Засоби вираження і функції займенникової семантики в українській мові

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

ЧОРНОМОРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені  ПЕТРА МОГИЛИ

 

 

Кафедра української філології

та загального мовознавства

 

 

Засоби вираження і функції  займенникової семантики 

в українській мові

 

 

Курсова робота

студентки 3 курсу

спеціальність 6.030500 "Українська мова та література"

Чорної  Катерини Юріївни

 

Науковий  керівник –

доктор філологічних наук,

професор  О.А. ДУБОВА

 

 

Миколаїв 2011

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1 6

ЗАЙМЕННИКОВА  СЕМАНТИКА ЯК ЯВИЩЕ МОРФОЛОГІЇ 6

1.1. Поняття про суть  займенникової семантики 6

1.2. Класифікація слів  із займенниковою семантикою 9

1.3. Засоби вираження  займенникової семантики 14

РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІЇ ЗАЙМЕННИКОВОЇ СЕМАНТИКИ 17

ВИСНОВКИ 23

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 24

ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖУВАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ 26

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку української мови питання займенникової  семантики та її функцій в мові залишається недостатньо розглянутим. Поряд з ним стоїть і питання про виділення слів із займенниковою семантикою як самостійну частину мови.

Дані проблеми розглядаються в морфологічній студії І. Р. Вихованця та К.Г. Городенської, в якій ідеться про те, що слова із займенниковою семантикою не можуть бути виділені в окремий клас, а є підкласами тих самостійних частин мови, значення яких вони репрезентують вказуючи, а не символізуючи [4].  В. М. Ярцева в своєму словнику теж не виділяє займенники в окрему частину мови – як і вищезгадані науковці, вона називає їх займенниковими словами [23]. Такого погляду в своїй праці притримується і О. К. Безпояско [2]

Протилежну ж думку висловлюють у своїх працях Плющ М.Я. [14], Леонова В.М. [10], Єрмоленко С.Я. [22], Ахманова О.С. [1],                Русанівський В.М. [21], які кваліфікують займенники як самостійну частину мови.

Жовтобрюх М.А. в якості аргументу  на користь виділення займенникових  слів як окрему самостійну частину мови наводить саме узагальнююче їх значення, відсутність конкретно виявленого матеріального змісту [8].

Селіверстова О.М. та Падучева О.В. вважають займенникові слова складниками специфічної неповнозначної частини мови.

Невизначеність частиномовного статусу  займенникових слів спричиняє проблему при встановленні функцій та засобів вираження займенникової семантики.

Актуальність нашого дослідження полягає в необхідності зібрання інформації про займенникову семантику, особливості її вираження та функціонування в українській мові з метою встановлення єдиного порядку її використання в мові та фіксування в науковій літературі.

 

Об’єктом дослідження є сукупність мовних одиниць української мови, що містять займенникову семантику.

Предметом дослідження курсової роботи є особливості семантики прономінальних слів та засоби її вираження в мові .

Метою нашого дослідження є з'ясування складу засобів вираження займенникової семантики та визначити закономірності вияву займенникової семантики у слів різних частин мови. Відповідно до поставленої мети визначено завдання дослідження:

1. визначити суть займенникової семантики;
2. визначити групи займенникових слів за рядом ознак;
3. визначити сукупність засобів вираження займенникової семантики;
4. схарактеризувати процес прономіналізації, його закономірності;
5. схарактеризувати особливості семантичних змін прономіналізованих слів;
6. визначити функції займенникової семантики.

Методи дослідження зумовлені його метою і завданнями. У якості основного методу був використаний описовий метод, метою якого є шляхом вичленовування мовних одиниць проаналізувати, класифікувати та виявити особливості функціонування в мовній системі української мови. Поряд із цим методом значною мірою в нашій роботі використано структурний метод, суть якого полягає у визначенні універсальних закономірностей вияву займенникової семантики.

Наукова новизна курсової роботи полягає у тому, що в ній, одній із перших в українському мовознавстві, проаналізовано особливості функціонування займенникової семантики, зокрема експресивне функціонування в художньому мовленні. З'ясовано особливості займенникових слів як неповнозначної частини мови, виявлено закономірності засобів її вираження.

Практичне значення курсової роботи полягає у тому, що результати наукового дослідження можуть бути використані:

• при лексикографічній роботі з укладання словників;
• при проведенні лекційних занять із сучасної української літературної мови для спеціальностей філологічного факультету при вивченні ;
• при підготовці підручників і навчальних посібників із сучасної української літературної мови для доповнення інформації.
• при написанні курсових, дипломних і магістерських робіт з сучасної української мови;

Матеріал і джерела  лінгвістичного дослідження

Фактичним мовним матеріалом нашого дослідження послужила суцільна вибірка слів, що містять займенникову семантику з творів художнього стилю таких збірок Д.Д. Кременя як "Літопис (вибране)", "Полювання на дикого вепра" та "Шлях по зорях".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ЗАЙМЕННИКОВА СЕМАНТИКА  ЯК ЯВИЩЕ МОРФОЛОГІЇ

1.1. Поняття про  суть займенникової семантики

В сучасній лінгвістиці ще не виявлено повністю сформованої єдиної думки щодо проблеми суті займенникової семантики.

Перш за все, відповідь на це питання  залежить від того, як конкретний лінгвіст розглядає слова із займенниковою семантикою, і чи враховуються при цьому всі особливості даних слів.

Ця проблема тісно пов’язана з іншою – проблемою займенникових слів як самостійної частини мови та наявності/відсутності власного значення. Так, О.М. Селіверстова подає три можливі точки зору щодо цього питання: "займенники не мають значення, що і є специфічним для них; займенники не мають постійного значення, воно змінюється в кожному мовленнєвому акті; займенники не відрізняються від інших мовних знаків з точки зору несталості значення; їх специфіка полягає у тому змісті, яке виражає дане значення" (переклад автора – Ч.К.) [16, c. 27].

Проте більшість дослідників дотримуються того погляду, що займенникові слова мають непостійне значення, яке змінюється в умовах певного мовленнєвого акту (В. М. Леонова, І. Г. Вихованець, К.Г.Городенська, О. А. Дубова, О. В. Падучева, Ю. Л. Воротніков).

О. С. Ахманова подає таке визначення займенника:

"Займенник (англ. pronoun, фр. pronom, нем. Pronomen, Furwort, ucn. pronombre) – частина мови, категорійним значенням якої є вказування на предмет (ознаку), виходячи з даної ситуації, з обстановки мови. "Я" – суб’єкт даного мовленнєвого акта. "Він" – особа, що не бере участі в даному акті. "Цей" – той, що знаходиться недалеко від мовця. "Той" – віддалений від мовця тощо" (переклад автора – Ч. К.) [1, c. 227].

Інший науковець, В. М. Ярцева, розглядає  власне займенники як одиниці, що входять до складу займенникових слів у цілому. "Займенник – лексико-семантичний клас повнозначних слів, значення яких включає або посилання на певний мовленнєвий акт (його учасників, мовленнєвої ситуації чи власне висловлювання), або вказування на тип мовної співвіднесеності слова з позамовною дійсністю (його денотативний статус); до займенників прийнято зараховувати тільки імена – іменники, прикметники, числівники. Займенники входять до більш широкого лексико-семантичного класу займенникових слів, які іноді в розширеному змісті всі називаються займенниками" (переклад автора – Ч. К.) [23, 294].

"Займенникові слова – лексико-семантичний клас повнозначних слів, що належать до різних частин мови і для яких характерною є наявність "займенникового" типу лексичного значення. Крім займенників до складу займенникових слів входять займенникові прислівники та займенникові дієслова" (переклад автора – Ч. К.) [23, 295].

Подібну думку щодо визначення займенника як лексико-граматичного класу висловлює  в своїй праці й О. В. Падучева: "Займенники – це слова, до значення яких входить або посилання на мовленнєвий акт (на його учасників, мовленнєву ситуацію чи саме висловлювання), або вказування на денотативний статус того чи іншого висловлювання" (переклад автора – Ч.К.) [12, c. 133].

Багато науковців (О. Д. Пономарів, С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О.Г.Тодор, М. А. Жовтобрюх, Б. М. Кулик, М. Я. Плющ, В. Т. Бусел, В.М.Русанівський) у своїх працях визначають займенник як змінну самостійну частину мови, що вказує на особу, предмет, ознаку і кількість, але не називає їх.

І. Г. Вихованець, К. Г. Городенська у своїй монографії "Теоретична морфологія української мови" висловлюють думку про те, що "...займенникові слова – це підкласи іменника, прикметника, числівника або прислівника, конкретні репрезентанти яких вказують на все те, що має стосунок до безпосереднього акту мовлення" [4, c. 185].

"Займенникові слова не мають  єдиного категорійного значення, яке б уможливило об’єднання  їх в окрему частину мови  або приєднання тільки до однієї частини мови, і власних граматичних категорій. Вказівність як спільна ознака всіх займенникових слів є їхньою лексико-семантичною, а не граматичною ознакою" [5, c. 187].

Якщо розглядати власне значення займенників, тобто ту інформацію, яку займенники передають про свій денотат (референт), то легко побачити, що це значення не залежить ні від контексту, ні від  ситуації: в «характеристику», яку  займенники дають актанту ситуації, може входити вказівка, наприклад, на ту роль, яку даний актант відіграє в акті мовлення, проте сама ця вказівка не змінюється від контексту або  ситуації. Навпроти, якщо розглядати ті додаткові конкретні знання, які  необхідні для ідентифікації  денотата, скажімо, – встановити час, визначений прислівником зараз, у якомусь окремому випадку його вживання, то можна побачити, що значення займенника змінюється  залежно від контексту і ситуації [16,  с.9].

Семантична своєрідність займенників  полягає не в відсутності лексичного значення і навіть не в його змінності, а в тому, що займенники задають  той чи інший спосіб (рівень) представлення (характеризації) актанта ситуації, але не містять в собі інформації, яка б відповідала цьому рівню  представлення. Замість цього вони або відсилають до того елемента контексту чи ситуації, або ж вказують на несуттєвість цих даних або ж відсутність їх у мовця. Інформація, яку можна відновити, не входить до складу самого значення, тому її флуктуації в різних частинах мови свідчать про його змінність. До складу значення входять тільки: 1) вказування на рівні характеризації; 2) інформація про те, де шукати і чи шукати взагалі дані, яких не вистачає. Ці два "пласти" інформації не залежать від контексту і не змінюються в кожному мовному акті" (переклад автора – Ч.К.) [16, c. 32 – 33].

Специфіка лексичної семантики  займенників полягає в тому, що вони співвідносяться з широким  колом денотатів, в той час  як лексична семантика повнозначних частин мови формується на основі співвідношення з конкретним денотатом. Такої думки дотримується ряд дослідників (В.М.Леонова, О. А. Дубова, Ю. Л. Воротніков).

1.2. Класифікація  слів із займенниковою семантикою

У своїй монографії О. В. Падучева розглядає займенники з точки зору референції – "проблеми співвідношення висловлювання та його частин з дійсністю – з об’єктами, подіями, ситуаціями, станом речей в реальному світі" (переклад автора – Ч. К.) [12, c. 133].

Спираючись на специфіку виявлення  референційної функції, займенники поділяються на два класи – анафоричні та дейктичні. Дану класифікацію висвітлює в своїй праці і О.М. Селіверстова [16].

"Анафоричні займенники містять у своєму значенні посилання на певне висловлювання або текст, до складу якого він входить. Вони посилаються або (частіше) на попередній текст, або на наступний, виражаючи анафоричний зв’язок між займенником та його антецедентом" (переклад автора – Ч.К.) [23, c. 295]. 

Анафоричні займенники поділяються  на кілька референційно-семантичних  розрядів: займенники 3-ї особи, зворотні та відносні. Розряди анафоричних  займенників відрізняються не тільки за референційно-семантичним аспектом, але й за своїми синтаксичними характеристиками. Займенники 3-ї особи не мають, як правило, ніяких синтаксичних вимог до антецедента. Зворотні займенники характеризуються найбільш жорсткими обмеженнями щодо синтаксичного зв’язку з антецедентом: вони посилаються на суб’єкт того предиката, якому підпорядковується займенник. Відносні займенники поєднують анафоричну функцію з вираженням підпорядкованості другорядного речення (до складу якого вони входять) головному. В якості анафоричних, тобто для виконання анафоричної функції, можуть вживатись і вказівні займенники.

Дейктичні займенники містять у  своєму значенні посилання на учасників  даного мовленнєвого акту чи мовної ситуації. Це особові займенники 1-ї та 2-ї особи, що вказують на мовця ("я", "ми"),  або слухача ("ти","ви"), а також вказівні, які вказують на об’єкт, відносно якого направлений вказівний жест мовця (іноді мисленнєвий)" (переклад автора – Ч. К.) [23, 294]. "Із вказівних займенників одні виражають субстанціальну ідентифікацію (як той), інші – ідентифікацію якісних характеристик (як такий)" (переклад автора – Ч. К.) [12,  c. 133].

У "Великому енциклопедичному словнику. Мовознавство" за редакцією Ярцевої  В. М. відповідно до референційної функції виділяється ще й третій клас займенників – кванторні [23]. Про них говорить і О. В. Падучева у своїй монографії [12]. Проте кванторні  займенники виділяються не за відношенням до мовленнєвого акту, а за вираженням денотативного статусу.

"Кванторні займенники поділяються  на наступні референційно-семантичні  розряди:

1. займенники невизначеності (наприклад, якийсь), які співвідносяться з невідомим мовцю об’єктом;
2. слабо визначені (один, деякий), які співвідносяться з об’єктом, який є відомим мовцеві, але невідомим слухачеві;
3. екзистенційні, такі, що не індивідуалізують об’єкти (якийсь);
4. універсальні, які використовуються в ствердженнях, що стосуються всіх об’єктів певного класу (всякий);
5. заперечувальні, які використовуються в реченнях, що відкидають наявність певної властивості у всіх об’єктів деякого класу (ніякий);
6. питальні займенники, крім своєї власне займенникової функції, виражають також ілокутивну функцію питання, тобто мають особливе прагматичне призначення"

Окрім поділу на референційно-семантичні розряди, які виникли на базі власне займенникового значення, займенники поділяються на тематичні класи  за типом лексичної семантики. Тематичний компонент в значенні займенників створюється за рахунок таких змістових протиставлень, як "істота/неістота" (пор. хто – що); "ад’єктивність/субстантивність" (пор. який – хто); "предмет/ місце/ час" (пор. що – де – коли) тощо" (переклад автора –    Ч.К.) [12, c. 134]. Класифікацію за таким критерієм розглядають у своїх працях і такі науковці як О. Д. Пономарів, С. Я. Єрмоленко, В. М. Леонова, К. Г. Городенська, І. Г. Вихованець, О. А. Дубова, В. Т. Бусел, С. П. Бибик, О. Г. Тодор, М. А. Жовтобрюх, Б. М. Кулик, О. В. Падучева, М. Я. Плющ, В.М. Русанівський, Ю. Л. Воротніков. Вони пропонують виділяти такі класи займенникових слів:

• Займенникові іменники – слова з предметною семантикою. І. Г. Вихованець та К. Г. Городенська вважають, що "залежно від того, яку семантичну функцію виконують займенникові іменники, їх варто поділити на такі групи: 1) особові займенникові іменники, що вказують або тільки на особу: я, ти, ми, ви, або й на особу і на не-особу: він (вона, воно, вони);         2) зворотні займенникові іменники, які вказують на кого- або що-небудь, що є об'єктом, адресатом і под. власної дії або стану: себе, один одного;              3) питальні займенникові іменники: хто?, що?; 4) відносні займенникові іменники, які омонімічні питальним займенниковим іменникам і виступають у структурі складного речення в ролі сполучного слова: хто, що;                   5) неозначені займенникові іменники, що стосуються різного ступеня неозначеності особи чи неособи: абихто, абищо, дехто, дещо, хто-небудь, що-небудь, хтось, щось, казна-хто, казна-що, хтозна-хто, хтозна-що, будь-хто, будь-що, хто-будь, що-будь; 6) узагальнювальні займенникові іменники з двома їхніми різновидами: а) стверджувально-узагальнювальним: субстантивовані займенникові слова усе, усі, кожний (кожен), усякий (усяк); б) заперечно-узагальнювальним: ніхто, ніщо, нікого, нічого" [4, c. 189 – 190].
• Займенникові прикметники – слова з семантикою ознаки. "Займенникові прикметники по-різному співвідносяться з мовною узагальненою вказівністю і мовленнєвою опосередкованою конкретністю, тобто наявна семантична градація займенникової прикметниковості. З цього погляду в сукупності займенникових прикметників виразно виокремлюються такі типи, як орієнтований тільки на власне-прикметники, тобто семантично співвідносний із власне-прикметниками і тому мовленнєво найрухливіший у семантичному плані, внутрішньо з семантичного погляду диференційований і суто  синтаксичний. А ці типи варто розподілити на конкретніші, проте пов'язані з ними,  розряди: 1) присвійні займенникові прикметники, що виражають належність  предмета якійсь особі або іншій істоті: мій, наш, твій, ваш, їхній, їх, її, його, свій; 2) вказівні займенникові прикметники, які являють собою надзвичайно абстрактний розряд займенникових прикметників: цей, той, такий, оцей, отой, отакий; 3) питальні займенникові прикметники, що виражають запитання стосовно ознак предметів: який?, котрий?, чий?; 4) відносні займенникові прикметники, які переводять вихідне речення у приіменникову формально-синтаксичну позицію і виражають означальну функцію: який, котрий, чий; 5) неозначені займенникові  прикметники, що передають чітко не окреслену ознаку предмета: деякий, декотрий, якийсь, котрийсь, який-небудь, будь-який, абиякий і под.; 6) означальні займенникові прикметники, які охоплюють неоднорідні ознаки предмета: сам (самий), інший; 7) узагальнювальні займенникові прикметники з двома їхніми різновидами —                                а) стверджувально-узагальнювальним: весь (увесь), усякий, кожний (кожен); б) заперечно-узагальнювальним: ніякий, нікотрий, нічий; 8) ототожнювальні  займенникові прикметники, що вказують на тотожність предметів: той самий, той же. Ототожнювальні займенникові прикметники формовані граматикалізованими сполуками займенникових прикметників із елементами на зразок часток" [4, c. 202 – 203].
• Займенникові числівники – слова з кількісною семантикою. "Відмінність займенникових числівників від власне-числівників виявляється в абсолютній нейтралізації морфологічних категорій числа й роду, а також у наявності додаткової функції — анафорично-вказівної. До складу займенникових числівників увіходять такі слова, як стільки,  стільки-то, скільки, скільки-небудь, скількись, хтозна-скільки, ніскільки, стільки ж. Їх можна розподілити на п'ять угруповань: 1) вказівні займенникові числівники: стільки, стільки-то; 2) питальні займенникові числівники: скільки?; 3) відносні займенникові числівники: скільки; 4) неозначені займенникові числівники:  скільки-небудь, скількись, хтозна-скільки; 5) заперечні займенникові числівники:  ніскільки; 6) ототожнювальні займенникові числівники: стільки ж" [4, c. 208 – 209].
• Займенникові прислівники – слова з семантикою вторинної ознаки. "За функціонально-синтаксичним критерієм до прислівників належать займенникові слова тут, там, тоді, відтоді і под., які, як і власне-прислівники ,у структурі речення виконують типову прислівникову формально-синтаксичну функцію придієслівного некерованого другорядного члена речення або детермінантного другорядного члена речення і семантико-синтаксичну функцію обставинної синтаксеми. Проте певними синтаксичними особливостями деякі займенникові прислівники істотно відрізняються від власне-прислівників. Ці особливості виявляються в тому, що окремі займенникові прислівники служать засобом зв’язку висловлювань у тексті, а інші – транспозитом, що переводить речення в прислівникову формально-синтаксичну позицію і надає йому обставинної семантико-синтаксичної функції" [5, c. 195].

"Займенникові прислівники поділяються на такі функціональні розряди: 1)  вказівні займенникові прислівники: тут, отут, там, отам, сюди, туди, звідси,  звідти, звідтіля, тепер, зараз, тоді, потім, відтоді, відтепер, доти, досі, дотепер, так, отак та ін.; 2) питальні займенникові прислівники: як?, де?, куди?, звідки?,  звідкіля?, коли?, відколи?, доки?, поки?, чому?, навіщо?; 3) відносні займенникові  прислівники: як, де, куди, звідки, звідкіля, коли, відколи, доки, поки, чому, навіщо; 4) неозначені займенникові прислівники: як-небудь, якось, де-небудь, десь, куди-небудь, кудись, звідки-небудь, звідкись, звідкілясь, казна-де, казна-куди, казна-звідки, хтозна-де, хтозна-куди, хтозна-звідки, подекуди, де-не-де, деінде, коли-небудь, колись, деколи, іноді, інколи, коли-не-коли, чомусь, навіщось і под.; 5) атрибутивні займенникові прислівники: інакше, по-іншому, по-всякому тощо; 6) атрибутивно-присвійні займенникові прислівники: по-моєму, по-нашому, по-наськи, по-твоєму, по-вашому, по-їхньому, по-своєму; 7) узагальнювальні займенникові прислівники з двома їхніми різновидами: а) стверджувально-узагальнювальним: скрізь, всюди, повсюди, повсюдно, звідусіль, звідусюди, завжди; б) заперечно-узагальнювальним: ніяк, ніде, нікуди, нізвідки, ніколи, нізащо; 8) ототожнювальні займенникові  прислівники: так само, так же, тут же, там само, там же, туди ж, звідти ж, тоді ж" [4, c. 210 ].

"За умов цієї класифікації виникає категорія присвійності у займенникових слів: присвійний займенник – це результат поєднання різних референційно-семантичних розрядів з тематичним компонентом "присвійність", пор. мій, твій, свій, його, чий, чийсь, чий-небудь, нічий тощо" (переклад автора – Ч. К.) [12, c. 134].

1.3. Засоби вираження  займенникової семантики

Розуміючи суть займенникової семантики  можна говорити про різноманітність  засобів її вираження.

Ряд науковців (В. М. Леонова, О.М. Селіверстова, О. А. Дубова, О. В. Падучева) погоджується з думкою про те, що за структурною ознакою засоби вираження займенникової семантики можна поділити на такі групи:

1. власне словесні одиниці як лексеми;
2. сполучення із займенниковою семантикою;
3. питальні речення.

Займенникова семантика, що виражається  лексемами, може бути умовно поділена на дві групи:

• займенникова семантика, виражена власне займенниковими словами;
• займенникова семантика, виражена прономіналізованими словами.

Прономіналізація, як одне із явищ транспозиції в сучасній українській мові, на нашу думку, потребує більш детального розгляду.

О. А. Дубова зазначає: "визначаючи реалізацію динаміки морфологічної  системи мови в процесах її розвитку та змін, визнаємо найважливішим фактором, регулюючим розвиток мови, семантичний  фактор <...> Семантичні зміни, що становлять зміст перехідних процесів, призводять до спрощення морфологічного значення словоформи. Засоби вираження граматичних значень, що перемістилися до структури лексичного значення, змінюють свою функцію з формотворчої на словотворчу" [7, c. 96 ].

"Прономіналізація радше належить до явищ власне лексико-семантичної деривації. Статус прономіналізації визначається місцем займенникових слів у системі частин мови. Відсутність спільних для всіх займенників класифікаційних частиномовних ознак, аналогічність цих ознак з іншими частинами мови створює підстави для твердження, що "займенникові слова – це підкласи іменника, прикметника, числівника або прислівника" [4, с. 185].

Вихованець і Городенська у  своїй праці дають таке визначення поняттю прономіналізації: "транспозиція слів з інших частин мови в займенникові частиномовні підкласи спричинена нейтралізацією лексичного значення вихідної для прономіналізованих слів частини мови і набуттям цими словами узагальнено-вказівної  семантики" [4, с. 214].

Отже, прономіналізація не може вважатися  явищем транспозиції як переходу слів або форм слів до іншої частини  мови. Прономіналізацію варто розглядати як формування дейктичної семеми в  структурі лексичного значення іменника, прикметника або числівника з  первинним денотативним значенням" [6, с. 27].

"У сучасній українській мові  прономіналізуватися можуть числівники один, другий, третій; прикметники цілий, власний, різний, окремий, певний, останній; поєднання перший-ліпший; дієприкметник даний; іменники: річ, справа, діло, чоловік, людина тощо; фразеологізми наш брат, ваш брат, їхній брат, власна персона/особа фразеологізми, утворені поєднанням слів хочеш, попало, не знати, невідомо, багато, мало, рідко з питально-відносними займенниками; сполучення слова багато із займенниками дехто, дещо; фразеологізми ні душі, ні чорта і поєднання питально-відносних займенників з препозитивною або постпозитивною часткою хоч" [17, c. 32].

"У сучасній українській літературній  мові функціонують невідмінювані   утворення із займенниковою семантикою. Одним із таких утворень є  слово тощо, яке вживається в  кінці переліку чого-небудь як  вказівка на його неповноту,  на можливість продовження цього  переліку. Невідмінюване слово тощо  заступає компоненти однорідного  ряду, виражені іменниками, а також   прикметниками, числівниками, і може  заступати навіть члени речення,  оформлювані  дієсловами, пор.: Але насмілюсь висловити припущення, що читача неодмінно  зацікавив би художній твір про звичайне кохання чи романтичну подорож тощо (Г. Сивокінь); Маруся пішла до хати, а стара почала поратися по господарству, догодовувати курей, виганяти гусей та вутят до річки, робити місиво для свині тощо (Г. Хоткевич).

Отже, поповнення займенникових слів новими компонентами відбувається передусім за рахунок вихідної прикметникової бази. Воно поширюється на таке коло значень займенникових прикметників, як присвійність, неозначеність, означальність, стверджувальна узагальненість тощо. До найпродуктивніших займенниково-прикметникових значень належать неозначеність і  стверджувальна узагальненість" [4, с. 216].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІЇ ЗАЙМЕННИКОВОЇ  СЕМАНТИКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Дана курсова робота була проведена  з метою дослідження засобів  вираження займенникової семантики  в сучасній українській мові та  її функцій.

Проаналізувавши наявні визначення займенникових  слів та займенникової семантики  і врахувавши всі їх спільні та відмінні ознаки, ми можемо говорити про  те, що специфіка займенника як неповнозначної частини мови полягає в здатності  не тільки посилатися на ті реалії, які  уже названі словами інших  частин мови (іменниками, прикметниками, числівниками та прислівниками), але  й самостійно виконувати номінативну  функцію.

За функціональним критерієм займенникові слова поділяються на дейктичні  та анафоричні. За типом лексичної  семантики (значення предметності, ознаки, кількісне значення, значення вторинної  непредикативної ознаки) займенникові слова поділяються на займенникові іменники, займенникові прикметники, займенникові числівники та займенникові прислівники.

Засобами вираження займенникової  семантики в сучасній українській  мові можуть бути: власне займенникові слова, прономіналізовані слова, сполучення із займенниковою семантикою та речення.

Семантична особливість займенникових  слів зумовлює й специфіку її функціонування. Особливо яскраво вона  виражена в  поетичних текстах, так як саме в них контекстне оточення займенників може постійно варіюватися, викликаючи при цьому варіювання семантики займенникового слова. 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов. – М.: Едиторнал, 2004. – 576 с.
2. Безпояско О., Городенська К., Русанівський В. Граматика української мови: Морфологія: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – 336 с. 
3. Бусел В. Т. Великий тлумачний словник сучасної української мови. –     К.: Ірпінь: ВТФ "Перун", 2007. – 1736 с.: іл.
4. Вихованець І.Р.  Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови/ І. Вихованець, К. Городенська;  За ред.                       І. Р. Вихованця. – К.: Унів. вид-во "Пульсари", 2004. – 400 с.
5. Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті –         К.: Наукова думка, 1988. – 256 с.
6. Дубова О.А. Закономірності транспозиційних змін// Наукові праці: Науково-методичний журнал. – Т.98. Вип. 85. Філологія. Мовознавство. – Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. – 144 с.
7. Дубова О.А. Реалізація динамічних властивостей мовної системи в явищах морфологічного синтетизму та аналітизму (на матеріалі сучасних української та російської мов)//Психолого-педагогічні та лінгвістичні аспекти викладання мовознавчих дисциплін у вищій та середній школі: Матеріали наукової конференції. – Миколаїв: МФ НаУКМА, 1998. – 216 с.
8. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови в 2 ч. Ч.1. – К., 1965.- 218 с.
9. Данилюк І. Г. Специфіка синкретичних явищ у межах семантичного підходу до частин мови/ І. Данилюк// Лінгвістичні студії: Зб. наукових праць. – Вип. 19. – К., 2009. – 23-27 с.
10. Леонова В. М. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. –        К.: Вища школа, 1983. – 265 с.
11. Мурашова О. П. Семантика и функции местоимений в поэтическом тексте/ О. П. Мурашева // Ярославский педагогический вестник. 2004, –    № 1, 2. – с. 13 – 19
12. Падучева Е. В. Высказывание и его соотнесенность с действительностью (референциальные аспекты семантики местоимений). – М.: Наука, 1985. – 271 с.
13. Плунгян В. А. Общая морфология: Введение в проблематику: Учебное пособие. – М.: 2000. – 384 с.
14. Плющ М. Я. Граматика української мови: У 2 ч. Ч. 1. Морфеміка. Словотвір. Морфологія: Підручник — К.: Вища шк., 2005. — 286 с.
15. Пономарів О.Д. Сучасна українська мова: Підручник/ О.Д. Пономарів; В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; За ред. О.Д. Пономарева. – 2-ге вид., перероб. – К.: Либідь, 2001. – 400 с.
16. Селіверстова О. Н. Местоимения в языке и речи. – М.:Наука, 1988. – 150 с.
17. Сич В. Ф. Перехід у займенники слів інших частин мови/ В. Ф. Сич // Укр. мова і літ. в шк.  –  1984.  –  № 10.  –  С. 28-32.
18. Сільман Т. И. Заметки о лирике. – Л.: Сов. писатель. Ленингр. отд-ние, 1977. – 223 с.
19. Сучасна українська літературна мова: Підручник. – 2-ге вид./                    А. П. Грищенко, Л. І. Мацько, М. Я. Плющ та ін.; За ред. А. П. Грищенка. —   К., 1997.
20. Терещенко С. С. Функціональні особливості слів  широкої   семантики/ С. С. Терещенко// Лінгвістичні студії: Зб. наукових праць. – Вип. 18. –    К., 2009. – 123-127 с.
21. Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В.М.,Тараненко О.О., Зяблюк М.П. та ін. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Вид-во "Укр. енцикл." ім. М.П.Бажана, 2004. – 824 с.
22. Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова: Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я.Єрмоленко. –      К.: Либідь, 2001.- 120 с
23. Ярцева В.Н. Языкознание. Большой энциклопедический словар. –          М.: Большая Российская энциклопедия, 1998. – 685 с.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Кремінь Д. Д. Літопис: вибране/ Д. Кремінь. — Миколаїв: Можливості Кіммерії, 2003. — 451 с.
2. Кремінь Д. Д. Полювання на дикого вепра: поезії/ Д. Кремінь. —            К.: Факт, 2006. — 96 с.
3. Кремінь Д. Д. Шлях по зорях: вірші/ Д. Кремінь. — К.: Молодь,1990. — 96 с.