, безсумнівно, творення нового знання постійно відбувалося в структурі освіти, оскільки немало вчителів і викладачів завжди цим займалися. Свідомо орієнтувалися на продукування нового наукового знання давньогрецькі прототипи майбутніх вищих навчальних закладів - Академія Платона, Ліцей Арістотеля, Піфагорійський союз.

Тривалий час ця функція була побічною для системи освіти, в  лоні якої до XIX ст. у кращому разі розвивалися гуманістичні та схоластичні  науки. Природничо-наукове знання еволюціонувало не тільки поза системою освіти, а часто  і поза межами офіційної науки. Інституційно науково-дослідна функція оформилася в епоху промислової революції наприкінці XVIII - на початку XIX ст. Саме в цей час розпочалися інтенсивні дослідження в галузі природничих наук. Загалом реалізація цієї функції зосереджена у вищій ланці системи освіти. Вже наприкінці XIX ст. в обов'язки викладацького складу вищих навчальних закладів увійшло одночасне виконання ролей дослідника і педагога, а самі вони стали зосереджуватись на фундаментальних, а згодом - і прикладних дослідженнях [1].

Отже ми можемо зробити висновок що освіта має чимало функцій які  є невід’ємною складовою для  розвитку людства в цілому.

1.3 Роль освіти у розвитку  і розміщенні продуктивних сил

Освіта є однією з галузей  соціального комплексу. Регіони, території, що мають відносно високорозвинену соціальну інфраструктуру, сьогодні є більш інвестиційно привабливими і мають додаткові можливості для регіонального розвитку і розміщення продуктивних сил, для зростання всієї економіки [3].

Водночас при всій відносній  самостійності формування, функціонування, розміщення, соціальної інфраструктури безпосередньо залежить від рівня розвитку продуктивних сил. Через це ефективне розміщення продуктивних сил потребує цілеспрямованого регулювання процесу створення територіальної організації соціальної інфраструктури. Раціональне розміщення продуктивних сил має забезпечувати також подолання або нівелювання істотних територіальних відмінності у соціальному аспекті, особливо в умовах життєдіяльності населення [3].

Соціальна інфраструктури певною мірою впливає на процес територіальної організації виробництва через відтворення, використання і розміщення трудових ресурсів.

Освіта є підгрунтям для створення  трудових ресурсів. Трудові ресурси  як чинник розміщення продуктивних сил  фахівці розцінюють з різних точок зору. Деякі фахівці вважать, що розміщення виробництва має здійснюватись у повній відповідності до існуючого розміщення трудових ресурсів. Інші фахівці розглядають проблему робочої сили в процесі розміщення виробництва як другорядну порівняно з іншими економічними чинниками. У нинішніх умовах чинник трудових ресурсів для розміщення виробництва набуває вагомого значення.

При оцінюванні трудових ресурсів доцільно також ураховувати посилення  переміщення та міграції населення. Трудові ресурси відносно мало впливають на розміщення у видобувних і сировинних галузях важкої індустрії. Наявні трудові ресурси, їхні статево-віковий склад, кваліфікація є першорядними чинниками у таких важливих галузях, як приладобудування, радіоелектроніка, літакобудування, космічна техніка, біотехнологія тощо [3].

Таким чином можна зазначити, що освіта має вагоме значення для створення  кваліфікованих кадрів-трудових ресурсів, а ті в свою чергу впливають  на розвиток і розміщення продуктивних сил.

Розділ 2. Передумови розвитку і розміщення Освіти в Норвегії

2.1 Історичний розвиток освіти  в Норвегії. Розміщення учбових  закладів

У Норвегії існує десятилітня початкова і середня шкільна освіта. Діти починають ходити в школу з шести років. Початкова і середня освіта заснована на принципі рівного навчання для всіх з урахуванням індивідуальних особливостей кожного, причому шкільна система базується на єдиній учбовій програмі. Всі діти і молоді люди повинні познайомитися із загальними основами культури, знань і базовими цінностями [6].

Вперше шкільна освіта для дітей  в Норвегії була введена в 1739 році. У 1889 р. була встановлена семирічна  початкова і середня освіта. У 1969 р. воно було продовжене до дев'яти, а в 1997 р. - до десяти років. З осені 2006 р. початкова і середня освіта буде розділений на два основні ступені, - начальну (1-7 класи) і середню (8-10 класи). Між школами існують великі відмінності по числу учнів - починаючи від шкіл сумісного навчання дітей різного віку в малонаселених районах, в яких учні різних класів вчаться разом, до великих шкіл, що налічують декілька стільників учнів, в найкрупніших містах. Одні школи дають тільки початкову освіту, інші - тільки середнє, в третіх проводиться повне навчання з 1-го класу по 10-й [7].

Історія розвитку вищої  школи.

Норвегії відносно коротка і  ледве

налічує 200 років. Перший університет  країни був заснований в Осло в 1811 році і аж до 1946 р. був єдиним учбовим  закладом такого рівня. У ньому налічувалося 7 факультетів, де можна було вивчати  традиційні тоді в Європі спеціальності. Типовим було і створення при факультетах спеціалізованих коледжів, що давали професійну підготовку після среднього рівня. До початку XX в. вони стали автономними учбовими центрами. Це, з одного боку, сприяло розширенню мережі вузів, а з іншою - заважало їх взаємодії між собою. З 7 коледжів, що існували в 1959 р., 4 розташовувалися зовні столиці країни Осло. Другий університет країни був відкритий в 1946 р. в Бергені. Окрім 6 факультетів (мистецтв, природних наук, медицини, суспільних наук, психології, стоматології) у ньому функціонувало відділення права. У 1968 році у Тронхеймі на базі бібліотеки та музею Королівського

суспільства наук, двох спеціалізованих  коледжів - педагогічного і технологічного - був відкритий новий університет. Наймолодший університет Норвегії в Тромсі був заснований в 1968 році для зміцнення бази вищої освіти на півночі країни. До цього університету були приєднані міський музей, обсерваторія і госпіталь, що утворили практичну базу. Одночасно з розвитком університетів поширювався процес відділення факультетських коледжів і перетворення їх в самостійні учбові заклади. Два такі вузи - Державний ветеринарний коледж і Норвезька школа економіки і менеджменту - відкрилися в кінці 30-х років. Ще чотири вуза було створено в період 60-70-х років. Ними є Школа архітектури, Норвезький коледж фізичної культури і спорту, Державна академія музики і Норвезький коледж рибальства. Для здійснення координації у діяльності вищої освіти, що зміцнилася, потрібно установа спеціального комітету з питань університетської підготовки, що і було здійснено в 1965 р. За пропозицією комітету країна була поділена на 17 регіонів, в кожному з яких передбачалася підстава спеціалізованих регіональних коледжів. Втілення в життя наміченого затягнулося до 1980 р., коли було створено 13 запланованих вузів. Останні пропонували 2-3 річні програми підготовки на університетському рівні [7].

Плануванням і управлінням діяльності коледжів займалися спеціальні регіональні  комітети. До цього часу в країні налічувалося 154 вузи, 41 з яких були приватними. Слід, проте, відзначити, що в названому загальному числі лише 13 вузів давали підготовку власне університетського рівня. У них навчалося 56% учнів вузів країни, що пов'язано не тільки з прагненням населення до отримання освіти підвищеного рівня, але і з практичною відсутністю обмежень при зарахуванні. В цілому ж діяльність вузів різного профілю і рівня не була скоординована, оскільки всі вони відносилися до різних міністерств. Внаслідок цього на початку 80-х років почався процес адміністративних реформ, в результаті яких вузи медичного профілю стали підкорятися міністерству освіти і церкви [7].

Наступним кроком з'явилося створення  в 1982 р. міністерства культури і науки, яке покликано безпосередньо  вирішувати питання вищої школи. Такі кроки дозволили підсилити роль держави в управлінні і фінансуванні системи вищої освіти. Кінцевою інстанцією, що затверджує глобальні лінії розвитку вищої освіти і його річний бюджет, є стортинг (норвезький парламент). Найвищим же виконавським органом - вищеназвані міністерства [7].

Спочатку істотна частина засобів  прямувала на розвиток інфраструктури - до 40% всіх державних витрат на вищу світа. Одночасно почалося і збільшення частки ВНП, що витрачається на середню  школу. До середини 70-х років вона збільшилася в порівнянні з попередньою декадою в 5 разів. У подальші роки витрати на вищу школу збільшувалися трохи. У 1983 р. цей показник був рівний приблизно 2% ВНП, склавши близько 3 млн. норвезьких крон [8].

2.2 Освітні реформи 1994 та 1997 років

Протягом останніх двох-трьох поколінь у країні відбулись значні зміни, які стосуються умов життя населення  та дозвілля молоді. Норвезькі педагоги і соціологи простежили дві основні  причини, які обумовили реформаторські процеси в системі освіти. Перша  з них полягає в тому, що школа й освітня система країни взагалі беруть на себе основну роль у вихованні підростаючого покоління, друга причина - у зв`язку з більш високим соціальним і технологічним рівнем розвитку норвезького суспільства, зросла потреба у високоосвічених спеціалістах. Для вирішення цих проблем у системі освіти було проведено швидкі реформи відповідно вимогам часу [6].

Реформа-94 та Реформа-97. Метою реформ було створення гнучкішої системи освіти, яка забезпечує широкі можливості країни та готує суспільство для сприйняття постійних суттєвих змін. Згідно реформи на порядку денному такі завдання: забезпечити учнів теоретичними знаннями і практичною підготовкою для використання їх у різних сферах громадської та підприємницької діяльності; підготувати учнів до "революції в знаннях" і до життя в умовах інтернаціоналізації всіх сфер суспільства; забезпечити школярів розумним балансом між теоретичними знаннями та спеціалізацією, базовими знаннями й професійною кваліфікацією; створити таку систему освіти, яка б змогла охопити всіх молодих і дорослих людей. Паралельним завданням була підтримка децентралізації шкільної системи [6].

Загальноосвітні реформи  охопили всі рівні норвезької освітньої системи. Розглянемо основні  результати нововведень.

З осені 1994 року вся молодь віком від 16 до 19 років отримала право на три роки загальної професійної освіти. Такий підхід дає учням можливість отримати відповідні теоретичні знання і професійні навички та продовжити навчання в коледжах та університетах. Молодь тепер має більше можливостей вибору шляху щодо працевлаштування, зможе швидко орієнтуватися в умовах конкурентоспроможності на ринку праці [6].

Під час виконання заходів, передбачених Реформою-94, було переглянуто систему  підготовки й координації вчителів та законодавство стосовно цієї ситуації. В результаті були водночас підготовлені національний план підвищення кваліфікації вчителів та національний план освіти для дорослих. Завдяки налагодженню тісного співробітництва між різними інститутами вищої освіти засновано національну “Робочу мережу Норвегії", яка сприяє обміну педагогічним досвідом та впровадженню новітніх інформаційних технологій у процес навчання [6].

Навчання дітей шестилітнього  віку стало обов`язковим з 1997-1998 навчального  року (до цього діти розпочинали навчання у школі з 7-ми років). У той же час, на один рік було продовжено термін навчання (Реформа-97) у початковій та молодшій середній школі, підготовлено навчальні плани для 10-річної школи та для учнів національності саамі. Потрібно зазначити, що навчальний план було впроваджено в практику поетапно. Загальна частина навчального плану для початкової, молодшої середньої освіти, старшої середньої освіти та освіти для дорослих почала поступово змінюватись ще з 1993 року й лише через 4 роки з урахуванням експериментальних результатів та зауважень план було затверджено. Досвід Норвегії свідчить, що здійснення змін у системі освіти в короткий термін можливе за умов політичної підтримки реформаторської діяльності; чіткого розподілу обов`язків між національною, регіональною та місцевою владою; вирішення питань щодо планування та реалізації всіх змін на національному рівні шляхом координації дій Міністерства освіти та уряду; врахування критики [6].

Отже, ми дослідили історичний розвиток освіти Норвегії та реформи які було впровадженно для створення нинішнього рівня освіти в країні.

Розділ 3. Рівень розвитку та галузева структура освіти в Норвегії

3.1 Рівень розвитку освіти Норвегії. Розгляд та аналіз статистичних  даних

Рівень розвитку освітньої системи, який досягнутий сьогодні в Норвегії, є вагомим чинником її інтелектуального, економічного, соціального, науково-технічного, інноваційно-технологічного і культурного розвитку, який значною мірою забезпечує країні стабільність й еволюційний характер розвитку, дозволяє удосконалити життєустрій, поглиблювати демократичні процеси, поступово підвищувати духовний і матеріальний рівень мирного, творчого життя населення - головної мети прогресивного розвитку людини і суспільства.

Норвезький учбовий бюджет дорівнював 6.9 відсоткам валового внутрішнього продукту (GDP) в році 1998. Середня величина для країн з членством в Організації для Економічної Кооперації і Розробки (OECD) складає 5.7 відсотків (1998). Освітній рівень населення піднявся значно в останні роки.85 відсотків людей у віці 25 - 64 мають верхню середню освіту або вище.94 відсотки людей між 25 і 34 роками мають верхню середню освіту або більше [11].

На 2004 рік Норвегія посідала 5 місце  по відсоткам учбового бюджету з  валового внутрішнього продукту. Це простежується у Діаграмі 1 (Додаток 1. Стовпчикова діаграма 1). Отже Норвегія досить стрімко розвивається у сфері освіти і посідає чинне місце серед розвинених країн щодо освітньої політики.

Ще одним зрушенням в освіті є те, що порівняно з 90-ми роками частка жінок вищою освітою характерно збільшилася, більш того а даний час вона перевищує над часткою чоловіків. На графіку 1 показано процентні співвідношення 1950 - 2006 роки (Додаток 1. Графік 1).

У країні порівняно з 1995 роком в 2005 році кількість студентів збільшилося на 8 151 студента-Таблиця1. Також в таблиці наведені дані щодо кількості студентів у різних вищих навчальних закладах 195 та 2005 роках (Додаток 2. Таблиця 1).

Але збільшення кількості учнів  стосується не тільки університетів, також  в Норвегії порівняно з 1994/95 та 2005/06 збільшилась чисельність учнів в інших навчальних закладах-Таблиця 2 (Додаток 2. Таблиця 2).

Чисельність студентів та учнів  також відображено на Графіку 2 (Додаток 3. Графік 2).

Важливою складовою розвитку Норвегії стало збільшення вчителів,що на 2003 становило 107 860 - Таблиця 3. У Таблиці 3 відображається кількість вчителів у початкових, середніх та вищих навчальних закладах (Додаток 3. Таблиця 3). Діаграма 2 показує кількість вчителів в різних сферах освіти (Додаток 4. Кругова діаграма1).

Про високий рівень освіти в країні вказують ще такі чинники, як кількість  іноземних студентів. В Таблиці 3 показані зміни в кількості іноземних  студентів в різні роки. З цієї таблиці можна зробити висновок, що динаміка чисельності студентів з інших країнах збільшилась порівняно з попереднім роками (Додаток 5. Таблиця 4) [11].

3.2 Галузева структура

Програма обов'язкової освіти розділена  на три ступені: від дошкільного  навчання до 4-го класу, 5-7-мі класи і 8-10-мі класи. Підлітки у віці від 16 до 19 років можуть дістати повну середню освіту, необхідну для надходження в комерційне училище, вищу школу (коледж) або університет (схема 1). У сільських місцевостях країни функціонує близько 80 вищих народних шкіл, де викладають загальноосвітні предмети. Більшість цих шкіл одержує кошти від релігійних общин, приватних осіб або місцевих властей [5].

Схема 1. Структура освіти Норвегії

СЕРЕДНЯ ОСВІТА

Більшість шкіл Норвегії державні. Приватних  шкіл в країні близько трьох відсотків. Початковому навчанню відводиться 13 літній термін. З них початкова школа - 3 роки, середня школа - 7 років, старша школа - 3 роки.

У початковій і середній школі дітям  обов'язково викладають такі предмети, як основи християнської релігії, етичне виховання, домашню економіку і  подібні. У восьмому класі норвезький школяр починає одержувати оцінки. До 12-річного віку педагог просто описує успішність дитини, повідомляє батьків при необхідності. У восьмому класі, в навчанні з'являються такі предмети, як бухгалтерський облік, економіка. Починається профорієнтація [6].

З 16 років починається старша школа. Кожна з таких шкіл має свою унікальну назву і розташовується окремо від середніх і молодших шкіл.

Старша школа має два відділення: академічне відділення і відділення професійної майстерності. У деяких норвезьких школах є третє відділення - відділення для інвалідів. Через  два роки навчання на відділенні професійної майстерності діти виходять на оплачувану практику на підприємствах, після закінчення якої, їм видається диплом про закінчення школи і привласнюється професія. На відділеннях професійної майстерності вчитися дуже вигідно, оскільки з таким дипломом простіше влаштуватися на високооплачувану роботу. Навчання на академічному відділенні готує учнів до вступу у вищі учбові заклади. Перевага віддається предметам, які вивчатимуться надалі у Вузі. У старшій школі щороку проводяться іспити. Іспитуються не всі діти, а вибірково. Іспити проводяться по ряду учбових предметів, обов'язковою з яких є норвезька мова. Після закінчення старшої школи 4/5 випускників вступають до університетів, а 1/5 в коледжі [6].

Народні школи

Після закінчення школи молоді норвежці мають нагоду провести рік в так званих народних школах. У перекладі з норвезького Folkehogskole (Folk high school) означає "вища народна школа". Цей тип учбового закладу іноді називають "північним феноменом". По всій Скандинавії народних шкіл налічується близько 400.82 розташовані в Норвегії, причому, як правило, оддалік міського шуму та суєти [17].

Кожна народна школа має свою спеціалізацію. У одній роблять  акцент на спорті, туризмі, іноземних  мовах і мистецтві фотографії, в іншій - на музиці і сценічному мистецтві, в третій - на соціальних науках, педагогіці і журналістиці. Диплом такої школи не є свідоцтвом про отримання спеціальності. І хоча близько 30% випускників після закінчення школи відразу влаштовуються на роботу, інші продовжують освіту, причому диплом народної школи дає його володарю додаткові окуляри під час вступу до університету [17].