Заробітна плата в Україні

План

ВСТУП                                                                                                             2

РОЗДІЛ І. ЗАРОБІТНА ПЛАТА ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ            3 
1.1. Робоча сила, її вартість і ціна.                                                                 3 
1.2. Сутність та поняття заробітної плати як економічної категорії.          7

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ФОРМ, ВИДІВ ТА ФУНКЦІЙ ЗА-

РОБІТНОЇ ПЛАТИ                                                                                         11

2.1. Форми заробітної плати.                                                                         11

2.2. Функції заробітної плати.                                                                       19

РОЗДІЛ 3. ТЕОРЕТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ В ПОЛІТЕКОНОМІЇ                                                                                          22

3.1 Концепції за В. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо та ін .                              22

РОЗДІЛ 4. ЗАРОБІТНА ПЛАТА В УКРАЇНІ                                               25

4.1 Заробітна плата в Україні.                                                                        25

ВИСНОВКИ                                                                                                    30

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА                                                                     32

ВСТУП

Заробі́тна пла́та— винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір зарплати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Заробітна плата - є важливішим засобом підвищення зацікавленості працюючих у результатах своєї праці, її продуктивності, збільшення обсягів виробленої продукції, поліпшення її якості та асортименту.

Закон України "Про оплату праці" визначає економічні та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної та стимулюючої функцій заробітної плати.[2]

Актуальність теми дослідження. Тисячоліттями першочерговою потребою людини було задоволення найнеобхідніших матеріальних потреб. Згодом людина стала працювати щоб задовольняти різноманітні потреби не лише матеріального характеру. Нині, коли матеріальні потреби людей у більшості країн задоволені, а на перший план виходять нематеріальні потреби й мотиви.

З усіх проблем, безпосередньо пов'язаних з відбудовою економіки України, її трансформації на ринкових засадах, винятково важлива роль належить формуванню нової системи організації заробітної плати. Заробітна плата як економічна категорія належить до числа найскладніших. 

Предметом дослідження є зміст та сутність заробітної плати як економічної категорії.

Об'єктом дослідження є заробітна плата.

Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є вивчення на базі вітчизняного досвіду, теоретико-методологічної концепції правового регулювання і здійснення визначення сутності заробітної плати як економічної категорії.

РОЗДІЛ І. ЗАРОБІТНА ПЛАТА ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ

• Робоча сила, її вартість і ціна.

Робоча сила (здатність людини до праці) — сукупність фізичних, інтелектуальних та організаторських здібностей, набутих знань і досвіду працівника, які використовуються у процесі виробництва матеріальних благ і надання послуг.

Людську особистість формують різноманітні суспільні відносини (економічні, соціальні, політичні, правові, ідеологічні, національні, культурні, психологічні та ін.), а робоча сила є лише однією з її складових. Тому людина як основна продуктивна сила в системі продуктивних сил розглядається лише з точки зору її належності до цієї системи.

Категорія "робоча сила" належить до загальних економічних понять і категорій, які існують у всіх суспільно-економічних формаціях чи економічних системах (праця, засоби праці, засоби виробництва, споживча вартість, матеріальні блага та ін.). У кожній формації вона досягає певного ступеня свого розвитку — від найнижчого у межах первіснообщинного ладу до найвищого в економічних системах розвинутих країн. Як загальноекономічна вона набуває специфічних якостей у межах окремої суспільно-економічної формації залежно від її суспільно-економічного і техніко-економічного поєднання із засобами виробництва, соціального статусу особистості в суспільстві.

Робоча сила як товар має споживчу вартість і вартість. Водночас вона є специфічним товаром (відмінним від більшості інших). Його своєрідність зумовлена унікальністю самої людини. Це надає вартісним властивостям людської робочої сили особливого характеру і позначається на кожній з її сторін.

З погляду споживчої вартості специфіка цього товару полягає в тому, що в процесі споживання робочої сили вона не зникає, а створює нову вартість, більшу від вартості самого товару робоча сила. Саме споживча вартість цього специфічного товару є джерелом синергічного ефекту, додаткової вартості в тому числі.

Першим спробував зробити вартісну оцінку людини та її корисних властивостей В. Петті. Він вважав знання і навички багатством окремого індивіда і всього суспільства. А. Сміт стверджував, що капітал, вкладений у розвиток знань і майстерності, повинен приносити прибуток. Д. Рікардо в поняття "витрати відтворення робочої сили" включав затрати на освіту, відзначаючи залежність величини заробітної плати від різного рівня витрат на освіту і навчання, ступеня розвитку особистих здібностей до праці. В освіті вони вбачали важливий фактор демократичного устрою суспільства, засіб уникнення однобічної спеціалізації працівника тощо. За словами К. Маркса, справжнє багатство суспільства — це сукупність потреб, здібностей, творчих обдарувань людей, ступінь вправності населення. А. Маршалл стверджував, що підвищення освіти працівника забезпечує зростання продуктивності не лише його праці, а й продуктивності праці оточуючих, обстоював активну, домінуючу роль держави у розвитку освіти та ін. Проте специфічність товару робоча сила цими вченими була розкрита частково.

Специфіка вартості товару робоча сила полягає в тому, що її величину визначають не лише суспільно необхідні затрати на її відтворення (це спільна ознака товару робоча сила з іншими товарами), а й необхідністю відтворення сім'ї робітника. Така своєрідність полягає ще і в тому, що до вартості робочої сили належить моральний, історичний, соціальний та інтернаціональний елементи. Моральний елемент визначається гідністю, самоповагою людини, впливом морально-етичних факторів, посиленням їх ролі у процесі еволюції капіталістичного способу виробництва. Історичний елемент вартості товару робоча сила полягає у зростанні фізичних, духовних та інших потреб людини, її здібностей, для відтворення яких необхідно витрачати дедалі більшу сукупність матеріальних і нематеріальних благ і послуг. Соціальний елемент вартості товару робоча сила встановлюється під впливом таких соціальних факторів щодо вартості робочої сили, як класова боротьба людей найманої праці, діяльність профспілок, громадських і політичних рухів тощо. Інтернаціональний елемент вартості робочої сили полягає у впливі міграції та інтеграційних процесів на вартість відтворення робочої сили.

З розвитком людини (як біологічної і соціальної істоти, людини економічної) вдосконалюється і робоча сила, еволюція якої в процесі трудової діяльності, набуття освіти тощо активно впливає на розвиток людини. Найповніше цей процес виявляється в розвитку творчих й організаторських здібностей, економічного мислення, психофізіологічних якостей сучасної людини. Усе це в поєднанні з моральним, соціальним, історичним та інтернаціональним елементами вартості робочої сили зумовлює зростання її вартості.

Український учений  стверджує наявність двох протилежних за напрямом факторів у розвитку вартості та ціни робочої сили: до підвищення і до зниження. Підвищення зумовлюють: зростання потреб робітничого класу, всього суспільства; підвищення культурно-технічного рівня працівників; інтенсифікація праці. В умовах НТР дія згаданих факторів посилюється. Підвищення вартості та ціни робочої сили, на їх погляд, є наслідком зростання продуктивності праці, розширення контингенту робочої сили, що залучається у процес праці за рахунок жінок, підлітків, пенсіонерів, а також широке застосування неповного робочого дня, праці за гнучким графіком тощо. На цьому ґрунтується їх висновок, що "в одні періоди панує тенденція до зниження вартості робочої сили, а в інші — тенденція до її підвищення".

Такій класифікації бракує комплексного аналізу усіх факторів, розмежування чинників, які впливають на вартість робочої сили та її ціну, оскільки між ціною і вартістю існує відмінність. Так, важливим фактором, що зумовлює відхилення ціни робочої сили від її вартості, є не збігання попиту і пропозиції на цей товар, зокрема зростання кількості безробітних (внаслідок чого ціна робочої сили відхиляється вниз від вартості). Недостатньо обґрунтованим видається і висновок, що в окремі періоди панує тенденція до зниження вартості робочої сили, а в інші — до підвищення. Він може бути прийнятним стосовно короткотривалого періоду, пов'язаного зі зміною кон'юнктури. Але нетривалому проміжку часу, що властиво дії таких тенденцій, домінуватиме лише одна з них. Наприклад, після Другої світової війни у розвинутих країнах діяла тенденція до підвищення вартості товару робоча сила, яка є основою зростання реальної заробітної плати.

Знижує вартість товару робоча сила зростання суспільної продуктивності праці (насамперед у галузях, де виробляються предмети особистого споживання, оскільки при цьому меншою стає вартість життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили найманого працівника та членів його сім'ї); зниження якості праці (що демонструє зв'язок мінової вартості робочої сили з її споживчою вартістю); застосування жіночої і дитячої праці, праці мігрантів. Так, навіть у Європі налічується до 1,5 млн працюючих дітей віком від 5 до 14 років. Вплив цих факторів послаблює дію морального, соціального та інших елементів вартості робочої сили внаслідок її здешевлення. Крім того, заробітки жінок і дітей здешевлюють сукупні витрати на відтворення життя всієї сім'ї.

Підвищення вартості робочої сили відбувається внаслідок зростання інтенсивності праці (фізичної і розумової) та матеріальних, духовних і соціальних потреб, зумовленого насамперед дією об'єктивного економічного закону зростання потреб; ускладнення робочої сили, тобто підвищення її загальноосвітнього і кваліфікаційного рівнів, потреб у набутті кількох спеціальностей, значною мірою породженого дією закону переміни праці; погіршення стану навколишнього середовища, особливо у великих містах, що вимагає додаткових витрат на відтворення робочої сили нормальної якості; подорожчання послуг у сфері освіти, охорони здоров'я, комунальних послуг та ін.; поліпшення якості праці. Усі ці фактори найвідчутніше виявляються у зростанні реальної заробітної плати як грошового вираження вартості і ціни робочої сили та результативності праці. Так, у США у XX ст. реальна заробітна Плата зросла приблизно у б разів, в окремі періоди темпи її зростання випереджали темпи підвищення продуктивності праці. Наприклад, у 1947— 1960 рр. річна продуктивність праці зросла в 1,4 рази, а реальна річна заробітна плата — в 1,5 рази.

Водночас вартість і ціна робочої сили збігаються лише за рівності попиту і пропозиції на цей специфічний товар. На думку Я. Певзнера та С. Брагінського (яка відображає теорію загальної рівноваги), за рівноваги попиту і пропозиції вартість послуг усіх факторів (у тому числі робочої сили) відповідає їх граничній продуктивності, тобто внеску у виробництво продукту (вартості). Саме вона і виплачується продавцю послуг праці. Конкретніше ця величина визначається не тим, як оцінює підприємець потреби робітника для підтримання його життє- і працездатності, а результатами праці, тобто продуктивністю праці кожного власника робочої сили зокрема. Такий підхід засвідчує спробу оцінити вартість товару з точки зору не лише суспільних затрат виробництва, а і його корисності, тобто корисного ефекту. Однак при розгляді вартості робочої сили (або послуг робочої сили, послуг праці) автори застосовують його частково, трактуючи її лише з погляду корисного ефекту праці, нехтуючи суспільно необхідними затратами виробництва на відтворення робочої сили. Проблема здебільшого трактована стосовно капіталіста, а не найманого робітника.

Намагаючись обґрунтувати доцільність застосування категорії "вартість послуг праці", вони посилаються на те, що на підтримку відтворювального процесу сучасна держава змушена витрачати до 1/8 національного доходу. Це свідчить про пріоритетність застосування категорії "вартість робочої сили", та що вартість цього товару не знаходить адекватного виміру лише з огляду на його граничну корисність. Вирішальну роль тут відіграє підхід з точки зору вартості суспільно необхідних затрат для відтворення робочої сили нормальної якості. Суспільство в особі держави неспроможне зробити це у межах корпоративної власності, тому витрачає значну частину національного доходу на соціальні цілі. Такий підхід слід доповнити оцінкою вартості товару робоча сила з огляду на її корисний ефект.[5 cт.363]

• Сутність та поняття заробітної плати як економічної категорії.

Ефективність праці певною мірою визначається діючою системою заробітної плати. Заробітна плата як соціально-економічна категорія, з одного боку, є основним джерелом грошових доходів працівників, тому її величина значною мірою характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства. З іншого боку, її правильна організація заінтересовує працівників підвищувати ефективність виробництва, а відтак безпосередньо впливає на темпи й масштаби соціально-економічного розвитку країни.

Заробітна плата як елемент ринку праці є ціною робочої сили, а також статтею витрат на виробництво, що включається до собівартості продукції, робіт (послуг) на окремому підприємстві.

Під час визначення заробітної плати як ціни робочої сили необхідно враховувати єдину міру оплати праці, критерієм якої є реальна вартість життя працівника та його сім'ї. Як ціна робочої сили заробітна плата формується на ринку праці і є зовнішньою відносно підприємства.

Як елемент ціни виробництва заробітна плата має визначатися часткою у створеній підприємством вартості. Під час формування частки заробітної плати необхідно не допускати відшкодування надлишкових затрат праці і забезпечувати її підвищення тільки у зв'язку зі збільшенням кількості випущеної продукції, ефективнішим використанням ресурсів, зростанням продуктивності праці.[4 cт.69]

Заробітна плата є найбільш дійовим інструментом активізації людського фактора і використання трудового потенціалу. При цьому використання існуючого кваліфікаційного і творчого потенціалу працівників має повністю залежати від наукової обгрунтованості і вибору методів ув'язки заробітної плати з кваліфікацією, змістом виконуваної роботи, результатами праці й умовами, в яких вона здійснюється.

Як свідчить зарубіжний досвід, кардинальні зрушення у технічному оснащенні виробництва, структурі праці та функціях працівників, упровадження нових форм організації праці привели до того, що головною метою економічної стратегії і системи матеріального стимулювання сучасних компаній і фірм стало досягнення не кількісних показників випуску продукції, а якісних параметрів виробництва, таких як поліпшення використання устаткування, робочого часу, складу робочої сили, якості продукції, спрямованих на підвищення ефективності виробництва.

Це означає перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних. Таким чином, підвищення ефективності виробництва, збільшення прибутку досягаються нині не шляхом збільшення обсягів виробництва із залученням додаткових ресурсів, а на основі ефективнішого використання всіх наявних ресурсів і всебічного зниження витрат виробництва. Матеріальне стимулювання в сучасних умовах застосовується здебільшого в комплексі з організаційно-технічними заходами, пов'язаними з підвищенням змістовності праці, поліпшенням її умов.

Розрізняють номінальну, реальну заробітну плату і реальні доходи трудівників. Номінальна заробітна плата (грошова) — це сума коштів, яку одержують працівники за виконання обсягу робіт відповідно до кількості і якості затраченої ними праці, результатів праці.

У зв'язку з тим, що предмети споживання надходять працівникам через обмін заробітної плати на товари, заробітна плата має грошову форму.

У ринкових умовах в будь-які періоди і в різних районах країни ціни на товари різні, тому на однакову заробітну плату можна придбати різну кількість товарів. Точнішою характеристикою доходів працівників є реальна заробітна плата. Вона відображає сукупність матеріальних і культурних благ, а також послуг, які може працівник на номінальну заробітну плату. Розмір реальної заробітної плати залежить від величини придбати номінальної заробітної плати і рівня цін на предмети споживання і послуги. Цю залежність можна виразити так:

Ірзп = Інзп / Іц,

де Ірзп, Інзп — індекси реальної і номінальної заробітної плати;

Іц — індекс цін.

Якщо ціни на товари зростають швидше ніж номінальна заробітна плата, то реальна заробітна плата знижується. Така ситуація має місце сьогодні в Україні.

Реальні доходи включають реальну заробітну плату і надходження із суспільних фондів споживання. При цьому основним джерелом доходів населення є заробітна плата.  [3. cт 179]

Для ресурсного забезпечення мінімально необхідного рівня відтворення робочої сили відповідно до міжнародних стандартів використовують показник мінімальної заробітної плати. Мінімальна заробітна плата -грошовий еквівалент, що забезпечує задоволення потреб працівника на рівні простого відтворення робочої сили найнижчої кваліфікації за умови здійснення трудового процесу в межах суспільно нормальної інтенсивності праці.

Відповідно до Закону України "Про оплату праці" держава гарантує мінімальну заробітну плату на всій території нашої держави для підприємств усіх форм власності й господарювання. її розмір встановлюється не нижчим за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу.

За своєю структурою заробітна плата неоднорідна, кожний її елемент виконує властиву їй функцію матеріального стимулювання і має певну економічну самостійність за необхідного взаємозв'язку і взаємозумовленості всіх її частин.

Заробітна плата робітників і службовців складається із основної (постійної) і додаткової (змінної) частин, а також заохочувальних виплат.

Згідно із Законом України «Про оплату праці» основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантії і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати — це винагорода за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які здійснюються понад встановлені зазначеними актами норми. [2]

Особливе місце в системі оплати праці посідає мінімальна заробітна плата, що являє собою законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання.

Мінімальна заробітна плата є основою для визначення державних тарифів у сфері оплати праці, пенсій, стипендій, допомоги та інших соціальних виплат. [20]

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ФОРМ, ВИДІВ ТА ФУНКЦІЙ    ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ

2.1. Форми та види заробітної плати.

Форми та системи заробітної плати - це механізм встановлення розміру заробітку залежно від кількості та якості праці і її результатів. Обираючи певну форму заробітної плати і конкретну систему формування заробітку, роботодавець керує інтенсивністю та якістю праці конкретних працівників.

Залежно від факторів, які беруться за основу нарахування заробітної плати, всі її численні різновиди (системи) зводяться до двох основних форм: погодинної і відрядної. В них проявляються загальні закони руху ціни праці, а в системах заробітної плати ці закони набувають свого конкретного часткового виразу у вигляді тих або інших кількісних залежностей заробітної плати від одного, а інколи декількох показників або факторів, покладених за основу її нарахування. Підприємці використовують ці конкретні функціональні залежності заробітної плати від певних показників з метою посилення інтенсивності праці. . [3. cт 179]

ОПЛАТА ПРАЦІ

Пряма відрядна

Непряма відрядна

Відрядно-преміальна

Відрядно-прогрессивна

Акордна

Проста погодинна

Погодинно-преміальна

За посадовими окладами

Рис 1. Форми та системи оплати праці

При погодинній формі заробітної плати мірою праці виступає відпрацьований час, а заробіток працівнику нараховується згідно з його тарифною ставкою або посадовим окладом за фактично відпрацьований час.

Погодинна форма заробітної плати застосовується там, де потрібно виробляти продукту саме стільки, скільки того вимагає технологія. Надлишок виробленої продукції є порушенням технології і не стимулюється. Ця форма заробітної плати може бути погодинною, поденною, потижневою і помісячною залежно від одиниці вимірювання (робоча година, день, тиждень, місяць).

На основі погодинної форми заробітної плати використовуються такі її різновиди (системи), як погодинно-нормативна і погодинно-преміальна. Перша з них передбачає оплату праці за відпрацьований час та при виконанні нормативів, які періодично переглядаються.

За простої погодинної системи розмір заробітку залежить від тарифної ставки, що відповідає наданому працівникові тарифному розряду, та відпрацьованого ним часу.

Загальний заробіток за простою погодинною системою оплати праці розраховують за формулою:

Зп.п=С∙Ч

де С — величина тарифної ставки;

Ч — відпрацьований час.

Ефективнішою є погодинно-преміальна система, за якою оплачується праця як основних, так і допоміжних робітників. За цією системою заробіток робітникові нараховується не тільки за відпрацьований час, а й за досягнення певних кількісних і якісних показників.

За погодинно-преміальної системи заробіток залежить від тарифної ставки, відпрацьованого часу та премії за досягнення певних кількісних або якісних показників.

Загальний заробіток за погодинно-преміальною системою оплати праці розраховують за формулою:

Зп.прем=С∙Ч+П

де П — відсоток премії за виконання плану і технічно обґрунтованих норм, а також за кожний відсоток перевиконання плану або норм.

Загалом, форми заробітної плати мають відповідати таким вимогам:

— найповніше враховувати результати праці;

— створювати передумови для постійного зростання ефективності та якості праці;

— сприяти підвищенню матеріальної зацікавленості працівників у постійному виявленні й використанні резервів підвищення продуктивності праці та якості продукції.

Погодинна форма заробітної плати - це оплата праці залежно від кваліфікації працівника, яка проводиться за годинними (денними) тарифними ставками із застосуванням нормативних завдань, чи місячними окладами за фактично відпрацьований час. її доцільно застосовувати за умов, коли у робітника відсутня реальна можливість для збільшення випуску продукції (наприклад, конвеєрне і апаратурне виробництво); за відсутності кількісних показників виробітку продукції; коли організовано суворий контроль і ведеться облік фактично відпрацьованого часу або у разі правильного використання праці робітників відповідно до їх кваліфікації і розряду.

На сучасних підприємствах оплата праці робітників у формі погодинної заробітної плати має нормуватися і оцінюватися на основі таких

– нормовані (виробничі) завдання, які визначають кожному працівнику обсяг роботи за зміну, тиждень або місяць;

– планові норми або завдання щодо випуску продукції бригадою, дільницею, цехом;

– норми праці, які можуть бути встановлені як ступінь виконання технологічних параметрів, режимів, норм витрат сировини, матеріалів.

Для оплати праці допоміжних робітників, керівників, спеціалістів і службовців використовують систему посадових окладів, згідно з якою кожній посаді відповідає оклад, встановлений з урахуванням стажу і якості роботи спеціалістів.

Відрядна форма заробітної плати - це оплата праці, встановлена залежно від кількості виготовленої ними продукції, виконаної роботи чи наданих послуг певної якості і яку здійснюють за нормами і розцінками, встановленими згідно з розрядом виконаних робіт. При цьому за кожну одиницю продукції встановлюється певний розмір оплати — відрядна розцінка. Відрядна форма заробітної плати сприяє більш раціональному використанню робочого часу, покращенню організації праці, підвищенню кваліфікації робітників.

При відрядній формі заробітної плати мірою праці є вироблена працівником продукція (або виконаний обсяг робіт), а розмір заробітку прямо пропорційно залежить від її кількості та якості, виходячи із встановленої відрядної розцінки.

Відрядна форма заробітної плати ефективна у тих випадках, коли використовується науково обгрунтоване нормування праці, що дає змогу встановити технічно обґрунтовані норми виробітку або норми часу; здійснюється правильна тарифікація робіт згідно з вимогами тарифно-кваліфікаційних довідників; добре поставлений облік продукції, що випускається; здійснюється контроль за якістю виконуваних робіт; забезпечується раціональна організація праці, що сприяє ліквідації втрат робочого часу з організаційно-технічних причин.

Основою відрядної форми заробітної плати є норми виробітку (часу) і тарифні ставки.

Відрядна форма заробітної плати представлена у таких системах: пряма відрядна; відрядно-преміальна; відрядно-прогресивна; непряма відрядна; акордна.

При прямій відрядній системі заробітної плати робітник за кожну одиницю виробу одержує оплату, рівну відрядній розцінці, незалежно від того, виконана чи перевиконана норма виробітку.

Відрядну розцінку визначаємо за формулою:

де Т — погодинна або денна тарифна ставка, яка відповідає розряду даної роботи;

Нвир — норма виробітку за одиницю часу.

Загальний відрядний заробіток робітника за прямою відрядною системою оплати визначаємо за формулою:

Зв=Рв•В,

де В — виробіток робітником продукції належної якості за розрахунковий період.

Відрядно-преміальна система оплати праці стимулює виконання кількісних і якісних показників у процесі праці.

Сутність її полягає в тому, що робітникові нараховується, крім заробітку за прямою відрядною системою, премія за виконання і перевиконання певних кількісних і якісних показників. Розмір премії встановлюється у відсотках до заробітку, визначеному за відрядними розцінками.