ВІЛ СНІД як соціальна проблема

ВІЛ СНІД ЯК СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА

3. ВІЛ/СНІД : характеристика та шляхи попередження. 
 
В кінці ХХ ст. людство зіткнулося з появою нової вірусної хвороби - 
 
СНІДУ (синдрому надбаного імунодефіциту). Цим терміном позначено кінцевустадію ВІЛ-інфекції (вірусу імунодефіциту людини) - збудника СНІДУ. 
 
Вперше, офіційно СНІД, як хворобу було визнано у 1981 році в США. Задумкою американського вченого Роберта Галло, ВІЛ виник дуже давно ірозповсюджувався в ізольованих від зовнішнього світу групах корінногонаселення Африки. Економічне освоєння територій і розширення контактівсприяло розповсюдженню вірусу в інших регіонах. 
 
В теперішній час ВІЛ - інфекція зареєстрована практично в усіх країнахсвіту. Згідно міжнародним даним за час розвитку епідемії до 2002 року булоінфіковано понад 36 млн. дорослих і дітей, з яких 16 млн вже померло від 
 
СНІДу. Щоденно у світі інфікується ВІЛ близько 7000 осіб, 9 осіб з 10 незнають, що вони уражені вірусом. 
 
Наша держава має найвищий ступінь розповсюдженості хвороби середреспублік колишнього СРСР. Найбільш уражені ВІЛ - інфекцією жителі 
 
Одеської, Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Миколаївської областей, 
 
АР Крим, міст Києва і Севастополя. Хвороба уражає переважно молодепокоління - найбільш активну у репродуктивному і прцездатному відношенніверству населення. Це одна з найхарактерніших ознак СНІДу - вплив насуспільно корисне життя молодого, здорового прошарку людей.

Україна займає перше місце  в Європі за числом ВІЛ-інфікованогомолодого покоління - юнаків та дівчат віком  від 15 до 24 років (1,3% юнаків та0,6 дівчат) 
 
За даними міжнародних організацій, лікування ВІЛ/СНІДу є найбільшдорогим з усіх видів медичної допомоги. Мільйони доларів витрачаютьпровідні наукові заклади світу на вивчення хвороби, розробку діагностичних ілікувальних препаратів, створення анти-СНІД вакцини, але поки що -безрезультатно. 
 
Збудник СНІДу - вірус імунодефіциту людини (ВІЛ), який викликає(синдром) клінічних ознак, які обумовлені глибоким ураженням імунноїсистеми організму. Стійкість цього вірусу у зовнішньому середовищі невисока. 
 
Він гине при температурі + 100 С миттєво, при + 56 С протягом 30 хвилин,швидко руйнується під дією спирту, ефиру, ацетону, пероксиду, водню,хлоровмістких препаратів та сонячних променів. Збудник СНІДу виявляється врізних біологічних рідинах організму, в найбільших концентраціях вінприсутній в крові і спермі. ВІЛ уражає живі клітини (лімфоцити) і розвиваєтьсяв них. Живі клітини використовуються як "інкубатор", в якому відбуваєтьсяїхній поділ і розмноження. Розміри ВІЛ дуже малі: на лінії довжиною в 1 смможе розміститись близько 100 тис. вірусних частинок. Вірус повільновикликає тривалу хворобу з певним латентним періодом (час з моментуураження до проявів хвороби) від 1 до 15 років. При цьому людина, яказаразилася, відчуває себе здоровою, являючись джерелом розповсюдженняхвороби. 
 
Початковими, найбільш характерними ознаками є одночасне збільшення 
 
2-3 груп лімфатичних вузлів, слабкість і швидка втома, тривала (більше 1-2місяців) підвищена температура тіла без поважних причин, нічна пітливість,швидке зниження ваги тіла, гнійно-запалювальні висипи на слизовій оболонціротової порожнини, статевих органів і шкіри, та ін. Встановлення діагнозу 
 
СНІД потребує обов’язково лабораторного підтвердження. ВІЛ не живе ворганізмі тварини. Для своєї життєдіяльності і розмноження він потребує уклітинах людини і тому не може передаватися від тварини до людини. Отжеотримати ураження вірусом, який викликає СНІД, можливо тільки від людини,яка є сама джерелом ВІЛ-інфекції. 
 
Ураження може відбуватися у випадку, коли вірус потрапив в організмзавдяки крові, спермі або піхвовим виділенням ВІЛ-інфікованої людини. Отже,можна говорити про три шляхи передачі ВІЛ-інфекції:- статевий;- парентеральний (проникнення вірусу в кров);- вертикальний (від ВІЛ - інфікованої матері дитині). 
 
Проникнення вірусу в організм можливе у таких ситуаціях: 
 
1. При ін’єкційному введенні наркотиків (спільне користування однимшприцом та голкою), при виготовленні наркотику з додаванням до розчинукрові, при розборі наркотику різними шприцами з однієї спільної посудини. 
 
2. При використанні нестерильних хірургічних інструментів, а такожінструментів, для здійснення татуювання і пірсінгу. 
 
3. При незахищених сексуальних контактах з ВІЛ-інфікованимпартнером або партнершею. 
 
4. Під час пологів і годування грудним молоком від ВІЛ-інфікованоїматері дитини. 
 
Статистика захворювань СНІДу в США показує, що 15% хворихзаразились статевим шляхом, 80% при вживанні наркотиків, 3% - припереливанні крові, 1% склали діти хворих батьків, і лише 1% випадків факторзараження не встановлений. 
 
Групи ризику:- гомосексуалісти (75%);- наркомани, які вводять наркотики внутрівенно. 
 
3. Жінкам секс бізнесу (імовірність зараження збільшується тривалістюстатевого зв’язку: за три роки інфікується приблизно - 45-55% жінок і 35-45%чоловіків зараженого подружжя). 
 
4. Особи, що часто змінюють статевих партнерів, вступають у випадковістатеві стосунки. 
 
5. Новонароджені, у яких матері хворі на СНІД (серед дітей, якінародилися від заражених матерів, інфікованими виявляється 25-35%,годування інфікованою жінкою дитини приводить до зараження у 25-35%). 
 
6. Реципієнти крові і препаратів крові (передача вірусу при переливаннізараженої крові приводить по статистиці до зараження у 80-100% випадків). Зазараження і розповсюдження ВІЛ/СНІДом громадяни України несутьвідповідальність відповідно до Кримінального Кодексу України (ст.130,131).

2. У нашому суспільстві, на жаль, існує ряд соціальних проблем, пов'язаних із ВІЛ, і більшість із них виникає через нестачу інформації про вірус, дискримінацію ВІЛ-позитивних людей у суспільстві й недостатній державній підтримці.

Внаслідок дискримінації  багато людей бояться пройти тестування на ВІЛ або розкрити свій ВІЛ-статус, що значно обмежує їх можливості отримати відповідне та своєчасне лікування. ВІЛ-позитивним українцям, які повідомляють про свій статус, часто відмовляють  у наданні медичних та соціальних послуг, особливо коли вони належать до груп високого ризику, у тому числі  споживачів ін’єкційних наркотиків, працівників комерційного сексу  та чоловіків, що мають секс з чоловіками. Значна кількість ВІЛ-позитивних людей стикається з порушенням прав на працю, освіту, медичну допомогу та конфіденційність діагнозу.

Зараз в Україні  функціонує мережа центрів профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом, але їх недостатньо, щоб надати послуги всім, хто цього потребує. Окрім того, вони здебільшого розташовані в обласних центрах, і люди з невеликих населених пунктів не мають можливості отримати належну допомогу. Результати опитування, проведеного у червні 2005 року, засвідчили, що 32% ВІЛ-позитивних респондентів не знали, чи ВІЛ-інфекція розвинулася в їхньому організмі настільки, що вони потребують антиретровірусної терапії, оскільки ці люди не мали доступу до відповідних закладів, де було б проведено належне медичне обстеження.

Гострою проблемою  залишається надання допомоги ВІЛ-позитивним дітям. Інфраструктура надання медичних послуг дітям, що живуть з ВІЛ/СНІДом, є недосконалою: немає національного центру для лікування дітей, істотно обмежено можливості їх ранньої діагностики (до 18 місяців); у більшості медичних установ відсутнє сучасне обладнання та препарати для лікування опортуністичних захворювань. В центрах СНІДу немає посади педіатра, у той час як спостерігаються непоодинокі випадки, коли медичні працівники в поліклініках, через позитивний ВІЛ-статус дитини, відмовляють у наданні їй медичної допомоги.

В Україні бракує навчальних програм підвищення обізнаності  з питань ВІЛ/СНІДу, які б фінансувалися державою. Недостатньо використовуються такі ефективні методи профілактики поширення ВІЛ як соціальна реклама на радіо та телебаченні, а також освітні програми у школах. Більшість існуючих інформаційних та освітніх кампаній з питань ВІЛ/СНІДу проводяться та/або фінансуються міжнародними донорськими та українськими недержавними організаціями.

Також необхідно  докласти зусиль для охоплення таких уразливих груп населення як ув’язнені та чоловіки, що мають секс з чоловіками. Люди, що перебувають у місцях позбавлення волі, знають про ВІЛ/СНІД недостатньо: за результатами дослідження, проведеного у 2005 році, тільки 39% з них знали про те, як попередити передачу ВІЛ статевим шляхом. Також обмежено доступ ув’язнених до лікування ВІЛ; через погані санітарно-гігієнічні умови та харчування вони ризикують заразитися туберкульозом та іншими опортуністичними захворюваннями.

Поінформованість  та знання про ВІЛ/СНІД чоловіків, що мають секс з чоловіками, також невисокі, тоді як ризикована поведінка широко розповсюджена. Під час дослідження, проведеного у 7 містах України, лише 53% чоловіків, вказали, що вони користувалися презервативом під час останнього статевого акту з чоловіком. Водночас бракує програм профілактики ВІЛ, спрямованих саме на цю цільову групу.

3.Вразливі групи населення

3 Зниження вразливості окремих груп населення.

Починаючи з 1998 р., в Україні  поступово почало збільшуватись  число осіб, інфікованих статевим шляхом. Протягом 1999 р. тенденція збільшення випадків поширення Віл-інфекції за рахунок статевого шляху передачі набула постійний характер. Даний феномен свідчить про поступовий перехід інфекції із середовища споживачів внутрішньовенних наркотичних речовин в інші групи населення.

Високий рівень безробіття, економічний занепад українського суспільства, поширення насильства в родині , наркоманії й алкоголізму, стрімке зростання рівня міграції населення привели до небувалого в Україні поширення такого негативного соціального явища, як проституція. 

 Багато українських  жінок використовують секс як джерело  доходу . Кількість молодих жінок і зовсім юних дівчат, що продають секс заради виживання, досягло тривожних масштабів, особливо у великих містах і прикордонних областях . Наприклад, в Одесі (традиційна рекреаційна зона) є більш 2000 таких жінок, але влітку їхнє число збільшується до 5000 і більше.  

Не виключено, що несприятливі соціально-економічні умови перехідного періоду будуть зберігатися ще досить тривалий час, що, імовірно, негативно позначиться на ряді аспектів, які вже зараз провокують збільшення кількості жінок, зайнятих в сфері комерційного сексу. В Україні жінки секс - бізнесу і їхніх клієнти традиційно є однієї з найбільш вразливих груп до інфекції, що передається статевим шляхом.  

Наприклад, поведінкові дослідження серед 200 жінок секс бізнесу, проведені в Одесі Громадським рухом "Віра, Надія, Любов", продемонстрували високий рівень ризикованої (відносно ВІЛ- інфекції ) поведінки як самих жінок, так і їхніх клієнтів: 

- використання презервативів усе  ще дуже обмежено (у більшості випадків через відмову клієнтів).

- більш 50% жінок секс - бізнесу,  що брали участь у дослідженні, перенесли венеричні захворювання.

- мінімальне число клієнтів складає 2-3 чоловік щодня.

- до 20% опитаних жінок уживають  наркотики, 10% з них споживачі  ін'єкційних наркотиків.  

Ці дослідження були здійснені  в рамках проекту ПРООН "Профілактика ВІЛ/ХПСШ серед жінок секс-бізнесу". Проект став першим кроком в інтегрованій активності агентства ООН, неурядового громадського сектору і держави щодо цієї вразливої групи населення.  

Деякі із місцевих адміністрацій змінили  свої неефективні репресивні підходи до рішення питань, пов'язаних з необхідністю вживання профілактичних заходів по поширенню ВІЛ- інфекції. У профілактичну роботу включилися і самі жінки секс - бізнесу. У 1997 р. в Одесі при сприянні програми ООН СНІД і Громадського руху "Віра, Надія, Любов" пройшла перша в історії нашої країни конференція жінок секс - індустрії.  

Наступним кроком стало створення  і легалізація громадської організації "Марія Магдалена", заснованої самими жінками. Члени організації  за підтримкою громадського руху "Віра, Надія, Любов" впроваджують заходи профілактики Віл-інфекції і венеричних захворювань у своєму середовищі , захищають права жінок секс - бізнесу, надають психологічну і юридичну підтримку жінкам у кризових ситуаціях. 

 В 1998 р. за підтримкою ЮНЭЙДС пройшла конференція в столиці України, м. Києві . В конференції взяли участь як жінки секс - бізнесу, так і фахівці, і представники МВС із семи міст України. Цей безпрецедентний захід дозволив учасникам обговорити потенційні можливості захисту жінок секс - бізнесу щодо формування груп самодопомоги й організації профілактичних втручань за принципом "рівний - рівному ". 

В лютому 1999 р. відбувся унікальний навчальний семінар за підтримкою ЮНЭЙДС і Британської Ради, на якому пройшли підготовку з питань соціального розвитку ВІЛ - вразливих груп представниці секс - індустрії з 10 міст України. В 2000 р. у 11 містах України під патронатом ЮНЭЙДС громадськими організаціями був реалізований масштабний проект, спрямований на запобігання поширення ВІЛ в середовищі жінок секс - бізнесу шляхом формування груп самодопомоги з представниць даної вразливої групи. 

На базі Міжнародного тренінгового центру по підготовці фахівців в області  профілактики ВІЛ/СНІД серед вразливих  груп населення, створеного на базі неурядової організації, Суспільного руху "Віра, Надія, Любов", за підтримкою Всесвітнього фонду СНІД і ЮНЭЙДС були підготовлені фахівці з профілактики ВІЛ і ЗПСШ для даного проекту. 

Сьогодні в Одесі, Києві , Миколаєві , Харкові , Черкасах, Донецьку , Дніпропетровську , Львові , Херсоні , Сімферополю (АР Крим) представники громадських організацій, що пройшли відповідне навчання в тренінговому Центрі в 2000 р. реалізували вищезгаданий проект.

4 Шляхи ВІЛ-інфікування та оціночна чисельність представників груп ризику 
Розвиток епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу в Одеській області має ті ж самі закономірності, що й в цілому в Україні. Одеська область однією з перших вступила в епідемію, оскільки вона має у своєму складі велике місто-порт, що посилює умови для формування неблагополучної епідемічної ситуації з ВІЛ-інфекції/СНІДу. 
Перші 5 випадків ВІЛ-інфекції в області (серед громадян України) були зареєстровані у 1987 році. У період з 1987-го по 1994-й роки реєструвалось від 5 до 12 нових випадків ВІЛ-інфекції щорічно, які, в основному, були зумовлені гетеросексуальною передачею інфекції. Усього за перші 8 років серед мешканців області було зареєстровано 63 випадки ВІЛ-інфекції, при цьому співвідношення чоловіків і жінок у загальній структурі було практично однаковим. Основні джерела інфікування – громадяни інших країн. 
Поширення хвороби у 1995 році набуло епідемічного характеру, що було пов’язано з проникненням вірусу імунодефіциту у середовище споживачів ін’єкційних наркотиків (СІН). У цьому, 1995, році кількість зареєстрованих нових випадків ВІЛ-інфекції досягла 617 осіб, серед яких 67% складали СІН. У 1996-1997 роках відбувалось подальше збільшення кількості ВІЛ-інфікованих (1405 та 1143 нових випадків), причому частка СІН складала, відповідно, 71 та 67 відсотків. Парентеральний шлях інфікування ВІЛ був домінуючим і зумовлений спільним використанням шприців, голок та обладнання для приготування наркотиків.  
Тенденція збільшення кількості ВІЛ-інфікованих з 1999 року в Одеській області набула сталого характеру й зберігається до сьогодні. Почалося стрімке зростання числа хворих і померлих від СНІДу. Відбувається поступове збільшення частки випадків сексуального шляху передачі (з 23% у 1996р. до 34% в 2004 р., до 38% у 2005 р. та до 40% у 2006р.), що свідчить про вихід епідемії у широкі верстви населення. Так у 2008 році в регіоні було офіційно зареєстровано 431 ВІЛ-інфікованих споживачів ін’єкційних наркотиків та їх відсоток серед нових випадків ВІЛ-інфекції в Україні становив 27,7%.  
У 2004 р. в області намітилося зниження кількості нових випадків СНІДу та смертей від захворювань, обумовлених СНІДом; у 2005 році спостерігалося подальше зниження кількості померлих, в той же час, зареєстрована найбільша кількість хворих на СНІД за весь період реєстрації. В 2006 р. та в 2007 р. зареєстровано подальше зниження як показників захворюваності на СНІД, так і смертності від захворювань, обумовлених СНІДом.

5