Вірування та традиції у фразеології

Національний  університет “Острозька академія”

 

 

Кафедра української філології

 

 

 

Вірування та традиції у фразеології (свійські птахи)

 

 

 

 

Курсова робота

студентки факультету

іноземної філології

групи А – 31

Гомон Надії

Науковий керівник

доц. Кірілкова Н.В.

 

 

 

 

 

Острог, 2002

 

 

План

 

1. Вступ          3

1. Семи компонентів фразем півень, курка     5

2. Семантичне поле лексем гуска, качка, індичка, голуб, павич, лелека.           13

2.3Відображення світогляду  українців у фраземах з компонентом лелека           19

III. Висновки.          23

IV. Список використаної літератури.      24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

 

Приказки, прислів’я, постійні народні порівняння становлять невід’ємну частину мови. Вони завжди певною мірою  відображають світогляд народу, суспільний лад, ідеологію своєї епохи. Фразеологічні одиниці доносять до нас голос старожитніх писаних пам’яток, колишній світ воїна, мисливця, мирного орача чи пастуха, їх звичаї, обряди, забобони та побут. Українська мова не є винятком, в процесі свого розвитку вона поповнюється різними фразеологізмами.

Питання фразеології  у сучасному мовознавстві привертає  усе більшу і більшу увагу науковців. Активно обстежується різний фразеологічний матеріал, поглиблюється обґрунтування  ряду важливих теоретичних питань, насамперед пов’язаних з основними ознаками фразеологізмів, принципами систематизації, встановленням спільних і відмінних рис між ними, аналізуються семантичні, структурно-граматичні та стилістичні особливості фразеологічних зворотів, розробляються питання етимологізації фразеологізмів.

Проте не можна стверджувати, що сьогодні вже достатньо з’ясоване  питання фразеологізмів, у цьому  і полягає актуальність обраної  теми.

Отже, об’єктом дослідження  є фразеологізми як частина словникового складу мови.

Мета цієї курсової роботи полягає в дослідженні впливу народних вірувань на фразеологію. Мета зумовлює такі завдання:

1. простежити вплив народних вірувань і традицій на творення фразем (свійські птахи);
2. проаналізувати фразеологізми, враховуючи семантичну структуру слова (аналіз проводитиметься на основі семантичної класифікації Зайченко Н. Ф., суть якої викладена в першому розділі).

Наша курсова робота поповнить теоретичну і практичну  базу фразеології. Наукова новизна  роботи полягає в тому, що ми дослідили  коло проблем, пов’язаних із семантичною організацією слова, що є недостатньо дослідженою в сучасному мовознавстві. Наша курсова робота може бути використана практично студентами-філологами при вивченні курсу мовознавства, зокрема фразеології, як його складової частини.

Характер проблеми і поставлення завдань передбачає структуру роботи, яка складається з вступу, трьох розділів, висновків, плану та списку використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2.1 Семи компонентів фразем півень, курка

 

Фразеологізмам-зосемізмам властива позамовна спрямованість значення: їх зміст співвідноситься через назву певної тварини з конкретним екстралінгвістичним об’єктом. З цього випливає, що в семантичній структурі найменування тварини можуть бути виділені елементарні смисли-семи, що відображають властивості самого денотата, й конотації, які супроводжують його у даному мовному колективі. [5; 44]

Беручи до уваги такі типологічні критерії класифікації як: 1) розмежування об’єктивного і  суб’єктивного факторів номінації; 2) питома вага окремих сем у структурі всього значення зоосемізма як цілісного семантичного комплексу; 3) роль сем у реалізації прагматичних і синтагматичних властивостей зоосемізма Зайченко Н. Ф. у семантичній структурі найменування тварин виділяє: 1) лексико-граматичну сему; 2) категоріальну лексичну сему; 3)диференційну сему родового значення; 4) диференційну сему видового значення; 5) конотативну сему. У фразеологізмах найчастіше активізуються диференційні семи видового значення та конотативні семи.

Диференційні семи видового значення (описові та відносні) відбивають у структурі зоосемізма різні риси тварин. Описові – звичайно відображають у структурі значення суттєві параметри денотата (його форму, розмір, морфологічну будову, відмітні зовнішні ознаки і т.ін.), а відносні – зв’язки різних предметів (призначення, просторові, часові відношення). Набір диференційних сем кожного зоосемізма є індивідуальним, не повторюваним у номінаціях, які позначають тварин, навіть того самого біологічного класу. Вони відіграють важливу роль у розвитку похідних значень і в утворенні фразеологічних одиниць.

Серед конотативних сем  виділяємо раціональні та емотивні. Раціональні – відображають різні  несуттєві з погляду номінації  ознаки, а також найрізноманітніші  стереотипні асоціації. Саме раціональні  конототивні семи надають зоосемізмам національно мовного колориту, визначають специфіку використання тих чи інших образів. Емотивні у структурі значення відбивають різні відношення суб’єкта й у функціональному аспекті можуть розглядатися як емоційні, експресивно-значущі компоненти.

Українські легенди, приказки, фразеологізми широкою хвилею захопили також пернате царство, причому  й ці всі майже без винятку  прислів’я та приказки і фразеологічні  одиниці перебувають у найтіснішому й щонайбезпосереднішому зв’язку  як з апокрифами, так і з давніми релігійно-міфічними поглядами на природу та все, що в ній існує. Існує багато порівнянь, приказок та прислів’їв, в яких найчастіше згадуються такі свійські птахи як півень, курка (квочка), гуска, качка, качур, індик, голуб, павич тощо.

З домашньої птиці  найбільш “фразеологічним” виявився півень – улюблений птах багатьох народів. Були помічені й відбиті  у фразеології  його вигляд, задиркуватість – ходити півнем “рухатися гордовито, хоробро, бадьоро”; побутові спостереження – півень убрід переходить “про мілку річку”; голос – ловити півня “зриватися під час співу”, в наведених фразеологізмах активізуються диференційні семи видового значення,  тобто береться до уваги відмітні ознаки півня, його форма. Найчастіше звичайно згадують півнячий спів. За цю дану природою перевагу перед іншими птицями він і називається на Україні півень. Довгі роки півень був нічним годинником: фразема вставати з півнями (“коли співають півні”) має диференційну сему видового значення (відносну) якраз і нагадує про живого будима (його ще й так називали на Україні).

Нові назви півня  прийшли на зміну довнім – кур (кури), подібне знаходимо і в  словнику І. І. Срезневського, де кур  – не “курка”, як можна було б  подумати, а саме “півень”.[14;152] На батьківщині від бойків І.Я. Франко записав фразеологічні вирази встав разом з курми; ще перші кури не піяли “рано”, “до світанку”. Про перші кури, другі кури пише і Я. Головацький у статті “Поділ часу у русинів”. Без когута хата глуха – каже народне прислів’я. У бойківських говірках певна пора доби називається ідіомами: о першім когуті, о другім когуті. Когут – теж “півень”, його родич у російських говірках – кочет. Широко відомі в українській мові перші, другі й треті півні. Перші співають о півночі, другі – перед зорею, та найулюбленіші треті півні, опоетизовані в народних піснях, легендах, переказах та незабутніх рядках кобзаря, подають голос на світанку.

Неодноразово намагалися дослідити надзвичайний феномен  перших, других і третіх півнів. Канадські  вчені, наприклад, твердять, що наші голосисті будильники – непогані астрономи, бо орієнтуються за зірками, зокрема, Конопусом. Перші півні співають, коли Конопус з’являється над горизонтом, другі – коли зірки ховаються за обрій. Проте півнячий спів, очевидно, і на сьогодні загадка – адже його чути й тоді, коли зірок зовсім не видно.[14; 152]

А тепер ще про одного - червоного півня. У фраземі пускати  червоного півня активізується  диференційна сема видового значення (відносна), тобто внаслідок подібності за кольором образ червоного півня легко переноситься на вогонь, а відтак - і на пожежу. За цими ознаками півень уже в язичників був представником грозового полум’я, символом вогню, уособленням домашнього вогнища. Звідки походить фразема пускати червоно півня? Укладачі російської фразеології вираз пустити червоного півня вважають власне російським. Називають і час виникнення – кінець XVIII століття. В. І. Чернишов вказував навіть на середовище, звідки походить фразема, - жаргон розбійників.

Та виявляється, що його добре знають також інші народи, зокрема всі східнослов’янські: український пустити червоного півня, червоний півень; російський пустить красного петуха, красний петух; білоруський пусціць чырвонага пеуня, чырвоны певень. Уживають подібні вирази й наші західні сусіди. Поляки кажуть puscic czerwonego koguta, а чехи - posadit cerveneho kohouta na strechu (“посадити червоного півня на дах”), що в обох випадках означає “підпалити”. Знайомий червоний півень і неслов’янським народам. Німці, як і чехи, пускають його на дах – den roten Hahn auf Dach setzen, буквально “посадити червоного півня на дах” (“підпалити чийсь будинок”). Давня датська приказка про пожежу – червоний півень на даху співає зберігає той же образ. Нарешті англійський red cock “пожежа” нічим не відрізняється від “червоного півня”, як і the red cock will crow in his house “його підпалять”. Отже, образ червоного півня як символ вогню не знає кордонів.

З образом півня також пов’язано  багато легенд та переказів. Спів півня  неодмінно на світанку й часто  вдале провіщення саме співом погоди в Олександріївському повіті пояснюють тим, що в півня є особлива – “ангельська” пір’їна, яка крутиться на світанку, коли півень своїм співом повинен будити людей так само крутиться на погоду, внаслідок чого він чує тоді, що співає вже “морський півень” (кажуть, що морський півень, мабуть, живе як і “морські люди” “в лузці”). Якщо півень обійде навколо хати й тоді заспіває, це знак, що обов’язково будуть гості, і причому з того саме боку – з якого боку хати півень співає. Йому звичайно промовляють у цей час: “Якщо дорогий гість, нехай тобі буде золотий хвіст, а якщо поганий гість, то нехай відпаде і той хвіст”. Якщо півень співає ввечері, буде весела і тепла ніч; якщо вночі – нічого не бійся; якщо вранці та вдень – буде ясна і гарна погода; якщо півень співає на покуті та на порозі – будуть гості; якщо ж часто співає біля вікна – на нещастя, або ж хтось помре з домашніх чи близьких сусідів (Старобільський повіт).

Чорного півня не слід тримати у дворі, тому що там, де він  їсть, ніколи не живуть в мирі і злагоді чоловік з жінкою. Аби нишком зчинити в якійсь сім’ї сварку між чоловіком та дружиною, досить лише принести їм у подарунок чорного півня чи курку (Старбільський повіт).

Велику роль відіграє й понині півень у народних казках і різноманітних обрядах (особливо весільних), а також не меншу роль, а напевно більшу відіграв він в сиву давнину як жертовна тварина і як символ сонця, в переносному значенні – всього світлого і доброго. Варто сказати кілька слів і про півня-царика. Півня цього можна, - кажуть у чигиринському повіті, - впізнати ще тоді, коли він перебуває у яйці, бо він вже в яйці пищить. З віком він стає дуже сильним і сміливим, так, що його бояться не тільки півні, а й сам диявол, який не сміє увійти в двір, де є півень-царик. До цього півня на Україні ставляться з великою повагою, і різати його вважається справою нерозсудливою і грішною. Чумаки, вирушаючи в дорогу, брали півня-царика як найкращий оберіг від лихої сили. Півня-царика часто ототожнюють з червоним півнем, який за народним повір’ям відкриває скарби. А в паралель до українських повір’їв про півня-царика ставить дуже схоже чеське повір’я про білого півня, який начебто приносить у дім щастя і охороняє сімейство від лихої сили та злих чарів.

Півень в господарстві в давнину служив не тільки за годинника, але й був божим віщуном. Правда пошана до півня була не лише на Русі – Україні, але й в інших численних народів, зокрема галлів. Та й саму назву стародавні народи, що заселяли нинішню Францію, та й інші близькі до Франції землі, прийняли назву півня, бо слово галл власне і означає півень. Наші далекі прапрадіди, так як галли обов’язково клали півня в домовину при похороні покійника. Вважалось, що півень своїм співом розбудить покійника на тому світі.[7; 297] Півень також птиця, яка приносить щастя, раніше його саджали у новозбудовану хату, перед тим як оселяться люди, він тричі оповіщає людей своїм голосним “ку-ку-ріку”, по третьому співу , по “третіх півнях” уночі зникає зла сила, перестає діяти, а діють добрі сили, прихильні до людини.

Не обминув український  фольклор і курки, з сивої давнини  існує про неї багато легенд та переказів, багато з яких стали джерелом творення фразеологічної бази нашого народу.

Курка походить із землі (Ушицький повіт), а погляди на неї  розходяться до цілковитої протилежності навіть у місцевостях, що належать до одного і того ж повіту. Так у слободі Біло – Куракиній Старобільського повіту її так як і півня, вважають божою птицею, тому що, коли народився Ісус Христос; вона кігтями загребла Його, щоб не знайшов новонародженого який-небудь (sic!) Ірод; а в слободі Микільський того ж повіту курку вважають проклятою Господом за те, що коли Спаситель переховувався від “жидів”, то кури вигребли його ногами. Ось тому курей і не освячують на Великдень і не їдять курячих ніжок, втім сама курка – птаха благословенна за яйця, що вона їх несе, які освячуються разом з паскою і стали символом народження людини і тварини, символом воскресіння природи. Така ж різноголосиця помічається і в повір’ях щодо того,переважає така думка як курка співає по-півнячому. Що така курка віщує смерть когось із мешканців тієї оселі або взагалі якесь нещастя. Таку курку беруть у руки, перекидаючи її то хвостом то головою вперед, вимірюють відстань від столу до порога: якщо перед самим порогом курка вляжеться хвостом до нього, то їй відтинають хвіст, а якщо головою до порога, в такому разі їй відтинають голову (Старобільський та Проскурівський повіт). Або ж перекидають ту курку через хату, і якщо вона впаде хвостом до хати, то відтинають хвоста – і з неї вийде потім “хазяйка, несуха й сижуха”; а якщо – головою, то відтинають голову, причому з такої курки не можна варити жодної страви, а треба її лише “пом’янути”. Проте в Проскурівському повіті є зовсім протилежне повір’я: якщо курка заспіває по-півнячому (це буде внаслідок того, що в неї наростає на язиці “пипоть” - тіпун), то це є гарною прикметою: своїм співом вона відганяє ворогів.

Більш вірогідно, що на основі першого повір’я виникло порівняння співає як курка на біду, в лексемі курка активізується конотативна сема, тобто спів курки – віщування нещастя чи смерті.

Яйця, знесеного куркою під Благовіщення і на Великдень, не можна класти під  квочку: з нього вийде калічка. Щоб кури були плодючі, треба нагодувати їх на Новий рік кутею, а також  погодувати нею й на Водохрещу і при цьому ще окропити святою водою. З тією ж метою (“щоб кури плодилися”) радять на Новий рік, як тільки прийдуть перші посівальники, посадити їх у хаті на лавці, а самому піти з кочергою під сідало і пополохати курей; потім ввійти до хати і дати посівальникам , що Бог послав (грошей чи ласощів – пряників, цукерок). Для того, щоб примусити курку раніше заквоктати і сісти на яйця, треба під Різдво звалити її з сідала помелом. Коли курка чи якась інша птиця сидить на яйцях, то не можна трусити сажі в димарі: всі яйця почорніють; не можна також смажити тоді яєць  і кидати в полум’я шкарлупу: запечуться і не вилупляться курчата. Заборонялось також бити курей, оскільки це могло спричинити нещастя в сім’ї чи часті суперечки між чоловіком та дружиною.

Оскільки курка була важливою птицею в господарстві існує  багато фразем, народних порівнянь, приказок та прислів’їв пов’язаних з нею. Ось  наприклад:

упасти в  біду як курка в борщ;

грошей кури не клюють;

бігає як курка  з яйцем;

добра, як з  курки молока, а з верби петрушки;

добре як курці  біля крупорушки;

змерз як курка  на дощі;

змок як курка;

кублиться як курка на яйцях;

тоді це буде, як у курки зуби виростуть;

моє щастя  таке, як тієї курки, що качата вивела;

обскубаний  як курка з базару;

синій, як курячий пуп;

ховається наче курка від дощу.

Проаналізувавши дані вирази можна сказати, що в них активізується  диференційна сема видового значення , оскільки в їх контексті відображаються певні параметри денотата, а саме його форма, розмір, відмітні зовнішні ознаки, морфологічна будова, внутрішня суть.

 

 

Розділ 2.2 Семантичне поле лексем гуска, качка, індичка, голуб, павич, лелека

 

У фразеології відбилося також  те, що було постійно на очах, у дворі, у господарстві хлібороба. З чим  порівнюють людину, для якої все байдуже? Часто – з водою, яка спадає з гуски: як з гуски вода чи я к з гуся (гусака) вода.

Що ж тут дивного? Ми не порівнюємо таку людину з куркою, з якої вода не спадає, а навіть кажемо: як мокра курка. У гусей же є спеціальні жирові залози, перебираючи дзьобом кожну пір’їнку, птиці змащують їх жиром – тому до них і не пристає вода: водоплавні завжди виходять сухими з води (у поляків є ще вираз як з качки вода).

Здавалось, усе зрозуміло: в основі порівнянь як з гуски (гусака, гуся) вода лежить звичайне побутове спостереження. Проте ця “гусяча” вода внесла до полку фразеологів справжнє непорозуміння. Почалося, мабуть, із Даля, який подав у словнику приклади з “бідою” і “небылыми” (небувалими) словами: з нас біда, як з гуся вода; як з гуся вода небувалі слова. На них звернув увагу В. І. Чернишов і висловив припущення, що колись вираз із гуски вода входив, очевидно, в народне заклинання. Наприклад, так і говорили: З гуски вода, з лебедя вода..., а з такого то (ім’я дитини) хвороба. Посилаючись на запис у старому фольклористичному збірнику (XVII століття) як з гуски вода – небувалі слова (тобто несправедливі докори, обвинувачення, які легко спростовувати), Б. О. Ларін вказав на шлях утворення вислову як з гуски вода – від вище названої приказки (про знахарське замовляння мовознавець не згадував). [14; 95].

Так і вийшло, що один із дослідників пов’язав фразеологізм із замовлянням, другий показав на шлях встановлення (від ширшого до вужчого) у результаті постала майже аксіоматична етимологія: власне російське.

Багато що тут наводить на роздуми. Насамперед те, що зворот такий  же “російський”, як і “український” (як з гуски вода, як з гусака вода, і нарешті – розмовне як з гуся вода). Навіть більше. Його знають і поляки (jak z gesi woda) і чехи (co z husy voda).

Нарешті, про можливий шлях утворення. Дуже вірогідно, що саме порівняння як з гуски вода стало  основою ширшого прислів’я, а  не навпаки. Бачимо, що образні лаконічні  звороти активно вживаються і  без поширювальних слів у багатьох слов’янських мовах, зокрема,  українській.

Існує багато легенд та переказів  про гусей, які вражають своєю  колоритністю та неповторністю. Гуска  вважалася Божою птицею, її шанували, оскільки гадали, що гусей Господь  благословив за те, що вони прикрили Спасителя соломою, коли Він ховався від “жидів”. Гусей “для завода” треба купувати з верхоріччя, “за водою” – тоді вони краще плодитимуться. Купованих “для завода” гусей, а також взагалі всяку птицю мусить ловити сам покупець, а не продавець. Коли виведуться маленькі гусенята, їм припалюють страсною свічкою (тою, яка була принесена на Страсний четвер) пушок на голівках, “щоб шуліка не хватала”. Якщо в гусака вирвати з крил навхрест по три пір’їнки, то він пропаде (Старобільський повіт). Дикі гуси або сірі походять із землі (Ушицький повіт). На зиму вони відлітають від нас у вирій, на теплі води. Коли дикі гуси повертаються навесні до нас, то той, хто їх побачить, має взяти в руки віхоть соломи й підкинути його тричі вгору, вимовляючи при цьому: “Гуси, гуси! Нате вам на гніздо, а нам на здоров’ячко!” солому цю потім треба зібрати і покласти під свійських гусей або курей-квочок – на кожне яйце по соломинці: тоді гуска чи курка-квочка виведуть стільки пташенят, на скількох яйцях вони були підсипані, тобто не буде жодного бовтуна (Проскурівський повіт).

Окрім фраземи як з гуски вода існують і інші фразеологічні одиниці.

гусей дратувати  або гусей дражнити (безцільно викликати роздратування);

гусь свині  не товариш (помітна відмінність між чимось чи кимось);

шия мов у  гусака.

В трьох фраземах названих вище активізується диференційна сема видового значення, відображаючи форму, внутрішню суть, морфологічну будову і зовнішні ознаки, а також зв’язки різних предметів.

Качка як і гуска також  поважалася нашими предками, більше того, вона вважалася благословенною птицею. Проте думки про неї розходяться, населення Старобільського повіту вважало, що качки прикрили Спасителя соломою, коли Він ховався від “жидів”, проте в Ушицькому повіті переважала думка, що качки вигребли Спасителя. В давні часи качки не були такими поширеними в господарстві як кури, тому їсти їх м’ясо вважалося розкішшю, люди переважно їли їх на свята чи в неділю. Пір’я качки не можна було викидати, а лише закопувати чи спалювати, а якщо хтось і викидав, то накликав на себе нещастя.

Качка теж є “фразеологічною” домашньою птицею, зокрема, існує ряд порівнянь, пов’язаних з цією свійською птахою. В багатьох з них має місце диференційна сема видового значення – зовнішній вигляд, відмітні ознаки й поведінка. Наприклад:

дитиночка, мов  качатко (гарненька, мила дитина);

іде, як качка  пливе (плавно рухатись);

умивається, як качур;

чуткий, як качка..

Індичка теж шанувалася в давні часи, хоча й не була такою  поширеною як курка чи гуска. Індичка  вважалася найслабшою і “врикливою” (та, що боїться пристрілу) птицею. Аби індички не попадали, їх слід загодувати “свяченим” і окропити святою водою, а пташенятам, які тільки-но вилупилися, треба, як і гусенятам припалити на чолопочку пушок страсною свічкою (Старобільський повіт). Люди здавна поважали індичку й за те, що її м’ясо було якимось особливим, тому йому приписували лікувальну дію. Голови індички не годиться їсти: “Вона дурна і схожа на гадючку”.

Існує багато приказок та народних порівнянь про індика, найбільш поширеними є такі:

грамотний як попів індик;

надувся як індик..

Ці лексеми мають  конототивні семи, зокрема, поважність та грамотність, які людина приписує денотату.

Згадаймо й про голуба – одного з свійських птахів. Отож, голову голуба так як і індички  не можна було їсти на Україні: вона проклята Богом за те, що голуб розсмикав солому, в якій Спаситель переховувався від “жидів” (Старобільський повіт). Щоб завести голубів потрібно було вкрасти підволоку з плуга і поставити її на тій споруді, де їх мають намір розвести: це буде чудовою приманкою для них (Проскурівський повіт); підволоку з успіхом можна замінити палицею, вкраденою у жебрака (Ново московський повіт). У Старобільському повіті з цією метою радять застромити у стріху хліва, призначеного для голубів, шматочок тієї палички, яка лежить під хрестом, коли освячують воду. А далі треба купити пару голубів, і коли вони стануть плодитися, то першу пару голубенят залишити для заводу; другу ж пару – зарізати, при чому голівки цих останніх увіткнути у стріху зліва, де живуть голуби: так само, якщо знайдеш, йдучи по дорозі чеку (загвіздок), візьми її, неси, не озираючись, додому і ввіткни у стріху голуб’ячого хліва. Якщо зробиш з клечальної (троїцької) осики хрест і ввіткнеш його у гніздо своїх голубів, а потім, коли знайдеш квач в мазниці (дігтяр) і ввіткнеш його у стріху чужого голуб’ячого хліва, то до тебе перелетять з того двору усі голуби, тільки перелітатимуть вони не всі разом, а щомісяця по одній парі. В давнину вважалося, що голуб’ячого пір’я не можна класти в подушки: болітиме голова й будуть снитися погані сни. Існувало повір’я, що в кого плодяться голуби, в того не буде пожежі.

Посилання на християнську символізацію голуба було знайдено тільки в одному повір’ї Старобільського  повіту (слобода Біло-Куракино): голубів  гріх їсти, бо в них вселився Дух  Святий; а якщо хто і їсть, то їх не ріжуть, а відривають (одкручують – майже по всій Україні) їм голівки.

Голуб завжди був символом миру, злагоди, про це свідчить фразера голуб миру, пара голубів: їх поведінка може бути взята за приклад чоловіком та дружиною, оскільки голуби живуть завжди у злагоді. Про подружжя в стосунках яких панує лад кажуть: живуть як голуби. Бралися й до уваги зовнішні ознаки птиці, наприклад: білий як голуб. В двох перших фраземах спостерігаємо активізацію конототивних сем, що відображають стереотипні асоціації (наприклад, “миролюбнісь” голуба) що ж до третьої фраземи, то в даному випадку можна спостерігати диференційну сему видового значення; білий як голуб, порівняння здійснюється на основі зовнішньої ознаки (в цьому випадку кольору).

Не можна обминути павича, оскільки він теж належить до виду свійських  птахів. Взагалі павич вважався поганою  птицею. Його м’яса і собаки не їдять. Про походження павичів є декілька легенд. В Ушицькому та Літинському  повітах їх вважають перевертнями чортів. Колись уночі, напередодні свята Благовіщення молоді чорт та чортиця умовилися вбрати одне одного в різні барви, якомога пишніше. Чортиця встигла прикрасити чорта де тільки можна було, барвистими квітами, а чорт устиг лише застромити у голову чортиці одну квітку, як раптом запівали півні. Чорт та чортиця вмить перетворилися на павичів, та так уже ними й лишилися, бо чорти за народним повір’ям мають силу лише до перших півнів. Тому, згідно повір’я, не годилося прикрашати паничевим пір’ям ікони, як це не обачно роблять іноді недосвідчені господині (Старобільський повіт).

У Лебединському повіті перших павича і паву вважають короленком та королівною, які вбиралися до весілля. Наречений одягся, а наречена не встигла, коли чаклун обернув їх на птахів. У тому ж повіті кажуть ще, що ніби пава (очевидно – чортиця) вбирала якось свого павича, причому собі ледь устигла начепити на голову жмут пір’я, як заспівав півень. Так пава й лишилася зі жмутком різнобарвного пір’я тільки на самій голові.

Нарешті в Холмській  Русі записано таку легенду про походження павичів. Був день Світлого Воскресіння Христового. Один багатий чоловік убравшись у дорогі шати, не пішов до церкви, на прохання дружини, і лишився з нею вдома. Жінка його весь час, поки йшло Великоднє богослужіння, лежала в ліжку, аніскільки не клопочучись про вбрання. Бог покарав безтурботне подружжя за такі непростимі лінощі і перетворив в той же час їх на павичів.

Павичів люди в давнину  не їли, а тримали в господарстві лише з огляду на естетичні вподобання, проте не всі люди могли дозволити собі придбати павичів, оскільки вони цінувалися, то й коштували багато.[4;352].

Люди здавна спостерігали за цими птицями, за їх поведінкою. Як кажуть про людину, яка поважно походжає задерши голову? Звичайно ж – ходить як пава, а й справді це народне порівняння влучно відображає зовнішній вигляд та поведінку павичів. В цій фраземі активізується диференційна сема видового значення. Існує й інше порівняння. Про горду людину кажуть: гордий як павич, в цьому випадку лексема має конотативну сему, оскільки такими рисами ця птиця не наділена, їх приписує паві людина.

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2.3 Відображення світогляду українців  у фраземах з компонентом лелека

 

Треба також пригадати  лелеку, оскільки ще в XVII столітті в наших прадідів журавлі були хатньою птицею як і кури. Ці великі птиці на довгих ногах з довгим дзьобом, з чорним хвостом, – в уяві селян, є символом добра та народження дітей. Господарі дуже раді, коли лелека завітає на їхнє обійстя, покладе гніздо на клуні, на хаті чи на високому дереві; вони навіть допомагають чорногузам робити гніздо: кладуть на хаті чи на шопі старе колесо. Чорногуз, розумна птиця, вгледить колесо й починає зносити галузки й мостити собі гніздо. Ці птиці розуміють, що людина не робить їм зла, а тому добре себе почувають. Вони спокійно гуляють на подвір’ї, а ранньою весною, коли господиня годує курей, то часто чорногузи злітають і допомагають курам спожити харчову посудину.

Характерним є те, що чорногузи  безпомилково щороку повертаються на свої місця “ремонтують” гніздо та зникають на три-чотири дні – летять зустрічати свою пару – чорногузку, і прилітають вдруге вже з нею. Лелеки здебільшого селяться біля води – ставків, рік чи боліт. Вони харчуються в основному жабами, але споживають також і гадів. Буває інколи, що й каченя на воді попадеться до дзьоба чорногуза, але господарі приймають таку шкоду терпляче, бо існує повір’я, що коли скривдити чорногуза хата згорить.

З лелекою пов’язано  в селян чимало символіки, прислів’їв та приказок.

Якщо дівчата вперше побачить на весні лелеку, що летить – вийде того ж року заміж, коли ж побачить вперше, що чорногуз сидить у гнізді буде сидіти цілий рік, не прийдуть старости.

Коли ж весною вперше побачить лелеку виявляють несказанну радість: пританцьовують, підскакують, розмовляють з ним і запрошують:

“Лелеко-татку, збудуй у  нас

Добру хатку, та виведи діток...”

Діти поділяються на дві групи. Одні питають у чорногуза: