Зловживання монополією

Зловживання монополією

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Зловживання монопольним становищем за законодавством України

1.1. Поняття «зловживання монопольним становищем» у законодавстві України

Розділ ІІ. Адміністративно-правова кваліфікація зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку

2.1. Об’єкт зловживання  монопольним (домінуючим) становищем  на ринку 

2.2. Об’єктивна сторона зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку

2.3. Суб’єкт зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку

2.4. Суб’єктивна сторона зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку

Розділ ІІІ. Відповідальність за зловживання монопольним

(домінуючим) становищем  на ринку

3.1. Сучасний стан та  перспективи правового регулювання  юридичної відповідальністі за зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку

3.2. Адміністративна відповідальність  за зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Актуальність  теми. Вкрай низькими і нестабільними є показники практики застосування норм, які закріплюють адміністративну відповідальність за зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Ефективна протидія негативним проявам монополізму – необхідна запорука стабільного розвитку й функціонування вітчизняних товарних ринків. Серед причин невтішної статистики - відсутність належних соціально-економічних передумов для встановлення адміністративної відповідальності за монопольні зловживання. Проте ґрунтовне дослідження цього питання не дозволяє погодитись з подібним висновком. Очевидно, що сьогодні в Україні існують усі об’єктивні умови для адміністративної деліктизації зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Зокрема, саме відсутність дієвого механізму притягнення до персональної відповідальності керівників підприємств-монополістів обумовлює високий відсоток неодноразових  монопольних зловживань.

Аналіз матеріалів адміністративної практики, вивчення думки працівників  АМКУ та суддів свідчать, що реальною причиною низьких кількісних і якісних показників правозастосовчої діяльності є недосконалість правових і методичних засад кваліфікації зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Численні недоліки правової регламентації адміністративної відповідальності за монопольні зловживання, недостатній професійний рівень уповноважених суб’єктів адміністративної юрисдикції, відсутність методичних рекомендацій щодо розгляду відповідних справ – це чинники, які суттєво перешкоджають своєчасній і безпомилковій кваліфікації проступків, передбачених ст. 166-1 КУпАП.

Згідно з результатами опитування три чверті працівників  АМКУ вважають зловживання монопольним (домінуючим) становищем найбільш складним (з точки зору адміністративно-правової кваліфікації) порушенням конкурентного  законодавства України. Понад 85 % респондентів висловились за необхідність комплексного вирішення проблем кваліфікації монопольних зловживань на доктринальному, нормативному та організаційному рівнях.

 Важливу роль під  час виконання дослідження відіграли  наукові праці вітчизняних вчених, зокрема В.Б. Авер’янова, А.І. Берлача, Ю.П. Битяка, В.М. Гаращука, В.К. Гіжевського, І.П. Голосніченка, В.Л. Грохольського, Є.В. Додіна, В.К. Колпакова, В.В. Копейчикова, М.Й. Коржанського, Є.В. Курінного, В.І. Курила, В.О. Навроцького, Н.Р. Нижник, О.І. Остапенка,  В.В. Сташиса, В.Я. Тація та інших.

Водночас, питання адміністративно-правової кваліфікації монопольних зловживань у вітчизняній науці комплексно не вивчалось. Переважна більшість  дослідників проблематики охорони  конкурентних відносин (Л.Р. Біла, О.Т. Зима, С.Б. Мельник, І.А. Шуміло) висвітлюють дане питання фрагментарно. Монографічна література на цю тему практично відсутня, що з одного боку свідчить про складність останньої, а з іншого – про недостатню увагу до неї з боку вчених-адміністративістів.

Викладене зумовлює важливість теми цієї курсової роботи як для розвитку загально-теоретичного уявлення про адміністративно-правову кваліфікацію, так і для вирішення практичних проблем кваліфікації адміністративних проступків, пов’язаних із зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

Мета та завдання дослідження. Мета роботи полягає у дослідженні теоретичних, законодавчих і методичних засад притягнення посадових осіб підприємств – суб’єктів монопольного (домінуючого) становища на ринку до адміністративної відповідальності за вчинення проступків, передбачених ст. 166-1 КУпАП, а також у розробці пропозицій щодо вдосконалення вітчизняного антимонопольного законодавства та практики його застосування.

Зазначена мета обумовила постановку та пошук оптимальних шляхів вирішення таких завдань:

- дослідити поняття «зловживання монопольним становищем» за законодавством України;

- проаналізувати адміністративно - правову кваліфікацію зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку шляхом визначення обєкту, об’єктивної сторони, суб’єкту та суб’єктивної сторони;

- дослідити теоретичні засади та норми законодавства України, які передбачають відповідальність за зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку;

- встановити сучасний стан та перспективи правового регулювання юридичної відповідальністі за зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку;

- проаналізувати підстави адміністративної відповідальністі за зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

Об’єктом дослідження виступають адміністративно-деліктні відносини, що виникають при зловживанні монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

Предметом дослідження є норми, які передбачають адміністративну відповідальність керівників (розпорядників кредитів) підприємств (об’єднань, господарських товариств) та підприємців за зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

Методи дослідження. Відповідно до мети, у курсовій роботі використано раціональна сукупність методів і прийомів теорії пізнання. Базовим методом даного дослідження є діалектичний метод – загальний науковий метод пізнання соціально-правових явищ у їх протиріччях, розвитку та змінах, який дозволяє дослідити проблеми у єдності соціального змісту і юридичної форми. Крім того, у представленій роботі використано такі методи і прийоми пізнання:

- формально-логічний  – при побудові визначення  поняття кваліфікації адміністративного  проступку;

- логіко-юридичний –  з метою обґрунтування пропозицій  щодо внесення до чинного антимонопольного законодавства змін, спрямованих на подолання колізій окремих юридичних норм;

- логіко-семантичний  – при виробленні пропозицій  щодо вдосконалення законодавчої  техніки викладу змісту положень  КУпАП, ГКУ, Закону України  “Про захист економічної конкуренції” та ряду інших нормативно-правових актів;

- історико-правовий –  при дослідженні генези поняття  «зловживання монопольним становищем  на ринку» у вітчизняному конкурентному  законодавстві;

- порівняльно-правовий  – у ході порівняльного аналізу  норм вітчизняного та зарубіжного антимонопольного законодавства, зокрема Російської Федерації, Італії, Чехії, Республіки Польща та ін.

У роботі обґрунтовується  ряд положень, які характеризуються науковою новизною, мають теоретичне та прикладне значення.   

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання:

у науково-дослідній сфері  – результати роботи можуть бути основою для подальших досліджень актуальних проблем правового регулювання конкурентних відносин;

у правотворчій сфері  – висновки та пропозиції, викладені в курсовій роботі, можуть бути використані при вдосконаленні законодавства про економічну конкуренцію (КУпАП, ГКУ, законів України, наказів АМКУ та ін.);

у навчальному процесі  положення, теоретичні висновки, рекомендації та їх аргументація можуть бути використані під час викладання курсів “Адміністративне право”, “Конкурентне право”, “Міжнародне економічне право”. Є можливим їх використання при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, методичних матеріалів.

Структура курсової роботи обумовлена метою і завданнями дослідження. Курсова робота складається із вступу, 3 розділів, що складаються з 7 підрозділів, висновків та списку використаних джерел.

Розділ І. Зловживання монопольним становищем за законодавством України

1.1. Поняття  «зловживання монопольним становищем» 

у законодавстві  України

На даному етапі розвитку суспільства та економічних відносин у світі неможливо не помітити, що процеси модернізації та трансформації  у економічній та правовій сферах займають найважливіші позиції. Так, європейські науковці дійшли згоди стосовно питання необхідності більш дієвого захисту добросовісної конкуренції від надмірної монополізації ринку товарів та послуг. Бо саме у добросовісній конкуренції та рівності усіх суб’єктів господарювання вбачається перспективна та прогресивна економіка світу. У цьому аспекті особлива увага приділяється зловживанню монопольним становищем як одному з найбільш розповсюджених правопорушень сьогодення, що має значний вплив на економічний та правовий потенціал будь-якої держави світу. Наша країна прийняла рішення про активне впровадження ринкової економіки та її відповідність європейським стандартам. І тому питання зловживання монопольним становищем є одним з проблемних та потребуючих дієвого механізму вирішення, що становить актуальність та проблематику обраної теми.

Зловживання монопольним  становищем є одним із небезпечних  для конкуренції суб’єктів господарювання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, а отже антимонопольно-конкурентна політика входить до числа основних напрямків економічної політики держави (абз. 7 ч.1 чт.10 ГК)¹.

Правила конкуренції  та норми антимонопольного регулювання  визначаються Конституцією України, Господарським  Кодексом, законами України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про природні монополії», «Про Антимонопольний комітет України» та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цих законів.

Слід підкреслити визначну роль Конституції України у законодавчому забезпеченні антимонопольно-конкурентного регулювання. У ст. 42 Конституції України закріплено гарантії державного захисту конкуренції, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції.

Базуючись на вищезгаданих нормативний актах, Антимонопольний  комітет визначив одним з основний напрямків роботи на 2011 рік захист конкуренції на товарних ринках України  від антиконкурентних дій суб’єктів  господарювання, державних органів, недобросовісної конкуренції та посилення впливу заходів Комітету на стан конкуренції та обмеження негативних проявів монополізму на соціально важливих загальнодержавних та регіональних ринках.

Відповідно до законодавства  України само по собі володіння суб'єктом господарювання монопольним становищем не є протиправним. Таким є лише зловживання домінуванням на ринку.

Так, Закон України  «Про захист економічної конкуренції» надає легальне визначення поняття  «зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку», яким є дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели, або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Згідно із п. 2 ст. 50 зазначеного  Закону зловживання антимонопольним (домінуючим) становищем визнано одним  із видів порушень законодавства  про захист економічної конкуренції ².

Окрім самого поняття  вищезгаданий Закон містить перелік  складів правопорушень, визнаних зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, що в не є вичерпним.

Відповідно до п.2 ст.13 Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1) встановлення таких  цін чи інших умов придбання  або реалізації товару, які неможливо  було б встановити за умов  існування значної конкуренції  на ринку;

2) застосування різних  цін чи різних інших умов до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлювання укладання  угод прийняттям суб'єктом господарювання  додаткових зобов'язань, які за  своєю природою або згідно  з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва,  ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати  шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям; 

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6) суттєве обмеження  конкурентоспроможності інших суб'єктів  господарювання на ринку без  об'єктивно виправданих на те  причин;

7) створення перешкод для доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання .

Закон «Про захист економічної  конкуренції» також зазначає, що зловживання  монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом ³.

Проаналізувавши практику застосування законодавства в сфері  зловживання домінуючим положенням на ринку можна виділити такі проблемні  аспекти:

- відсутність жорстких  санкцій за невиконання вимог  і зобов’язань Антимонопольного комітету України;

- відсутність дієвого  механізму притягнення до відповідальності  суб’єктів господарювання (у тому  числі і їхніх керівників), що  не лише зловживають монопольним  становищем на ринках певних  товарів (робіт, послуг), але й мають монопольне становище.

Отже, зловживання монопольним  становищем негативно впливає як на розвиток та функціонування ринку  в цілому, так і на окремих підприємців, особливо тих, які змушені перебувати у ділових стосунках з монополістами.

Крім того, зловживання монопольним становищем на ринку призводять до дестабілізації ринків, встановлення нерівних (невигідних) умов здійснення господарської діяльності для вітчизняних товаровиробників, поглиблюють кризу неплатежів та інфляційні процеси, мають визначальний вплив на ціноутворення в інших галузях та заважають структурним змінам в економіці ⁴.

Доцільним буде констатувати, що державі необхідно приділити увагу більш ефективному регулюванню діяльності монополістів, проведенню антимонопольної політики, створенню гнучкої системи надання підприємцям кредитів та фінансової допомоги, зняттю бар’єрів ступу на ринок нових підприємств та створенню сприятливого режиму функціонування підприємств. Саме такі міри допоможуть обійняти Україні гідну позицію у світі.

Розділ ІІ.  Адміністративно-правова кваліфікація зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку

2.1. Об’єкт  зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку

Встановлення ознак  об’єкта делікту має важливе  практичне значення для адміністративно-правової кваліфікації, оскільки “жодне посягання не може бути визнане адміністративним проступком, якщо воно не спрямоване ні на який об’єкт”⁵. Повне та чітке визначення об’єкта адміністративного проступку сприяє визначенню його місця в системі особливої частини майбутнього Кодексу України про адміністративні проступки, виступає необхідною умовою правильної юридичної оцінки протиправних діянь.

 Незважаючи на те, що у теорії адміністративно-деліктного  права питанню об’єкта проступку традиційно приділяється досить велика увага (без аналізу цього елемента не обходиться жодна наукова праця з проблем адміністративної відповідальності), ряд його важливих аспектів залишається до кінця нез’ясованим. У наукових колах спостерігається суттєва розбіжність поглядів на сутність об’єкта, кількість і критерії виділення його різновидів, його співвідношення з предметом проступку тощо. Проте усі дослідники, незалежно від свого індивідуального бачення казуїстики об’єкта адміністративного проступку, під останнім розуміють суспільні відносини.

 Звичайно, далеко не  всі економічні, політичні, ідеологічні  зв’язки у суспільстві можуть  бути об’єктом адміністративного  проступку. По-перше, таку властивість  мають лише відносини, регламентовані  нормами права (тобто, правовідносини). Як зазначає М.С. Студенікіна: “При посяганні на відносини, котрі не регулюються юридичними нормами, взагалі не можна вести мову про об’єкт правопорушення, позаяк у такому випадку матиме місце лише аморальна поведінка, а не протиправне діяння. Об’єктом правопорушення може бути тільки той зміст, що має правову оболонку”. По-друге, відповідні правовідносини мають обов’язково охоронятися санкціями адміністративно-деліктних норм. Без цього правопорушення просто не може кваліфікуватись як адміністративний делікт: “Не визначаються адміністративно-деліктними дії, спрямовані на об’єкт, що не охороняється адміністративним законом”.

 Таким чином, будь-який адміністративний проступок посягає на суспільні відносини, врегульовані нормами права та охоронювані адміністративно-деліктними санкціями. Сукупність, а точніше – сферу цих правовідносин прийнято іменувати загальним об’єктом адміністративного делікту.

 Встановлення загального  об’єкта адміністративного проступку  відіграє важливу роль у процесі  юридичної кваліфікації, особливо, на її попередніх етапах. Часто на основі ознак загального об’єкта уповноважений суб’єкт може зробити обґрунтований висновок про адміністративно-деліктний характер діяння, або навпаки – про його кримінально-правову, цивільно-правову, господарсько-правову природу. Але цього не досить, щоб відшукати необхідну для застосування адміністративно-деліктну норму, відмежувати адмінстративний проступок від “споріднених” деліктів тощо.

 Саме тому в адміністративно-деліктному  праві об’єкт кожного окремо взятого проступку (у тому числі зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку) аналізується на декількох рівнях конкретизації. Переважна більшість вітчизняних адміністративістів поряд із загальним об’єктом адміністративного проступку виділяють його родовий і безпосередній об’єкт.

 Родовий об’єкт  адміністративного делікту –  це визначене коло функціонування  однорідних за своєю соціальною, політичною або економічною природою  юридичних відносин, котрі охороняються  санкціями кореспондуючих адміністративно-деліктних норм. Системотворча роль родового об’єкта адміністративного проступку дуже важлива. Саме за цією ознакою вибудовується структура Особливої частини чинного КУпАП, саме від неї залежить включення нових адміністративно-деліктних норм до того чи іншого розділу КУпАП.

 Опосередкованим чином  родовий об’єкт може впливати  і на зміст санкцій окремих  адміністративно-деліктних норм. Так,  наприклад, санкції усіх статей  Розділу XІІІ КУпАП “Адміністративні  правопорушення у галузі стандартизації якості продукції, метрології та сертифікації” передбачають єдиний вид адміністративних стягнень – штраф. Це свідчить про те, що вітчизняний законодавець вважає штраф найбільш ефективним інструментом протидії проступкам, що посягають на відносини у галузі стандартизації, метрології і сертифікації. Відтак існує надзвичайно велика вірогідність того, що кожна нова норма, яка надалі включатиметься до Розділу XІІІ КУпАП, у своїй санкції передбачатиме штраф. Навпаки: майже виключено, щоб санкція такої норми закріплювала адміністративний арешт чи виправні роботи.

На практиці встановлення родового об’єкта конкретного адміністративного  проступку труднощів не викликає. Адже родовий об’єкт зазвичай відображається у назві того Розділу КУпАП  або іншого закону, де закріплена відповідна адміністративно-деліктна норма.

Виходячи з назви  Розділу XІІ КУпАП “Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфери послуг, в галузі фінансів і підприємницької  діяльності”, родовий об’єкт монополістичних  зловживаньможна визначити, як охоронювані санкціями адміністративно-деліктних норм юридичні відносини, що складаються у сфері фінансової та підприємницької діяльності.

До Розділу XІІ КУпАП  включаються проступки, що посягають  на різні родові об’єкти: правовідносини у сфері послуг, галузях торгівлі, громадського харчування, фінансів, підприємницької діяльності. Поєднання різнорідних деліктів спостерігається також і у деяких інших розділах КУпАП (зокрема, у Розділах V, VII, VIII і X). Подібний підхід до структуризації Особливої частини КУпАП видається не зовсім вдалим.

 Очевидно, що будь-який  кодифікований акт деліктного  законодавства у структурному  відношенні може вважатися довершеним  лише тоді, коли в основу його  будови буде закладено такий  принцип: “Делікти, поміщені у один і той же Розділ Кодексу посягають на один і той самий родовий об’єкт” (саме за цим принципом сформована структура нині діючого Кримінального Кодексу України).

 Безпосередній об’єкт  зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринкув науковій літературі аналізується рідко. Лише окремі дослідники у своїх доробках намагаються розкрити зміст відповідного поняття, побудуватйого чітку дефініцію. При цьому більшість таких спроб характеризуються значним рівнем дискусійності.

 Так, наприклад,  С.Б. Мельник визначає безпосередній об’єкт зловживання монопольним становищем, як “суспільні відносини в сфері конкуренції, що охороняються правом, конкретні блага суб’єктів господарювання і споживачів, а також суспільні і державні інтереси охорони конкуренції на ринку України”⁶. Віддаючи належне С.Б. Мельник як одному з небагатьох вітчизняних правників, котрі звертаються до розгляду відповідної проблематики, можливо все ж таки висловити деякі зауваження щодо наведеної дефініції.

 По-перше, вона жодним  чином не відображає специфіку монополістичних зловживань (проте саме ця функція покладається на безпосередній об’єкт проступку). Очевидно, що зміст визначення, запропонованого С.Б. Мельник, є надто широким. По суті він охоплює будь-які прояви антиконкурентної діяльності, а не лише ті, що пов’язані зі зловживанням монопольним становищем.

Так, формула «суспільні відносини в сфері конкуренції, що охороняються правом» у рівній мірі придатна для позначення об’єктів: злочину, передбаченого ст. 228 КК України  “Примушування до антиконкурентних узгоджених дій”; господарського правопорушення, передбаченого ст. 6 Закону про захист економічної конкуренції “Антиконкурентні узгоджені дії”; адміністративного проступку, передбаченого ст. 166-3 КУпАП “Дискримінація підприємців органами влади і управління”, та ряду інших деліктів.

 По-друге, немає  підстав для включення в об’єкт  зловживання монопольним становищем  разом із суспільними відносинами  конкретних благ суб’єктів господарювання  та споживачів. Адже у такому  разі невиправдано ототожнюються дві принципово відмінні юридичні категорії:об’єкт делікту (правовідносини) та його предмет– прояви об’єктивного буття (речі, людська поведінка, енергія, інформація, стани, особисті нематеріальні блага тощо), з приводу яких ці правовідносини складаються.

Як слушно зазначається у літературі, жодне благо не може бути об’єктом правової охорони та відповідно – об’єктом протиправного  посягання, поза своїм суспільним значенням. Інакше не зрозуміло, чому в одних  випадках законодавець допускає завдання шкоди певному благу (наприклад, у стані крайньої необхідності), а в інших – ні. Або чому, відносячи обмеження конкурентоспроможності суб’єктів господарювання до переліку монополістичних зловживань, законодавець дозволяє таке обмеження за “наявності об’єктивно виправданих на те причин (п. 6 ст. 13 ЗУ “Про монополістичні зловживання”)”.

Причини полягає у  тому, що закон охороняє не благо, а  конкретні суспільні відносини, які з приводу нього складаються. Без визнання цього факту неможливо  пояснити а ні суспільну шкідливість діяння, а ні доцільність його заборони в одних випадках та дозволу в інших.

Більш зважений підхід до розуміння сутності безпосереднього  об’єкта зловживання монопольним  становищем демонструють автори науково-практичного  коментарю до КУпАП за загальною редакцією А.С. Васильєва. У цьому виданні безпосередній об’єкт монополістичних зловживань визначається лаконічно і водночас досить точно: “суспільні відносини з приводу обмеження і попередження монополізму на ринку”. Але й ця дефініція не позбавлена деяких спірних моментів.

Вітчизняне антимонопольне законодавство не розкриває зміст  поняття «монополізм» (аналогічна ситуація має місце і у законодавстві  всіх інших країн СНД). Відтак, правильне  уявлення про сутність монополізму  може бути сформовано лише на основі наукових джерел, де поняття монополізму визначається, як “діяльність господарюючих суб’єктів, а також дії або угоди органів влади і управління між собою чи з господарюючими суб’єктами, спрямовані на недопущення, обмеження чи усунення конкуренції” або “антиконкурентна діяльність господарюючих суб’єктів-монополістів та органів управління, наділених владними повноваженнями у сфері економіки”.

З наведених дефініцій  випливає, що поняття монополізму, крім випадків монополістичних зловживань, охоплює будь-які інші прояви антиконкурентної діяльності: антиконкурентні узгоджені дії, дискримінацію підприємців органами публічної адміністрації тощо. Тому, справедливим буде стверджувати, що на суспільні відносини щодо обмеження і попередження монополізму посягають не лише зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку (ст. 166-1 КУпАП), але й адміністративні проступки, передбачені ст.ст. 166-2 та 166-3 КУпАП.

У такому контексті аналізоване  визначення є недостатньо конкретним. Адже, як слушно зазначається у літературі, поняття безпосереднього об’єкта має максимально точно відображати юридичну природу окремого делікту, сприяти його відмежуванню від решти суміжних правопорушень у ході юридичної кваліфікації.

Слушним буде зазначити, що при побудові дефініції поняття «безпосередній об’єкт зловживання монопольним (домінуючим) становищем» треба виходити з наступного:

1) за правилами формальної  логіки одиничне поняття «безпосередній  об’єкт зловживання монопольним  (домінуючим) становищем» має відображати  ключові характеристики більш загальних понять, яким воно прямо чи опосередковано підпорядковується («загальний об’єкт», «родовий об’єкт», «видовий об’єкт»). Універсальними ознаками, спільними для усіх “ланок” конкретизації об’єктів адміністративного делікту, є такі: а) об’єктом проступку завжди виступають суспільні відносини; б) кореспондуючі суспільні відносини регламентуються нормами різних галузей права – адміністративного, господарського, цивільного, інформаційного тощо; в) ці відносини охороняються санкціями адміністративно-деліктних норм.