Історія формування державного боргу та проблеми його обслуговування

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ  ТА ПРАВА

КАФЕДРА_____________________________________________ 

Представлено  на кафедру _________________

(дата, підпис секретаря кафедри)

Рецензування: ___________________________ 

   Захист:_________________________________  

Підсумкова  оцінка _______________________ 

                         КУРСОВА РОБОТА  

  з дисципліни ____________________________

  на тему

Історія формування державного боргу України  та проблеми його обслуговування на сучасному етапі 
 
 
 
 
 

                                        Студента (ки) _________________________    (ПІБ)

                                Групи________________________________ 

                      Керівник курсової  роботи_____________________

_____________________________

(ПІБ, науковий ступень, вчене звання) 
 
 
 
 

Дніпропетровськ

2010 
 

ЗМІСТ 

ВСТУП

      Для фінансування своїх потреб держава може мобілізовувати додаткові фінансові кошти у формі державного кредиту. У цьому випадку держава стає позичальником, а інші економічні суб'єкти країни, зокрема населення і підприємницькі структури та інші держави, їх фінансово-кредитні установи, міжнародні фінансово-кредитні організації — кредиторами. Використання позикових фінансових ресурсів державою та її економічними суб'єктами забезпечує формування боргів та відсотків за позикові кошти.

      Державний борг формується як за сумою зобов'язань самої держави, так і за сумою тих зобов'язань, де держава виступає гарантом, тобто в реальності вона не є позичальником, але вимушена надавати гарантії за зобов'язаннями економічних суб'єктів, перш за все, державних підприємств, організацій, установ щоб вони мали можливість запозичувати кошти на внутрішньому або зовнішньому фінансовому ринку для здійснення відповідних фінансово-економічних заходів щодо своєї операційної або інвестиційної діяльності.

      Існування державного боргу в умовах ринкової економіки є об'єктивним економічним явищем, обумовленим необхідністю виконання самою державою та її агентами різних суспільних функцій. Водночас фінансові потреби суспільного розвитку набагато більші ніж та сума фінансових ресурсів, яку вдається мобілізувати державі та її економічним суб'єктам на момент реальної потреби в грошових коштах. Небажання держави та її економічних суб'єктів жити відповідно існуючим фінансовим можливостям є основною причиною виникнення державного боргу.

      Актуальність вибраної теми полягає в тому, що питання проблеми впливу державного боргу на темпи економічного зростання, розподілу боргового тягаря на економічні пропорції, на рівень споживання населення залишаються в нашій економічній теорії, практиці розробленими недостатньо. Особливого значення набуває необхідність розробки практичних рекомендацій для мінімізації негативних наслідків державних запозичень, для чого необхідно визначити чіткі стратегічні завдання боргової політики України.

      Проблеми державного боргу були, є і будуть дуже важливими для наукового пошуку, особливо в умовах нестабільної соціально-економічної системи України. Питаннями державного боргу займались і займаються провідні економісти, вчені та практики всього світу. Серед них: Д.Рікардо, Р.Барро, Дж.Кейнс, Д.Бьюкенен, Р.Девіс, А.Лернер, М.Карлберг, Ф.Модільяні, Ф.Фрідман, Р.Масгрейв, Ш.Планкарт та інші. Вагомий внесок у розробку фундаментальних питань державного боргу зробили українські та російські вчені Андрущенко В.Л., Василик О.Д., Ковальчук С.В., Опарін В.М., Романенко О.Р., Федосов В.М., Юрій С.І., та інші. Проте теоретичні розробки західних вчених не завжди можуть прямо застосовуватись для аналізу ситуації в Україні, бо не враховують умови перехідної трансформаційної економіки. Українські вчені, практики, в свою чергу, повинні враховувати світовий досвід ефективного управління борговими зобов'язаннями, формуючи політику державних запозичень. Вони працюють над теоретичними обґрунтуваннями доцільності запозичень, ефективного механізму їх обслуговування, моделюванням впливу на макропоказники соціально-економічного розвитку країни, розробкою практичних рекомендацій на основі статистико-економічного аналізу державного боргу. Розвиток соціально-економічної системи держави, постійні зміни, що відбуваються у суспільстві потребують подальших наукових пошуків у цьому напрямі досліджень. Звідси, можливо стверджувати, що тема є актуальною, особливо в сучасних умовах, коли країну накрила хвиля фінансово-економічної кризи, де питання державного боргу стає на одне з перших місць. Для ефективного управління державним боргом потрібно систематизувати управління поетапно за причинами і наслідками виникнення боргу.

      Об’єктом роботи є державний борг. Предметом – регулювання та особливості обслуговування державного боргу. Методологічну основу становлять методи системного та порівняльного аналізу, статистичного дослідження та ін.

      Мета роботи полягає у розкритті історії формування державного боргу України та проблем його обслуговування на сучасному етапі.

      Перед нами поставлені наступні завдання: 1. Визначити загальнотеоретичні аспекти державного боргу; 2. Проаналізувати динаміку  та структуру державного боргу України за 1991-2009 роки; 3. Обґрунтувати напрямки вдосконалення боргової політики України. 

      1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ  АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОГО  БОРГУ

      1.1. Поняття та економічна природа державного боргу 

      Для забезпечення своїх потреб держава та її економічні суб'єкти, зокрема юридичні особи, використовують різні позики. Необхідність таких позик обумовлена фактичною нестачею фінансових ресурсів для виконання державою своїх суспільних функцій та не вміння держави, а також її економічних суб'єктів, здійснювати свою діяльність за рахунок власних фінансових можливостей.

      Запозичення державою коштів на внутрішньому або зовнішньому ринку в сучасній фінансовій науці розглядається як державний кредит. «Батьківщиною державного кредиту вважається Англія. Зокрема, вміле використання державного кредиту для фінансування державних потреб підняло Англію у XVII ст. до великої слави, могутності і величі. Розквіт економіки і динамічний розвиток Англії, незважаючи на зростання державного боргу, став прикладом, який почали наслідувати всі держави світу. Поява і розвиток у XVII ст. державних кредитних операцій спонукали уряди різних країн до залучення коштів для покриття своїх потреб шляхом позик і кредитів, які стали відігравати надзвичайно важливу роль у забезпеченні державних органів додатковими фінансовими ресурсами та у фінансуванні бюджетних дефіцитів [1, с. 216]».

      В умовах ринкової економіки і демократичних форм державності державний кредит стає повноцінною ланкою державних фінансів. Функціонування державного кредиту об'єктивно породжує формування державного боргу, його управління й обслуговування. Питанням державного боргу в сучасних умовах, як і раніше, приділяється значна увага. Об'єктивно це обумовлено необхідністю забезпечувати фінансову спроможність держави та її владних органів, а також різних економічних суб'єктів, що з нею пов'язані через сукупність фінансово-економічних відносин.

      Теоретичні питання щодо сутності державного боргу вітчизняні вчені досліджують постійно. В науковій літературі з питань державних фінансів можливо знайти різні або близькі за змістом точки зору на сутність державного боргу. Так, Василик О.Д. стверджує: «Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу. Сума його складається з усіх випущених і непогашених зобов'язань держави як внутрішніх, так і зовнішніх, включаючи гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам [2, с. 304]». Василик О.Д. і Павлюк К.В. стверджують, що «державний борг — загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи відсотки за цими зобов'язаннями [3, с. 577]».

      Більш спрощене визначення сутності державного боргу наводить Опарін В.М. «Державний борг — це сума заборгованості держави своїм кредиторам [4, с. 177]».

      Практично аналогічного визначення державного боргу дотримуються:

      а) Романенко О.Р. «Державний борг — це сума заборгованості держави перед внутрішніми і зовнішніми кредиторами [5, с. 232]»;

      б) Рогатенюк Е.В. і Пожарицька І.М. «Державний борг — це сума заборгованості держави усім своїм кредиторам [6, с. 143]».

      У підручнику «Фінанси» за ред. Юрія С.І. і Федосова В.М. наведене таке визначення: «Державний борг — сума усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави перед внутрішніми і зовнішніми кредиторами, а також відсотків за ними (включаючи гарантії за кредитами, що надаються іноземними позичальниками державним підприємствам) [1, с. 228]». Воно практично мало відрізняється від наведених раніше визначень. Більш ґрунтовно до сутності державного боргу підходять Ковальчук С.В. і Форкун І.В. «Державний бог за своєю економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення.

      Державний борг — загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи боргові зобов'язання держави, що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору [7, с. 385]». Проте й указані автори теж розглядають сутність державного боргу як суму зобов'язань, а тому їх визначення хоча і є більш ґрунтовним ніж інші, але недостатньо розкриває внутрішню природу цього явища.

      Досліджуючи економічну природу державного боргу, автори цієї статті звернули увагу на висловлення Василика О.Д., який стверджував, що «державний борг — це складне явище, зумовлене низкою факторів, яке в умовах кожної держави може мати свою специфіку [2, с. 306]». Базуючись на цьому висловлені вважаємо, що сутність державного боргу слід розглядати як складне явище соціально-економічної системи держави, яке об'єктивно обумовлено самою економічною природою держави та її економічних суб'єктів, що з нею пов'язані. Виходячи з цього, пропонуємо розглядати державний борг не як просту суму боргових зобов'язань із нарахованими відсотками, а як явище, яке включає:

      - об'єктивно обумовлену необхідність держави, її установ і організацій в умовах ринкової економіки запозичувати та використовувати додаткові фінансові ресурси для виконання обов'язкових функцій держави і надання різних суспільних благ суб'єктам соціально-економічної системи, що формує державний борг;

      - суму коштів, що сформована за рахунок узятих державою та її установами й організаціями зобов'язань за основним боргом та відсотків по ньому, а також зобов'язань і відсотків щодо інших економічних суб'єктів, за яких держава надала свої гарантії;

      - систему фінансово-економічних, організаційно-управлінських, юридичних та соціальних заходів щодо формування, перерозподілу, використанню позикових коштів та їх повернення з урахуванням установлених відсотків, термінів, обсягів, а також управління позиковими коштами з метою запобігання фінансової неспроможності держави.

      Таке розширене трактування сутності державного боргу випливає з його економічної природи, механізму функціонування й обслуговування, юридичних і соціальних наслідків, що пов'язані з сукупністю інтересів усіх суб'єктів соціально-економічної системи. Державний борг можливо розглядати з декількох позицій. По-перше, державний борг — це дуже негативне явище в соціально-економічному розвитку держави, а тому необхідно запобігати його виникненню забудь-яких обставин. По-друге, державний борг — це об'єктивно обумовлена ситуація, яка виникає з необхідності функціонування держави та її економічних суб'єктів, а тому його слід оцінювати виходячи з тих наслідків, які виникають у зв'язку з формуванням цього боргу. По-третє, державний борг — об'єктивне явище, яке виникає в наслідок функціонування держави, а тому його неможливо уникнути, проте необхідно розробити механізми щодо ефективного управління й обслуговування. Вважаємо, що з трьох наведених позицій більш-менш точна третя, а тому ми схильні до неї приєднатися. Водночас, зауважимо, що державний борг слід також розглядати як борг безпосередньо держави, її органів, установ, організацій та борг, що утворюється економічними суб'єктами країни за якими держава надала гарантії або не надала гарантії, але вимушена нести відповідний тягар, бо відмова від таких зобов'язань може нанести значні втрати усій соціально-економічній системі та загрожує фактичному існуванню держави. 

      1.2. Класифікація державного боргу

      У науковій літературі існують різні класифікації державного боргу. Одну з можливих класифікацій наводять Ковальчук С.В. і Форкун І.В. (рис. 1.1).

      Рис. 1.1. Класифікація державного боргу за умовами залучення коштів [7, с. 385]

      Інша класифікація боргу надана в підручнику за ред. Юрія С.І. і Федосова В.М.: а) первинний борг і непогашений борг; б)  поточний і капітальний борг; в) внутрішній і зовнішній; г) в національній і в іноземній валюті; д) державний прямий та державний гарантований; е) офіційно визнаний державний борг та борг, що не враховується в складі державного боргу, проте за економічною природою є боргом держави [1, с. 228-231].

      Зовсім іншу класифікацію державного боргу наведено в Бюджетному кодексі (табл. 1.1).

      Таблиця 1.1

      Класифікація державного боргу за Бюджетним кодексом

      1.3. Проблеми обслуговування державного боргу

      Розглядаючи питання обслуговування державного боргу, необхідно акцентувати увагу на розбіжності у трактуванні понять «обслуговування боргу» та «погашення боргу». Міжнародна статистика під час оцінки платоспроможності позичальника державних кредитів дає тлумачення цих питань таким чином:

      - погашення боргу - це операції повернення суми основного боргу кредиторові. Відбувається за рахунок здійснення амортизаційних платежів;

      - обслуговування боргу - це операції повернення основного боргу та сплати відсотків і компенсаційних виплат за борговими зобов'язаннями.

      Міністерство фінансів і Державне казначейство України вкладають у поняття обслуговування державного боргу інший зміст. Специфічність обслуговування державного боргу України полягає у внесенні до планових витрат держави з обслуговування державного боргу витрат, пов'язаних з обслуговуванням іноземних гарантованих урядом кредитів.

      Під час планування витрат на обслуговування зовнішнього державного боргу здійснюються прямі фінансові розрахунки, відповідно до підписаних кредитних угод, наданих урядом гарантій і випущених боргових зобов'язань.

      Обчислення загальних планових витрат для фінансування платежів із погашення основного боргу та сплати відсотків за чинними кредитними лініями враховує такі суми у валюті платежу:

      - основний борг;

      - відсотки за кредит;

      - сплата комісій за зобов'язаннями;

      - сплата комісій банку-агента за обслуговування.

      Розрахунки     видатків     держави     здійснюються відповідно до бюджетної класифікації видатків за функціональною   структурою   та  за  типом   боргового зобов'язання. Для своєчасного та повного виконання обов'язків гаранта з повернення іноземних кредитів планові платежі обчислюються за кожною конкретною лінією з виділенням сум основного боргу, відсотків за кредит і витрат, пов'язаних зі сплатою комісій за зобов'язаннями.

      В тому випадку, коли сплата основного боргу та відсотків відбувається не разовим платежем, то визначаються окремі суми на кожну дату платежу. Департамент управління державним боргом Міністерства фінансів складає графік платежів. Облік інформації і моніторинг платежів охоплює такі дві стадії:

      - реєстрація підготовки та передачі платіжної вимоги;

      - підтвердження фактичного здійснення платежу.

      Для обслуговування зовнішнього боргу визначають коефіцієнт обслуговування. Він розраховується, як відношення всіх платежів за заборгованістю до валютних надходжень держави, виражене у відсотках. Сприятливим рівнем обслуговування вважається значення показника не більше 25%. На обслуговування боргів відволікаються значні фінансові ресурси, збільшуються навантаження на бюджет держави, посилюються інфляційні процеси.

      Андрущенко В.Л [9] в своїй монографії досить ретельно розглядає питання державного боргу, що були опрацьовані Західною фінансово-економічною думкою. Аналіз Західної фінансової науки дав змогу стверджувати, що на відміну від класичної фінансової концепції, що панувала ще в XIX та на початку ХХ ст., в 30-60 рр. ХХ ст. під впливом розвитку державно-монополістичного капіталізму в основу державних фінансів були покладені кейнсіанські та неокейнсіанські економічні погляди. За цих поглядів в основу державного регулювання економічного розвитку країни слід покласти бюджетну політику, яка перш за все, базується на системі державних видатків, тобто основним урядовим інструментом впливу на економіку вважалися державні видатки, які повинні забезпечити необхідний рівень попиту, що дасть змогу подолати економічні кризи надлишкового виробництва. За теорією Дж. Кейнса державні витрати повинні зростати за допомогою позик. Послідовники Кейнса назвали його принципом дефіцитного фінансування, а сам підхід отримав назву компенсаційних боргових фінансів.

      Послідовники Дж. Кейнса, у т.ч. Г. Моультон (розробив концепцію «нової філософії державного боргу» стверджував, що кошти, які запозичує держава для здійснення інвестицій породжує мультиплікаційний ефект в економіці, тобто створений державний борг, який обумовлений інвестиційною діяльністю держави має позитивний вплив на економічний стан країни) та Р. Масгрейв (сформулював положення щодо необхідності розподілу боргового тягаря між поколіннями за умови еквівалентного нагромадження боргу і зростання інвестицій в економіку. Він також розширив сферу боргового фінансування на видатки соціальної направленості, аргументуючи тим, що необхідно задовольнити основні соціальні потреби населення, щоб мати можливість для подальшого розвитку країни).

      На відміну від інших один із фундаторів Західної фінансової думки щодо державних фінансів А. Пігу [10] вважав, що боргове фінансування слід використовувати дуже обережно, бо це може призвести до значних негараздів безпосередньо в самих державних фінансів та негативно вплине на всю соціально-економічну систему. Він обґрунтовував, що державна фінансова політика повинна базуватися на принципах єдності податків та державних позик, де податки повинні значно перевищувати боргове фінансування.

      Перш за все, необхідно зрозуміти, що боргове фінансування рано чи пізно може привести до таких наслідків економічного розвитку, які відкинуть країну на десятки років назад за її соціально-економічним станом, що суттєво вплине на всю соціально-економічну систему та багато років ще буде відчуватися в країні.

      Для держави у механізмі «залучення — використання — погашення» негативні наслідки боргового фінансування в основному виявляються на стадії обслуговування і погашення державного боргу. Наявність державного боргу потребує щорічних платежів за нарахованими відсотками, які фінансуються із поточних доходів державного бюджету, що при значних сумах відсотків та виплат частини основного боргу може завдати значних проблем державі, особливо за умови, коли податкові та неподаткові надходження до бюджету зменшуються з різних обставив, наприклад, у зв'язку з падінням доходів бюджетоутворюючих суб'єктів підприємництва, або падінням попиту на внутрішньому та зовнішньому ринку тощо.

      Як стверджують автори підручника «Фінанси» за ред. Юрія С.І. і Федосова В.М. «... надмірний державний борг опосередковано сповільнює економічне зростання країни і перекладає тягар оподаткування на майбутнє, оскільки за наявності початкового боргу більшого за нульове значення рівень заборгованості зростає, як відомо, на суму відсоткових виплат. Тому в довгостроковому періоді тягар заборгованості погасити дуже важко (практично неможливо). Для цього як мінімум первинний бюджет має бути профіцитним. Реальний профіцит має лише та держава, економіка якої має стійку тенденцію до реального зростання. В умовах економічного зростання підвищується ймовірна спроможність обслуговувати державний борг за рахунок розширення бази оподаткування; при цьому необхідно зберігати на незмінному рівні не абсолютний розмір державного боргу, а його відносну величину, або, іншими словами, рівень заборгованості до ВВП країни. Чим довше країна затягуватиме виплату основного боргу і відсотків за ним за рахунок доходів бюджету, тим важче буде збалансувати бюджет і уникнути боргової кризи в майбутньому [11, с. 234-235].

      На сьогодні Україна далі продовжує позичати, що може призвести до втрати боргової безпеки. Боргова безпека держави - це дотримання такого рівня державної заборгованості, який задовольняє потреби держави у фінансових ресурсах, дає змогу зберегти стійкість фінансової системи країни і, при цьому, не ставить під загрозу можливість виконання державою своїх функцій та зобов'язань щодо погашення та обслуговування боргів зокрема [12].

      Таким чином, розвиток державного боргу пов'язаний з еволюцією ринкового механізму та ринкових відносин. Ставлення до державного боргу залишається досить суперечливим. Одні вчені наголошують на інвестиційній значимості державного запозичень, інші - вважають державний борг головною причиною багатьох проблем в економіці та говорять про неможливість одноразового й радикального вирішення проблеми державної заборгованості. Незважаючи на це, державні запозичення є важливою складовою фінансової системи держави. Доцільність державного боргу для України визначається недостатністю власних фінансових ресурсів. Ми абсолютно згодні з наведеним положенням відомих українських фінансистів, оскільки збільшення державного боргу можливо тільки за умови, коли країна має могутню економіку, розвиток якої не викликає сумніву практично у всіх кредиторів як внутрішніх, так і зовнішніх.

      Зовнішній борг, який значно переважає внутрішній в Україні також може мати як позитивні, так і негативні наслідки. Головним позитивом зовнішніх запозичень є можливість їхнього використання в Україні для вирішення проблеми макроекономічної стабілізації, зокрема у кризові періоди. Зовнішні запозичення також можуть мати негативні наслідки, якщо їхнє використання зводиться до фінансування бюджетного дефіциту, покриття  дефіциту  платіжного  балансу,  поточного  споживання,  що приводить до обтяжливого відпливу ресурсів у наступні періоди, коли борг повинен обслуговуватися. 

      2. ДИНАМІКА  ТА СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ ЗА 1991-2009 РОКИ

      Після здобуття Україною незалежності у 1991 р., питання відбудови національної економіки потребувало величезних коштів. Розбалансування економіки супроводжувалося гіперінфляцією і девальвацією національної грошової одиниці, що змушувало уряд вдаватися до внутрішніх і зовнішніх запозичень (рис. 1.1).

      Рис. 1.1. Динаміка державного боргу України за 1992-1997роки (млрд. дол. США)

      При цьому утворення і погашення державного боргу України не мало чіткого правового визначення. Цей період вітчизняні дослідники [13] поділяють на такі етапи управління державним боргом.

      Перший етап (1991-1994 рр.) - утворення державного боргу. Період з 1991 р. до першої половини 1994 р. характеризувався утворенням і нагромадженням боргу: залучали прямі кредити НБУ, надавали урядові гарантії щодо іноземних кредитів українським підприємствам, урегульовували боргові взаємовідносини з Російською Федерацією.