Зловживання владою або службовим становищем. 2

Реферат на тему Зловживання владою або службовим становищем (2)

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

«Зловживання  владою або службовим становищем»

Виконав:

Патрелюк Дмитро Андрійович

Дніпропетровськ

Зміст

Вступ _ 3

1. Загальна характеристика  злочинів в сфері службової діяльності _ 5

2. Кримінально-правова характеристика  зловживання 

владою або службовим  становищем _ 17

3. Кваліфіковані та особливо кваліфіковані види

зловживання владою або службовим  становищем 26

Висновок _ 30

Список використаної літератури 32

Вступ

Відповідно до ст. 19 Конституції  України посадові особи зобов"язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами нашої держави. Посадові та службові особи діють в Україні на засадах професіоналізму, політичної нейтральності та державного забезпечення. На них покладається реалізація завдань та функцій держави. Саме тому злочинна діяльність державних службовців викликає сильний ажіотаж навколо себе та привертає уваги не тільки науковців, а й політиків та народні маси.

Об’єктом курсового дослідження  є злочини в сфері господарської  діяльності, виділені законодавцем в  окремий розділ Кримінального кодексу  України (розділ XVII Особливої частини).

Предметом курсової роботи став конкретний склад злочину передбачений статтею 364 Кримінального кодексу  України – зловживання владою або службовим становищем.

Мета курсової роботи –  дослідити правову природу злочинів в сфері службової діяльності на прикладі складу злочину передбаченого статтею 364 Кримінального кодексу України.

Відповідно до поставленої  мети завданнями курсової роботи є:

1. подати загальну характеристику  злочинів в сфері службової діяльності;

2. схарактеризувати зловживання  владою або службовим становищем: віділити об’єктивні та суб’єктивні  ознаки вказаного злочину; 

3. дослідити кваліфіковані та особливо кваліфіковані види злочину передбаченого статтею 364 КК України.

При написанні курсової роботи використовувались не лише підручники та посібники з кримінального права, а й наукові статті та монографії вчених. Серед вчених які приділили свою уваги дослідженню проблемних питань зловживання владою або службовим становищем слід виділити: Мельник М.І., Хавронюк М.І., Яценко С.С. та інші.

Курсова робота виконана у відповідності до мети та завдань, які висувалися, має логічну структуру. Складається зі вступу, основної частини та висновку. Загальний обсяг роботи 36 сторінок.

1. Загальна характеристика  злочинів в сфері службової діяльності

Відповідно до ст. 19 Конституції  України посадові особи зобов"язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами нашої держави. Від реалізації цього положення значною мірою залежить правильна діяльність державного апарату, функціонування підприємств, установ і організацій усіх форм власності, своєчасне і справедливе вирішення соціальних проблем, забезпечення реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина, законних інтересів юридичних осіб.

КК 2001 р. вживає термін "службова особа", яке за своїм змістом  є ідентичним поняттю "посадова особа", що вживалось у КК 1960 р. Назва розділу XVII Особливої частини КК 2001 р. видасться більш вдалою за ту, яку мала відповідна глава КК 1960 р. (глава VII Особливої частини КК "Посадові злочини"), оскільки, по-перше, суб"єктами окремих злочинів, передбачених у цьому розділі (давання хабара), можуть бути і не службові особи, і, по-друге, низка злочинів, які можуть бути вчинені лише службовими особами, знаходяться за межами розділу XVII.

Родовим об"єктом злочинів у сфері службової діяльності є суспільні відносини, які визначають і регулюють зміст правильної роботи державного апарату і апарату органів місцевого самоврядування, об"єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності,

При визначенні безпосереднього  об"єкта таких злочинів, виходячи з розподілу управлінської праці  взаємопов"язаних і взаємодіючих ланок апарату управління, кожна з яких має відносну самостійність і виконує чітко визначені функції, за основу слід брати функціональну ознаку. Отже, безпосереднім об"єктом злочинів у Сфері службової діяльності є правильна діяльність державного апарату, апарату органів місцевого самоврядування, об"єднань громадян, окремої організації, установи, підприємства (незалежно від форми власності), зміст якої визначається законодавством України, а також авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об"єднань громадян, підприємств, установ та організацій,

У випадку посягання службовою  особою на інші суспільні відносини  вчинене слід кваліфікувати (за наявністю  для того підстав) як інший злочин, що міститься в іншому розділі Особливої частини КК. Якщо ж службова особа посягнула одночасно на суспільні відносини, які визначають правильну роботу державного апарату, апарату органів місцевого самоврядування, об"єднань громадян, окремої організації, установи, підприємства (незалежно від форми власності) і, наприклад, господарську діяльність, власність, довкілля, то її дії треба кваліфікувати за наявності відповідних ознак як злочин у сфері службової діяльності і той чи інший злочин у сфері господарської діяльності або злочин проти власності чи довкілля (крім випадків, коли діяння, яке описане у статтях про злочини у сфері службової діяльності, є способом вчинення іншого злочину).

Чотири злочини - зловживання  владою або службовим становищем, перевищення влади або службових  повноважень, службове підроблення (кваліфікований склад - ч. 2 ст. 366) і службова недбалість можуть посягати і на охоронювані законом блага особи (трудові, політичні та інші права і свободи людини і громадянина, власність тощо), які є факультативним додатковим об"єктом цих злочинів. Але для злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365, такі блага, як здоров"я і гідність особи, є обов"язковим додатковим об"єктом. Тому перевищення влади або службових повноважень, поєднане, наприклад, з умисним заподіянням тілесних ушкоджень (крім тяжких), повністю охоплюється ч. 2 ст. 365.

З об"єктивної сторони злочини у сфері службової діяльності (крім давання хабара) характеризуються спільними рисами, до яких належать вчинення діяння; 1) з використанням влади чи службового становища і 2) всупереч інтересам служби.

Використання службовою  особою свого службового становища  вказано як обов"язкова ознака об"єктивної сторони тільки у ст. 364. Однак, перевищення влади або службових повноважень, службове підроблення, службова недбалість, одержання хабара, провокація хабара не можуть бути вчинені без використання службовою особою свого службового становища.

Використання службовою  особою влади чи службового становища  передбачає використання тих повноважень, якими службова Особа наділена у  зв"язку із зайняттям нею певної посади чи здійсненням певної службової діяльності. Іншими словами, йдеться про соціально-правовий статус службової особи, під яким слід розуміти сукупність прав і обов"язків, що утворюють службову компетенцію винного, а також його соціальне значення, під яким розуміється службовий авторитет службової особи, престиж органу, організації чи установи, в якій вона здійснює свою службову діяльність, наявність службових зв"язків і можливостей, що виникають завдяки займаній посаді, можливість здійснення впливу на діяльність інших осіб тощо.

Другою обов"язковою ознакою об"єктивної сторони злочинів у сфері службової діяльності є вчинення дії (або бездіяльності) всупереч інтересам служби.

Беручи певні обов"язки й отримуючи пов"язані з ними права, Особа укладає з державою (або з підприємством, установою, організацією незалежно від форми власності) своєрідну угоду про те, Що вона зобов"язується безумовно виконувати обов"язки і правильно користуватись правами. Така угода може мати умовну форму контракту, трудового договору, ознайомлення з наказом про призначення на посаду. Після укладення вказаної угоди (чи внесення певних змін до неї) особа займає певне службове становище, або, іншими словами, те місце в апараті органів державної влади, органів місцевого самоврядування (або в апараті управління недержавної юридичної особи), на якому вона звичайно бажає і повинна здійснювати свої службові повноваження. Ігнорування службовою особою наданими їй обов"язками або перевищення прав і може свідчити про використання їх всупереч інтересам служби. Реальним виразом вчинення діяння всупереч інтересам служби є його незаконність.

До обов"язкових ознак об"єктивної сторони трьох злочинів у сфері службової діяльності (зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень і службової недбалості) належить також настання суспільне небезпечних наслідків у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам, юридичних осіб. Вказана шкода може полягати у заподіянні як матеріальної шкоди, так і шкоди нематеріального характеру.

Відповідно до п. 3 примітки до ст. 364 істотною шкодою, якщо вона полягає  у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто  і більше разів перевищує неоподатковуваний  мінімум доходів громадян.

Із змісту п. З примітки до ст. 364 випливає, що істотна шкода повинна обчислюватися у вказаних розмірах, незалежно від форми та виду вини, якими характеризується психічне ставлення винного до суспільне небезпечних наслідків, а також незалежно від того, чи була вона результатом діяння, що призвело до втраченої вигоди чи до прямого зменшення наявних фондів.

Істотною шкодою, якщо вона має нематеріальний вимір, можуть визнаватися порушення політичних, трудових, житлових та інших прав і свобод людини і громадянина, підрив авторитету та престижу органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, порушення громадського порядку, створення обстановки, що утруднює установі, організації, підприємству здійснення основних функцій тощо.

Істотна шкода, якщо вона полягає у заподіянні шкоди нематеріального виміру, - категорія оціночна. Питання про те, чи є така шкода істотною, вирішує орган досудового слідства, прокурор або суд з урахуванням конкретних обставин справи і в межах своєї компетенції. Така істотна шкода, як створення обстановки, що утруднює установі, організації, підприємству здійснення основних функцій, може виражатися у призупиненні виробничих процесів, діяльності окремої ланки чи підприємства, організації, установи в цілому, створенні суттєвих перешкод у їх роботі. Істотна шкода у вигляді порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина може полягати в суттєвому їх обмеженні, забороні їх реалізовувати відповідно до закону тощо. Судова практика, як правило, визнає істотною шкодою вчинення винним або іншими особами іншого злочину або його приховування завдяки зловживанню ним службовим становищем. В умовах ринкової економіки підрив авторитету, скажімо, комерційного банку в результаті зловживання службовим становищем однією із його службових осіб може призвести до втрати клієнтів, розірвання угод на банківське обслуговування, що також слід визнавати істотною шкодою. Істотною шкодою, якщо вона полягає у заподіянні фізичної шкоди, слід визнавати умисні насильницькі дії, які потягли за собою завдання фізичного болю, заподіяння, як правило, легкого чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень або були пов"язані з незаконним позбавленням волі, незаконним введенням в організм особи наркотичних засобів тощо.

В чотирьох статтях розділу XVII Особливої частини КК (ст. ст. 364-367) як злочинний результат, що обтяжує відповідальність. названі тяжкі наслідки. Поняття "тяжкі наслідки" відрізняється від поняття "істотна шкода" більшим ступенем суспільної небезпеки, Тяжкі наслідки можуть полягати у матеріальній, фізичній, моральній шкоді тощо. Якщо тяжкі наслідки полягають у заподіянні матеріальних збитків, ними, згідно з п. 4 примітки до ст. 364, вважається шкода, яка в двісті п"ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Тяжкими наслідками, не пов"язаними з матеріальними збитками, можуть бути: повний розвал діяльності підприємства (наприклад, внаслідок доведення його до банкрутства); катастрофа; масове отруєння людей; смерть однієї або більше осіб; заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи декільком особам; виникнення масових заворушень; наслідки, які суттєво ускладнюють відносини з іншими державними або міжнародними організаціями та підривають авторитет держави або її окремих органів на міжнародній арені; приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (за відсутності ознак співучасті); найбільш серйозні порушення конституційних прав громадян (наприклад, протиправне позбавлення житла, безпідставне ненарахування пенсії або соціальної допомоги дітям, що позбавило потерпілого засобів до існування) тощо. Оскільки у таких випадках ознака "тяжкі наслідки", як і ознака "істотна шкода", є оціночною, то її наявність чи відсутність у кожному конкретному випадку встановлюється слідчим, прокурором та судом.

Істотна шкода та тяжкі  наслідки можуть бути інкриміновані  винному лише за наявності причинного зв"язку між його діянням (дією чи бездіяльністю) та настанням зазначених наслідків. Для цього необхідно встановити, що порушення службових обов"язків передувало настанню істотної шкоди чи тяжких наслідків, що це порушення було їх необхідною умовою і що службова особа усвідомлювала чи повинна була усвідомлювати розвиток причинного зв"язку, тобто те, що її діяння стане причиною настання зазначених наслідків.

Суб"єктом злочинів у сфері службової діяльності, крім давання хабара (ст. 369), може бути лише службова особа.

Загальне поняття службової  особи дано у п, 1 примітки до ст. 364. КК визнає певних осіб службовими незалежно від сфери їх діяльності. Такими можуть бути визнані особи, які займають відповідні посади чи виконують відповідні функції в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних підприємствах, в установах і організаціях, підприємствах приватної чи колективної форм власності (у т.ч. спільних, кооперативних та інших підприємствах) тощо.

Представники влади - це працівники державних органів і установ, які наділені правом у межах своєї  компетенції пред"являти вимоги, а також приймати рішення, обов"язкові для виконання фізичними та юридичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. До представників  влади належать, зокрема, народні  депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, судді, прокурори, слідчі, оперативний склад СБУ, працівники міліції і податкової міліції, інспектори державних інспекцій, лісничі, військові коменданти та інші. Організаційно-розпорядчі обов"язки - це функції по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності, Такі функції, зокрема, виконують керівники міністерств, відомств, державних, колективних чи приватних підприємств та організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами, їх заступники тощо), керівники ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири і т.п.).

Адміністративно-господарські обов"язки - це повноваження з управління чи розпорядження державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо), Такі повноваження у тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, їх заступників, завідуючих складами, магазинами, підприємствами побутового обслуговування населення, їх заступників, керівників відділів цих підприємств, відомчих ревізорів і контролерів тощо.

Особа є службовою не тільки тоді, коли вона виконує відповідні функції чи обов"язки постійно, а й тоді, коли вона виконує їх тимчасово або за спеціальним повноваженням за умови, що ці обов"язки чи повноваження покладені на неї у встановленому законом порядку правомочним органом або службовою особою.

Зайняття певної посади або  доручення тимчасово виконувати відповідні обов"язки повинно бути оформлено відповідним рішенням (наказом, розпорядженням, постановою тощо).

Не вважаються службовими особами рядові працівники, які за своєю посадою виконують суто виробничі і матеріально-технічні операції (друкарка, технічний секретар, провідник вагонів на залізниці, шофер, охоронець).

Громадянин-суб"єкт підприємницької діяльності може бути визнаний службовою особою, а значить і суб"єктом злочинів у сфері службової діяльності лише тоді, коли у нього реально виникає можливість виконання вказаних у п. 1 примітки до ст. 364 обов"язків. А це можливо у випадку, коли такий громадянин на умовах трудового договору наймає працівників для сприяння йому у здійсненні підприємницької діяльності За таких обставин він набуває організаційно-розпорядчих повноважень стосовно найманих працівників (право ставити перед ними певні завдання, визначати розмір заробітної плати, розпорядок робочого дня, застосовувати дисциплінарні стягнення тощо). Зазначене не поширюється на випадки, коли сприяння громадянину-суб"єкту підприємницької діяльності здійснюється на умовах цивільно-правового договору підряду, а не трудового договору.

Власника приватного підприємства, який не має найманих працівників, не можна визнати службовою особою, оскільки функціями службової особи не може охоплюватись керівництво самим собою чи своїм власним майном. Кримінально-правова оцінка участі такого власника приватного підприємства у вчиненні злочину у сфері службової діяльності (за винятком давання хабара) можлива лише з урахуванням положень інституту співучасті.

Відповідно до п. 2 примітки до ст. 364, службовими особами визнаються не лише громадяни України, а й  іноземці або особи без громадянства, які виконують обов"язки, зазначені в пункті 1 цієї примітки.

Вироком Тячівського районного  суду Закарпатської області від 16 липня 2003 року Д. засудженио за статтею 197 до штрафу в розмірі 700 грн. Постановлено стягнути із засудженого на користь держави 2 тис. 495 грн. завданих їй збитків.

Ухвалою колегії суддів судової  палати у кримінальних справах Апеляційного суду Закарпатської області від 1 жовтня 2003 р. вирок залишено без  зміни.

Д. визнано винним у тому, що він, працюючи на посаді лісника Буштинського державного лісогосподарського підприємства, неналежним чином виконував свої обов"язки з охорони лісу від самовільної порубки та інших лісопорушень, внаслідок чого в січні і травні 2002 р. в закріпленому за ним обході нев-становлені особи самовільно зрубали дерева, чим державі завдано збитків на суму 2 тис. 495 грн.

У касаційному поданні  заступник прокурора Закарпатської  області просив скасувати вирок  та ухвалу апеляційного суду в зв"язку з істотними порушеннями кримінально-процесуального і неправильним застосуванням кримінального законів та направити справу на новий судовий розгляд, посилаючись на те, що суд безпідставно перекваліфікував дії Д. з ч. 2 ст. 364 на ст. 197 КК і призначив засудженому надто м"яке покарання.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у поданні  доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що воно задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом правильно встановлено  фактичні обставини справи, які у  поданні не заперечуються. Висновки суду про винність Д. у неналежному  виконанні своїх обов"язків з охорони лісу від самовільної порубки грунтуються на досліджених у судовому засіданні доказах, які детально викладені у вироку. Кваліфікація дій засудженого відповідає встановленим обставинам справи.

Доводи ж прокурора  про те, що суд неправильно визначив правовий статус лісника Д., який є  службовою особою, і тому його дії необхідно кваліфікувати за ст. 364 КК як зловживання службовим становищем, не грунтуються на матеріалах справи.

Так, із наявних у справі доказів не вбачається, що Д. наділений адміністративно-господарськими функціями. Згідно з посадовою інструкцією лісника на нього покладено здійснення виробничих функцій, а відповідно до договору про матеріальну відповідальність він зобов"язаний охороняти ввірене йому майно — ліс — і не уповноважений управляти чи розпоряджатися цим майном.

Посилання прокурора на те, що засуджений є представником влади, безпідставні, оскільки Д. не надано право  складати документи, які мають правовий характер, тобто приймати рішення, обов"язкові до виконання фізичними чи юридичними особами. За зазначених обставин Д. обгрунтовано визнаний судом таким, що не є службовою особою. Тому колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання заступника прокурора Закарпатської області залишила без задоволення.

З суб"єктивної сторони злочини у сфері службової діяльності, за винятком службової недбалості, характеризуються умисною формою вини.

Зміст вини у злочинах з формальними складами (одержання хабара, давання хабара, провокація хабара, а також службове підроблення, передбачене ч. 1 ст. 366), включає в себе усвідомлення винним суспільне небезпечного характеру вчинюваних дій і бажання їх вчинити. При одержанні хабара і службовому підробленні свідомістю винного охоплюється вчинення діяння з використанням свого службового становища і всупереч інтересам служби.

У злочинах у сфері службової  діяльності з матеріальним складом  вина визначається психічним ставленням до самого діяння і до суспільне небезпечних наслідків, що настали в результаті його вчинення. До таких складів належать злочини, передбачені ст. 364 ч. ч 1 і 3 ст. 365, ч. 2 ст. 366 і ст. 367, Три із цих злочинів умисні. У нормах двох із них прямо йдеться про умисне використання службовою особою влади або службового становища всупереч інтересам служби (ст. 364), або умисне вчинення дій, які явно виходять за межі наданих законом прав і повноважень (ст. 375), у третьому - про умисний характер дій свідчить вживання терміна "завідомо" (ст.366). При цьому психічне ставлення службової особи до настання вказаних у законі наслідків (істотної шкоди або тяжких наслідків) може характеризуватися як умисною, так і необережною формою вини.

Таким чином, при визначенні суб"єктивної сторони злочину  у сфері службової діяльності необхідно, насамперед, встановити, що службова особа:

1) усвідомлювала факт  використання свого службового  становища і той факт, що це  суперечить інтересам служби;

2) передбачала, що такі  дії завдають шкоди змісту  правильної роботи державного  чи іншого апарату або створюють  загрозу настання такої шкоди,  і бажала вчинити такі дії.  Якщо при цьому винний передбачав  можливість заподіяння істотної  шкоди і бажав цього або  ставився до цього байдуже,  то все скоєне охоплюється  однією формою вини - умислом (прямим  чи непрямим). Водночас, у випадках, коли службова особа передбачала абстрактну можливість настання суспільне небезпечних наслідків (істотної шкоди або тяжких наслідків), але легковажно розраховувала на їх відвернення, або взагалі не передбачала можливості заподіяння істотної шкоди чи тяжких наслідків, однак, вчиняючи службове зловживання, перевищення влади або службових повноважень чи службове підроблення, повинна була і могла їх передбачити, виникає необхідність встановлення двох самостійних форм вини: умислу стосовно діяння і необережності стосовно наслідків, що настали.

2. Кримінально-правова  характеристика зловживання владою  або службовим становищем

Закон визначає зловживання  владою або службовим становищем як умисне, з корисливих мотивів  чи в інших особистих інтересах  або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду  охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або  державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Зловживання владою або службовим  становищем визнається злочином за наявності  трьох спеціальних ознак в  їх сукупності: 1) використання службовою  особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби; 2) вчинення такого діяння з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб; 3) заподіяння такими діями істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Відсутність однієї із зазначених ознак свідчить про відсутність складу злочину, передбаченого ст. 364.

Таким чином, з об’єктивної  сторони цей злочин може мати такі форми:

1) зловживання владою, що  завдало істотної шкоди; 

2) зловживання службовим  становищем, що завдало істотної  шкоди. 

Під зловживанням владою слід розуміти умисне використання службовою особою, яка має владні повноваження, всупереч інтересам служби своїх прав щодо пред’явлення вимог, а також прийняття рішень, обов’язкових для виконання іншими фізичними чи юридичними особами. Зловживати владою може як представник влади, так і службова особа, яка виконує організаційно-розпорядчі обов’язки, оскільки остання також’ має владні повноваження, що розповсюджуються на підпорядкованих їй осіб. Зловживання службовим становищем — це будь-яке умисне використання службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов’язаних з її посадою. У цілому зловживання службовим становищем — це більш широке поняття, воно охоплює зловживання владою, оскільки використовувати всупереч інтересам служби службова особа може і владні права та можливості, якщо вона ними наділена.

Зловживання владою або службовим  становищем передбачає наявність взаємозв’язку  між службовим становищем винного  і його поведінкою, яка виражається  в незаконних діях або бездіяльності. Службова особа при зловживанні  у будь-якій формі прагне скористатися своїм службовим становищем, яке  передбачає як наявність передбачених законами та іншими нормативно-правовими  актами повноважень (прав і обов’язків), так і наявність фактичних можливостей, які надає їй сам авторитет посади (її загальновизнана вага, важливість, впливовість).

Словосполучення всупереч інтересам  служби передбачає, що службова особа не бажає рахуватися з покладеними на неї законом чи іншим нормативно-правовим актом обов’язками, діє всупереч їм, не звертає увагу на службові інтереси. Про поняття цієї ознаки детальніше див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу.

Під інтересами служби слід розуміти, насамперед, інтереси держави взагалі, і крім того, інтереси певного органу, підприємства, установи або організації, що не суперечать, не протиставляються інтересам держави. Тому дії службової особи, вчинені у вузьковідомчих інтересах на шкоду загальнодержавним інтересам чи інтересам інших підприємств, установ та організацій, також можуть визнаватися вчиненими всупереч інтересам служби.

Повноваження службової  особи визначаються її компетенцією, встановленою у відповідних законах, положеннях, статутах та інших нормативних  актах, якими регламентуються права  і обов"язки особи, яка обіймає ту або іншу посаду або тимчасово чи за спеціальним повноваженням виконує обов"язки на цій посаді. Тому згідно із законом службовим зловживанням може бути визнане лише таке діяння службової особи, яке визначалося її службовим становищем і було пов"язано із здійсненням нею прав і виконанням обов"язків, якими ця особа наділена відповідно до обійманої посади. Отже, не буде складу цього злочину, якщо службова особа, домагаючись потрібного їй рішення, використовує не свої повноваження, а особисті зв"язки, свій авторитет, дружні або родинні відносини з іншими службовими особами тощо.

Конкретні форми зловживання  службовим становищем дуже різні, оскільки воно може вчинятись у різних сферах. Найбільш розповсюдженими з них є: незаконна експлуатація праці підлеглих у власних інтересах; використання службового становища у процесі приватизації державних підприємств; зловживання при реєстрації суб"єктів підприємницької діяльності; нецільове використання фінансових коштів або службових приміщень, обладнання, транспорту; потурання вчиненню злочинів та їх приховування тощо. У всіх цих та подібних їм випадках зловживання владою або службовим становищем може бути кваліфіковане за ст. 364 лише за умови, якщо відповідальність за таке діяння не передбачена іншими нормами, що містять спеціальні склади цього злочину, об"єктом яких є не загальний порядок здійснення службової діяльності, а інші суспільні відносини (власність, господарська діяльність, інтереси правосуддя тощо). Так, в Особливій частині КК більше ніж 70 норм (ч. 2 ст. 149, ст. 159, ч. 2 ст. 169, ст. 207, ч. 2 ст. 256, ст. 423 та інші), в диспозиціях яких вказано на вчинення злочину з використанням службового становища. Стаття 364 співвідноситься з подібними статтями як загальна і спеціальна норми, тому при вирішенні питання про кваліфікацію застосовується спеціальна норма.