Історизми в романi семена скляренка "Володимир"

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
 
 

                                                                                            Факультет філологічний

Кафедра української мови 
 
 

Курсова робота 

ІСТОРИЗМИ В РОМАНІ

СЕМЕНА  СКЛЯРЕНКА «ВОЛОДИМИР» 
 
 
 

студентки групи 2339-2

Колот Юлії Олегівни 
 
 

Науковий  керівник:

кандидат  філологічних наук,

доцент  Шевченко Тарас Григорович 
 

Запоріжжя

2010

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………............3

Розділ 1. ІСТОРИЗМИ ТА ЇХ МІСЦЕ У ЛЕКСИЦІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ……………………………………………………………………………………….5

Розділ 2. ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ГРУПИ ІСТОРИЗМІВ У РОМАНІ С. СКЛЯРЕНКА «ВОЛОДИМИР»…………………………………………………………...9

     2.1. Назви понять матеріальної культури…………………………………...9

     2.1.1. Назви одягу……………………………………………………...9

     2.1.2. Назви зброї та знарядь праці………………………………….10

     2.1.3. Назви будівель та приміщень…………………………………11

     2.1.4. Назви грошових одиниць……………………………………..13

     2.1.5. Назви транспорту………………………………………………13

     2.1.6. Назви прикрас………………………………………………….14

     2.2. Назви понять соціально-політичної сфери……………………………14

     2.2.1. Назви осіб за їх роллю в  ієрархічній адміністративній і  військовій організації……………………………………………………….14

     2.2.2. Назви соціальних верств населення………………………….16

     2.2.3. Назви професій………………………………………………...16

     2.2.4. Назви військових формувань ………………………………..17

     2.2.5. Назви зниклих народів………………………………………..17

     2.2.6. Назви колишніх географічних об’єктів………………………19

     2.2.7. Назви звичаїв та обрядів………………………………………19

     2.2.8. Назви одиниць адміністративно-територіального  поділу…..20

     2.3. Назви податків та повинностей,  мір довжини і ваги…………………21

     ВИСНОВКИ…………………………………………………………………22

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..23 
 
 
 
 

ВСТУП 

      Всесвітній  поступальний рух і розвиток людства, глибокі соціальні зміни, які відбулися в українському суспільстві на початку XXI століття, прискорили процеси мовної еволюції, що привело до перетворень на всіх рівнях мовної системи. Найвиразніше це відображається на лексичному рівні.

      О. П. Довженко звернув увагу на принципову відмінність між старим і старовинним: «Старе те, що давно було новим. А старовинне те, що, будучи в свій час новим, визначало якусь головну частину синтезу своєї доби, що знаменує характер минулої давнини, її вищий прояв. Тому старовинне цікаве і дороге нам, як спадкоємцям культури минулих епох. І ми користуємося ним часом у своєму сучасному мистецтві». [4, т. 5, с. 149] Історизми – старовинне у словниковому складі української мови. Тому спостерігається постійний інтерес науковців до цього розряду лексики. До цього питання зверталися такі відомі вітчизняні лінгвісти як: І. К. Білодід, В. А. Буда, Г. Гайдушко, Д. О. Островський, О. Д. Пономарів, Л. В. Струганець, серед зарубіжних найвидатніші: Р. І. Аванесов, під редакцією якого виданий десятитомний «Словарь древнерусского языка (XI-XIV вв.)», І. І. Срезневський, який видав «Материалы для словаря древнерусского языка по письменным памяткам» в трьох томах. Застаріла лексика широко представлена у творах І. Котляревського, Т. Г. Шевченка, М. Вовчка, Лесі Українки, а також у мовному арсеналі історичних романів З. Тулуб, С. Скляренка, П. Загребельного, Ю. Мушкетика, Р. Іваничука та ін. Однак у науковій літературі досі немає єдиного визначення поняття архаїзації, що зумовлено передовсім недиференційованим підходом до застарілої лексики та ще не вистачає локальних досліджень, які б давали базу для комплексного вивчення даного розділу лексики української мови. Це дослідження сприятиме збагаченню лексикографічної практики, що надає йому актуальності і своєчасності.

        Головною метою пропонованої курсової роботи є комплексна і всебічна характеристика кількісних, структурних і функціональних параметрів жанроутворюючих одиниць історичного роману – історизмів. Для досягнення поставленої в роботі мети виконувались такі основні завдання:

1) з’ясування  місця історизмів у лексиці  української мови;

2) виявлення й аналіз жанрово маркованих  лексем історичного роману –         історизмів – для встановлення їх типології;

3. аналіз функціональних, семантичних, структурних і стилістичних характеристик історизмів;

     Вибір історичного роману в якості об'єкта дослідження вбачається доцільним і науково виправданим, бо розгляд жанрово обмеженого сегмента словника дозволяє прослідкувати дію мікро- і макросистемних лексичних зв'язків у тексті.

       Предметом дослідження є одна з жанроутворюючих ознак історичного роману, а саме – лексичні засоби, що реалізують прагматичну спрямованість даного жанру на створення історичного колориту, відображаючого минуле певного суспільства. Така лексика, що розглядається в роботі як жанроутворююча, представлена хронологічно маркованими  лексемами – архаїзмами та історизмами. В ході дослідження методом суцільної вибірки відібрано корпус історизмів, представлений 152 лексемами.

     Матеріалом дослідження послужила спеціальна картотека історизмів, укладена на основі історичного роману С. Скляренка «Володимир».

     На першому етапі використовується метод конкретного спостереження. Далі він доповнюється описовим і зіставним методами наукового дослідження, а також елементами компонентного і лексикографічного аналізу.

     Наукова новизна дослідження  полягає в удосконаленні класифікації історизмів на основі конкретного мовного матеріалу, що знайде практичне застосування в лексикографічній практиці при укладанні тлумачних, етимологічних словників, у лексикології – при вивченні лексики з погляду активності вживання. 
 
 

РОЗДІЛ 1

     ІСТОРИЗМИ ТА ЇХ МІСЦЕ У ЛЕКСИЦІ  СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ  МОВИ 

     З точки зору традиційності вживання словниковий склад мови поділяється  на дві великі групи: активну і пасивну лексику.

     Активна лексика – частина словникового складу сучасної літературної мови, яка  вільно вживається у живому щоденному  спілкуванні в усіх сферах життя  людського суспільства, у різних формах і стилях мови. Їй протиставляється пасивна лексика, до якої належать слова, зрозумілі носіям мови, але повсякденно не вживаються. Сюди належать два лексичні розряди, поєднані відношеннями антонімії: застарілі та нові слова.

     Застарілими можуть бути слова або значення, що на даному етапі розвитку мови вийшли із загального вжитку, бо зникли певні явища, предмети, або вони витіснилися новими словами.

     Застаріла лексика неоднорідна за своїм  складом, що пояснюється довготривалістю виходу слова з активного складу. Так, за ступенем застарілості можна виділити:

• слова, що вже зовсім не вживаються у мовній практиці і є незрозумілими мовцям: корзно [7, с. 19] – «старовинний одяг, схожий на плащ».
• слова, що в сучасній мові вживаються рідко, з певним урочистим забарвленням і здебільшого вони зрозумілі мовцям: терем [7, с. 30], палата  [7, с.119]
• слова або значення, що залишаються лише в стійких словосполученнях: тягнути волоком (волок [7, с. 132] – «назва місця найбільшого зближення двох судноплавних річок, де суходолом перетягали від однієї до іншої човни та вантажі»)
• слова, що залишаються у місцевих говірках: душник («У підземеллі не горить світло, крізь душник у стіні ледь просочується сяйво місяця знадвору, важко вгадати, хто стоїть і сидить тут, - чути тільки голоси.» [7, с. 236])

     Залежно від причин, що зумовлюють вихід слова з активного вживання, серед застарілої лексики виділяють архаїзми та історизми.

     Архаїзми  – це застарілі слова, що витіснилися  у сучасній мові синонімічними відповідниками, що виявляються у мовній практиці більш прийнятними та придатними для номінації тих самих понять, явищ, предметів та дій.

     Історизми – як зазначає А. П. Грищенко, - «це слова, вживані для позначення предметів, явищ і понять, які вийшли з ужитку, припинили своє  існування у зв’язку з соціально-побутовими і суспільно-політичними змінами» [10, 160].

     Традиційно  у лінгвістиці вважається, що історизми  та архаїзми – це два суміжних, але  принципово різних типи слів, які торкаються одне одного за одними ознаками і протиставлені  за іншими. До спільних ознак історизмів та архаїзмів відносяться:

     ·        спеціальна стилістична настанова  часового фону розповіді;

     ·        низька частота вживання;

     ·        периферійна позиція у словнику;

     ·        обмеження функціонування у певних стилях мови.

     Якщо  архаїзми вийшли з ужитку лише внаслідок внутрішньомовних (інтралінгвістичних) причин, бо просто замінилися рівнозначними лексемами, то історизми (хронізми, матеріальні історизми) існують у мові внаслідок позамовних (екстралінгвістичних) причин, бо ці слова вийшли з ужитку разом із позначуваними реаліями.

     Тому  архаїзми мають обов’язкові синонімічні  відповідники, а історизми не мають  і не можуть їх мати. Згідно з позицією З. В. Тимошенко, історизми протиставляються архаїзмам на підставі наявності або відсутності у слова лексико-стилістичної парадигми.

     Пояснити  значення історизмів можна лише за допомогою енциклопедичного опису, саме так вони подаються у тлумачних  словниках. Крім того, історизми можуть супроводжуватися в словниках позначками іст. (історія), заст. (застаріле).

     Семантика історизмів неоднорідна і представлена двома типами. Це:

     1. Лексичні історизми – слова,  які повністю перейшли у пасивний  словник у зв'язку із зникненням  позначуваних ними реалій.

     2. Семантичні (смислові, часткові) історизми  – слова, в яких лише одне  із значень стає застарілим у зв'язку із зникненням позначуваної ним реалії. Зі своїми іншими значеннями дана багатозначна лексема входить в активне слововживання.

     Історизми виконують номінативну функцію  в текстах, предметом повідомлення яких виступають відповідні аспекти історичного минулого. Вони використовуються перш за все у наукових, художніх творах як терміни чи не термінологічні назви понять минулих епох.

     У сучасній лінгвістиці не існує суперечок  щодо того, що архаїзм є стилістичним засобом. Водночас щодо експресивності історизмів, серед дослідників не склалося однозначного розуміння у вирішенні цієї проблеми. У роботі показано, що треба брати до уваги подвійний характер історизмів – як термінів та історичних реалій.

     Іноді слова, які є застарілими у  прямому значенні, продовжують функціонувати в якості загальномовних метафор. Так, холопом [7, с. 28] ми не називаємо підневільну особу, близьку за суспільним становищем до раба, зараз це слово набуло переносного значення: «той, хто схиляється, плазує перед  ким-, чим-небудь».

     У зв’язку із здобуттям Україною незалежності спостерігається процес реактуалізації історизмів, тобто повернення їх в активний мовний обіг: гривня [7, с. 33] – «у Київській Русі – срібний злиток вагою близько фунта, який служив основною грошовою одиницею», сучасне значення: «національна валюта України з 2 вересня 1996 р., яка дорівнює 100 копійкам». Крім цього, історизми можуть набувати нових значень: дворянин [7, с. 28] – значення «дворовий слуга» трансформувалося в «особа, що належить до дворянства».

     Для достовірного відображення історичних подій, створення живих, реалістичних образів героїв попередніх епох письменникові  недостатньо вивчити епоху, час, місце, умови, у яких розгортаються  події. Необхідно знайти адекватні  мовленнєві засоби, оскільки принцип історизму художнього відображення передбачає не тільки історично правильне розкриття ідеї, але і точне – у мовному вираженні – її художнє втілення. Для цього письменник шукає й вивчає мовний матеріал, а потім вирішує, які із застарілих слів треба увести в тканину оповіді, співвідносячи їх, з одного боку із історичною добою, про яку йтиметься, а з іншого боку – з лексикою сучасної української літературної мови. У цьому ми переконалися, досліджуючи мову історичного роману українського письменника Семена Скляренка «Володимир».

      РОЗДІЛ 2

     ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ГРУПИ ІСТОРИЗМІВ У РОМАНІ С. СКЛЯРЕНКА  «ВОЛОДИМИР» 

     Цікавим є хронологічний підхід до класифікації історизмів, але роман С. Скляренка  «Володимир» охоплює лише період Х ст., тому більш доцільним та ґрунтовним є поділ за тематичним критерієм і у зв’язку з ним можна виділити такі три великі тематичні групи історизмів:

• назви понять матеріальної культури (одягу, їжі, знарядь праці та зброї, грошей, предметів побуту, прикрас, будівель тощо);
• назви понять соціально-політичної сфери (професій, звичаїв та обрядів, зниклих народів, колишніх поселень, військових формувань тощо);
• назви податків та повинностей, мір довжини і ваги.

2.1. Назви понять матеріальної  культури

2.1.1. Назви одягу

      Серед дослідженого матеріалу можна виділити в цю групу такі лексичні одиниці: корзно, платно, хоз («Він зупинився на високому пагорку над Почайною попереду всіх людей – у білому, золотом шитому платні, з червоним корзном на плечах, у зеленого хза чоботях, з мечем біля пояса – молодий, дуже гарний лицем син князя Святослава». [7, с. 19]), багряниця («Боговінчана десниця імператорів наших Василя й Костянтина у цей важкий для болгар час хоче повернути тобі корону каганів, багряницю й сандалії…» [7, с. 71]), каптан («Він стоїть біля столу в кутку світлиці – одягнутий як мореходець, на ньому вузький, облипчастий каптан, короткі – до колін – штани, на ногах високі підковані чоботи.» [7, с. 124]), рядовина («Його привели туди одягнутого в подерту стару рядовину, із зав’язаними позаду руками, поставили перед стовпищем людей.» [7, с. 247]), опашень («Сторожа на чолі з тисяцьким Векшею завела до намету людину в темному опашні, в платні із золотими запонами й мечем біля широкого пояса…» [7, с. 182]) також до цієї групи належать назви військового одягу: доспіх («У Золотій палаті почувся шепіт воєвод і бояр, - вже хто-хто, а вони знали, як берегли мир і любов з Руссю імператори: он на стіні палати висять посічені шаблями ромеїв доспіхи князя Ігоря, щит і меч князя Святослава, скільки крові пролито на січах з ромеями, скільки кісток тліє в пісках над Руським морем, над Дунаєм, у Болгарії!» [7, с. 97]), кольчуга («Гридні принесли й подали кагану зроблені роднянськими майстрами позолочені меч, щит і кольчугу.» [7, с. 93]), бармиці («Сторожа на чолі з тисяцьким Векшею завела до намету людину в темному опашні, в платні із золотими запонами й мечем біля широкого пояса, з шоломом на голові, бармиці й личина якого так закривала чоло, щоки, ніс, що видно було тільки її очі – неспокійні, тривожні.» [7, с. 182]).

     Цікавим є слово саван, бо словник Срезневського подає таке тлумачення: «довгий одяг, який надягається на померлих» [12, т. 3, с. 239], а в творі це слово подається у такому контексті: «Тепер вони стояли одне напроти другого – скопець, проедр імперії, й Феофано – колишня василіса, а нині – жінка в темному покривалі. […]Скинь з своєї голови цей чорний саван.» [7, с. 53] Тобто автор використав це слово не в вузькому значенні тканини для поховання, а в більш загальному – звичайного покривала.

     Також цікавою для аналізу є лексема багряниця – «довгий верхній одяг з дорогої тканини багряного кольору, який колись носили монархи», тобто назва походить від кольору верхнього одягу та утворене за допомогою суфікса –иц-.

     Словник Срезневського подає такі тлумачення слів: платно – «царський урочистий верхній одяг» [12, т. 2, с. 956], хоз – «цапина вичинена шкіра, сап’ян» [12, т. 3, с. 1424], корзно – «плащ» [12, т. 1, с. 1404], а в пояснювальному словнику до роману це значення уточнюється: «плащ знатних осіб».

     2.1.2. Назви зброї та знарядь праці

     Цю  групу поділимо на дві підгрупи:

1. назви зброї;
2. назви знарядь праці.

     Першу підгрупу складають слова: меч, щит («Вої князя Володимира кладуть перед конунгом дари: соболині хутра, разки горючого каменю, обоямогострий меч, срібнокований щит, золотий пояс роботи новгородських кузнеців – для конунга, емалі – для його жони, лунниці з сканню – для дочок.» [7, с. 124]), алебарда, бердиш («Всюди горять світильники, стоїть охорона, на стінах почеплені й тьмяно поблискують алебарди, бердиші, однобокі франкські мечі, темніють турові роги.» [7, с. 124]), причому різниця в їхньому значенні мінімальна: бердиш – «старовинна зброя – сокира з лезом видовжено-півкруглої форми, насаджена на довгий держак», алебарда – «старовинна зброя – сокира у вигляді півмісяця, насаджена на довгий держак»; сулиця, топір, спис,  («Багато діла було тепер у Сварга – посадник дозволив йому брати руду на землях княжих, і він день і ніч варив крицю, кував мечі, залізця для стріл, топори, списи, сулиці.» [7, с. 175]), криця («Вкрай схвильований, він підняв обома руками меч, доторкнувся устами холодної криці, вклав меч у піхви, знову почепив на стіну.» [7, с. 220]).

     Лексема топір має значення «сокира з довгим держаком, що використовувалась як зброя», але в діалектах це слово збереглося із значенням звичайної сокири. Взагалі це «поліпшений варіант» сокири, а сама назва «топір» іранського походження.

     Спис – це холодна зброя у вигляді гострого металевого наконечника на довгому держаку, сулиця виступає синонімом списові і ймовірно відрізнялися вони довжиною держака.

     До  другої підгрупи належать: рискаль («Тут йому пощастило – одразу ж за валом він побачив жінку; високо закидаючи над собою важкий рискаль, вона розбивала суху землю» [7, с. 30]), у словнику Срезневського подається таке значення цього слова: «кирка» [12, т. 3, с. 211], також воно збереглося у західних діалектах зі значенням «заступ»; рало («-Цілий! Цілий! От і прийшов додому! – промовив Микула, поглянувши на хижу, яка ще глибше вросла в землю, на поламаний віз, що заріс бур’янами серед двору, на іржавий леміш рала, що стояв там, де він його й покинув, - під стіною хижі.» [7, с. 32]).

     2.1.3. Назви будівель  та приміщень

     До  цієї групи входять: терем («Найбільше вразив Микулу терем, що стояв вище від Любича, на пагорбі.» [7, с. 30]), дітинець («тільки надвечір лодії новгородські поклали укоті у Волхові напроти стін дітинця, Михало з іншими слами зійшли на берег» [7, с. 132]) – «внутрішнє укріплення у середньовічному місті, яке прикривало резиденцію князя стінами та баштами; фортеця»; поруб («Усіх паліїв велю посадити в поруб.» [7, с. 155]) – «погріб, що служив в’язницею», кліть, підкліть, дворище («Князь мав свій терем і двір у Ракомі, перевесища, лови, ліси й землі, Добриня одержав від князя пожалування – терем з клітями й підклітями й дворище над Волховом.» [7, с. 114]), палата («У зливі голосів, що наповнює палату, важко щось добрати» [7, с. 119]), гридниця («Він запрошує Юлію до Золотої палати й довго розмовляє там з нею, пізніше вона йде в княжі покої, де князь і царівна обідають, надвечір у гридниці збирається пир, на якому Ярополк дає великі дари василікам імператорів, піднімає за здоров’я царівни келих з медом.» [7, с. 99]) – «у Київській Русі – будівля при князівському дворі для перебування гриді або для приймання гостей», погост («І уже кілька разів об’їхав на санях з дружиною князь Володимир землю Новгородську, збираючи дань на погостах і даючи суд і правду людям» [7, с. 111]), посад («Князь Володимир настиг до Полотська, коли його вої вже захопили посади над Полоттю й Двіною, підступили до города й почали там січу.» [7, с. 150]) – «у Київській Русі – ремісничо-торгівельна частина міста за міською стіною», городниця («Полочани не дивились туди куди слід, бо в той час, коли вершники летіли зі сходу, невідомо як, але зовсім з іншого боку – від заходу, з берегів Двіни, - непомітно підступили до стіни і видерлись на городниці кількасот воїв-ізборців, вони, тримаючи в руках щити і мечі, пішли з городниці на городницю, рубаючи й скидаючи з них дружину Регволда, а тим часом вершники вже були під стінами, розбили, повалили ворота.» [7, с. 151]) – «частина міської стіни в давньоруських містах», медуша («У цей же час в городі і на погостах, як велів суворий закон війни, вої добрались до медуш, викочували бочки з медом і олом, складали жертви й правили тризну по тих, що загинули під Полотськом.» [7, с. 153]). Як зазначає етимологічний словник Фасмера, медуша – «комора для меду» і запозичене це слово з дав.-сканд. mio.

     Через те, що автор зображує у своєму творі  стосунки Київської Русі з іншими державами, зокрема, з Візантією, то у творі наявні іншомовні історизми: кітон («Але вона сама почувала себе недобре, страждала від печінки, часом не могла вийти з кітону» [7, с. 47]) – «кімната візантійського імператорського палацу», форум, базиліка («Такі ж споруди видно й на інших горах – Авентіні, Квіріналі, Капітолії, - всі ці фортеці охороняли колись древній Рим, що розкинувся понад Тібром і в долинах, його величні храми, палаци, форуми, базиліки, пам’ятники, багатства.» [7, с. 76]). Форум – «площа в містах Стародавнього Риму, на якій відбувалися народні збори, влаштовувалися торги і здійснювався суд», базиліка – «антична і середньовічна будівля, що має форму витягнутого прямокутника, поділеного всередині двома поздовжніми рядами колон».

     2.1.4. Назви грошових одиниць

     До  цієї групи належать наступні мовні  одиниці: гривня («У кого земля й гривні, в того сила й правда, це тільки в нас нічого досі не було.» [7, с. 33]), рєзана,  куна («Він устав, пішов у кліть, довго там чимсь бряжчав, повернувся і поклав на стіл чотири золоті зливки і десяток різаних шматочків срібла […] – дві гривні кун і п’ять рєзан віддай Бразду.» [7, с. 41]), кентинарій (« І патрикій Феодор виконав тоді завдання Цимісхія, знайшов над Дніпром Курю, дав йому двісті кентинаріїв, а каган навесні діждався князя – вбив його на острові Хортиці» [7, с. 73]) – «міра ваги та грецька грошова одиниця. П’ятнадцять кентинаріїв – приблизно сто тисяч старовинних червонців».

     2.1.5. Назви транспорту

     В Х ст. крім водного транспорту, не враховуючи коней, ніякого більше не було, тому ця група присвячена водному  транспортові і складається з  таких лексем: учан («Але ні суворе Варязьке море, ані гострі скелі біля берегів не затримали новгородських мореходців – на кількох учанах пройшли вони крізь негоду й бурі, зупигили лодії біля крутих скелястих берегів Упсали.» [7, с.123]) – «човен, судно річкове» [12, т. 3, с. 1332], хеландія («Муж цей був одним з найбагтших людей Константинополя, вславився Тим, що торгував десяток літ з руссами, сміливо перетинав кожної весни Руське море й підіймався вгору Дніпром до Києва, де мав свій двір, склепи, рабів, на осінь повертався з навантаженими всяким добром хеландіями до Константинополя, - його навіть прозивали Феодором Бореєм.» - [7, с. 72]) – «візантійський корабель», з цього слова походить сучасне «шаланда»; дромон («Я звик вгадувати твої думки, - сказав він, - знав, що ти захочеш бачити Феофано, бо справді вона єдина може підвести тебе з ложа, через що давно послав у Вірменію дромон» [7, с. 48]), насад («Пізні гості ступили в лодію, сіли, жінка – під насадом, де було зовсім темно, чоловік – протии місяця, і Микула побачив, що чоло його перетинає глибокий шрам.» [7, с.24]) – «мореплавне гребне судно з нашивним бортом».

     2.1.6. Назви прикрас

     Прикраси  носили знатні люди, в першу чергу, це були князі та наближені до них  особи. У групу цих слів входять: гривна та чепа («Горять, коливаються, закручуються язиками вогні світильників, у жовтуватому їх промінні виступають засмаглі бородаті обличчя, золоті гривни на шиях і чепи на грудях, срібні держаки посохів, вузлуваті руки, стіни, що складені з товстих колод, сіра конопать між ними.» [7, с. 116]).

2.2. Назви понять соціально-політичної сфери

     2.2.1. Назви осіб за  їх роллю в ієрархічній адміністративній і військовій організації

     Значенню  «голова роду, племені або союзу  племен, що звичайно стояв на чолі військової дружини, а з розвитком феодалізму – вождь війська та правитель  князівства» у різних народів  відповідали різні назви: у Київській Русі – князь («Уночі на острові Хортиці, коли на руських воїв зрадою напали печеніги, коли загинула передня дружина, а на світанні Святослав з кількома воями почав останній бій з ворогами, воїн Микула до останку його захищав, волів життя віддати, щоб урятувати князя, але допомогти не міг, - Святослав мертвим упав на холодну скелю.» [7, с. 16]), у Швеції – ярл («Ярл Фулнер, дізнавшись вранці про цю подію, був дуже невдоволений і, поблискуючи одним своїм оком, довго дивився в далечінь, куди пішов з дружиною Володимир.» [7, с. 150]), у Болгарії – кесар («Він велить привести до Великого палацу кесаря Болгарії Бориса й довго розмовляє з ним» [7, с. 70]), у турків – каган («І вони завжди, завжди були нашими ворогами, ішли на імперію, їхні кагани стояли під самими стінами священного нашого Константинополя.» [7, с. 51]). Візантійський імператор мав назву василевс («Василевс Східної Римської імперії Іоанн Цимісхій хворів довго і тяжко.» [7, с. 44]), відповідно його дружина – василіса («-Привіт тобі, василісо! […] Василіса – о, як давно не чула вона цього слова, як багато промовило це слово в устах всемогутнього проедра Василя, тут, у Константинополі!» [7, с. 53]). Першим заступником імператора був проедр («-Над ними стоїть все той же проедр Василь» [7, с. 77]). Головою на окремих територіях держави у болгар був коміт («проедр Василь увесь час пильно стежив за Болгарією й знав, що в той час, коли імператор Іоанн бився в Преславі й Доростолі, у західних волостях Болгарії підняли повстання коміт Шишман та чотири його сини.» [7, с. 70]), у Київській Русі воєвода («Коли лодії стали наближатись до Києва, Боричевим узвозом з Гори спустився оточений воєводами й боярами і князь Київського столу Ярополк.» [7, с. 19]) або посадник («Бразд тепер не брат нам…Посадник княжий, новий терем поставив…» [7, с. 33]). На позначення воєводи в Київській Русі використовувалося слово боїл («Земля в Болгарії надто гаряча, ти мусиш діяти спроквола, повільно, спираючись на боляр, боїлів, кметів.» [7, с. 72]). Існували також назви командуючих частиною війська за кількістю воїнів в цій частині: тисяцький («Мало було християн лише серед воєвод і тисяцьких, і то не дивно – невпинно борючись з ромеями й Візантією, вони ненавиділи все грецьке ,а так само й християнство ,проте серед й воєвод деякі, як-то Вовчий Хвіст, Слуда, потай ходили до церкви над Почайною.» [7, с. 102]), сотенний («Князь Святослав, довідавшись від Малуші, що Добриня її брат, зробив його сотенним, але знаку йому самому не подав, дізнавшись, що мати Ольга вигнала разом з Малушею й Добриню і що пізніше Добриня за її загадом привіз Володимира на Гору, він проти волі матері назвав вуєм свого сина не когось, а Добриню, тільки самому йому нічого не пояснив; виряджаючи Володимира до Новгорода, Святослав розповів йому правду про матір Малушу, але про Добриню змовчав.» [7, с. 113]). Воїни поділялися за виконуваними функціями у війську: риндя («Першим рушає вперед воєвода Рубач, за ним крокує старша дружина, ідуть ринді – вони несуть знамено князя Святослава, на якому змальовано два перехрещені списи, а під ним – меч його і щит.»[7, с. 20]), пращник, лучник («А тим часом на березі рать стала проти раті: попереду ,щит у щит, виставивши вперед щетину списів, - бородаті бувалі вої, що мусили прийняти перший удар, за ними – пращники і лучники, що мали випустити в синє повітря перед собою тисячі стріл і гостре каміння, далі – вої з короткими сулицями й мечами, а позаду – тьма озброєних мечами, сокирами, довбнями з прив’язаним камінням або залізними гаками на кінцях і просто дубовими чи грабовими дрюками чорні, роб’ї люди-вої.» [7, с. 188]). Воїни, наближені до князя, називалися гриднями («Князеві Ярополку гридень Тур непотрібний, у нього є інші, молоді, добрі гридні» [7, с. 28]) або дружинниками («Ні, брате Микуло, ти справді тепер – як дружинник княжий.» [7, с. 38]), відповідно до них утворюються збірні іменники гридьба [7, с. 243] та дружина [7, с. 19].