Істричні аспекти розвитку фінансового менеджменту

ВСТУП 

     В сучасних умовах докорінного реформування відносин власності, організаційно-господарських  перетворень та змін у соціальній сфері нашого життя, які взаємодіють  і впливають на результати діяльності підприємств, важливе значення має  адаптація до зовнішнього середовища. Це стає можливим за умов прийняття  та реалізації обґрунтованих управлінських рішень, що спрямовані на проведення стратегічних змін у виробничій, маркетинговій та фінансовій діяльності підприємства, підвищення її ефективності.

     Конкурентоспроможність  підприємства можна забезпечити  правильною організацією управління фінансами: рухом фінансових ресурсів та фінансовими відносинами.

     Фінансовий  механізм підприємства - це система управління фінансами, призначена для організації взаємодії фінансових відносин і грошових фондів з метою оптимізації їхнього впливу на кінцеві результати його діяльності. Оптимальна взаємодія фінансових відносин досягається використанням усіх фінансових категорій (виручка, прибуток, амортизація, оборотні кошти, кредит, бюджет, податки), нормативів, різного роду стимулів, пільг, санкцій та інших фінансових важелів.

     Зміст фінансового менеджменту полягає в ефективному використанні фінансового механізму для досягнення стратегічних і тактичних цілей підприємства.

     Метою роботи є дослідження історичних аспектів розвитку фінансового менеджменту в світі та Україні.

       Цільова спрямованість дослідження  обумовила постановку і вирішення  таких завдань: 

     - вивчення етапів розвитку фінансового менеджменту;

     - дослідження базових концепцій та моделей фінансового менеджменту ;

     - вивчення етапів становлення  вітчизняного фінансового менеджменту.

1.ЕТАПИ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ 

     Історія розвитку фінансового менеджменту  налічує не одну сотню років.

     Як  і багато інших наук, фінансова  народилася з практики. Тисячоліттями  чисельні господарства з успіхом  і без успіху вирішували різноманітні фінансові задачі, навіть не помічаючи, що вони мають пряме відношення до фінансів.

     Так, відомо, що деякі думки, які стосуються фінансового предмета, висловлювали у своїх роботах ще Ксенофонт  і Аристотель. Ксенофонт пропонує у якості джерел державних надходжень використовувати здачу в оренду державного майна, невільників, а також мито і податки [8, с. 6]. У період розвитку острівної Греції у IV ст. до н.е. держава Родос досягла неабиякого розквіту завдяки гнучкій і послідовній торговельній і фінансовій політиці. Головним джерелом державних доходів були зовнішні торговельні операції, які підтримувались місцевими банками.

     Єгипет  до еллінської епохи не використовував металевих грошей. Тільки з 305 р. до н.е. Птолемей I Сотер починає карбувати  перші монети Птолемеїв. У III і II ст. до н.е. на заміну золотим і срібним монетам почали випускати мідні, вага яких поступово зменшувалася. У країну надходять монети інших держав. Птолемей Філадельф забороняє обіг іноземних монет. Поруч з цим банки розвивають функцію обміну грошей. Вони, крім цього, позичали гроші з розрахунку від 10% до 24% річних. Банки також тримали рахунки своїх клієнтів. З’явилися перші фінансові інструменти обігу – перевідні векселі і чеки [6, с. 66].

     Разом з приватними банками, якими переважно  володіли вигнанці афіняни у деяких містах, наприклад у Мілеті, були міські банки. Банки розвивалися і при храмах. Саме жерцям першим прийшла думка про можливість отримувати дохід від священних багатств. Птолемеї створили також і державні банки, монополія яких дуже часто здавалася в оренду. У них була подвійна роль: з одного боку, виконувати для приватних осіб ті ж операції, що і приватні банки, з іншого, забезпечувати регулярні надходження від податку на громадські каси з обов’язком для орендатора збільшувати царське багатство і здійснювати громадські платежі [6, с. 67].

     У середньовіччі з’являються загальні міркування з приводу фінансової моралі, що зустрічаються у різноманітних  теологічних, філософських, політичних і юридичних творах схоластів [8, с. 7].

     Фінансисти (управлінці фінансами) досить рано зайняли  провідну роль в управлінні державою. Це пояснюється тим, що їх діяльність так чи інакше була пов’язана з фіскальною системою та з пошуком різних джерел надходжень у державний бюджет. З самого початку поняття “фінансист” відносилося до людей, які займалися державними коштами, на відміну від банкірів – їх предметом були кошти клієнтів. “У дійсності жоден фінансист не обмежувався тільки фінансовим ремеслом. Він займався ще чим-небудь – наприклад, банком, і це щось включалося у глобальну гру, часто дуже велику і різнобарвну” [1,с.541].

     Нові  часи настали для фінансистів, коли замість того, щоб позичати гроші  своїй державі, вони почали пропонувати  послуги за кордоном. Цей міжнародний  тип фінансиста високого класу розвинувся широко у XVIII столітті у Генуї, Женеві і ще більше в Амстердамі. Першою великою державною позикою було запозичення Австрією півтора мільйона флоринів у фірми “Дойц” у 1695 роц [1, с. 542]. Можна побачити швидкий розвиток цієї галузі, чому сприяла поява великої кількості агентів по продажу цінних паперів та субагентів, які розміщували цінні папери серед публіки, отримуючи за це комісійні. Коли підписку на позику бувало “закрито”, цінні папери надходили до біржі. Починалася звичайна гра: дочекатися підвищення й ліквідувати цінні папери за ціною вище номіналу і потім зайнятися аналогічною операцією.

Саме  таким шляхом величезному банку  Генрі Хоупа, який виконував роль позичальника Катерини II, вдалося у 1787-1793 розмістити 19 російських позик  на суму 3 млн. флоринів кожний, тобто  всього на 57 млн. флоринів [1, с. 542]. Ці голландські гроші дозволили Росії відвоювати у Туреччині величезну територію до самих берегів Чорного моря. Подібні фінансові ігри зазнавали й поразок. Наприклад, австрійська позика 1736 року, заподіяна під доходи з Сілезії, потерпіла крах у зв’язку із завоюванням Сілезії Фрідріхом II у 1763 році.

     Починаючи з XIV століття майже всі держави  Європи знаходилися у залежності від того чи іншого фінансового угруповання. Іспанія Габсбургів тривалий час була під владою південно-германських купців, Франція протягом століть була здобиччю італійських негоціантів, Англію XIV століття експлуатували луккські і флорентійські банкіри-позичальники.

     Англія  першою почала націоналізацію фінансів. У 1747 і 1748 роках державні позики були відкриті не через посередників, а безпосередньо для публічної підписки. Однак значна частина цінних паперів все ж таки опинилася в руках крупних фінансових кіл, які продовжили грати на курсах.

     У Франції XVI-XVII століть фактично не було державних фінансів. Відсутність  централізованої системи не давала змоги щось планувати і передбачати. Функцію збирання податків виконували міста, провінції, відкупники та дольники, які брали на відкуп певний податок або його частку. Практично більша частина податків проходила через каси королівської скарбниці. Король, якому потрібно було здійснити розходи, відносив їх на ту чи іншу касу. Касами керували збиральники податків, які купували свою посаду, авансуючи податкове відомство короля за рахунок тих сум, що повинні були принести до каси збори податків.

     Найбільшого розквіту досягла система відкупів у 1726-1776 рр. Вона підготувала кадрову, матеріальну, а також практичну базу розвитку фінансів та фінансового менеджменту.

     Вже на початку XIX століття в фінансовій науці почали відокремлюватися певні  напрями, які у той же час взаємопов’язані  між собою:

− ринки  грошей і капіталів – сфера, що має пряме відношення до багатьох тем макроекономіки;

− інвестиції, об’єктом яких є рішення індивідуумів і фінансових інституцій щодо формування інвестиційного портфеля;

− фінансовий менеджмент або корпоративні фінанси, що охоплюють питання прийняття  рішень всередині фірм.

     Провідною країною у розвитку фінансів стали  на початку XIX століття США. Стрімкий прогрес економіки країни обумовив і спрямування фінансової практики і, відповідно до цього, досліджень. Наголос робився на злиття (mergers), консолідацію діючих фірм і створення нових. Індустріалізація зробила головною проблемою пошук джерел накопичення капіталу для розширення виробництва. Ринок капіталів у той час був дуже примітивним і не забезпечував вільного трансферту фондів від індивідуального інвестора до виробництва.

     Крім  того, доходи і вартість активів, про  які звітували компанії, не були достатньо надійними. Операції, що здійснювалися  на біржах, у зв’язку із спекуляцією інсайдерів (insiders) і маніпуляторів призводили до значних коливань цін. Це робило інвесторів незацікавленими у купівлі акцій i облігацій. Як результат, у період до 30-х років фінансова теорія розвивалася у напряму дослідження питань, що мали відношення до випуску цінних паперів і визначення їх вартості. Радикальні зміни відбулися внаслідок депресії 30-х років. Економічна криза пересунула фокус фінансів до проблем банкрутства і

реорганізації, а також до питань корпоративної  ліквідності і регулювання урядом ринку цінних паперів.

     Після перших проявів подолання депресії увагу стали привертати також  проблеми максимізації прибутку фірм і цін на їх зобов’язання. Далі еволюція фінансів просувалася у напряму  зміни акцентів від правої частини  балансу (джерел) до управління активами. У вирішенні питань управління запасами, готівкою, дебіторською заборгованістю почали застосовуватися комп’ютери.

     Зміною  наголосу у фінансових дослідженнях відзначилися 60-70-ті роки. Знову увагу  почали звертати на джерела формування активів:

     1) визначення оптимальних шляхів фінансування фірми;

     (2) закономірності прийняття рішень  інвесторами – теорія формування  портфеля.

     2. БАЗОВІ КОНЦЕПЦІЇ  ТА МОДЕЛІ ФІНАНСОВОГО  МЕНЕДЖМЕНТУ 

     Як  наука фінансовий менеджмент має  предмет та метод свого вивчення. Предмет – це те, що вивчається в  рамках науки – фінансові відносини, фінансові ресурси та їх потоки.

     Метод фінансового менеджменту представлений  такими складовими: категоріями; базовими концепціями та науковим апаратом фінансового  менеджменту.

     Базові  концепції фінансового менеджменту  визначають логіку організації фінансового  менеджменту та використання його прикладних прийомів та методів на практиці.

     До  основних концепцій фінансового  менеджменту належать: концепція  грошового потоку, концепція вартості грошей у часі, концепція компромісу між ризиком і доходом, концепція  вартості капіталу, концепція ефективності ринку, концепція асиметричності інформації, концепція альтернативних витрат, концепція  агентських угод, концепція часової  необмеженості функціонування підприємств.

     В основі фінансового менеджменту  лежить неокласична економічна теорія та її сучасні модифікації (інституціоналізм, неоінституціоналізм, лібералізм тощо), а також теорія управління. Хоча слід відмітити, що окремі питання в  сфері теорії управління фінансами  розроблялись в рамках класичної  теорії – концепції ідеальних  ринків капіталу. В неокласичній економічній  теорії особлива увага приділяється отриманню фірмою додаткової вигоди від функціонування інституціональної  структури суспільства, яка покликана  сприяти роботі ринку, оптимальному використанню ресурсів суспільства. У  фінансовому менеджменті – це податкове планування, розробка облікової  та фінансової політики, вибір тих  чи інших видів контрактів, система  розрахунків тощо.[5, с. 29-34]

     Інша  концепція інституціоналізму вивчає організаційну структуру і економічні відносини всередині самого підприємства, фірми, які розглядаються як мережа контрактів. Мета – вибір оптимальної  контрактної форми, яка зменшує  трансакційні витрати. Безумовно, і  в жодній країні світу немає цілком оптимальної системи правового  і нормативного забезпечення господарської  діяльності, але необхідно прагнути підвищувати ефективність роботи даних  інститутів при мінімізації витрат. В основі трансакційного підходу  лежать праці Р. Коуза (лауреата Нобелівської премії) та концепція Ф. Найта.

     Поява таких понять, як “невизначеність”, “ризик”, які неможливо виміряти трансакційними методами, вимагало створення  адекватного математичного апарату. До того ж всі фінансові рішення  пов’язані з прогнозуванням майбутніх  надходжень або виплат. Вперше методика аналізу дисконтованих грошових потоків була розроблена Дж. Ульямсом в роботі “Теорія вартості інвестицій”, а М. Гордон вперше застосував цей  метод в управлінні фінансами  корпорацій для моделювання ціни власного капіталу. Значна роль в розвитку концепції вартості грошей в часі належить роботі Дж. Хікса “Вартість  і капітал”. Ця концепція базується  на поняттях ціни капіталу, ризику та інфляції.

     Найбільш  активного розвитку фінансовий менеджмент як наука зазнав з появою “теорії  портфелю” і “теорії структури  капіталу”. Перші кроки розвитку цих концепцій засновані на неокласичній уяві про підприємство (фірму) як організацію, що має на меті одержання максимального  прибутку. Вважалось, що всі цілі, які  сформовані іншими теоріями (зменшення  трансакційних витрат, конкурентна  позиція підприємства на ринку та інші) можна звести до однієї – отримання  прибутку. Але поступово на перший план висувається ідея “задоволення проти максимізації” і з’являється  поняття “задоволення інтересів  власника”, яке покладено в основу сучасної науки фінансового менеджменту. Таким чином були сформовані теоретичні основи фінансового менеджменту, серед  яких:

• теорія портфелю;
• теорія структури капіталу;
• теорія дивідендів.

     В основі теорії портфелю лежить головне  правило роботи з фінансовими  інструментами – не можна вкладати всі кошти в активи одного виду. У цьому реалізується концепція  доходу й ризику, що є основою  теорії інвестиційного портфелю. Фундатором даної теорії є лауреат Нобелівської премії Г. Марковіц.

     Під інвестиційним портфелем розуміють  цілеспрямовано сформовану сукупність цінних паперів (фондових інструментів), що належить фізичній або юридичній  особі, і яка виступає як цілісний об’єкт управління. Структура портфелю виражає певне поєднання інтересів  емітентів та інвесторів, а також  консолідує ризики за видами цінних паперів.

     Сутність  теорії портфелю можна звести до надання  інвестиційному процесу таких характеристик, яких неможливо досягти з точки  зору наявності одного виду цінних паперів, тобто максимізація добробуту  акціонерів за допомогою покращання умов інвестування.

     Теорія  структури капіталу базується на прагненні досягти задоволення  інтересів власників і зміст  її можна виразити як максимізацію ціни акції, або ціни компанії. Нобелівські  лауреати Ф. Модільяні та М. Міллер прийшли  до висновку, що вартість будь-якої фірми  визначається винятково її майбутніми доходами. А структура капіталу з  позиції його джерел формування важлива  для прийняття фінансових рішень, а саме: де взяти, як розподілити  і куди розмістити фінансові ресурси.

     Теорія  структури капіталу як напрямок наукового  розвитку фінансового менеджменту  досить нова й потребує постійного удосконалення.

     Крім  того, існують інші теорії фінансового  менеджменту, найбільшого поширення  серед яких набули теорія агентських відносин і теорія асиметричної інформації. Ці теорії спрямовані на вирішення  проблеми відокремлення власника від  функцій управління та контролю. Наймані  менеджери (агенти), які здійснюють управління фінансами в корпорації, не завжди діють в інтересах власників  та максимізації їх добробуту. В результаті цього виникають “агентські конфлікти” (теорія агентських відносин). Іншим джерелом конфліктів на підприємстві є диференціація інтересів власників і кредиторів (теорія асиметричної інформації). Зрозуміло, що основні положення даних теорій стосуються визначення форм і способів пом’якшення подібних конфліктів в інтересах власників.

     Панує традиційна думка, що фінансовий менеджмент як наука вийшов з практичної мікроекономіки. Проте, в сучасних умовах слід відмітити  його зближення з теоріями в галузі управління, виробничого менеджменту, маркетингу, сучасними напрямками обліку – управлінським обліком, контролінгом.

     Науковий  апарат фінансового менеджменту  являє собою конкретні методи та прийоми дослідження даної  науки. Найчастіше методи дослідження  поділяють на дві групи: неформалізовані  та формалізовані.

     Неформалізовані методи базуються на описі аналітичних  процедур на логічному рівні, а не з допомогою суворих аналітичних  залежностей. До складу цих методів  належать: методи експертних оцінок, психологічні, порівняння, побудови систем показників, побудови систем аналітичних таблиць.

     Застосування  цих методів характеризується певним суб’єктивізмом, оскільки велике значення має інтуїція, досвід та знання аналітика.

     Формалізовані методи базуються на суворих аналітичних  залежностях. До складу цих методів  належать:

     Елементарні методи факторного аналізу: ланцюгових підстановок, арифметичних різниць, диференційний, інтегральний. В рамках фінансового  менеджменту ці методи використовуються для оцінки і прогнозування фінансового  стану підприємства, а також виділення  основних факторів його покращення.

     Традиційні  методи економічної статистики: середніх і відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні  методи обробки рядів динаміки. Ці методи широко використовуються у фінансовому  менеджменті: урахування індексів цін  в аналізі та плануванні діяльності підприємства, побудова рядів динаміки для оцінки дохідності фінансових активів, групування фінансових активів за ступенем ризику та ін.

     Математико-статистичні  методи вивчення зв’язків: кореляційний аналіз, регресійний аналіз, сучасний факторний аналіз, кластерний аналіз. Найчастіше ці методи використовуються при розрахунку індексів фондового  ринку, прогнозуванні можливого  банкрутства та ін.

     Фінансовий  менеджмент як система управління складається  з двох підсистем: об’єкта та суб’єкта управління. Об’єктом фінансового  управління виступають активи, капітал  та фінансові потоки підприємства, що пов’язані з формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів. Суб’єктом управління є група  осіб (фінансова дирекція як апарат управління, фінансовий менеджер як керівник), яка виробляє та реалізує цілі фінансового  менеджменту.

     Будь-який управлінський вплив здійснюється з певною метою. Якщо говорити про  мету фінансового менеджменту, то в  різних джерелах можна зустріти різні  підходи до її визначення. Серед  найбільш поширених можна виділити такі: зростання обсягів виробництва  та реалізації, отримання максимального  прибутку, мінімізація витрат, лідерство  в боротьбі з конкурентами, уникнення  банкрутства та крупних фінансових втрат, забезпечення рентабельної діяльності та ін.

     Багато  фахівців з управління фінансами  головною метою фінансового менеджменту  визначають максимізацію прибутку підприємств. Але оскільки максимізація прибутку за економічними законами функціонування фінансового ринку завжди супроводжується  збільшенням рівня фінансових ризиків, то це не завжди влаштовує власників (акціонерів) та фінансових менеджерів. Саме тому в західній та вітчизняній  фінансово-економічній літературі найбільш продуктивним визначенням  головної мети фінансового менеджменту  є максимізація добробуту його власників, яка реалізується через максимізацію ринкової вартості підприємства та його акцій [10]. 

3.ЕТАПИ  СТАНОВЛЕННЯ ВІТЧИЗНЯНОГО  ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ 

     Фінансовий  менеджмент як окрема наука виник  на межі XIX і XX ст. в міру формування та розвитку грошових і товарних ринків та з появою нагальної потреби  у більш детальному обґрунтуванні  фінансових операцій економічними розрахунками. У цей період відкриваються комерційні ліцеї і виникає спеціальна наука  — комерційна арифметика, в рамках якої і почав формуватися інструментарій фінансового менеджменту.

     Предметом комерційної арифметики була техніка  нарахування простих і складних процентів, дисконтування майбутніх  грошових потоків, розрахунків за борговими  цінними паперами та акціями, за короткостроковими  і довгостроковими інвестиціями та позиками.

     Пізніше в країнах із ринковою економікою комерційна арифметика трансформувалася у самостійний напрям фінансового  управління — фінансовий менеджмент, — із того часу відбувається його постійний  розвиток, уточнення предмету та удосконалення  методів дослідження. 
У розвитку західноєвропейського та американського фінансового менеджменту залежно від предмету й основних пріоритетів управління фінансами можна виділити низку етапів.

     Так, зокрема, у 90-ті роки XIX ст. основним предметом  вивчення фінансового менеджменту  були правові аспекти злиття різних компаній, утворення нових фірм, емісія різних цінних паперів з метою  залучення та збільшення капіталу. Об'єктивною передумовою розвитку фінансового  менеджменту у цьому напрямку є стрімкий розвиток товарного ринку  і необхідність концентрації капіталу за допомогою фінансових методів  та важелів.

     Цілком  логічно, що під час економічного спаду в 30-ті роки XX ст. основний акцент фінансового управління кардинально  змістився і основним його предметом  стали засади антикризового управління фінансами фірм. Відповідно, значна увага приділялася розробці інструментарію для діагностики імовірності банкрутства, оцінці ліквідності активів та механізму регулювання ринку цінних паперів з метою пом'якшення негативних наслідків економічного спаду.

     Разом із тим, до кінця 50-х років XX ст. фінансова  справа здебільшого викладалась  як суто пізнавальний, формально встановлений предмет вивчення. І лише з розвитком  теорії аналізу акцент у фінансовому  менеджменті зміщується на прийняття  фінансових рішень щодо вибору оптимальної  структури активів і пасивів  за критерієм максимізації прибутковості  фірми. У цей час з'являється  багато класичних оптимізаційних моделей  управління фінансами суб'єктів  господарювання.

     Таким чином, ретроспективний аналіз зарубіжного  досвіду фінансового менеджменту  дає підстави для висновку, що з  його розвитком все більше уваги  приділяється:

• пошуку шляхів ефективного використання обмежених фінансових ресурсів;
• обґрунтуванню напрямків інвестування коштів в активи з найвищим доходом за мінімального рівня ризику;
• виявлення альтернативних можливостей формування і розподілу фінансових ресурсів та оцінку їх впливу на загальну вартість капіталу;
• збалансування джерел фінансування бізнесу за допомогою позик та продажу цінних паперів;
• вибір оптимальних схем нарахування дивідендів.

     В міру ускладнення системи зовнішніх  і внутрішніх фінансових відносин суб'єктів  господарювання, посилення конкуренції  на фінансових і товарних ринках, глобалізації бізнесу та використання сучасних комп'ютерних  технологій об'єктивною стає потреба  у довгостроковому фінансовому  плануванні та прогнозуванні, використанні нових фінансових інструментів та важелів, розумінні механізму міжнародних  фінансів, розробці спеціальних інформаційних  систем підтримки фінансових рішень.

     Відповідно, в усьому світі розширюється предмет  та ускладнюється інструментарій сучасного  фінансового менеджменту з урахуванням  вимог нового етапу економічного розвитку. На зміну функціональному  підходу, за якого увага окремих  фінансових менеджерів концентрувалась  на удосконаленні процесу виконання  окремих управлінських функцій (планування, організація, мотивація і контроль) відповідно до прийнятої на фірмі  спеціалізації та організаційної структури  управління, приходить системний  підхід, за якого ситуація оцінюється комплексно і всебічно аналізується вплив альтернативних фінансових рішень на стан фінансової рівноваги економічного суб'єкта в короткостроковому і  довгостроковому періодах.

     Якісна  зміна предмету дослідження і  підходів до реалізації фінансового  менеджменту в світовому масштабі не могла не вплинути на процес його формування в Україні та інших  країнах СНД. При цьому об'єктивна  необхідність застосування методів  і принципів фінансового менеджменту  у вітчизняній господарській  практиці глибоко пов'язана з  ходом розбудови ринкової економіки  і розширенням самостійності  суб'єктів господарювання на мікрорівні.

     Залежно від співвідношення в процесі  управління фірмою світового досвіду  та національної специфіки в економічній  літературі виділяють три основні  концепції, а саме:

• концепцію копіювання західної теорії менеджменту,
• концепцію адаптації західної теорії менеджменту,
• концепцію створення вітчизняної теорії менеджменту.

     Враховуючи  основний зміст цих концепцій, слід зазначити, що жодна з них не є  універсальною. Так, незважаючи на значну ефективність західних моделей управління фінансами їх не можна повністю копіювати, враховуючи специфіку формування вітчизняного ринку, нестабільне законодавство, особливості оподаткування, бухгалтерського  обліку та звітності [5, с.31].