Взаємозв'язок школи і сім'ї у системі виховання учнів початкових класів

 

Сумський державний  педагогічний університет

імені  А. С. Макаренка

Інститут педагогіки і психології

Кафедра дошкільної та початкової освіти

 

 

 

Булиух Юлія Миколаївна

 

КУРСОВА РОБОТА

Взаємозв'язок школи і  сім'ї у системі виховання учнів  початкових класів

 

0033 гр. денна форма навчання

Початкове навчання. Англійська мова

 

 

 

 

Науковий керівник

кандидат педагогічних наук,

Пушкар Л. В.

Суми - 2012

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ І. Сім'я як осередок формування особистості………...………………….7

1. Специфіка сімейного виховання……………………………………………….7
2. Особливості й перспективи розвитку сучасної сім'ї………………………...12 

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ…………………………………………..16

РОЗДІЛ ІІ. Форми й методи роботи вчителя з батьками учнів……………….....17

2.1 Вивчення сім'ї  учня початкової школи ………………………………………17

2.2 Педагогічний всеобуч батьків……………….…………………………….......19

2.3 Організація роботи класного керівника з неблагополучними сім'ями…….. 25

ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ………………………………………...…29

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ..………………………………………………….............30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..………………………….…………......33

ДОДАТКИ………………………………………………………………………..…35

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Формування у підростаючого покоління культури поведінки є одним із головних завдань у вихованні особистості. Відповідно до того, настільки людина оволоділа правилами поведінки, перетворила їх на звичні для неї форми взаємовідносин з іншими людьми, можна говорити про ступінь розвитку культури поведінки. Адже саме вона тісно пов'язана із загальним розвитком людини, її моральним становленням.

Великі і  складні завдання ставить перед  учителями суспільство, особливо перед  учителями початкових класів. Адже саме вони виконують відповідальну роботу, формувати важливі особисті якості. Завдання вчителів початкових  класів – дати дітям елементарні поняття моральності, людяності, любові, доброти й чуйності, прищепити трудові навички, пояснити деякі питання статі. Але як би серйозно учителі не продумували форми виховання учнів у школі, вони не зможуть діяти без постійної підтримки батьків. Найперше завдання,

яке ставить  кожен учитель перед собою  – зробити батьків співучасниками всього навчально-виховного процесу. Це потрібно для того, щоб з перших днів дитина з радістю йшла до школи, а ввечері, зустрічаючись з батьками, дарувала їм хвилини, що осявали б їхні очі душевним спокоєм, щастям.

Сім'я - це осередок  формування культури поведінки людини. У ній відбувається не тільки фізичне народження людини, але й первинна соціалізація й виховання, духовне дозрівання особистості. Родина має особливий вплив на формування соціально-психологічної адаптації дитини.

Про важливість сімейного виховання  відзначається в Конституції України, державній програмі «Освіта», Концепції національного виховання, Національних програмах «Діти України» та «Українська родина», інших державних документах. Зокрема, в Державній національній програмі «Освіта» (Україна – ХХІ століття) сформульовані завдання сім'ї, батьки визначаються як перші педагоги дитини, які «покликані створити умови для повноцінного становлення особистості, забезпечити дитині почуття захищеності, рівноваги, довіри, сформувати активне, зацікавлене ставлення до навколишнього світу.»

Аналізу сім'ї  як соціального  інституту у взаємодії з іншими соціальними інститутами виховання  присвятили свої дослідження  ряд  вчених-педагогів

(В. І. Чепелєв, Л.  І. Новикова, І. В. Гребенніков,  Н. Н. Буланова,

Д. Б. Санжиєва, О. М. Докукіна).

Неоціненний вклад у  педагогічну теорію і практику зробили  видатні педагоги К. Д. Ушинський, С. Т. Шацький, Я. О. Каменський, М. В. Шелгунов,

П. Л. Лесгафт, В. О. Сухомлинський  та інші. Їхні думки щодо виховної ролі сім'ї  актуальні й нині.

Важливим механізмом виступає батьківський приклад. В. М. Галузинський та М. Б.  Євнух стверджують, що особистий приклад батьків, як головний метод сімейного виховання, порівняно з усіма іншими методами і засобами, має найбільший вплив як у позитивному, так і негативному  плані. Наслідуючи батька й матір, дитина засвоює сімейні традиції, цінності, стосунки, культуру поведінки.

Проблема співпраці та гармонізація взаємодії сім'ї і школи у вихованні дітей молодшого шкільного віку — складна і багатоаспектна. Насамперед це стосується структури взаємодії, розподілу обов’язків, ролей, завдань і функцій між усіма учасниками навчально-виховного процесу, вироблення спільних дій.

Успішна виховна робота з дітьми неможлива без постійного співробітництва школи і сім’ї, метою якого є узгодження, координування виховних впливів. Але на сучасному етапі розвитку суспільства досить не легко встановити зв'язок між сім'єю і школою. Це пов’язано з тим, що кожна сім'я має свої  погляди на виховання. Велику проблему становлять неповні та   неблагополучні сім'ї. Саме тому проблема взаємодії сім’ї і школи є досить актуальною на сучасному етапі розвитку суспільства.

 

Об’єкт дослідження – процес виховання дітей молодшого шкільного віку.

Предмет дослідження - взаємозв’язок школи та сім’ї у системі виховання учнів початкових класів.

Мета курсової роботи – полягає в теоретичному обґрунтуванні співпраці школи та сім’ї у системі виховання молодших школярів.

Завдання :

1. Встановити залежність поведінки дітей від специфіки сімейного виховання, проаналізувати  вплив родини на формування культури поведінки дитини.

2. Виявити загальну атмосферу в сім’ї та внутрішньо-сімейні відносини між батьками та дітьми.

3. Теоретично обґрунтувати форми та методи співпраці школи та сім'ї для ефективності системи виховання молодших школярів.

З метою реалізації поставлених  завдань застосовувались такі методи дослідження:

теоретичні: аналіз наукової літератури з обраної теми та програм щодо сімейного виховання, синтез теоретичних положень щодо форм та методів співпраці школи та сім'ї;

емпіричні: анкетування

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. Сім'я  як осередок формування особистості

1.1 Специфіка  сімейного виховання

Сім'я - невелика соціальна  група, до якої входять поєднані шлюбом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов'язані родинними зв'язками з подружжям [5, 377].

Під специфікою сімейного виховання розуміється комплекс відмінних, притаманних тільки йому, особливостей. На думку І.В. Гребеннікова, сім’я є тим соціальним інструментом, за допомогою якого суспільство впливає на особистість, передає новим поколінням накопичені людством досягнення культури, соціального досвіду.

Специфіка сімейного виховання, включає в себе:

• своєрідність сім’ї як соціального інституту виховання та її виховних можливостей;
• засоби і процес реалізації мети й завдань виховання;
• особливості сім’ї як об’єкта педагогічних виливів з боку школи і громадськості [17, 260].

  Кутнякова І. С. визначає певні особливості виховання у сім’ї як соціальному інституті виховання у порівнянні з вихованням у інших соціальних інститутах.

1. Сімейне виховання - тільки одна з форм виховання у суспільстві. Проте сім’я, виступаючи одним із перших інститутів виховання, виконує функцію ранньої соціалізації.
2. Особливістю є неперервне поєднування цілеспрямованих педагогічних впливів батьків та інших дорослих на дітей із повсякденним впливом на них устрою життя сім’ї.
3. Сімейному вихованню притаманні неперервність і довго тривалість, а, отже, виховний вплив сім’ї зазнають на собі не лише діти, а й дорослі.

Людина зазнає на собі вплив сім’ї з дня народження до кінця свого життя. Неперервність сімейного виховання проявляється у тому, що у час вечірнього відпочинку сім’ї, у вихідні та святкові дні, під час канікул, у період відпустки батьків дитина засвоює дуже багато, продовжує пізнавати життя, себе, дорослих. З роками забуваються деталі сімейного виховання,

але на все життя залишаються у пам’яті яскраві, емоційно забарвлені образи близьких дорослих і типова атмосфера взаємин, що панувала у сім’ї.

4. Вплив сім’ї на дітей у різні періоди їх життя неоднаковий. Особливо сильний вплив батьків на дітей раннього віку. Дитина відчуває на собі в один і той же час багато різноманітних впливів.
5. Батькам та іншим членам родини належить вирішальна роль у тому, щоб дитина розвивалась як людина, як особистість. Із народженням дитини ще не народжується особистість - вона формується у людському оточенні. А найближче оточення новонародженого - сім’я: мати, батько, бабусі, дідусі, брати і сестри [16, 31].
6. Сім’я справляє на розвиток дитини, особливо у перші роки її життя, вирішальне значення:

а)  у новонародженого закладені задатки чисельних здібностей. І якщо на початку життя дитини (особливо перші півроку життя) для їх розвитку немає сприятливих умов або не робиться спеціальних зусиль для їх розвитку, то вони настільки затухають, що багато з них відродити дуже складно, а іноді і неможливо.

б)  у зв’язку з гнучкістю і пластичністю нервової системи діти раннього віку найбільш сприйнятливі до різних видів впливу. У них ще відсутній власний досвід, тому їх сприйняття впливів середовища (у цей час сім’ї) є найбільш міцне і тривке.

7. Особливий вплив матері в перші роки життя дитини. Біологічно обумовлений зв’язок матері і дитини, наявність тісного фізичного контакту між ними сприяє задоволенню фізіологічних потреб малюка і вформуванню почуття захищеності і спокою. Природний інстинкт прив’язаності малюка до годувальниці поступово переростає у любов до матері. А це дає могутній поштовх для розвитку багатої гами морально-етичних почуттів.
8. Сімейне виховання більш емоційне за своїм характером, ніж будь-яке інше виховання, оскільки взаємостосунки у сім’ї носять неформальний характер. Афективна насиченість спілкування між членами сім’ї, перевантаження позитивних та негативних емоцій істотно відбивається на самопочутті дитини, її світосприйманні та усвідомленні образу близьких дорослих.

Можна назвати такі фактори емоційного впливу сім’ї на дитину:

а) Психологічний клімат сім’ї - включає в себе особливості, якими відзначається найбільш типова гама переживань членів родини, їх настрої, афекти, емоційні контакти, а також прояви любові та поваги один до одного;

б) Взаємини батьків - розлад у стосунках між батьками дуже негативно позначається на самопочутті дитини і обумовлює виникнення так званих конфліктних переживань. Подібні переживання є наслідком зіткнення у свідомості дитини протилежних за своїм емоційним забарвленням ставлень до близької людини.

в) Поведінка і розмови батьків - проявляється у характері ігор, в яких діти відтворюють те, що їх найбільше вражає. Якщо ж при дитині ведуться “дорослі” розмови, вона не розуміє змісту розмови у цілому, проте запам’ятовує лише окремі слова, які найчастіше вживаються батьками, і емоційно сприймає саме ставлення батьків до предмета їхньої думки.

г) Різні прояви оцінного ставлення близьких дорослих до дитини:

1. осуд - веде до зниження самоповаги і вияву негативних емоцій. Якщо осуд виражений у різкій емоційній формі, то сприймається дітьми як глибока образа;
2. похвала - підносить дитину у власних очах, викликає позитивні емоційні переживання, проте якщо перетворюється у захвалювання, може дезорієнтувати дитину у власних можливостях, знизити активність [10, 60].

Розглянуті фактори емоційного впливу сім’ї на дитину позначаються на зниженні або підвищенні рівня її емоційно-ціннісного ставлення до самої себе.

9.   Сім’я об’єднує людей різної статі, віку і, нерідко, з різними професійними інтересами. Це дозволяє дитині проявити свої емоційні та інтелектуальні можливості.

    10. Правильне відношення батьків до виховання дітей раннього і дошкільного віку позитивно відображається потім на їх навчальній, трудовій та суспільній активності. Подібна залежність виявлена при аналізі впливу сім’ї на формування таких якостей, як працелюбність, самостійність, ініціативність [6, 69].

     11. Своєрідний вплив виховного потенціалу сім’ї на дітей, який по можливості повинен мати інтегративний характер сукупності усіх компонентів.

Під виховним потенціалом сім’ї розуміється комплекс умов і засобів, які у сукупності складають педагогічні можливості сім’ї. Виховний потенціал включає в себе:

• матеріальні та побутові умови життя;
• чисельність і структуру сім’ї;
• рівень розвитку сім’ї як колективу (взаємодопомога);
• характер стосунків між її членами;
• моральна, емоційно-психологічна та трудова атмосфера сім’ї;
• життєвий досвід батьків;
• культурно-освітній рівень і професійні якості дорослих членів сім’ї;
• наявність вільного часу і характер організації сімейного відпочинку;
• особистий приклад батьків;
• можливість використання засобів масової інформації і культури;
• система і характер внутрісімейиого спілкування і спілкування сім’ї з   оточуючими;
• рівень педагогічної культури дорослих (у першу чергу батька і матері);
• розподіл між дорослими членами сім’ї виховних обов’язків;
• сімейні традиції [17, 263].

12. Члени сімейного союзу поєднані родинними зв’язками, які крім правового регулювання передбачають ще й моральний аспект  а,  отже, взаємну турботу і відповідальність одне за одного.

13. Особливості і характер сімейного спілкування впливає на становлення морально-етичних, інтелектуальних та емоційно-психологічних якостей дитини, її поведінку та всебічний розвиток у цілому.
14. Наявність різної чисельності дітей у сім’ї і відмінності у їх статі обумовлюють різні підходи у вихованні як дівчат, так і хлопчиків, адже не всі психолого-педагогічні закономірності розвитку особистості відображаються на дітях різної статі однаково.
15. Правильний розподіл педагогічних сил у сім’ї (тобто, ступінь участі батька і матері у вихованні), знання про статеві вікові закономірності розвитку дитини забезпечують високу результативність виховних впливів батьків.
16. Система стосунків батьків між собою, їхні відносини з дітьми, внутрісімейна атмосфера в цілому - все це є для дітей незамінною практичною школою майбутнього батьківства і материнства [19, 394].

Як бачимо, сім’я має певні можливості: через власних дітей вирішувати майбутнє держави. Адже коли їхні діти виростуть, то вони вже знатимуть що потрібно для гарних взаємостосунків в сім’ї і як виховувати своїх майбутніх  дітей.

 

 

1.2 Особливості й перспективи розвитку сучасної сім'ї

Сучасні сім'ї різноманітні, і від того, в якій саме живе дитина, залежить, яким змістом наповнюється процес формування її особистості.

 Головними умовами сімейного виховання є непорушний авторитет сім’ї, подружня вірність, любов до дітей, відданість обов’язку їх виховання, відповідальність батька за створення домашнього затишку, забезпечення на власному прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя. Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки родина живе інтересами народу, держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам.

Успіх сімейного виховання залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім’ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для навчальних занять, дотримання сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — помий руки тощо). Домашній затишок облагороджує дітей [19, 395].

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сумлінно ставляться до праці, сімейних обов’язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люблять їх, цікавляться їхніми шкільними та позанавчальними справами, поважають їх людську гідність, виявляючи до них і належну вимогливість. Такі характеристики притаманні  благополучним сім'ям.

Надто важливою є роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак батьки не повинні перекладати на них свої обов’язки. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів — батьків і збагачених життєвим досвідом дідусів і бабусь. Саме дідусі й бабусі допомагають розв’язати й таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Виховання дітей в сім’ї не завжди успішне (мова йде про неблагополучні сім'ї). Негативний вплив на нього мають об’єктивні (неповна сім’я, незадовільні житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб’єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об’єктивних причин є неповна сім’я, яка є наслідком того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30-34 роки — в чотири рази. Не менш відчутною причиною збільшення кількості неповних сімей є розлучення. У неповній сім’ї діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми, що ускладнює процес їх виховання [10, 62]. 

У розлучених сім’ях особливо відчувається дефіцит чоловічого виховного впливу, наслідком чого є порушення гармонійного розвитку інтелектуальної сфери дитини; ускладнення процесу ідентифікації з батьківським (чоловічим) і материнським (жіночим) образами; неможливість спостерігати позитивну модель подружніх взаємин; сильна прив’язаність дитини до матері; різні відхилення психіки й фізичні вади. Однак діти рідко втрачають любов до батька, який проживає окремо, якщо він не принижує авторитету матері. Вони ненавидять суперечки батьків, побоюючись, що це може призвести до необхідності вибрати одного з них, втративши змогу бути одночасно з іншим. Часто вони, відчуваючи свою провину й відповідальність за незлагоди в сім’ї, намагаються відвернути батьків від суперечок. Здебільшого це негативно впливає на їх поведінку, спричинює прояви агресії, нервові зриви.

Розлучена сім’я необов’язково є причиною відхилень у розвитку й поведінці дитини. Вона може справитися з певними несприятливими обставинами, якщо їй буде приділена увага і своєчасна допомога дорослих, у тому числі й педагогів. Але незадоволеність емоційними контактами, життєва невпевненість у позитивній оцінці з боку дорослих, ігнорування її матеріальних потреб часто викривлюють ціннісні орієнтації, зумовлюють неадекватну самооцінку, комплекси тощо [9, 7].

Особливою проблемою є так зване соціальне сирітство. Діти, які належать до цієї категорії, через асоціальну поведінку батьків позбавлені їх опіки.

Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім’ї. Як свідчать дані спеціального обстеження, в Україні більше половини молодих сімей не мають окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в незадовільних для виховання дітей житлових умовах. У таких сім’ях батьки часто не можуть забезпечити дитину постійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, вона стає роздратованою, проявляє своє незадоволення всім, а згодом і небажання виконувати домашні завдання.

Дається взнаки і низьке матеріальне забезпечення сім’ї. Діти із сімей з низькими доходами почуваються серед однокласників меншовартісними, бо вирізняються із загальної маси одягом, відсутністю грошей на обіди чи екскурсію. Це психологічно пригнічує їх, озлоблює проти батьків, яких вони вважають невдахами. Згодом ця злість переноситься на однокласників, педагогів [7, 32].

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі групи:

а)  педагогічно неспроможні сім’ї. У таких сім’ях батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло. Їх виховний вплив непослідовний, педагогічно необґрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам);

б)  педагогічно пасивні сім’ї. Вони не виявляють особливої активності у вихованні дітей або з об’єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) чи суб’єктивних (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) причин не можуть належно це робити. У таких сім’ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними;

в)  антипедагогічні сім’ї. Передусім у такій сім’ї антипедагогічні, аморальні умови виховання дітей, панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) протиставляють вимогам школи свої сімейні вимоги.

У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що потребують особливої уваги з боку школи, — сім’ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, однак на її виховання  бракує часу, тому вони передоручають цю справу гувернанткам. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітками, підбирають для них друзів лише зі свого кола. Витрачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у сім’ї не існує слова «не можна», тому вони ігнорують і шкільну дисципліну, яку батьки нерідко трактують, як посягання на свободу їх дитини.

Отже, сучасні сім’ї найрізноманітніші. Це можуть бути благополучні і неблагополучні сім’ї. Але з кожною такою сім’єю педагогу потрібно налагодити зв’язки і знайти спільну мову. Звісно дуже тяжко працювати з неблагополучними сім’ями, особливо знайти спільну мову і дійти згоди, коли цієї згоди взагалі не має в сім’ї . Але педагог повинен наполегливо добиватися взаєморозуміння, тому що ми відповідаємо за майбутнє нашої держави. Як було вже зазначено, сім’я має певні можливості: через власних дітей вирішувати майбутнє держави. Від того яку участь ми будемо брати у вихованні своїх дітей залежить і те, яким чином наші діти будуть виховувати своїх.

 

 

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО  РОЗДІЛУ

 

Сім’я як соціальний інститут виховання має широкі і різноманітні можливості виливу на дитину, майбутнього батька чи матір, формуючи у них певні шлюбно-сімейні уявлення. Виховна діяльність батьків передбачає вирішення різноманітних завдань, які умовно поділяють на стратегічні (спрямовані на віддалені цілі та розраховані на тривалі зусилля) та оперативні (спрямовані на вирішення наболілих питань сьогодення). Проте коло впливу сім’ї на дитину не обмежується тільки виховною діяльністю батьків - на формування особистості дитини значний вплив справляє весь спосіб життя сім’ї. Саме з сім'ї дитина дістає необхідні дані для побудови своїх майбутніх взаємовідносин з людьми. Взаємовідносини  в сім'ї є основою формування особистості  дитини.

Важливою умовою належного виховання дитини є загальний здоровий стиль у сім'ї, дружні взаємовідносини, взаємоповага. Саме такий стиль формує одну з важливих сторін особистості культурної людини – добре, ввічливе ставлення до оточуючих. Завдяки батькам дитина набуває досвіду культурної поведінки. Вони мають можливість продемонструвати дітям правила ввічливості у громадських місцях, на вулиці, в транспорті.

Педагогічне середовище розвитку дитини створюється в процесі сімейного виховання і залежить від типу сім'ї та умов в яких дитина росте. Морально-естетичні цінності сім'ї, її соціальні установки і життєві погляди, уклад життя впливають на потреби й поведінку дітей, формують їхній світогляд і систему ціннісних орієнтацій, ставлення до навколишнього світу. На жаль, не завжди сім'я є для дітей сприятливим виховним середовищем. Розуміння цього педагогами сприяє поглибленню зв'язків з сім'єю, пошуку можливостей щодо корекції сімейного виховання, підвищення педагогічної культури батьків, захисту дитини від несприятливого впливу неблагополучної сім'ї.

РОЗДІЛ ІІ. Форми й  методи роботи вчителя з батьками учнів

2.1 Вивчення сім'ї учня початкової школи

Для вчителя-класовода домінуюче значення має психолого-педагогічний підхід до вивчення сім'ї, тобто виконання нею своєї виховної функції, визначення умов і чинників, які впливають на ефективну взаємодію між учасниками навчально-виховного процесу. В.О.Сухомлинський у книзі "Сто порад учителеві" переконливо доводив, що "без знання умов проживання дитини в сім'ї неможливе правильне навчання і виховання. Вчителю дуже важливо знати, як взаємостосунки в сім’ї впливають на формування дитини,

її позитивних морально-психологічних якостей...". О. Я. Савченко у "Виховному потенціалі початкової освіти" зазначає, що "педагогічний клімат залежить від взаємодії багатьох чинників: вихованості самих батьків, характеру стосунків між членами сім’ї, культури домашнього побуту, організованості сімейного колективу, його традицій тощо. Педагогічний клімат багато в чому визначається нашою любов'ю до дітей..." [12, 59].

Отже, це питання є наріжним каменем у співпраці педагога і батьків, тому важливим у професійній діяльності вчителя початкової школи є вивчення умов сімейного виховання учня, мікроклімату сім’ї, взаємин між батьками і дітьми, бо "чудові діти виростають у тих сім'ях, де батько і мати по-справжньому люблять і поважають людей. Творити людину треба любов'ю, глибокою вірою в красу і гідність людини..." .

Враховуючи зазначене, вивчення сім'ї учня має здійснюватися систематично, планомірно. До основних методів вивчення сім'ї відносять: спостереження, бесіди, тестування, анкетування, ділові ігри, аналіз дитячих малюнків і оповідань про сім'ю.

З метою виявити внутрішньо-сімейні відносини між батьками і дітьми а також встановити рівень участі батьків у вихованні дітей під час проходженя практики було проведено анкетування «Родители и дети». Анкета складає 14 питань. Завдання учнів полягало в тому, щоб діти відповіли на ці запитання. За кожну відповідь «Так»- 1 бал, за кожну відповідь  «Ні»- 0 балів. Всього в анкетуванні брало участь 15 учнів 3 класу. За підрахунками 13 учнів набрали більше 10 балів, тобто їхні відносини з батьками можна вважати благополучними, батьки достатньо уваги приділяють своїм дітям і між ними панує взаєморозуміння. Але у 2-х учнів класу результати виявилися трішки гіршими. Вони набрали від 6 до 10 балів, тобто їхні відносини з батьками можно оцінювати як достатні, але не різносторонні.

Підвівши  підсумки, можно сказати, що у всіх дітей класу гарні стосунки з  батьками, які грунтуються на повазі і взаєморозумінні. Серйозних проблем у відносинах дітей з батьками не виявлено [Додаток А].

Крім основних методів вивчення сім'ї, вчителю важливо володіти методикою поглибленого дослідження сім'ї, до якої належать методи: документалістики, опосередкованого і прямого вивчення родини, а також метод психолого-педагогічного спостереження. Перший з них передбачає вивчення документальних даних про дитину і її сім'ю (медична картка, відомості про перебування в дошкільному навчальному закладі, особова справа, характеристика, встановлення стану успішності за попередні роки на основі даних класного журналу тощо). За одержаною інформацією можна скласти уявлення про стан здоров'я, психофізіологічний та інтелектуальний розвиток дитини (відповідність віковим нормам), умови життя сім’ї тощо [3, 30].