Вільні економічні зони в Україні: сучасний стан, динаміка розвитку

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ  ВІДНОСИН

Курсова робота

З навчальної дисципліни

“Міжнародні економічні відносини”

на тему:

“Вільні економічні зони в Україні: сучасний стан, динаміка розвитку”

Виконала студентка Логінова Карина Романівна

Факультет міжнародної інформації

група 208

Науковий керівник Руденко  Наталя Валентинівна

Кандидат економічних  наук, доцент

Київ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВЕЗ………………………….6

1. Сутність та об’єктивна необхідність створення ВЕЗ……………..9
2. Класифікація вільних економічних зон……………………………12

РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ВЕЗ В УКРАЇНІ…………………16

2.1  Типи вільних економічних  зон, створених в Україні……………...20

2.2  Світовий досвід і можливості використання ВЕЗ в Україні……...24

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ  ВЕЗ В УКРАЇНІ………………30

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….38

СПИСКО ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………42

ДОДАТКИ……………………………………………………………………....44

ВСТУП

На етапі реформуваня  економіки України, пошуку ефективних шляхів господарювання та переходу її на ринкові структури, створення  і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон є актуальним питанням. Світовою практикою доведено , що через СЕЗ можна комплексно вирішувати проблеми соціально-економічного розвитку окремих територій через надання їм статусу реального субєкта економічних відносин, делегування державою розширених правових норм та реальних економічних можливостей місцевим органам державної влади і самоурядування. Це є мобільна структура і, що найважливіше приваблива для інвестора, що бажає вкладати кошти у розвиток виробництва на цих територіях

Об'єктивними передумовами створення єврорегіонів виступають спільність географічного положення, подібність природних умов, а також наявність різноманітних суспільно-географічних зв'язків. Якщо раніше нериферійність прикордонних територій визначала в переважній більшості відставання у соціально-економічному розвитку, що обумовлювалося головним чином залишковим принципом в системі централізованого розподілу та постачання ресурсів, то нині, з переходом до ринкової системи господарювання та розвитком інтеграційних процесів, вони мають певні переваги. Це - територіальна близькість підприємств, організацій як суб'єктів зовнішньо економічних зв'язків; вища, порівняно з іншими територіями, питома вага сформованої інтеграційної інфраструктури; етнічна близькість населення, значна частина якого володіє мовою чи мовами населення країн-сусідів; високий рівень міжособових контактів; близькість елементів соціальної психології, культури тощо.

Багато які країни зверталися і звертаються до нетрадиційних  методів активізації своєї участі у міжнародному розподілу праці. Одним з напрямів стимулювання розвитку виробництва, зростання валютних надходжень, покращаня платіжного балансу та одержання доступу до нових і  новітніх технологій є утворення вільних економічних зон (ВЕЗ) з особливим юридичним та митним статусом, які створюють сприятливі умови для залучення іноземного капіталу. Ці умови охоплюють різноманітні податкові, митні, валютно-фінансові та інші преференції, які надають право іноземним фірмам безмитно ввозити машини і устаткування, технології, сировину і матеріали, напівфабрикати, створювати експортні виробництва, переводити значну частину одержаного прибутку за межу митного кордону ВЕЗ. Складність даної проблеми полягає в тому, що вільні економічні зони повинні вписуватися в національну економічну систему і, в той же час, бути привабливими для зарубіжних інвесторів.

Важливою задачею функціонування ВЕЗ є створення передумов  для поступового поширення із зони на економіку навколишнього  регіону і всієї країни найбільш ефективних елементів ринкового механізму, які використовуються для стимулювання та прискорення процесу вдосконалення системи управління, який проходить в країнах з перехідною економікою.

Актуальність проведеного дослідження обумовлена пожвавленням дискусій навколо проблеми вільних економічних зон на сучасному етапі розвитку світового співтовариства. Справа в тому, що, незважаючи на загальноприйняте твердження, що існування вільних економічних зон – фактор розвитку та благополуччя країн, багато науковців, політологів та економістів почали ставити під сумнів це положення, вказуючи на існування «зворотної сторони медалі».

Об'єктом дослідження є історія виникнення вільних економічних зон, їх поступовий розвиток, сучасний стан і утвердження на різних територіях та їх вплив на розвиток і добробут країн і господарюючих суб'єктів. Окрема увага приділяється розвитку вільних економічних зон на території України.

Предметом дослідження є сучасний стан ВЕЗ в Україні

Метою дослідження є розгляд принципів утворення і функціонування вільних економічних зон в Україні, їх класифікацію, досвід утворення і функціонування вільних економічних зон на прикладі іноземних держав та ін.

РОЗДІЛ 1.Загальна характеристика ВЕЗ

Безперервний і послідовний  розвиток виробничих сил супроводжується  адекватним процесом усуспільнення  виробництва і суспільного розподілу  праці. Це у свою .чергу спричиняє  посилення інтеграційних зв'язків. Формування вільних економічних  зон у багатьох країнах світу  віддзеркалює дію об'єктивних інтеграційних  процесів. Поряд з розвитком усуспільнення  виробництва шляхом його спеціалізації  і концентрації, збільшенням випуску  товарної продукції відбувається посилення  міжрегіональних та міжнаціональних  контактів. Формується нова світова територіальна структура, відповідно до якої проходить закріплення виробництва певних видів продукції чи послуг за окремими країнами.

 Такому закріпленню  сприяє розвиток зовнішньоекономічних зв'язків через вільні економічні зони. Економічні системи окремих країн поступово інтегруються шляхом встановлення стабільних економічних зв'язків, торгівлі науково-технічними досягненнями, послугами, інформацією. В кінцевому результаті господарські системи країн-партнерів взаємно пристосовуються, вони утворюють нову економічну структуру, яка поглинає відокремлені потенціали, відтворюючи   систему   більш   високого   рівня.   У   такій економічній системі зявляється можливість ефективного використання основних факторів виробництва, до складу яких входять робоча сила, капітал та інформація. Виникають додаткові можливості для прискореного зростання національних економік.

Спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ) - один з досить помітних елементів структурних перетворень світової економічної системи другої половини XX ст. Вони географічно розосереджені практично на всіх континентах та присутні в різних групах країн - як у тих, що розвиваються, так і в промислово розвинених. Вільні економічні зони є одним з елементів здійснення інтеграційних процесів і структурних перетворень у світовій економіці, досягнення відкритості зовнішньому світові, залучення іноземних інвестицій.

Серед основних факторів розміщення СЕЗ є наявність достатнього  ресурсного потенціалу (природно-кліматичних  умов, корисних копалин, трудових ресурсів, науково-виробничого потенціалу тощо); забезпеченість об'єктами виробничої та соціальної інфраструктури (яка існує або буде створена в процесі розбудови СЕЗ); розвиненість системи комунікацій, особ ливо засобів зв'язку, розгалужена транспортна мережа; відсутність (або врахування) екологічних обмежень та заборон щодо створення СЕЗ, а також заці кавленість органів місцевого і регіонального самоврядування й населення у створенні на відповідній території спеціальної економічної зони тощо.

Однією з початкових лексем, що визначали суть вільної зони, був "вільна гавань" З розповсюдженням механізму зон та його модифікацією, зміною цільової та функціональної спрямованості СЕЗ, понятійний ряд розширювався, у тому числі під впливом мовних особливостей держав-засновниць. У результаті явище, шо має внутрішню цілісність, отримало значну кількість понять та визначень: вільні зони, вільні торгові зони, експортно-виробничі зони, вільний порт, вільні експортно-виробничі    зони,    технологічні    зони,    вільні експортні зони, зони безмитного ввозу, вільні зони заохочення експорту, індустріальні зони, зони сприяння інвестиціям, спеціальні економічні зони, зони безмитного виробництва, зони безмитного промислового експорту, зони спільного підприємництва, зони зовнішньої торгівлі, промислово-виробничі зони, зони вільної економіки, техніко-впроваджувальні зони, зони безмитної торгівлі тощо.

Існує менше 30 різних назв, що виначають це явище. Найбільш розповсюдженими   з  них   є  вільна економічна зона "експортно-виробнича зона" (ЕВЗ). Перший термін найбільш точно відображає той ключовий момент, що зона являє собою економічне, а зовсім не політичне, соціальне чи інше утворення з вільним (спрощеним відносно національної економіки і максимально наближеним до світової) режимом підприємницької діяльності. Другий термін, досить широко популяризований економічною наукою, найбільш активно використовується в практиці країн, що розвиваються, які є лідерами по чисельності ЕВЗ, а також офіційно використовується рядом міжнародних організацій, у тому числі - Міжнародною Організацією Праці, Центром ООН з Транснаціональних Корпорацій, Всесвітньою Асоціацією ЕВЗ.

Крім того, існує багатоваріантність підходів у  визначенні самого явища вільних зон. Власні трактування поняття та статусу зон дає законодавство країн, що беруть участь у процесі зонування, а також міжнародні угоди, науково-практичні дослідження, документи спеціалізованих організацій, асоціацій тощо.

Наприклад, трактування поняття  експортної виробничої зони як "чітко  визначеної промислової зони, в якій сформовано анклав безмитної торгівлі в митному та торговому режимі приймаючої країни і в якій іноземні підприємства, що виробляють в основному продукцію на експорт, отримують вигоду з наданих фіскальних пільг", викладено Центром ООН ТНК. Це формулювання далеко не ідеальне і, за словами експертів Центру, не враховує відхилень від схеми або так званих "прикордонних" явищ. Суть останніх у тому, що зона, названа експортно-виробничою, може бути фактично орієнтована на місцевий ринок (імпорт).

Особливості формування політики відкритої економіки в Україні  і створення вільних економічних  зон складаються виходячи з безпрецедентних  умов, які виникли на перехідному  етапі трансформації економічних  відносин. В Україні, як і в інших  державах, які виникли на території  колишнього СРСР, ці процеси за багатьма параметрами значно відрізняються від процесів, які відбуваються в інших країнах, де механізми ринкових відносин є звичайни ми у соціально-економічному розвитку (наприклад, США, Західна Європа), або де державна політика «відкритих дверей» сприяла глибокому залученню національної економіки у процес створення вільних економічних зон (наприклад, Китай).

В економічній літературі зустрічаються різні формулювання її сутності. Наведемо визначення, яке дали експерти ООН [11; С. 10—11]: це обмежені регіони, які характеризуються такими основними рисами:

•    в них відсутнє мито (або воно фіксується на мінімальному рівні), на ввіз та вивіз устаткування, вихідних і проміжних матеріалів, а також готової продукції на експорт при максимальному спрощенні всіх процедур, обу- мовлених експортно-імпортними операціями;

•    існує пільговий режим оподаткування і вільний обіг конвертуємої валюти в умовах загальної свободи міжкраїнових фінансових трансакцій;

• держава надає загальні гарантії від конфіскації іноземної  власності і надає зареєстрованим у зоні фірмам широке коло пільг та привілеїв.

У Законі України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» наводиться таке визначення: «Спеціальна (вільна) економічна зона уявляє собою частину території України, у якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності і порядок застосування та дії законо давства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони впроваджуються пільгові, митні, валютно фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних і іноземних юридичних та фізичних осіб.

1.1 Сутність та об’єктивна необхідність створення ВЕЗ

Термінологія “вільних економічних  зон” (ВЕЗ) знайшла широке розповсюдження у світовій практиці на протязі останньої  чверті століття. У сучасному вигляді  вони виникли на початку 70-х років  у країнах південно-східного азіатського  регіону. Незабаром ці країни надбали  назву “азіатських тигрів”, завдяки їх економічному стрибку за рахунок досягнення найбільш високих у світі темпів розвитку їх господарств. Ще 1 січня 1970 року, одна з перших у світі, Південна Корея прийняла закон про утворення вільної економічної зони. З ціллю залучення іноземних інвестицій, стимулювання зростання експорту, зростання зайнятості, удосконалення промислових технологій і, у кінцевому рахунку, прискорення економічного розвитку країни, цим законом була створена ВЕЗ в прибережних районах Південної Кореї, котра стала одним з лідерів “азіатського дива”, трохи потьмянілого на грунті світової фінансової кризи останніх років.

У 90-і роки за темпами економічного зростання світовим лідером став Китай, в якому сьогодні успішно працюють 5 особливих економічних регіонів, котрі ще у 1980 р. отримали пільги ВЕЗ. У 1990 р. до них приєднався Пудун у Шанхаї, котрий за обсягами інвестицій 90-х років перевищив сумарні обсяги інвестицій 5 особливих економічних регіонів майже за 20 років (відповідно 25 та 22 млрд. дол.). Окрім цього, 14 міст Китаю отримали статус відкритих приморських територій. Саме фактор приморського узбережжя східних територій Китаю дозволив цим регіонам вийти у лідери економічного розвитку країни навіть в умовах відсутності пільг, притаманних ВЕЗ. Усього на території китайських ВЕЗ на протязі останніх 20 років було введено у дію біля 5700 підприємств з участю іноземного капіталу.

Слід відзначити, що вільні митні  зони (ВМЗ) у міжнародних торгово-економічних  відносинах використовуються вже кілька століть, а перші “порто-франко”  виникли на узбережжі Середземного моря ще наприкінці XVI століття. У 1595 р. в італійському місті Генуї одним  з перших було проголошено статус вільного порту. Вже більш 200 років  існує місто Одеса, яке з 1817 року в дореволюційній Росії мало пільговий  режим “порто-франко”, а сьогодні активно домагається такого ж  права в незалежній Україні. Сьогодні таких міст у світі нараховується  більш 400. Тільки у Європі існує біля 130 ВМЗ, а в США на основі спеціального закону 1934 р., прийнятого з приходом до влади президента Франкліна Рузвельта, функціонує більше 180 ВМЗ, котрі там мають назву “зовнішньоторгових зон”. Загальна кількість ВЕЗ у США зараз зросла до 300. Найбільш великою серед них є науково-технічна ВЕЗ “Силіконова долина”, де зосереджено 20% світових обсягів виробництва комп’ютерів та іншої обчислювальної техніки.

Відмічу наступні характерні риси ВЕЗ:

1. Застосування різних видів пільг та стимулів, в такому числі:
• Зовнішньоторговельних (зниження або відміна експортно-імпортних зборів, спрощений порядок здійснення зовнішньоторговельних операцій);
• Фіскальних, пов’язаних із податковим стимулюванням конкретних видів діяльності. Пільги можуть зачіпати податкову базу (прибуток або доход, вартість майна і т.ін.), окремі її компоненти (амортизаційні відчислення, витрати на заробітну плату, транспорт), рівень податкових ставок, питання постійного або тимчасового звільнення від оподаткування;
• Фінансових, які включають різні форми субсидій, що надаються як у прямому виді – за рахунок бюджетних кошт і преференційних державних кредитів, так і опосередковано – у вигляді встановлення низьких цін на комунальні послуги, зниження орендної плати за користування земельними ділянками і тому подібне;
• Адміністративних, що спростовують процедури реєстрації підприємств, режиму в’їзду-виїзду іноземних громадян.

В результаті застосування пільг норма  прибутку в ВЕЗ складає 30-50%, а  іноді і більше: наприклад, транснаціональні компанії отримують в азіатських ВЕЗ в середньому 40% прибутку в  рік. Суттєво скорочуються (в 2-3 рази) строки окупності капітальних вкладень (вважається нормальним для ВЕЗ, коли ці строки не перевищують 3-3,5 роки).

2. Наявність локальної, відносно відокремленої системи управління зоною, наділеною правом приймати самостійні рішення в широкому економічному спектрі.
3. Всебічна підтримка зі сторони центральної державної влади.

Очевидно, що в процесі  реформування економічної системи  України та побудови відкритого суспільства  з високим рівнем соціальної орієнтованості, необхідно у найкоротші строки знайти рішення, спроможні принципово вплинути на стабілізацію економічної ситуації і, в подальшому, стимулювати всебічний  розвиток регіонів країни, вирівнювання рівнів їх соціально-економічного стану.

Перехід до ринкової економіки  передбачає підвищення ступеню інтегрованості країни у світовий господарський комплекс. А це, зокрема, потребує масштабної технологічної та структурної перебудови, що у свою чергу потребує притоку іноземних інвестицій. Саме тому один з перспективних та ефективних шляхів досягнення цього пов’язаний з використанням можливостей вільних економічних зон (ВЕЗ), що визначаються як частина національної території, економічний потенціал якої орієнтований на вирішення специфічної задачі (або комплексу задач), яка вирізняє цю частину території країни із загального ряду, і спрямована на вирішення проблеми оптимального розміщення продуктивних сил в країні в цілому та інтеграції її у світове господарство.

1.2 Класифікація вільних економічних зон

Згідно з Законом України  “Про загальні засади створення і  функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” в Україні залежно  від господарської спрямованості  та економічно-правових умов діяльності можуть створюватися такі ВЕЗ:

• зовнішньоторговельні зони – частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та провадиться без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням. Формами організації таких зон можуть бути вільні порти (“порти-франко”), вільні митні зони (зони франко), митні склади;
• комплексні виробничі зони – частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємства, розширення зовнішньоекономічних зв`язків, запозичення нових технологій забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальницькі операції, та імпортноорієнтованих зон, головна функція яких – розвиток імпортозамінних виробництв;
• науково-технічні зони – це ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агро парків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів;
• туристично-рекреаційні зони – це ВЕЗ, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу;
• банківсько-страхові (офшорні) зони – це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України;
• зони прикордонної торгівлі – частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі[2].

ВЕЗ можуть бути класифіковані й за іншими критеріями. Так, за ознакою відкритості розрізняють інтеграційні ВЕЗ (діяльність яких спрямована на тісну взаємодію з поза зональною економікою країни) та анклавні (орієнтовані на зв`язки із зовнішнім ринком). Залежно від місця розташування ВЕЗ поділяються на зовнішні (розташовані на кордоні з іншими державами) та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни).

При проведенні класифікації ВЕЗ необхідно слідувати умові, що специфіка зон обумовлена безліччю чинників, серед яких – характеристика територій з погляду розмірів, географічного положення, наявності  і характеру ресурсів, конкретної мети і задач їх створіння, а так  само виду господарської діяльності, дозволеної законодавством (Додаток№1).

Схеми управління ВЕЗ повинні бути досить гнучкими, враховувати систему адміністративного управління, специфіку соціально-економічного розвитку регіону тощо. Під час заснування комплексної багатофункціональної зони, розташованої на території, кордони якої збігаються з кордонами адміністративно-територіальних одиниць, найефективнішою вважають схему управління, яка складається з місцевих органів влади, спеціально створеної державою спостережної ради та компанії зі створення і розвитку ВЕЗ (Додаток №2).

Під час формування інвестиційної  політики на території ВЕЗ найважливішим  є визначення правового режиму використання землі та природних ресурсів іноземними юридичними і фізичними особами, забезпечення правового режиму охорони  власності громадян, власності іноземних  юридичних і фізичних осіб.

Найдоцільніше починати формування інфраструктури в точкових ВЕЗ. Кожна точкова зона має свою спеціалізацію і це дає змогу цілеспрямовано використовувати кошти на розвиток визначених галузей інфраструктури.

Особливі економічні умови  господарювання ВЕЗ дають змогу національним товарам та послугам проникати на світовий ринок, а іноземним ресурсам - влитися в національну економіку і відіграти там свою позитивну роль. Створення вільної економічної зони - це подальший соціально-економічний розквіт регіону, широке залучення зовнішніх і внутрішніх інвестицій, захищених гарантіями держави і спрямованих на створення соціально орієнтованої інфраструктури краю.

РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ВЕЗ В УКРАЇНІ

Історія СЕЗ (ВЕЗ) в українському законодавстві  нараховує майже десятиліття. Зокрема, "зелене світло" СЕЗ було вперше дано ще у Ст. 24 Закону України "Про  зовнішньоекономічну діяльність" № 960-XII від 16 квітня 1991 р. Так, у законі зазначалося, що "на території України  можуть запроваджуватись спеціальні економічні зони різного типу. Статус та територія  зазначених зон встановлюються Верховною  Радою України згідно з законами України про спеціальні економічні зони шляхом прийняття окремого закону України для кожної з таких  зон". Наступним значним кроком у законодавстві щодо створення  та діяльності СЕЗ став Закон України "Про загальні засади створення  і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон". До речі, дуже показовим  виявився й той факт, що з моменту  ухвалення цього важливого економічного закону в парламенті, тобто з 1992 року, до нього не було внесено жодних доповнень та змін, хоча експерти вже  тривалий час стверджують, що він  потребує вдосконалення.

Закон визначав мету створення СЕЗ - "залучення іноземних інвестицій та сприяння їм, активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України". Зокрема, за інформацією Кабінету міністрів України, яка прозвучала 12 вересня 2008 р. на дні уряду у Верховній Раді, сума інвестицій, залучених у СЕЗ, становить 305 млн. доларів США - 23% від необхідної суми за затвердженими проектами. На ці кошти планувалося створити понад 25 тисяч і зберегти 37 тисяч існуючих робочих місць, однак, вдалося створити і зберегти лише 30 тисяч робочих місць.

В Україні для підтримки науково-технічного прогресу на базі науково-дослідних  інститутів було створено 8 технопарків. Зокрема такий технопарк функціонував окрім Києва і Донецька свого  часу і в Харкові на базі «Інституту Монокристалів». Крім того, в нашій  країні були створені території пріоритетного  розвитку із спеціальним режимом  інвестиційної діяльності в Донецькій, Луганській, Закарпатській, Житомирській, Чернігівській, Волинській областях, в  Автономній Республіці Крим, містах Шостка і Харків.

Для вирішення соціально-економічних  проблем регіонів на просторах України  було сформовано 12 вільних економічних  зон: «Порто-франко», «Азов», «Донецьк», «Яворів», «Закарпаття», «Славутич», «Курортполіс Труськавец», «Миколаїв», «Рені», «Порт  Крим», «Інтерпорт Ковель», зона особливого інвестиційного режиму «Харків».

При аналізі діяльності ВЕЗ  з погляду отримання валюти доцільно розглядати показник чистого експорту. При цьому різниця між валовим  і чистим експортом виникає через  те, що фірми, розміщені в ВЕЗ значну частину сировини і напівфабрикатів  імпортують. На жаль, в Україні не велося дослідження існуючих ВЕЗ  по показнику чистого експорту. Офіційні джерела надавали в основному  показники реалізованої продукції  і наданих послуг або валового експорту. Тому ефективною виглядала  тільки діяльність ВЕЗ «Порто-франко». Не поміченою залишилася ефективність роботи ВЕЗ «Азов» і «Донецьк», де частка продукції, що пішла на експорт  відповідно 71,8 і 31,9%, що говорить про  значність привернутих іноземних  засобів. Ефективність роботи СЕЗ «Курортополіс  Труськавец» характеризується збільшенням  кількості реалізованої продукції  і наданих послуг протягом 2003 року збільшилося в 13,7 раз, в СЕЗ «Яворів» – в 9 разів, в СЕЗ «Славутич» –  в 4,3 рази.

Позитивний ефект від  прямих зарубіжних інвестицій, що притягувалися  в СЕЗ служив наочним прикладом  для національних фірм і потенційних  підприємців для того, щоб перейняти  іноземний досвід. Хоча в цілому ефект каталізатора економічного зростання  від інвестицій достатньо складно визначити, з іншої ж сторони дані (Таблиця 1.1)доводять, що 6 з 11 підприємств досягли успіху саме за допомогою залучення прямих зарубіжних інвестицій.

Таблиця 1.1 - Ефективність роботи українських ВЕЗ в 2009 р.

Таблиця 2.2 - Інвестиційна ефективність деяких ВЕЗ України в 2010 р.