Військова система Давнього Риму

Міністерство  освіти та науки України

Вінницький  державний педагогічний університет  імені М. Коцюбинського

Інститут  історії, етнології і права 
 
 
 
 
 

Індивідуальне навчально – дослідне завдання зі спеціальних історичних дисциплін  на тему:

“Військова система давнього Риму” 
 
 
 
 
 
 

Виконав студент  першого курсу групи “Г”                                             Перевірив старший викладач

Куцак Андрій                                                                                                             Войнаровський А. В. 
 
 
 
 
 

Вінниця 2008 
 

План

1. Вступ
2. Римська армія царського періоду
3. Легіони римської республіки
4. Легіони Марія
5. Легіони Цезаря
6. Легіони імперії
7. Висновки
8. Додатки

Вступ.

    Починаючи із самих ранніх років своєї історії Рим вів нескінченні війни, у ході яких народилася унікальна бойова система, що зробила величезний вплив на військове мистецтво сусідніх народів, та й на всю військову справу в цілому. Рухливість, дисциплінованість і витривалість римських легіонів дозволила створити величезну державу й ефективно відбивати набіги варварів у плині більше 400 років.

Римська армія царського періоду.

    Спочатку  легіоном називалося все військо  римської громади, організоване відповідно до закону шостого царя Сервія Туллія у такий спосіб: легіон, також як і суспільство, ділився на 5 розрядів - від першого класу було потрібно повне важке озброєння: шолом, круглий щит, поножи, панцир (усе із бронзи), меч і спис. Від інших класів було потрібно менше. Другий і третій класи поставляли піхоту, екіпіровану трохи простіше. Четвертий клас поставляв метальників дротиків. Громадяни п'ятого класу були озброєні тільки пращами й мали запас каменів для метання. З осіб, що володіли таким же майном як і громадяни першого класу, комплектувалася й кіннота. Тут потрібно помітити, що розподіл на класи відбувалося не тільки на основі майнового положення, але при цьому враховувалося також і походження, тобто приналежність людини до патриціїв або плебеїв. Кожний клас був організований у підрозділи по 100 чоловік, названі центуріями.

    У царський період військо складалося з патриціанських дружин і родового ополчення. Деякі походи організовувались окремими родами. Родові зв'язки забезпечували згуртованість воїнів у бою. Сам бій часто зводився до простого єдиноборства дружинників. Але в організації й тактиці римського війська згодом відбувалися зміни. Уже наприкінці царського періоду Сервій Туллій організує пішу фалангу, що і здобуває найважливішу роль на полі бою. Кінні дружини родової аристократії й тактика єдиноборства поступаються місцем піхоті, досить навченої й дисциплінованої, щоб зберігати лад і протистояти вершникам масовим монолітним натиском.

    Легіон  Римської Республіки.

    Наприкінці VI століття до нашої ери царська влада була скасована, і Рим став республікою. Правитель був замінений двома консулами, які вибиралися строком на один рік. Консули мали більшу владу, обмежену в межах міста міськими зборами. За межами міста їхня влада була необмеженою. Зовнішнім вираженням влади консула були супроводжуючі його 12 лікторів, які несли пучки різок, що були речовим доказом влади; за  межами міста в пучок різок устромлялася сокира, що означало необмежену владу консула.

    Військова дисципліна в римлян була заснована не стільки на усвідомленні воїном свого громадянського обов'язку, скільки на примусі й підтримувалася різками лікторів. Непокора каралася з усією суворістю, аж до страти.

    Службу  зобов'язаний був нести кожний римський громадянин. Раби у військо не допускалися. Для несення військової служби в польовій армії відбиралися люди у віці від 17 до 45 років. Чоловіки 45-60 років несли службу в тилу. Від військової служби звільнялися ті особи, які брали участь в 20 військових походах при службі в піхоті або в 10 походах при службі в кінноті. Незаможні звільнялися від військової служби. Згодом вони домоглися права служити в армії й утворили легку піхоту.

По встановленому  сигналі всі військовозобов'язані повинні були зібратися на Марсовому полі. Таким сигналом служив червоний прапор, що вивішувався на Капітолії. У випадку особливо небезпечного положення вивішувалися два прапори - червоний і зелений. Відхилення від військової служби каралося дуже суворо, аж до продажу в рабство.

    Спочатку  римський легіон нараховував 4200 чоловік  піхоти й 300 вершників. Але згодом ця норма перестала дотримуватися  й чисельність легіону стала доходить до 6 тисяч чоловік. Так, у бої при Каннах римські легіони складалися з 5000 чоловік піхоти. Озброєння кожний воїн здобував за власний рахунок, тому воно було різноманітним. Надалі були вжиті заходи до введення одноманітного озброєння шляхом визначення, яке озброєння повинні мати громадяни, що належать до різних майнових класів. Побудова легіону була фалангоподібною: він будувався глибиною в 8 шеренг. Перші шеренги складалися з добре озброєних і досвідчених воїнів.

    Наймолодші й найбідніші воїни - веліти - мали на озброєнні меч, по 6 дротиків довжиною 2 метри кожний, лук із запасом стріл і пращі для метання каменів. Звичайний дротик метався на дистанцію до 25 метрів, а якщо він був з ремінною петлею, то пролітав 80 метрів. Веліти становили легкоозброєну піхоту, що нараховувала 1200 воїнів, які не входили в стройовий розрахунок легіону.

    Наступні за віком і майновим класом були гастати, які мали на озброєнні меч, важкі метальні списи - пілуми й повне захисне озброєння. Щит спочатку був круглий, а потім напівциліндричної форми висотою близько 1,25 метра й шириною близько 0,8 метра. Дерев'яний кістяк щита обтягався шкірою й по краях оббивався залізною смугою. У поході легіонер ніс щит у чохлі за спиною, а на грудях в нього висів шолом, прикрашений султаном з 3 прямими пір’їнами червоного або чорного кольору довжиною до 40 сантиметрів. Для захисту тулуба служив шкіряний панцир з нашитими на нього металевими пластинами. Під панцир надівалася вовняна туніка, а зверху накидався плащ, що застібався пряжкою на правому плечі. Легіонер носив шкіряні чоботи без шкарпеток.

    Третя група - принципи, були збройні також, як і гастати. Гастатів і принципів було по 1200 у легіоні.

    Найстарші іменувалися тріаріями, мали замість пілума простий спис. Тріаріїв налічувалося 600 чоловік.

    Озброєння легіонерів також удосконалювалося. Якщо раніше їхньою головною зброєю був спис і другорядним – короткий меч, то тепер короткий (півметровий, тому що він був найбільш зручний для римського пішого ладу, оскільки бій являв собою тісно зімкнуту сутичку) обоюдогострий меч, придатний для рубання й колки, і пілум стають улюбленою зброєю римлян.

    Меч легіонери носили праворуч, якби вони носили його ліворуч, то їм заважав би щит у лівій руці. Воєначальники ж ходили без щитів, тому меч носили ліворуч.

    До  старого римського списа хаста додався новий метальний спис пілум, зроблений з міцної важкої породи дерева, з гострим залізним наконечником(довжина пілума - 1,5 метра, вага - до 4 кілограм). Головна відмінність пілума від звичайного списа полягала в його надзвичайно довгій залізній частині, що доходила звичайно до метра. Пілум, потрапляючи у ворожий щит, не міг бути перерубаний, як звичайний спис, що мав лише простий наконечник. До ратища пілума меч супротивника не міг дотягтися, і щит простромлений пілумом звичайно кидали.

    Легка піхота (веліти) мала на озброєнні метальну зброю(найчастіше - дротики), були на озброєнні й мечі.

    Римські кінноти мала на озброєнні спис хасту й меч спата(з I. ст. н.е.), більш довгий і більш плаский. Трохи пізніше спату витісняє меч і в піхоті.

    Старий  розподіл ополчення на сотні замінили розподілом на розряди й маніпулы. Кожний легіон ділився на 30 маніпул, маніпула на дві центурії. Місце кожного воїна в строю визначалося залежно від вікового розряду з урахуванням майнового стану. Кожний розряд займав певне місце в легіоні, що тепер ділився на 3 лінії - 1200 гастатів(10 манипул по 120 чоловік), у другій - 1200 принципів(10 по 120) і в третій - тріарії, 600 чоловік( 10 маніпул по 60 чоловік). Легкоозброєні розподілялися між маніпулами по 40 чоловік у кожній.

    Кінноти легіону ділилася на 10 турм, по 30 чоловік у кожній. Ставилася вона звичайно на флангах бойового порядку.

    Введення  маніпул стало дуже важливим перетворенням. Такий лад забезпечував значну свободу маневру й дозволяв кожній маніпулі діяти автономно, що робило легіон надзвичайно боєздатним підрозділом. Бій звичайно починався в такий спосіб: стрій, що рухається, метав у ряди ворога дротики, а потім вступав у рукопашну сутичку. Велика перевага римського бойового порядку й полягало в цьому сполученні рукопашного бою з попереднім метанням дротиків.

    Першою в бій вступала легка піхота, що будувалася перед строєм легіону. Потім у бій вступали гастати, пропустивши в інтервали між маніпулами легку піхоту. Якщо супротивник чинив стійкий опір, то в інтервали першої лінії вступали маніпулы принципів, створюючи в такий спосіб уже суцільний лад. А в крайньому випадку в бій вступали тріарії. У римлян існувало прислів'я «справа дійшла до тріаріїв», що означала, що справа доведена до крайності. При необхідності римські легіонери бйдували «черепаху» - особливий вид зімкнутого ладу, утвореного за допомогою зімкнутих щитів.

    Знаменитий  римський укріплений табір теж з'явився в часи республіки. Він став постійним явищем.

    Крім  легіонів, що складалися винятково з римських громадян, у римській армії були так називані союзники, що вербувалися зі скорених племен і громад Італії. Вони являли собою допоміжні війська. На один легіон покладалося 5000 піхотинців і 900 вершників із числа союзників.

    Величезне значення мала дисципліна. У поході солдат був цілком підлеглий своєму начальникові. Дисципліна підтримувалася суворими покараннями. Консул, а тим більше диктатор(командуючий, що обирається у випадку особливої небезпеки й має необмежені повноваженя) могли за своїм розсудом стратити винного. Поряд з покараннями існували й нагороди. Полководець, що одержав перемогу, одержував право на тріумф. Вищим знаком відмінності був вінок. Воєначальники одержували лаврові вінки. Воїн, що заліз першим на стіну ворожої цитаделі, одержував золотий вінок, зроблений на зразок кріпосної стіни з вежами. За порятунок римського громадянина на голову рятівника покладали вінок з дубових листів.

    Римські військові дрібні й великі одиниці мали свої відмітні знаки. Вони складалися з різних металевих зображень: вінків, медальйонів, орлів і т.д., прикріплених маленькими чотирикутними прапорами білого, червоного й пурпурного кольорів. Візерунки на щитах у вигляді блискавки, вінків, квітів або зірок також відрізняли окремі одиниці.

    Значком легіону із часів консульства  Марія (він був консулом в 107 р. до н.е.) був срібний орел укріплений на ратищі списа, значком когорти (уведеної з появою найманої армії при Марії) - невеликий прапор, а за Траяна - дракон, значком маніпулы - зображення долоні (знак присяги). Керівні особи залежно від рангу мали особливі прикраси й знаки на шоломах і панцирах. Центуріон носив посріблений шолом, на його збруї була металеве гроно винограду, у руках він тримав виноградну лозу для покарання винних. Полководець носив пурпурний плащ і мав багате озброєння. Військові музиканти, а також воїни, що носили значки й штандарти, відрізнялися левовими або вовчими шкірами надягнутими на голову.

    Легіон  Марія.

    Військова система, що базувалася на високій дисципліні й вірі в ефективність наступу, привела римську армію до незаперечної переваги над арміями інших держав. Однак наприкінці II ст. до нашої ери війська консула Маллія Максима чисельністю до 800 тисяч чоловік не тільки отримали поразку, а фактично були знищені варварами в битві під Аросло (сучасний Оранж). Загинуло також 40000 чоловік римських допоміжних військ які не брали участь у битві. Цей розгром, один із найтяжчих в історії Риму, показав слабкість старої системи. Назрілу військову реформу провів Гай Марій. Він був вихідцем із провінції, з раннього років служив в армії, відрізнився в ряді боїв своєю хоробрістю, чим звернув на себе увагу воєначальників. Згодом, завдяки своїм здібностям, Марій став консулом і полководцем, в 104 році до нашої ери розбив військо африканського царя Югурти, а також здобув перемогу над тевтонами й кимврами, що робили набіги на північну Італію.

    Сформована  ситуація змусила жорстко мислячого римлянина, ігноруючи сентиментальну прихильність до старих звичаїв, пристосувати військову силу до реалій часу. Під час перебування консулом, Марій встановив строгу військову систему, що зберегла ефективність до ранніх років християнської історії. І хоча Цезареві також належить чимало поліпшень і вдосконалень, однак армії, на чолі яких він боровся, власне кажучи являли собою ті самі формування, що були створені Марієм.

    Старі аристократичні відмінності між ополченськими розрядами були стерті - як і розходження за віком і досвідом, які вели до появи гастатов, тріаріїв і принципів (хоча самі терміни продовжували існувати). Такі нововведення зробили здійсненними як обмін підрозділами й окремими солдатами, так і більшу гнучкість і маневреність, а також призвело до зростання ефективності військового набору.

    У зміну колишніх принципів комплектування легіонів, коли в армію приймалися тільки громадяни, що володіли земельною власністю, Марій став набирати у військо всіх бажаючих, звертаючи увагу лише на придатність їх до служби. Завербувавшись солдатів повинен був прослужити 16 років, під час яких одержував кар’єрний зріст і платню; після відставки ветеран наділявся земельною ділянкою. Крім того, Марій обіцяв, що буде ділитися із солдатами військовим видобутком. Тобто виникла професійна, добре навчена й загартована армія

    Марій зробив основною бойовою одиницею когорту - маніпула залишилася лише її внутрішнім структурним елементом. 10 когорт - від 400 до 500 чоловік у кожній - продовжували становити легіон.

    Для бою когорта будувалася в лінію - 8-10 рядів у глибину й близько 50 чоловік по фронту. У зімкнутому ладі, що застосовувався при маневруванні й метанні дротиків, інтервал між воїнами був біля метра. Така побудова не дозволяла розмахнутися мечем, і тому в рукопашній сутичці використовувася відкритий стрій, де ця відстань була вдвічі більше. Щоб забезпечити швидкий перехід від зімкнутого ладу до відкритого, перед початком бою було необхідно втримувати інтервал між когортами, що дорівнює ширині самої когорти.

    Завдяки цьому з легіоном, побудованому в 2 або 3 лінії, Марій міг: 1) зберегти традиційну гнучкість і маневреність легіону із шаховою побудовою, але вже когорт, а не маніпул; 2) зберегти при рукопашній сутичці традиційний інтервал між легіонерами довжиною в руку з мечем 3) у той же час пристосувати цю гнучкість до звичайної фаланги, що дозволяє утворення безперервного фронту в ближньому бої. Це було просте, але блискуче практичне вдосконалення, що зберігало всі позитивні якості, які були властиві старому легіону.

    Легіон  Цезаря.

    Цезар реорганізував набрані їм легіони на нових основах. Чисельність легіону коливалася від 3000 до 4500 чоловік. До складу кожного легіону була включена «артилерія»: 55 аркбалліст, 10 онагр і катапульт для метання важких каменів. Облогова техніка одержала особливо великий розвиток. Виріс обоз легіону (500 мулів), що возив табірні приналежності й начиння.

    Більшу роль стали грати піші допоміжні війська, у числі яких були лучники з острова Крит і пращники Балеарських островів. Кінноту з римських громадян замінили найманці - германці, іспанці, нумідійці. Кожний легіон мав 200-300 вершників. Крім того, в армії Цезаря було 4-5 тисяч вершників дружніх галльських племен.

    Бойовий порядок легіону складався з 3 ліній: у першій лінії - 4 когорти, у  другий і третьої - по 3 когорти. Друга лінія була фактично лінією підтримки, третя лінія становила загальний резерв, що використався для рішучого маневру проти фронту або флангу супротивника або для відбиття його удару. Для подовження фронту легіон будувався в 2 лінії й дуже рідко в одну. Бойовий порядок легіону ставав більш стійким. Резерв організаційно закріплювався в побудові легіону. «Черепаха», що раніше застосовувалася для штурму фортець, стала ще й захистом при зовнішніх кавалерійських атаках.

    Уміла організація похідного руху військ сприяла їхнім успішним діям. З табору виступали на світанку, але іноді й уночі, щоб уникнути засідок, особлива увага зверталася на похідну охорону.

    В обстановці можливого нападу супротивника марш робили в бойовому порядку. Легіонери знімали із себе похідний багаж і готували зброю до бою. Обоз у цьому випадку містився в середині похідного порядку.

    З'явився штаб полководця, що став школою підготовки воєначальників. Штаб складався з  легатів і трибунів. Легати - помічники  полководця, що призначалися сенатом  і командували великими загонами військ або окремих частин бойового порядку. Військових трибунів було 6 чоловік у легіоні; вони виконували накази полководця й легатів, командували невеликими загонами й брали участь у військовій раді. До штабу відряджалися молоді добровольці, що виконували обов'язки ад'ютантів. Була також особиста охорона полководця

    Переважною  більшістю командного складу були центуріони, що керували центуріями. Командир першої центурії очолював маніпулу. Когортою командував центуріон центурії тріаріїв. 6 центуріонів першої когорти кожного легіону брали участь у військовій раді.

    Проведена Цезарем реорганізація підвищила  боєздатність легіонів. Крім того, легіони  пройшли бойову школу Галлії, де вони вели бої з войовничими племенами.

    Легіон  імперії.

    Римська армія при імператорі Августі зросла до 75 легіонів (501 тисяча чоловік), але до кінця правління була скорочена до 25 легіонів по 6000 чоловік у кожному й приблизно рівного числа допоміжних військ.

    Загальна чисельність армії доходила до 300-350 тисяч чоловік.

    Майже всі війська перебували на варті кордонів зовнішніх провінцій. Також Август створив преторіанську гвардію - 10 когорт по 1000 чоловік кожна - особисту імператорську гвардію, здатну контролювати Рим і Італію, зберігаючи видимість відсутності регулярних військ поблизу столиці. Солдати цієї нової армії вербувалися на 20 років, і при виході у відставку їм обіцяли земельні ділянки.

    Командний склад перебував у підпорядкуванні в Августа. Вся армія повинна була усвідомлювати, що управляється вона самим імператором і що тільки від нього залежить кар'єра кожного воїна. Значна кількість військ була розпущена. Багато солдатів одержали землю в нових заснованих колоніях, інші - значні грошові винагороди й повернулися в рідні місця.

    При Августі був завершений перехід до постійної найманої армії. Легіони поповнювалися римськими громадянами, переважно італійськими жителями. Поповнення регулярних військ уже при Августі становило труднощі. Добровольців прибувало усе менше й менше. У виняткових випадках доводилося переходити до примусового набору й навіть набирати в легіони рабів, відпущених на волю й наділених правами громадянства.

    У східних провінціях війська поповнювалися по більшій частині з римських громадян, що там проживали. Поряд з основними військами існували й допоміжні, які надавалися окремим легіонам. Допоміжні війська комплектувалися головним чином із провінціалів. Легіон був підлеглий легатові у званні пропретора, що управляв провінцією, або ж їм командував особливий легат. До вищої командної ланки ставилися військові трибуни. Легати й військові трибуни призначалися з рядів сенаторського стану; префекти що командували допоміжними військами, що відали зброєю, таборами, постачанням армії й т.д., були з вершників. До середнього командного складу ставилися центуріони, які висунулися із солдатів, що вислужилися. Особливо, що відрізнилися центуріони, могли розраховувати на прирахування до стану вершників й подальше підвищення по службі.

    Прості  легіонери приходили в армію у віці від 17 до 20 років. Усякий потрапивший у військо був зв'язаний присягою на вірність Августу. Дисципліна підтримувалася суворими тілесними покараннями, призначеннями на важкі роботи, переведенням цілих частин в інші провінції. Життя легіонерів як у військове, так і в мирний час було підлегле строгому розпорядку. Більшу частину дня легіонери проводили в стройових навчаннях. Збройні особливими навчальними щитами й дерев'яними мечами, які були вдвічі важче бойових, легіонери виконували навчальні вправи. Маніпули й центурії займалися стройовою підготовкою, і потім, розділившись на дві групи, боролися між собою. Вершники практикувалися в перегонах з перешкодами, ходили в атаку на піхоту. Великі загони робили спільні навчальні походи. Нарешті, всі, без винятку, воїни й командири вправлялися в бігу, плаванні, боротьбі.

    За  імператора Траяна в організацію легіону були внесені деякий зміни. Чисельність його зросла до 6100 чоловік піхоти й 726 вершників. Перша когорта була вдвічі більше інших. У кожний легіон входили легкі й допоміжні війська. Легіоном командував префект, когортами - трибуни. Центуріони стали молодшим командним складом. Постачання армії провіантом і військовим спорядженням вироблялося через особливі органи постачання. Повний солдатський пайок складався із хліба, сала й оцту. У малонаселених прикордонних районах солдати повинні були самі добувати собі м'ясо, організувати мисливські команди. Одяг, зброя й бойова техніка, видавана державою, лагодилася в особливих табірних майстернях.

    Тактика легіону поступово спрощувалася. Зникають характерні риси римської піхоти. Від важкої збруї відмовилися, важкий спис замінили легким: легіон організований у когорти, знову став походити на неповоротку фалангу, а в наслідок того, що характерною рисою піхоти цього періоду було загальне небажання доходити до рукопашної сутички з ворогом, то лук і дротики стали застосовуватися не тільки для бою в розсипному строю, але також і лінійною піхотою в зімкнутій побудові. Міць в армії зростала, але одночасно знижувалася її витривалість. Тобто поступово разом з усією імперією занепадала і її армія. Тому ті легіони, які зустріли Атіллу на Каталаунських полях уже не були тими знаменитими «залізними» і непереможними військами, які наганяли жах на будь-якого ворога. 

    Висновки

Світ знав багатьох великих полководців що створювали імперії, але ці імперії жили тільки разом зі своїми творцями й вмирали разом з ними (так наприклад, розвалилася імперія Александра Македонського). І тільки Рим створив налагоджену бойову машин, що здавалося, не залежить від зовнішніх факторів. Римські солдати не були сильніші й сміливіші інших солдатів, їхні полководці не були більш талановитими, але структура армії, її дисципліна й забезпечення допомагали перемогти їм будь-якого супротивника.

      Історія давнього Риму - це історія воєн і  безперервних завоювань. Римляни програвали бою, але завжди вигравали війни. Римська армія стала прикладом для багатьох поколінь полководців і солдат. 
 
 
 
 
 
 

Додатки 

Рис. 1

Римський легіонер

Рис. 2

Могильний камінь C. Valerius Crispus, легіонера LEGIO VIII AUGUSTA, 1 ст. н.е.

Рис.3

Римська центурія “черепахою” штурмує мури

Рис.4

Артилерія римської армії

Табл.1

Список легіонів часів римської імперії.