Вільні економічні зони

ВСТУП

Актуальність  теми. Ринкова трансформація економіки в країнах Східної Європи та Азії на зламі двох тисячоліть радикально вплинула на світову економіку. Значний досвід перебудови економіки дозволяє зробити висновки про наявність різних підходів щодо практичного використання ринкових принципів господарювання. Окремі країни, враховуючи свій історичний досвід, культуру і традиції та розробивши власну концепцію ринкових перетворень, досягли значних економічних успіхів. До таких країн необхідно віднести Китай, Польщу, Чехію, Угорщину та деякі інші.

На відміну від усіх постсоціалістичних країн Китай від самого початку переходу від адміністративно-командної моделі до ринкової економіки вибрав власний нетрадиційний шлях економічних перетворень. Уряд Китаю поставив завдання швидкого вирішення проблеми подолання відставання країни від розвинених країн і сусідів по регіону завдяки досягненню високої динаміки економічного зростання, як результату успішності ринкового реформування. Створення вільних економічних зон (ВЕЗ) стало тією ланкою, яка дозволила вирішити одночасно проблеми реформування економіки, інтеграції її у світову економіку і економічного зростання. Від ефективності функціонування ВЕЗ залежить розвиток всієї економіки країни, фінансове забезпечення потреб галузей, розвиток внутрішнього і, особливо, зовнішнього ринку, створення нових робочих місць, підготовка кваліфікованих кадрів, що володіють сучасними знаннями і досвідом. Ці та інші питання набувають особливої актуальності при дослідженні трансформаційних процесів у перехідних економіках.

Необхідно визнати, що використання досвіду створення і державного регулювання діяльності ВЕЗ у  Китаї має практичне значення для реформування економіки України  та інших країн. Взаємодія ВЕЗ  з національною економікою є новою проблемою для економістів. Окремі питання функціонування ВЕЗ знайшли своє відображення в працях зарубіжних вчених Л.Клейна, Дж. Сакса, Б.Ноутона, П.Нолана, Е.Уоллера, Т.Роскі, П.Буніча, В.Гельбраса, В.Кузнецова, В.Портякова, Е.Пивоварова, Л.Молодцової. Проблемам економічного розвитку зарубіжних країн та їх впливу на країни з перехідною економікою присвячено низку науково-теоретичних досліджень українських учених, а саме В.Будкіна, В.Вергуна, О.Гаврилюка, І.Грабинського, Б.Губського, М.Дідківського, А.Кредісова, Д.Лук’яненка, Ю.Пахомова, А.Поручника, О.Рогача, П.Рогожіна, А.Румянцева, В.Новицького, С.Сіденко, А.Філіпенка та інших. Серед китайських вчених слід відзначити праці Лю Гогуана, Ма Хуна, Ду Жуньшеня, Юань Му, Цзо Чуньтая, Чжао Шоуі, Сюй Цзаце, Цай Женьцюня, Цинь Гуаня, Тун Даліня, Гао Шанцюаня, Чжу Тайхе, У.Цзінляна, Го Шуціна, Лоу Цзівея, Лі Ініна, Лю Вея, Ван Юешена, Ван Чжо, Дай Юаньченя, Яна Пейсіня, Фаень Гана, Лінь Іфу, Шен Хуна та інших.

Результативний досвід Китаю свідчить про необхідність дослідження ВЕЗ як важливої сучасної проблеми економічної науки, теоретична оцінка яких відстає від практики. Тому нагальність наукової розробки проблем ВЕЗ на прикладі Китаю обумовило вибір теми, обґрунтування її мети, цілей, завдань, а також логіку викладення матеріалу.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є аналіз досвіду створення та функціонування ВЕЗ у Китаї, як вихідної і визначальної бази здійснення ринкового реформування економіки та їх впливу на економічне зростання і інтеграцію національної економіки в світове господарство.

Досягнення поставленої мети передбачало розв’язання таких завдань:

• розкрити економічну природа ВЕЗ;
• розглянути типологію вільних економічних зон;  
• дослідити передумови формування ВЕЗ в Китаї;
• систематизувати детермінанти розвитку китайських ВЕЗ та визначити їх особливості;
• проаналізувати переваги функціонування вільних економічних зон в КНР;
• дослідити динаміку функціонування китайських ВЕЗ на сучасному етапі;
• виявити перспективи розвитку вільних економічних зон у КНР.

Об’єктом  дослідження виступають трансформаційні процеси в економіці Китаю.

Предметом дослідження є сукупність відносин, що виникають у процесі створення і функціонування ВЕЗ та їх впливу на економічний розвиток країни.

Структура та обсяг курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку скорочень, списку використаних джерел та 1 додатку. Основний зміст роботи викладено на 35 сторінках і містить 1 таблицю та 2 рисунки.  Список використаних джерел включає 26 найменувань на 3 сторінках.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список умовних  позначень

 

 

ВЕЗ	Віль         на економічна зона
ЗВТ	зони вільної торгівлі
КНР	Китайська Народна Республіка
СЕЗ	спеціальна економічна зона
СОТ	Світова організація торгівлі
СП	спільні підприємства
ТНК	транснаціональна корпорація

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ  ВІЛЬНИХ

 

1. Економічна природа ВЕЗ 

У наш час міжнародні економічні відносини характеризуються посиленням відкритості та розвитком різних форм лібералізації економіки. До цих форм відносяться також і функціонування вільних, їх також називають спеціальних, економічних зон, які являють собою виділені з національної митної території регіони, в яких встановлюється привабливий для іноземних інвесторів та експортерів режим.

Будучи формою господарювання, напрямком  зовнішньоекономічної та регіональної політики, ВЕЗ одержали широке розповсюдження у всьому світі. Вони успішно функціонують як у передових країнах Заходу, так і в країнах, що розвиваються, і навіть у слаборозвинутих державах. На даний час кількість ВЕЗ у світі, опираючись на різні джерела, варіюється між 700 та 4000, причому більша їх частина розташована в країнах, що розвиваються [25]. Така неоднозначність в визначенні кількості ВЕЗ пов’язана, в першу чергу, з різноманіттям видів та підвидів ВЕЗ та відсутністю загальноприйнятого універсального визначення вільних зон.  Досить стрімке поширення вільних економічних зон підтверджує їхню позитивну роль як важливого інституту світової економіки, який сприяє прискоренню розвитку господарства, підвищенню його стійкості та залученню ресурсів зростання та розвитку. 

В економічній літературі зустрічається  декілька визначень самого поняття  ВЕЗ.

З погляду митного законодавства  ВЕЗ визначається як територіальний анклав, де завезений у зону товар розглядається як такий, що знаходиться поза митною територією країни.

Експерти ООН дали наступне визначення: це обмежені регіони, які характеризуються такими рисами [24, с. 10-11]:

• в них відсутнє мито (або воно фіксується на мінімальному рівні), на ввіз та вивіз устаткування, вихідних і проміжних матеріалів, а також головної продукції на експорт при максимальному спрощенні всіх процедур, обумовлено експортно-імпортними операціями;
• існує пільговий режим оподаткування і вільний обіг конвертованої валюти в умовах загальної свободи міждержавних фінансових трансакцій;
• держава надає загальні гарантії від конфіскації іноземної власності і надає зареєстрованим у зоні фірмам широке коло пільг та привілеїв.

При створенні  і функціонуванні спеціальних (вільних) економічних зон передбачається, що їх  метою є наступне:

• стимулювання структурних перевтілень в економіці шляхом притягнення іноземних інвестицій;
• збільшення надходжень на внутрішній ринок високоякісних продукції і послуг;
• активізація науково-технічного обміну, притягнення і упровадження нових технологій;
• переймання передового організаційного і управлінського досвіду здійснення ринкових методів господарювання;
• створення сучасної ринкової інфраструктури;
• поліпшення використання природних і трудових ресурсів;
• прискорення соціально-економічного розвитку окремих регіонів і держави в цілому, збільшення життєвого рівня населення.

Створенню вільних  економічних зон передувала так  звана епоха «вільних портів», яка розпочалася у ХVI ст. «Вільні порти» представляли собою території безмитного складування товарів на період пошуку покупців. Головною метою їх створення було, перш за все, сприяння розширенню міжнародної торгівлі. Безпосередньо ВЕЗ почали створюватися, в зв’язку з ростом монополізації ринку та посиленням протекціоністської політики держав, після скасування «вільних портів».  Спочатку під вільною економічною зоною розумілася особлива територія крупного морського порту, залізничного вузла, аеропорту, яка виділялася на території держави для вільного і безмитного ввозу та вивозу іноземних товарів. Такі типи ВЕЗ виділили П. Халл, С. Хоув та С. Бутлер, які вважали, що для запобігання економічного занепаду крупних промислових центрів  підприємцям, які бажають займатися бізнесом у таких районах, необхідно надавати податкові пільги і не так жорстоко регламентувати їх діяльність [20, c. 54].

Протягом  тривалого часу на території ВЕЗ  проводилася лише комерційна діяльність. І тільки з початку 60-х років  було дозволено обробку товарів. Отже, опираючись на вище сказане, можна сказати, що відкрита економіка пройшла шлях від вільної торгівлі до спільного підприємництва.

У 80-х роках  можна виокремити ще один етап розвитку ВЕЗ, характерною рисою якого  є заходи, спрямовані на подолання застою в окремих галузях промисловості, страхової та банківської справи, а також посилення економічного окремих регіонів, які знаходяться у стані кризи. Так, шляхом створення невеликих економічних зон з криз були виведені ряд департаментів Франції та приблизно 25 районів у Великобританії [4, с. 6-8].

У країнах  Європи вільні економічні зони почали швидко створюватися в другій половині ХХ ст.: 1959 р. – в Ірландії, 1963 р. – Югославії, 1978 р. – в Румунії, 1982 р. – Угорщині, 1987 р. – Болгарії, 1988 р. – Польщі та колишньому СРСР. Протягом 70-х років ВЕЗ утворилися у Китаї, а у 1989 –В’єтнамі.

Опираючись  на історію ми можемо сміливо заявити, що замкнутість в економіці може привести ще до більшої відсталості, а відкритість та активність у  міжнародному розподілі праці, навпаки, може забезпечити процвітання державі.

Треба зазначити те, що при формуванні ВЕЗ важливе значення потрібно приділити важливу увагу показникам, якими можна вимірювати їх досягнення. Такими показниками можуть виступати рівень експорту, зайнятості, створення підприємств, передачі технології чи модернізації промисловості (Рис. 1.1) [13, c. 75].

Рис. 1.1. Передумови створення ВЕЗ

Джерело: складено автором на основі [20].

 

Деякі передумови, зазначені в таблиці, мають свої елементи. Так, наприклад, до природо-географічних умов відноситься наступне:

• Місце розташування;
• Близькість до транспортних магістралей;
• Агрокліматичні ресурси;
• Трудові ресурси;
• Врахування сусідів;
• Науковий потенціал.

Поняття розвинута інфраструктура передбачає:

• Інфраструктура зв’язку;
• Транспортна інфраструктура;
• Виробнича інфраструктура;
• Комерційна інфраструктура.

Функціонування  вільних економічних зон надає  переваги як для іноземного капіталу, та і для національної економіки  та економіки регіону.

Для іноземного капіталу ВЕЗ мають наступні переваги:

1. податкові пільги;
2. доступ до національних та регіональних ринків;
3. забезпечення більш низьких виробничих витрат (наприклад, дешева робоча сила);
4. можливість фінансування за зниженими процентними ставками;
5. право власності на землю.

Що стосується вигоди для національної економіки та економіки регіону, то тут мається на увазі:

1. більш раціональне використання місцевих природних ресурсів;
2. одержання новітніх технологій;
3. розвиток торговельно-експортних операцій, експортно-товарного виробництва;
4. структурна перебудова національної та регіональної економіки;
5. підвищення зайнятості населення, створення нових робочих місць і, як результат, зниження безробіття;
6. зростання добробуту населення, більш високий рівень доходів, більш повне насичення національного ринку високоякісними товарами;
7. тимчасовий захист національної та регіональної економіки від міжнародної конкуренції на внутрішньому ринку;
8. створення сприятливих умов для міжнародного кредитування, одержання нових джерел фінансування;
9. нові можливості для підготовки та перепідготовки кадрів.

Але також  слід зазначити той факт, що в  історії відомі такі випадки, коли зони не виправдовували сподівань своїх  засновників. Основними причинами  таких невдач були:

• Невдалий вибір місця для зони (наприклад, слабко розвинені регіони з поганими дорогами та авіаційними сполученнями);
• Недостатня увага до інфраструктури (наприклад, телекомунікації та забезпечення електроенергією);
• Слабкі організаційні зв’язки між керівництвом зони та різними державними органами, підтримка яких необхідна для розвитку зони;

Запорукою успішного  розвитку ВЕЗ є не тільки якість початкового планування чи уточнень основних економічних оцінок проекту, важливішого значення набуває здатність  керівництва зони пристосувати її до змінного середовища, розробити гнучкий та ефективний механізм оцінок та розв’язання проблем. Враховуючи всі ці фактори можна сформулювати наступні довгострокові переваги:

• Модернізуючий вплив на господарство приймаючої країни;
• Можливість інструментувати з політичними інструментами, які не використовувалися в інших секторах економіки;
• Полегшення переходу від закритої до відкритої економік [2, с.10-14].

Кожна держава, яка створює на своїй території  ВЕЗ, визначає законом порядок утворення, ліквідації та механізм функціонування ВЕЗ. Зони покликані, в першу чергу, сприяти прискоренню економічного зростання, освоєнню нових технологій, насиченню внутрішнього ринку високоякісними товарами тощо. Отже, можна сформулювати основні цілі створення ВЕЗ.

Рис.1.2. Класифікація цілей створення ВЕЗ

Джерело: складено автором на основі [20].

До економічних цілей відноситься:

• Залучення іноземного та національного капіталу завдяки спеціальним пільговим економічним механізмам, стабільній законодавчій базі та спрощенню різних організаційних процедур;
• Використання переваг міжнародного географічного розподілу праці і міжнародного обігу капіталу для розширення експорту готових виробів, раціонального імпорту та створення імпортозамінного механізму виробництва;
• Ліквідація монополії зовнішньої торгівлі через надання доступу до різних форм зовнішньоекономічної діяльності всім підприємствам і організаціям СЕЗ;
• Зростання валютних надходжень в бюджет країни та регіонів.

Науково-технічні цілі, в свою чергу, передбачають:

• Залучення передових зарубіжних та вітчизняних технологій;
• Прискорення інноваційних та запроваджу вальних процесів;
• Залучення зарубіжних вчених та спеціалістів;
• Підвищення ефективності використання потужностей та інфраструктури конверсійних комплексів.

Щодо соціальних цілей, то тут варто виділити:

• Прискорення розвитку інших регіонів за рахунок концентрації у межах зон обмежених національних ресурсів;
• Підвищення зайнятості населення, створення нових робочих місць , боротьба з безробіттям;
• Задоволення потреб населення у високоякісних товарах народного споживання, насичення внутрішнього ринку;
• Створення прошарку висококваліфікованої робочої сили за рахунок вивчення та впровадження на практиці світового досвіду у сферах організації, управління, фінансів; виховання культури менеджменту, яка орієнтується на світові стандарти щодо технології управління.

Але поряд  з макроекономічними цілями створення СЕЗ вирішує і локальні завдання окремих регіонів:

1. сприяє розвитку відсталих у економічному відношенні регіонів;
2. забезпечує більш повну зайнятість робочої сили у СЕЗ та прилеглих регіонах;
3. залучає іноземні інвестиції;
4. організовує у СЕЗ такі виробництва, продукція яких могла б йти на експорт, не ущемляючи місцеві підприємства;
5. спільна підготовка фахівців;
6. спільна діяльність у галузі рекреації, туризму тощо.

Вільні економічні зони можуть також відігравати значну роль у вирішенні більш конкретних завдань:

• їх можна вважати джерелом нових товарів та техніки;
• вони можуть виробляти нові знання і виконувати освітню функцію;
• їх можна використовувати як випробувальний полігон перед широкомасштабними впровадженням окремих реформ;
• їх можна використовувати як механізм для зосередження досить обмежених ресурсів (технічних, фінансових, управлінських тощо) та їх концентрованого спрямування на досягнення певної мети;
• ВЕЗ можна вважати засобом сприяння розвитку певного регіону [2, c. 27-29].

Відповідно до цілей  свого функціонування ВЕЗ можуть мати різні назви. Багатоманітність ВЕЗ у світі можна обумовити  процесом їх еволюції, зростанням рівня економічного розвитку держави, посиленням експортного і науково-виробничого потенціалу, поліпшення рівня розвитку інфраструктури – транспорту , соціально-побутової сфери тощо. Однак в цілому головним завданням створення вільних економічних зон слід вважати активізацію зовнішньоекономічного співробітництва і розвиток інтеграційних процесів у період переходу до відкритої і конкурентоспроможної економіки на світовому ринку.

Створення вільних економічних  зон і територій пріоритетного  розвитку – це пріоритетний шлях іноземним інвестиціям і пріоритетним технологіям, сприяє активізації підприємницької діяльності і, значить – зростанню обсягів виробництва і як наслідок більш повне задоволення внутрішньодержавного  попиту.

 

2. Типологія вільних економічних зон  

У світовій практиці існують  різні підходи до організації  вільних економічних зон. Іноді трапляються випадки, коли досить важко класифікувати ту чи іншу зону, тому що вона має риси багатьох зон. Тому поділ зон на певні типи має умовний характер, але дозволяє розмежувати за основними ознаками одну від другої.

У світі нараховується  більше тридцяти різновидів ВЕЗ. В матеріалах ООН можна знайти наступні їх види: митні, безмитні, торгівельні, зовнішньоторгівельні, безмитні торгівельні, особливі економічні, спеціальні вільні, вільні, виробничі, промислово-торгівельні, експортні, техніко-впроваджувальні, науково-технічні та багато інших.

Але, не зважаючи на цю різноманітність, всі ці види – це господарські анклави, в яких діє безмитний або пільговий режим ввезення та вивезення товарів. Вони відсторонені у торговельному та валютно-фінансовому відношенні від решти території певної країни, мають тісний зв’язок зі світовим ринком та активне залучення іноземного капіталу.

Опираючись на досвід функціонування ВЕЗ, можна привести наступну класифікацію, яка включає такі види – комплексні, ЗВТ, промислово-виробничі зони, сервісні, парки технологічного розвитку, туристичні та інші. Деякі з них мають ще свої підвиди [20, c. 19-22]. 

1. Комплексні спеціальні економічні зони виробничого характеру: 

• зони вільного підприємництва – певна частина суверенної національно-державної території, яка має встановлені законом пільгові економічні умови для національного та іноземного підприємництва, у яких законодавчо запроваджуються особливі митний, податковий, фінансово-банківський, візовий та інші режими, що створюють привабливі умови для іноземного інвестування, прискореного освоєння нової техніки і технології, нарощування експорт, потенціалу тощо.;
• Спеціальні економічні зони (СЕЗ)- територія, в межах якої відповідним законом певної країни встановлюється і діє спеціальний правовий режим господарської діяльності та спеціальний порядок застосування і дії законодавства цієї країни;
• території особливого режиму;
• особливі економічні зони

ВЕЗ такого типу доцільно створювати на порівняно обмежених  територіях, які мають сприятливе географічне положення на перехрестях  міжнародних транспортних систем. Саме в цих зонах створюються умови  для широкого залучення іноземного капіталу, адже тут можна створити для цього необхідну інфраструктуру.

2. Зони вільної торгівлі (ЗВТ), підвидами яких є:

• вільні митні зони – це обмежена ділянка митної території країни, де встановлюється особливий режим підприємницької діяльності. Відповідно до митних кодексів різних країн іноземні товари розміщаються і використовуються у вільній митній зоні без стягування митних пошлін, податків, а національні товари розміщаються і використовуються на умовах, застосовуваних до вивозу відповідно до митного режиму експорту;
• вільні порти – порт, що користується правом безмитного ввезення і вивозу товарів або має сприятливі митні правила;
• транзитні – портові зони в прибережних державах, які використовуються в якості складів-розповсюджувачів для сусідніх країн, які, в свою чергу, не мають виходу до моря. В зоні її транзитні товари не обкладаються митом, не проходять митний контроль тощо.

3. Промислово-виробничі зони:

• Експортні промислові зони. Ці зони, головним чином, орієнтовані на зовнішню торгівлю;
• Імпортно-промислові зони та зони по заміщенню імпорту. Вони забезпечує країну, яка приймає, сучасними товарами, а місцеві підприємства – передовими технологіями.

4. Сервісні зони, які включають в себе:

• зони банківських і страхових послуг - це  зони,  в    яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення  банківських та  страхових  операцій  в  іноземній  валюті  для  обслуговування нерезидентів [18];
• офшорні зони – зони, особливістю яких є створення для підприємців сприятливого валютно-фінансового та фіскального режимів, високий рівень та законодавчі гарантії банківської та комерційної секретності, лояльність державного регулювання.;
• рекреаційні – це території (акваторії), призначені для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів..
5. Парки технологічного розвитку, які створюють на основі науково- технічного потенціалу, який присутній у даній країні, але безумовно з допомогою іноземного капіталу та на основі використання зарубіжного досвіту.

Але таке чітке розмежування існує переважно в теорії. На практиці ж характерне сполучення різних форм діяльності ВЕЗ [24, c. 10-11].

За винятком зон вільної  торгівлі, вузькоспеціалізовані зони в наш час зустрічаються дуже рідко.

За типами організації  ВЕЗ поділяються на експортно-орієновані (анклавні)  зони та зони імпортозаміщення.

Спираючись на зарубіжні  джерела стосовно цього аспекту, які відображаюсь сучасний стан розвитку ВЕЗ у світі, можна навести  такі типи ВЕЗ (Додаток А). Особливість цієї класифікації полягає в тому, що тут приведені приклади до кожного з типів ВЕЗ і відрізняє зони відповідно до цілей їх створення [7, с.10].

Щодо розмірів, то за цією характеристикою ВЕЗ можна розподілити  на:

• Крупномасштабні. Прикладом в цій категорії можна виділити вільну зону Манауса в Бразилії (3,6 млн. кв. км) та ВЕЗ Китаю по декілька десятків тисяч квадратних кілометрів;
• Середньомасштабні – ВЕЗ, площа яких сягає декілька десятків квадратних кілометрів;
• Дрібномасштабні, так звані «міні-зони», площа яких налічує декілька десятків тисяч гектарів. Вони часто обмежені територіями окремих підприємств. Прикладами таких ВЕЗ є зони в Угорщині, підприємства «макьюладорас» у Мексиці, країнах Карибського басейну та інші. 
  

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ВІЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН В  КНР

 

2.1.Передумови формування ВЕЗ в Китаю

Політика відкритої економіки – стратегічний курс Китаю, який розрахований на тривалу перспективу. Цей стратегічний курс являє собою:

• Лібералізацію інвестиційного клімату;
• Створення ринкової інфраструктури;
• Залучення сучасних технологій;
• Розширення повноважень місцевих органів влади.

Політика відкритої  економіки В Китаї виходить з  наступного поетапного курсу:

1. вільні економічні зони;
2. відкриті приморські міста;
3. відкриті приморські райони;
4. внутрішні райони країни.

  Вже впродовж більше 30 років в Китаї функціонують вільні економічні зони (в КНР їх зазвичай називають спеціальними). Розвиток СЕЗ приносить значні результати: все більше і більше зон з’являється в Китаї, що в черговий раз доводить, що наявність СЕЗ є досить позитивним явищем для розвитку його економіки.