Вікові особливості уваги дошкільників та шляхи її розвитку

     Житомирський  державний університет  ім. І.Франка 
 

                                        Кафедра загальної, вікової

                                       та педагогічної психології 
 

КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ:

«ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ УВАГИ ДОШКІЛЬНИКІВ ТА ШЛЯХИ ЇЇ РОЗВИТКУ» 
 

Виконала  студентка 3 курсу

                                                               заочного відділення

                                                   спеціальність

                                                               «Дошкільна освіта»

                                                                                 Гуменюк Анастасія

                                                                                     Перевірила кандид.

                                                                   психолог. наук, доцент

                                                                           каф. психологічних наук Дубравська Н.М.      
 

Житомир-2011 
ЗМІСТ 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ УВАГИ ЯК ПСИХІЧНОГО ПРОЦЕСУ

1.1 Поняття про увагу у наукових психологічних дослідженнях

1.2 Вікові особливості розвитку уваги у дитинстві

Висновки до розділу І

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИЗНАЧЕННЯ УВАГИ ДОШКІЛЬНИКІВ

2.1 Організація та проведення констатуючого експерименту з визначення уваги дошкільників

2.2 Аналіз результатів проведеного дослідження у дітей п’ятого року життя

Висновки до розділу ІІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ 

      ВСТУП 

     Актуальність  дослідження. Сучасний розвиток педагогічної науки в Україні характеризується пошуком нових фундаментальних  підходів до побудови навчально-виховного  процесу. Законами України "Про освіту", "Про дошкільну освіту", державними національними програмами "Освіта" ("Україна ХХІ століття") та "Діти України" визначено, що особливої  ваги набуває єдність виховних впливів  на дитину протягом тривалого періоду  становлення особистості, починаючи  з дошкільного дитинства. Це сприятиме  формуванню у дитини стійких суспільно значущих способів поведінки, здатності до самостійного критичного мислення, соціальної і моральної зрілості. При цьому одним із напрямків виховного процесу вважається інтелектуальний розвиток дошкільників. У свою чергу цей розвиток неможливий без формування високих параметрів для такого когнітивного процесу як увага.

     Діти, які вже розпочали навчання в  школі, зазвичай потерпають через неуважність  або через недостатній розвиток своєї уваги. Розвивати й удосконалювати увагу так само важливо, як і вчити  письму, рахуванню, читанню. Особливо важливим видом уваги є довільна увага, яка дозволяє дитині ефективно і  продуктивно діяти тривалий час, виконувати навчальні завдання. Саме той час, коли психіка дошкільника "дозріває" і починає характеризуватися  довільністю когнітивних процесів (уваги, пам’яті), вважається, що дитина готова до навчання в школі і може успішно опановувати учбовий матеріал. Тому дошкільний період, і, головним чином, старше дошкільництво, є найважливішим періодом у житті дитини.

     Психічний розвиток дитини, формування її когнітивних  здібностей неодноразово знаходили  своє відображення у психолого-педагогічній літературі. Віковим аспектам розвитку дошкільників присвятили свої праці І.С. Булах, Л.В. Долинська, Т.М. Зелінська О.Л. Кононко, В.С. Мухіна, Л.Ф. Обухова, М.В. Савчин, О.В. Скрипченко та ін. Питаннями розвитку уваги займалися такі науковці як: І.Л. Баскакова, П.Я. Гальперін, Ю.Б. Гіпенрейтер, М.Ф.Добринін, Ю.Б. Дормашєв, С.С. Левітіна, О.М. Леонтьєв, К.К. Платонов, Ю.П. Поваренков, В.Я. Романов, С.Л. Рубінштейн, В.І. Страхов та ін.

     Аналіз  психолого-педагогічної літератури з  питань розвитку уваги свідчить про  те, що в роботах науковців недостатньо  приділено уваги розгляду проблемі розвитку довільної уваги дітей  дошкільного віку, а особливо умов, для її ефективного розвитку. Це обумовило тему даного дослідження  – "Розвиток довільної уваги у  дітей дошкільного віку".

     Об'єкт  дослідження: довільна увага у дітей  дошкільного віку

     Предмет дослідження: психолого-педагогічні  умови формування і розвитку довільної  уваги старших дошкільників

     Мета  дослідження: визначити найбільш ефективні  умови розвитку довільної уваги  у дітей дошкільного віку.

     На  досягнення мети дослідження спрямовані наступні завдання:

     1. Проаналізувати науково-психологічну  літературу з проблеми розвитку  довільної уваги у дітей дошкільного  віку.

     2. Виявити рівні розвитку довільної  уваги у дітей 5-го року життя.

     3. Скласти рекомендації щодо формування  довільної уваги у дітей 5-го  року життя.

     Для виконання завдань дослідження  використовувалися наступні методи: а) загально наукові – аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, класифікація, аналіз наукової літератури з теми дослідження; б) спеціальні, такі, що використовуються у педагогіці і психології – бесіда, спостереження, аналіз продуктів діяльності, констатуючий експеримент, тестування – методика "Знайди і викресли".

     Робота  структурно складається із вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаної літератури, додатків. 

РОЗДІЛ  І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ УВАГИ ЯК ПСИХІЧНОГО ПРОЦЕСУ 

   1.1 Поняття про увагу  у наукових психологічних  дослідженнях 

     У найзагальнішому вигляді, увага  – це "форма організації психічної  діяльності людини, яка полягає в  спрямованості й зосередженості свідомості на об’єктах, що забезпечує їх виразне відображення" [20; с. 365]. Згідно з словником, увага – це "процес впорядковування поступаючої  ззовні інформації в аспекті пріоритетності задач, що стоять перед суб'єктом" [24; с. 719]. Існують й інші визначення, загальна сутність також яких зводиться  до того, що увага пояснюється як певна психічна властивість людини, яка забезпечує для неї вибіркове  поступлення інформації.

     Увага – один з тих пізнавальних процесів людини, відносно суті і права на самостійний розгляд яких серед  психологів дотепер немає згоди, не дивлячись на те, що її дослідження  ведуться вже багато століть. Одні учені  стверджують, що як особливого, незалежного  процесу уваги не існує, що вона виступає лише як сторона або момент будь-якого  іншого психічного процесу або діяльності людини. Інші вважають, що увага є  цілком незалежним психічним станом людини, специфічним внутрішнім процесом, що має свої особливості, що не зводяться  до характеристик інших пізнавальних процесів.

     Одними  з перших увагу як певний психічний  процес, притаманній людині, почали досліджувати представники англійської  емпіричної психології ХІХ ст. –  асоціаністи (Дж. Гартлі, Т. Браун, Дж. Міль, І.-Г. Гербарт та ін.). Однак при  цьому вони не включали увагу в  систему психології, для них не існувало ні особистості, ні об'єкту, а  лише уявлення та їх асоціації; тому для  них не існувало й уваги.

     У кінці XIX і початку XX ст. поняття уваги  починає грати все більшої  ролі. Воно служило для характеристики активності свідомості і використовувалося  як коректив до асоціативної психології, що робило свідомість концептуально  подібною до механічних зв'язків відчуттів  і уявлень. Перша механістична спроба пояснити увагу, намічена в руховій теорії уваги Т. Рібо (1881) і розвинена у біхевіористів і рефлексологів, котрі зводили увагу до рефлекторних установок. Друга, пов'язана з теорією гештальтпсихології, зводило явище уваги до структури сенсорного поля (Е. Рубін, 1915).

     Для обґрунтування своєї точки зору прихильники сенсорного поля вказували  на те, що в мозку людини можна  знайти і виділити особливого роду структури, пов'язані саме з увагою, анатомічно і фізіологічно відносно автономні від тих, які забезпечують функціонування решти пізнавальних процесів. Указувалося, зокрема, на роль ретикулярної формації в забезпеченні уваги, на орієнтовний рефлекс як його можливий природжений механізм.

     Існує ще одна теорія, яка пов’язує увагу  з поняттям установки. Цю теорію запропонував Д.Н. Узнадзе. Спочатку вона торкалась  особливого роду настройки, яка під  впливом досвіду виникає в  організмі і визначає його реакції  на наступні впливи. Установки, на думку  Д.Н. Узнадзе, напряму пов’язана  з увагою. На його думку, вона "внутрішнє  обумовлює собою стан уваги людини" [26; с. 124].

     Цікаву  концепцію уваги запропонував П.Я  Гальперін. Основним її положенням є  те, що увага уявляє собою певний момент орієнтовано-зосередженої діяльності [8]. Вона представляє собою психологічну дію, яка направлена на зміст образу, думки, іншого феномену, який є в  даний момент в психіці людини. На думку П.Я. Гальперіна, увага за своєю функцією являє собою контроль за цим змістом. Також даний дослідник  стверджує, що, на відміну від інших  дій, які виробляють продукти діяльності, увага не має окремого, особливого результату [8; с. 132].

     Для розуміння механізмів уваги дуже важливим є знання фізіологічних  процесів, що лежать в її основі. В  розробці фізіологічних причин уваги  велику роль зіграли роботи видатних російських фізіологів І.П. Павлова  і О.О. Ухтомського.

     У висунутій І.П. Павловим гіпотезі про  особливі реакції нервової системи  – орієнтовні рефлекси – містилося  припущення про рефлекторну природу  мимовільної уваги [18; с. 187]. Подразники, сигнали, що надходять в мозок, викликають орієнтовно-дослідну реакцію. "Ми вдивляємось  в образ, що виявляється, дослухаємось до виникаючих звуків, посилено втягуємо новий запах..." – писав І.П. Павлов. – Всі ці прояви забезпечують постійну готовність організму до несподіванок, готовність відповісти на будь-які  обставини тією або іншою формою поведінки. Іншими словами, людина або  тварина стає уважною ще до оцінки події, що настала" [18; с. 190].

     На  сьогоднішній день психофізіологи вивчили  досить складні орієнтовні реакції. Вони складають собою цілий комплекс, зв’язаний з активністю значної  частини організму. До нього входять  зовнішні рухи (такі, як поворот очей і голови у напрямку подразника), а також зміни чутливості певних аналізаторів; зміни характеру обміну речовин; зміни дихання, серцево-судинні  і шкіряно-гальванічні реакції, тобто  вегетативні зміни; зміни електричної  активності мозку.

     Згідно  з ідеями І.П. Павлова і О.О. Ухтомського  явища уваги пов'язані з підвищенням  збудливості певних мозкових структур в результаті взаємодії процесів збудження і гальмування. Концентрація психічної діяльності в певному  напрямку і одночасне відволікання від усього іншого досягається завдяки "закону взаємної індукції" нервових процесів збудження і гальмування у корі великих півкуль головного мозку [18, 27].

     На  думку І.П. Павлова, в кожний момент часу в корі є якась дільниця, що характеризується найбільш сприятливими, оптимальними умовами для збудження. Ця дільниця (її називають "домінантою" за термінологією О.О. Ухтомського) виникає за законом індукції нервових процесів; при цьому нервові процеси, що концентруються в одній області кори мозку, викликають гальмування в інших її областях (і навпаки). Так забезпечуються оптимальні умови для сприймання того, на що спрямована увага.

     Як  стверджує І.Л. Баскакова, існують  три причини виникнення уваги, вони ж характеризують і три її види уваги [2].

     1. Увагу приваблює сильний, незвичайний,  різкий подразник – ці подразники  захоплюють місце вогнища збудження  у дітей.

     2. Зосередження на чомусь може  бути викликано бажанням самої  людини.

     3. Третім джерелом уваги є інтерес  [2; с. 14].

     Як  стверджує дана дослідниця, слід орієнтуватися  на третій вид уваги, який підтримується  інтересом – на післядовільну  увагу [2; с. 21]. Відносно цього, можна  згадати слова В.О. Сухомлинського, який неодноразово підкреслював, що "досвідчений  педагогічний працівник робить усе  для того, аби в дітей виникли  запитання, і вони б могли запитати про це. Якщо вам вдалося цього  досягти, маєте половину успіху" [16, с. 121].

     На  думку Р.С. Нємова, "в системі  психологічних феноменів увага  займає особливе положення. Воно включене у всю решту психічних процесів, виступає як їх необхідний момент, і  відділяти її від них, виділяти і  вивчати в "чистому" вигляді  не представляється можливим" [14; с. 125]. За твердженням даного науковця, з явищами уваги ми маємо справу лише тоді, коли розглядається динаміка пізнавальних процесів і особливості  різних психічних станів людини. Всякий раз, коли ми намагаємося виділити "матерію" уваги, відволікаючись від всієї  решти змісту психічних феноменів, вона як би "зникає" [14; с. 126].

     Р.С. Нємов вказує, що при цьому не можна не бачити і особливостей уваги, від якої залежать всі інші психічні явища, де вона виявляється, різних видів  діяльності, що не зводяться до моментів, в які включена людина. Це – наявність  в увазі деяких динамічних, спостережуваних  і вимірних характеристик, таких  як об'єм, концентрація, перемикання  і ряд інших, котрі безпосередньо  до пізнавальних процесів типу відчуттів, сприйняття, пам'яті і мислення не відносяться.

     Правильне рішення обговорюваної проблеми, скоріш за усе, полягає в тому, щоб  спробувати з'єднати і врахувати  обидві точки зору, тобто побачити в увазі і сторону процесів і явищ, і щось самостійне, незалежне  від них. Це значить встати на точку  зору, згідно якої увага як окремий  психічний процес не існує, але є  цілком особливим станом, що характеризує всі ці процеси в цілому. Дана позиція підтверджується відомими анатомо-фізіологічними даними, основні  з яких наступні:

     1. Механізм домінанти як фізіологічний  корелят уваги можна спостерігати  на всій поверхні кори головного  мозку, незалежно від того, проекційні  зони яких конкретних аналізаторів  в них локалізуються.,

     2. Ретикулярна формація, робота якої  зв'язується з явищами уваги,  знаходиться на шляху нервових  імпульсів, що стосуються практично  всіх пізнавальних процесів.

     3. Нейрони уваги – клітки-детектори  новизни – можна зустріти практично  на всій поверхні і в деяких  внутрішніх структурах головного  мозку.

     4. Разом з тим всі три названі  анатомо-фізіологічні чинники в  центральній нервовій системі  існують автономно і незалежно  від окремих сенсорних аналізаторів, що говорить про те, що увага  все ж таки є особливим феноменом,  що не зводиться до всіх  інших [13; с. 68].

     Отже, увагу можна визначити як психофізіологічний процес, стан, що характеризує динамічні  особливості пізнавальної діяльності. Вони виражаються в її зосередженості на порівняно вузькій ділянці  зовнішньої або внутрішньої дійсності, які на даний момент часу стають усвідомлюваними і концентрують на собі психічні і фізичні сили людини протягом певного періоду  часу. О.В. Скрипченко, підтверджуючи  цю думку пише: "Увага – це процес свідомого або несвідомого (напівсвідомого) відбору однієї інформації, що поступає через органи чуття, і ігнорування  іншої" [23; с. 211].

     Майже усі дослідники відмічають, що увага  має свої певні характеристики або  властивості. Як правило, виокремлюють, що увага людини володіє п'ятьма основними властивостями: стійкістю, зосередженістю, перемиканням, розподілом і об'ємом.

     Стійкість уваги виявляється в здатності  протягом довгого часу зберігати  стан уваги на якому-небудь об'єкті, предметі діяльності, не відволікаючись і не ослабляючи увагу.

     Зосередженість  уваги (протилежна якість – неуважність) виявляється у відмінностях, які  є в ступені сконцентрованості  уваги на одних об'єктах і її відверненні від інших.

     Перемикання уваги розуміється як його перенесення  з одного об'єкту на інший, або з  одного виду діяльності на інший. Дана характеристика людської уваги виявляється  в швидкості, з якою вона може переміщувати свою увагу з одного об'єкту на інший, причому таке переміщення може бути як мимовільним, так і довільним. У першому випадку індивід  мимовільно переводить свою увагу на що-небудь таке, що його випадково зацікавило, а в другому – свідомо, зусиллям волі примушує себе зосередитися на якому-небудь, навіть не дуже цікавому самому по собі об'єкті.

     Розподіл  уваги – полягає в здатності  поширити увагу на значному просторі, паралельно виконувати декілька видів  діяльності або скоювати декілька різних дій.

     Об'єм уваги – це така його характеристика, яка визначається кількістю інформації, що одночасно здатна зберігатися  у сфері підвищеної уваги (свідомості) людини. Чисельна характеристика середнього об'єму уваги людей – 5-7 одиниць  інформації [23; с. 218]. Вона звичайно встановлюється в ході практики (дослідів), в ході якого людині на дуже короткий час  пред'являється велика кількість  інформації. Те, що вона за цей час  встигає помітити, і характеризує її об'єм уваги. Оскільки експериментальне визначення об'єму уваги пов'язане  з короткочасним запам'ятовуванням, то його нерідко ототожнюють з  об'ємом короткочасної пам'яті.

     Сучасні дослідники, вивчаючи увагу виокремлюють наступні її види (див. рис. 1.1), які умовно можна розподілити на пари, що взаємовиключають одна одну за своїми сутнісними характеристиками.

     У лівій колонці розташовані такі види уваги, котрі, можна вважати, не потребують від людини додаткових зусиль або якоїсь спроби врегулювання. У  правій колонці зібрані види, що вимагають від людини вольової регуляції, свідомого зосередження на об’єкті. Вони залежать від інтелектуального (розумового) і соціального розвитку людини і є показником повноцінного формування психічних властивостей індивіда, і навіть його соціальної зрілості. Це дозволило науковцям  назвати їх вищими формами уваги, на відміну від нижчих (ліва колонка) [14].

     Особливий інтерес для педагогічної діяльності має довільна увага, яка є основним видом уваги в ході навчання і  виховання. Довільна увага на відміну  від мимовільної звичайно пов'язана  з боротьбою мотивів або внутрішніх спонукань, наявністю сильних, протилежно направлених і конкуруючих один з одним інтересів, кожний з яких сам по собі здатний привернути і  утримувати увагу. Людина ж в такому випадку здійснює свідомий вибір  мети і зусиллям волі пригнічує один з інтересів, направляючи всю  свою увагу на задоволення іншого. Дані наявних досліджень спрямовують  на подальше уточнення характеристик  властивостей уваги, виявлення індивідуальних відмінностей і з’ясування їх впливу на засвоєння. Тут постає два завдання: з’ясування того, як впливає розвиток довільної уваги на засвоєння, формування умінь і навичок, з одного боку, і вивчення впливу конкретного фактора на розвиток такої уваги з іншого. 

     Рис. 1.1. Види уваги 

     Крім  цього, виокремлюють зовнішню і внутрішню  увагу. Зовнішня увага – спрямована на предмети і явища навколишнього  світу, на дії інших людей. Внутрішня  увага – направлена на власні думки  і переживання.

     Отже, розглядаючи явище уваги, слід визнати, що цей психічний процес грає велике значення у житті людини, сприяє поступленню і обробці інформації про оточуюче середовище, являється  певним показником спрямованості, зосередженості людини на елементах предметного  або чутливого світу.

   1.2. Вікові особливості  розвитку уваги  у дитинстві

     Увага як одна із когнітивних властивостей індивіда проходить певний шлях свого  розвитку. Здібність до виявлення  уваги виникає у людини з перших тижнів її життя, а у період молодшого  шкільного дитинства відбувається основний розвиток і становлення  довільної уваги, як її вищої форми. Р.С. Нємов пропонує наступну періодизацію розвитку уваги у дитини (див. рис. 1.2).

     Рис. 1.2. Етапи розвитку уваги дитини за Р.С. Нємовим 

     Л.С. Виготський пропонує свою періодизацію вікового розвитку дитини, де кожен  із етапів має свої особливості для  виникнення і формування видів уваги [6; с. 78]. Проаналізуємо їх більш докладно.

     Вік немовляти (від народження до 1 року). Важливими подіями в психічному житті дитини цього віку, що стосуються уваги, є виникнення слухового і  зорового зосередження. Дослідниця О.І. Турєвська стверджує, що слухове  зосередження у немовлят з'являється  на 2-3 тижні. Вона пише: "Різкий звук, наприклад, дверей, що хлопнули, викликає припинення рухів, дитина завмирає і  замовкає" [25; с. 16]. Пізніше, на 3-4 тижні, така ж реакція виникає на голос  людини. В цей час дитина не тільки зосереджується на звуці, але і повертає голову у бік його джерела. Зорове зосередження, що з'являється на 3-5 тижні, зовні виявляється так само: дитина завмирає і затримує погляд (зрозуміло, недовго) на яскравому предметі.

     На  другому місяці життя з'являється "комплекс пожвавлення" – реакція  немовляти на появу матері (зосередження погляду на її обличчі, швидкі рухи ніг та рук, посмішка, "гукання").

     Т.В. Алейнікова додержується думки, що у  дітей такого віку поступово вдосконалюється  зорове зосередження, яке досягає  до 3-місячного віку 7-8 хвилин, виникає  реакція стеження за рухами предметів. До 2-3-місячного віку у немовляти  з'являється реакція на новизну. У 4-місячному віці дитина вже не просто бачить, а "активно дивиться" [1; с. 62].

     Ж. Піаже, підсумовуючи дані про пізнавальний розвиток дітей першого року життя, виокремив такі стадії розвитку уваги  в системі структур взаємодії  немовляти з предметами й оточуючими людьми:

     а) операційна консолідація (1-4 місяці). Увага  дитини проявляється в тому, що вона своїми рухами намагається відновити  попередні відчуття (наприклад, рух  очей у бік об'єкта своєї уваги). Це говорить про те, що вона здатна сприймати  і помічати деякі об’єкти, зосередивши  на них увагу. Наприкінці цієї стадії дитина зауважує зміни звичної для  неї поведінки матері й робить певні зусилля, щоб викликати  її звичну реакцію;

     б) операційна координація (4-8 місяців). Зауваживши цікавий рух будь-чого, немовля  майже миттєво схоплює його, відтворює, спостерігаючи з інтересом за реакцією дорослого. Дитина вдається до навмисних дій, щоб привернути увагу  матері чи іншої дорослої людини (тягне  маму за волосся, простягає руки до неї та ін.);

     в) біфокальна (одночасна сфокусованість дитини на власній дії та реакціях дорослого) координація (8-12 місяців). На цій стадії структури взаємодії  з неживими об'єктами координуються  зі структурами взаємодії з людьми (гра з дорослим, іграшками). Увага  дитини одночасно зосереджується і  на людині, і на неживому об'єкті (іграшці);

     г) удосконалена координація (8-12 місяців). Немовля виявляє здатність здійснювати  рухи з об'єктами в різних напрямках. На цій стадії з'являється імітація дитиною рухів і дій, здійснених іншими людьми, ведеться активний пошук  цікавих об'єктів, щоб продемонструвати їх іншому.

     М.В. Савчин стверджує, що діти такого віку "не обов'язково чекають від дорослих стимулів до моторної і перцептивної діяльності, вони самі активно шукають інформацію, зосереджують і утримують увагу на предметах, які їх цікавлять найбільш усього". Привертають і утримують увагу немовлят здебільшого переміщення предметів, кольорові (наприклад, чорно-білі) контрасти, різні за гучністю, протяжністю та висотою тону звуки. Діти до одного року приділяють більше уваги зображенням концентричної форми, із зігнутих елементів, ніж із прямолінійних, цікавляться переходом прямої лінії у криву. Контраст для них привабливіший, ніж однотонне поле" [22; с. 112].

     Ранній  вік (від 1 до 3-х років). У цьому  віці, можна вважати, що увага за своєю загальною характеристикою  не сильно відрізняється від свого  розвитку на попередньому етапі. Дитина впевнено зосереджує увагу на тих  предметах, які її зацікавили, однак  при цьому вона не здатна утримувати увагу тривалий час, концентрувати  її довільним чином. Основною характеристикою  уваги є її нетривалість, стикання з сильним впливом зовнішніх подразників, велике мимовільне перемикання.