Вікова психологія

Зміст

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ  1 ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМ МОТИВАЦІЇ ДЕВІАНТНОЇ  ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ

1. Психологічні особливості підлітка……………………………………………
2. Мотиваційна сфера підлітка…………………………………………………..
3. Мотиви девіантної поведінки підлітка……………………………………….

РОЗДІЛ 2 ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ  МОТИВІВ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКА

2.1. Методи  та методики  дослідження………………………………………

2.2Аналіз даних емпіричного  дослідження………………………………………

2.3 Психологічні рекомендації  щодо девіантної поведінки підлітків………..

Висновок………………………………………………………………………….

Використана література…………………………………………………………

Вступ

Актуальність: Розглянутий період онтогенезу традиційно вважається одним з найбільш критичних моментів у психічному розвитку особистості. 
І в першу чергу це відображається корінними змінами в мотиваційній сфері підлітків.

В процесі розвитку самосвідомість у підлітків спостерігається якісні зміна мотивів, які характеризуються великою стійкістю. Більшість інтересів беруть характер стійкого захоплення.

За своєю будовою мотиваційна сфера підлітків починає характеризуватися на положення мотивів, наявністю певної системи підпорядкування різних мотиваційних тенденцій на основі провідних суспільно значимих і ставши цінними для особистості мотивів.

Об’єкт  дослідження:девіантна поведінка підлітка.

Предмет дослідження: мотиваційні чинники девіантної поведінки у підлітковому віці.

Гіпотеза: специфіка девіантної поведінки підлітків опосередкована гендерними чинниками.

Завдання:

• Теоретично розглянути особливості підліткового віку
• Визначити мотиви девіантної поведінки підлітків
• Провести дослідження мотивів девіантної поведінки
• Визначити вплив гендерних чинників на девіантну поведінку підлітків

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНИЙ  АНАЛІЗ МОТИВІВ ДЕВІАНТНОЇ  ПОВЕДІНКИ  ПІДЛІТКІВ

1.1. Психологічні  особливості підлітка

Сучасна психологічна наука  визначає підлітковий вік як один із найскладніших періодів у житті  людини. Підлітковий період розпочинається з виникнення у дитини почуття  дорослості. У драму розвитку вступає нова діюча особа, новий якісно своєрідний фактор особистість самого підлітка. Почуття дорослості як внутрішнє психічне новоутворення має складний зміст. 

Отже, підлітковий вік  – вік між дитинством і дорослістю (від 11–12 до 16–18 років), який характеризується якісними змінами, пов'язаними зі статевим дозріванням і входженням у доросле  життя. У цей період особа має  підвищену збудливість, імпульсивність і часто неусвідомлений, статевий потяг. Провідна діяльність в підлітковому віці — це інтимно-особистісне спілкування з однолітками.

У цьому віці відбувається маніфестація тих аномалій особистісного  розвитку, які в дошкільний період існували в латентному стані. Відхилення в поведінці властиві майже всім підліткам. Характерні риси цього віку — чутливість, часта різка зміна  настрою, острах глузувань, зниження самооцінки. Розлади бувають поведінкові  й емоційні. Емоційні переважають  у дівчаток. Це депресія, страхи й  тривожні стани. Порушення в поведінці  в чотири рази частіше бувають  у хлопчиків.

Підліток активно відкидає свою належність до світу дітей, але  при цьому не почувається повноцінним  дорослим. Він намагається бути подібним до дорослих зовні, прагне прилучитись  до їхнього життя, придбати їхні якості і уміння, права і привілеї. Своєрідність соціальної ситуації розвитку дитини в цей період полягає в тому, що вона виконує нові для неї функції  та залучається до нової системи  відносин із дорослими й однолітками. Дитина включається в різні види суспільно корисної діяльності, що розширює сферу її соціального спілкування  і сприяє накопиченню нового соціального  досвіду [3]. Цей досвід може бути більш  чи менш болісним.

Р. Бенедикт стверджує, що тип  переходу від дитинства до дорослості залежить від того, настільки великий  розрив між нормами і вимогами даного суспільства, що ставляться перед  дитиною і дорослим. У країнах, де ці вимоги більш-менш однакові, розвиток проходить плавно, і дитина досягає  статусу дорослого поступово. У  більшості країн Європи та Америки  норми поведінки дітей і дорослих є різними і, навіть, протилежними: дитячий вік вважається ігровим; маленькі члени суспільства позбавлені відповідальності за свої дії, від них  вимагають лише одного − покори; доросла ж людина має бути самостійною  та ініціативною [2, 9].

У зв'язку з появою в дітей підліткового віку нових психологічних особливостей інколи їхні стосунки з дорослими  супроводжуються конфліктами, негативними  формами поведінки, зокрема проявами грубості, впертості. Це пов'язане, як правило, з прагненням до самостійності, яке  дорослі не сприймають і не підтримують. Однак прояви негативних форм поведінки  і конфліктність підлітків не є неминучими. У підлітковому віці дитина більше часу проводить з друзями, наслідує їх. Дружба підлітків ґрунтується  на спільних інтересах та вподобаннях. Важливе значення для підлітка має  оцінка друзями його особистісних якостей, знань і вмінь, здібностей і можливостей. У товаришів він знаходить  співчуття, адекватне сприйняття своїх  радощів і негараздів, які дорослим часто здаються незначущими.[5]

Підлітковий вік характеризується такими специфічними новоутвореннями, як почуття дорослості, потреба у  самоствердженні. Почуття дорослості у підлітковому віці. Розвиток дорослості є процесом становлення готовності дитини до життя в суспільстві. Він  передбачає засвоєння суспільних вимог  до особистості, діяльності, стосунків  і поведінки дорослих. Становлення  дорослості відбувається по-різному. Підліток краще, ніж молодший школяр, розуміє  себе, може аналізувати свої вчинки, хоч йому ще важко передбачати  їх наслідки. Його поведінка більш  осмислена, не така імпульсивна, як молодшого  школяра, він краще володіє собою. Водночас у підлітків посилюється  негативізм щодо будь-яких вимог дорослих, яскраво виявляються ознаки емансипації, намагання будь-що демонструвати  свою незалежність. Потреба підлітка у самоствердженні. Постійна взаємодія  підлітка з однолітками породжує у нього прагнення зайняти  належне місце серед них, що є  одним із домінуючих мотивів поведінки  та діяльності. Його потреба в самоствердженні  настільки сильна, що задля визнання ровесниками підліток готовий поступитися  своїми поглядами та переконаннями, здійснювати вчинки всупереч своїм  моральним настановам. Вона спонукає так званих важких підлітків до порушень норм і правил поведінки. Втратити авторитет  в очах друзів, відчути посягання  на свою честь і гідність є найбільшою трагедією для підлітка, що може призвести аж до суїциду (самогубства). Тому він бурхливо реагує на нетактовні зауваження учителя у присутності  друзів, вважаючи це приниженням своєї  особистості. На цій основі нерідко  виникають конфлікти між учнями і вчителем.[8]

Спілкування підлітка з дорослими. Підліток прагне діяти та виглядати  як дорослий, мати його права і можливості. Тому його розвиток супроводжується  постійним рівнянням на дорослого. Саме в спільній діяльності дорослий має реальні можливості впливати на становлення особистості підлітка, його дорослішання. Тому для нього  надзвичайно важливо зайняти  правильну позицію в стосунках  з дитиною. Для підлітка характерна зміна ставлення до дорослих. Він  починає критичніше оцінювати їх слова і вчинки, аналізувати поведінку, стосунки, соціальну позицію. Однак  вимоги підлітка до дорослого є дещо суперечливими. Він прагне самостійності, протестує проти опіки, контролю, недовіри, відчуваючи водночас тривогу  і ляк за необхідності долати проблеми, сподівається на допомогу і підтримку  дорослого, але не завжди відверто зізнається в цьому. Важливе значення для  підлітка має спільна діяльність із дорослими, організована на основі єдності інтересів, захоплень. У  підлітковому віці дитина прагне зрозуміти, що означає бути дорослим, проводить  паралелі між вчинками дорослих і  своїми. Підліток зауважує їхні прорахунки та помилки, нестерпно ставиться  до спроб принизити його. Та якщо дорослі визнають свої помилки, діти щиро їм вибачають. Часто предметом  критики (заслуженої і незаслуженої) стає вчитель, якого інколи учні звинувачують в несправедливості. У зв'язку з  появою в дітей підліткового віку нових психологічних особливостей інколи їхні стосунки з дорослими  супроводжуються конфліктами, негативними  формами поведінки, зокрема проявами грубості, впертості. Це пов'язане, як правило, з прагненням до самостійності, яке  дорослі не сприймають і не підтримують. Підлітки хочуть, щоб з їхніми думками, бажаннями та настроями рахувалися, не терплять недовіри, байдужості, насмішок, нотацій, особливо в присутності  друзів. Однак прояви негативних форм поведінки і конфліктність підлітків  не є неминучими. Компетентні, досвідчені батьки і вчителі знають, що передбачити  та попередити конфлікт легше, ніж подолати його наслідки, і відповідно вибудовують  свою взаємодію з підлітками.[10]

Паралельно зі статевим дозріванням  відбувається психосексуальний розвиток особистості. Психосексуальний розвиток дитини — розвиток комплексу властивостей і якостей, що характеризують статеву належність людини з точки зору її поведінки, дозрівання здатності кохати, створити в майбутньому власну сім'ю, народити і виховати дітей, а також спілкуватися з людьми, враховуючи їх статеву належність. Психосексуальний розвиток — один з аспектів онтогенезу, тісно пов'язаний із загальним біологічним розвитком організму, особливо зі статевим дозріванням і подальшою зміною статевої функції. Разом з тим психосексуальний розвиток — результат статевої соціалізації, в процесі якої індивід засвоює певну статеву роль і правила сексуальної поведінки. Вирішальне значення тут мають  фактори: структура соціальної діяльності індивіда, його взаємини зі значущими людьми, норми статевої моралі, вік і типові форми раннього сексуального експериментування, нормативне визначення подружніх ролей тощо. Препубертатний етап (від 7 років до 13), що характеризується формуванням, в основному в іграх, стереотипів і набуттям навичок статево-ролевої поведінки (війна, ляльки), інтенсивною гендерною соціалізацією дитини, формуванням характеру. На цьому етапі здійснюється вибір статевої ролі, яка найбільше відповідає психофізіологічним особливостям дитини чи ідеалам мужності/жіночності мікро середовища. У широкому спілкуванні з однолітками і, насамперед, під час статево-ролевих («сімейних») ігор, які вимагають виконання дітьми певної ролі (батька, матері, нареченого, нареченої тощо), апробується і закріплюється обрана статева роль, яка відображає різноманітні аспекти людських стосунків, у тому числі й сексуальні. Сексуальні ігри, сексуальний фольклор, мастурбація набувають значно більшого поширення. Батьки в цей період ще є об'єктом наслідування, моделлю жіночності і мужності. Правильна статево-ролева поведінка батьків багато в чому визначає формування статевої ролі дитини. Поступово зростає роль однолітків у формуванні адекватної статі поведінки. Для нормального психосексуального розвитку необхідне завершення кожної фази реалізацією її мети. Зокрема, в платонічній фазі слід зуміти звернути на себе увагу, долучитися до спілкування. Якщо це не вдається, то залишаються невпевненість і страхи, що переносяться в наступну фазу. Реалізація кожної стадії дає необхідну базу для наступної. Чим менший розрив у часі між фантазуванням і реалізацією, тим гармонійніше відбувається розвиток.

У підлітків вже сформована певна  ієрархічність мотивів, розвивається не лише матеріальних та духовних потреб розвиваються інтереси. Інтереси стають більш глибокими, стають більш ширшими  та різноманітними, охоплюють значно більше галузей знань, інтереси стають більш стійкими, можуть набувати характеру  пристрасті. У підлітковому віці у  зв'язку з підвищенням теоретичного рівня учіння та підвищенням вимог  до нього у певної частини підлітків  розвивається пізнавальні потреби  та їх основні форми — пізнавальні інтереси. Морально-вольова сфера — продовжує формуватись моральна свідомість. Підлітки здатні значно краще усвідомлювати моральні поняття, моральні якості, і діяти у відповідності зі своїми моральними принципами. У цьому віці виникає потреба у дружбі з ровесниками. Стосунки з ровесниками можуть проходити в кілька :коли підлітки виконують спільно учбові справи трудові і все це насичується атмосферою симпатії та прихильності; товаришування — рівень взаємодії значно вищий; дружба — пред'являє значно вищі вимоги до друзів, вимагає спільності поглядів на життя та діяльність, та глибокої прихильності. У підлітковому віці інтенсивно розвивається крім дружби інші почуття на основі дружби — перша закоханість. Сфера самосвідомості у підлітковому віці починається систематичне ґрунтовне вивчення наук і це значно підвищує умови до учіння підлітків. У більшості формується мнемічно-репродуктивний тип учбової діяльності. У них переважать утилітарні мотиви учіння. Шляхи розвитку пізнавальної діяльності підлітків: новизна і практична значущість навчального матеріалу; активізація пізнавальної діяльності підлітків через використання творчих завдань, створення проблемних ситуацій, елементів діалогового та програмового навчання, самостійної роботи; індивідуалізація та диференціація навчання; застосування наочності та ТЗН; використання форм позаурочної та позашкільної діяльності; психологічно обґрунтована оцінка знань вмінь та навичок підлітка. Емоційно-вольова сфера. У порівнянні з молодшими школярами піднімається здатність управляти своїми емоційними проявами, здатні краще усвідомлювати емоції та почуття інших. У цьому віці розвиваються більш глибокими інтелектуальні, моральні та естетичні почуття та інтенсивно формуються вольові якості особистості.[8]

 Підлітковий вік - це вік  “допитливого розуму, жадібного  прагнення до пізнання, вік кипучої  енергії, бурхливої активності, ініціативності, спраги діяльності”. Поведінка й діяльність підлітка багато в чому визначаються особливостями самооцінки. У навчальній діяльності підлітка є свої труднощі й протиріччя, але є й свої переваги, на які може й повинен опиратися педагог. 

Дуже люблять підлітки бравірувати  речами, предметами, вбраннями, які  є тільки в них, але відсутні в  інших товаришів. Зараз ми спостерігаємо, як серед підлітків іде поділ  у класах на дітей забезпечених батьків  і на дітей з малозабезпечених родин (це особливо яскраво проявляється в містах), на перше місце ставиться  багатство, а не знання. Досить активно  в підлітковому віці йде формування “малих груп”.[11]

 Не можна не згадати й  питання про взаємини між підлітками  й учителями. Положення вчителя  саме по собі не гарантує  поважного відношення з боку  підлітків, і наставник повинен  мати певні якості й поводитися  певним чином, щоб заслужити  до себе повагу. Від того, як  учитель, зможе виявити себе  при роботі з підлітками, залежить  їхнє відношення до нього в  процесі подальшого навчання  в школі. Строгість потрібна, але  її варто сполучати з наполегливістю, ввічливістю й цікавістю викладу  нового матеріалу.

1.2 Мотиваційна сфера  поведінки підлітка

Діяльність завжди викликана  певними мотивами. Поняття “мотив” (від лат. movere – рухати, штовхати) означає спонукання до діяльності, спонукальну причину дії і вчинків, тобто те, що примушує людину до дій [12]. Суб’єкта можуть спонукати до певної діяльності різні мотиви: інтерес до змісту та процесу діяльності, почуття обов’язку перед суспільством, прагнення до самоствердження тощо.

Підлітка до діяльності спонукає зазвичай не один, а кілька мотивів. Кожен із них має різну спонукальну  силу. Проаналізуємо декілька видів  мотивів, які мають найбільше  практичне значення.

Мотив спілкування

 В мотиваційній сфері  процесу спілкування підліток  проходить кардинальні зміни:спілкування  с батьками та вчителями змінюється. Саме спілкування підлітків стає  більш глибоким. З’являються   такі емоціональні форми взаємодії,  як дружба та любов.

Особливість мотивації спілкування  підлітків  є тенденція до пошуку дружніх відносин  заснованих на спільних інтересах.

Одним з особливостей спілкування  в підлітковому віці є те, що підлітки спілкуються більше з однолітками  чим з дорослими та батьками.

Незадоволеність в спілкуванні  може стати причиною формування цілого ряду негативних тенденцій в поведінці  підлітка. Може розвинутись делінквентна поведінка.

Мотивація учбової  діяльності

 З входженням дитини в підлітковий період відбуваються перетворення в характері мотивації його учбово-пізнавальної діяльності. Мотіви, домінуючі на колишньому етапі онтогенезу, є відокремленням іншими,які раніше не займали настільки значимого місця.

Прояв власне пізнавальних інтересів підлітка, як правило, сильно розходяться. У одних вони характеризуються не визначеністю, мінливістю і ситуативністю. [12]

У інших проявляється стосовно  до вузького кола навчальних предметів, у третіх - до більшості з них.

У старших класах навчально  – пізнавальної діяльності підлітка починає визначатися мотивами, спрямовану на реалізацію майбутнього, усвідомлення своєї життєвої перспективи і  професійних намірів.

Потреба в автономії  та самоствердженні

Потреба в автономії –  потреба в здобутті самостійності, незалежності, свободи. Вже на початку  підліткового починає інтенсивно проявлятися  потреба дитини в автономії, незалежності від дорослих, батьків і потреба  у у визнанні цієї самостійності.

При цьому виділяють два  аспекти автономії: поведінкову  та емоційну.

Поведінкова автономія являє  собою здобуття незалежності і свободи  в тій мірі, щоб діяти самостійно, без зайвого курівництва ззовні.

Емоційна автономія –  звільнення від емоційних уз, що пов’язують дитину з батьками.

Мотивація підліткової  сексуальності

З вступом в пубертатний  період різко зростає інтерес  підлітків до питань статевого розвитку та до сексуальної сфери.

Аналіз мотивів першого  сексуального зближення виявляє  чітко виражені гендерні особливості.

Мотиви асоціальної  поведінки

Підлітковий період розглядається  як один із найбільш  небезпечних  для формування девіантної та деліквентної поведінки.

Під асоціальною поведінкою розуміється не тільки приступну  поведінку, а й найрізноманітніші  соціальні відхилення. До них відносять  – алкоголізм, тютюно паління, самогубство.

Мотиви адитивної  поведінки

Адективна поведінка –  зловживання одним або декількома хімічними хімічними речовинами, що протікає на тлі зміненого стану  свідомості.

Мотиви прилучення до алкоголю – представлення, що спиртне символ зрілості і дорослості.

Причини залучення підлітків  до куріння  також мають різну  мотивацію. Багато в чому вони визначаються іміджем цього явища в суспільстві, де паління ототожнюється з мужністю, незалежністю, сексуальністю, товариськість.

Мотиви підліткової наркоманії на думку багатьох дослідників перш за все пов’язані  з психічним  експериментуванням підлітків, пошуком  нових,  незвичайних почуттів та переживань.

Мотиви делінквентної  поведінки

Мотивація злочинної поведінки  має свої виражені вікові особливості. Конкретними причинами стають: бажання  показати силу, сміливість, затвердити себе в очах однолітків, прагнення  до престижних речей. Мотивація умисних  вбивств, вчинених неповнолітніми, також  має свої специфічні особливості.

У підсумку:коли самооцінка підлітка не знаходить опори в  соціумі то  потреби в повазі-залишаються  нереалізованими. Розвивається різке  відчуття дискомфорту, яке особа  не може виносити довго.

І одним із розповсюджених шляхів цієї конфліктної ситуації є  перехід підлітків в групу, де його самооцінка знаходить афективну  поведінку.

1.3Мотив девіантної  поведінки підлітків

Девіантна поведінка розглядається як результат соціопатогенеза, що виникає внаслідок різних впливів на особистість.

Негативні чинники, що зумовлюють девіантну поведінку :

- неблагополуччя в сім’ї (неповна  сім’я, батьки – п’яниці, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя;

-безвідповідальність батьків за  виховання дітей, їх психолого-педагогічна  неграмотність;

- негативні приклади в моральній  поведінці; 

-брак доброти, сімейного затишку,  любові до дітей, справжнього  батьківського авторитету;

-прояви насильства, жорстокості;  матеріальне неблагополуччя);

- низька педагогічна культура  сім’ї (батько й мати працюють, освічені, інтелектуально розвинені,  але матеріальний достаток проявляється  у створенні для дітей “парникових”  умов, що призводить до ослаблення  внутрішніх сил особистості, матеріального  перенасичення, вседозволеності,  несформованості системи самовимог  і самоконтролю);

- недостатній рівень виховної  роботи у загальноосвітніх закладах (проявляється у перевантаженості  програм навчальним матеріалом, який учень не може засвоїти, що породжує негативізм, опір, намагання  “втекти” від навчальної діяльності, почуття власної неповноцінності;  прояви негативізму з боку  вчителів-вихователів до учнів  з моральними вадами; недостатній  рівень педагогічної культури  вихователів; ізоляція, відсторонення  від цікавих колективних справ  тощо);

Негативні соціальні впливи, що грають десоціалізаційну роль у виникненні девіантної поведінки підлітків:

- прямі, десоціалізаційні впливи  чиняться з боку найближчого  оточення, яке безпосередньо демонструє  зразки асоціальної поведінки,  антисуспільних орієнтацій і  переконань, коли діють антисуспільні  норми і цінності, групові приписи,  зовнішні поведінкові регулятори, що спрямовані на формування  особистості асоціального типу;

- непрямі десоціалізаційні впливи  середовища полягають у відсутності  необхідних умов для “запуску”  провідних механізмів і засобів  соціалізації, за допомогою яких  здійснюється “трансформація”  системи зовнішньої регуляції  у внутрішню [8].

Кримінальний фактор виникнення девіантної поведінки:

- група підлітків, що сформована  поза соціально-значущої діяльності, в умовах марного згаяння часу  та ризикованих хуліганських  занять. У таку групу, яка виявляється  “каталізатором” злочинної поведінки  неповнолітніх, підліток потрапляє  в разі неможливості добитися  успіху, відсутності позитивної  діяльності, в якій підліток може  реалізувати себе; в разі психологічного  дискомфорту, що виникає як  результат престижного невдоволення, відчуження від колективу, як  це буває з “важкими” учнями  внаслідок їх слабкої успішності, конфліктів з вчителями та  однокласниками, що призводить до  зниження референтної значущості  підлітка та пошуків ним іншого  кола спілкування.

Девіантна поведінка не є стійким  утворенням. При визначенні девіантності слід застосовувати термін “девіантний” стосовно конкретного вчинку, а не особистості підлітка в цілому. [8]

Недостатній інтелектуальний  розвиток сприяє виникненню напруженості, ворожості, агресивності, що стають передумовами прояву девіантних форм поведінки. Комплексний  фізичний та інтелектуальний розвиток підлітка дозволяє зняти стани ворожості, відчуженості, агресивності, тобто  психологічну напругу, що сприяє проявам  девіантної поведінки.

РОЗДІЛ 2 ЕМПІРИЧНЕ  ДОСЛІДЖЕННЯ МОТИВІВ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКА

2.1Методи та  методики дослідження

Вивчення схильності у поведінці  підлітків було проведено на базі Городнянської районної гімназії.

Метою дослідження було виявлення  схильності до відхилень у поведінці  підлітків.

Вибірка склала 30 осіб З них - 15 дівчаток і 15 хлопчиків.

В ході аналізу з даної  проблеми  була обрана методика «Схильність до відхиляється» автором якої є О. Н. Орел.

СОП є стандартизованим тестом-опитувальником, призначеним для вимірювання готовності (схильності) підлітків до реалізації різних форм Об'єктом програми методики є соціальні та особистісні установки. Тест-опитувальник представляє з себе набір спеціалізованих психодіагностичних шкал, спрямованих на вимірювання схильності до реалізації окремих форм відхиляється. Включає два варіанти методики, орієнтованих на жіночу і чоловічу частини підліткової популяції, обидва варіанти методики охоплюють всю підліткову популяцію в цілому. Є можливість корекції отриманих результатів з урахуванням фактора соціальної бажаності. Призначений для обстеження осіб старшого підліткового і молодшого юнацького віку.

 Шкали опитувальника  діляться на змістовні і службову. Змістовні шкали спрямовані на вимірювання психологічного змісту комплексу пов'язаних між собою форм девіантної поведінки, тобто соціальних і особистісних установок, які стоять за цими поведінковими проявами.

 Службова шкала призначена  для вимірювання схильності випробуваного  давати про себе  інформацію, оцінки  достовірності результатів опитувальника  в цілому, а також для корекції  результатів по змістовним шкалами  в залежності від вираженості  установки випробуваного на соціально-бажані  відповіді.

 Опис шкал та їх  інтерпретація: 

1. Шкала установки на соціальну бажаність (службова шкала)

 Дана шкала призначена  для вимірювання готовності досліджуваного  представляти себе в найбільш  сприятливому світлі з точки  зору соціальної бажаності.  Показники від 50 до 60 Т-балів свідчить про помірної тенденції давати при заповненні опитувальника соціально-бажані відповіді. Показники понад 60 балів свідчать про тенденцію випробуваного демонструвати суворе дотримання навіть малозначних соціальних норм, умисному прагненні показати себе в кращому світлі, про настороженості по відношенню до ситуації обстеження.

 Результати, що знаходяться  в діапазоні 70-89 балів говорять  про високу настороженості випробуваного  по відношенню до психодіагностичної  ситуації і про сумнівну достовірності  результатів за основними шкалами. 

 Показники нижче 50 Т-балів говорять про те, що  випробуваний не схильний приховувати  власні норми і цінності, коригувати  свої відповіді в напрямку  соціальної бажаності. 

2. Шкала схильності до подолання норм і правил

 Дана шкала призначена  для вимірювання схильності випробуваного  до подолання будь-яких норм  і правил, схильності до заперечення  загальноприйнятих норм і цінностей,  зразків поведінки.  Результати, що лежать в діапазоні 50-60 Т-балів, свідчать про вираженість вище згаданих тенденцій, про нонкомформістскіх установках випробуваного, про його схильності протиставляти власні норми і цінності груповим, про тенденції «порушувати спокій», шукати труднощі, які можна було б подолати. Показники, що знаходяться в діапазоні 60-70 Т-балів, свідчать про надзвичайну вираженості нонконформістських тенденцій, прояві негативізму і змушують сумніватися в достовірності результатів тестування з даної шкалою. Результати нижче 50 Т-балів по даній шкалі свідчать про конформних установках випробуваного, схильності слідувати стереотипам і загальноприйнятим нормам поведінки. У деяких випадках за умови поєднання з досить високим інтелектуальним рівнем випробуваного й тенденції приховувати свої реальні норми і цінності такі оцінки можуть відбивати фальсифікацію результатів.  

  3. Шкала схильності до адиктивної поведінки

 Дана шкала призначена  для вимірювання готовності реалізувати  адиктивна поведінка. 

 Результати в діапазоні  50-70 Т-балів по даній шкалі свідчать  про схильність випробовуваного  до відходу від реальності  за допомогою зміни свого психічного  стану, про схильностях до ілюзорно-компенсаторного  способу вирішення особистісних  проблем.  Крім того, ці результати свідчать про орієнтацію на чуттєву сторону життя, про наявність «сенсорної спраги», про гедоністично орієнтованих нормах і цінностях. Показники понад 70 Т-балів свідчить про сумнівність результатів або про наявність вираженої психологічної потреби в адиктивних станах, що необхідно з'ясовувати, використовуючи додаткові психодіагностичні засоби. Показники нижче 50 Т-балів свідчать або про невиразності вищеперелічених тенденцій, або про хороше соціальному контролі поведінкових реакцій.

4. Шкала схильності до самоповреждающему і саморуйнівної поведінки

 Дана шкала призначена  для вимірювання готовності реалізувати  різні форми аутоагресивної поведінки.  Результати, що знаходяться в діапазоні 50-70 Т-балів свідчать про низьку цінності власного життя, схильності до ризику, вираженої потреби в гострих відчуттях, про садомазохістських тенденціях. Результати понад 70 Т-балів свідчать про сумнівну достовірності результатів. Показники нижче 50 Т-балів по даній шкалі свідчать про відсутність готовності до реалізації саморуйнується поведінки, про відсутність тенденції до соматизації тривоги, відсутності схильності до реалізації комплексів провини в поведінкових реакціях.

5. Шкала схильності до агресії та насильства

 Дана шкала призначена  для вимірювання готовності випробуваного  до реалізації агресивних тенденцій  у поведінці.  Показники, що лежать в діапазоні 50-60 Т-балів, свідчать про наявність агресивних тенденцій у випробуваного. Показники, що знаходяться в діапазоні 60-70 Т-балів, свідчать про агресивну спрямованості особистості у взаємовідносинах з іншими людьми, про схильність вирішувати проблеми за допомогою насильства, про тенденції використовувати приниження партнера по спілкуванню як засіб стабілізації самооцінки, про наявність садистичних тенденцій. Показники понад 70 Т-балів говорять про сумнівну достовірності результатів. Показники, що лежать нижче 50 Т-балів, свідчать про невиразності агресивних тенденцій, про неприйнятність насильства як засобу вирішення проблем, про нетиповість агресії як способу виходу з фрустрирующей ситуації. Низькі показники за даною шкалою в поєднанні з високими показниками за шкалою соціальної бажаності свідчать про високий рівень соціального контролю поведінкових реакцій.