Застосування ЛРС при лікуванні ангіни

Вступ

Відомості про запалення горла дійшли до наших днів з кінця четвертого століття до нашої ери. Сама назва «ангіна» перекладається як задуха, оскільки в стародавні часи дане захворювання нерідко закінчувалося зупинкою дихання з летальним результатом. І при цьому хворі важко мучилися від нестачі повітря.

По суті, ангіна є гострим інфекційним тонзилітом, який вражає верхні і нижні відділи гортані.

Ангіна – це  гостре інфекційне захворювання, яке супроводжується гострим запаленням одного або двох мигдалин глоткового кільця.  Збудником у 4 з 5 хворих є бета-гемолітичний стрептокок. Збудники хвороби проникають в тканину мигдаликів ззовні (екзогенне інфікування) або зсередини (ендогенне інфікування). Від людини до людини ангіна передається повітряно-крапельним або аліментарним (харчовим) шляхом. При ендогенному інфікуванні мікроби потрапляють в мигдалики з каріозних зубів, придаткових пазух (при синуситах) або з  носової порожнини. При ослабленні імунітету ангіна може викликатися бактеріями і вірусами, які постійно присутні на слизовій рота і гортані.

Якщо у хворої людини піднімається температура, виникає головний біль, слабкість і збільшуються лімфовузли, то, швидше за все, це  ангіна. Симптоми захворювання властиві деяким іншим інфекціям, тому для постановки точного діагнозу необхідно оцінити клінічну картину хвороби і провести всебічне обстеження пацієнта.

Сьогодні запальні явища в горлі лікарі навчилися успішно лікувати, але залишається одне питання: чому ангіна може викликати ускладнення, навіть якщо вона пройшла.

Крім того, що на ангіну частіше хворіють молоді люди, ускладнення протікають з найбільшими наслідками саме у віці від 12 до 18 років.

На сьогоднішній день, відомі такі найчастіші наслідки ангіни - це отит, паратонзилярний абсцес, ревматичне ураження серця і суглобів, а також нирок і нервів. Нерідко після важкого запалення горла виникає інфекційно-алергічний міокардит. Поразка серця після перенесеної ангіни може не проявлятися зовнішніми ознаками, зміни видно лише на електрокардіограмі. Але таке ускладнення може викликати більш серйозні проблеми з роботою органів кровоносної системи. [3]

Розділ I

Ангіна. Форми захворювання. Класифікація

Ангіна – загальне інфекційне захворювання, для якого характерно гостре запалення компонентів лімфаденоїдного глоткового кільця. Найчастіше такий місцевий прояв захворювання стосується саме піднебінних мигдалин.

Інфікування може бути екзогенним і ендогенним (аутоінфекціі). Екзогенне зараження частіше відбувається повітряно-крапельним (від хворого, від бактеріоносія при тісному контакті) або аліментарним шляхом (через продукти харчування - наприклад, молоко від хворих корів). Ендогенне інфікування відбувається при наявності в порожнині рота або глотки вогнищ хронічного запалення (каріозні зуби, гнійні запалення придаткових пазух носа і т.д.).

Основними збудниками є патогенні та умовно-патогенні коки: стафілококи, стрептококи (у тому числі і пневмокок). Не менш часто зустрічаються вірусні ангіни, збудниками яких є аденовіруси та герпесвіруси. Зустрічаються і паразитарні ангіни, збудниками яких є амеби ротової порожнини, і грибкові ангіни (кандидомікоз, лептотрихоз). Сприяючими факторами є місцеве або загальне охолодження, перевтома, психічне перенапруження, перенесені інфекційні захворювання, авітаміноз, сенсибілізація організму. Ангіною частіше хворіють в осінній та весняний періоди.

 По загальноприйнятій класифікації ангіни ділять на три типи: первинні, вторинні й специфічні.

До первинних ангін відносять звичайні, прості або банальні ангіни, які є гострими запальними захворюваннями, що мають ознаки ураження тільки лімфаденоїдного кільця глотки. Вторинні це симптоматичні ангіни. До них відносять ураження мигдалин при скарлатині, дифтерії, інфекційному мононуклеозі й інших гострих інфекційних захворюваннях. До вторинних ангін також відносяться й ураження при захворюваннях крові – лейкозі, агранулоцитозі й інших. До третього виду відносять захворювання, викликані специфічними інфекціями – грибкова ангіна, ангіна Симановського-Плаута-Венсана. [3]

Первинна ангіна

Первинна ангіна одне з  найчастіших захворювань верхніх дихальних шляхів. Зазвичай терміном ангіна позначають саме первинну ангіну. Ангіною також називають загострення хронічного тонзиліту.  Найчастіше захворювання вражає дітей і людей молодого віку переважно до 35 років, і може носити характер сезонних епідемій. Епідемії частіше спостерігаються в містах, тому що джерелом захворювання є інфікована людина, а більша щільність населення сприяє поширенню захворювання.

Вірусом, яким викликається первинна ангіна в більшості випадків виступає бета-гемолітичний стрептокок групи А. Також збудниками можуть бути золотистий стафілокок або пневмокок. Але в 85% хвороба виникає саме при інфікуванні стрептококами. Носії цих інфекцій виділяють у зовнішнє середовище досить велику кількість збудників, які передаються повітряно-крапельним, а також  побутовим, контактним і аліментарними шляхами. Саме до групи стрептококів людина найбільш сприйнятлива, особливо в дитячому віці.

Залежно до глибини і характеру ураження лімфоїдної тканини глоткового кільця виділяють катаральну, лакунарну, фолікулярну і некротичну первинну ангіни, залежно від ступеня тяжкості – легку, середньої тяжкості і тяжку форму ангіни.

Катаральна ангіна характеризується поверхневим ураженням мигдалин. При фарингоскопії спостерігається гіперемія, набряклість мигдалин. У хворого виникає  температура (37,0-37,5С), незначні зміни крові й слабко виражені ознаки інтоксикації. Катаральна ангіна триває 1-2 дні, після чого симптоми ангіни зникають, або хвороба переходить в іншу форму.

Лакунарна ангіна характеризується ураженням мигдалин в області лакун. Фарингоскопія показує виражену гіперемію, набряк мигдалин і розширення лакун. На піднебінних мигдалинах з’являється гнійний наліт. Він утворюється з фіброзно-гнійного вмісту лакун, може бути у вигляді дрібних вогнищ або плівки (нальоту). Цей жовтувато-білий наліт легко видаляється не залишаючи слідів, що кровоточать, і локалізується винятково на мигдалинах не поширюючись за їхні межі. У цю форму катаральна ангіна переходить частіше, чим в інші.

Фолікулярна ангіна має яскраво виражену картину «зоряного неба» – просвічування через епітеліальний покрив, фолікулів що нагноїлися. Характерним для цієї форми є ураження фолікулярного апарата мигдалин. При обстеженні виявляється глибоке ураження мигдалин, вони гіпертрофовані, покриті фолікулами, які мають вигляд білувато-жовтих дрібних утворювань.

Якщо у хворого фолікулярна чи лакунарна ангіна, то більш сильно виражена інтоксикація, температура тіла підвищується до 39-40C. Тому основні симптоми ангіни доповнюються загальною слабкістю, головним болем, болями в серці, м’язах і суглобах. При лабораторних дослідженнях у крові виявляється лейкоцитоз, а в сечі сліди білка, еритроцитів.

Некротична ангіна відрізняється від інших форм захворювання більш важким плином і більш вираженими симптомами. При цій формі захворювання фарингоскопія виявляє на мигдалинах уражені ділянки, що покриті нальотом. Він має нерівну пористу поверхню зеленувато-жовтого або сірого кольорів. Такі ділянки стають твердими, а після їхнього видалення поверхня кровоточить. Після відторгнення таких некротичних ділянок залишаються глибокі дефекти на тканинах мигдалин. Часто некрози поширюються на язичок, задню стінку ковтки й далі.

Симптоми некротичної ангіни погіршують загальний стан пацієнта, це лихоманка, блювота, сплутаність свідомості, висока температура. Лабораторні аналізи крові виявляють виражений лейкоцитоз, різке зрушення лейкоцитарної формули вліво, нейтрофільоз. Ця форма захворювання часто призводить до ускладнень.

Ускладнення ангіни можуть бути ранніми або пізніми. У першому випадку це захворювання, що виникають під час хвороби, вони викликані поширенням запалення на прилеглі органи. Такими ускладненнями є паратонзиліт, синусит, отит, паратонзилярний абсцес і т.д. Пізні ускладнення ангіни це захворювання, що виникли через 3-4 тижні, вони мають інфекційно-алергічне походження – це суглобний ревматизм, ревмокардит, постстрептококовий гломерулонефрит.

Вторинні й специфічні ангіни

Вторинні ангіни розвиваються як супутнє захворювання при інших інфекційних ураженнях. Як і первинні ангіни, це гостре запалення лімфатичного глоткового кільця, або його окремих елементів, найчастіше мигдалин.

Такі ангіни виникають при таких захворюваннях як кір, скарлатина, дифтерія, аденовірусна і герпетична інфекція, сифіліс і інші. До вторинних так само відносять групу ангін виникаючих  при лейкозах. Симптоми ангіни у вторинній формі і її плин майже не відрізняється від первинних ангін, але на тлі інших захворювань мають більш виражені симптоми й форму.

Специфічні ангіни викликані не стрептококами, а іншими збудниками. Залежно від цього міняється клінічна картина й лікування захворювання. Такі захворювання виникають у результаті зниження захисних функцій організму, частого застосування антибіотиків, виснаження.

Грибкова ангіна виникає на тлі інших захворювань, особливо після тривалого лікування антибактеріальними препаратами при хронічному тонзиліті. Збудники ангіни дріжджоподібні гриби роду Candida albicans, у багатьох випадках до них приєднуються патологічні коки. Частіше захворювання спостерігається в дітей раннього віку.

Симптоми ангіни грибкового походження мало виражені. Загальний стан хворого практично не погіршується, тому що спостерігається дуже слабка інтоксикація. У рідких випадках може бути присутня субфебрильна температура й помірний головний біль. Місцеві симптоми обмежуються незначною гіперемією й помірним болем у горлі. Але болі може й не бути зовсім. Незначно збільшуються лімфовузли, при пальпації вони майже не хворобливі.  Для цього захворювання характерна присутність білого або жовто-білого нальоту на мигдалинах, слизовій оболонці щік і язика. Наліт поширюється у вигляді крапок або острівців, він легко знімається.

Виразково-плівчаста ангіна або ангіна Симановського-Плаута-Венсана також відноситься до специфічних ангін. Збудниками захворювання є веретеноподібна паличка Плаута-Венсана спірохета Венсана. Найчастіше з’являється в хворих з імунодефіцитами,  гіповітамінозами, хронічними інтоксикаціями, в ослаблених і виснажених організмах, які не мають достатніх захисних функцій. Для цього захворювання характерне однобічне ураження мигдалин.

На першу добу ангіна Симановського-Плаута-Венсана проявляє себе тим, що на ураженій мигдалині утворюється сирнистий або плівчастий наліт, сірувато-білого або зеленувато-брудного кольору. Після його зняття залишається поверхня, що кровоточить, яка знову покривається нальотом. Через 4-5 діб на ураженому місці виникає кратероподібна  виразка, яка при загоєнні не залишає дефектів. Виразки можуть вражати дужки й піднебінне «небо».

Основні симптоми ангіни практично відсутні. Немає симптомів інтоксикації, лихоманки, крім місцевих проявів, спостерігається тільки збільшення регіональних лімфатичних вузлів. Лабораторне дослідження крові виявляє тільки незначний нейтрофільний лейкоцитоз. [4] 

Розділ II

Етіологія та патогенез захворювання

Етіологія

У переважній більшості випадків (майже в 80%) ангіну викликають бета-гемолітичні стрептококи групи A Str. pyogenes. У 17,8% вона обумовлена стафілококами (самостійно - у 8,6% або у поєднанні зі стрептококами - у 9,2%). Str. pyogenes являють собою грампозитивні мікроорганізми, що розташовуються в препараті під мікроскопом попарно або у вигляді ланцюжків. Вони здатні рости на поживних середовищах, що містять тваринний білок. При вирощуванні на кров'яному агарі утворюють колонії діаметром до 1-2 мм з великою зоною повного гемолізу еритроцитів. У клітинній стінці стрептококів містяться антигенні речовини (глюкуронова і ліпотейхоєва кислоти, протеїни, полісахариди, пептидоглікани), які разом з екстрацелюлярнимими продуктами відіграють певну роль у патогенезі ангіни.

Також факторами, що сприяють виникненню ангіни, є речовини, що подразнюють носоглотку (пил, сигаретний дим, алкоголь, гостра їжа та ін.) Підвищений ризик захворіти на ангіну також є у тих, хто страждає захворюваннями носоглотки (аденоїди, синусит, гайморит т.д.).

Сприяючими факторами є місцеве або загальне охолодження, перевтома, психічне перенапруження, перенесені інфекційні захворювання, авітаміноз, сенсибілізація організму. На ангіну частіше хворіють в осінній та весняний періоди.

Слід знати, що поганий стан ротової порожнини (карієс, запалення пародонту) також може провокувати тонзиліт. Джерелом інфекції є хворі на ангіну, а також здорові носії стрептококів. Найбільшу епідемічну небезпеку представляють хворі на ангіну, які при розмові і кашлі виділяють у зовнішнє середовище велику кількість збудників. Основний шлях зараження – повітряно-крапельний. Здатність збудників ангіни розмножуватися на деяких видах харчових продуктів служить передумовою виникнення харчових спалахів захворювання.[10]

Патогенез

Воротами інфекції є лімфоїдна тканина ротоглотки, де формується первинний осередок запалення. Інформація, що міститься в оболонці бета гемолітичних стрептококів, ліпотейхоєва кислота має споріднення до епітелію лімфоїдного апарату ротоглотки і тим самим забезпечує фіксацію цих мікроорганізмів на поверхні мигдалин або на інших скупченнях лімфоїдної тканини. М-протеїн стрептококів, а також стрептококові токсини пригнічують здатність фагоцитів поглинати і перетравлювати мікроорганізми, що сприяють розвитку бактеріємії. Розмноження стрептококів в організмі супроводжується утворенням токсинів, що викликають запальну реакцію тканин мигдаликів. При проникненні стрептококів та продуктів їх життєдіяльності по лімфатичних шляхах в лімфатичні вузли виникає регіонарний лімфаденіт. При сприятливому перебігу хвороби поширення мікроорганізмів обмежується лімфоїдними утвореннями ротоглотки і регіонарними лімфатичними вузлами.

При недостатності бар'єрної функції тканин, які оточують мигдалини, стрептококи можуть проникати в клітковину мигдаликів і викликати її запалення (паратонзиліт, паратонзилярний абсцес). Стрептококові продукти, всмоктуючись у кров, викликають порушення терморегуляції, токсичне ураження центральної нервової, серцево-судинної, сечовидільної, жовче-видільної та інших систем. Стрептококовий токсин стрептолізин-О надає кардіотоксичну дію. Він блокує процеси тканинного дихання в м'язі серця і порушує проведення серцевих імпульсів. Стрептококова протеїназа викликає мукоїдне набухання сполучно-тканинних структур серця. Передбачається, що їй належить важлива роль у патогенезі змін, характерних для початкового періоду ревматизму. Вплив стрептококових антигенів на імунну систему призводить до формування гуморальних і клітинних чинників імунітету. Взаємодія стрептококових антитіл з циркулюючими стрептококовими антигенами веде до утворення великої кількості циркулюючих імунних комплексів антиген-антитіло, здатних осідати на базальній мембрані ниркових клубочків. Зміни імунітету та пов'язані з ними ураження нирок найчастіше спостерігаються при пізно початому або неправильно проведеному лікуванні хворих на ангіну. Аутоімунні та імунопатологічні фактори частіше зустрічаються і більше виражені при повторній стрептококової ангіні, ніж при первинній. Відповідно гломерулонефрит виникає при повторній формі захворювання в 4 рази частіше, ніж при первинній.

У зв'язку з тим, що імунні зрушення досягають найбільшої вираженості в стадії ранньої реконвалесценції, метатонзилярні захворювання виникають в період, коли клінічні ознаки ангіни вже зникли і реконвалесценти вважають себе повністю здоровими. З першого дня хвороби відзначається запальна реакція слизової оболонки м'якого піднебіння, язичка, піднебінних дужок і тканин мигдаликів. Поверхня цих органів стає яскраво-червоного кольору, покрита шаром густого каламутного слизу (катаральний тонзиліт). Через 1-2 дні на поверхні мигдалин з'являються білого кольору утворення округлої форми розміром 2-3 мм в діаметрі, що представляють собою некротичні зміни. Зазвичай ці зміни відповідають фолікулярному тонзиліту. Основна частина лімфоїдних фолікулів зосереджена на тих ділянках мигдаликів, які стикаються з поверхнею лакун. Некротичні зміни і гнійні утворення цих лімфоїдних клітин супроводжується появою в лакунах гнійного вмісту білого або сірувато-білого кольору досить густої консистенції, що містить велику кількість нейтрофілів, макрофагів, а також загиблих лімфоцитів. Така картина характерна для лакунарного тонзиліту. У тих випадках, коли запалення мигдалин носить різко виражений характер (важка форма захворювання), некрозу піддається ділянка тканини мигдаликів до 10-20 мм в діаметрі. Ця ділянка неправильної форми, темно-сірого кольору і має чітку межу з іншими тканинами. Після відторгнення некротичних мас утворюється глибокий дефект тканини мигдаликів з нерівним горбистим і кровоточивим дном. [8]

Розділ IV

Клінічна картина та діагностика

Клінічна картина

Катаральна ангіна

Захворювання починається з пашіння і сухості в горлі. Потім, протягом доби приєднується біль при ковтанні. Відзначаються скарги на загальне нездужання, слабкість, головний біль. Температура у дорослих зазвичай злегка підвищена. У дітей гарячкова реакція більш виражена (до 38-39 ° С). Мигдалини збільшені і спостерігається гіперемія прилеглих ділянок слизової оболонки. Піднебіння і задня стінка глотки не змінені на відміну від гострого фарингіту. Може відзначатись незначне збільшення і болючість при пальпації підщелепних лімфовузлів. 

Лакунарна і фолікулярна ангіни

Зазвичай ці форми поєднуються в одного хворого, окремо зустрічаються рідко. Характерно гострий початок з підвищенням температури. У дітей можливі температура до 40-41 ° С, озноб, загальна слабкість, головний біль. Підщелепні лімфовузли збільшені і болючі при пальпації. При огляді слизової відзначається виражена гіперемія і збільшення мигдалин, прилеглих ділянок м'якого піднебіння і дужок. При фолікулярній ангіні проглядаються гнійні фолікули, що просвічують через слизову у вигляді дрібних жовтуватих бульбашок. При лакунарній ангіні жовтувато-білі нальоти локалізуються в гирлах складок мигдалин. Вони можуть зливатися між собою, покриваючи всю поверхню (але не виходячи за її межі) або тільки частину мигдалин; нальоти легко знімаються шпателем, слизова під ними не кровоточить. 

Вторинні ангіни – гостре запалення компонентів лімфатичного глоткового кільця (частіше піднебінних мигдалин), обумовлене системним захворюванням. Вторинні ангіни можуть розвинутися при багатьох інфекційних захворюваннях: кору, скарлатині, дифтерії, інфекційному мононуклеозі, аденовірусної та герпетичної інфекції, сифілісі та ін.. Окрему групу становлять ангіни, що розвиваються при агранулоцитозі і лейкозах.

Грибкова ангіна (кандидоз)

Симптоми інтоксикації виражені слабо, відзначається невелике нездужання і злегка підвищена температура. При огляді на мигдалинах на тлі незначних катаральних утворень видно сірувато-білий або білий сирнистий наліт, який легко знімається, підлегла тканина не кровоточить. Ротолотка нагадує фолікулярну ангіну. Надалі на мигдалинах з'являється наліт у вигляді тонкої плівки і збільшуються лімфатичні вузли. При пальпації відзначається збільшення селезінки і печінки. 

Виразково-плівчаста ангіна Симановського-Плаута-Венсана

Захворювання спричиняється симбіозом веретеноподібної палички та спірохети – умовно-патогенних мікроорганізмів, що знаходяться в порожнині рота. Їх симбіоз називають фузоспірохетозом. Хвороба може виникати як спорадично, так і епідемічно. Детально симптоми цієї ангіни описав у 1890 р. М.П. Симановський, у 1898 р. Плаут та Венсан дали характеристику її збудникам.

У клініці захворювання існують певні «ножиці» між вираженістю місцевих змін у глотці та незначними загальними проявами. Початок захворювання характеризується появою сірого або жовтуватого нашарування в ділянці верхнього полюса мигдалика або в надмигдаликовій ямці на одному боці (іноді з обох боків). Після відторгнення нальоту з’являється досить глибока виразка із нерівним сірим дном. Загальний стан при цьому залишається задовільним, температура тіла нормальна, рідше субфебрильна. Хворий скаржиться на неприємні відчуття у ротоглотці; можливі несильний біль при ковтанні та жуванні, неприємний запах із рота, слинотеча. Збільшуються підщелепні лімфатичні вузли, нерідко болючі при пальпації.

За відсутності лікування виразка протягом 2-3 тижнів може захопити більшу частину мигдалика і навіть вийти за його межі на дужки, рідше – на стінки гортані, унаслідок чого з’являється сильний біль у ротоглотці. Пацієнти звертаються за допомогою зазвичай пізно.

Диференціюють виразково-плівчасту ангіну з туберкульозом, сифілісом та злоякісною пухлиною. Позитивні результати бактеріологічного дослідження ще не є безперечним підтвердженням захворювання, оскільки фузоспірохетоз може бути сапрофітною флорою. Туберкульоз мигдаликів виключається за відсутності туберкульозу легень, тому що первинне ураження мигдалика зустрічається дуже рідко. Сифілітичне походження ангіни виключається проведенням серологічних реакцій (зокрема, реакції Вассермана). Злоякісна пухлина мигдалика діагностується за допомогою біопсії. [13]

Діагностика

Катаральна ангіна. У діагностиці важливо визначити  повну клінічну картину. Поставити точний діагноз, виявити збудника захворювання можна тільки за результатами мазка, взятого з ротової порожнини. Зміни в крові можуть бути відсутні або бути незначними: невеликий лейкоцитоз, помірне підвищення ШОЕ. 

Фолікулярна та лакунарна ангіни. Загальний аналіз крові: лейкоцитоз до 20-25 г/л з нейтрофільним зсувом формули вліво, підвищення ШОЕ до 40-45 мм/ч. Ведучий діагностичний метод - огляд слизової ротоглотки. Диференціювати слід з дифтерією ротоглотки і вторинними ангінами.

Грибкова ангіна. У діагностиці використовуються дані клініки, фарінгоскопіі, а також дослідження мазка - виділяються гриби роду Кандіда. 

Виразково-плівчаста ангіна Симановского-Плаута-Венсана

У діагностиці використовуються дані клініки, фарингоскопіі, а також в якості підтвердження – бактеріоскопії пофарбованого мазка-відбитка з піднебінних мигдалин. [11]

Розділ V

Медикаментозна терапія синтетичними, напівсинтетичними та мікробіологічними препаратами.

При гнійній ангіні основними препаратами для лікування є антибіотики. На мікроби можна впливати як місцево, так і системно (на весь організм). Для місцевого лікування застосовуються таблетки для розсмоктування і аерозолі. Найбільш популярні для лікування ангіни аерозолі - біопарокс, тантум верде, гексорал, каметон і таблетки для розсмоктування - стрепсілс, септолете, доктор мом і ін. На жаль, в більшості випадків потрібно застосовувати антибіотики системно. Високоефективний пеніцилін і його похідні. Пеніцилін слід вводити внутрішньом'язево чотири рази на добу. Такі препарати як амоксиклав, амоксицилін, аугментин можна застосовувати всередину. На жаль, до препаратів цієї групи у багатьох пацієнтів є резистентність (стійкість до антибіотика). В таких випадках слід застосовувати макроліди (азитроміцин, рокситроміцин). Добре себе зарекомендували цефалоспорини. Внутрішньовенно і внутрішньом'язево застосовують цефтріаксон, цефотаксим, цефазолін, цефіксим. Середня тривалість прийому антибіотиків становить від п'яти до десяти днів,  залежно від тяжкості захворювання. Антибіотики може призначати тільки лікар! Обов'язково потрібно полоскати горло. Зазвичай для цих цілей використовують розчин фурациліну 1: 5000 5 - 6 разів на добу, відвар ромашки, шавлії, розчин борної кислоти, розчин бікарбонату натрію. При високій температурі приймають жарознижуючі засоби. Такі як парацетамол, нурофен, панадол, які до того ж мають протизапальну дію. Якщо вони не ефективні, можна зробити ін’єкцію (анальгін, димедрол, но-шпа). Рекомендується приймати антигістамінні препарати (лоратадин, кларитин, супрастин), так як основні збудники гнійної ангіни сприяють розвитку алергічних реакцій.

Також, слід не забувати про побічний ефект прийому антибіотиків – дисбактеріоз кишечника. Тому, під час прийому антибіотиків потрібно вживати пробіотики.[12]

Цефтриаксон - Дарниця

Хім.назва: (Z)-(6R,7R)-7-[2-2-аміно-1,3-тіазол-4-іл)-2-(метоксиіміно) ацетамідо]-8-оксо-3-[(2,5-дигідро-2-метил-6-оксидо-5-оксо-1,2,4-триазин-3-іл) тіометил]-5-тіа-1-азабіцикло[4.2.0]окт-2-ене-2-карбоксил ату динатрієва сіль;

Міжнародна непатентована назва: Ceftriaxone

Лікарська форма: Порошок для ін'єкцій

Форма випуску: Порошок для приготування розчину для ін'єкцій по 0,5 г у флаконах № 5, № 10 або у флаконах № 1 у комплекті з розчинником по 5 мл в ампулах № 1; по 1,0 г у флаконах № 5, № 10, № 20, № 40 або у флаконах № 1 у комплекті з розчинником

Діючі речовини:  1 флакон містить цефтриаксону – 0,5 або 1.0 г

Фармацевтична група: Антибактеріальні засоби для системного застосування. Цефалоспорини IІІ покоління

Показання: Цефтриаксон-Дарниця призначають для лікування інфекційних захворювань дихальних шляхів (пневмоній, бронхітів), оториноларингологічних інфекційних захворювань, перитонітів, сепсисів, менінгітів, інфекційних хвороб нирок та сечовивідних шляхів, запалень жовчного міхура, шлунково-кишкових інфекцій, бактеріальних інфекцій шкіри (у тому числі стрептодермії), кісток і суглобів, гінекологічних інфекційних захворювань, неускладненої гонореї тощо.

Спосіб застосування: Цефтриаксон-Дарниця вводять внутрішньом’язово або внутрішньо венно. Для внутрішньом’язового введення препарат розчиняють у стерильній воді для ін’єкцій у таких співвідношеннях: 0,5 г розчиняють у 2 мл води, 1 г – у 3,5мл води. З метою усунення болючості у місці ін’єкції можливе використання 1 % розчину лідокаїну.

Для внутрішньо венного введення препарат розчиняють у стерильній воді для ін’єкцій: 0,5 г – у 5 мл води, 1г – у 10 мл води.

Побічна дія:  Цефтриаксон-Дарниця відносно добре переноситься. В окремих випадках можливі алергічні реакції (кропив’янка, пропасниця), розлади травлення, збільшення кількості еозинофілів, лейкопенія, нейтропенія, підвищення активності ферментів печінки, креатиніну, сечовини. Можуть розвиватися явища подразнення у місці ін’єкції, підвищитися температура тіла.

Протипоказання: Протипоказаний при алергії на антибіотики групи цефалоспоринів, з обережністю застосовують у разі підвищеної чутливості до пеніцилінів.

Умови зберігання: Зберігати у захищеному відсвітла, недоступному для дітей місці при температурі 15 – 25 °

Виробник: ЗАТ "Фармацевтична фірма "Дарниця", м.Київ, Україна [5]

Пеніцилін G – натрієва сіль                                               

Міжнародна непатентована назва: Benzylpenicillin   

Лікарська форма: Порошок для ін’єкції

Форма випуску: Порошок для приготування розчину для ін'єкцій по 1000000 МО у флаконах № 100

Діючі речовини: 1 флакон містить бензилпеніциліну натрієвої солі-1000000 МО

Фармацевтична група: Препарати групи пеніциліну

Показання: Інфекції, спричинені пеніцилінчутливими мікроорганізмами (септицемія, пневмонія, перикардит, бактеріальний ендокардит, менінгіт, перитоніт, абсцес мозку, артрит, сибірка та ін.)  

Спосіб застосування та дози: Звичайно дози та тривалість застосування препарату залежить від вираженості клінічної картини. Як правило, призначають по 30 000 МО на 1 кг маси тіла на добу, розподілені на 3 прийоми.

Побічна дія:  Належну увагу слід приділити можливим побічним ефектам: кропив’янка, пропасниця, судомний біль, ангіо невротичний набряк, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит або анафілаксія. Іноді після введення пеніциліну спостерігаються стоматити та глосити. При призначенні довго тривалого лікування пеніциліном слід взяти до уваги можливість розвитку резистентних мікроорганізмів або грибів. 

Протипоказання. Наявна або можлива гіпер чутливість до пеніциліну в анамнезі; при гіпер чутливості до цефалоспоринів слід брати до уваги можливість перехресної алергії (5 – 10% випадків).

Умови зберігання: Зберігати в захищеному від світла місці, при температурі не вище 25оС.

Виробник: "Biochemie GmbH", Австрія [9]

Фромілід

Міжнародна непатентована назва: Clarithromycin

Хім.назва:

Лікарська форма: Таблетки, вкриті оболонкою

Форма випуску: Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 250 мг, 500 мг № 14

Діючі речовини:  1 таблетка містить кларитроміцину - 250.0 мг або 500.0 мг

Фармацевтична група: Протимікробні засоби для системного застосування.Макроліди та азаліди.

Показання: Фромілід призначений для лікування інфекційних захворювань верхніх дихальних шляхів (тонзилофарингіт, отит, гострий синусит), інфекційних захворювань нижніх дихальних шляхів (гострий бронхіт, загострення хронічного бронхіту, соціальної і атипової пневмонії), інфекційних захворювань шкіри і підшкірної тканини, інфікування мікобактеріями (M. avium complex, M.kansasii, M. marinum, M. leprae); для профілактики цих захворювань у пацієнтів, які хворіють на СНІД, а також для знищення H. pylori у пацієнтів з дуоденальною виразкою або виразкою шлунка.

Спосіб застосування: Таблетки слід приймати цілими, з невеликою кількістю води. Дорослим і дітям старше 12 років призначають по 250мг, кожні 12 годин. Для лікування синуситу, тяжких інфекцій і у разі, коли збудником є Haemophilus influenzae, через кожні 12 годин призначають по 500 мг. Лікування триває від 7 до 14 діб.

Побічна дія:   Небажаними побічними ефектами є нудота, блювання, діарея і біль у животі. Можуть також відмічатися стоматит, глосит, головний біль, реакції гіпер чутливості (кропив’янка, анафілактичний шок, дуже рідко –синдром Стівенса - Джонсона), тимчасові зміни смаку, порушення центральної нервової системи в окремих пацієнтів (вертиго, запаморочення, відчуття страху, безсоння, нічні кошмари).