Вікові особливості розвитку уваги у підлітків та шляхи її розвитку

Вікові особливості розвитку уваги  у підлітків та шляхи її розвитку  

Зміст

Вступ 3

Розділ 1. Теоретичний аналіз поняття «увага» у психологічній літературі 6

1.1. Класичні теорії уваги та сучасні її дослідження 6

1.2. Механізми виникнення і розвитку уваги 15

1.3.  Види уваги 17

1.4. Розвиток уваги у підлітковому віці 20

Розділ 2. Методи та методика дослідження вікових особливостей уваги підлітків 23

2.1. Методи дослідження уваги у психології 23

2.2. Методика дослідження уваги підлітків 29

2.3. Результати дослідження вікових особливостей уваги підлітків 31

Розділ 3. Шляхи розвитку уваги підлітків 37

Висновок 44

Список використаних джерел 46

Додатки 48

Вступ

Актуальність теми курсової роботи обумовлюється тим, що основною суспільною вимогою, яка висувається до підлітків у контексті сучасної культури, - оволодіти певною сумою знань, вмінь та навичок, необхідних для входження в життя суспільства. Ця вимога, поєднуючись із загальною культурною традицією ставлення до освіти, робить проблему учіння і навчальних досягнень дуже важливою у підлітковому віці.

Підлітковий вік – надзвичайно складний етап психічного розвитку, характеризуючи його, слід мати на увазі ряд обставин. З одного боку, за рівнем та особливостями  свого психічного розвитку підлітки ще не повністю вийшли з дитинства; з другого – вони вже стоять на порозі дорослого життя, а в  їхній  поведінці реально виражається  спрямованість на дорослі форми  взаємин і ставлень.

Важливим  психічним новоутворенням підліткового віку є розвиток довільності всіх психічних процесів, спричинений  передусім новими, вищими вимогами до них з боку навчальної діяльності. Підліток вже в змозі самостійно організовувати свою увагу, пам'ять, мислення уяву, певною мірою регулювати власні емоційно-вольові процеси тощо.

Розвиток  уваги у цьому віці дуже суперечливий. Так зростає обсяг уваги, здатність  довго зберігати її інтенсивність  і переключати з одного об’єкта  на інший; при цьому зростає і  вибірковість уваги та її залежність від спрямованості інтересів, що зумовлює характерну для багатьох юнаків та дівчат неспроможність сконцентруватися на чомусь одному, майже постійну розсіяність  уваги.   

Увага присутня в будь-якій навчальній діяльності. Із самих загальних уявлень про  роль уваги слідує, що успішність повинна  бути краща в дітей уважних.. Сприйняття навчального матеріалу, його осмислення і міцне засвоєння можливі  лише за умови уважного ставлення  учнів до своєї роботи і неможливі  без цілеспрямованої уваги. Як правило, у встигаючих школярів добре розвинуті основні властивості уваги, однак, нерідко зустрічаються і такі діти у яких властивості уваги бажають бути кращими, проте вони не менш успішно справляються з навчальною програмою. У деяких із них це відбувається за рахунок хорошого загального розвитку і чудової пам’яті. Проте є й інші: ці діти не відзначаються особливою ерудицією, пам'ять у них звичайна, мовленнєвий запас середній. За відгуками вчителів і спостереженнями психологів, такі діти володіють особливою уважністю.  

У літературі існують важливі теоретичні положення  про роль уваги у навчальній діяльності учнів. Теоретичні підходи до дослідження  уваги в процесі навчальної діяльності особистості розроблялися М.Ф.Добриніним, П.Я.Гальперіним та ін. М.Ф.Добринін виходив з того, що кожна свідома  діяльність особистості включає  два процеси: а) постановку мети, б) розгляд  засобів досягнення цієї мети. І  те й інше залежить від спрямованості  і зосередженості свідомості, тобто  від уваги. При цьому увага  відсіває всю непотрібну інформацію і дає змогу зосередитися на найбільш значимій.

Як вітчизняні, так і зарубіжні дослідники виявляли вплив розвитку уваги на шкільну  успішність з навчальних дисциплін. У працях І.Л.Баскакової, В.А.Бодрова, Р.П.Лаптієвої, Г.М.Зараковського, Т.В.Мазур, Б.П.Невельського та ін. показана роль окремих властивостей уваги у  процесі навчання.

Об’єктом дослідження виступає підлітковий вік.

Предметом дослідження є особливості розвитку уваги у підлітковому віці.

Метою нашої роботи є дослідження вікових особливостей розвитку уваги у підлітковому віці.

Відповідно  до мети, вирішуватимемо наступні завдання:

1. Здійснити  теоретичний аналіз змісту та  особливостей формування поняття  «увага» у психологічній літературі.

2. Розкрити  особливості розвитку уваги у  підлітковому віці.

3. Провести  дослідження особливостей розвитку  уваги у підлітковому віці  серед студентів-першокурсників  Коростишівського педагогічного  коледжу імені Івана Франка.

Гіпотеза дослідження - у підлітковому віці спостерігається розвиток обсягу уваги, підвищення стійкості уваги та розвиток здатності до переключення та розподілу уваги.

Експериментальна база дослідження. Дослідження проводилося серед підлітків-студентів І курсу Коростишівського педагогічного коледжу імені Івана Франка. У ньому взяли участь 7 дівчат та 3 хлопці віком 15 років.

Методи дослідження. Для дослідження я обрала наступні методики:

- методика  коректурної проби;

- методика  «Червоно-чорна таблиця»;

- методика  розподілу уваги;

- методика  «Таблиці Шульте».

Робота  складається із вступу, основної частини, висновків, списку використаної літератури та додатків.

Розділ 1. Теоретичний аналіз поняття «увага» у психологічній  літературі

1.1. Класичні теорії уваги та сучасні її дослідження

В психології розроблені засоби вивчення психічних  фактів і феноменів. До Них відносяться: спостереження, самоспостереження, експеримент (лабораторний, природний і експериментально-генетичний), засіб експертних оцінок, анкетування, інтерв'ю, тестів і т. п.

Головна вимога до засобів наукового дослідження  в психології: давати вірогідне знання, вести до об'єктивного відбивання психічних фактів і феноменів  оптимальним шляхом – відповідно закону оптимальності. Ті же вимоги стосуються і засобів практичної діяльності людини – вони закликані гармонізувати  психіку, дії, діяльність і творчість  – з мінімальними витратами енергії, часу і праці.

Здавна  добре відомі форми прояву уваги  та її значення для успішності всякої предметної діяльності. Але питання, що таке сама увага, до останнього часу викликає найрізноманітніші тлумачення й суперечки. М.М.Ланге в роботі “Теорія вольової уваги” (1893 р.) наводить огляд теорій уваги від Августина  до кінця XIX ст. Він розподіляє ці теорії на 8 груп:

1. Моторні  теорії уваги. Увага розглядається  як результат рухового пристосування,  що “миттєво” поліпшує сприймання  предмета чи розумовий розгляд  ідеї.

2. Увага  – результат обмеження обсягу  свідомості (І.Гербарт, В.Гамільтон). Увага пояснюється тим, що обсяг  свідомості обмежений і “сильні”  уявлення витісняють із неї  більш слабкі.

3. Увага  – результат емоцій. Явище уваги  є результат емоцій і окремого  процесу уваги не існує. Те, що привертає увагу, завжди  так чи інакше пов'язане з  інтересом, а інтерес – це  емоція, вона і надає об'єкту  сприймання або уявлення додаткової  інтенсивності, а з нею –  ясності, виразності й стійкрсті  у зміні асоціацій. 

4. Увага  – результат аперцепції, що розглядається  як первинна духовна здатність  (В.Вундт) чи внутрішня воля, автономна  первинна духовна сила (В.Джемс).

5. Увага  – результат посилення нервової  подразливості або додаткового  нервового подразнення, що виходить  від вищих нервових центрів  і веде до посилення образа  або поняття. 

6. Увага  – результат особливої активної  здатності духу (волі).

7. Увага  як діяльність розрізнення. Первинний  ефект уваги – не в посиленні  (підвищенні інтенсивності) уявлення, а в з'ясуванні (більшому розрізненні)  його.

8. Увага  як результат нервового придушення. Увага пояснюється антагоністичною  взаємодією нервових процесів: той  процес, що складає фізіологічну  основу об'єктів уваги, придушує  нервові процеси, що складають  основу інших уявлень, і тим  самим забезпечує “своєму уявленню”  панування та стійкість у полі  ясної свідомості [20].

Огляд теорій, запропонованих у минулому, дає підстави стверджувати:

1. Увага  завжди розглядається як прояв  чогось іншого.

2. Увага  не має свого окремого специфічного  продукту. Її результатом є поліпшення  всякої діяльності, до якої вона  приєднується, і це скоріше за  все говорить проти визначення  уваги як окремої форми психічної  діяльності.

Радянські психологи намагалися показати залежність уваги від суспільного досвіду  людини. Так, П.П.Блонський писав, що в основі уваги лежать життєві  інтереси людини. Він підкреслював, що вираження уваги і страху майже  однакове, тільки страх більш інтенсивно виражений. У своєму розвитку, на думку  П.П.Блонського, увага проходить  ряд ступенів [3]:

Примітивна  увага насамперед визначається почуттями, розвинута – думками. Далі розвиток уваги йде від ротової і  тактильної до слухової й оптичної, від уваги до власного тіла до уваги  стосовно зовнішніх стимулів, що за легкістю залучення уваги розташовуються в такий ряд: біль, їжа, запахи, звуки, видимий світ.

Примітивна  увага найтісніше пов'язана з  життєвими інтересами і викликає найбільшу мускульну діяльність. Це практична увага, у той час  як більш розвинута – споглядальна. Примітивна увага більш емоційна й менш диференційована, найбільше  розвинута увага активна, довільна.

“Основний корінь уваги” – життєві інтереси, потреби. Але це лише “корінь”, а  не сама увага. Щоб увага розвинулася, потрібна певна потужність організму  і достатня диференційованість аналізаторів. За своїм походженням увага –  підкірковий, а за самою своєю  сутністю в розвинутому вигляді  – кортикальний процес.

М.Ф.Добринін у 50-х рр. ХХ ст. висловив думку про  залежність уваги від вимог, що їх висувають людині соціальні умови. У його роботах намітився підхід до уваги з боку психології особистості, яка здійснює вибіркову поведінку [13].

“Увага... являє собою спрямованість і  зосередженість психічної діяльності особистості. Під спрямованістю  розуміється вибірковий характер цієї діяльності і збереження цієї обраної  діяльності, під зосередженням –  заглиблення в дану діяльність і  відволікання від іншого” [13].

З цього  визначення випливає, що увага являє  собою не самостійний процес, а  лише характеристику інших психічних  процесів (сприймання, пам'яті, мислення тощо). Усі вони спрямовані на свій об'єкт  і тією чи іншою мірою зосереджені  на ньому. Не можна запам'ятовувати  без уваги, сприймати без уваги. Увага зливається з іншими психічними процесами, вона складає їх характеристику, але не має самостійного змісту.

Пізніше (1957 р.) М.Ф.Добринін уводить поняття  значимості, і визначення набуває  такого вигляду: увага – це спрямованість  психічної діяльності і зосередженість її на об'єкті, який має для особистості  певну значимість (стійку чи ситуативну).

С.Л.Рубінштейн, погоджуючись із тим, що увага позбавлена самостійного змісту, відзначає, що характеристика уваги як вибіркової спрямованості  на певний об'єкт є її феноменологічна  характеристика, джерела уваги при цьому не розкриваються. Головним є те, що увага найтісніше пов'язана з діяльністю. Увага – це внутрішня діяльність під покривом зовнішнього спокою [20].

Представники  англійської асоціативної психології поняття «увага» не включали в  систему психології як науки. Зосередженість вони тлумачили як асоціацію уявлень.

Представники  інтроспективної психології (Гербарт, Вундт, Тітченер вивчали тільки внутрішній суб´єктивний аспект уваги як явища. Увага, на їхній погляд, - це стан свідомості, який характеризується ясністю, чіткістю, інтенсивністю наявного в ній  змісту або перебігу процесів.

В. Вундт, наприклад, обстоював апперцептивно-волюнтаристську  теорію уваги, розглядаючи її як фіксовану  точку свідомості, найчіткіше її поле діяльності, зумовлене переходом  змісту свідомості із зони перцепції  до зони апперцепції, яка являє собою  особливу психологічну активність, що є виявом невідомої нам внутрішньої  сили [20].

Американський психолог Е. Тітченер розумів увагу  як сенсорну якість, яка визначає особливий  стан відчуття у свідомості. Яскравіше  відчуття панує над іншими й набуває  самостійності, виокремлюється серед  них, підпорядковуючи собі менш яскраві  відчуття. Він вважав, що яскравість відчуття зумовлюють нервові схильності, але не розкривав, що вони становлять собою [17, с. 83].

Представник фізіологічного напряму в психології Т. Ціген пояснював увагу не суб´єктивними  станами, а боротьбою відчуттів  і неусвідомлених уявлень за фіксовану  точку свідомості. Уявлення, яке  перемагає, стає усвідомленим, домінуючим.

Французький психолог Т. Рібо, слідом за І.М. Сєченовим, вважав, що уваги без її фізичного  виявлення не існує. У зв´язку  з цим він висунув теорію рухової  уваги. Увага, стверджував він, це не духовний акт, що діє таємничо, її механізм - руховий, тобто такий, котрий впливає  на м´язи у формі затримки. На думку Т. Рібо, людина, яка не вміє керувати м´язами, не здатна зосереджувати увагу.

Представники  біхевіоризму, розглядаючи психологію як науку про поведінку, у своїй  психологічній системі визначають увагу лише як орієнтацію поведінки, як установку організму щодо зовнішніх  стимулів.

Наведені  дані про розуміння уваги засвідчують  складність з´ясування сутності уваги  та особливостей її виявлення в діяльності [17, с. 84].

У процесі  вивчення концепції уваги науковцями (М.Ф. Добринін, Є.О. Мілерян, Ф.Н. Гоноболін, І.В. Страхов, та ін.) виділяється теорія взаємодії свідомості та діяльності особистості.

На їхню думку, увага постійно підтримується  діяльністю, забезпечуючи організацію  та регуляцію психічної діяльності, чіткості, ясності сприйняття, об’єктивної  дійсності. Відповідно, осередок оптимального або домінантного збудження залежить від потреб організму, від слідів минулих вражень та наявних у  людини систем тимчасових нервових зв’язків.

У залежності від активності співвідношення зовнішніх  і внутрішніх умов, увага поділяється  на мимовільну, довільну та післядовільну. Мимовільна увага складається у  процесі взаємодії людини із середовищем  поза її свідомого наміру. Начальне її виникнення базується на безумовнорефлекторних  явищах, які були викликані під  впливом тих чи інших зовнішніх  агентів.

Мимовільний вид уваги є генетично первісним  ступенем уваги, завдяки їй виникає  довільна увага, яка свідомо спрямовується  і регулюється особистістю. У  психології даний вид уваги прийнято вважати вольовою увагою, яка ставить  перед собою певні цілі і за допомогою спеціальних засобів  скеровує та підтримує увагу до об’єктів, пов’язаних з цими цілями. Довільна увага на відміну від мимовільної  рахується активним видом, що виникла  історично у процесі праці  та спілкування людини. Як зазначає К.Д. Ушинський, Ю.Л. Трофімов, Г.С. Костюк та інші, необхідною умовою довільної  уваги є оволодіння мовою, за допомогою  якої усвідомлюється мета, виникає свідомий намір особистості бути уважнішим, забезпечувати контроль за своїми діями [16].

Проте, як зазначають науковці (Л.Ю. Трофімов, Г.С. Костюк та інші), неможливо розподілити  увагу в межах одного аналізатора: слухати уважно дві промови, слухати  і читати. Якщо одна з діяльностей  вимагає концентрації уваги, то її розподіл стає неможливим.

Визначаючи  обсяг уваги, треба зазначити, що даний процес вираховується за кількістю  охоплених увагою об’єктів у відповідний  відрізок часу. У нормі людина на тахістоскопі у експериментальному дослідженні уваги досягає результату за 0,1с, при цьому сприймає 4-6 об’єктів, не пов’язаних між собою. Обсяг уваги  тісно пов’язаний та взаємозалежний з концентрацією уваги. У даному випадку концентрація уваги характеризується ступенем звуженості свідомості людини, а обсяг, навпаки, – її розширенням. Також існує тісний зв’язок уваги  з іншими психічними процесами, наприклад  увага, активізуючи визначені області  кори великих півкуль, оптимізує  сприйняття (створює умови для  включення) і сама здійснюється на основі аналізу та обробки всієї інформації яка поступає у головний мозок  людини.

Порушення уваги пов’язують з пошкодженням відповідних структур мозку, що призводить до ослаблення уваги, зменшення її об’єму, порушення концентрації та ін. Е.Д. Хомська  описує два типи порушення уваги: модально-специфічне, яке проявляється тільки в одній сфері (по відношенню стимулів модальності) і характеризується ігноруванням тих чи інших стимулів. Але це не має ніякого відношення до порушення як гностичних (сприйняття), так і інтелектуальних функцій. Їх порушення виникає у результаті пошкодження певних ділянок кори головного мозку, які відповідають за аналізаторну діяльність людини. Вона виділяє зорову, слухову, тактильну, рухову неувагу. Модально-неспецифічне порушення уваги розповсюджується на всі форми та рівні уваги. Хворий не може зосередитись на стимулах різної модальності (зорової, слухової, рухової та ін.) [19].

Отже, аналіз психофізіологічних порушень уваги  при пошкодженні різних відділів головного мозку вказує на різні  фізіологічні механізми мимовільних  та довільних форм уваги.

У процесі  навчальної діяльності дітей завдяки  увазі створюються тимчасові  нервові зв’язки в корі великих  півкуль, які складають необхідну  основу для засвоєння нових знань, умінь та навичок. Тому увагу в  учнів необхідно викликати, підтримувати та виховувати.

У початкових класах увага в учнів не завжди відрізняється своєю стійкістю. Діти, емоційно збуджуючись, що пов’язано  з віковими особливостями вищої  нервової діяльності, ще не можуть повноцінно зосереджуватись на головному, відокремлювати істотне від другорядного в оповіданні, у реченні, картині. Г.О. Люблінська виділяє причини неуважності  дітей, які заважають їх навчальному  процесу: перевтома, порушення правильного  дихання, недостатня розумова активність, неправильне виховання, негнучка увага  для переключення. У свою чергу  Г.С. Костюк запевняє, що молодшим школярам набагато легше зосередитись на конкретних навчальних заняттях, які підкріплені  різними засобами наочності. Науковець  також вказує, що учням важко підтримувати спрямованість уваги при несприятливих  умовах роботи. Але, якщо дане заняття  або вид діяльності змогли їх зацікавити, то увага набуває в них стійкого характеру [7].

Порушення мовленнєвої діяльності відповідно відбивається на процесі уваги у  дітей з вадами мовлення (О.В. Трошин, Е.В. Жуліна, О.Н. Усанова, Ю.Ф. Гаркуш), що характеризується її нестійкістю та низьким рівнем довільної уваги (дітям важко виконувати завдання за словесними інструкціями), який порушує  структуру діяльності, відмічається складність у плануванні своїх дій, також страждає аналіз та синтез поступаючої  інформації, спостерігається велика кількість помилок при диференціації  кольорів, форм, розташуванні фігур  тощо [9].

У дітей  із загальним недорозвитком мовлення (ЗНМ) (А.Я. Ястребова, Л.Ф. Спирова, Т.П. Бесонова, А.С. Винокур, Н.С. Жукова, О.М. Мастюкова, Т.Б. Філічова та інші) спостерігається  недостатня стійкість уваги, обмеженість  у можливостях її розподілу, часто  виявляються несформованими або  частково порушеними всі види контролю за діяльністю (попереджуючий –  розкриває аналіз умови завдань, поточний – процес виконання завдань, подальший – за результатом). Розподіл уваги між мовленням та практичною діяльністю викликає у таких дітей  відповідні труднощі при виконані поставлених  завдань [6].

Є.С. Алмазова відмічає, що діти з ринолалією мають  розгальмовану не стійку увагу, під  час шкільних навчальних занять у  них відмічається зниження працездатності і продуктивності.

У дітей  із заїканням відзначають знижену  пізнавальну активність, у них  спостерігається погана концентрація уваги (Р.Юрова, А. Кузьміна), вони гірше  виконують ті діяльність, які потребують високого рівня автоматизації (К.П. Беккер, А.В. Ястрєбова). У них відмічається знижений процес довільної уваги, що вказує на ступінь порушення власного мовномоторного компоненту, оскільки відбувається тісний зв’язок між  ступенем порушення уваги та важкістю мовленнєвого порушення (В.А. Калягин  Е.М. Кулієв; М.І. Мерлис та ін.) [3].

Науковці (О.Л. Жильцова, А.С. Вінокур, Л.С. Волокова та ін.) у своїх дослідженнях доходяять  всиновку, що діти з ФНМ мають  різну реакцію на мовленнєву недостатність, і тому психічний недорозвиток у  них проявляється по різному: в одних відмічається пасивність, недостатньо нестійка увага, що спричиняє відставання й інших психічних процесів (сприймання, пам’яті, мислення), а інші, працюючи над власними недоліками, намагаються розвиватися на рівні зі своїми однолітками.

Дослідження, проведені Г.А. Каше, Т.Б. Філічовою, Г.В. Чіркіною, свідчать, що у дітей  з ФНМ переважає швидке виснаження, відволікання, зниження рівня стійкості  та переключення уваги, все це залежить від недостатньої рухливості основних нервових процесів у корі великих півкуль та від індивідуальних відмінностей дітей: особливостей темпераменту, стилю виховання [8].

Р.І. Мартинова  у своїх дослідження відмічає, що при відносно збереженій увазі  до свого мовлення, у деяких дітей дислаліків спостерігається втомлюваність, виснажливість та відволікаємість, але в цілому ці діти оптимістично налаштовані на отримання позитивних результатів. У більшості дітей дизартриків відмічалася збільшена втомлюваність при будь якому розумовому навантаженні, що призводить до нестійкості уваги, відволікання та забування [19].

Отже, у  дітей з мовленнєвими порушеннями, на відміну від дітей у нормі, спостерігається знижений рівень пізнавальної діяльності, який включає у себе один з основних компонентів –  психічний процес уваги.

Аналіз  науково теоретичних досліджень вказує, що у молодших школярів з ПМР спостерігається значно низький рівень уваги, який виявляється у слабкій концентрації при виконанні завдань зі словесною інструкцією; зниженій стійкості уваги у процесі виконання певних завдань та робіт; труднощах при розподілі уваги між мовленням та практичною діяльністю; порушеннях всіх видів контролю за своєю діяльністю; частому відволіканню при виконанні запланованих завдань. Дані недоліки, на думку науковців (О.Н. Усавнова, Ю.Ф. Гаркуша), при тяжких порушеннях мовлення можуть призвести до не сформованості або порушення структури діяльності молодших школярів.

Отже, у  дітей з порушеним мовленнєвим  розвитком, порівняно з їх однолітками  без мовних вад, значно знижені різні  властивості уваги – розподіл, об’єм, концентрація, стійкість, переключення, що характеризується різною специфікою мовних розладів.

1.2. Механізми виникнення  і розвитку уваги

Концепції довільної внутрішньої зосередженості свідомості та омонімію вольової активності, що виявляються в увазі, розроблялися ще в межах інтроспективної психології. Проте вони не пояснювали механізми виникнення і розвитку уваги. На  спробу науково обґрунтувати ці механізми вперше направляємо в моторній теорії уваги, авторами якої були французький психолог Т.Рібо і російський психолог М. М. Ланге [5]. Ця теорія надає надзвичайно важливого значення зовнішнім виявам уваги, розглядаючи роль рухів не стільки як побічний вияв, скільки як умову виникнення уваги. Рух, зазначали вони, фізіологічно підтримує і посилює акт уваги, налаштовуючи органи чуття на зосередження або відвернення свідомості. Руховий ефект уваги та вміння ним керувати розкриває механізми довільної уваги. Довільно регулюючи рухи, пов'язані з чимось значущим, можна відповідно активізувати й спрямувати увагу. Якщо, підкреслювали прихильники цієї теорії, усунути рухи, то від уваги нічого не залишиться, тобто неможливою стане сама увага. Звичайно, роль рухів у підтриманні уваги безперечна. Проте не можна зводити до них саму увагу.

У 20—30-ті роки досить поширеною була теорія уваги Д. М. Узнадзе, пов'язана і поняттям установки. Згідно з цією теорією, увага — особливий стан налаштованості, породжений впливом попереднього досвіду на наступні дії суб'єкта. Наприклад, пояснює автор, якщо потримати в руках однакові за об'ємом, але різні за вагою кульки, то потім суб'єктивно по-різному будуть оцінюватися за вагою інші кульки. Установка, що виникла внаслідок ілюзії, впливатиме на сприймання ваги предмета, що пов’язано з увагою. Вона внутрішньо замовлення стан уваги людини, що в подальшому впливає на орієнтацію в умовах певної ситуації [10].

Рефлекторна теорія уваги (І. М. Сєченов, І. П. Павлов, О. О.Ухтомський) пов'язує причини, що викликають увагу та її розвиток, із впливом  зовнішнього середовища. Предмети і явища зовнішнього світу, діючи через рецептори на мозок людини, викликають у неї орієнтувальні рефлекси та пристосувальні рухові реакції, які в процесі розвитку досягають тонких диференціацій та досконалості. Орієнтувальні реакції змінюють перебіг мозкових процесів у корі великих півкуль головного мозку, створюють осередок оптимального збудження (за І. Павловим) або домінанту(за О.О.Ухтомським) [10]. У цих зонах легко утворюються тимчасові нервові зв’язки, вирішуються нові проблеми. Виникнення домінанти викликає гальмування в сусідніх ділянках кори головного мозку, блокує інші реакції організму, підпорядковує собі побічні імпульси подразнення, посилюючи завдяки їм увагу до основної діяльності. Інші дії в цей час можуть виконуватися переважно в автоматизованому режимі, обмежуючись менш активними ділянками кори мозку.

У межах  концепції поетапного формування розумових  дій П.Я.Гальперіна увага розглядається як функція психічного контролю за змістом дій людини. Як діяльність контролю вона є невід'ємним елементом орієнтувально-дослідницької діяльності, але не становить самостійний процес, не має окремого продукту, а тому завжди спрямована на те, що створюється іншими процесами Водночас увага — це не лише контроль, за допомогою якого дія тільки оцінюється. Увага сприяє формуванню та вдосконаленню розумової дії. «Коли нова дія контролю перетвориться на розумову й скорочену, тоді, і тільки тоді, вона стає увагою — новим, конкретним процесом уваги. Не кожний контроль є увагою, однак увага — це завжди контроль», — зазначав П. Я. Гальперін [2].

Довільна  увага — це контроль за дією на основі плану, за допомогою заздалегідь визначених критеріїв та засобів їх використання. Кожний новий акт довільної уваги базується на процедурі поетапного формування розумових дій. Для нього потрібно, крім основної діяльності, дати завдання перевірити її, визначивши для цього критерії й засоби, загальний шлях і послідовність, реалізувати це на всіх етапах формування дії, починаючи з матеріальної або матеріалізованої й закінчуючи розумовою.

Існує концепція уваги, що будується на принципі взаємодії свідомості й діяльності особистості (М Ф Добринін, Є. О Мілерян, Ф. Н. Гоноболін, І.В.Страхом та ін.). Її вихідне положення полягає в тому, що увага нерозривно пов'язана з діяльності, в діяльності вона існує і нею підтримується. Бути уважним — обов'язково означає бути діяльним щодо тих чи інших об’єктів . Водночас увага розглядається як необхідна внутрішня умова психічної діяльності людини. Вона забезпечує організацію і регуляцію психічної діяльності, ясність і чіткість сприйняття об'єктивної дійсності, доведення до свідомості змісту продуктивних дій [15].