Історія формування європейського інформаційного простору

Мiнiстерство освiти і науки, молоді та спорту України

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

Факультет історії, політології  та міжнародних відносин

Кафедра міжнародної інформації

ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО  ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ

(Курсова робота)

Студентки 408 групи

Спеціальності «Міжнародна  інформація»

Нога М.-О. П.

Науковий керівник:

к. пол. н., асист., Балицька Ю. О.

Чернівці – 2012 

ЗМІСТ

Розділ 1: Історія становлення європейського  інформаційного права 3

Розділ  2: Вплив європейських міжнародних організацій на становлення інформаційного простору Європи 8

Розділ 3: Співпраця України із європейськими  організаціями у побудові інформаційного суспільства 20

Вступ

Етапними в історії  європейської інформаційної політики можна вважати 80-ті роки XX століття, коли європейські мережі засобів комунікації (Євронет, телекомунікації, засоби масової інформації) зазнали глибоких структурних змін, обумовлених як політичним розвитком, так і появою на європейському ринку нових технологій, інформаційних продуктів і послуг.

 У країнах Західної Європи були реалізовані програми лібералізації і приватизації ЗМК; почалося формування регіональної інфоінфраструктури для забезпечення транскордонного телерадюмовлення, кабельного телебачення і супутникового обміну телеінформацією; були прийняті європейські документи для правового регулювання інформаційної діяльності суспільних і приватних засобів комунікації та зв'язку. З огляду на технологічні можливості обговорювалися перспективи створення європейського інформаційного ринку, медіа-концентрації, створення європейських інформаційних ТНК та їх участь у міжнародних проектах і глобальних комунікаційних процесах, проникнення в інформаційний простір центральноєвропейських і східноєвропейських країн.

 Політичні зміни в  країнах Центральної і Східної Європи обумовили глибокі зміни в інформаційному середовищі, демократизацію засобів масової комунікації, розвиток плюралізму вираження поглядів, відмову від монопольного державного регулювання і контролю інформаційної діяльності. Посилення політичної активності засобів комунікації вплинуло на регіональну інформаційну політику європейських організацій.

Міжнародні інститути  Західної Європи - Рада Європи, Європейський Союз, Організація з Безпеки і  Співробітництва в Європі, Організація  Північноатлантичного Договору та Центральноєвропейська Ініціатива - здійснюють активну міжнародну політику в галузі інформації та комунікації, орієнтуючись на співробітництво з окремими державами, міжнародними організаціями, альянсами та неурядовими інституціями.

Пріоритетними сферами інформаційного співробітництва країн і міжнародних організацій Західної Європи є створення регіональних інформаційних мереж, конвергенція засобів комунікації, формування науково-технічного потенціалу в галузі комунікації та регіональних інформаційних ресурсів, інтенсифікація досліджень та створення правової і регулятивної бази для інформаційної діяльності в регіоні.

Історія та умови побудови європейського інформаційного суспільства  стали темою нашого дослідження.

Метою даної роботи є аналіз європейського досвіду та визначення українського можливого шляху розвитку інформаційного простору, а потім і створення інформаційного суспільства.

Для досягнення даної мети була опрацьована значна кількість  законодавчих актів, публікацій у періодичних  виданнях, монографій відомих вчених та дослідників у галузі політології, міжнародних відносин.

 Розділ 1: Історія становлення європейського інформаційного права

Становлення європейського  інформаційного суспільства має  давню правову історію. Одними з  перших нормативно-правових актів, що регулюють питання становлення  інформаційного суспільства в ЄС є Резолюція Європейського Союзу "Біла Книга. Зростання, конкурентоспроможність, зайнятість: виклики та стратегії XXI століття" 1993 року. Директива ЄС "Зелена Книга. Життя і працевлаштування в інформаційному суспільстві" та Рекомендація "Інформаційна магістраль для глобального суспільства" 1996 року.

Так, у 1993 році Комісія ЄС визначила інформаційне суспільство як суспільство, в якому діяльність людей здійснюється на основі використання послуг, що надаються за допомогою інформаційних технологій та технологій зв'язку. Вже у 1997 році Єврокомісія зазначає, що інформаційним суспільством слід вважати:

1. Суспільство нового  типу, що формується внаслідок  глобальної соціальної революції та породжується вибуховим розвитком і конвергенцією інформаційних та комунікаційних технологій.

2. Суспільство знань, тобто  суспільство, у якому головною  умовою добробуту кожної людини  і кожної держави стає знання, що здобуте завдяки безперешкодному  доступу до інформації та вмінню  працювати з нею.

3. Глобальне суспільство,  в якому обмін інформацією  не матиме ані часових, ані  просторових, ані політичних меж;  яке, з одного боку, сприяє взаємопроникненню  культур, а з іншого - відкриває  кожному суспільству нові можливості  для самоідентифікації.

До основних напрямів інформаційної  політики ЄС належать:

1) політика лібералізації і приватизації телекомунікацій;

2) розвиток інформаційних  послуг та мереж;

3) розвиток технічного  і соціально-інформаційного забезпечення;

4) протидія інформаційним  монополіям;

5) створення ринку інформаційних  послуг;

6) недискримінація за  інформаційною ознакою.

Створення інформаційного законодавства  та адекватної законодавчої бази, яка  враховує як національні, так і міжнародні принципи регулювання інформаційних відносин, вважається головним чинником зростання прибутку країни від потенціалу інформаційно-комунікаційних технологій.

Досить важливим є Лісабонський самміт країн ЄС, що проходив 23-24 березня 2000 року. На цій зустрічі були зазначені загрози та виклики розвитку для країн ЄС:

1) якісний стрибок у  світовій економіці;

2) детермінована глобалізація;

3) становлення постіндустріальної (інтелектуальної) цивілізації, які  впливають на всі сфери життєдіяльності європейської спільноти та потребують радикальної трансформації європейської політики та економіки.

Новою стратегічною метою  Європейського Співтовариства до 2015 року визнано формування європейського  інтелектуального потенціалу, удосконалення  інформаційної та телекомунікаційної інфраструктур, стимулювання інноваційної діяльності й структурної реформи  економіки, модернізацію системи освіти, розробку підходів до європейської соціальної моделі, криза якої супроводжується прогресуючим демографічним дисбалансом населення. Перед організацією також стоїть дилема: як досягти прискореного економічного зростання і водночас зберегти європейські цінності соціальної солідарності.

Серед основних заходів для  вирішення вищезазначених проблем  на даному Самміті було ухвалено реалізувати  План дій "е-Еurope" на основі документів Європейської Комісії - "Ініціатива е-Еurope" та "Стратегія працевлаштування в інформаційному суспільстві".

Даний План передбачає широке впровадження технологій Інтернету  для розвитку електронної комерції та інформаційних послуг, а також  розвиток знань і навичок населення  європейських країн, необхідних для існування в інформаційному суспільстві.

Загалом, на основі здійсненого аналізу вищевикладених норм ряду нормативно-правових актів Євросоюзу, можна виокремити, основні європейські інтереси в інформаційній сфері, а саме:

а ) для людини:

- охорона персональних  даних;

- безпека інформації про  приватне життя;

- забезпечення конфіденційності  міждержавних інформаційних відносин;

б) для суспільства та Союзу:

- вплив на структуру  європейської спільноти і систему  цінностей;

- відтік інтелектуальних  ресурсів;

- технологічна залежність  від США та Японії.

До основних напрямів інформаційної  політики ЄС для управління загрозами з метою реалізації вище зазначених інтересів належать:

1) удосконалення нового  суспільного середовища;

2) поглиблення міждержавного  співробітництва в умовах становлення  інформаційного суспільства;

3) забезпечення вільного  обігу інформації в суспільстві  для підвищення ступеня демократичної участі країн у політичних процесах;

4) побудова економіки  знань (інформаційної економіки);

5) створення та використання  конкурентноспроможних інформаційних  ресурсів та потенціалу Європи в міжнародному економічному середовищі;

6) недопущення злочинів  у кіберпросторі;

7) забезпечення працевлаштування  європейського населення в інформаційному  суспільстві;

8) вільний доступ до  ресурсів мережі Інтернет;

9) недопущення розшарування  суспільства за інформаційною  ознакою на "інформаційно багатих"  та "інформаційно бідних";

10) поширення ідей, знань,  інформації на рівноправних підставах для всіх народів європейського регіону;

11) використання спільної  європейської інформаційної спадщини  на благо цивілізації;

12) захист інформаційної  інтелектуальної власності;

13) розширення інформаційної  інфраструктури в Європі шляхом  створення панєвропейської інформаційної магістралі "ЕuroNet;".

Слід зазначити, що в інформаційному суспільстві кожний громадянин країн-членів ЄС має право доступу до даних  відкритого характеру (закони, урядові  рішення, інформацію засобів масової комунікації), культурної спадщини (літературні твори, не обмежені авторським правом і віднесені до національного надбання, наукові праці, безоплатне програмне забезпечення, непатентовані стандарти), а також до інформації відкритого характеру в комп'ютерних мережах і системах, що потребує осмислення відповідальності за здійснення нової політики.

Глобальні процеси впливають  на національні та регіональні відносини, і завдання європейської спільноти  полягає в узагальненні позитивних і негативних наслідків становлення  інформаційного суспільства, трансформації  демократичних інститутів, охорони  основних прав і свобод людини в  нових умовах, в захисті плюралізму і незалежності засобів масової  комунікації, збереженні національного  розвитку, культурної самобутності і  мовного розмаїття країн Європи.

На думку Макаренко  Є.А. аналіз інформаційної інтеграції демонструє, що європейські країни умовно перебувають на першій стадії становлення інформаційного суспільства, яка супроводжуються непростими колізіями подолання чисельних перешкод об'єктивного та суб'єктивного характеру, однак визначальним є те, що концепції європейської інтеграції на основі нового технологічного укладу стають пріоритетами регіонального співробітництва і національної політики¹.  

Розділ 2: Вплив європейських міжнародних організацій на становлення інформаційного простору Європи

Міжнародні інститути  Західної Європи - Рада Європи, Європейський Союз, Організація з Безпеки і  Співробітництва в Європі, Організація  Північноатлантичного Договору та Центральноєвропейська Ініціатива - здійснюють активну міжнародну політику в галузі інформації та комунікації, орієнтуючись на співробітництво з окремими державами, міжнародними організаціями, альянсами та неурядовими інституціями. Пріоритетними сферами інформаційного співробітництва країн і міжнародних організацій Західної Європи є створення регіональних інформаційних мереж, конвергенція засобів комунікації, формування науково-технічного потенціалу в галузі комунікації та регіональних інформаційних ресурсів, інтенсифікація досліджень та створення правової і регулятивної бази для інформаційної діяльності в регіоні.

Рада Європи (об'єднує 42 країни, серед яких 15 - посттоталітарні держави) - одна з найавторитетніших міжурядових  політичних організацій, основними  напрямами діяльності якої є захист та зміцнення плюралістичної демократії і прав людини, пошук шляхів вирішення  соціальних проблем, підтримка європейської культурної самобутності, розвиток політичного партнерства з новими демократіями в регіоні, надання допомоги країнам континентальної Європи в їх політичних, законотворчих та конституційних реформах.

Поняття демократії, прав людини і верховенства права є базовими для програми, відображають гуманістичну сутність РЄ і той внесок, який держави і суспільства можуть зробити в міжнародне співробітництво в умовах демократії на всьому європейському континенті. Міжурядова робоча програма реалізується в таких сферах діяльності, як демократія і права людини; ЗМК, зв'язок, телекомунікації, мультимедіа; транскордонне співробітництво; співробітництво в галузі прав людини; життя і працевлаштування в інформаційному суспільстві; охорона здоров'я; охорона довкілля; освіта, культура і національна спадщина; інформаційна молодь.

Перша міжурядова робоча програма РЄ у галузі інформації і комунікації  була прийнята в 1976 році і стосувалася  розвитку співробітництва між країнами-членами  РЄ у сфері зміцнення свободи  вираження поглядів та ЗМК, а також  вільного обміну інформацією та ідеями. Програма передбачала сприяння політиці свободи інформації на міжнародному і національному рівнях, розробку узгодженої європейської інформаційної  політики та визначення пріоритетів  співробітництва в медіасфері. Так, Комітет експертів із прав людини організував семінар із проблем  права доступу до урядової інформації (1976 р.) і визнав необхідність створення  міжурядових документів, які забезпечуватимуть  ці права. 3 1981 року міжурядова робоча програма РЄ у галузі інформації і комунікації  розробляється і контролюється  в рамках Директоратів із прав людини, мас-медіа, інформаційних технологій, документаційно-інформаційного менеджменту. У подальших міжурядових робочих  програмах (1985-2000 pp.) розглядалися такі політичні проблеми, як «ЗМК і конфлікти», «Плюралістична демократія», «ЗМК у пан'європейській перспективі», «ЗМК і толерантність», «Аудіовізуальне піратство», «Комп'ютерна злочинність», «Культурна політика телерадіомовлення», «Принципи свободи вираження поглядів і захист репутації», «Саморегулювання ЗМК у Європі», «Вплив інформаційних технологій на права людини» та інші. Реалізація програм РЄ втілюється у директивах Комітету Міністрів до країн-членів організації, конвенціях, рекомендаціях, резолюціях, деклараціях із проблем інформації і комунікації.

Рада Європи активно займається проблемами правового регулювання  європейського інформаційного поля, про що свідчать міжнародні угоди з питань телерадіомовлення, які мають на меті сприяти розширенню європейського аудіовізуального простору, охороняти права інтелектуальної власності, забезпечити доступ до універсальних інформаційних послуг (Європейська угода про обмін програмами телефільмів, 1958 p.; Європейська угода про захист телемовлення, 1960 р. (з Протоколом 1965 р. та Додатковими Протоколами 1974 p., 1983 p.); Європейська угода про захист телерадіомовлення, що ведеться зі станцій поза національними територіями, 1965 p.; Європейська конвенція про інформацію щодо зарубіжного законодавства, 1968 p.; Європейська конвенція про авторське право та суміжні права в галузі транскордонного супутникового мовлення, 1980 p.; Європейська конвенція з транскордонного телебачення, 1989 р. та ін.).

Європейський суд із прав людини, створений згідно з протоколом № 11 до Європейської Конвенції про  права людини, функціонує на постійній  основі, його юрисдикція поширюється  на всі питання, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї. - Рішення Європейського суду за статтею 10 Європейської Конвенції про права людини на вільне вираження поглядів та обмін інформацією як традиційними засобами, так і за допомогою нових технологій, стосуються свободи вираження поглядів у друкованих ЗМК (рішення у справі газет «Обсервер» і «Гардіан» (The Observer and Guardian Newspapers Ltd) від 26 листопада 1991 p.; свободи вираження поглядів у сфері телерадіомовления (суд у березні 1990 року у справі «Гроппера Радіо АГ» та інших проти Швейцарії ухвалив своє перше рішення стосовно електронних засобів масової інформації; свободи вираження поглядів у мережі кабельного телебачення (справа «Телесистем Тіроль Кабель-телевізьон» була вилучена з реєстру справ Суду в результаті дружнього врегулювання між урядом і заявником; свободи доступу до телетрансляціп (рішення у справі «Аутронік АГ» (Autronic AG) від 22 травня 1990 р. про відмову держави-транслятора надати дозвіл приймати незакодовані телевізійні програми; доступу до електронних ЗМК; доступу до урядової інформації (рішення у справі Леандера (Leander) від 26 березня 1987 р. (відмова заявникові в доступі до секретної інформації, що мала відношення до заявника); свободи вираження політичних поглядів (рішення у справі Лінгенса від 8 липня 1986 р., (на заявника, згідно зі статтею III Кримінального кодексу Австрії, було накладено штраф за дифамацію у пресі австрійського політичного діяча); висловлювання комерційного змісту (у справі «Маркт Інтерн Ферлаг ГмбХ» та Клауса Бєєрмана» проти Федеративної Республіки Німеччини; захисту суспільних інтересів (рішення у справі Хендісайда (Handyside) від 7 грудня 1976 p.; підтримання авторитету та безсторонності правосуддя (рішення у справі Де Хаса та Гейсельса від 24 лютого 1997 p.); захисту персональної інформації, а також поваги до приватного та сімейного життя. У більшості випадків судові рішення підтверджували порушення Європейської Конвенції з прав людини і зобов'язували країни-члени РЄ вжити заходів для врегулювання конфліктних ситуацій². Діяльність РЄ у галузі прав людини, демократії та засобів масової комунікації зосереджена в її директоратах, комітетах та робочих групах, які виносять на обговорення актуальні проблеми міжнародних інформаційних відносин, пропозиції щодо прийняття законодавчих актів про вплив нових технологій на права людини, демократичні цінності і суспільну свідомість, розробляють конкретні проекти міжурядового співробітництва щодо побудови інформаційного суспільства.

Ідеологія глобального інформаційного суспільства, що є визначальною складовою  еволюційного розвитку цивілізації, передбачає стабільний політичний розвиток і економічне зростання країн світу, створює необхідні умови для діяльності особистості на основі нових технологій. Необхідність переходу до інформаційного суспільства (характерними ознаками якого є: формування глобального інформаційного середовища, міжнародне співробітництво в процесах інформаційної та економічної інтеграції регіонів, становлення інформаційної економіки, створення і розвиток ринку інформації і знань як чинників виробництва в доповнення до ринку природних ресурсів, праці і капіталів, перехід інформаційних ресурсів у реальні ресурси соціальноекономічного розвитку, фактичне задоволення потреб суспільства в інформаційних продуктах і послугах, створення ефективної системи прав людини і соціальних інститутів та забезпечення вільного доступу, поширення і використання інформації як умови демократичних перетворень, розвиток інформаційних обмінів (на міжнародному, регіональному і національному рівнях) визначає діяльність країн Центральної і Східної Європи, впливає на міжнародні відносини в регіоні, політичні пріоритети країн і стратегії економічного розвитку. Концепція і програма діяльності міжурядової регіональної організації Центральноєвропейська Ініціатива (до якої входять 17 країн - Австрія, Албанія, Болгарія, Беларусь, Боснія і Герцеговина, Італія, Республіка Македонія, Молдова, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Україна, Хорватія, Чехія, Югославія), створеної у 1989 р. з метою багатостороннього співробітництва країн Центральної і Східної Європи, передбачає активну участь країн-членів у європейських інтеграційних процесах, зокрема, інтегрування до європейського та євроатлантичного економічного, політичного, правового та інформаційного простору, гармонійне входження до політичних та економічних структур ЄС. Реальними формами співпраці між державами регіону є спільні підходи країн ЦЄІ до вирішення проблеми міждержавних інформаційних обмінів, розвитку демократії і плюралізму вираження поглядів, забезпечення основних прав і свобод людини і засобів масової комунікації, створення об'єднаної центральноєвропейської інформаційної магістралі, становлення інформаційної економіки, впровадження нових технологій у всі сфери життєдіяльності суспільства ³.

Інформаційні стратегії  країн Центральної і Східної  Європи спрямовані на уникнення бар'єрів і нерівності між країнами та спільнотами, ліквідацію диспропорцій в регіональних інформаційних потоках, консолідацію інформаційних ресурсів, збереження національної самобутності та ідентичності. Інформаційна складова, що входить до пріоритетів міжурядового співробітництва країн ЦЄІ, враховує нові геополітичні реалії в Європі, специфіку регіону та забезпечує здійснення національних ініціатив на регіональному рівні. Для країн ЦЄІ характерні процеси фундаментальних політичних, економічних і соціальних перетворень, становлення нових форм транскордонного співробітництва, модернізація індустрії на основі інформаційних і комунікаційних технологій. Політика економічного зростання як чинник демократичного розвитку країн ЦЄІ сконцентрована на проблемах, пов'язаних із розпадом старої системи розподілу виробництва, трудових ресурсів соціального захисту, повільним прогресом країн «нової демократичної хвилі», нерівномірним станом взаємовідносин і відносин з європейськими країнами та інституціями. Країни ЦЄІ успадкували політичні та економічні важелі регулювання інформаційної сфери (телекомунікацій, телерадіомовлення, мас-медіа), які жорстко контролювали міждержавний і внутрішній обіг інформаційних масивів.

Регіональна інформаційна політика ЦЄІ тісно пов'язана як з національними  програмами розвитку, так і з глобальними  концепціями інформаційного суспільства, які визначають тенденції й перспективи  сучасних міжнародних відносин. У  документах ЮНЕСКО про розвиток регіональних програм інформаційного суспільства  зазначається, що позитивні зміни  у країнах Центральної і Східної  Європи мають створити підґрунтя  для забезпечення основних прав і  свобод у галузі інформації, функціонування незалежних і плюралістичних засобів  масової комунікації. Беручи до уваги  політичні, економічні та соціальні  умови країн центральноєвропейського  регіону, в тому числі й національні  відмінності, актуальною проблемою  є прийняття програм становлення  інформаційного суспільства, правове  регулювання міждержавних інформаційних  обмінів, впровадження європейських стандартів у застосування нових комунікаційних та інформаційних технологій, сприяння поширенню об'єктивної інформації про  політичні, соціальні та етнічні  процеси в країнах ЦЄІ, протидія монополізації засобів інформації. Використання нових інформаційних  та комунікаційних технологій відкриває  нові канали і можливості для вільного поширення інформації, для запобігання дискримінації за інформаційною ознакою, для розвитку толерантності і плюралізму. У рамках ЦЄІ підписані і діють міждержавні угоди про співробітництво у сфері телекомунікацій і зв'язку, науки і нових технологій (програми «Цезар» і «Глобалстар»), засобів масової комунікації, про впровадження та інтенсифікацію програми ЦЄІ—2010 (спільно з ЄС), угоди про створення і функціонування інформаційно-документаційного центру ЦЄІ і надання інформаційних послуг країнам-членам з питань діяльності Ініціативи, про зв'язки ЦЄІ з регіональними міжнародними організаціями та інститутами. Інформаційна політика є складовою таких документів, як Сараєвська декларація ЦЄІ (1997 p.), Заключний Загребський документ (1998 p.), Підсумковий документ Трієстського самміту країн-членів ЦЄІ (2001 p.), угоди про двостороннє співробітництво в рамках Ініціативи. Особлива роль у цьому контексті належить Європейському Союзу, який прийняв програму становлення інформаційного суспільства та інформаційної економіки (1994-2001 pp.) і через країни-члени ЄС, що входять до ЦЄІ, впливає на політичні пріоритети та інформаційні стратегії організації та її учасників.

Спільні підходи ЦЄІ та ЄС до міждержавного співробітництва  в інформаційній сфері, особливо у сфері розвитку інформаційної  інфраструктури, телекомунікацій, високих  технологій, розглядаються як головні  засади економічного регіонального  розвитку, обумовлюють можливість вагомого внеску країн-членів ЦЄІ в діяльність ЄС, спрямовану на забезпечення зростаючої інтеграції в Європі. Країни-члени  Центральноєвропейської Ініціативи виступають за активний обмін інформацією з  ЄС у галузі зовнішньої політики, включаючи  можливе приєднання країн Ініціативи до заяв і спільних позицій країн  ЄС, у тому числі щодо інформаційного суспільства. ЦЄІ також підтримує  програми інформаційного співробітництва  з ОБСЄ, Радою Європи, Європейською Економічною Комісією ООН, ОЧЕС, Радою  країн Балтійського моря. Програма становлення інформаційного суспільства  в Європі, яку реалізує через політичну та економічну стратегії, інформаційні програми і проекти Європейський Союз, створює фундаментальну базу для розвитку інформаційного сектору, моделей нової економіки, суспільної еволюції країн ЦЄІ. Інформаційна революція охоплює всі сфери життєдіяльності суспільства, впливає на демократичні процеси і права людини. Розвиток науки та інформаційних технологій, вплив нових технологій на соціальні процеси потребують спільних підходів країн-членів ЄС та країн Центральноєвропейської Ініціативи і централізованих дій з метою створення нової суспільної моделі. Ця модель на основі економічних і політичних чинників має забезпечити створення сприятливого духовного середовища, бо, як зазначив у своєму посланні до Всесвітнього економічного форуму в Давосі-2000 Папа Римський Іоан Павло II, «Глобалізація без урахування етичних та духовних цінностей спричинить подальшу поляризацію у світі: країни з різним рівнем економічного розвитку будуть розвиватися окремо. Без відчуття солідарності мільйони людей почуватимуться обмеженими у своїх правах на сучасні інформаційні технології і нові знання, якщо прагнутимуть використати розвиток та прогрес заради свого добробуту» .

 Ще в 1994 році Європейський  Союз організував відкриті дискусії  для країн-кандидатів та країн-партнерів  із політичних, економічних, соціальних  і культурних аспектів інформаційного  суспільства під егідою незалежного  консультативного органу ЄС «Форум інформаційного суспільства», який розробляє і впроваджує інформаційну політику в європейському регіоні. Головною метою Форуму інформаційного суспільства є гарантії збалансованого розгляду всіх аспектів і проблем, пов'язаних зі становленням інформаційного суспільства в Європі, забезпечення можливостей залучення до діяльності Форуму країн-членів ЄС, країн-членів ЦЄІ, представників фінансових, ділових кіл, громадськості Центральної і Східної Європи для формування суспільного розуміння глобальних інформаційних процесів, визначення пріоритетних напрямів для діяльності та реалізації проектів.

Тенденції глобального розвитку, динаміка міжнародних інформаційних  відносин, багатовекторність міжнародної  інформаційної політики, історичні  демократичні традиції європейських інститутів обумовлюють діяльність підсистем  – численних міжнародних спеціалізованих (МСО) та неурядових організацій (НУО) європейського  регіону. Політичні дискусії, пов'язані  з революційним впливом нових  технологій на систему міжнародних  відносин, розвитком нових форм діяльності МСО та НУО, відображають компромісні  та альтернативні позиції національних держав, універсальних міжнародних  організацій щодо створення змішаних структур, які б виступали гарантами  плюралізму і різноманітності в  новому цифровому середовищі, інструментом соціального і культурного прогресу, сприяли б побудові нової архітектури  відносин та багатогранному функціонуванню всієї системи.

Аналіз політичного співробітництва  визнаних міжурядових інститутів з  МСО та НУО дає можливість зробити  теоретичні та практичні висновки про  фактичну і потенціальну роль МСО/НУО  в демократичних процесах, ефективність їх впливу на прийняття політичних рішень, виконання представницької  місії інтересів широкої громадськості  в універсальних організаціях, де МСО та НУО виступають як асоційовані  члени з правом дорадчого голосу, експертами нормотворчої процедури, спостерігачами парламентських слухань та ініціаторами судових розглядів з прав людини та свободи вираження. Наприклад, офіційні правила РЄ (відносини з МСО  та НУО встановлено з 1951 року), які  регламентують зв'язки з неурядовими  інституціями, було ухвалено Комітетом  Міністрів РЄ 1993 року у Резолюції (93)38. Вони ґрунтуються на визнанні того, що діяльність РЄ потребує постійного зважання на громадську думку і що «ініціативи, ідеї та пропозиції, які  надходять від громадського сектору, потрібно розглядати як дійсне волевиявлення  громадян Європи». За ініціативою НУО  у 1997 році було створено Комітет РЄ у зв'язках з НУО, який проводить  політику активного партнерства  з Відділом зовнішніх зв'язків  Політичного Директорату РЄ, Директоратом із прав людини та мас-медіа, іншими структурними підрозділами інформаційно-комунікаційної компетенції, визначає конкретні проблеми співробітництва з НУО за напрямом «інформаційне суспільство», зокрема, для країн Центральної та Східної Європи (на сьогодні консультативний статус при РЄ мають понад 350 міжнародних неурядових організацій). Консультативний статус НУО, найбільш представницький у галузі комунікації та інформації, передбачає: 1) адекватність стратегій і програм діяльності МСО та НУО загальним принципам міжнародного співробітництва; 2) поглиблення і конкретизацію визначених напрямів політичної, практичної і науково-дослідницької  роботи; 3) впровадження окремих міжнародних та регіональних проектів у національному інформаційному середовищі.

Отже, аналізуючи вплив європейських міжнародних організацій на становлення  інформаційного простору Європи, можна  зробити такі висновки:

1. Міжнародні інститути  Західної Європи - Рада Європи, Європейський  Союз, Організація з Безпеки і  Співробітництва в Європі, Організація  Північноатлантичного Договору та Центральноєвропейська Ініціатива - здійснюють активну міжнародну політику в галузі інформації та комунікації, орієнтуючись на співробітництво з окремими державами, міжнародними організаціями, альянсами та неурядовими інституціями. Пріоритетними сферами інформаційного співробітництва країн і міжна-родних організацій Західної Європи є створення регіональних інформаційних мереж, конвергенція засобів комунікації, формування науково-технічного потенціалу в галузі комунікації та регіональних інформаційних ресурсів, інтенсифікація досліджень та створення правової і регулятивної бази для інформаційної діяльності в регіоні.

2. Діяльність Ради Європи  спрямована на інтеграцію європейського  інформаційного простору, побудову  інформаційного суспільства, створення  європейських правових норм у  галузі комунікації, забезпечення  принципів свободи слова та  обміну інформацією, розвиток  засобів масової комунікації  на основі новітніх комунікаційних  технологій. В умовах становлення глобального інформаційного суспільства Рада Європи утверджує свою роль у міжнародному співробітництві як організація, що захищає стандарти Європейської Конвенції з прав людини, соціальні пріоритети європейського суспільства, плюралістичні принципи ЗМК, європейський зміст інформаційної революції.

3. Інформаційні програми  ЄС включають широкий спектр  співробітництва європейських країн  для розвитку передових інформаційних  та комунікаційних технологій, стимулювання  політики глобальних інновацій,  адаптацію європейських ринків  до нових соціально-економічних  умов і подальший розвиток  наукових інтерактивних досліджень.

4. Інформаційні стратегії  країн Центральної і Східної  Європи спрямовані на уникнення  бар'єрів і нерівності між країнами  та спільнотами, ліквідацію диспропорцій  у регіональних інформаційних  потоках, консолідацію інформаційних  ресурсів, збереження національної  самобутності та ідентичності. Зміна геополітики в центральноєвропейському регіоні обумовила прогресивний поступ країн ЦЄІ до європейської інтеграції, однак суспільні процеси в різних країнах залежать від обраної політичної моделі, доктрини економічного розвитку, загального суспільного усвідомлення необхідності новацій.