Злозини проти основ Національної безпеки України

Курсова робота

На тему:

Злозини проти  основ Національної безпеки України

План

Вступ……………………………………………………………………………3-5

Розділ Ι. Загальна характеристика злочинів проти основ національної безпеки України:

1.1. Поняття національної  безпеки України як охоронюваного  об’єкту;….6-8

1.2. Види та особливості кваліфікації злочинів проти основ національної безпеки України………………………………………………………………8-10

Розділ ΙΙ. Кримінально-правова  характеристика окремих злочинів проти  основ національної безпеки України:………………………………………11-16

2.1. Кримінально-правова характеристика  дій, спрямованих на насильницьку  зміну чи повалення конституційного  ладу або на захоплення державної  влади;…………………………………………………………………………16-18

2.2. Кримінально-правова характеристика  посягання на територіальну цілісність  і недоторканність України;……………………………………..18-30

2.3. Кримінально-правова характеристика  державної зради;…………30-3

2.4. Кримінально-правова характеристика  посягання на державного чи  громадського діяча;……………………………………………………………..30

2.5. Кримінально-правова характеристика  диверсії;………………………….48

2.6. Кримінально-правова характеристика  шпигунства……………………40

Висновоки……………………………………………………………………….43

Список використаних джерел………………………………………………….45

Вступ

Проведений останнім часом  рейтинговий аналіз засвідчив про  підвищення інтересу як з боку пересічних громадян, так і політиків, науковців, фахівців різних категорій до проблем  національної безпеки в умовах сучасного  розвитку України.

Відомо, що для реалізації накопиченого обсягу знань у тій  чи іншій галузі необхідна їх якісна модернізація (систематизація, деталізація, визначення внутрішньої ієрархії). Зробити це можна тільки при наявності системи методів досліджень, які б дозволили отримати практично значимі результати. Створити ж зазначену систему та забезпечити її ефективне функціонування без чіткого та визнаного відповідними фахівцями понятійного (категорійного) апарату неможливо. Це стосується як теоретичних, так і практичних аспектів дослідження сфери національної безпеки та оборони.

Аналіз ієрархії потреб людини (згідно з теорією мотивації) дозволяє стверджувати, що безпека є однією з найважливіших після потреб у їжі, одязі, помешканні, тобто після  фізіологічних. Незважаючи на те, що безпека не є чимось предметним (матеріальним), це своєрідна характеристика і необхідна умова життєдіяльності та життєздатності об’єктів реального світу. В даному випадку йдеться про людину, суспільство, державу. Тому це цілком конкретна категорія, що має за мету захист та просування життєвих інтересів людини, суспільства, держави.

Поняття „безпека”¹ здається доступним на інтуїтивно-побутовому рівні, тому вживається досить широко. Але його суть та зміст у науковому плані повною мірою ще не досліджені. Одночасно безпрецедентні трансформації світу, свідками яких є ми з вами, спричинили докорінну зміну уявлень про безпеку, а головне — стали поштовхом до радикального переосмислення місця безпеки в ієрархії потреб та інтересів людини. Проте, до цього часу відсутня цілісна теорія забезпечення безпеки України у різних сферах її життєдіяльності: державній, економічній, соціальній тощо. Доказом сказаного, зокрема, є наявність дискусій та різних підходів щодо визначень та розуміння таких базових понять, як «національні інтереси», «національна безпека», «воєнна організація держави», та інших критеріїв і методів оцінки безпеки, характеристик можливих небезпек та їх структуризації, принципів побудови ефективного механізму забезпечення безпеки тощо.

Річ у тім, що методологія, яка застосовується для моделювання  систем безпеки різних типів і  класів, у інформаційну епоху вже  втратила свою актуальність. Сьогодні нагальною є потреба пошуку шляхів безпекотворення та формування оновленої  системи безпеки з опертям  на їх реальні суб’єкти — державні та недержавні організації, з’ясуванні ролі кожної з них, механізмів взаємодії  і відповідальності.

Змістом  національної  безпеки України  є  захист  особистих, суспільних  та  державних  інтересів від внутрішніх  та  зовнішніх загроз.

Невід'ємною частиною загальної  системи національної безпеки є  її  політичні  та  соціально-економічні  складові:  приведення   у відповідність  дій влади настроям і прагненням громадян;  створення правової  бази  для  реалізації  економічних  інтересів  громадян; створення   системи  соціального  захисту  людини   та   механізму розв'язання суспільних конфліктів.

     Головними   пріоритетами  забезпечення   загальнонаціональних інтересів є також гарантування:

       •    військової  безпеки шляхом приведення  у  відповідність військової  доктрини та структури збройних  сил соціально - економічному  стану держави та громадській  думці;

       •   екологічної безпеки через реалізацію  заходів щодо обов'язкової екологічної  експертизи промислових і будівельних  об'єктів й державної та громадської  перевірки імпортованих технологій, матеріалів;

       •   науково-технологічної безпеки шляхом  адаптації та максимального включення  наукового та інтелектуального  потенціалу у вирішення важливих  для суспільства і держави  завдань;

       •   інформаційної безпеки через  систему дій по захисту інформаційного  простору і входження до світового  інформаційного середовища.

У  широкому  розумінні, система національної безпеки  повинна  забезпечувати  збереження народу України. Вона  необхідна  як  для існування  держави, так і вільного розвитку суспільства.  Однією  з головних  складових  такої  системи  є  саме  соціально-економічна безпека,  яка  означає  збереження та розвиток добробуту  окремої людини та суспільства  в цілому. Отже, національна безпека  у нашому випадку перехідної економіки  передбачає побудову нової соціально - економічної системи, яка забезпечила  б нормальний розвиток  країни в  цілому та зростання  добробуту її громадян.  Але,  насамперед необхідно  зрозуміти поняття і суть національної безпеки  України.

Саме  цим  і визначається актуальність обраної мною теми  курсової роботи.

Мета   роботи   полягає  в  вивченні  поняття   та   сутності національної  безпеки,  дослідженні  правових  основ  забезпечення національної  безпеки, визначенні місця,  функцій   держави  і  її органів в забезпеченні національної безпеки України.

Структура роботи складається  з двох частин. Перша частина присвячена  питанням  поняття  та сутності  національної  безпеки, України. А  друга – загальній кримінально-правовій характеристиці злочинів проти основ національної безпеки.

Розділ 1. Загальна характеристика злочинів проти основ  національної безпеки України.

1.1. Поняття національної безпеки  України, як охоронюваного об’єкту.

При дослідженні проблем  національної безпеки найбільшого  поширення і схвалення отримує  методологічний підхід, згідно з яким її першооснову складають інтереси окремих людей, з яких витікають  інтереси суспільства та держави  вцілому. При цьому держава розглядається  як інструмент, за допомогою якого  забезпечуються найкращі умови для  розвитку особи, суспільства і самої  держави, а узагальнена схема  вирішення проблем національної безпеки на досягнутому рівні  розвитку її теорії ґрунтується на трьох базових елементах: інтереси – загроза – захист.

Так, поняття забезпечення безпеки і оборони:

у загальному значенні –  може тлумачитися як задоволення  потреб та інтересів об’єктів захисту (держави, суспільства, народу, нації, юридичної  чи фізичної особи, громадянина і  людини), тобто надання необхідних для життя цього об’єкту захисту, його існування і розвитку відповідних  ресурсів (енергії), створення сприятливих  умов надійного функціонування механізмів, відповідальних за підтримання його життєздатності; у даному випадку  функціонування окремих елементів, сукупних механізмів в системі забезпечення безпеки та оборони України;

у професійному значенні –  усіляка допоміжна діяльність суб’єкта забезпечення безпеки (у даному випадку  держави Україна), котра сприяє найбільш ефективному вирішенню покладених на політичні, правоохоронні, оборонні органи та спеціальні служби завдань, зокрема в сфері державного управління: кадрове, інформаційне, матеріально-технічне, фінансове та інше подібне задоволення потреб керівних і виконавчих структур забезпечення безпеки та оборони.

Виходячи з того, що особа, суспільство та держава утворюють  разом самостійний об’єкт – націю, поняття „національна безпека” охоплює  різні аспекти безпеки країни (державної, громадської, особистої). Нація  знаходиться в небезпеці, коли їй потрібно принести в жертву свої національні  інтереси – об’єктивні потреби  матеріального та духовного існування, як внутрішньо цілісного та самобутнього соціального утворення. Не випадково, що саме в національних інтересах акумулюється ставлення нації до сукупності суспільно-політичних та державних інститутів, матеріальних і духовних цінностей.

Основними (базовими) життєво  необхідними національними інтересами є: територіальна цілісність, державний  суверенітет, намагання посісти  гідне місце у світовому співтоваристві, добробут громадян на основі забезпечення прав і свобод особи, а також усіх соціальних груп.

Найважливішим критерієм  національної безпеки є дотримання балансу життєво важливих інтересів  особи, групи, суспільства та держави  і особливо їх взаємна відповідальність у забезпеченні безпеки. Останнє є наріжним каменем національної безпеки, і тому повинно перебувати в центрі уваги державної політики національної безпеки.

Система національної безпеки  — сукупність національних норм права  і створених на їх основі інститутів і механізмів взаємодії з метою  забезпечення національної безпеки.

Національна безпека — головна потреба нації у суверенному, без втручання і тиску ззовні визначенню шляхів і форм свого розвитку.

Система забезпечення національної безпеки — державні органи, громадські організації, посадові особи та окремі громадяни, об'єднані цілями і завданнями щодо захисту та просування національних інтересів, які взаємодіють один з одним і здійснюють відповідну діяльність у межах законодавства  країни.

Підрив  суверенітету, незалежності, демократії в Україні, дії, спрямовані проти  України як соціальної й правової держави, можуть завдати значної шкоди конституційному ладу та іншим складовим національної безпеки, віддалятимуть нашу державу від досягнення сучасних ідеалів держави й суспільства, а тому посягання на ці блага є найбільш небезпечними як для самої держави, так і для суспільства й кожного його члена.

Злочини проти основ національної безпеки України посягають не тільки на безпеку держави, а й на національну безпеку загалом, яка, відповідно до Закону «Про основи національної безпеки України»², визначається як рівень захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якого забезпечується сталий розвиток суспільства.

Для інших злочинів, які  також спрямовані тим чи іншим  чином проти безпеки держави, на відміну від злочинів проти  основ національної безпеки України, не є характерними відверто антидержавницькі мотиви та мета підірвати або - послабити Українську державу, змінити її конституційний лад, завдати істотної шкоди її безпеці.

1.2. Види та особливості кваліфікації злочинів проти основ національної безпеки України.

При визначенні видів злочинів проти основ національної безпеки України слід виходити, передусім, із зазначеного вище Закону, згідно з яким загроза національній безпеці України може здійснюватися у різних сферах. Залежно від цього розрізняють злочини:

1) проти основ національної  безпеки у політичній сфері:  дії, спрямовані на насильницьку  зміну чи повалення конституційного  ладу або на захоплення державної  влади (ст. 109 КК); посягання на  територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 КК); посягання на життя державного чи громадського діяча (ст.112КК);

2) проти основ  національної безпеки в інформаційній,  економічній, науково-технологічній і воєнній сферах: державна зрада (ст. 111 КК), шпигунство (ст. 114 КК);

3) проти основ національної  безпеки в економічній, екологічній  і воєнній сферах: диверсія (ст. 113 КК).

Родовим об'єктом злочинів проти основ національної безпеки України є національна безпека України в різних її сферах, а основним безпосереднім об'єктом кожного окремого злочину - національна безпека у тій чи іншій її сфері. Злочин, передбачений ст. 112 КК, має додатковий об'єкт - життя людини. Додатковим (альтернативним) об'єктом диверсії (ст. 113 КК) є життя і здоров'я особи, власність, навколишнє середовище³.

З об'єктивної сторони розглядувані злочини характеризуються переважно суспільно небезпечними діями. Час і обстановка вчинення злочину є обов'язковими ознаками лише однієї із форм державної зради: перехід на бік ворога може бути вчинений тільки у воєнний час або у період збройного конфлікту.

Суб'єктами злочинів проти основ національної безпеки України можуть бути осудні особи, які досягли 16-річного віку (суб'єктом злочину, передбаченого ст. 112 КК,- 14-річного).

Спеціальний суб'єкт є елементом лише двох складів злочинів проти основ національної безпеки України: у злочині, передбаченому ст. 111 КК,- це тільки громадянин України, а у злочині, передбаченому ст. 114 КК,- тільки іноземний громадянин або особа без громадянства. Кваліфікуючою ознакою злочинів, передбачених статтями 109 і 110 КК, є вчинення їх спеціальним суб'єктом - представником влади.

З суб'єктивної сторони злочини проти основ національної безпеки України характеризуються лише прямим умислом. Переважна більшість із них вчинюються з метою ослабити державу, яка передбачає намір знизити економічний, науково-технічний, військовий і т. п. потенціал України.

Мотиви злочинів проти основ національної безпеки України не є обов'язковими ознаками цих злочинів. Вони можуть бути різними і мають кримінально-правове значення переважно як обставини, які пом'якшують чи обтяжують покарання (статті 66 і 67 КК)⁴. Винятком є злочин, передбачений ст. 112 КК: мотивом посягання на життя державного чи громадського діяча є бажання припинити діяльність певної особи як державного чи громадського діяча або помста за таку діяльність.

Переважна більшість цих  злочинів є тяжкими й особливо тяжкими. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 р.⁵ застосування амністії не допускається до осіб, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави.

На підставі вищезазначеного, злочини проти основ національної безпеки України, можна визначити як передбачені КК суспільно небезпечні діяння, що спричинюють істотну шкоду безпеці держави й суспільства у різних її сферах та пов'язаним з нею життєво важливим інтересам особи або загрожують спричиненням такої шкоди, та для переважної більшості з яких є характерною мета ослабити державу Україна.

Розділ 2. Кримінально-правова характеристика окремих злочинів проти основ національної безпеки України.

2.1. Кримінально-правова характеристика дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади.

1. Дії, вчинені з метою  насильницької зміни чи повалення  конституційного ладу або захоплення  державної влади, а також змова  про вчинення таких дій - караються  позбавленням волі на строк  від п'яти до десяти років.

2. Публічні заклики до  насильницької зміни чи повалення  конституційного ладу або до  захоплення державної влади, а  також розповсюдження матеріалів  із закликами до вчинення таких  дій - караються обмеженням волі  на строк до трьох років  або позбавленням волі на той  же строк.

3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації,- караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той же строк.

1. Об'єктом злочину є  встановлений Конституцією і  законами України порядок створення  і діяльності вищих органів  державної влади, порушення якого  створює загрозу безпеці держави  у політичній сфері.

Конституційний лад включає  встановлені Конституцією України⁶ основні засади життєдіяльності суспільства, держави і людини в Україні. Його складовими є: 1) суверенітет держави (верховенство і самостійність державної влади усередині країни та її незалежність у міжнародних відносинах); 2) форма правління (спосіб організації Державної влади, за яким єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, главою держави - Президент України, вищим органом виконавчої влади - Кабінет Міністрів України і т. ін.); 3) державний устрій (унітарний з відповідним поДілом владних повноважень між вищими і центральними та місце - вими органами державної влади) та цілісність території; 4) державний режим (демократичний, що зокрема передбачає можливість здійснення народного волевиявлення через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії, гарантії місцевого самоврядування, захист державою прав і свобод людини і громадянина, ґрунтування суспільного життя на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності).

Державна влада - це система сформованих у порядку, передбаченому Конституцією та законами України, органів, які уособлюють собою владу глави держави, законодавчу, виконавчу і судову владу - Президент України, парламент, вищі, центральні та місцеві органи.виконавчої влади, вищі та місцеві органи судової влади, - а також органи місцевого самоврядування і контрольно-наглядові та деякі інші органи, які користуючись певною незалежністю, «деюре» не належать до трьох головних гілок влади (прокуратура України, Національний банк України, Рахункова палата України, Вища рада юстиції України тощо). Таким чином, існуюча в Україні державна влада є частиною її конституційного ладу.

У диспозиції ст. 109 поняття "державна влада" застосовується, так би мовити, у вузькому розумінні. Іншими словами, мову можна вести про кримінальну відповідальність за дії, вчинені з метою неконституційного захоплення влади Президента України, законодавчої, вищої виконавчої або вищої судової влади України, оскільки тільки за умови отримання такої влади група осіб може суттєво вплинути на суверенітет держави, її форму правління, державний устрій та державний режим і заподіяти шкоду державній безпеці у масштабі держави. Дії, вчинені з метою захоплення влади на рівні місцевого самоврядування, або змова про вчинення таких дій можуть бути кваліфіковані як перевищення влади чи самоправство. Такі дії, як проголошення певної адміністративно-територіальної одиниці України суверенною державою, кваліфікуються за ст. 110, як посягання на територіальну цілісність України.

Під державною владою у  ст. 109 слід розуміти лише легітимну  владу. Тому дії, спрямовані на захоплення раніше узурпованої іншими особами, нелегітимної державної влади, не містять  складу розглядуваного злочину, і, якщо фактично вчинене діяння не містить  складу іншого злочину, мають розглядатися лише у політичній, а не правовій площині.

2. З об'єктивної сторони  злочин може виявитися у таких  формах: 1) дії, вчинені з метою  насильницької зміни чи повалення  конституційного ладу або захоплення  державної влади; 2) змова про вчинення таких дій (ч. 1 ст. 109); 3) публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади; 4) розповсюдження матеріалів із закликами до. вчинення таких дій (ч. 2 ст. 109).

 До дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, можна віднести створення з вказаного метою не передбачених законодавством воєнізованих або збройних формувань чи груп, захоплення й утримання будівель чи споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади (скажімо, будівель, де розташовані ВР, Адміністрація Президента України, KM), організація великомасштабних масових заворушень (у цих випадках дії винних мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 109 і ст. ст. 260, 341 або 294 ), а так само фактичне створення незаконних вищих органів державної влади. В законі не вказується навіть приблизний перелік відповідних дій, проте, виходячи із мети їх вчинення, до них можна віднести лише такі дії, вчинення яких фактично може бути засобом її досягнення.

За конструкцією диспозиції ч. 1 ст. 109 спосіб вчинення дій, спрямованих  на зміну чи повалення конституційного  ладу, завжди є насильницьким, а для  дій, вчинених з метою захоплення державної влади, такий спосіб не є обов'язковим.

Змова у ст. 109 передбачає угоду, досягнуту між двома чи більше особами, про вчинення спільних дій з метою насильницької  зміни чи повалення конституційного  ладу або захоплення державної влади, яка містить певні істотні  умови, що стосуються способу вказаних дій, сил і засобів тощо. Змова  є закінченою з моменту досягнення угоди з зазначених істотних умов. Групу осіб, які досягли вказаної вище угоди, можна розглядати як звичайну групу осіб, які мають попередню  змову про вчинення злочину (в  даному випадку це вже є злочином, склад якого побудований як усічений), але не. як організовану групу, а  тим більше злочинну організацію.

Публічні заклики передбачають хоча б одне відкрите звернення до невизначеного, але значного кола осіб, в якому висловлюються ідеї, погляди  чи вимоги, спрямовані на те, щоб шляхом поширення їх серед населення  чи його окремих категорій (представників  влади, військовослужбовців тощо) схилити  певну кількість осіб до певних дій. Якщо такі заклики звернені до конкретної особи, вони кваліфікуються як підбурювання до вчинення дій, метою яких є насильницька зміна чи повалення конституційного  ладу або захопленая державної влади. Публічність є оціночною ознакою, і питання про наявність її має вирішуватися в кожному конкретному  випадку з урахуванням часу, місця, обстановки здійснення закликів тощо.

Заклики слід відрізняти від  поширювання неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед  населення або порушення громадського порядку, відповідальність за яке передбачена ст. 173-1 КУПАП⁷.

Злочин у цій формі  є закінченим з моменту висловлення  винним відповідного заклику, спрямованого на його сприйняття більшменш широкою  аудиторією. Одиничний факт висловлення  відповідних ідей кільком особам не може розглядатися як публічні заклики.

Розповсюдження матеріалів - це дії, метою яких є доведення  змісту відповідних матеріалів до відома багатьох людей (неаизначеної їх кількості  або певного кола).

Для кваліфікації цього злочину має значення спосіб публічних закликів та розповсюдження матеріалів. Публічні заклики можуть мати місце на мітингу, зібранні тощо, а розповсюдження матеріалів - здійснюватися шляхом підкидання листівок до поштових скриньок, розклеювання їх на дошках для оголошень, розсилання листів певним групам адресатів тощо і лише у цьому разі кваліфікуються за ч. 2 ст. 109. Публічні заклики і розповсюдження матеріалів з використанням засобів масової інформації тягнуть відповідальність за ч. 3 ст. 109.

Матеріали - письмові чи зафіксовані  на іншому носієві інформації (дискеті, аудіочи відеокасеті) звернення, листівки, плакати, газети, журнали тощо - тут  виступають засобами вчинення злочину. Адже вони є речами, які знаходяться  у динамічному (а не в статичному, на відміну від предмета злочину) стані і за допомогою них суб'єкт  впливає на об'єкт цього злочину. Оскільки законодавець використовує цей  термін у множині, розповсюдження одного примірника відповідного матеріалу  не містить складу злочину.

Розповсюдження матеріалів є закінченим злочином з моменту, коли хоча б частка вказаних підготовлених  матеріалів потрапила до адресатів. Виготовлення, зберігання, носіння  таких матеріалів з метою їх розповсюдження кваліфікується як готування до вчинення злочину за ст. 14 і ч. 2 ст. 109.

3. Суб'єкт злочину загальний.

4. Суб'єктивна сторона  злочину характеризується виною  у вигляді прямого умислу. Крім  того, для цього злочину у перших  двох його формах характерною  є спеціальна мета: насильницька  зміна;

чи повалення конституційного  ладу або захоплення державної влади. Насильницьким слід вважати такий  спосіб дій, для якого характерним  є застосування сили, у тому числі  озброєної, інших засобів незаконного  примусу.

Для публічних закликів до насильницької зміни чи повалення  конституційного ладу або до захоплення державної влади і для розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій закон не передбачає зазначену мету як обов'язкову ознаку складу: відповідальність за ці дії має нести й особа, яка вчинила їх за дорученням інших осіб за грошову винагороду, тобто з корисливою метою.

5. ч. 3 ст. 109 передбачає ознаки, які обтяжують розглядуваний злочин, якщо він вчинений у формах, наведених у ч. 2 цієї статті. Відповідно до них кваліфікованими видами публічних закликів до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а так само розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, крім вчинення їх з використанням засобів масової інформації, про що вже йшлося вище, є також вчинення таких дій представником влади, або повторно, або організованою групою осіб.

Повторними у ст. 109 слід вважати публічні заклики до насильницької  зміни чи повалення конституційного  ладу або до захоплення державної  влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до таких дій, вчинені  особою, яка раніше вже вчинила  такий злочин у вказаних формах.

Під засобами масової інформації⁸ треба розуміти друковані засоби масової інформації - періодичні друковані видання (пресу) - газети, журнали, бюлетені, відомості, інформаційні листки. тощо і разові видання з визначеним тиражем, а-також аудіовізуальні засоби масової інформації - радіо, телебачення, кіно, аудіо, відео тощо. Їх використання для вчинення вказаних вище дій означає виступи у них зі статтями, доповідями, інтерв'ю тощо.

2.2 Кримінально-правова характеристика посягання на територіальну цілісність і недоторканність України.

 Безпосереднім об'єктом  цього злочину є відносини  щодо забезпечення територіальної  цілісності і недоторканності  України в межах встановлених  кордонів. Територіальна недоторканність  України є невід'ємною складовою  її самостійності та незалежності. Частина 3 ст. 2 Конституції України⁹ проголошує, що територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.