З історії дослідження евфемії

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………...….2

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ ЕВФЕМІЗМІВ

1. З історії дослідження евфемії………………………..…...…..4
2. Феномен евфемії як психолого-соціального явища..….........5
3. Евфемізми як лексичне явище…………………...……….......6
4. Функції евфемізмів у газетному тексті...………………….…9

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОЛІТИЧНИХ ЕВФЕМІЗМІВ У ГАЗЕТНО-ЖУРНАЛЬНИХ ТЕКСТАХ                           (НА МАТЕРІАЛІ ТИЖНЕВИКА «УКРАЇНСЬКИЙ ТИЖДЕНЬ»)…….14

2.1 Ознаки та види евфемізмів……………………….……………..…….15

2.2 Семантична класифікація евфемізмів………………………………..17

2.3 Класифікація за способами  евфемізації……………………..…..…...19

2.4 До проблем розмежування політичних евфемізмів…………...........26

2.5 Тематичне групування політичних евфемізмів..…………….…..30

ВИСНОВКИ…………....………………………………………………......34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………...…….………36

ВСТУП

Під впливом політичних, економічних  і культурних подій початку ХХІ  ст. мова ЗМІ зазнала значних змін. Еволюція сучасних газет демонструє залежність від екстралінгвістичних чинників, які зумовлюють активне функціонування евфемістичних номінацій. Політика, як відомо, є однією з традиційних сфер уживання евфемістичних засобів вислову думки. Адже ті комунікативні завдання, які стоять перед політиками, неможливо вирішити, використовуючи лише прямі номінації, без натяків, недомовленостей, завуалювання. Основна мета, що переслідується мовцем при евфемізації свого мовлення у політичних і соціальних відносинах, – це прагнення уникати комунікативних конфліктів і невдач, не створювати у співрозмовника відчуття комунікативного дискомфорту. У сучасних умовах дедалі більшого розвитку набувають найрізноманітніші способи та засоби евфемізації, які торкаються соціально значущих тем, сфери діяльності людини, її стосунків з іншими людьми, зі суспільством, владою.

Проблемам евфемії присвячено студії мовознавців Європи (Е. Бенвеніста, Л. Булаховського, С. Відлака, Б. Ларіна, О. Реформатського) й Америки            (Дж. Апдайджена, А. Додда). В україністиці  розглядають це питання й представляють такі напрями досліджень евфеміністичних номінацій: діалектологічний ( Й. Дзендзелівський, А. Івченко, М. Кравченко, Л. Скрипник, В. Ужченко), дискурсивний (К. Кантур, О. Манютіна, К. Серажим, В.Тхір), лексикографічний (Г. Аркушин, І. Мілєва, Л. Ставицька), міфологічний           (Н. Тяпкіна, О. Хомік, Н. Хобзей).

Проте сьогодні одним із основних  джерел творення й поширення евфемістичних  номінацій є преса. Евфемізми  української мови, які функціонують у журнальному дискурсі не є спеціально вивченими. Окремі праці присвячені евфемістичних субститутів на матеріалі ЗМІ є у К. Серажим,   І. Решетарової та О. Януша.

Актуальність теми -  недостатність  уваги та комплексного дослідження  евфемізмів у політичному дискурсі на сторінках сучасних видань, яким сьогодні належить провідна роль у процесах вироблення мовних смаків, витворення й закріплення нових мовних норм та виховування політичної культури .

Мета – описати та охарактеризувати використання політичних евфемізмів, здійснити семантичний, функціональний та словотвірний аналіз евфемізмів у журнально-газетних текстах.

Завдання – узагальнити  наукові  підходи до явища евфемії, уточнити ознаки евфемістичних номінацій  та їхню типологію; дослідити особливості  способів і прийомів евфемінізації в політичниному дискурсі.

Методи дослідження зумовлені  специфікою об’єкта, метою й завданням  курсової роботи. У роботі використані  такі методи: описовий для повного  розгляду типів евфемістичних номінацій, метод контекстуального аналізу; дескриптивний метод – для інтерпретації семантико-стилістичних та функціональних особливостей політичних евфемізмів.

Об’єкт – політичні евфемізми  в текстах номерів видання  «Український тиждень»  за вересень – грудень 2012 року.

Предмет  дослідження -  становлять функції політичних евфемізмів, способи та теми евфемінізації в газетно-журнальному тексті.

Структура роботи.  Робота складається зі вступу, двох розділів,  висновків та списку використаних джерел (35 найменувань).

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ ЕВФЕМІЗМІВ

1. З історії дослідження евфемії.

Установлено, що евфемія набувала популярності з античних часів, а  термін у країнах європейської культури відомий у філософському (душевний спокій, життєрадісність), юридичному (висунуте народом офіційне ввічливе прохання до правителів), та власне лінгвістичному розумінні (специфічна мовленнєва стратегія, що перетворює смисл у мовну норму – евфемізм)       [7; 4] .

Виявлено, що об’єктом  уваги лінгвістів евфемізми стали з кінця ХІХ століття, а інтерпретація евфемістичних замінників почалася лише в ХХ столітті. Аналіз сучасних наукових здобутків із цього явища засвідчив, що практично в усіх монографічних дослідженнях, окрім робіт О.Януша, О.Хомік та І. Мілевої, евфемізми аналізують переважно на матеріалі інших мов, зокрема російської (Ю. Басков, Л. Крисін, В. Москвін, О. Сєнєчкіна), польської                 (А. Домбровська, П. Стасинська), англійської (О. Манютіна, А. Кацев) [28; 89].

Відтак, Зореслава Дубинець поділяє  мовознавців, які полемізують у своїх роботах, за підходами до явища евфемії. Прихильники субституційного підходу (Є. Галкіна-Федорук, І. Гальперін, П. Дудик, О. Пономарів, Д. Ушаков) вважають евфемізмами замінники грубих непристойних слів або заборонених, табуйованих (Л.Булаховський, Ж.Варбот, О.Реформатський). Це  вузьке розуміння природи евфемії. Розуміння евфемізму як тропа, що вживається для непрямого, прихованого, зокрема пом’якшеного, ввічливого позначання певних предметів, явищ, замість прямої їх назви, характерне для представників широкого підходу до цього явища (І. Арнольд, К. Крисін,       Б. Лаврін, О. Тараненко та ін.). Однак ситуативно недоречним можуть бути не тільки мовні одиниці – слова й вислови, але й відповідні теми, тому О. Прохвачова, В. Москвін, О. Сєнічкіна відзначають необхідність ще однієї понятійної кореляції – тематичної евфемії. До того ж сучасні тлумачення акцентують увагу на прагматичній спрямованості цієї номінації – слово або вислів, котрі за певних умов використовують як замінники понять, що мовець вважає небажаними, не зовсім ввічливими, занадто різкими [1; 4].

1. Феномен евфемії як психолого-соціального явища.

Евфеміністичні замінники мають  психологічні та соціальні особливості.

Психологічний аспект евфемії – це нейтралізація негативних емоцій, процеси, що супроводжують евфемістичну заміну. Аналіз сучасних концепцій евфемії доводить, що евфемістичну заміну супроводжують механізм асоціативності та механізм «буфера». Створюючи повідомлення комунікатор здогадується про шкідливий вплив певного слова на психіку реципієнта, тому використовує евфемізми, явий викликає додаткові асоціації з чимось позитивним та відволікає увагу від татуйованого поняття ( малозабезпечені замість бідні). З іншого боку, евфемізм дає змогу уникнути прямої номінації, реалізувати принцип «Немає слова – немає проблеми»       [8; 190].

Під соціальним феноменом евфемії слід розуміти моральні, релігійні й політичні мотиви, дія яких спричиняє заміну небажаних номінацій евфемізмами більш доречними за певної комунікації. Ґендерність  у використанні евфемістичних номінацій також виявляє соціальні особливості евфемізмів, адже жінки продуктивніше за чоловіків використовують евфемістичні вислови [8;192-193].

1.3. Евфемізми як лексичне явище.

У власне лінгвістичному аспекті, як правило,  розрізняють два етапи становлення евфемізмів. Перший полягає у виділенні негативного денотата (предмета чи явища), унаслідок чого пряме найменування предмета чи явища не може бути використане, тому підлягає табуюванню. Другий етап – опосередкованість номінації меліоративного, «покращеного», характеру. Щоб стати евфемізмом, пряме найменування має створювати асоціації у свідомості мовця й слухача з предметом чи явищем більш позитивної оцінки, ніж денотат.  Незважаючи на те, що виділити ці етапи нескладно, загальноприйнятої дефініції терміна «евфемізм» не існує, хоча в основі всіх визначень лежить заміна грубих або різких слів і висловів більш м’якими [23; 58]. Так, Л. Крисін визначає евфемізм як «спосіб непрямого, перифрастичного й при цьому пом’якшувального позначення предметів, властивостей чи дій». Повнішим є визначення Ж. Варбот, у якому автор трактує евфемізми як «замінники різких

вульгарних, грубих слів і виразів. Вони вживаються, щоб змінювати забарвлення  слова, надаючи більш м’якого  вираження». Важливим у визначеннях терміна слід вважати соціокультурний та психологічний аспекти, що є цілком природнім для вихованої людини, оскільки зумовлює бажання підносити мовлення на вищий рівень культурності.  Особливо погоджуюсь з визначення В. Кодухова: «Синоніми-евфемізми як протилежність лайливим словам є словами, що облагороджують мовлення...». В. Великорода у тлумаченні евфемізму звертає увагу передусім на психологічний аспект: «евфемізми непрямо (імплікаційно) номінують денотат за допомогою позитивнішого асоціата (певного мисленнєвого образу у свідомості комунікантів)». Важливим складником стає й соціальний відтінок в іншому визначенні цього ж автора: «Евфемізми – це одиниці вторинної номінації з відносно позитивною конотацією, що використовуються для заміни прямих найменувань, вживання яких з соціально чи психологічно зумовлених причин вважається небажаним» [8; 58-62].

 Усі наявні в науковій літературі визначення, незважаючи на їхню варіативність, об’єднані одним головним прагматично-функціональним принципом − це пом’якшення категоричності висловлювань, заміна негативних оцінок на нейтральні або позитивні. Цей намір нівелювати загострені соціальні проблеми, показати дійсність у привабливішому світі є головною метою вживання евфемізмів у суспільно-політичній сфері.

Юрій Шерех у роботі «Норми сучасної української літературної мови»  визначає евфемізми як слова, що вжиті  як заступники пейоративної лексики. Такі «слово-заступники»  вживаються не тільки щодо лайок, а щодо таких понять (найчастіше з царини фізіології, а також щодо смерті), називати які вважається некорисним або непристойним. Наприклад, до слова  п’яний можуть бути евфемізми перехилив, хильнув, до вкрасти-потягти – свиснути, взяти, що погано лежить. Якщо евфемізм вживається часто, до нього звикають, з ним пов’язують певне значення поняття, і він сам починає здаватися не зовсім пристойним. Тому евфемізми в мові швидко вмирають, а їх заступають нові одиниці [11; 112].

З поміж запропонованих дефініцій  найоптимальнішим і найширшим вважаємо визначення, яке пропонує Зоряна Дубинець. Евфемізми (від грец. euphémistas – добре, phemi – говорю, або від грец. euphémia - утримування від неналежних слів, пом'якшений вираз) - пом’якшені, благозвучні вислови, що вживаються з метою уникнення назв із грубим чи непристойним змістом, вуалювання номінацій із неприємним забарвленням.

В основі явища евфемізму лежать:

1. глибоко архаїчні пережитки мовних табу, заборона вимовляти прямі найменування таких небезпечних предметів і явищ як богів, хвороб або мертвих, оскільки акт назви, згідно з дологічним мисленням первісної людини, може викликати саме явище . Наприклад, не чорт, а нечистий;
2. чинники соціальної діалектології (евфемізми зумовлені соціальними, моральними та етичними нормами поведінки, так звані етичні і моральні евфемізми). Наприклад: повненький, ширококостий, пишний, з надлишковою вагою замість товстий,  жирний,  грубий.

Незважаючи на те, що виділити ці етапи  нескладно, загальноприйнятої дефініції терміна «евфемізм» не існує, хоча в основі всіх визначень лежить заміна грубих або різких слів і висловів більш м’якими. Так, Л. Крисін визначає евфемізм як «спосіб непрямого, перифрастичного й при цьому пом’якшувального позначення предметів, властивостей чи дій». Повнішим є визначення Ж. Варбот, у якому автор трактує евфемізми як «замінники різких вульгарних, грубих слів і виразів. Вони вживаються, щоб змінювати забарвлення слова, надаючи більш м’якого вираження». Важливим у визначеннях терміна слід вважати соціокультурний та психологічний аспекти, що є цілком природнім для вихованої людини, оскільки зумовлює бажання підносити мовлення на вищий рівень культурності.

 Особливо погоджуюсь звизначення  В. Кодухова: «Синоніми-евфемізми  як протилежність лайливим словам  є словами, що облагороджують  мовлення...». В. Великорода у тлумаченні евфемізму звертає увагу передусім на психологічний аспект: «евфемізми непрямо (імплікаційно) номінують денотат за допомогою позитивнішого асоціата (певного мисленнєвого образу у свідомості комунікантів)». Важливим складником стає й соціальний відтінок в іншому визначенні цього ж автора: «Евфемізми – це одиниці вторинної номінації з відносно позитивною конотацією, що використовуються для заміни прямих найменувань, вживання яких з соціально чи психологічно зумовлених причин вважається небажаним» [23; 60].

Усі наявні в науковій літературі визначення, незважаючи на їхню варіативність, об’єднані одним головним прагматично-функціональним принципом − це пом’якшення категоричності висловлювань, заміна негативних оцінок на нейтральні або позитивні. Цей намір нівелювати загострені соціальні проблеми, показати дійсність у привабливішому світі є головною метою вживання евфемізмів у суспільно-політичній сфері.

1.4 Функції евфемізмів у газетно-журнальному тексті.

Під впливом політичних, економічних і культурних подій початку ХХІ ст. мова ЗМІ зазнала значних змін. Еволюція сучасних газет демонструє залежність від екстралінгвістичних чинників, які зумовлюють активне функціонування евфемістичних номінацій, як-от: заангажованість політиків (замість продажність); розширення валютного коридору (замість падіння курсу національної валюти); уповільнення процесу стабілізації (замість спад виробництва) тощо [9; 99].

Більшість дослідників справедливо  зауважують, що функції евфемізмів у текстах різних функціональних стилів суттєво відрізняються. На думку                  Н. Босчаєвої, основна функція евфемізмів у спілкуванні – кооперуюча (евфемія відображує прагнення комуні кантів до збереження мовленнєвого співробітництва для вирішення певних завдань спілкування). Окрім цієї, дослідниця виділяє превентивну (використання евфемістичних субститутів унаслідок давніх табу) і риторичну (спроби мовця певним чином впливати на ціннісні установки адресата) функції евфемізмів [9; 107].

В. Заботкіна вважає, що евфемізми виконують чотири функції: табуюва-ння, ввічливості, регуляційного впливу на масового читача й функцію прихову-вання певної діяльності. У сфері публіцистики дослідниця вважає головною для евфемізмів функцію регуляційного впливу, а функцію приховування діяльності – для соціальних діалектів.

О. Тараненко називає п’ять функцій  евфемізмів: 1) магічно-забобонну, зу-мовлену  вірою в мовну магію; 2) криптологічно-маскувальну; 3) політико-ідеологічну; 4) пом’якшувально-меліоративну; 5) жартівливо-іронічну.

Аналіз суспільно-політичного видання засвідчує, що всі функції евфемізмів, виділені вітчизняними науковцями, наявні в текстах різних жанрів. Лише перша може викликати певні суперечки. З метою їх уникнення слід пам’ятати, що специфічною рисою евфемізмів є виявлення в них так званої магії слова, розкрити яку з наукового погляду дала можливість теорія російського фізіолога І. Павлова, за якої слово є емоційним стимулятором, оскільки діє на нашу нервову систему подібно предмету чи явищу, які називає. При зміні слова відбуваються й зміни властивостей денотата, його сутності. Насправді змінюється не сутність явища, а спосіб його донесення до реципієнта. Ось чому на шпальтах «Українського тижня» і не тільки читаємо: деструктивна політика влади (замість руйнівна), конфронтація країн (замість протистояння), збройне протистояння (замість війна), інтервенція держави (замість насильне втручання), етнічна чистка (замість винищення певного етносу, нації) [9; 105].

Уживання політкоректних евфемізмів, коли це стосується фізичного або психічного стану людини, незахищеності дітей є цілком виправданим.                    К. Кантур називає такі субститути етичними евфемізмами. Вони допомагають висловити повагу до незахищених та малозабезпечених верств населення, уникнути їх приниження, але тільки тоді, коли це не супроводжено лицемірством з боку тих, хто наділений владою.

Д. Болінджер зауважує, що серед  мовних засобів маніпулятивного  впливу найбільш ефективними є евфемізми, оскільки вони, зберігаючи зміст повідомлення, дозволяють змінити його емоційне забарвлення.

Подібну функцію евфемістичних  номінацій відзначають і психологи. «Коли мова є обмеженим набором  стереотипів, банальностей, лозунгів, закликів, слоганів, кліше, така мова може виконувати лише одну функцію –  функцію обдурювання людини. Така мова приховує думку», – зауважує                А. Маслоу.

Н. Прядильнікова називає  цю функцію евфемістичних одиниць  регуляційною, своєрідним здійсненням  «емоційного натиску « на адресат». Задля її успішної реалізації евфемізми корелюють особливими риторичними стратегіями, характерними для ідеологічних текстів – стратегіями мобілізації та демобілізації суспільної думки. За стратегії мобілізації події подають у драматичному вигляді, а становище – як жахливе, що потребує рішучих дій [10; 30]. Наприклад: Україна зараз має досить небезпечну ситуацію (тобто катастрофічну), коли з одного боку, Росія не декламувала, що вона не хоче інтегрувати у ЄС, а з другого – маємо Україну, яка декламує, що вона нібито хоче інтегрувати у ЄС, але за десять років палець об палець для цього не вдарила(«УТ» № 50 (267)13 - 19 грядня 2012р. 13 с.).

Мовна гра на шпальтах газет відбувається не з метою створення комічного  ефекту, а сприяє посиленню експресії тексту. Тому евфемізми, задіяні в мовній грі, вживаються з метою встановлення контакту, виконують не властиву їм текстотворчу функцію. Особливо продуктивно евфемістичні замінники використовують у заголовках [9; 103]. На продуктивне використання евфемістичних номінацій з метою створення експресивних заголовків указують вітчизняні дослідники Л. Козловська, І.Кочан, І. Решетарова, наприклад, натрапляємо в «Українському тижні» (№ 49 (266) - 13 грудня 2012 р.)  на заголовок «Сам-один на вершині», де заголовок не конкретизує, не визначає теми і проблеми, що не дає змогу реципієнтові збагнути, хто і чому залишався сам-один та на якій вершині. Насправді, у статті йдеться про боротьбу Володимира Путіна з корупцією, але багатьом він здається дедалі ізольованішим і відірванішим від реального життя.

Таким чином, у визначенні головних функцій евфемізмів у сучасних газетних текстах серед учених немає одностайності. Одні вважають евфемізми засобом  пом’якшення вислову, який забезпечує безконфліктне спілкування. Інші стверджують, що основна функція евфемізмів – вуалювання референції з метою приховування негативних явищ, здійснення регулятивного впливу на аудиторію. У сучасних газетних текстах евфемізми виконують не лише свої первинні функції, а й сприяють творенню тексту, посилюють його експресивність, що не властиво для цих мовних одиниць.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ  ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОЛІТИЧНИХ ЕВФЕМІЗМІВ У ГАЗЕТНО-ЖУРНАЛЬНИХ ТЕКСТАХ (НА МАТЕРІАЛІ  ТИЖНЕВИКА «УКРАЇНСЬКИЙ ТИЖДЕНЬ»)

Український тиждень — щотижневий ілюстрований суспільно-політичний україномовний журнал, що висвітлює ключові події та проблеми країни. Видавництво заявляє про орієнтацію видання на аудиторію освічених чоловіків та жінок 21-55 років, що умовно належать до «середнього класу», мешканців переважно великих міст, здебільшого зайнятих у приватному бізнесі, або держслужбовців високого та середнього рангу, представників «ліберальних професій», студентів та викладачів провідних вишів.

Розповсюдження: роздрібна  торгівля по території України — VIP-розсилка керівникам компаній-лідерів ринку, рекламних агенцій, ЗМІ та керівних державних установ; передплата; для рекламних цілей (ресторани, кав'ярні, виставки). Головний редактор: Сергій Литвиненко. Заступники головного редактора: Наталія Петринська, Олександр Пагіря, Олександр Крамар. Відповідальний секретар: Віталій Столига. Літературні редактори: Лариса Мінченко, Марина Петрова, Юрій Бедрик. 

Структура видання.  «На часі» - фото тижня, майже серйозно, карикатура, зворотній зв’язок, оперативні коментарі, довідки. «Впритул» - аналітика, репортажі, дослідження стосовно актуальних проблем країни та світу,                VIP-інтерв’ю. «Ми» - проблеми, спостереження, які стосуються передусім України та українців: нація, культура, суспільство, ментальність, історія. «Навігатор» - усе, що має знати сучасна людина, щоби вважатися «в контексті» — мистецтво, дозвілля, кіно.

2.1 Ознаки та види евфемізмів.

За результатами аналізу вироблених ученими критерії  належності мовної одиниці до евфемізмів обґрунтованими й обов’язковими ознаками цих субститутів є: позначення негативного (небажаного) денотата, семантична невизначеність (редукція), формальний характер покращення денотата [18; 38]. Наприклад, висловлення непопулярні заходи виконує роль евфемізму,бо, по-перше,  співвідносить з негативним денотатом, має негативну  конотацію (непопулярний – значить не найкращий, поганий, неприємний). По-друге, володіє часткою семантичної невизначеності, оскільки дуже не точно вказує на те, про що справді йдеться (непопулярні заходи – це, як правило, скорочення соціальних виплат, підвищення податків).  По-третє, так чи інакше відбувається помітне покращення денотата, хоча воно й формальне, оскільки читачам зрозуміло про що йдеться.

«Отже, не без бою, але уряди країн Європейського Союзу таки пішли на те, щоб впровадити непопулярні заходи» («УТ» № 26 (243) 27 червня - 3 липня 2012 р. -19с.).

За ствердженням науковця Зоряни Дубинець,  до  факультативних ознак евфемістичних номінацій належать (демінутиви) специфічні афікси та метамовні рефлексиви (м’яко кажучи, так звані, так би мовити, інакше кажучи).

«Інакше кажучи, цей Крістіан Вігенін, євродепутат, сердечний друг лідера болгарських комуно-соціалістів Сергія Дмитровича Станішева, він же колишній радянський громадянин, колишній «болгарський» прем'єр-міністр, а тепер, уявіть собі, лідер Партій європейських соціалістів («УТ» № 50 (267)13 - 19 грядня 2012р. 13 с.).

До лексико-семантичних  засобів творення евфемізмів В. М. Москвин та           З.О Дубинець зараховують:

1. слова, як правило, прикметники з дифузійною семантикою (деякий, відповідний, незнаний):

«Запуск газопроводу "Північний потік" між Росією і Німеччиною матиме незначний  вплив на транзит газу через українську газотранспортну систему...» ( «УТ» - № 49 (266) 6 — 12 грудня 2012 р. -  8 с.);

2. іменники з досить загальною, широкою семантикою, що використовують до назв конкретних предметів та дій ( об’єкт, продукт, річ, матеріал, особа):

«Навіть формально Рада зміниться менше  ніж на дві третини. Водночас до неї  повернуться одіозні особи попередніх скликань…» («УТ» - № 43 (260) 25 - 31 жовтня 2012 р. – 5с.);

3.  неозначені або вказівні займенники, а також займенникові словосполучення ( кожен з нас, дехто з них):

«Життя  кожного з нас в більшій  чи меншій мірі позначене протистоянням  з державою...»  («УТ» № 42 (259) 18 – 24 жовтня 2012р. – 21с.);

4. іншомовні слова та терміни замість українських відповідників, що вживають як визначення до загальновідомих понять та процесів, з огляду на меншу їх зрозумілість для вітчизняного читача ( лібералізація цін – підвищення цін, деструктивний – руйнівний, конфронтація – протистояння,  експансія – панування, конфронтація - протистояння):

 «ОПОРА констатує регрес України щодо проведення демократичних виборів» («УТ» № 48 (265) 29 листопада – 5 грудня 2012 р. – 11с.);

5.  слова, що означають неповноту дії чи послаблену її властивість, які вжиті не в своєму лексичному значенні, а як евфемізм :

«На час виборів в Україні діяльність місії Кокса і Квасьнєвського призупинять…» ( «УТ» № 40 (257) 4 - 10 жовтня 2012 р. – 32 с.);

6. абревіатури, особливо характерні для репресивної сфери і сфер, пов’язаних з прихованням військових та державних справ (tdc – замість туберкульоз, зек (від ув’язнений каналоармієць, абревіатура виникла під час будівництва Біломорсько-Балтійського каналу), ПКТ – приміщення камерного типу (камера), УБР –Україна без Кучми, YES – Ялтинська європейська стратегія):

«Бенефіс Рената Равелійовича відбувся під час щорічної конференції з бучною назвою YES – англійська абревіатура для словосполучення «Ялтинська європейська стратегія» («УТ» № 38 (255)20 - 26 вересня 2012 р. –       15 с.);

2.2 Семантична класифікація евфемізмів.

Проблемою класифікації евфемізмів займаються переважно російські такі вчені як Б.А. Ларіна, П. С. Куркіїв, Л.П Крисін, В.П. Москвин, К. Серажим,         О. Пономарів, О. Януш, Л. Ставицька.

В основі класифікації Б.А. Ларіної покладено соціальну  природи евфемізмів [11; 112]. Вчений виділяє такі класи:

1. загальновживані евфемізми національної літературної мови;

2. класові та професійні евфемізми;

3. сімейно-побутові евфемізм.

О.С.Куркєєв виділяє п'ять груп евфемізмів, класифікуючи їх за мотивами, що їх породжують:

1) виникли з урахуванням  забобонів (вмерти – відійти, покинути цей світ);

2) від страху і невдоволення (вбити - прибити, пришити, приспати собаку);

3) виникли з урахуванням  співчуття й жалості ( хворий – недужий,  немічний, дурний – без царя в голові);

4) породжувані соромом  (незаконнонароджений - позашлюбний, безбатченко);

5) породжувані ввічливістю (старий – літнього, похилого віку).

Л. П. Крисін в свою чергу вважає, що є дві сфери евфемізації - особисте і соціальне життя.

В.П. Москвин вважає, що евфемізми слід поділяти на такі шість груп:

1) для заміни назв об’єктів, які лякають (відійти у той світ замість смерть, державний переворот замість захоплення й зміна влади військовим шляхом, військове протистояння замість війна):

«Її життя (Богдани Світлик) трагічно обірвалося на 30-му році життя під час сутички з підрозділом МГБ 29 грудня 1948 року…» («УТ» № 42 (259) від 18 – 21 жовтня 2012 р. – 61 с.);

2) для заміни визначень  різноманітних неприємних, бридких об'єктів;

3) для позначення того, що вважається непристойними (т.зв. побутові евфемізми):

«Суд затвердив, що топлес-протести під час цивільних акцій є абсолютно законними», - заявив адвокат Деди Денис Овчаров…» («УТ» № 38 (255)20 - 26 вересня 2012 р. – 15с.);

4) для заміни прямих  іменувань через побоювання епатувати оточуючих (етикетні евфемізми);

5) для маскування справжньої сутності означеного:

«Однак, як вважає американський постійний представник при ООН Сьюзан Райс: «Прийнята резолюція, на жаль, є контрпродуктивною, і створює  нові перешкоди на шляху до миру»» ( «УТ» № 38 (255)20 - 26 вересня 2012 р. – 46 с.), тобто прийнята резолюція є неефективною і може призвести до війни;

6) для позначень громадських організацій і професій, які видаються непрестижними (прибиральник – менеджер з господарства, спеціаліст з клінінгу, тракторист -  механізатор, безхатько – людина снугу, дощу і сонця);

Є.П.Сенічкіна дотримується широкого підходу до розуміння евфемізмів, поділяючи думку А. А. Реформатського, Л. П.Крисіна та інших вчених, які вважають, що евфемізми властиві як нейтральному, так й іншим стилям мови. Відтак, Є. П. Сенічкіна пропонує розрізняти такі види евфемізмів: евфемізми-табуїзми, факультативні евфемізми, деевфемізми, історичні евфемізми, евфемізми за походженням та мовні оказіональні. Для класифікації евфемізмів учений пропонує застосовувати морфологічний підхід. У основу такий класифікації покладено критерій лексико-граматична належність слів, що репрезентує категорію семантичної невизначеності [24].