ЗМІСТ 

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТЕМПЕРАМЕНТУ ТА ЙОГО ВЛАСТИВОСТІ. ТЕМПЕРАМЕНТ ДІТЕЙ СТАРШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ 5

1.1. Поняття про темперамент. Наукові вчення про типи темпераменту 5

1.2. Основні властивості темпераменту. Психологічні особливості дітей різних типів темпераменту 8

1.3. Індивідуальний підхід у навчально-виховному процесі дітей різних типів темпераменту 19

РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА ВПЛИВУ ТЕМПЕРАМЕНТУ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ 30

2.1 Методика та організація дослідження 30

2.2. Результати дослідження домінуючого типу темпераменту школярів і його взаємозв’язку з рівнем навчальної діяльності 43

РОЗДІЛ 3. ПСИХОКОРЕКЦІЙНА РОБОТА ПСИХОЛОГА З УЧНЯМИ СТАРШИХ КЛАСІВ 49

3.1. Корекція типів невстигання у навчанні учнів старших класів 49

3.2. Типологія дітей з труднощами в навчанні 50

ВИСНОВКИ 58

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 63 

ВСТУП

      Стильові  особливості й особливості темпераменту є засобами реалізації внутрішнього потенціалу особистості в діяльності. Спільність характеристик темпераменту та індивідуального стилю діяльності полягає в типологічній зумовленості цих характеристик. Зв'язок особливостей індивідуального стилю діяльності з властивостями нервової системи  досліджувався у працях Г.С. Дикопольської, О.О. Копитова, А.О. Коротаєва, Є.О. Климова та С.І. Маствіліскер.

      Темперамент - сукупність індивідуальних особливостей, які характеризують динаміку та емоційну сторони поведінки людини, її діяльності та спілкування. Психофізіологічний аналіз структури темпераменту дає змогу, за В.Д. Небиліциним, виділити три головні його компоненти, які виявляються в загальній активності індивіда, його моториці та емоційності. Загальна активність індивіда полягає в тенденції особистості до самовираження, оволодіння та перетворення зовнішньої діяльності.

      Уперше  систематичні знання про динамічні  характеристики людини і причини, які  призводять до їх появи, можна знайти в працях античного лікаря Гіппократа (460-377 рр. до н. е.), які ввійшли до «Збірника  Гіппократа».

      На  основі кожного типу формуються різні  системи умовних нервових зв'язків, але сам процес їх формування залежить від типу нервової системи. Тим самим  тип нервової системи надає своєрідності поведінці людини, накладає характерний  відбиток на всю її сутність - визначає рухливість психічних процесів, їх стійкість проте він не є вирішальним чинником поведінки, вчинків, переконань, які формуються в процесі індивідуального життя людини так в процесі виховання.

      Для того щоб побудувати індивідуальний підхід до кожної дитини та забезпечити  для його розвитку відповідні психологічні умови, педагогам потрібні знання характерних  особливостей поведінки дітей залежно  від типу їх темпераменту.

      Зважаючи  на актуальність даної проблеми, темою  курсової роботи обрано питання: «Вікові особливості проявів темпераменту старшокласників та їх врахування у навчально-виховному процесі».

      Предмет дослідження - психологічні основи врахування типів темпераменту у старшому шкільному віці під час навчально-виховного процесу.

      Об'єкт - типи темпераменту дітей старшого шкільного віку.

      Мета  дослідження - розглянути психологічні основи врахування типів темпераменту у старшому шкільному віці під час навчально-виховного процесу.

      Гіпотеза - врахування прояву темпераменту у  дітей старшого шкільного віку у процесі навчання дає можливість створити такі умови навчання, які забезпечують оптимальний вплив типу темпераменту учнів на процес засвоєння знань.

      Завдання  курсової роботи:

      1. розглянути поняття темпераменту та його основні властивості;

      2. розглянути особливості дітей різних типів темпераменту;

3. розглянути прояв властивостей темпераменту у навчально-виховній роботі з дітьми старшого шкільного віку;
4. надати методичні рекомендації щодо роботи з дітьми різних типів темпераменту.

      У процесі дослідження використано  наступні форми наукового пізнання: бесіда; робота з літературними джерелами; дослідження за тестом-опитувальником Г. Айзенка; аналіз; анкетування;. 

РОЗДІЛ  1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТЕМПЕРАМЕНТУ ТА ЙОГО ВЛАСТИВОСТІ. ТЕМПЕРАМЕНТ ДІТЕЙ СТАРШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1. Поняття про темперамент. Наукові вчення про типи темпераменту

     Індивідуальні особливості особистості слід відрізняти від вікових, які настають з дозріванням  або старінням організму. Індивідуальні  якості особистості, наприклад швидкість  реакції, міра активності, вразливості  тощо, виявляються незалежно від  віку без особливих змін. Разом  з тим з віком під впливом  життя та виховання індивідуальне  досить своєрідно, яскраво виявляється  в пізнавальній діяльності, емоційно-вольовій активності, рисах характеру, інтересах, що дає підстави вважати людину здібною  чи не здібною, емоційно вразливою чи "товстошкірою", вольовою чи безвільною, сміливою чи боязливою. На деяких вікових  етапах розвитку людини, наприклад  у підлітковому віці, вікові та індивідуальні  особливості важко диференціювати. Імпульсивність, нестриманість, вразливість  підлітків, якщо не зважати на обставини, в яких вони виявляються, легко витлумачити  як прояв індивідуальних рис і  вікових особливостей. А в навчально-виховній роботі важливо відрізняти вікове від  індивідуального, щоб правильно  визначити необхідні виховні  заходи [1;с. 432].

     Індивідуальні особливості особистості найяскравіше виявляються в темпераменті, характері  та здібностях, у пізнавальній, емоційно-вольовій діяльності, потребах та інтересах. Особливості  їх прояву залежать від виховання  дитини. Індивідуальні риси характеру, як свідчать дослідження, досить яскраво  виявляються вже в дошкільному  віці.

     У навчально-виховній роботі особливо важливим є індивідуальний підхід до дітей. А. Макаренко рекомендував вихователям  завжди пам'ятати, що люди — дуже різноманітний  матеріал для виховання, і було б  неймовірним верхоглядством намагатися втиснути його в загальні для всіх рамки.

     Індивідуальні відмінності між людьми вивчає диференційна психологія. Психологія праці, мистецтва, навчання та виховання, застосування психологічних закономірностей завжди мають опосередковуватися знаннями індивідуальних відмінностей між людьми. Без таких знань неможливо готувати молодь до праці, свідомого вибору професії.

     Діяльність  і поведінка людини зумовлюються не лише соціальними умовами життя, а й індивідуальними особливостями  її психофізичної організації. Це виразно  виявляється в темпераменті особистості.

     Темперамент — змішувати в належних співвідношеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керувати) характеризує динамічний бік  психічних реакцій людини — їх темп, швидкість, ритм, інтенсивність. На однакові за змістом і метою  дії подразники кожна людина реагує по-своєму, індивідуально. Одні реагують активно, жваво, глибоко емоційно, довго  переживають вплив подразника, а  інші — спокійно, повільно, швидко забуваючи  про те, що на них впливало. Деякі  люди надто афективно реагують на події, на ставлення до них — спалахують гнівом, діють агресивно, а дехто  в цьому разі виявляє боязкість, не чинить жодного опору там, де він  потрібний. Отже, темперамент можна  визначити як індивідуальну особливість  людини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості  та швидкості перебігу психічної  діяльності.

     Індивідуальні особливості реагування на різноманітні обставини дали підстави поділити людей  на кілька груп або типів темпераменту.

     Вчення  про темперамент започатковане  славнозвісним давньогрецьким лікарем  і філософом Гіппократом. Він  та його послідовники (римський лікар  Гален та ін.) обстоювали гуморальну теорію, згідно з якою темперамент  спричинює перевага в організмі  певної рідини. Гіппократ вважав, що життєдіяльність організму визначається співвідношенням між кров'ю, жовчю  та слизом (лімфа, флегма). На основі цього  погляду сформувалося вчення про  чотири типи темпераменту: сангвінічний, флегматичний, холеричний, похмурий. Сьогодні це вчення цікаве тільки з історичного погляду. Але описані Гіппократом характерні риси темпераменту досить точно визначають особливості окремих типів темпераменту. І. Павлов, розглядаючи проблему темпераменту, писав, що геніальний спостерігач людини — Гіппократ — у класифікації темпераментів підійшов до істини найближче [5; с. 322].

     Німецький філософ-ідеаліст І. Кант, поділяючи  погляди на темперамент представників  гуморальної теорії, уперше дав своєрідну  психологічну характеристику темпераментів. Він вважав, що флегматикам бракує моральних почуттів, меланхоліки  — справжня доброчинність; у холериків  найрозвиненіше почуття честі, а  у сангвініків — почуття прекрасного. Але Т. Кант у своєму розумінні  темпераменту плутав його риси з характером.

     Вітчизняний вчений, лікар і педагог П. Лесгафт  пояснював темперамент особливостями  кровообігу, які залежать від діаметра отвору та товщини й гнучкості  стінок судин. Калібр судин і товщина  їх стінок, на думку П. Лесгафта, зумовлюють швидкість і силу кровообігу, невеликому діаметру судин відповідає сангвінічний темперамент, а великому діаметру та товстим стінкам його судин —  меланхолійний; флегматичний темперамент  зумовлюється великим діаметром  і тонкими стінками судин.

     Німецький психіатр Е. Кречмер обстоював залежність психічного складу особистості від  будови (конституції) тіла. Він запропонував власну класифікацію типів конституції (пікнічний, астенічний, атлетичний,) і  вважав, що кожному з них властивий  певний темперамент.

     Гуморальна  та морфологічна теорії темпераменту мають серйозні недоліки. Вони обстоюють  як першооснову темпераменту, а також  системи організму, які не мають  для цього потрібних властивостей. Крім того, ці теорії стирають межі між  темпераментами здорового та хворого  організму, пояснюють темперамент  лише біологічними чинниками, а тому не все розкривають у його сутності. Але зовсім ігнорувати ці теорії в  поясненні проявів темпераменту не можна. Відомо, що порушення функції гуморальної та ендокринної систем організму зумовлюють деякі психопатії, що позначаються на особливостях типів темпераменту, наприклад шизофренічні, маніакально-депресивні психози, невмотивовані настрої, психастенії та ін.

1.2. Основні властивості темпераменту. Психологічні особливості дітей різних типів темпераменту

     Темперамент як динамічна характеристика психічної  діяльності особистості має певні  властивості, які позитивно або  негативно позначаються на його проявах. Розрізняють такі основні властивості  темпераменту, як сенситивність, реактивність, пластичність, ригідність, резистентність, екстравертованість та інтровертованість [16; с. 194].

     Сенситивність — міра чутливості до явищ дійсності, що стосуються особистості. Незадоволення  потреб, конфлікти, соціальні події  в одних людей викликають яскраві  реакції, страждання, а інші ставляться до них спокійно, байдуже. Відомий  радянський психолог Б. Ананьєв вважав, що сенситивність пов'язана з  орієнтувальною рефлекторною діяльністю і входить до структури темпераменту. Вважається, що існують не лише окремі різновиди чутливості як потенційні властивості окремих аналізаторів, а й загальний для певної людини спосіб чутливості, що є властивістю  сенсорної організації людини загалом. Сенситивність, на думку Б. Ананьєва, — порівняно стійка особливість  особистості, в якій виражається  тип нервової системи людини і  яка відіграє свою роль у здібностях людини до різних видів діяльності.

     Реактивність  — це особливості реакції особистості  на подразники, що виявляються в  темпі, силі та формі відповіді, а  найяскравіше — в емоційній вразливості, і відображуються на ставленні особистості  до навколишньої дійсності та до самої  себе. Бурхливі реакції при успіхах  або невдачах у будь-якій діяльності позначаються на різних особливостях темпераменту. Реактивність як особливість темпераменту виразно виявляється при психічних травмах — у реактивній депресії (пригніченість, рухова та мовна загальмованість), в афективно-шокових реакціях (реакції на катастрофи, аварії, паніка), для яких характерна або безладна рухова активність, або повна загальмованість, ступор.

     Пластичність  виявляється у швидкому пристосуванні  до обставин, що змінюються. Завдяки  пластичності певні сторони психічної  діяльності перебудовуються або  компенсуються завдяки пластичності вищої нервової діяльності. Слабкість, неврівноваженість або недостатня рухливість типу нервової системи за належних умов життя та виховання  набирають позитивних якостей.

     Ригідність  — особливість, протилежна пластичності, складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього  потребують обставини. У пізнавальній діяльності ригідність виявляється  в повільній зміні уявлень  при зміні умов життя, діяльності; в емоційному житті — у закляклості, млявості, нерухливості почуттів; у  поведінці — у негнучкості, інертності мотивів поведінки та морально-етичних  вчинків при цілковитій очевидності  їх недоцільності.

     Резистентність  — міра здатності опиратися негативним або несприятливим обставинам. Досить яскраво ця особливість виявляється  у стресових ситуаціях, при значному напруженні в діяльності. Одні люди здатні опиратися найскладнішим  умовам діяльності або обставинам, що несподівано склалися (аварії, конфлікти, асоціальна бравада), а інші розгублюються, легко здають позиції, стають нездатними продовжувати роботу, хоча за звичайних  умов з ними цього не трапляється, незважаючи на втому, важкі умови  праці.

     Екстравертність та інтровертність — спрямованість  реакцій та діяльності особистості  назовні, на інших (екстравертованість) або на саму себе, на свої внутрішні  стани, переживання, уявлення (інтровертованість). Вважають, що екстраверсія та інтроверсія як властивості темпераменту — це прояви динамічних, а не змістових сторін особистості. Екстравертованим типам властиві сила і рухливість нервових процесів і у зв'язку з ними імпульсивність, гнучкість поведінки, ініціативність. В інтровертованого типу переважають слабкість та інертність нервових процесів, замкнутість, схильність до самоаналізу, а тому йому властиві ускладнення соціальної адаптації.

     Чітко вираженого типу темпераменту не існує. Він відображається на характері, волі, мисленні, пізнавальній діяльності дитини. Темперамент не є сталою властивістю  особистості, він змінюється залежно  від умов її життя і виховання. Кожний тип темпераменту має свої переваги та недоліки. Для правильної організації виховання, боротьби з  недоліками і поліпшення спілкування  дитини з людьми необхідно знати, до якого типу темпераменту вона належить. Кожному темпераменту відповідає певний тип нервової системи. Уміння його визначати  необхідне для правильного спрямування  розвитку особистості молодшого  школяра, розуміння особливостей його поведінки, запобігання небажаним  реакціям дитини тощо [10; с. 378].

     Для визначення типу нервової системи послуговуються такими показниками:

     1)сила  збудження — пізнавальна, розумова  активність, схильність до нового, невідомого, складного; загостреність процесів сприймання і мислення; вміння швидко переходити від однієї діяльності до іншої, робити перерви в роботі, точно висловлювати думку;

     2)сила  гальмування — здатність зосереджуватися,  протидіяти стороннім подразникам, робити перерви в роботі, точно висловлювати думку;

3. рухливість нервових процесів — здатність до переключення з однієї справи на іншу, діяти у незвичних умовах, швидкість розумових дій, готовність до розумового напруження;
4. урівноваженість — рівномірне, відносно легке виконання роботи, спокій.

     Зважаючи  на ці показники, виокремлюють чотири основні типи вищої нервової діяльності, які відповідають певному типу темпераменту: а) сильний, урівноважений, рухливий (сангвінік); б) сильний, урівноважений, інертний (флегматик); в) сильний, неврівноважений (холерик); г) слабкий (меланхолік).

     Психологічні  характеристики дітей сангвінічного  темпераменту. Діти, яким притаманний  сангвістичний тип темпераменту, енергійні, активні, життєрадісні, комунікабельні, поступливі, швидко схоплюють нове і цікаве, легко переносять невдачі. Вони без проблем пристосовуються  до нових умов, вступають у контакти з іншими дітьми, знаходять товаришів  у будь-якій ситуації. При цьому  можуть і керувати, і підкорятися. Швидко освоюються в школі, відразу  почувають себе, як удома.

     Дітям-сангвінікам  притаманне голосне, швидке, чітке й  емоційно виразне, урівноважене мовлення. їхня комунікабельність сприяє дружньому  ставленню до них дорослих, тому за зовнішньою формою поведінки сангвініків  можуть приховуватися риси характеру, про які невідомо оточуючим.

     Нервова система сангвініка пластична, він  легко переключається з однієї діяльності на іншу, переходить від веселих  розваг до серйозної справи. Ця властивість  відіграє як позитивну роль (безпроблемне включення в нову діяльність), так  і негативну (формуються такі риси, як непосидючість і поверховість). Тому у вихованні такої дитини необхідно дбати про формування стійкості поведінки, інтересів, нахилів. У ставленні до неї важливо  виявляти вимогливість, контролювати дії і вчинки, залучати до творчої  діяльності. Поблажливість до незначних  порушень порядку (не прибрав іграшки, не поклав на місце одяг) швидко змінює звички, для закріплення яких було витрачено багато часу і зусиль, оскільки такі риси, як зібраність, акуратність, формуються у сангвініків дуже важко  порівняно з дітьми інших типів.

     Сангвініків приваблює усе нове, у них швидко формується здатність навчатися, легко  виробляються нові вміння і навички  і перетворюються набуті. Вони працелюбні, легко переносять нетривалі навантаження, відновлюють працездатність, оволодівають довільною регуляцією власної поведінки. Для підтримання активності таких дітей їх необхідно стимулювати новизною справи. Одноманітні, інертні ситуації втомлюють, знижують їхню увагу, підвищують ризик відволікання на сторонні подразники, що негативно позначається на загальній працездатності дитини. Як тільки діяльність втрачає для неї привабливість, вона її припиняє, переключається на іншу. У таких ситуаціях обов'язково потрібно домогтися закінчення розпочатої справи з хорошим результатом (наприклад, не дозволяти малювати наступний малюнок, поки не закінчений попередній). Для підтримання інтересу до діяльності корисно застосовувати заохочувальні стимули. При недбало виконаній роботі слід дати завдання зробити її заново.

     Почуття у дітей-сангвініків виникають  швидко й активно проявляються. На ситуацію реагують активно, виразно, але  не втрачають самовладання, здатності  бачити і чути іншого, не лише себе, навіть у гостро конфліктній ситуації. За позитивних стимулів діти радіють, сміються, за негативних — нерідко  плачуть. їхній загальний емоційний  тонус частіше мажорний, вони рідко  вередують, не схильні до афективних реакцій.

     Для таких дітей корисний розмірений ритм щоденного життя, однак швидший, ніж у дорослих, оскільки вони не можуть довго зосереджуватись на одному об'єкті, через що їх часто  вважають легковажними. Виховувати дітей-сангвініків  потрібно на основі довірливих дружніх  стосунків, за яких дорослий невимушено керує формуванням у них потрібних  новоутворень. Почуття любові до близьких дорослих є джерелом їхньої творчості, позитивно впливає на активність, творчий пошук, значно поліпшує результативність діяльності.

     Психологічні  характеристики дітей флегматичного  темпераменту. Діти флегматичного темпераменту спокійні, не схильні до поспіху, послідовні і ґрунтовні у справах, з низькою емоційністю, невиразною, стриманою мімікою, їм потрібен час, щоб правильно відреагувати на будь-який вплив. Повільно і з труднощами вони адаптуються до нових умов життя. Важко пристосовуються до закладу, нового режиму і вимог. Нелегко їм даються розлука з батьками, знайомство з дітьми. У звичній обстановці вони без примусу, спокійно дотримуються правил поведінки, акуратно і старанно справляються зі знайомою роботою. У всіх справах флегматикам заважає млявість, повільний темп дії, знижена активність. Такі діти легко засинають і багато сплять. їхнє мовлення уповільнене, спокійне, рівномірне, часто із паузами, без яскравих емоцій, міміки, жестів. На запитання вони відповідають не відразу.

     Діти-флегматики повільно реагують на новизну. Необхідність включатися в нову діяльність викликає в них розгубленість, нерідко  — переляк. Не менш повільно, але  надійно формуються у них навички  і звички, тому змінювати їх надзвичайно  важко. Такі діти надають перевагу спокійним  іграм (режисерським, настільним), уникають занять, пов'язаних з руховими навантаженнями. Вони легко дисциплінуються у  звичній обстановці, хворобливо переживають  її порушення, як і порушення режиму дня, сформованих стереотипів. У  нових ситуаціях їхня поведінка  дезорганізовується.

     Флегматики, як правило, працелюбні, хоч трапляються  серед них і ледарі. Навчити  їх швидких і енергійних дій дуже важко, однак легко сформувати витримку і стійкість. Стриманість, посидючість, зібраність і розміреність дій допомагають  їм уникати зривів, підтримувати сталий ритм роботи. Починаючи справу, вони довго працюють, потім невтомно, витривало, зосереджено, не знижуючи працездатності, доводять її до кінця.

     Здатність до довільної регуляції поведінки теж формується у них із запізненням, однак ті, хто досяг цього, легко підпорядковуються зовнішнім вимогам. З огляду на знижену рухливість нервових процесів для підтримання активної працездатності флегматичних дітей необхідно зацікавити Їх запропонованою роботою і підтримати під час її організації.

     В емоційній сфері флегматикам  притаманна зовнішня байдужість. Вони неголосно сміються, тихенько плачуть, непомітно виражаючи навіть глибокі  почуття. Неадекватні емоції проявляють рідко, а конфліктних ситуацій уникають. Однак можуть тривалий час перебувати у стані глибокого емоційного збудження, не демонструючи видимих  його проявів.

     Іноді педагоги невмотивовано негативно  оцінюють дітей флегматичного темпераменту, у сім'ї теж сприймають це як недолік  їхнього розвитку, особливо коли батьки і діти належать до різних типів  темпераменту.

     У вихованні дітей з флегматичним темпераментом слід дотримуватися  раціонального режиму і терпіння. Має значення навіть режим сну: таких  дітей не слід рано вкладати спати, не варто давати їм досипати уранці, затягувати денний сон. Бажано будити вчасно, не дратуючи, подбати про  вмивання їх холодною водою. Не можна  надовго залишати їх наодинці, треба  дбати про вироблення у флегматичних дітей вміння діяти швидко, енергійно. Батьки і педагоги у спільній діяльності повинні бути зразком для наслідування, непомітно стимулюючи активність дітей, пробуджувати ініціативні дії та інтерес.

     Навіть  незначні звички дітей-флегматиків  перебудувати дуже важко, тому краще  попереджувати їх появу, формувати  ставлення і дії, доброзичливо і  настирливо стимулювати співучасть у справі, емоційно її підкріплювати (радість від добрих учинків, оцінка іншими позитивних дій). Без належного  такту, терпіння марно розраховувати  на результат. Потрібні вміння, звички виробляються у таких дітей повільно, але назавжди.

     Психологічні  характеристики дітей холеричного  темпераменту. Холерики енергійні, гарячі, запальні, з виразною мімікою, різкими  жестами, бурхливими реакціями. У звичайних  умовах швидко і без проблем переключаються на нову діяльність, активно беруться за будь-яку справу, іноді одночасно  за кілька справ. Легко адаптуються  до нових умов життя, активно вступають у спілкування, налагоджують стосунки, мають багато знайомих. Своєю гарячкуватістю, неспокійністю, сварливістю нерідко створюють конфліктні ситуації, однак швидко заспокоюється, не тримають довго образи. Вони чутливі до порушення режиму дня, погано засинають і неспокійно сплять, не можуть стримувати почуття голоду і наполегливо вимагають їжу.

     Мовлення  дітей-холериків швидке, нерівномірне, нерідко незрозуміле, з коливанням інтонації, багате на міміку і жести. За активного збудження мовленнєвий  процес уповільнюється, дитина збивається на паузи, поспішні звуковимови, повтори.

     Такі  діти активно реагують на новизну, виявляючи  при цьому бадьорість, піднесення. Невідоме, труднощі сприяють динамічному  пошуку способів розв'язання завдань, а досягнення успіху приносить задоволення. Займаючись цікавою діяльністю, виявляють  творче піднесення, наполегливість, силу волі, що приносить їм значні результати. Вони швидко відновлюють сили і знову  беруться за складну, але цікаву їм справу, уперто досягаючи мети. Однак  це можливо лише у ситуації психологічного комфорту. За інших умов бурхлива активність через різкий спад настрою може змінитися  бездіяльністю, роздратуванням, афектацією.