Взаємозв`язок темпераментальних властивостей з рівнем спілкування у групі

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ  ЗДОРОВ`Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ІМЕНІ О.О.БОГОМОЛЬЦЯ

Кафедра загальної і  медичної психології та педагогіки

Курсова робота

Взаємозв`язок темпераментальних властивостей з рівнем спілкування у групі

Виконавець:

Студентка II курсу 1 групи

медико-психологічного факультету

П`ятецька Поліна Леонідівна

Залікова книжка №111405

Науковий керівник:

Доцент, кандидат психологічних  наук

Тертична Надія Анатоліївна

Київ 2013

Зміст

Вступ                                                                                                                  стр.3

Розділ I. Розгляд проблеми на основі теоретичного аналізу літератури     стр.6

1.1.Темпераментальні властивості особистості у науковій літературі        стр.6

1.2.Побудова стосунків у групі                                                                      стр.10

1.3.Вплив темпераменту на побудову  стосунків у групі                             стр.14

Розділ II. Емпіричне дослідження темпераментальних особливостей у взаємозв’язку із відношеннями у групі                                                        стр.16

2.1.Процедури, методи, методики дослідження                                          стр.16

2.2.Визначення домінуючих  типів темпераменту серед студентів            стр.17

2.3.Вивчення особливостей взаємовідносин у групі                                   стр.19

2.4.Вплив темперементальних властивостей на міжособистісні стосунки стр.23

Висновки                                                                                                          стр.27

Літературні джерела                                                                                       стр.29

Додаток №1                                                                                                      стр.30

Додаток №2                                                                                                      стр.32

Додаток №3                                                                                                      стр.33

Вступ

Ми обрали цю тему, бо темперамент  є основою для розвитку людини як соціальної істоти. Він представляє  інтерес як передумова для формування характеру та психічних розбіжностей між людьми, становлення сталих особливостей поведінки та діяльності.

Першим термін темперамент ввів древньогрецький лікар Гіпократ, який пояснював відмінності між  особистостями переважанням у організмі  одного з чотирьох «життєвих соків»: лімфи,крові, жовтої або чорної жовчі.^[4] Визначним є вклад Івана Павлова, зокрема його вчення про типи нервової системи, яке довело, що фізіологічною основою темпераменту є вид вищої нервової діяльності.^[1] Частково нашої теми торкався Карл Юнг, який поділяв людей на екстравертів та інтровертів в залежності від того, куди людина спрямовує свою життєву енергію.^[7] Розглядав її і радянський психолог Роберт Немов, який виділяв чотири компоненти темпераменту: ергічність, пластичність, швидкість і емоційність й зазначав, що кожна з виділених властивостей по різному проявляється у спілкуванні.^[8]

Основним питанням, яке підіймається на сьогодні при вивченні темпераменту, є зв’язок його властивостей із навчальною та трудовою діяльністю. Можна  виділити два аспекти цієї теми. Початковим завданням є виховання  дитини із формуванням всіх необхідних позитивних якостей особистості та її поведінки із врахуванням індивідуальних характерних рис, бо особливості типу темпераменту починають проявлятися вже з раннього дитинства. При вивченні даної теми найчастіше спираються на дослідження Bольфа Мерліна, який спостерігав двох учнів початкової школи з різним темпераментом та однаково позитивним ставленням до навчання і довів думку, що правильне виховання має полягати в тому, щоб закріплювати позитивні та гальмувати негативні якості темпераменту, характерні для конкретного індивіда.^[6]

Другим завданням є  визначення типу діяльності в залежності від темперементальних властивостей, адже продуктивність роботи людини тісно  пов’язана з її індивідуальними особливостями. Слід зазначити, що  в більшості професій риси темпераменту лише надають своєрідності процесу діяльності, а його недоліки можна компенсувати, зокрема дотримуючись порад Ради Грановської, яка визначила як слід успішному начальнику поводитися із підлеглими й долучати їх до роботи, керуючись типом темпераменту.^[4]

Темперамент є важливим аспектом людської психіки, що потребує вивчення, бо саме він визначає наявність  багатьох психічних відмінностей між  людьми, а властивості особистості, зумовлені темпераментом, є найбільш стійкими і довготривалими. Темперамент  характеризує динамічну сторону особи й має істотне значення для розуміння складного образа поводження людини. Актуальним у наш час є дослідження темперементальних особливостей й тому, що на їх основі можна робити висновки про якісні особливості особистості та її можливості, що знаходять своє вираження у трудовій та громадській діяльності індивіда.

Мета роботи: Прослідкувати  наявність зв’язку між рівнями  спілкування у групі та проявами темпераменту.

Об`єкт дослідження: темперементальні властивості людини.

Предмет дослідження: вплив проявів темпераменту на встановлення  взаємовідносин у студентській групі.

Гіпотеза дослідження: стиль спілкування певним чином  залежить від особливостей прояву темперементальних  властивостей людини.

Завдання:

1. Теоретично дослідити темперементальні властивості людини та групові відносини на основі аналізу літератури;
2. Провести емпіричне дослідження типів темпераменту;
3. Проаналізувати структуру взаємовідносин в групі;
4. Визначити, як впливають темперементальні властивості на стиль спілкування;

Методи:

1. Організаційні методи: порівняльний;
2. Емпірічні методи:опитування, метод тестів;
3. Методи обробки даних:проведення кількісного та якісного аналізу;
4. Інтерпретаційні методи:структурний спосіб

Структура роботи: Робота містить два розділи – теоретичний та емпіричний -, перший з яких містить три підрозділи, а другий – чотири, три додатки. Наявні графічні матеріали у кількості восьми таблиць та трьох малюнків. Під час виконання роботи було використано чотирнадцять літературних джерел. Курсова робота містить 33 сторінки.

Розділ I. Розгляд проблеми на основі теоретичного аналізу літератури:

1.1.Темпераментальні  властивості особистості у науковій літературі

Темперамент у перекладі з латинської мови означає співвідношення частин, їх змішування.^[4] Таким чином, як визначальний фактор динаміки психічної діяльності людини, поняття темпераменту можна сформулювати як спосіб розподілення життєвої енергії, що в свою чергу вливає на динамічні особливості протікання психічних процесів і станів. Риси темпераменту – це основа фундаменту індивідуальності, бо саме вони змінюють швидкість виникнення психічних процесів, їхню стійкість, психічний темп і ритм, інтенсивність життєдіяльності, спрямованість назовні чи всередину.

Специфіка властивостей темпераменту полягає у їх сталості, константності порівняно з іншими характеристиками людини. Вони починають проявлятися у ранньому дитинстві, характеризуються одноманітністю прояву, незважаючи на різні мотиви чи психічні стани, та проявляються як у тварин так і у людини.

Існує три головні теорії, що пояснюють механізм дії темпераменту. Першою є гуморально-ендокринна, що бере свій початок від Гіпократа та визначає чотири соки:кров, слиз, чорна і жовта жовч. Теорія стверджує, що ці вологи змішуються в організмі і в залежності від їх співвідношення у людини формуються певні особливості характеру. Другою є конституціональна теорія, яку розробляли Ернст Кречмер та Вільям Шелдон. Її головною ідеєю є залежність  індивідуальних відмінностей в будові тіла та типу темпераменту. Основоположником останньої – нейродинамічної теорії – був Іван Павлов, який на основі досліджень вищої нервової діяльності тварин намагався визначити природу темпераменту.^[7] Вчений довів, що основу темпераменту становлять такі властивості нервової системи як сила нервової системи, що залежить від працездатності нервових клітин, рівновага процесів збудження і гальмування, рухливість. Саме співвідношення цих властивостей створює певний різновид нервової системи, що визначає тип темпераменту. За Павловим таких типів чотири:

Таблиця 1.1.Тип темпераменту в залежності від властивостей нервової системи

Таким чином під типом темпераменту прийнято розуміти певну сукупність психологічних властивостей, закономірно пов'язаних між собою і загальних для певної групи людей, ступінь прояву різних особливостей у яких однак може бути різна.^[1] На психологічну характеристику типів темпераменту безпосередньо впливають його властивості. На сьогоднішній день не має єдиної думки стовно того, що саме відноситься до цієї категорії. Частина авторів, таких як Іммануїл Кант, Вільгельм Вундт, відносять сюди показники ергічності (активності), емоційності, темпу і пластичності, розглядаючи їх в залежності від того, чи реалізуються вони у предметній сфері, чи у соціальній. Загальноприйнятою однак слід вважати концепцію Вольфа Мерліна, за якою в число властивостей темпераменту входять:

1.Сензитивність – визначається силою найменших зовнішніх впливів, необхідних для виникнення реакції у людини;

2.Активність – проявляється  в цілеспрямованості, наполегливості  при досягненні цілей, зосередженості  при довгій роботі, тобто фактично  визначається тим, з яким ступенем енергійності людина впливає на зовнішній світ і переборює перешкоди;

3.Реактивність чи імпульсивність  – визначається темпом, силою,  формою відповіді на подразники, відображується на ставленні  особистості до навколишньої  дійсності та до самої себе;

4.Співвідношення активності і реактивності - визначається по тому, від чого в більшому ступені залежить діяльність людини: від випадкових зовнішніх або внутрішніх обставин або від цілей, намірів, прагнень, переконань людини. Тобто це співвідношення усвідомленого та неусвідомленого в регуляції вчинків людини;

5.Темп реакцій – характеризує швидкість протікання різних психічних реакцій і процесів: швидкість рухів, темп мови, винахідливість, швидкість запам'ятовування;

6.Пластичність/ригідність – в залежності від того, наскільки легко і гнучко пристосовується людина до зовнішніх впливів, змінює прийоми і способи дій, не знижуючи швидкості, пристосовується до нових умов (пластичність) або, навпаки, наскільки інертні її поведінка, судження, а звички характеризуються відсталістю (ригідність);

7.Екстраверсія/інтроверсія (социабельність) – параметр, що визначає, від чого переважно залежать реакції людини: від зовнішніх вражень, що виникають у даний момент (екстраверт), або від образів, уявлень, думок, пов'язаних з минулим і майбутнім (інтроверт). Таким чином екстраверсія проявляється в прагненні до спілкування, відкритості, спрямованості на зовнішній світ, на відміну від інтроверсії, що характеризується протилежними проявами;

8.Емоційна збудливість  – визначається тим, наскільки  слабкий вплив необхідний для  виникнення емоційної реакції;

9.Емоційна лабільність  - визначає швидкість, з якою  виникає і припиняється емоційна  реакція або стан, і як швидко  відбувається зміна одного переживання  іншим. ^[6],[1]

На основі перерахованих  вище властивостей, враховуючи їх поєднання, типи темпераменту характеризуються наступним чином:

Сангвінік - людина веселої  вдачі, яка представляється оптимістом, повним надій, гумористом. Це тип з підвищеною реактивністю, але при цьому активність і реактивність у нього врівноважені.  Характерними є висока нервово-психічна активність, різноманітність та багатство міміки і рухів, емоційність, вразливість і лабільність, швидкі рухи, гнучкість розуму, кмітливість, швидкий темп мови, швидке включення в нову роботу. Висока пластичність виявляється в мінливості почуттів, настроїв, інтересів і прагнень. Сангвінік як екстраверт легко сходиться з новими людьми, швидко звикає до нових вимог і обстановки.

Холерик - запальна людина, занадто гаряча, нестримана. Для холерика характерні мала чутливість, висока реактивність й активність. Але в цього типу реактивність явно переважає над активністю, тому він неприборканий, нетерплячий, йому притаманні різкість і стрімкість рухів, сила, імпульсивність і яскрава виразність емоційних переживань. Холерик менш пластичний і більш інертний, ніж сангвінік. Звідси - велика стійкість прагнень і інтересів, велика наполегливість, можливі утруднення в переключенні уваги, він скоріше екстраверт.

Флегматик - холоднокровна людина, що висловлює собою швидше схильність до бездіяльності. Тип характеризується низьким рівнем активності, яка однак значно переважає над малою реактивністю, малою чутливістю й емоційністю. Йому властиві труднощі перемикання, повільність і спокій дій, міміки й мови. Також відзначається рівністю, постійністю і глибиною почуттів і настроїв. У разі невдалих виховних впливів у флегматика можуть розвинутися такі негативні риси, як млявість, бідність і слабкість емоцій, схильність до виконання одних лише звичних дій. При великих неприємностях залишається спокійним, не відрізняється кмітливістю, важко переключає увагу, сходиться з новими людьми й пристосовується до нової обстановки, яскраво виражений інтроверт, який повільно перебудовує навички і звички. При цьому характеризується терплячістю, витримкою, самовладанням: його нелегко вивести з себе і зачепити емоційно

Меланхолік - людина в основному похмурого настрою, яка зазвичай живе складним і напруженим внутрішнім життям. Його характеризують низький рівень нервово-психічної активності, стриманість і приглушеність моторики та мовлення, міміка і рухи його невиразні, рухи бідні. Властиві також значна емоційна реактивність, глибина і стійкість почуттів при слабкому їх вираженні. При невдалих виховних впливах - підвищена до хворобливості емоційна вразливість, замкнутість і відчуженість, схильність до тяжких внутрішніх переживань таких життєвих обставин, які цього не заслуговують. Зазвичай невпевнена у собі людина, яка легко стомлюється, боязка: найменші труднощі змушують її опускати руки. Меланхолік не наполегливий, малопрацездатний, проте все ж таки енергійний тип.^[2],[5]

Отже темперамент – це визначальний фактор системи переваг і специфіки реакцій людини, що є основою для формування в процесі виховання та навчання індивідуальних рис характеру, навичок, стилів діяльності.

1.2.Побудова  стосунків у групі

Групою можна назвати  будь-яке об'єднання людей, незалежно  від того, який характер зв'язків  існує між її членами. Групи бувають великі та малі, що в свою чергу можуть бути реальні або умовні, офіційні й неофіційні, референтні. Офіційна або формальна група виникає як структурна одиниця на підставі штатного регламенту, інструкцій та інших документів, наприклад студентська група, сім'я, військовий підрозділ, виробнича бригада. Ділові відносини між її членами визначаються посадовими обов'язками кожного і регулюються певним розпорядником.^[9] Однак між членами колективу на грунті їхнього спілкування та взаємодії у процесі реалізації завдань, на виконання яких спрямовуються їхні зусилля неминуче виникають міжособистісні стосунки, які мають складну структуру, де діють не лише об’єктивні чинники (характер цілей, умови їх досягнення, особливості керівництва, стосунки, що склалися між членами групи), а й суб’єктивні (рівень свідомості та самосвідомості членів колективу, рівень їхніх домагань, індивідуально-психологічні особливості, здібності людей). Природа міжособистісних відносин істотно відрізняється від природи громадських відносин і їхньою специфічною рисою є емоційна основа, тобто вони з'являються і складаються з урахуванням певних почуттів людей стосовно друг до друга. Існують дві основні групи таких почуттів: кон’юнктивні почуття, які зближують і об'єднують людей, та протилежні їм диз'юнктивні. Інтенсивність того чи іншого почуття може бути різною, і це позначається на діяльності групи.^[10] У зв’язку з цим використовують таке поняття як соціально-психологічний клімат колективу, що на думку Бориса Паригіна відображує характер взаємин між людьми, домінуючий тон суспільного настрою в колективі. Його працю продовжив Рафаїл Шакуров, який запропонував розглядати соціально-психологічний клімат з урахуванням трьох особливостей: психологічної, соціальної  та соціально-психологічної.^[12]

Основним методом дослідження  взаємовідносин у колективі є  спостереження, але також застосовуються й різні форми анкетування, опитування, інтерв’ю, ефективним інструментом є запропонований американським психологом і мікросоціологом Джорджем Морено метод соціометрії.^[3]

Група має дві головні риси: вона повинна розвиватися і структуруватися. Таким чином у структурі сформованих груп чітко виявляються ієрархії статусів їхніх членів, що визначаються різними соціально-психологічними чинниками. У 1957 році Герхард Шиндлер описав чотири групові ролі, що найчастіше зустрічаються: альфа - лідер, який імпонує групі, спонукає її до активності, складає програму, направляє, надає їй впевненість і рішучість, може бути офіційним, коли він призначається відповідно до регламенту штатного розпису й виконує покладені на нього функції керівника, і неформальним, що визнається групою стихійно за його високі якості та значущість тих ролей, які він реалізує в колективі та в інтересах колективу; бета - експерт, що має спеціальні знання, навички, здібності, які потрібні групі або які вона високо оцінює, він аналізує, розглядає ситуацію з різних сторін, його поведінка раціональна, самокритична й нейтральна; гамма - переважно пасивні члени групи, які легко пристосовуються, більшість з них ототожнюється з альфою; омега - самий «крайній» член групи, який відстає від колективу через нездатність, відмінності від інших або страху. Однак у групі зустрічаються також і інші ролі: противник, опозиціонер, монополіст, монопольний оратор, мораліст, мученик, улюбленець, блазень, «козел відпущення», агресор, провокатор, захисник, правдолюб, охоронець демократії.^[13]

Найповніше суб’єктивний характер міжособистісних стосунків виявляється в сумісності людей. Сумісність — це оптимальне поєднання якостей людей у процесі взаємодії, що сприяє успішному виконанню спільної діяльності. Владимиром Панферовим було запропоновано виділяти чотири різновиди сумісності: фізичну, психофізіологічну, соціально-психологічну та психологічну, що знайшло своє відображення у працях багатьох авторів: Константина Платонова, Артура Петровського та інших. Фізична сумісність виявляється в гармонійному поєднанні фізичних якостей двох або кількох людей, що разом виконують певну спільну діяльність. Засадовими щодо психофізіологічної сумісності є особливості аналізаторних систем, а також властивостей нервової системи. Соціально-психологічна сумісність передбачає взаємини людей з такими особистісними властивостями, які сприяють успішному виконанню соціальних ролей, у цьому разі необов’язковою має бути схожість характерів, здібностей, але обов’язковою — їх гармонія. І нарешті психологічна сумісність передбачає спільність поглядів, переконань, соціальних і моральних установок, цінностей, ставлень, це вищий інтегративний рівень сумісності людей, що характеризує глибокий, змістовий бік взаємодії.^[14]

Відсутність сумісності у групі людей, включених у  виконання суспільно чи особистісно значущої діяльності, за певних умов може спричинитися до конфлікту - суперечність, що виникає між людьми у зв’язку з розв’язанням тих чи інших питань соціального чи особистого життя за теорією Джона фон Неймана та Оскара Моргенштерна. Розрізняють внутрішньоособистісний конфлікт, який виникає тоді, коли спостерігається сутичка рівних за силою та значущістю, але протилежно спрямованих мотивів, потреб, інтересів, потягів у однієї й тієї самої людини; міжособистісний конфлікт, що спричиняється ситуацією, в якій члени групи прагнуть до несумісних цілей або керуються несумісними цінностями чи нормами, намагаючись реалізувати їх у спільній діяльності; та міжгруповий - спостерігається там, де гострі суперечності виявляються у стосунках між окремими соціальними групами, що мають на меті власні інтереси, причому своїми практичними діями перешкоджають одна одній. Рано чи пізно конфліктуючі сторони повинні будуть обрати одну з двох програм поведінки та або знизити рівень напруженості, але зберегти саму конфліктну ситуацію, яка переходить до прихованої форми за рахунок окремих вчинків протилежної сторони, або шукати способи повного розв’язання конфлікту, внаслідок чого наступає стадія розв’язання конфлікту.^[11]

У колективі й під його впливом відбувається становлення особистості — складається її спрямованість, формуються суспільна активність, воля, створюються умови для саморегуляції та розвитку здібностей. У кожній групі формуються міжособистісні стосунки в реальних умовах життя та діяльності людей, у процесі їх взаємодії. На тому, як розвиваються стосунки, істотно позначаються різні об’єктивні чинники, що визначають успішність таких контактів або ускладнюють їх формування. важливий вплив на ефективність взаємодії справляє психологічний чинник – ставлення людей одне до одного, психологічна та практична готовність до співпраці, індивідуально-психологічні особливості людей. У свою чергу місце особистості в системі цих зв'язків визначається тим, наскільки успішно вона реалізує специфічну для групи соціальну функцію. Особисті якості при цьому важливі не самі по собі, а настільки, наскільки вони допомагають виконувати цю функцію.

1.3.Вплив темпераменту  на побудову стосунків у групі

Багато дослідників таких як Ганс Айзенк, Реймонд Кеттел та інших відзначають важливість вивчення взаємовпливу міжособистісних відносин на індивідуальні особливості особистості. У психології немає єдиної думки у визначенні структури індивідуальності, визначенні місця темпераменту в цій структурі, таким чином проблема темпераменту є об'єктом досліджень світової та вітчизняної психології у зв'язку з її значущістю в житті і діяльності суспільства, у формуванні особистості. Темперамент містить в собі цілий комплекс властивостей особистості, в тому числі і поведінкових, які проявляються при соціальній взаємодії, а міжособистісні взаємини в свою чергу формуються і виявляються в процесі діяльності. Отже індивідуально - психологічне в особистості виступає як соціально - психологічний феномен міжособистісних відносин, а міжособистісні відносини, впливаючи на властивості особистості, виявляють стійкість, відносну незалежність від безпосереднього оточення.

Зручніше за все показати вплив темпераменту на міжособистісні відносини через окремі його властивості. Найяскравіше проявляється соціабельність, що яскраво відображено у теорії трьохкомпонентної структури темпераменту Роберта Пломіна та Алана Баса ^[1] або працях Ганса Айзенка,  зокрема екстраверти полюбляють виступати на публіку, а суб'єкт орієнтований на зовнішнє середовище, що робить його поведінку залежною від подій, що відбуваються в цьому середовищі. Також екстраверти добре засвоюють соціальні норми та легко встановлюють міжособистісні відносини на відміну від інтровертів, сфера внутрішніх мотивів та установок яких достатньо ригідна по відношенню до зовнішніх впливів, вони погано встановлюють зв'язки і з трудом входять в міжособистісні контакти.^[7]

У роботах Лесі Василенко досліджується зв'язок деяких психічних властивостей, зокрема таких, як імпульсивність, занепокоєння, емоційність, комунікабельність з рухливістю нервової системи і результати показали, що всі перераховані властивості крім емоційності пов'язані з рухливістю нервової системи.^[7]

Одним з видів сензитивності  є соціальна сензитивність, яка  характеризує головним чином здатність  особистості до відбиття станів інших людей і включає серед інших такі її риси, як емпатія, соціальне розуміння, соціабельність, що зокрема позитивно пов'язано з груповим лідерством і ефективністю керівництва.

Як показують дослідження  для осіб з високим рівнем пластичності більш характерні такі типи міжособистісних відносин, як незалежно-домінуючий, прямолінійно-агресивний, недовірливо-скептичний, покірно-сором'язливий і відповідально-великодушний, а ригідність часто співвідноситься з підозрілістю, злопам'ятністю, підвищеною чутливістю в міжособистісних відносинах.^[12]

Слід також зазначити, що темперамент є однією з основ  психофізіологічної сумісності в групі. Таким чином високий рівень благополуччя міжособистісних відносин можливий за умови сприятливого співвідношення індивідуальних типологічних характеристик в колективі.^[4]

Розділ II. Емпіричне дослідження темпераментальних особливостей у взаємозв’язку із відношеннями у групі

2.1.Процедури, методи, методики дослідження

Дослідно-експериментальна робота проводилась на базі першої студентської групи другого курсу медико-психологічного факультету Національного медичного університету імені О.О.Богомольця. Вік досліджуваних становить у середньому 18-20 років, кількість студентів – 11, всього в групі 3 чоловіки і 8 жінок, під час проведення тестів усі були присутні.

Нами було використано ряд взаємодоповнювальних методик. По-перше, для визначення типу темпераменту застосовано бланк А теста-опитувальника Ганса Айзенка (Додаток 1): тест містить 57 запитань, з яких за 24 оцінюються екстраверсія-інтроверсія, інші 24 твердження характеризують рівень емоційної стабільності, а останні 9 - входять в шкалу відвертості і вірогідності результатів дослідження. Членам вибірки було запропоновано чесно та відверто відповісти „так” або „ні” на кожне з питань, під час цього ми попросили уявляти типову ситуацію, яка випливає зі змісту завдання. Треба було давати першу відповідь без довгих і особливих роздумів, яку досліджувані записували у бланку для відповідей. Уникати відповідей було не бажано. Опитувальник дає можливість дослідити врівноваженість процесів збудження та гальмування у емоційних реакціях, рівень контролю за ними з одного боку, а з іншого – індивідуально-психологічну орієнтацію людини на світ зовнішніх об’єктів (екстраверсія) або на внутрішній суб’єктивний світ (інтроверсія). Шкала відвертості говорить про міру щирості у відповідях на запитання тесту, але не про нещирість як особистісну характеристику.

 По-друге, було вжито метод соціометрії Джорджа Морено (Додаток 2) для аналізу стосунків у групі. Членам групи ми запропонували відповісти на питання, які дають змогу виявити їх симпатії і антипатії один до одного. У кожному пункті, що являв собою певну ситуацію, піддослідні мали записати у бланках до п’яти прізвищ членів групи, яких вони б обрали у тому чи іншому випадку. Методика використовується для виміру ступеня згуртованості-роз'єднаності в групі, виявлення «соціометричних позицій», тобто співвідносного авторитету членів групи, виявлення внутрішньогрупових підсистем, згуртованих утворень, на чолі яких можуть бути свої неформальні лідери. У ході соціометричного дослідження будується соціограма - графічне вираження математичної обробки результатів - , яка наочно показує сплетіння взаємних симпатій та антипатій, присутність соціометричних «зірок» з «ізольованими» та ієрархію проміжних ланок між цими полюсами. Таким чином соціометрія дає можливість визначити різноманітні персональні та групові індекси, дослідити соціальні ролі у малих групах та проаналізувати структуру взаємовідносин у групі в цілому.

2.2.Визначення  домінуючих типів темпераменту серед студентів

Тип темпераменту досліджувався  за допомогою теста-опитувальника  Айзенка (Додаток 1), що був складений  ще у 1964 році. Результати визначаються на основі перетину двох біполярних характеристик: екстраверсія-інтроверсія та нейротизм, що дозволяє отримувати достатньо чітке віднесення людини до одного з чотирьох типів темпераменту: сангвінік, холерик, флегматик, меланхолік, або змішаного типу.