Взаємозв'язок самооцінки і статусного положення в системі міжособистісних стосунків в групі учнів молодшого підліткового віку

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………....6

Розділ 1. Особливості розвитку міжособистісних взаємовідносин і самооцінки дітей молодшого підліткового віку…………….………10

1.1.           Психологічна характеристика групи і колективу…………….10

1.2.           Структура міжособистісних відносин в групах дітей та підлітків…………………………………………………………21

1.3.           Психологічна характеристика і особливості міжособистісних взаємовідносин дітей молодшого підліткового віку……..…..26

1.4.           Поняття «самооцінка». Фактор формування самооцінки……29

1.5.           Особливості розвитку самооцінки дітей молодшого підліткового віку………………………………………………..35

Розділ 2. Характеристика виборки і методів вивчення міжособистісних взаємовідносин і самооцінки дітей молодшого підліткового віку………..….40

2.1. Опис бази проведення дослідження та виборки випробовуваних………………………………………………………..40

2.2. Опис методик. Методи кореляційного аналізу…………………41

2.3. Опис умов і процедури дослідження……………………………49

Розділ 3. Аналіз результатів дослідження міжособистісних взаємовідносин та самооцінки дітей молодшого підліткового віку…………………………….…51

3.1. Аналіз даних соціометричного експерименту………………….51

3.2. Аналіз даних методики Дембо-Рубінштейна………………...…58

3.3. Статусне положення дітей з різним рівнем самооцінки……….61

3.4. Математична обробка результатів дослідження………………..63

Висновок…………………………………………………………………....…….65

Рекомендації……………………………………………………………...…..…..67

Список використаної літератури…………………………………………..……68

Додатки

Вступ

Становлення особи індивіда не може розглядатися у відриві від суспільства, в якому він живе, від системи стосунків, в які він включається. По словах К. Маркса, суспільство «не складається з індивідів, а виражає суму тих зв'язків і стосунків, в яких ці індивіди знаходяться один до одного».

Природа міжособових стосунків в будь-яких спільностях досить складна. У них виявляються як суто індивідуальні якості особи – її емоційні і вольові властивості, інтелектуальні можливості, так і засвоєні особою норми і цінності суспільства. У системі міжособових стосунків людина реалізує себе, віддаючи суспільству сприйняте в ньому. Саме активність особи, її діяння є найважливішою ланкою в системі міжособистісних стосунків. Вступаючи у міжособистісні відносини  найрізноманітніших за формою, вмістом, цінностями, структурі людських спільностей – в дитячому садку, в класі, у внешкільному закладі, в дружньому крузі, в різного роду формальних і неформальних об'єднаннях, - індивід проявляє себе як особа і надає можливість оцінити себе в системі стосунків з іншими.

Дитя живе, зростає і розвивається в переплетенні різного роду зв'язків і стосунків. У дитячих і підліткових групах складаються міжособові стосунки, що відображають взаємозв'язки учасників цих груп в конкретно-історичній ситуації розвитку суспільства. Не дивлячись на те, що прояви міжособистісних стосунків в кожній конкретній групі мають свою неповторну історію, на різних вікових етапах діють загальні закономірності їх становлення і розвитку.

Перша з них відображає обумовленість природи міжособистісних стосунків тим місцем, яке вікова соціальна група займає в суспільстві. Друга характеристика міжособистісних стосунків – це їх залежність від спільної діяльності, яка в будь-яку історичну епоху опосередковує розвиток міжособистісних стосунків в групі, визначає їх будову. Третя особливість міжособистісних стосунків полягає в їх рівневій природі – група, що скільки-небудь склалася, має певний рівень розвитку, від якого залежить наявність або відсутність тих або інших її соціально-психологічних особливостей і характер її впливу на індивідів.

Будь-яка група на будь-якому віковому рівні характеризується своєю особливою соціальною ситуацією розвитку. Поняття соціальної ситуації розвитку було введене Л.С.Виготським для характеристики розвитку особи дитини усередині певного вікового етапу на основі конкретно-історичної системи його стосунків з соціальною дійсністю. Поняття соціальної ситуації розвитку може бути застосоване і до характеристики дитячої групи.

Це перш за все об'єктивні умови існування даної групи, які визначаються історичною епохою, культурою.

Іншим компонентом соціальної ситуації розвитку дитячої групи є її об'єктивний соціальний статус, який визначається перш за все положенням дитинства як соціально-вікової групи в структурі суспільства.

Окрім об'єктивних умов соціальної ситуації розвитку дитячої групи існує суб'єктивний аспект соціальної ситуації розвитку. Він представлений соціальною позицією, тобто відношенням членів дитячої групи до цих об'єктивних умов, статусу, і їх готовністю до прийняття цієї позиції і дій відповідно до неї.

Аналіз соціальної ситуації розвитку дозволяє розкрити вміст міжособистісних стосунків в дитячих групах. У дитячих і підліткових групах можуть бути виділені функціонально-рольові, емоційно-оціночні і особистісно-смислові стосунки між однолітками.

Емоційно-оціночні стосунки виявляються в безпосередній взаємодії дітей, відображаючи систему їх переваг. Знання цих стосунків дозволяє відповісти на багато питань, які пов'язані з поведінкою дитини. На перший план тут виступають емоційні переваги – симпатії, антипатії, дружні переваги і так далі.

Останнім часом, з приливом нових соціальних поглядів, коли багато що міняється і нажите за останні десятиліття переходить в небуття необхідно знаходити нові цілі, нові способи діяльності, які б давали нам більше, дозволяли б більш продуктивно працювати в новій ситуації, що склалася. Відхід від тоталітарного суспільства і спроби прийти до демократичнішого устрою життя вимагає від нас перегляду багатьох аспектів дійсності, що оточує нас.

Виходячи з цього актуальність даної теми визначається наступними аспектами:

- наша увага повинна зачіпати особливу ситуацію розвитку дітей даного віку, в даному випадку 10-11 років;

- необхідно знайти точки зіткнення світу, що змінюється, і процесу становлення такого виду діяльності дитини в цьому віці, як емоційно-особистісне спілкування, а також уточнити вплив соціальної ситуації, що склалася на нього;

- наступним аспектом можна назвати необхідність вивчення мотивів емоційного вибору в міжособистісних стосунках підлітків що у свою чергу виражається необхідністю змін у виховній роботі учбового закладу, у зв'язку з появою нових виховних технологій.

У даній роботі планується підійти до рішення деяких з зазначених проблем і надати реальну допомогу, в якій має потребу практика сучасної внешкільної роботи.

Мета роботи: вивчити вплив статусного положення дитини в групі на формування рівня її самооцінки.

Об'єкт дослідження: рівень самооцінки  дітей молодшого підліткового віку.

Предмет дослідження: залежність рівня самооцінки дитини молодшого підліткового віку від її статусу в даній групі.

Гіпотеза: діти з низьким статусним положенням в групі матимуть нижчу самооцінку, ніж діти, що мають вищий статус. 

У даній роботі вирішувалися наступні завдання:

1.              Проаналізувати літературні джерела з даної проблеми.

2.              На основі аналізу джерел побудувати схему дослідження міжособових стосунків і самооцінки дітей молодшого підліткового віку. 

3.              Підготувати і провести необхідні дослідження, що дозволяють підтвердити або спростувати гіпотезу.

4.              Обробити результати і зробити відповідні висновки.

5.              Ознайомити працівників внешкільного закладу з отриманими результами, а також дати необхідні рекомендації.

Для вивчення рівня самооцінки кожної дитини групи була використана методика самооцінки якостей особи (Т.Дембо-С.Рубінштейна).

Для проведення діагностики міжособистісних стосунків в групі підлітків була використана методика виявлення соціометричного статусу особи і структури міжособистісних зв'язків в групі (соціометрія).

1. Особливості розвитку міжособистісних взаємин і самооцінки дітей молодшого підліткового віку

1.1. Психологічна характеристика групи і колективу.

Проблема груп, в які об'єднані люди в процесі своєї життєдіяльності, - найважливіше питання соціальної психології.

Реальність суспільних відносин завжди дана як реальність відносин між соціальними групами, тому для соціологічного аналізу вкрай важливим і принциповим питанням є питання про те, за яким критерієм слід відкремлювати групи з того різноманіття різного роду об'єднань, які виникають у людському суспільстві.

«Група - це деяка сукупність людей, що розглядаються з точки зору соціальної, виробничої, економічної, побутової, професійної, вікової спільності». [25] Відразу ж слід зазначити, що в суспільних науках у принципі може мати місце двояке вживання поняття «группа». З одного боку, у практиці, наприклад, демографічного аналізу, у різних гілках статистики маються на увазі умовні групи: довільні об'єднання (угруповання) людей за якою небудь спільною ознакою необхідною в даній системі аналізу.

З іншого боку, в цілому циклі суспільних наук під групою розуміється реально існуюче утворення, в якому люди зібрані разом, об'єднані однією загальною ознакою, різновидом спільної діяльності або поміщені в якісь ідентичні умови, обставини, певним чином усвідомлюють свою належність до цього утворення.

Групи бувають:

      великими і малими,

      від двох чоловік і більш,

      умовними і реальними.

Реальні групи поділяють на:

      малі і великі,

      офіційні і неофіційні,

      стійкі і ситуативні,

      організовані і стихійні,

      контактні і неконтактні.

Стихійні - К.К.Платонов назвав «неорганізованими групами».

Групи складаються з людей, суспільства - з груп. Індивіди, групи і суспільства - це три сучасні реальності, вони взаємозалежні. Всі групи більш-менш спеціалізовані. Їх спеціалізація залежить від потреби людей. Так, сім'я в промисловому місті має одночасно генетичну і виховну функції. Інші групи виконують інші функції. Індивіди беруть участь у багатьох групах. Деякі групи припускають фізичну присутність її членів. Одночасно можна брати участь в декількох групах: члени команди по футболу, навчальні заклади. Існують постійні, тимчасові, випадкові або спорадичні групи. Деякі групи створені для тривалого існування і прагнуть до цього: школи, село, підприємства, зацікавлені в продовженні своєї справи. Це групи, які не хочуть зникнути. Інші групи приречені на нетривале існування (туристи). Деякі групи є вільними, інші мають обов'язковий характер. Так, з'явившись на світ, ми не обирали родину, етнічну групу чи націю, інші групи, куди вступають за бажанням: спортивний клуб, культурні товариства або соціальне об'єднання. Формальні групи характеризуються організованою структурою. Соціальні відносини тут носять безособовий характер (різні партії). У неформальній групі існують особисті, соціальні відносини, які здійснюються в ролях, обумовлених внутрішнім середовищем, симпатіями (це друзі, приятелі, «клуб за інтересами»). Первинна або обмежена група є основою для людини це - родина. В ній відбувається процес культуризації. Вторинні групи - великі за розміром і відносини в них формалізовані. Приклад: баскетбольний клуб в який входять кілька команд, - це вторинна група. А одна команда - первинна група.

Соціальна психологія робила багаторазові спроби побудувати класифікацію груп. Американський дослідник Ювенк вичленував сім різних принципів, на підставі яких будувалися такі класифікації. Ці принципи були найрізноманітнішими: рівень культурного розвитку, тип структури, задачі і функції, переважаючий тип контактів у групі. Однак загальна риса всіх запропонованих класифікацій - форми життєдіяльності групи.

Для соціальної психології має значення поділ груп на умовні і реальні. Вона зосереджує своє дослідження на реальних групах. Але серед цих реальних існують і такі, які переважно фігурують в загальнопсихологічних дослідженнях - реальні лабораторні групи. На відміну від них існують реальні природні групи. Соціально-психологічний аналіз можливий щодо і того, і іншого різновиду реальних груп. Однак найбільше значення мають реальні природні групи. У свою чергу ці природні групи поділяються на так звані «великі» і «малі» групи.

Малі групи – це обжите поле соціальної психології. І все ж таки зупинимося на ній.

Під малою групою розуміється нечисленна по складу група, члени якої об'єднані спільною соціальною діяльністю і знаходяться в безпосередньому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення емоційних відносин, групових норм і групових процесів. Доцільність дослідження груп очевидна, тому що вони є зручною моделлю вивчення процесів сугестивності, конформності, спрацьовування, спілкування за певний проміжок часу.

Лабораторні дослідження малих груп можуть бути наближені до реальних життєвих умов двома різними способами. Перший спосіб йде по шляху створення експериментів, що ізолюють всі найважливіші і другорядні атрибути цих ситуацій. Другий спосіб зближення йде по шляху не тільки організацій умов експерименту, а й включає дослідження реальних контактних груп у «життєвих» (модельованих) умовах взаємодії.

І що цінно, в лабораторних дослідженнях малих груп дотримується загально-психологічний принцип підбору досліджуваних: вони повинні бути одного віку, статі, близького рівня освіти.

Що ж стосується великих груп, то питання про їх дослідження значно складніше і вимагає особливого розгляду. Важливо підкреслити, що ці «великі» групи також представлені в соціальній психології нерівноцінно: одні з них мають солідну традицію дослідження на Заході (це переважно великі, не організовані, стихійно виниклі «групи», сам термін «группа» по відношенню до яких дуже умовний), інші ж, подібно класам, націям значно слабкіше представлені в соціальній психології як об'єкта дослідження. У групах першого виду, процеси які відбуваються в них, добре описані в деяких розділах соціальної психології, зокрема при дослідженні способів впливу в ситуаціях поза колективної поведінки.

Точно також малі групи можуть бути підрозділені на два різновиди: групи що формуються, вже задані зовнішніми соціальними вимогами, але ще не згуртовані спільною діяльністю в повному сенсі цього слова, і колективи, тобто групи більш високого рівня розвитку, пов'язані зі специфічними видами соціальної діяльності. Групи першого різновиду можна позначити як «які стають  ЧИ стающі».

Ця класифікація може бути наочно представлена ​​у вигляді схеми представленої в підручнику Г.М. Андрєєвої «Соціальна психологія». [1]

                                    Групи

              Умовні                Реальні

                                  Лабораторні       Природні

                                                  Великі                 Малі

                                Стихійні            Стійкі

                                                      Стаючі                 Розвинені

Все, починаючи з рубрики «реальні природні групи», представляють об'єкт дослідження в соціальній психології.

Традиційно в соціальній психології вивчаються деякі параметри групи: композиції групи (чи його склад), структура групи, групові процеси, групові цінності, норми, система санкцій. Кожен з цих параметрів може набувати зовсім різне значення в залежності від того загального підходу до групи, який реалізується в дослідженні. Так, наприклад, склад групи може бути, у свою чергу, описаний за зовсім різними показниками, в залежності від того, чи означає в кожному конкретному випадку, наприклад, вікові професійні чи соціальні характеристики членів групи. Вочевид, не може бути надан єдиний рецепт опису складу групи, особливо у зв'язку з різноманіттям реальних груп. В кожному конкретному випадку починати треба з того, яка реальна група обирається в якості об'єкта дослідження.

Іноді склад мікрогрупи і відповідно структура відносин у ній носять більш складний характер. Наприклад, у старших класах школи нерідко можна зустріти об'єднання дітей, які включають по 4-5 осіб, об'єднаних близькими дружніми зв'язками. Однак у більшості реальних груп на практиці такі об'єднання школярів зустрічаються вкрай рідко. Тому можна вважати, що групи-діади і групи-тріади являють собою найбільш типові мікрогрупи, з яких складається будь-яка мала група. Їх уважне вивчення може дати дуже багато корисної інформації для розуміння більш складної системи взаємин, наявних в малій групі або колективі.

Різноманітна структура великих груп, в які входять малі:

      соціальні класи;

      різні етнічні групи;

      професійні групи;

      вікові групи (в якості групи можуть бути розглянуті, наприклад, молодь, жінки, літні люди та ін.)

Реальна група обирається в якості об'єкта дослідження: шкільний чи це клас, спортивна команда чи виробнича бригада. Іншими словами, ми одразу «задаємо» деякий набір параметрів для характеристики складу групи, в залежності від типу діяльності, з якими дана група пов'язана. Теж можна сказати і щодо структури групи. Існує кілька достатньо формальних ознак структури групи: структура переваг, структура комунікацій, структура влади.

«З'єднання» процесів, що протікають в групі і інших характеристик групи - до цих пір не цілком вирішена для соціальної психології проблема. Якщо послідовно йти за шляхом, закладеним вихідним методичним принципом, то до групових процесів передусім слід віднести такі процеси, які організують діяльність групи.

Слід також детально зупинитися на питаннях загальних якостей групи і проблемі розвитку груп.

Безпосередньо загальні якості групи:

1.      Інтегратівність - міра єдності, неподільності, спільності членів групи один з одним, (відсутність інтегративності - роз'єднаність, дезінтеграція).

2.      Мікроклімат визначає самопочуття кожної особистості в групі, її задоволеність групою, комфортність перебування в ній.

3.      Референтність - ступінь прийняття членами групи групових еталонів.

4.      Лідерство - ступінь ведучого впливу тих чи інших членів групи на групу в цілому в напрямку здійснення групових задач.

5.      Інтрагрупова активність - міра активізації групової складових її особистостей.

6.      Інтергрупповой активність - ступінь впливу даної групи на інші групи.

Крім цих якостей розглядаються ще і такі:

      спрямованість групи - соціальна цінність прийнятих нею цілей, мотивів діяльності, ціннісних орієнтацій і групових норм;

      організованість - реальна здатність групи до самоврядування;

      емоційність - міжособистісні зв'язки емоційного характеру, переважаючий емоційний настрой групи;

      інтелектуальна комунікативність - характер міжособистісного сприйняття і встановлення взаєморозуміння, знаходження спільної мови;

      вольова комунікативність - здатність групи протистояти труднощам і перешкодам, її надійність в екстремальних ситуаціях.

Проблема розвитку групи ніколи не ставилася з метою з'ясувати різні рівні цього розвитку, і, далі, розкрити специфіку різних параметрів групової діяльності на кожному з цих рівнів. Разом з тим без такого підходу картина розвитку групи не може бути повною. Цілісне уявлення про розвиток групи по характеристиці групових процесів допускає і більш дробовий аналіз, коли окремо досліджується розвиток групових норм, цінностей системи міжособистісних відносин та інще.

З точки зору соціальної психології дослідження характеристик великих соціальних груп наштовхується на цілий ряд труднощів. Багатство методик вивчення різних процесів в малих групах часто контрастує з відсутністю подібних методик для дослідження, наприклад, психологічного образу класів, націй і інших груп такого роду. Звідси іноді народжується переконання, що спільність психології великих груп не піддається науковому аналізу. Відсутність традиції в такому дослідженні ще більш зміцнює такі погляди. Разом з тим, соціальна психологія в точному значенні цього слова, без розділу про психологію великих соціальних груп, взагалі не може претендувати на успіх. [15]

За твердженням Дилигенского Г.Г., розгляд психології великих груп не може вважатися правомірним, бо це не одна з проблем даної дисципліни, а найважливіша її проблема. «Як би не була великою роль малих груп і безпосередньо міжособистісного спілкування у процесах формування особистості самі по собі ці групи не створюють історично конкретних соціальних норм, цінностей, установок». Всі ці та інші змістовні елементи суспільної психології виникають на основі історичного досвіду. Посилаючись на Дилигенского Г.Г. «Цей досвід лише «доведе» до індивіда за посередництвом малої групи і міжособистісного спілкування». Тому соціально-психологічний аналіз великих груп можна розглядати як «ключ» до пізнання змісту психіки індивіда.

Як вже було сказано раніше, коллектив – це вища форма розвитку малої групи. Але сам колектив не виникає раптово. Існують різні форми колективних відносин, які проходять певні етапи свого розвитку. Розвиток колективу проходить через наступний ряд етапів: номінальна група, група-асоціація, група-кооперація.

Від кооперації до колективу група проходить рівень автономізації, для якого є характерною досить висока внутрішня єдність по всіх загальних якостях, крім інтергрупповой активності. Саме на цьому рівні члени групи ідентифікують себе з нею (моя група). Однак група-автономія може піти убік від колективу. Можливий розвиток групи в негативному напрямку, коли розвиток групи приводить її до положення замкнутої з поза групою, але відрізняється внутрішньогрупової антипатією, міжособистісним егоцентризмом і егоїзмом, агресивністю.

Соціальна колективність полягає в тому, що, об'єднуючи людей загальними соціальними та виробничими інтересами, вона ставить вищою своєю метою створення умов для розкриття індивідуальності кожного члена суспільства і відповідає за реалізацію повноцінного розвитку особистості. Термін «Соціальна психологія» так позначений Виготським Л.С.: «Психологія, досліджує соціальну обумовленість психіки окремої людини»,

«Колективна»психологія в його понятті, збігається з традиційним «Все в нас соціально, але це не означає, що всі властивості психіки окремої людини притаманне всім іншим членам цієї групи». [10] Тільки деяка частина особистої психології може вважатися приналежністю даної людини, і ось цю частину особистої психології в умовах її колективного прояву і вивчає колективна психологія (психологія війни і таке інше). У результаті розвитку своїх членів розвивається і сам колектив: чим яскравіше і багатше індивідуальність, вище рівень розвитку кожного члена колективу, тим більше дієздатним, людяним у громадській своїй якості є і колектив в цілому. Суть соціального колективізму не зводиться до спільної діяльності для досягнення спільної мети. І навіть не зводиться до вміння жити спільно, разом вирішуючи всі питання. Стан і зрілість соціальної колективності визначається тим, наскільки соціальне, суспільне перейнялося особистим, індивідуальним інтересом.

Будь-яка взаємодія людей, навіть при мінімальній їх кількості, починається з розподілу функцій. Без цього не можливе існування групи як єдиного цілого. Група може бути зрозуміла через особистість, так як людська особистість є головним матеріалом для її створення. А.В. Петровський вважає при класифікації груп визначати ступінь їх розвитку, враховуючи характер міжособистісних відносин, що формуються в залежності від ціннісно-орієнтаційної єдності групи (оптимальний збіг цілей, що зв'язують особистість, групу, суспільство).

Ієрархія реальних контактних груп може бути представлена ​​наступним чином:

1.      Дифузна група - у ній взаємини опосередковуються не змістом групової діяльності, а тільки симпатіями й антипатіями.

2.      Асоціація - група, в якій взаємини опосередковуються тільки особистісно значущими цілями.

3.      Корпорація - взаємини опосередковуються особистісно значущими, але ассоциальности за своїми установкам змістом групової діяльності.

4.      Колектив - взаємодії опосередковуються лічностнозначімим і суспільно цінним змістом групової діяльності (бригада, екіпаж, розрахунок).

В них оптимально можуть поєднуватися особисті, колективні і суспільні цілі та цінності.

До цих пір ми виходили з того, що група в цілому ставить своїм завданням досягнення максимального зближення в поглядах і виборах, прагнучи виробити загальну позицію. Однак нам відомо, що це припущення вірне лише частково. У дійсності при безлічі різних обставин і особливо, якщо потрібна зміна, відбувається зворотне: переважає напругу і розбіжність у думках. Значне число соціальних установок людини має відношення до однієї або декількох соціальних груп або пов'язані з ними. Характер цього зв'язку не є простим, ясним. З одного боку - установки людини пов'язані з соціальними установками, зазвичай проявляються в групах, до яких він належить. З іншого боку - зміна впливу престижу, лідерства думок, відкидання членських груп тими хто займає в них низький статус, а також вплив зовнішніх груп на рівень домагань показує, що соціальні установки часто бувають пов'язані з нечленскими групами.

Як визнання цього факту - термін «референтна группа», вперше спожитий Хаймоном, став використовуватися для позначення будь-якої групи, з якою індивід співвідносить установки. Одночасно стала розвиватися загальна теорія референтних груп. Це поняття використовується для позначення двох видів відносин між індивідом і групою. [24]

Помічено закономірність: чим ближче за рівнем свого розвитку група знаходиться до колективу, тим більш сприятливі умови вона створює для прояву кращих сторін особистості і гальмування того, що в ній є гіршого. І навпаки, чим далі група за рівнем свого розвитку відстоїть від колективу, (а ближче до корпорації), тим більше можливості вона представляє для прояву в системі взаємин гірших сторін особистості з одночасним гальмуванням кращих устремлінь.

Це досить докладно показує схема:

Вплив групи різного рівня на розвиток, поведінка особистості в групах.

+ − це позитивне в особистості і міжособистісних відносинах

- − це негативне в особистості та міжособистісних відносинах

↓ − це поворот відносин у будь-яку сторону

↔ − це відносини.