Візуальна психодіагностика емоційних проявів

ВСТУП

Проблема зовнішнього  вираження внутрішнього стану людини є предметом дослідження багатьох галузей знань, зокрема диференційної  психології, фізіогноміки, медицини, антропології, та ін..

Актуальність:  В даний час інтерес до візуальної психодіагностики зростає з кожним днем. Методи візуальної психодіагностики активно використовуються в психотерапії, соціально-психологічних тренінгах, рекламі, різних галузях психології. Підвищується інтерес до науково-популярної літератури, присвяченої проблемі діагностики особистості людини, по жестах позі, ході, міміці, та ін.. зовнішніх проявах. Уміння читати візуальну інформацію надає широкі можливості для ефективної взаємодії з людьми в повсякденному спілкуванні і професійній діяльності. Крім того, навички візуальної психодіагностики можуть бути застосовані людиною і до самого себе. Часто багатьом людям нелегко буває зрозуміти власні психологічні проблеми в наслідок роботи захисних механізмів. А вивчення сигналів свого фізичного тіла дозволяє усвідомити свій дійсний психологічний стан, свої справжні бажання і потреби.

Різні вчені  говорять про велику значущість невербальної інформації. У дослідженнях було виявлено, що словесне спілкування у розмові  займає менше 35%, а більше 65% інформації передається за допомогою невербальних засобів спілкування. Невербальне спілкування може або доповнювати і підсилювати словесне спілкування, або йому суперечити і послаблювати.  Невербальні комунікації можуть виконувати всі основні функції мовних знаків, тобто фактично замінювати текст.

З числа дослідників  цього століття особливий вклад  в розробку проблеми вчення та ідентифікації  виразних рухів, які відображають психічні стани людей, внесли Бехтерєв В.М., Квінт  Л., Лесгафт П.Ф., Рейес Р.С. , Сікорський І .А. Галь та ін.. Вони стверджували, що вербальна і невербальна комунікації доповнюють один одного і знаходяться в складній взаємодії. Вербальний канал використовується для передачі інформації , а невербальний – для передачі почуттів, міжособистісних відносин. Таким чином, кожна людина в процесі спілкування  отримує і передає два види інформації: текстову(те, що він хоче сказати)і персоніфіковану(в якій виражається ставлення людини до партнера, до предмета обговорення та ін. )

         Невербальна поведінка є більш інформативна ніж вербальна, у зв’язку з тим, що в її структурі мимовільні рухи переважають над довільними. Невербальна мова до того ж інтернаціональна: всі основні емоції у багатьох народів виражаються і сприймаються практично однаково.

Невербальна поведінка, на думку В.А, Лабунської, є зовнішньою форою існування і прояву психічного світу особистості. Невербальна поведінка різноманітна як за своїм складом(у неї входять рухи тіла, жести, міміка, і багато інших складових), так і за своїми функціями. Вивчення невербальної поведінки партнера по спілкуванню дозволяє зрозуміти його особливості, скласти його психологічний портрет. Правильно вибудувати свою взаємодію з ним.

          На думку Сікорського І. А., невербальна поведінка несе інформацію про психічний світ особистості: про її дії, стан, відносини, про її статус і соціальну роль, а також розкриває властивості та якості особистості. Основним аспектом у вивчені невербальної поведінки, є процес упізнання емоційних сигналів, тобто психологічної інтерпретації «значень» невербальної поведінки - дії, психічних станів, відносин, і якостей особистості.

Інтерпретувати  невербальну поведінку складно, тому що доводиться враховувати безліч різних чинників, таких, як загальна ситуація спілкування, особливості поведінки  даної конкретної людини, стать, вік, ступінь значимості партнерів один для одного, культурні та етнічні норми вираження індивідуальних особливостей особистості.

       Невербальна поведінка є важливим аспектом вивчення для візуальної психодіагностики. Оскільки діагностика відбувається не за допомогою вербальних засобів діагностування, а саме на основі спостереження, прийняття та розуміння цих невербальних сигналів. Відомо, що  міміка, жести як елементи невербальної поведінки особистості є одними з перших візуальних, знакових систем, засвоюваних в онтогенезі.           Найбільш вагомим аргументом на користь пріоритету невербальної мови над вербальною є результати, які свідчать про інтернаціональний характер основних мімічних картин, поз, наборів жестів, а також дані про риси жестикуляції і міміки, що виступають генетичними ознаками людини, наприклад, уроджені способи вираження емоцій. Спонтанна невербальна поведінка поступово доповнюється символічною мімікою, жестами, інтонаціями, позами, використання яких ґрунтується на культурному, груповому, ситуативному узгодженні і неможливо без попереднього навчання. Структура, зміст, форма невербальної поведінки, його актуалізація обумовлені багатовіковою практикою спілкування.Саме в спілкуванні яскраво виявляється індикативно-регулятивна функція невербальної поведінки особистості.

       Невербальна поведінка вплетена у внутрішній світ особистості. Функція його не зводиться до супроводу її переживань. Невербальна поведінка – це зовнішня форма існування і прояву психічного світу особистості. У зв’язку з цим аналіз структури, змісту індивідуальної невербальної поведінки – це ще один важливих моментів для візальної психодіагностики.

Об’єкт  дослідження: особливості візуальної психодіагностики

Предмет дослідження : особливості візуальної діагностики емоційних проявів

Завдання:

- проаналізувати  проблеми візуальної діагностики  в психології

- Визначити  різні підходи до  вивчення  візуальної психодіагностики

- визначити  найбільш інформативні зовнішні  ознаки емоційних проявів методами  візуальної психодіагностики.

1 Розділ

1. Загальне поняття про психодіагностику.

        Кожна людина, вступаючи в міжособистісне взаємодія, з перших хвилин спілкування формує певне враження про партнера на підставі зовнішніх ознак. Розуміння психологічних особливостей людини, її психічного стану, настрою, мотивації спілкування дозволяє визначити перспективи спілкування і збудувати потрібну лінію поведінки з ним. Це особливо важливо для осіб, чия професійна діяльність пов'язана із взаємодією в системі «людина - людина», наприклад, для педагогів, психологів, менеджерів з персоналу, керівників. Їм необхідно вміти проводити аналіз зовнішніх проявів учнів, клієнтів або співробітників, співвідносити їх зовнішній вигляд з внутрішнім психологічним світом і правильно інтерпретувати спостережувані факти.

       Для розпізнавання і вимірювання індивідуально-психологічних особливостей людини (психічних процесів, властивостей особистості, інтелектуальних здібностей, особливостей мотиваційно - потребової сфери та ін..) традиційно використовуються методи психологічної діагностики. Психодіагностичні завдання вирішуються як за допомогою тестів, так і за допомогою не тестовими методів визначення індивідуально-психологічних особливостей людини, до числа яких відносяться методи візуальної психодіагностики.

       Візуальна психодіагностика - це галузь психодіагностики, заснована на вивченні зовнішніх характеристик і вигляду людини для проникнення у внутрішнє психологічний зміст особистості. Існує взаємозв'язок зовнішнього і внутрішнього, і психологічні особливості людини можна визначити шляхом аналізу фізичного тіла людини і його зовнішніх проявів. [1, 8]

       Щекин Г.В. дав таке визначення: Візуальна психодіагностика - це  нова і відносно самостійна галузь психології кадрового менеджменту завдання якої полягає у вивченні зовнішніх характеристик поведінки і зовнішнього вигляду людини(таких як: вік, стать, особливості тіло будови, міміка жести та ін.) з ціллю проникнення у внутрішній зміст особистості та оптимізацією використання індивідуальних  можливостей  та особливостей кожної людини. [2, 9]

       Що ж означає термін «Психодіагностика?» В найбільш загальному вигляді термін «психодіагностика» це наука і практика постановки психологічного діагнозу. Що означає термін "психодіагностика"? [2,10]. Цей термін, який став широко покористуватися в психіатрії після виходу книги Г. Роршаха "Психодіагностика", досить швидко вийшов за межі медицини і розповсюдився на область психології.

      Психодіагностичні завдання вирішуються різними способами, основними з яких є спеціальні психодіагностичні методики, які використовуються не тільки в сфері консультування та психотерапії, але і у всіх випадках, коли необхідно отримати оцінку тієї чи іншої психічної особливості конкретного індивіда або групи.

      Предметом візуальної психодіагностики є розробка основних принципів побудови психодіагностичних методик, заснованих на використанні різних візуальних засобів (безпосереднє спостереження, відеозаписуюче вивчення документів, дослідження почерку, малюнків тощо). Завдання візуальної психодіагностики полягає в розробці конкретних методів розпізнання індивідуально-психологічних особливостей особистості шляхом безпосереднього візуального сприйняття. Це завдання можна вирішувати різними способами. Головний із них - спостереження – яке допомагає отримати дуже цінні відомості про обстежуваного . Існують і інші методи візуальної психодіагностики, що дозволяють зібрати психологічну інформацію в відносно короткі терміни, дати якісне порівняння одного індивіда з іншими, спрогнозувати розвиток спілкування, ефективність тієї чи іншої діяльності людини.

       Психологічна діагностика є однією з найбільш складних областей практичної психології, Правильна діагностика, спирається на наукову інтерпретацію даного обстеження, результати комплексного вивчення людини в рамках особистісного підходу, глибокий аналіз змісту одержуваних у діагностичному обстеженні відомостей можуть забезпечити тільки висококваліфіковані фахівці, від яких вимагаються глибокі знання в галузі теоретичної психодіагностик, теорії психологічних вимірювань, варіаційної статистики [3]. Практична ж спрямованість і відносна доступність візуальної психодіагностики, необхідність широкого впровадження прикладної психології в різні галузі суспільної діяльності передбачають можливість проведення окремих обстежень особами без спеціальної психологічної підготовки: педагогами, лікарями, керівниками різних рівнів, спеціалістам по роботі з персоналом та ін. В цілому фахівцям,які пройшли курс візуальної психодіагностики, стає легше вирішувати професійні проблеми, простіше спілкуватися на роботі і вдома, висловлювати власні почуття і розуміти поведінку інших.

     Сприймання зовнішнього обліку людини, вираження емоцій викликає  відповідні реакції і переживання в інших людей та відіграє важливу роль у людському спілкуванні [4]. Володіння і вміння читати виразні руху передбачає тонке розуміння відтінків і нюансів у виразі обличчя, жесту, пози і рухи тіла іншого. Розпізнавати індивідуально-психологічні особливості особистості можна по міміці - виразним рухам м’язів обличчя ; по виразним рухам тіла; за фізіологічними реакціями, які супроводжують емоції, - судинним, дихальним, секреторний; за особливостями будови тіла, малюнкам кисті рук, пальців і іншим природно-біологічними ознаками.

      Таким чином, візуальна психодіагностика вивчає всю зовнішність людини, тобто лице, фігуру, положення і малюнок рук, рух і положення очей, забарвлення особистості, діяльність різних залоз, міміку і пантоміміку. Відомий російський психолог початку ХХ ст. І. Сікорський, який розглядав фізіогноміку, як "вільне й мимовільне відображення внутрішнього стану людини та його зовнішності (обличчі, тулубі, очах, руках та ін.)", і саме в такому  сенсі, як ми розглядаємо сьогодні візуальну психодіагностику. І. Сікорський писав: "Наукова психологія немає сенсу без фізіогноміки. За своїми методами, багатому змісту і плідним висновкам, фізіогноміка заслуговує бути виділеною в особливу науку або галузь науки, пов'язану з психологією" [5]

    Основні методи візуальної психодіагностики - це спостереження, бесіда, біографічний метод, морфологічний і графологічний аналіз, фізіогноміка, хіромантія і ін.. Аналізуються такі особливості людини як статура, риси обличчя, форма рук, пальців, нігтів, міміка, жестикуляція.

2. Історія розвитку психодіагностики

         Про існування взаємозв'язку між тілом і душею людини відомо дуже давно. Про це ще 5000 років тому писав Гермес Трисмегіст: «Що всередині, то і зовні, що зовні, то й усередині». З давніх часів люди прагнули на підставі видимих ​​зовнішніх ознак зробити висновок про внутрішній стан людини. На переконання Геракліта, моральність людини - це її доля, з якою він народжується, а прояв вдачі виражається не тільки в словах і вчинках, але і в зовнішності. Вивчення і систематизація даних про характерні відмінності зовнішнього вигляду людей і особистості, їх виразних рухів має довгу історію. Ще з давнини, наприклад, певному типу побудови тіла приписувались різні моральні і психологічні особливості. На основі цього вченими було створено досить багато типологій, заснованих на особливостях тіло будови людини.

       Фізіогноміка, френологія, хіромантія, астрологія, графологія це галузі знань, які намагалися за зовнішніми ознаками тих або інших частин тіла, виразними рухами та іншими особливостями поведінки людини виявити її психологічну сутність. Фізіогноміка (від грец. physis — природа, gnomon — знаючий) розробляла систему відповідності між рисами обличчя людини властивостями її характеру, здібностями і талантами. Фізіогноміка виникла в стародавні часи. Засновником її вважають Піфагора, нею займався Аристотель. Вже Аристотель і Платон пропонували визначати характер людини, шукаючи в її зовнішності риси подібності з якою-небудь твариною, а потім ототожнюючи її характер, як у східному гороскопі, з характером цієї тварини. Так, за Аристотелем, товстий, як у бика, ніс означав лінь, широкий ніс з великими ніздрями, як у свині, — дурість; ніс, як у лева, — важливість; волосся тонке, як вовна в кіз, овець і зайців, — боязливість, волосся тверде, як у левів і кабанів, — хоробрість. Найбільш відомою стала фізіогномічна система Погана Кас-пера Лафатера, який вважав основним шляхом пізнання людини вивчення будови голови, конфігурації черепа, міміки і та ін.

       Австрійський лікар Ф.И. Галь створив френологію — теорію, в якій намагався систематизувати і розвинути далі знання про зв'язок психічних особливостей людини з зовнішньою формою її черепа. Результати вивчення різних виразних рухів знайшли відображення в працях Ч. Дарвіна ("Про вираження відчуття", 1872), В. Бехтерєва ("Об'єктивна психологія", 1910), які стверджували, що психологія повинна вивчати не тільки явища свідомості і несвідомого, а й зовнішні прояви діяльності людини, оскільки вони є вираженням її психіки.

       У глибині тисячоліть криються джерела хіроманті ї— вчення про зв'язок будови кисті руки, форми пальців, опуклостей і западин, ліній і борозенок на долоні з внутрішньою сутністю людини, її минулим і майбутнім. Хіромантію знали в стародавньому Китаї та Індії, а також у Греції і Римі задовго до нашої ери. Зараз існує навіть сучасна назва — дерматогліфіка, яка вивчає узори на долоні людини. її дані використовуються в криміналістиці, медицині, генетиці, психології, психогенетиці тощо.

     "Кожен рух душі має своє природне вираження в голосі, жесті, міміці. Рухи повинні відповідати діалогу і змістом слів", - писав Цицерон.

       Фізіогіомнка, що розуміється в широкому сенсі і настільки необхідна психологу, юристу, педагогу, лікарю, художнику і кожній освіченій людині, була майже всіма залишена в першій половині ХIХ ст. На думку І. Сікорського, це сталося з трьох причин:

• незнання антропології позбавляло можливості правильно оцінювати багато фізіогномічних ознаки;
• незнання анатомічних основ м’язів  вносило неясність в багато тлумачення;
• психологія була вкрай недостатньо розроблена.

Таким чином, як тілесні, так і психічні ознаки були позбавлені тієї визначеності, яка  потрібна в наукових роботах.[5]

       Створенню фізіогноміки сприяли роботи Дюшена, Ж. М. Шарко, Ч. Дарвіна, Педеріта, поява яких стало можливим у зв'язку з розвитком антропології, успіхами психології, а також застосуванням художніх творів для наукових і фізіогномічних цілей. Так, Дюшену належить заслуга всебічного вивчення міміки; руху рук, художньо зображено й психологічно інтерпретовані італійськими художниками та їх послідовниками; фізіогноміка тіла (пози) прояснена класичними скульптурами; нарешті, зображення положення і рухи очей (фізіогноміка очей) є основною темою багатьох художників [6]. Ще наприкінці ХVIII ст. англійський художник У. Хогарт в трактаті "Аналог краси" стверджував, що всякий "рух є рід мови, який, можливо, з часом буде вивчатися за допомогою чого-небудь на зразок граматичних правил" [7 ].

       Значну увагу фізіогноміці приділяв А. Шопенгауер. Одну з найбільш цікавих і важливих своїх робіт він назвав так: " О видимой преднамерености в судьбе отдельного лица". Він вважав, що кожна людська особа - це якийсь ієрогліф, який без сумніву, можна дешифрувати і ключ до якого ми навіть маємо в собі напоготові, Під "ключем" А. Шопенгауер розумів людську спостережливість і інтуїцію. "Точно так само в повсякденному житті, - писав німецький філософ, - кожен піддається іншому, з ким він має справу.

       Таким чином, візуальна психодіагностика, як і будь-яке науково-практичний напрямок, виникла і розвивалася не на "порожньому місці".

       У 1965 році під керівництвом академіка Б.Г. Ананьєва в Ленінградському університеті проводилося комплексне дослідження абітурієнтів. Поряд з вимірами тіла молодих людей, включаючи масу тіла, зріст, розміри голови, рук та ін., фіксували малюнок долоні і пальців рук. Природно, в абітурієнтів, як і в будь-якої нормальної людини, коли їм пропонують зробити відбитки пальців, виникало питання: чи не буде це використано на шкоду? Дослідники, звичайно ж, заспокоювали найбільш підозрілих, пояснюючи, що це ніяк не пов'язано з фактом прийому до університету, а має науковий інтерес. Але навіть просте спостереження психологів за абітурієнтами в момент "зняття шкірних показань" виявляло розходження в їхній поведінці. Одні поводилися спокійно, не метушилися, у них не пріли руки, не розширювалися зіниці. Інші виявляли помітне занепокоєння, аж до відмови зняти відбитки пальців. В результаті спостережень за поведінкою абітурієнтів у момент зняття відбитків пальців і одночасної фіксації шкірних візерунків пальців рук дослідники побачили зв'язок між цими, здавалося б, такими далекими особливостями людини. Дійсно, який може бути зв'язок між стресостійкістю і типом шкірного візерунка на пальцях?!

       Приблизно через рік (у 1966 р.), коли оброблення даних підійшло до кінця, з'явилася книга Т.І. Гладкової "Шкірні візерунки долоні і ступні мавпи та людини". У ній представлено досить великий статистичний матеріал про характерні риси пальцевих візерунків у народів усіх частин світу. Наприклад, у бушменів переважає пальцевий візерунок, що дуже рідко трапляється в інших народів. У чому ж справа? Щоб відповісти на це питання, розглянемо типові пальцеві візерунки.

      Найчастіше трапляється пальцевий візерунок у вигляді "петель". Трохи рідше — "спіралей". Найрідше — візерунок, що називається "дугою". Коли були оброблені дані досліджень, то виявилося, що в осіб із сильною врівноваженою нервовою системою домінують петлі, сильної, але не врівноваженої - спіралі. Дуга спостерігалася тільки у власників слабкої нервової системи. У відсотковому відношенні це виглядає так: холерик має більше ніж 50 відсотків спіралей (інші — петлі); сангвінік — понад 50 відсотків петель (інші — спіралі); флегматик — усі петлі; меланхолік — хоча б одну дугу, і чим їх більше, тим слабша нервова система, і значить, нижча працездатність людини. Встановлено також зв'язок кута, утвореного на долоні трьома три радіусами, з розумовими здібностями людини. Один трирадіус — "а" — знаходиться в основі долоні, а "в" і "с" — в основі вказівного пальця і мізинця (див. малюнок). Якщо кут, утворений три радіусом "в" — "а" — "с", знаходиться в межах від 33° до 57°, то можна не переживати за свої розумові здібності. Але якщо кут менший або більший від цього діапазону, значить, інтелект треба розвивати. Чи правда це на сто відсотків, поки сказати важко, адже психогенетика тільки розвивається.

        Не менш стародавню історію має астрологія, яка розробляла планетарну і зодіакальну типологію людини, а також графологія, яка шукала закономірні зв'язки між почерком і характером індивіда. Дослідження зв'язку між зовнішніми ознаками людини і її психологічними характеристиками в історії розвитку знань здійснювалися двома напрямами: перший напрям ставив за мету на основі зовнішніх ознак виявити психологічну сутність, другий — на основі внутрішніх властивостей (зокрема психологічних) виділити типи особистості, які відрізняються зовнішніми ознаками.

      Фізіогноміка, френологія, хіромантія, астрологія, графологія — це галузі знань, які намагалися за зовнішніми ознаками тих або інших частин тіла, виразними рухами та іншими особливостями поведінки людини виявити ЇЇ психологічну сутність.

На межі XIX і XX ст. під впливом антропологів, які  звернули увагу на відмінності у будові тіла, а також психіатрів, що побачили індивідуальні відмінності у схильностях до психічних захворювань, концепція зв'язку між тіло будовою і типологічними особливостями людини отримала подальший розвиток, зокрема у французького лікаря Клода Ciрo, який залежно від переважання в організмі однієї з основних систем (дихальної, травної, мускульної або мозкової) виділив відповідні їм будови тіла. Ці погляди здійснили суттєвий вплив на формування сучасних конституційних теорій, які отримали поширення в психології індивідуальних відмінностей.

      Сприйняття зовнішнього вигляду людини, вираз її емоцій викликає у відповідь емоційні переживання і реакції у людей. Вміння читати виразні рухи передбачає тонке розуміння всіх відтінків і нюансів у виразі обличчя, жесту, пози і рухів тіла іншої людини. Розпізнати індивідуально-психологічні особливості особистості можна за мімікою, пантомімікою, фізіологічними реакціями, що супроводжують емоції - судинним, дихальним, секреторним; за особливостями будови тіла, рисами обличчя, рисунками кисті, пальців та іншими природно-біологічними ознаками.

     Вивчення і систематизація даних про характерні відмінності зовнішнього вигляду людей і особистості, їх виразних рухів має тривалу історію. Ще з давнини, наприклад, певному типу будови тіла приписувались різні моральні і психологічні особливості. На основі цього вченими було створено досить багато типологій, заснованих на особливостях тіло-будови людини. Найбільш систематизована одна з таких типологій представлена в "Трактаті про людську фізіономію" Ежена Ледо (1815), в якому описано п'ять основних типів тілобудови і дано їх психологічні характеристики. В основі цієї типології лежить твердження, що будова тіла людини відповідає, в основному, п'яти геометричним фігурам: чотирикутнику, колу, овалу, трикутнику, конусу. На думку Е. Ледо, кожен тип включає в себе приховані здібності, інстинкти і емоції, які приводяться в дію або залишаються у бездіяльності залежно від розвитку особистості, її життєвого шляху. Так, невідповідність між типом і темпераментом породжує внутрішні конфлікти, через що з'являються суперечності в почуттях, побажаннях, вчинках, що виявляється у чудернацтвах характеру.[8]

     Конституційну типологію особистості запропонував Кречмер на основі виділення чотирьох основних типів конституції будови тіла (статури).[9]

1-й тип статури  — астенік — людина тендітної  статури, з пласкою грудною  кліткою, вузькими плечима, видовженими  і худими кінцівками, видовженим  обличчям, але сильно розвиненою  нервовою системою, головним мозком;

2-й тип статури  — пікнік — людина малого  або середнього зросту, з вираженою  жировою тканиною, опуклою грудною  кліткою, великим животом, круглою  головою на короткій шиї;

3-й тип статури  — атлетик — людина з вираженою  мускулатурою, пропорційною міцною статурою, широким плечовим поясом;

4-й тип статури - дипластик— людина з неправильною статурою.

До виділених  типів будови тіла Кречмер співвідніс певні типи особистості.

Астенік — він  замкнений, схильний до міркувань, до абстракції, важко пристосовується до оточення, чутливий, вразливий, "люди, які тонко відчувають", ідеалісти-мрійники, холодні владні натури й егоїсти, сухарі і безвладні, у них відбувається коливання між чутливістю і холодністю, між загостреністю і тупістю почуття ("скривдить іншого і при цьому образиться сам"), наполегливий, послідовний, невибагливий, витривалий. Зворотний бік цих переваг брак доброзичливості, приємного природного людинолюбства, їх можна розподілити на такі групи: 1) чисті ідеалісти і моралісти; 2) деспоти і фанатики; 3) люди холодного розрахунку.

Пікнік — його емоції коливаються між радістю і сумом, він товариський, відвертий, добродушний, реалістичний у поглядах, "веселі базіки", спокійні гумористи, сентиментальний тихоня, безтурботні любителі життя, активні практики. Серед них можна виділити такі типи історичних лідерів: 1) хоробрі борці, народні герої; 2) живі організатори значного масштабу; 3) примирні політики.

Атлетики —  вони бувають двох видів: енергійні, різкі, впевнені в собі, агресивні  або мало вразливі, із стриманими жестами і мімікою, невисокою гнучкістю мислення.

Автор іншої  конституційної типології У. Шелдон виділяв ендоморфний, мезоморфних, ектоморфний типи статури[10].

ендоморфний тип - відрізняється великими внутрішніми  органами та слабкою будовою тіла із надлишком жиру;

мезоморфний тип - притаманна добре розвинена система  м'язів, міцне та струнке тіло, велика фізична стійкість та сила;

ектоморфний тип - організм слабкий та тонкий, грудна клітка сплощена. Відносно слабкий  розвиток внутрішніх органів. Кінцівки довгі, тонкі, із слабкими м'язами.

       Абсолютно "чистих" типів статури менше, ніж змішаних. Кожен з виділених у наведених класифікаціях типів особистості можна фіксувати і на основі морфологічних ознак. Класифікацію психологічних типів К. Юнга було покладено в основу соціоніки. У візуальному плані, за даними соціоніків, раціональність-ірраціональність краще спостерігається в профілі обличчя.

      Раціональні профілі різкіше окреслені, більш кутасті, виділяються окремими деталями або їх сукупністю (лінія носа, носо-губної зморшки, підборіддя, надбрівних дуг та ін.); "ірраціональні" — мають більш м'які і плавні лінії профілю обличчя.

       Інтуїтивні типи, як правило, мають високий лоб, слабо окреслене, або невелике трикутне підборіддя; їхнє обличчя нагадує скоріше овал, ніж круг.

       Сенсорні типи — круглолиці, підборіддя пружне, а лоб, якщо й високий, то скошений назад.

      Мислительний і емоційний типи розрізняються за активністю верхньої і нижньої частин обличчя. Перший маніпулює більше верхньою частиною (наморщує лоб, розкриває і щурить очі), а другий — нижньою (посмішка, зуби, щоки). Мислительні типи більш "кістляві", у емоційних — переважає брюшина і низ грудної клітки, у сенсорних — м'язова маса тіла (кращі культуристи, штангісти, борці, як правило, належать до сенсорного типу). Інтуїтивні типи мають серед усіх інших найдовші ноги, їм також морфологічно більш властиві довгі пальці рук і довга шия.

    Радянські вчені Б.Г. Ананьєв і М.М. Обозов доповнили розроблені раніше конституційні типології Е. Кречмера і У. Шелдона. Дослідники встановили, що від типу додавання багато в чому залежать працездатність, мобільність, чи ригідність поведінки. [12]  Обозов М.М.  запропонував також трикомпонентну типологію поведінки, відповідно до якої виділяються такі типи поведінки як мислитель, співрозмовник, практик. Для кожного з типів характерні своєрідні зовнішні прояви (особливості ходьби, пози, жестикуляції, міміки), а також певні переваги у виборі сфери професійної діяльності.

       А.Г. Сафронов  разом з аналізом конституційного типу, пропонує також розглядати тип розподілу енергії людини. Він виходить з того, що людина - істота енергетичне, і його фізична будова є відображенням його енергетичної побудови. За способом розподілу енергії він виділяє такі виражені типи як шизофренік, істероїдний, ригідний, «розвалений», оральний. Це чисті типи, однак у реального типу ці чисті типи змішуються в певних пропорціях. [12]

         Великий внесок у вивчення темпераменту внесли роботи Б.М. Теплова, В.С. Мерліна, І.М. Палей, Л.Б. Єрмолаєвої-Томиной та багатьох інших. В.І. Куликов розробив сучасну морфологію традиційних типів темпераменту, яку можна використовувати у візуальній психодіагностиці. Для кожного типу темпераменту відповідають певні зовнішні ознаки (характеристики окремих елементів особи і голови в цілому). У своїй роботі  В. І. Куликов описує морфологічні та психологічні особливості астеноїдного і пікнічної типів конституції людини. Психологічні типи І.П. Павлова у дослідженнях В.І. Куликова представлені конечностним і тулубним типами конституції людини (протилежними), кожен з яких має свої відмітні морфологічні ознаки та психологічні особливості.