Загальний інтелектуальний розвиток старших дошкільників

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Мукачівський  державний університет

 

Кафедра психології

 

 

 

 

Курсова робота

На тему: «Загальний інтелектуальний розвиток старших дошкільників»

 

 

Виконала:

Студентка -ого курсу

Групи

ПІБ

 

 

 

 

                             Мукачево 2012 

План

 

Вступ

Розділ 1. Готовність до навчання та інтелектуальний розвиток старших  дошкільників.

             1.1. Поняття та складові готовності  до навчання.

             1.2. Проблеми формування готовності  до навчання.

             1.3. Інтелект та інтелектуальний  розвиток старших дошкільників.

Розділ 2. Методики інтелектуального розвитку старших дошкільників.

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                  Вступ

Прийнята Декларація про  державний суверенітет України, концепція української національної школи визначили потребу перебудови її роботи по-новому. Не втрачає актуальності питання розумового розвитку дошкільників.

Зарубіжна класична та вітчизняна педагогіка, дослідження сучасності досягли чимало в обгрунтуванні  змісту, завдань розумового розвитку. При цьому вчені опирались  на багатющий досвід народної педагогіки.

В народі кажуть: щаслива  людина, яка має ясний і гострий  розум: подвійно таланить тому, хто  має ще й душу добру, серце чуйне. Формувати в дитячому садку, в  сім’ї таку щасливу людину –  завдання сьогодення.

Тому не дивно, що проблема розумового виховання, інтелектуального розвитку займає чільне місце серед  науково-методичного доробку та педагогічних досліджень.

В загальнопедагогічному, психологічному, методичному планах проблема знайшла  своє відображення в працях Л.І. Божович, О.В. Запорожець, Л.А. Венгер та ін.

Окремі аспекти проблеми піднімали вчені М.Поддьяков, М.Веракса, Л.Парамонова, С.Ніколаєва.

У контексті нашого дослідження  значний інтерес викликали роботи А.С.Виготського,  Л.Артемової, Л.Жулідової, П.Поніманської.

Цікавими і змістовними  є роботи Л.Грегуля та Л.Шовкової       (виокремлення значення різноманітних  практичних дій в розумовому вихованні), Г.Альтшулера, Уільма Дж. Гордона (роль і місце розвивального навчання в розумовому розвитку старших дошкільників, суть та принципи методики ТРВЗ ).

Аналіз опрацьованої літератури, спостереження за досвідом роботи працівників  дошкільних закладів показали, що необхідною умовою формування гармонійної особистості  є розумове виховання.

Мета дослідження: розробити методичні рекомендації щодо інтелектуального розвитку дітей старшого дошкільного віку.

Завдання дослідженя:

1. Визначити та науково  обґрунтувати сутність і структуру  поняття «готовність до навчання» у педагогічній та лінгвістичній літературі;

2. Шляхом аналізу змісту  навчальних програм для дошкільних  навчальних закладів, виявити протиріччя  в чинній методиці навчання  розповіді старших дошкільників;

3. Визначити показники,  критерії та охарактеризувати  рівні розвитку загального інтелектуального розвитку дітей старшого дошкільного віку;

4. Охарактеризувати особливості  розвитку мовленнєвих навичок  дітей старшого дошкільного віку;

5. Розробити методичні  рекомендації розвитку інтелекту дітей старшого дошкільного віку на основі різних методик;

Об’єкт дослідження – розумова діяльність дітей старшого дошкільного віку.

Предмет дослідження – методика інтелектуального розвитку дітей дошкільного віку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Готовність до навчання та інтелектуальний розвиток дошкільників

Готовність до навчання - це система показників фізичного, мотиваційного, інтелектуально-пізнавального, особистісного розвитку, що забезпечать успішність навчання у школі.

Сьогодні, коли в нашій  країні відбуваються широкомасштабні  процеси соціально-економічних і  політичних змін, коли максимально  загострюються суспільні суперечності, зростає небезпека виникнення відхилень  у поведінці дітей, досить актуальною проблемою для психологів, педагогів, фізіологів, лікарів є саме проблема готовності дитини до навчання в школі.

Безперечно, чим краще  підготовлений організм дитини до всіх змін, які пов’язані з початком навчання у школі, труднощами, які  неминучі, тим легше він з ними впорається, тим спокійніше і не так болісно буде проходити процес адаптації.

Чому ж так необхідно  визначити готовність дитини на самому початку навчання, а ще краще до поступлення в школу? Доведено, що в дітей, які не готові до систематичного навчання, важче і довше проходить  період адаптації, пристосування до школи, в них частіше проявляються різноманітні труднощі навчання, серед  них значно більше тих, які не встигають, і не лише в першому класі, але  і в подальшому ці діти частіше  знаходяться серед тих, які не встигають, і саме в них спостерігають  порушення стану здоров’я.

 Готовність до шкільного  навчання - глибоке поняття, яке  потребує комплексних психологічних  досліджень. Л.І. Божович, О.В. Запорожець, Л.А. Венгер та ін., вивчаючи  лише психологічну готовність  дитини до шкільного навчання, виділяють в ній декілька структурних  компонентів, а саме:

- Інтелектуальний, який включає порівняно розвинуте диференційоване сприймання, стійке спрямування уваги на предмет чи діяльність, наявність аналітичного мислення, що проявляється в здатності виділяти і розуміти важливі ознаки і зв’язки між предметами, а також в здатності відтворювати зразок, логічне запам’ятовування, оволодіння на слух розмовною мовою, розвиток тонких рухів руки і око-рухової координації, розвиток здібностей до навчання.

- Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов’язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів тощо.

Розрізняють внутрішні, або  пізнавальні, мотиви навчання, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні, котрі виявляються  в бажанні займатися суспільно  значущою діяльністю, у ставленні  до вчителя як до представника суспільства, авторитет якого є бездоганним.

Внутрішні та зовнішні мотиви навчання складають внутрішню позицію  школяра, яка є одним із основних показників психологічної готовності до навчання.

Про наявність внутрішньої  позиції учня можна говорити, якщо дитина:

- ставиться до вступу  до школи та до перебування  в ній позитивно, навіть в  умовах необов’язкового відвідування  школи прагне до занять специфічно  шкільного змісту;

- проявляє особистий інтерес  до нового, власне шкільного змісту  занять, віддає перевагу урокам  грамоти та лічби, а не заняттям  дошкільного типу (малювання, співи,  фізкультура тощо), має належне  уявлення про підготовку до  школи;

- відмовляється від характерної  для дошкільного дитинства організації  діяльності та поведінки. 

- Емоційно-вольовий компонент,  який включає готовність до  довільної регуляції своєї пізнавальної  діяльності, сформованість механізмів  вольової регуляції дій і поведінки  в цілому, розвиток емоційної  стійкості.

- Соціальний компонент,  який передбачає наявність у  дитини потреби в спілкуванні  з іншими дітьми, вміння підкорятися  інтересам дитячих груп, здатність виконувати соціальну роль в ситуації шкільного навчання, вміння встановлювати стосунки із ровесниками і дорослими.         

  Найважливішим наслідком  психічного розвитку дитини дошкільного  віку є формування психологічної  готовності до шкільного навчання. По суті, її становлення свідчить про завершення періоду дошкільного дитинства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.1 Поняття та  складові готовності до навчання

На сучасному етапі переходу закладів освіти на навчання дітей  з шестирічного віку особливого значення набуває забезпечення їхньої готовності до школи. За даними психолого-педагогічної науки, успішне навчання в школі можливе лише за умови, що на момент вступу дитина набула відповідного особистісного, інтелектуального та фізичного розвитку.

З метою виявлення рівня  готовності дітей до навчання було обстежено близько 160 вихованців дошкільних закладів м. Києва. Аналіз результатів показав високий рівень граматичної підготовки дітей. Більшість з них читають текст плавно, деякі навіть вільно, швидко, правильно ділять слова на склади, усвідомлюють, що речення складається зі слів, слова — з літер, роблять звуковий аналіз. Діти достатньою мірою підготовлені до оволодіння письмом, у них добре розвинена дрібна моторика: у більшості дошкільнят рухи впевнені, вони швидко та легко зупиняють руку, вільно повертають ЇЇ в потрібному напрямку.

Усе це свідчить про те, що навчанню грамоти в дошкільних закладах приділяється достатньо уваги, більше ніж розвитку мовлення, наочно-образного  і словесно-логічного мислення, орієнтації у просторі, формуванню довільної  поведінки.

Орієнтація у просторі

 

Особливі труднощі для  дошкільнят становили вправи на орієнтацію в просторі. Виконуючи завдання на визначення понять: уліво-вправо, вгору-вниз, уперед-назад, середина, діти збивалися, часто намагаючись просто вгадати правильну відповідь. Тим часом, уміння орієнтуватись у просторі дуже важливе для успішного навчання у школі.

Розвиток уявлень про  просторові відношення тісно пов'язаний із засвоєнням їхніх позначень словами, тому, формулюючи ці поняття, доречно подавати їх парами: верх-низ, над-під, спереду-позаду, ліворуч-праворуч. Досить часто, засвоюючи відношення між предметами, діти оцінюють їх тільки з особистої позиції (початок відліку — власна особа). Вони не розуміють, що зі зміною точки відліку змінюються і відношення: те, що було ліворуч, стає праворуч, що було попереду, опиняється позаду. Стрижнем розвитку розуміння простору є перехід від фіксованої на собі системи координат до здатності вільно пересувати точку відліку. Важливо при цьому навчити дитину орієнтуватися за планом, тобто розуміти, як зображення об'єктів на кресленні співвідноситься з їх реальним розташуванням у просторі, а також керуватися планом під час виконання певних

 

завдань (наприклад, знайти у кімнаті предмет, позначений на плані зірочкою).

Орієнтовний план кімнати

 

Цю роботу можна розпочати  в середній групі, поступово ускладнюючи її, Ознайомивши дітей зі складанням планів обмеженого простору (частини кімнати, усього приміщення), можна перейти до складання планів необмеженого простору (майданчика для прогулянок, території дошкільного закладу). Поуправлявшись в орієнтації у просторі за готовим зразком, діти мають виконати креслення самостійно і зорієнтуватись по ньому без допомоги дорослого.

 

 

 

 

Такі вправи сприяють досконалому розумінню сутності схематичного зображення предметів, масштабу, географічної карти. Якщо підготовча робота виявиться  успішною, дошкільня зможе відшукати на карті-плані міста його центр, головні магістралі, визначні пам'ятники, свій дитячий садок, власний будинок. Такі навички забезпечать дитині незалежність і безпеку в ЇЇ майбутньому житті. Для закріплення уміння варто постійно залучати дошкільнят до різної продуктивної (зокрема, конструктивної) діяльності.

 

Інтелектуальна  готовність дитини до шкільного навчання, за А.С.Виготським, залежить не стільки від обсягу знань, скільки від рівня розвитку

 

мислення. Отже, основний показник готовності дітей до навчання в школі — рівень розвитку в них наочно-образного і словесно-логічного мислення.

Наочно-образне мислення

 

Розв'язання багатьох інтелектуальних  завдань під час шкільного  навчання потребує образного мислення учня, яке формується й розвивається на основі засвоєних ним узагальнених знань про предмети, явища та події навколишнього світу. Важливо, щоб батьки й педагоги заздалегідь подбали про те, щоб дитина набула високого рівня узагальнення та абстракції. З цією метою нові поняття слід подавати за допомогою моделей та схем, які в доступній дошкільнятам формі розкривають приховані якості та зв'язки між об'єктами довкілля, виявлення яких становить для дітей найбільші труднощі. У такий спосіб у дитини формуються тісно пов'язані між собою плани відображення: план реальних об'єктів і план їхніх моделей.

Таке навчання можна починати вже з молодшого дошкільного  віку. Наприклад, формуючи уявлення про  простір, дітей учать викладати  з геометричних фігур план розміщення меблів у ляльковій кімнаті або  розставляти їх відповідно до запропонованого зразка. Згодом моделювання слід поширювати і на нові види діяльності дошкільнят.

Таким чином, уже у середній групі діти навчаються будувати та використовувати моделі різного типу, основними з яких є: графічні плани, що застосовуються насамперед у процесі ознайомлення дітей з просторовими відношеннями, графічні зображення предметів і явищ, потрібні для розв'язання певних конструктивних завдань, а також схеми рольових взаємин у грі. Наприклад, у грі «Поїздка автобусом» склад ролей можна запропонувати дітям у вигляді такої схеми:

 

 

 

 

 

Під час гри не слід дотримуватись  жорстких схем, вони змінюються залежно  від пропозицій дітей та розгортання  подій.

 

Графічний малюнок використовується для передачі основних відношень між об'єктами (наприклад, зображення дітей, що тримаються за руки, має символізувати приятелювання). При цьому навчання засобів зображення ні в якому разі не повинно бути формальним. Не варто пропонувати дітям образи, які вони ще не можуть змалювати, а тим більше зрозуміти. Спочатку треба вчити дошкільнят відображати за допомогою умовних графічних позначень знайомі їм явища навколишнього світу.

 

У старшому дошкільному віці слід учити дітей активного моделювання, тобто застосовувати різні форми наочних моделей для розв'язування інтелектуальних завдань, наприклад складання креслень задуманої конструкції у трьох ракурсах (вид спереду, збоку, згори) або моделювання казки.

 

 

Така модель є схематичним  планом, якому можна надати будь-якого  змісту.

 

Виконуючи ці вправи, дитина поступово навчається відмежовувати головне від другорядного, розуміти, що всі явища реальної дійсності певним чином пов'язані між собою. Такий підхід сприяє розвитку логічного мислення, яке також ґрунтується на узагальненні та виділенні зв'язків, але вже на словесному рівні.

Словесно-логічне мислення

 

Шкільне навчання будується  на засвоєнні словесно сформульованих правил. Щоб вільно оперувати ними, дитина повинна мати добре розвинуте  словесно-логічне мислення, яке базується  на наочно-образному мисленні і є  його природним продовженням.

Старше дошкільня вживає у своєму мовленні слова різного ступеня  узагальнення. Проте це не завжди є  свідченням того, що діти й справді  розуміють відношення між загальним (видовим) і частковим (родовим) поняттями, що є основою логіки. Дослідження  з цієї проблеми доводять, що у дітей  старшого дошкільного віку словесно-логічне  мислення розвивається значно краще, якщо поняттєві відношення розкривати їм за допомогою наочних моделей  з умовно-символічним значенням. Наприклад, моделюючи відношення між  поняттями людина, жінка, чоловік, родове поняття людина можна позначити  великим колом, а підпорядковані йому  жінка і чоловік  малими колами, розташованими в середині великого.

 

 

 

Наголосимо, що моделювати логічні  відношення краще на знайомому дітям  матеріалі, спираючись на знання, здобуті  ними під час занять з різних розділів програми та в повсякденному житті. Перед початком моделювання доцільно з'ясувати, чи добре вихованцям знані  предмети та явища, які слугуватимуть 

 

матеріалом для моделювання, чи, може їхні знання треба збагатити. В останньому разі радимо провести одне-два заняття, на яких запропонувати  дітям слова зі спільної родової  групи (наприклад: тигр, лев, жирафа, вовк), а потім потренуватися з ними позначати подібні поняття одним  узагальнюючим словом чи словосполученням («дикі тварини»). Можна поставити  і протилежне завдання: від родового поняття до видових (яких саме диких  тварин ви знаєте?)

Матеріал слід подавати у  доступній дитині формі. Щоб полегшити  засвоєння поняттєвих відношень, слова, які їх позначають, краще вживати  у множині. Завдання, наприклад, можна  сформулювати в такий спосіб: «Ось це велике коло позначатиме всіх людей. А кого тоді позначатимуть маленькі кружечки?»

Розвиток мовлення

 

Процеси мислення і мовлення нерозривно пов'язані між собою. Рівень оволодіння мовленням — показник розумових здібностей і загального психічного стану дитини. Отже, це важлива  складова готовності ЇЇ до шкільного  навчання. Добре розвинуте мовлення передбачає вміння зв'язно, послідовно і зрозуміло для інших описувати  предмет, картину, подію, передавати хід  своїх думок, пояснювати те чи інше явище, логічно розмірковувати на задану тему.

Як показали дослідження, мовлення дітей, що йдуть до школи, розвинуто  недостатньо. Діти іноді використовують слова, не усвідомлюючи їх значення, що заважає їм опанувати більш високий  рівень образного мовлення. Дуже важливо  подбати про збагачення та розширення словника дошкільнят, учити їх вживати  епітети, порівняння, метафори, антоніми, синоніми. Цьому сприяє ознайомлення дітей з творами художньої  літератури. Художні твори слід добирати у такий спосіб, щоб вони розкривали дітям різні грані дійсності: ознайомлювали з явищами живої  і неживої природи, сферою людських взаємин, особистих переживань, світом мистецтва.

Сформувати в дитини творче ставлення до слова допомагають  різноманітні дидактичні ігри, в основі яких лежать проблемні мовні ситуації, власні враження та переживання дошкільнят — усе те, що спонукає дитину образно  висловитися, збагачувати своє мовлення. Цю роботу треба обов'язково проводити  в дошкільному закладі, починаючи  вже з молодшої групи.

Особливу увагу слід приділяти  розвитку зв'язного монологічного мовлення. Для дошкільнят місце в навчальній діяльності учня. Спочатку це передача того, що каже вчитель, потім відтворення  навчального тексту, прочитаного  самостійно. Тому дитина ще до школи  повинна навчитися складати зв'язну розгорнуту оповідь. Існує безліч способів сприяння розвитку мовлення у дошкільнят.

 

Зокрема, їм можна запропонувати  такі завдання:

1.Визначити за допомогою  запитань (який ? з чого? де? для чого?), про який предмет ідеться, та передавати цю інформацію одноліткові;

2Дати розширені відповіді  на запитання за прочитаним;

3.Описати картину, іграшку,  предмет. Вдосконаленню мовлення  також сприяє участь дошкільнят  в інсценізаціях творів дитячої  літератури.

Вихователь має повсякчас  створювати умови, за яких у дитини виникає потреба висловитися: організовувати колективні розмови, бесіди з невеликими групами дітей. Темою розмов можуть бути цікаві події з особистого досвіду  оповідача або різноманітні уявні  ситуації. Особливу увагу слід приділити  обговоренню з дітьми таких проблем: чи знаєте ви правила дорожнього руху? Яких правил безпеки слід дотримуватись  у поводженні з вогнем, на воді? Чи можна: відчиняти двері незнайомим людям?

Щоб активізувати мовленнєву діяльність дитини, вихователь повинен  уміти ненав'язливо підказати тему, проблему, можливий розвиток подій. Дорослий мусить підтримувати найменшу дитячу ініціативу, ставлячи навідні, уточню вальні запитання, демонструючи своє зацікавлення, створюючи ігрові ситуації.

Особистісна готовність дитини до школи

 

Особистісна готовність дитини до школи — дуже важливий компонент  психічного розвитку малюка. Вона проявляється у ставленні дошкільняти до навчання, вчителя , самого себе. Вступаючи до школи, дитина має бути готовою до зміни ігрової діяльності на навчальну, до нових взаємин з дорослими  та систематичної інтелектуальної  праці.

Важливою умовою готовності дитини до постійної праці є вміння підпорядковувати власні дії виконанню  навчального завдання. Причиною неуспішного  навчання маленьких учнів частіше  буває недостатній вольовий розвиток, ніж недостатній інтелектуальний  розвиток або фізична слабкість. Дитині зі слабкою волею важко  дотримуватися вимог шкільного  життя, їй складно опанувати свої емоції та бажання. Вона керується переважно  найближчими метою та завданням.

Провідний чинник вольового  потенціалу дитини — спілкування  з однолітками та дорослими. Соціально  значуща для дитини особа є  взірцем, який впливає на її поведінку. Орієнтуючись на позитивний зразок, дитина здатна докладати певних зусиль, проявляти стриманість.

Наприкінці дошкільного  віку у стосунках дитини з вихователем  домінує особистісна форма спілкування: дитина вже свідомо керує своєю  поведінкою і здатна відповідати  за власні вчинки. Дошкільник, який досяг  цієї форми спілкування, засвоює  особливу позицію у взаєминах  з дорослими — позицію учня, яка передбачає виконання дій, спрямованих  на реалізацію навчального завдання, навіть тоді, коли ці дії є непривабливими для дитини. Успішність навчання в  школі великою мірою залежить від здатності учня сприймати  умовність навчальної ситуації, підтримувати рольові стосунки «учитель — учень».

Якщо рівень довільності  низький, дитина неспроможна усвідомити навчальне завдання в його специфічному значенні. У такому разі вона сприймає запитання до неї як привід до побутового спілкування, часто не називає вчителя  на ім'я та по батькові (вживає, наприклад, звертання тьотя), може раптово перервати  хід уроку зауваженнями, що не стосуються теми заняття.

Механізм підпорядкування  правилам формується у групових іграх, в ході яких здійснюється двобічна форма контролю: діти добровільно  стають носіями певних умовностей і вимог та стежать за їх виконанням.

Друга складова особистісної готовності — вміння дитини будувати стосунки з однолітками. Процес навчання у школі має колективний характер, що передбачає взаємодію та співпрацю всіх його учасників. Тому особливого значення для дитини набуває засвоєння правил поведінки у товаристві однолітків. Оволодіння цими правилами забезпечує гуманістичну спрямованість особистості, уміння співвідносити власні інтереси з інтересами інших людей, установлювати з однолітками партнерські стосунки. Ці якості теж розвиваються у процесі гри, де дитина на практиці засвоює норми моральної поведінки.

Діти, які не опанували  правила спілкування з однолітками, не вміють з повагою ставитися  до інших: вислуховувати відповіді  однокласників, радіти їхнім успіхам, співчувати в разі невдачі. Такі діти часто дуже конфліктні, заздрісні, нерідко  агресивні. Усе це гальмує їхню адаптацію  до нових соціальних умов, входження  у дитячий колектив. Отже, дуже важливим моментом особистісного розвитку дитини є знання норм спілкування та розуміння їхньої необхідності.

Третьою складовою особистісної готовності до школи є розвиток самосвідомості, тобто розуміння дитиною того, що вона собою являє, які здібності  має, як до неї ставляться інші люди. Найяскравіше самосвідомість проявляється в самооцінці — у тому, як дитина оцінює свої успіхи та невдачі, свої якості та можливості. Найчастіше в дошкільнят самооцінка завищена, що

 

зумовлюється специфікою віку. Проте в деяких дошкільнят вона може бути заниженою, що може спричинити неуспішність навчання у школі, оскільки викликає страх зазнати невдачу, почуття постійної тривоги. З  метою самозахисту дитина може відмовитися  відповідати, працювати, мотивуючи  свої дії так: «Я не знаю, як почати, що сказати».

Розвиток у дитини впевненості  в собі, становлення почуття особистої гідності досягаються створенням для неї «ситуації успіху»: педагог власною поведінкою має показувати дошкільняті, що розуміє його, радіє успіхам і співчуває невдачам свого вихованця.

Важливу роль у підготовці дитини до школи безумовно відіграє навчальна діяльність. Причому навчання старших дошкільнят найефективніше тоді, коли педагог застосовує методи дошкільної, а не шкільної освіти, коли заняття не перетворюється на урок, а будується з урахуванням  вікових особливостей дитини на ігрових  прийомах. Шестирічні діти, які розпочинають навчання у школі, потребують особливої  уваги та захисту з боку дорослих. Адже різка зміна позицій, середовища, перехід дитини на довільну саморегуляцію, емоційна нестійкість щодо оцінних  впливів, фізичні навантаження потребують перебудови всіх її психічних процесів. Особистісно-орієнтована модель виховання, за якої враховуються вікові та індивідуальні  особливості дитини, допоможе педагогові встановити з маленьким учнем  оптимальні партнерські стосунки, налагодити атмосферу емоційної довіри та розкутості. Саме такий підхід забезпечить умови  для повноцінного розвитку особистості  дошкільника, гарантує йому всебічну психологічну захищеність і сприятиме успішній діяльності дитини в  майбутньому.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Проблеми формування готовності до навчання

Психологічна готовність до школи - це необхідний і достатній рівень психічного розвитку дитини для освоєння шкільної програми в умовах навчання в групі однолітків.

Можна сказати, що за основу готовності до шкільного навчання береться якийсь базис розвитку, без якого дитина не може успішно навчатися в школі. Фактичнороботи по психологічній готовності до школи спираються на положення, що навчання йде слідом за розвитком, оскільки визнається, що не можна починати навчання в школі, якщо немає певного рівня психічного розвитку. Але разом з тим у роботах Л.І. Божович, Д. Б. Ельконіна та інших представників школи Л.С.Виготського показано, що навчання стимулює розвиток, тобто підтверджується ідея Л.С. Виготського, що навчання йде попереду розвитку і веде його за собою, при цьому між навчанням і розвитком немає однозначної відповідності - «один крок у навчанні може означати сто кроків у розвитку», «навчання ... може дати в розвитку більше, ніж те, що міститься у його безпосередніх результати ».

Навчання - це процес спільної діяльності навчає і навчається. Метою навчального є управління пізнавальною активністю учня, в результаті чого він засвоює знання і методи пізнання, накопичені людством, набуває вміння і навички. Мета шкільного навчання: виробити в студента здатність до самонавчання, розвинути його індивідуальність, активне творче мислення,здібності. Ще К.Д. Ушинський вказував на те, що учневі слід не тільки передавати ті чи інші пізнання, "але і розвинути в ньомубажання і здатність самостійно, без учителя здобувати нові пізнання". Здатність до самонавчання передбачає сформованість навчальної діяльності.