Ішемічна хвороба серця поняття,виникнення,клінічні прояви фізична реабілітація

 

 

Національний університет фізичного виховання і спорту України

Факультет здоров`я, фізичного виховання, туризму та менеджменту

Кафедра: Фізичної реабілітації

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

На тему: «Ішемічна хвороба серця поняття,виникнення,клінічні прояви фізична реабілітація»

 

 

 

 

 

Студента ІІІ курсу, 122 групи

Напрям підготовки 6.010203

«Фізична реабілітація»

Мороз В.К.

 

 

 

 

Київ - 2014

ЗМІСТ

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ3

ВСТУП                                                                                                                 4

РОЗДІЛ 1       СУЧАСНІ УЯВЛЕННЯ ПРО ФІЗИЧНУ РЕАБІЛІТАЦІЮ ПРИ ІШЕМІЧНІЙ ХВОРОБІ СЕРЦЯ6

1.1.Клініко – фізіологічне обґрунтування захворювання ІХС         6

                     1.2.Методичні особливості застосування засобів і методів фізичної реабілітації при ІХС                           9

РОЗДІЛ 2         МЕТОДИ ІОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ20

2.1. Методи дослідження                                                                   20

2.1.1.Аналіз науково –  методичної літератури                                20

2.2.Організація дослідження                                                              20

РОЗДІЛ 3       ПРОГРАМА ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПРИ ІХС 22

3.1 Методичні особливості застосування комплексної терапії при

ІХС                                                                                                  22

3.2 Програма реабілітації  при ІХС                                                     26

ВИСНОВКИ 39

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 41

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

Серцево – судинна система(ССС)

Ішемічна хвороба серця(ІХС)

Серцево – судинні захворювання(ССЗ)

Всесвітня організація охорони здоров`я(ВООЗ)

Фізична реабілітація(ФР)

Частота серцевих скорочень(ЧСС)

Артеріальний тиск(АТ)

Лікувальна гімнастика(ЛГ)

Ранкова гігієнічна гімнастика(РГГ)

Вихідне положення(ВП)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність.З кожним роком кількість людей, які страждають неінфекційними хронічними захворюваннями постійно збільшується. Це проблема не лише України, але й світу в цілому. Перше місце серед цих захворювань займають ССЗ, зокрема ІХС. ССЗ - основна причина смерті в світі, по жодній іншій причині щорічно не помирає стільки людей, скільки від ССЗ[35]. По оцінкам ВООЗ, в 2008 році від ССЗ померло 17,3 мільйонів людей, що склало 30% всіх випадків смерті в світі[35]. Із цього числа 7,3 мільйона людей померло від ІХС[36]. Ця проблема в різній степені торкається країн, з низьким і середнім рівнем доходів. Більше 80% випадків смерті від ССЗ відбувається в цих країнах майже в рівній мірі серед чоловіків і жінок[35] До 2030 року близько23,3 мільйонів людей помре від ССЗ[35,37], головним чином, від хвороб серця і інсультів, які, по прогнозам, залишаться основними причинами смерті. 9,4 мільйона щорічних випадків смерті, або 16,5% всіх випадків обумовлено підвищеним тиском крові[34]. В це число входить 51% випадків смерті в результаті інсультів і 45% випадків смерті в результаті ІХС[38].

В Україні смертність від ІХС складає приблизно 48,9% і з кожним роком  постійно збільшується. В умовах швидкого росту фармацевтичної галузі, не відбувається зменшення кількості летальних випадків від ІХС[6]. Дієвим фактором до подолання цієї проблеми була і залишається фізична реабілітація. Фізична активність з середини впливає на організм людини примушуючи його налагодити фізіологічні процеси та мінімізувати наслідки від такого лікування, на відміну від медикаментозного або хірургічного втручання[12]. Дослідження підтверджують ефективність комплексного  підходу  фізичної реабілітації з медикаментозним впливом на відновлення працездатності та повернення до нормального життя. Вчасно почата та адекватно проведена реабілітація  на тлі патогенетичного лікування сприяє більш ранньому й стабільному відновленню здоров'я й працездатності.

Мета дослідження:Теоретично обґрунтувати і розробити програму фізичної реабілітації для хворих на ІХС.

Задачі дослідження:

- Проаналізувати данні літературних джерел з питання застосування засобів,методів фізичної реабілітації при ІХС.

-Теоретично обґрунтувати  і розробити програму фізичної  реабілітації при ІХС.

Об'ект дослідження: Процес фізичної реабілітації людини із ІХС.

Предмет дослідження:Програма фізичної реабілітації при ІХС.

Метод дослідження:Аналіз і узагальнення даних літературних джерел та мережі інтернет.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1СУЧАСНІ УЯВЛЕННЯ ПРО ФІЗИЧНУ РЕАБІЛІТАЦІЮ ПРИ                                            ІШЕМІЧНІЙ ХВОРОБІ СЕРЦЯ

1. Клініко – фізіологічне обґрунтування захворювання ІХС

Ішемічна хвороба серця(ІХС) – гостре або хронічне ураження серця, яке викликанезменшенням або припиненнямпостачанням крові до міокарду в зв`язку з атеросклеротичним процесом в коронарних артеріях, що приводить до не відповідності між коронарним кровообігом і потребами міокарда в кисні.Переважно ішемічна хвороба серця зумовлюється атеросклерозом[6] .

Дані багаточисленнихепідеміологічних досліджень дозволили сформуватиконцепцію факторів ризику ІХС.

Фактори ризику ІХС - це обставини, наявність яких призводить до розвитку ІХС. Ці чинники багато в чому схожі з факторами ризику атеросклерозу, оскільки основною ланкою патогенезу ішемічної хвороби серця є атеросклероз коронарних артерій.

Для класифікації безлічі факторів ризику, пов'язаних з ІХС, в епідеміологічних дослідженнях пропонуються різні моделі. Показники ризику можна класифікувати наступним чином[35]:

Біологічні детермінанти або фактори:

• похилий вік
• чоловіча стать
• генетичні фактори, що сприяють виникненню дисліпідемії, гіпертензії, толерантності до глюкози, цукрового діабету і ожиріння

Анатомічні, фізіологічні та метаболічні (біохімічні) особливості:

• дисліпідемія
• артеріальна гіпертензія
• ожирінняі характер розподілу жиру в організмі
• цукровий діабет

Поведінкові (біхевіоральні) фактори, які можуть призвести до загострення ІХС:

• харчові звички
• ожиріння, як фактор розвитку ІХС
• куріння
• недостатня рухова активність, або фізичні навантаження перевищують адаптаційні можливості організму
• надмірне споживання алкоголю
• поведінку, що сприяє виникненню захворювань коронарних артерій.

Вірогідність розвитку ІХС й інших ССЗ збільшується при збільшенні числа і "потужності" цих факторів ризику.

Етіологія

Головним етіологічними факторами ІХС є: - Атеросклероз коронарних артерій, особливо їх проксимальних відділів(у 95% хворих). Найбільш часто уражається передня міжшлуночкова гілка лівої коронарної артерії, рідше права коронарна артерія, потім огинаюча гілка лівої коронарної артерії. Найбільш небезпечна локалізація атеросклерозу – основний стовбур лівої коронарної артерії, спазм коронарної артерії. Рідко ішемія міокарда виникає внаслідок вроджених аномалій вінцевих артерій, їх емболії[28].

Етіологічні фактори атеросклероз і гіпертонічна хвороба та, психоемоційна перенапруга, яка призводить до ангіоневротичних порушень, є також і етіологічними факторами ішемічної хвороби серця. Тому атеросклероз, гіпертонічна та ішемічна хвороби серця «йдуть поруч». Лише в рідких випадках при ішемічній хворобі серця не буває атеросклерозу коронарних артерій серця  [3; 5; 11; 20; 27].

Частково компенсуючим фактором при атеросклерозі є колатеральний кровообіг.

Ішемічна хвороба серця перебігає хвилеподібно і нерідко супроводжується коронарними кризами, тобто епізодами гострої (абсолютної) коронарної недостатності, які виникають на фоні хронічної (відносної) недостатності коронарного кровообігу. В зв'язку з цим розрізняють гостру і хронічну форми ішемічної хвороби серця. Гостра ішемічна хвороба серця морфологічно проявляється ішемічною дистрофією міокарда та інфарктом міокарда; хронічна ішемічна хвороба серця — кардіосклерозом (дифузним дрібноосередковим і післяінфарктним великоосередковим), який в ряді випадків ускладнюється хронічною аневризмою серця[16].

Найбільш характерними скаргами при ішемічній хворобі серця є:

• загрудинний біль, пов'язаний з фізичним навантаженням або стресовими ситуаціями
• задишка
• Перебої в роботі серця, відчуття порушення ритму, слабкість,
• Ознаки серцевої недостатності, наприклад як набряки, що починаються з нижніх кінцівок, вимушене положення сидячи.

Патогенез

Основним патофізіологічним механізмом ІХС є невідповідність між потребою міокарда в кисні і можливістю коронарного кровообігу задовольнити ці потреби. Основні причини такої невідповідності – зменшення коронарного кровообігу, посиленої роботи серця з наростаючими метаболічними потребами. Поєднання судинного і метаболічного факторів. Потреба міокарда в кисні визначається ЧСС. Скоротливість міокарда – розмірами серця і величиною АТ. В нормальних умовах існує достатній резерв в дилатації коронарних артерій, які забезпечують можливість п`ятикратного збільшення коронарного кровообігу і відповідно доставки кисню до міокарду. У відповідності з концепцією «динамічного стенозу» ступінь звуження просвіту коронарної артерії залежить як від степені органічного ураження, так і від вираженості спазма. Під впливом спазму звуження просвіту судини може зрости до критичного рівня(75%), що веде до розвитку стенокардії напруги. При зменшенні коронарного кровообігу метаболізм міокарду перемикається на анаеробний шлях і в ньому накопичуються метаболіти,які розширюють коронарні артерії(аденозин, молочна кислота, інюзин, гіпоксантин). При ІХС спостерігається підвищення агрегації тромбоцитів і поява мікроагрегатів в дрібних розходженнях коронарних артерій, що веде до порушення мікроциркуляції і погіршення ІХС[30].

Клініка

Клінічна класифікація ІХС:

1. Раптова коронарна смерть (первинна зупинка серця)

• Раптова коронарна смерть з успішною реанімацією
• Раптова коронарна смерть (летальний результат)

2. Стенокардія

• Стенокардія напруги
• Вперше виникла стенокардія напруги
• Стабільна стенокардія напруги із зазначенням функціонального класу
• Нестабільна стенокардія (в даний час класифікується за Браунвальду)
• Стабільна стенокардія напруги при агіографічних інтактних судинах(коронарний синдром)
• Вазоспастична стенокардія

3. Інфаркт міокарда

4. Постінфарктний кардіосклероз
5. Порушення серцевого ритму
6. Серцева недостатність
2. Методичні особливості застосування засобів і методів фізичної реабілітації при ІХС

При наявності захворювання заняття фізичними вправами справляють лікувальний ефект і припиняють подальший його розвиток. Суворо дозовані, поступово зростаючі фізичні навантаження підвищують функціональні можливості серцево-судинної системи, служать важливим засобом реабілітації. При хронічних захворюваннях, після того як досягнуте стійке поліпшення і подальше удосконалювання функцій серцево-судинної системи неможливе, фізичні вправи застосовуються як метод підтримуючої терапії. Таким чином, фізичні вправи, лікувальна фізична культура (кінезітерапія) є важливим засобом профілактики, лікування, реабілітації і підтримки досягнутих результатів [2; 5; 16; 22; 27].

У заняттях ЛГ дуже важливо суворо дотримуватись основних дидактичних принципів: доступність і індивідуалізація, систематичність і поступовість підвищення вимог. Необхідно широко застосовувати методичні прийоми розсіювання і чергування навантажень, коли вправа для однієї м'язової групи змінюється вправою для іншої групи, а вправи з великим м'язовим навантаженням чергуються з вправами, що вимагають незначних м'язових зусиль, і дихальними. Методика занять фізичними вправами залежить від захворювання і характеру патологічнихзмін, ним викликаних, стадії захворювання, ступеня недостатності кровообігу, стану коронарного кровопостачання. При важких проявах захворювання, вираженій недостатності серця чи коронарного кровообігу заняття будуються таким чином, щоб у першу чергу досягти терапевтичного впливу: попередити ускладнення за рахунок поліпшення периферичного кровообігу і дихання, сприяти компенсації ослабленої функції серця завдяки активізації позасерцевих факторів кровообігу, поліпшити трофічні процеси, стимулювавши кровопостачання міокарда. Для цього використовуються фізичні вправи малої інтенсивності, у повільному темпі для дрібних м'язових груп, дихальні вправи і вправи в розслабленні м'язів [7; 14; 20; 27].

При поліпшенні стану хворого фізичні вправи використовуються в комплексі реабілітаційних заходів для відновлення працездатності. Хоча фізичні вправи продовжують застосовуватися для реалізації лікувальних задач, основний напрямок має систематичне тренування, тобто в заняттях поступово збільшується фізичне навантаження. Спочатку за рахунок великого числа повторень, потім - амплітуди і темпу рухів, включення більш важких фізичних вправ і вихідних положень. Від вправ малої інтенсивності переходять до вправ середньої і великої інтенсивності, а від вихідних положень лежачи і сидячи до вихідного положення стоячи. Надалі використовуються динамічні циклічні навантаження: ходьба, робота на велоергометрі, біг, тощо.

Після закінчення відновного лікування і при хронічних захворюваннях фізичні вправи застосовують, щоб підтримати досягнуті результати для поліпшення кровообігу і стимуляції функцій інших органів і систем. Фізичні вправи і дозування фізичного навантаження підбираються в залежності від залишкових проявів хвороби, функціонального стану хворого. Використовуються різноманітні фізичні вправи (гімнастика, елементи спорту, ігри), що періодично змінюються, фізичне навантаження звичне, але час від часу воно то підвищується, то знижується[18,22].

Для ефективного лікування і реабілітації хворих велике значення має застосування адекватних стану хворого дозувань фізичного навантаження. Для його визначення доводиться враховувати безліч факторів: прояви основного захворювання і ступінь коронарної недостатності, рівень фізичної працездатності, стан гемодинаміки, здатність виконувати побутові фізичні навантаження. З урахуванням цих факторів хворі ішемічною хворобою серця поділяються на 4функціональних класи, для кожного з яких регламентується рухова активність і програми занять. Дана регламентація застосовується і для хворих з іншими захворюваннями серцево-судинної системи [9; 20; 27].

Методика ЛГ при захворюваннях серцево-судинної системи залежить також від ступеня недостатності кровообігу. При хронічній недостатності серця ІІІ ступеня ЛГ  застосовується тільки при стабілізації недостатності кровообігу в період інтенсивного лікування при поліпшенні стану хворого. Лікувальна гімнастика спрямована на попередження ускладнень, стимуляцію компенсацій і поліпшення психічного стану хворого. Правильно підібрані вправи не утруднюють, а, навпаки, полегшують роботу серця, тому що активізують позасерцеві фактори кровообігу. До таких вправ відносяться активні рухи для дрібних і середніх м'язових груп. Рухи у великих суглобах кінцівок виконуються з неповною амплітудою, з укороченим важелем, іноді з допомогою чи пасивно. Вправи для тулуба застосовуються тільки у вигляді повороту на правий бік і невисокого підведення таза. Статичні дихальні вправи виконуються без поглиблення дихання, у повільному темпі, у вихідному положенні лежачи на спині з піднятим узголів'ям. Кількість повторень у великих суглобах 3-4 рази, у дрібних - 4-6 разів.

При хронічній недостатності серця ІІ ступеня ЛГ проводиться для попередження ускладнень, поліпшення периферичного кровообігу і боротьби з застійними явищами, поліпшення обмінних процесів у міокарді, надання легкої загальнотонізуючої дії, що підвищує функції всіх систем організму, у тому числі центральної нервової й ендокринної систем. При недостатності ІІ Б ступеня методика занять ЛГ, в основному, нагадує методику при ІІІ ступені, але збільшується кількість повторень рухів у дрібних суглобах (до 8-10 разів), дихальні вправи виконуються з подовженням і невеликим посиленням видиху для  поліпшення венозного відтоку і периферичного кровообігу. Для м'язів тулуба починають застосовуватися вправи по неповній амплітуді з кількістю повторень 3-4 рази. Вихідні положення лежачи і сидячи[40].

При недостатності ІІ А в заняттях ЛГ збільшується кількість вправ для середніх і великих м'язових груп кінцівок і тулуба. Поступово збільшується, але залишається неповною, амплітуда рухів тулуба. Усі рухи узгоджуються з диханням. Спеціальні дихальні вправи, статичні і динамічні, проводяться з посиленням і подовженням видиху. Рухи у великих суглобах виконуються в повільному темпі 4-6 разів, а в дрібних - у середньому 8-12 разів лежачи, сидячи і стоячи. При поліпшенні стану ставиться завдання поступово адаптувати хворого до помірно зростаючих фізичних навантажень. Починає застосовуватися дозована ходьба, що поступово доводиться до кількох сотень метрів. Темп ходьби повільний. 

Гімнастичні вправи ускладнюються, амплітуда рухів і темп збільшується. Кількість повторень вправ для великих м'язових груп збільшується до 6-12 разів.

При хронічній недостатності серця I ступеня основною задачею занять фізичними вправами є адаптація серцево-судинної системи і всього організму до побутових і виробничих фізичних навантажень. У заняття лікувальною гімнастикою включаються вправи для середніх і великих м'язових груп, вправи з предметами (гімнастичними палками, м'ячами), невеликими обтяженнями (гантелі, набивні м'ячі 1-1,5 кг) і опором, малорухомі ігри, ігрові завдання, різна ходьба, нетривалий біг у повільному темпі. Рухи, складні по координації, виконуються з повною амплітудою. Число повторень - 8-12 разів. Дані вправи чергуються з вправами для дрібних м'язових груп рук і ніг і дихальними. Застосовуються всі основні вихідні положення: стоячи, сидячи і лежачи[12].

Крім занять лікувальною гімнастикою використовуються ранкова гігієнічна гімнастика і дозована ходьба. Дистанція ходьби збільшується з кількох сотень метрів до 1-1,5 км, темп ходьби до 70-80 кроків/хв (швидкість 50-60 м/хв).

При компенсованому стані кровообігу ставиться завдання тренування ССС і всього організму поступово зростаючими фізичними навантаженнями [3; 4; 16; 20; 27].

Застосування фізичних вправ при серцево-судинних захворюваннях дозволяє використовувати всі 4 механізми їхньої лікувальної дії: тонізуючого впливу, трофічної дії, формування компенсацій і нормалізації функцій.

При багатьох захворюваннях серцево-судинної системи обмежується руховий режим хворого. Хворий пригноблений, «занурений у хворобу», у центральній нервовій системі переважають гальмівні процеси. У цьому випадку фізичні вправи мають важливе значення для надання загального тонізуючого впливу.

Поліпшення функцій всіх органів і систем під впливом фізичних вправ попереджує ускладнення, активізує захисні сили організму і прискорює видужання. Поліпшується психоемоційний стан хворого, що, безсумнівно, також позитивно впливає на процеси саногенезу.

Фізичні вправи підвищують тонус ЦНС, стимулюють процеси нервової регуляції серцевої діяльності, забезпечують утворення в корі головного мозку фізіологічної домінанти збудження, під впливом якої за законами негативної індукції виникає затухання іншого патологічного вогнища збудження. Відбувається корекція нейрогенних порушень на рівні підкіркових утворень за рахунок вирівнювання основних нервових процесів [4; 12; 21; 27].

Фізичні вправи поліпшують трофічні процеси в серці і у всьому організмі. Вони збільшують кровопостачання серця за рахунок посилення вінцевого кровотоку, розкриття резервних капілярів і розвитку колатералей, активізують обмін речовин. Дозоване фізичне навантаження може збільшити кількість крові, що протікає через коронарні судини, у 8-10 разів. Все це інтенсифікує трофічні процеси в серцевому м'язі, зміцнює міокард, посилює його скоротливу здатність, створює умови для відновних і регенеративних процесів у серці, попереджує або зменшує у ньому розвиток кардіосклеротичних змін та дистрофії.

Адекватне фізичне навантаження активно впливає на розвиток колатерального кровообігу при порушеннях коронарного. Усе це стимулює відновні процеси в міокарді, підвищує його скорочувальну здатність. Фізичні вправи поліпшують і загальний обмін в організмі, знижують вміст холестерину в крові, затримуючи розвиток атеросклерозу. М'язова діяльність стимулює периферичний кровообіг: спостерігається збільшення кількості функціонуючих капілярів, розширення просвіту судин, зниження тонусу артеріол, зменшення периферичного опору кровотоку, активізація і прискорення венозного і лімфатичного обігу, що сприяє ліквідації або зменшенню набряків, запобігає виникненню тромбоемболій, зменшує прояви недостатності кровообігу, полегшує роботу серця.

Дихальні вправи сприяють припливу венозної крові до серця за рахунок ритмічної зміни внутрішньочеревного і внутрішньогрудного тиску. Під час вдиху негативний тиск у грудній порожнині сприяє присмоктуючій дії, а внутрішньочеревний тиск, що при цьому підвищується, як би вичавлює кров з черевної порожнини в грудну. Під час видиху полегшується просування венозної крові з нижніх кінцівок, тому що внутрішньочеревний тиск при цьому знижується. Позитивні зміни у гемодинаміці та газообміні в легенях підвищують насичення артеріальної крові киснем, транспортування його до тканин, зменшують кисневе голодування, що стимулює перебіг окисно-відновних і обмінних процесів тощо [3; 11; 20; 27].

Про те, що фізкультура позитивно впливає на організм, можна говорити тоді, коли до кінця занять пульс частішає на 20-35 ударів, не перевищуючи 120 ударів на хвилину, а через три -п'ять хвилин відпочинку приходить до вихідної частоти. При виникненні під час вправ больових відчуттів в області серця заняття треба припинити.

Ранкова гігієнічна гімнастика сприяє включенню організму в активну діяльність після сну, підвищує його опірність до несприятливих факторів навколишнього середовища, розширює функціональні можливості життєвих функцій організму, покращує діяльність багатьох систем і органів[8,19].

Нормалізація функцій досягається поступовим і обережним тренуванням, що зміцнює міокард і поліпшує його скорочувальну здатність, відновлює судинні реакції на м'язову роботу і зміну положення тіла. Фізичні вправи нормалізують функцію регулюючих систем, їхню здатність координувати роботу серцево-судинної, дихальної й інших систем організму під час фізичних навантажень. У такий спосіб підвищується здатність виконувати більший обсяг роботи. Систематичні заняття фізичними вправами впливають на артеріальний тиск через багато ланок регулюючих систем тривалого впливу. Так, під впливом поступового дозованого тренування, збільшується тонус блукаючого нерва і продукція гормонів (наприклад, простогландинів), що знижують артеріальний тиск. У результаті, в спокої знижується частота серцевих скорочень і знижується артеріальний тиск.

Особливо варто зупинитися на спеціальних вправах, що впливаючи, в основному, через нервово-рефлекторні механізми, знижують артеріальний тиск. Так, дихальні вправи з подовженням видиху й зменшенням дихання знижують частоту серцевих скорочень. Вправи на розслаблення м'язів і для дрібних м'язових груп знижують тонус артеріол і зменшують перифиричний опір току крові. При захворюваннях серця і судин фізичні вправи удосконалюють (нормалізують) адаптаційні процеси серцево-судинної системи, що полягають у посиленні енергетичних і регенеративних механізмів, що відновлюють функції і порушені структури.

Фізичні вправи підвищують загальні адаптаційні (пристосувальні) можливості організму, його опірність до різних стресових впливів, даючи психічну розрядку і поліпшуючи емоційний стан. Фізичне тренування розвиває фізіологічні функції і рухові якості, підвищуючи розумову і фізичну працездатність. Активізація рухового режиму різними фізичними вправами удосконалює функції систем, що регулюють кровообіг, поліпшує скорочувальну здатність міокарда і кровообіг, зменшує вміст ліпідів і холестерину в крові, підвищує активність антизгортальної системи крові, сприяє розвитку колатеральних судин, знижує гіпоксію, тобто попереджує й усуває прояви більшості факторів ризику основних хвороб серцево-судинної системи[35,39,3,7].

Варто відмітити той факт, що фізичні вправи допомагають зняти емоційну напругу і бороротись з депресією і стресом. Після ЛГ, як правило, зникає тривожність. А при регулярних заняттях ЛГ зникають безсоння і роздратованість. Як відомо, емоційна складова ІХС – не менш важливий фактор. Як стверджують спеціалісти, однією з причин розвитку ІХС є нервово – емоційні перевантаження, а ЛГ допомагає з ними впоратись.

Важливим  моментом при ЛГ є те, що при цьому тренується не тільки серце, але ікоронарні артерії, при цьому їх стінка стає більш міцною, а також покращується її здатність пристосовуватись до перепадів тиску.

Крім ЛГ, яка, без сумніву, є головним методом реабілітації у хворих ІХС, для відновлення хворих застосовують також дієту.

Дієта – ще один з найважливіших факторів реабілітації. Правильна дієта важлива для профілактики і лікування атеросклерозу – основної причини ІХС. Дієту розробляє лікар – дієтолог враховуючі особливості захворювання, стадії, форми, загострення хвороби і індивідуальних потреб хворого[10,24].

Теренкур – ще один дієвий засіб реабілітації при захворюваннях серця в тому числі ІХС. Теренкур – це дозовані по відстані, часу і куту нахилу пішохідні сходження, метод лікування дозованою ходьбою по спеціально організованим маршрутам. Важливо пам`ятати, що теренкур це дозоване навантаження, це не спорт, а лікувальна фізкультура. Крім того при теренкурі не можливо перестаратись, так як навантаження уже завчасно розраховане і дозоване.

Сучасні тренажери дозволяють проводити теренкур і без  східців або гірок. Замість сходження в гору може використовуватись спеціальна механічна доріжка з кутом нахилу який може змінюватись, а ходьбу по східцям може замінити степ – тренажер. Такі тренажери дозволяють більш точніше регулювати навантаження, забезпечувати терміновий контроль, зворотній зв`язок і, що не мало важливо, не залежать від погодних умов.

У процесі ходьби тренується і пристосовується до підвищеного навантаження серцево-судинна система, поліпшуються живлення серцевого м'яза, обмін в тканинах і в органах черевної порожнини, підсилюють відтік жовчі, секреторна функція шлунка, тощо.

Доведено, що курсові заняття лікувальної дозованої "нордичної" ходьбою покращують адаптаційні можливості і функціональний стан серцево-судинної системи шляхом нормалізуючого впливу на загальну і периферичну гемодинаміку, корекції вегетативної дисфункції, поліпшення перфузії міокарда у хворих з поєднаною серцево-судинною патологією[37,4].

Важливу роль в лікуванні ІХС займає масаж. Позитивна роль масажу при ішемічній хворобі серця підтверджена багаторічною клінічною практикою в різних країнах світу. В американській науковій літературі останніх років зустрічаються дослідження, що доводять поліпшення якості сну та підвищення емоційного стану кардіологічних хворих при включенні в лікування курсу масажу. Більш того, за допомогою масажу можна в буквальному сенсі створити в грудній порожнині більше простору для міокарда: це досягається за рахунок збільшення еластичності і довжини грудних м'язів за допомогою масажу, підвищення мобільності грудних суглобів. Зняття тиску допомагає серцевому м'язі працювати в умовах підвищених навантажень і в повному обсязі отримувати необхідні поживні речовини і кисень з потоком крові[7].